Удосконалення системи екологічної сертифікації товарів




Скачати 266,89 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації03.11.2017
Розмір266,89 Kb.
1   2   3

Система екологічної сертифікації технологій, природних ресурсів як чинника, що впливає на якість і ціну майбутньої сировини та (або) продукції, передбачає такий алгоритм: залучення третьої сторони, проведення процедури ЕА, використання набору робіт із оцінки відповідності, які визначаються в договорі (у схемі ЕС). На макрорівні при відповідності інновацій екологізації,

інформатизації, глобалізації економічних процесів та об’єктивних умов інноваційного управління на перший план виходять процеси економічного, екологічного і соціального розвитку в цілому адміністративно-територіальних утворень й регіональних господарських комплексів. Вивчення зазначених питань пропонується проводити на основі системно-екологічного аналізу, моделювання економічних, екологічних, соціальних процесів, статистичних даних, експертних оцінок, екологічного аудиту і сертифікації, що започатковано в роботі [1].

Право акредитації органів із сертифікації надано Державній службі технічного регулювання та споживчої політики України. Згідно з вимогами GАТТ/WТО встановлено обов’язкову та добровільну сертифікацію відповідно до міжнародної практики. Оцінювання відповідності вимогам стандартів у багатьох випадках пов’язане з визначенням показників, які стосуються як екологічних так і вимог безпеки, з урахуванням при цьому положень системно-екологічного підходу. Показники, що перевіряються при обов’язковій сертифікації продукції, є складовими елементами різних виробництв та потребують гармонізації вимог законодавчо-нормативних документів, у тому числі і міжнародних.

Практичними напрямами розвитку й реалізації запропонованих інновацій є: трансформування економічної системи та інституційного середовища держави; виникнення нових сфер бізнесу; вплив нових речовин та їх синергетичної дії на виробничі процеси, особливо у виробництві продовольства (це питання ще не вивчене і потребує методологічного обґрунтування найперше щодо земельних і водних ресурсів); зміна методик ціноутворення на продовольчу сировину, продукцію, земельні і водні ресурси; вплив інтеграційних факторів на економічні процеси, які є об’єктивними факторами сьогодення. Тому актуальними є такі основні питання щодо землекористування, продовольчої та енергетичної безпеки: невикористання земель або розвиток виробництва біопалива; доцільність обґрунтування угод з придбання землі в ринковому середовищі (під вирощування біомаси); обґрунтування питання про зміну характеру землекористування (під біопаливо) і врахування наслідків кліматичних змін тощо.

Інструментом вирішення зазначених питань є екологічний аудит і сертифікація територій, сільськогосподарських земель, підприємств із переробки продукції рослинництва, програм і проектів у галузі продовольчої та енергетичної безпеки. Для задоволення майбутнього попиту на продовольство доцільно залучити земельні ресурси, що мають високий бонітет та за умови їх відповідального використання. При цьому варто зауважити, що біопаливну сировину доцільно вирощувати на «малопродуктивних» ділянках землі, що не придатні для вирощування продовольчих культур (низька схожість зерна, малий вміст клейковини тощо). У всіх випадках необхідно керуватись пріоритетами із збереження біорізноманіття та скорочення навантаження на НПС [2].

Витрати на проведення сертифікації та (або) інспектування виробників долучають до витрат підприємств, що підлягають обов'язковій сертифікації, і в умовах, коли закупівельні ціни, наприклад, на ріпак залишаються високими, можливе перенесення вартості витрат (на проведення відповідних перевірок) на виробників не робить культуру менш привабливою у найближчій перспективі. Основні витрати, пов’язані з сертифікацією, виникають не за рахунок плати органам сертифікації (які оцінюються у розмірі 3000 євро для компанії, класифікованої як перший пункт прийому біомаси, що має угоду на постачання сировини від 15 господарств з площею угідь 1000 га кожне), а в результаті необхідності змін у діяльності (документації) підприємства при підготовці до сертифікації. Витрати, пов’язані з сертифікацією, можуть бути розподілені між учасниками ринку. Згідно із заявами розробників систем сертифікації у різних країнах (зокрема Німеччині та Нідерландах), такі витрати не перевищуватимуть 1-2% вартості тонни ріпаку. Виходячи із тенденцій екологізації міжнародних ринків (передусім ЄС) можна спрогнозувати, що попит на цю культуру як сировину для паливної промисловості у масштабах ЄС зростатиме пропорційно заявленому країнами ЄС-27 у Директиві 2009/28/EC зростанню частки енергії з відновлюваних джерел у загальному обсязі енергії, що споживається, – на рівні 9% на рік, які потрібно буде заповнювати або власною сировиною, або імпортованою, у тому числі і з України. За оцінками USDA, в середньому за період 2008/09−2012/13 маркетингових років на Україну припадає 4% світового виробництва ріпаку та 17% світового експорту цієї олійної культури [3, 4].

Розвитком інституційного середовища для реалізації інновацій щодо систем і схем сертифікації є дві системи сертифікації: ISCC – міжнародна система сертифікації сталості та карбону, та REDcert – cертифікація згідно з положеннями європейських директив сталості біомаси. Оскільки дія сертифікатів обмежується в часі (12 місяців), то інспектуванню підлягатиме врожай кожного наступного року. Підприємства підлягають обов’язковій сертифікації, заготівельні пункти, склади і переробники підлягають обов’язковому інспектуванню (а отже, повинні мати сертифікат).

Для зменшення навантаження на сільськогосподарські підприємства їм дозволено заповнювати форму (декларацію), у якій зазначаються основні характеристики виробництва біомаси, у такому разі вони підлягають вибірковому інспектуванню. Така декларація подається першому покупцю і використовується далі для підтвердження дотримання вимог сталості. Зокрема вимагається вказати: чи вирощена сільськогосподарська продукція, у т.ч. ріпак, на ріллі (тобто чи земельна ділянка мала цей статус і не відбулося змін її цільового використання до чи після січня 2008 року; чи дотримані положення про використання природоохоронних зон (розташування земельної ділянки); методики розрахунків скорочення викидів парникових газів; можливість перевірки даних незалежними аудиторами.



Іншим прикладом використання систем сертифікації у територіальному та галузевому аспектах є використання інновацій екологічного маркетингу щодо об’єднань виробників та створення регіональних торгових марок і брендів (рис. 1.71).



Рис. 1.71. Зразок логотипа екологічної продукції для Рівненської області

Яскравим прикладом системного підходу до маркетингу, виробничих процесів, стандартизації і сертифікації продукції є методологічний підхід до розробки стандартів на маркування органічної продукції у США [5] (табл. 1.63).



Таблиця 1.63

Стандарти на маркування органічних продуктів харчування, чинні у США




Позначення

Пояснення

100 percent organic «USDA Оrganic»

100-відсотково органічний продукт. Містить 100% органічних (тобто вироблених за органічними технологіями) інгредієнтів (за винятком доданої солі і води). Використовується маркування «USDA organic» та (або) маркування сертифікуючої організації

Organic («USDA organic» або «X – percent organic», «X – percent organic ingredients»)

Органічний продукт. Містить не менше 95% органічних інгредієнтів (без урахування доданої солі та води; не містить додані сульфіти, але може містити до 5% інгредієнтів, вироблених не за органічними технологіями). Використовується маркування «USDA organic» та (або) маркування сертифікуючої організації

Made with organic ingredients («Made with organic» (записують конкре-тні органічні інгреді-єнти або продово-льчі групи), «X – percent organic», «X – percent organic ingredients»)

Продукт виготовлений з використанням органічних інгредієнтів. Містить не менше 70% органічних інгредієнтів (без урахування доданої солі і води). Не містить додані сульфіти (за винятком вина, яке може містити добавки у вигляді двоокису сірки) і може містити до 30% інгредієнтів, вироблених за неорганічними технологіями, включаючи дріжджі. Використовується маркування сертифікуючих організацій, але не використовується маркування «USDA organic»

Claim that product has some organic ingredients («X – percent organic ingredients»)

Виготовлювачі продукту декларують про вміст деяких органічних інгредієнтів. Їх вміст − менше 70% органічних інгредієнтів (без урахування доданої солі і води). Можуть бути перераховані використані органічні інгредієнти і в такому випадку продукція маркується («X − percent organic ingredients»). Не використовується маркування «USDA organic» і маркування сертифікуючих організацій

Тому теоретико-методологічні засади екологізації виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції передбачають врахування чітких тенденцій збільшення кількості підприємств у різних галузях економіки (передусім переробки сільськогосподарської сировини та виготовлення продуктів харчування) світу та Європи, що запровадили системи управління ISO 14000 «Системи екологічного управління» та ISO 22000, «Системи менеджменту безпеки продовольства і харчової продукції» (рис. 1.72, 1.73). Зазначена статистика Міжнародної організації зі стандартизації підтверджує тенденції щодо потреби екологічної й органічної сільськогосподарської сировини й як результат:



1   2   3


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка