Управління культури І туризму київської облдержадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва на вічнім шляху до Шевченка



Сторінка15/17
Дата конвертації11.03.2019
Розмір5,36 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

3. Повідомлення учня. У Переяславі.

Стародавнє місто, овіяне легендами і героїчною історією, місто, згадки про яке знаходимо в літопису за 907 рік, у договорі Русі з Візантією. Роз­ташований на мальовничих берегах колись повноводих рік Трубежу і Альти, поблизу могутнього Славути, Переяслав був довгий час важливим адміністративним і торговельним центром Лівобережжя, форпостом у бо­ротьбі слов'ян проти численних ворогів.

Безсумнівно, що приїзд поета до Переяслава восени 1845 р. насамперед був обумовлений інтересом Шев­ченка до історії рідного краю, визвольної боротьби українського народу, до того, чим так славився Пере­яслав у минулому. Крім того, у Переяславі жив щирий приятель поета ще з часів перебування його в Петер­бурзі — лікар Андрій Йосипович Козачковський, який лікував Шевченка. Влітку 1845 р. Шевченко також кілька разів побував у Переяславі, але найдовше він про­жив тут восени, починаючи з жовтня. ( Слайд 6) Зупинявся поет у Козачковського, який у своїх спогадах докладно розповів про життя Кобзаря в Переяславі. Незважаючи на поганий стан здоров'я, Тарас Григорович багато працював. «Вранці він як завжди писав, — згадує Козачковський,— зовсім не відчуваючи потреби бути на самоті. Він писав немовби граючись. Вечір минав у розмові, що тривала звичайно годин до двох».

Переяславська осінь є чи не найбільш плідною у творчості Кобзаря часів перебування його на Україні. ( Слайд 7) 22 листопада 1845 р. у Переяславі поет пише присвяту П. Шафарикові до поеми «Єретик», де виголошує хвилюючу на той час для усіх слов'янських народів ідею всеслов'янської єдності:

І брат з братом обнялися

І проговорили

Слово тихої любові

На віки і віки!

І потекли в одно море



Слов'янськії ріки!

Тут же створює він поеми «Наймичка», «Кавказ», революційний «Заповіт» ( Слайд 8) — поетичний заклик до повстання проти царизму за визволення рідного краю від соціального і національного гноблення. Але до нас, мабуть, дійшли не всі твори, написані поетом у Переяславі. Як видно із спогадів А. Козачковського, в останній приїзд Шевченка на Україну в 1859 р. переяславський лікар «...нагадав Шевченкові кілька коротких його творів, які він забув; він [Т. Г, Шевченко] записав. Взагалі із розмов виявилось,— згадує далі Козачковський,— що із написаних до 1846 року його творів більшість загублені безповоротно».

Крім поетичних творів, у Переяславі Шевченко - художник виконав ряд малюнків.

Переяслав цікавив його як місто славного історич­ного минулого. Бувши членом Київської археографічної комісії, він не лише змальовує різні будови, але й ро­бить записи про них. Зберігся малюнок Покровської церкви виконаний Т. Г. Шевченком. ( Слайд 9) Цікавим у цьому малюн­ку є й те, що художник на першому плані зобразив убогість тогочасного міста: похилі хатки з солом'яни­ми стріхами, похилений паркан, величезну калюжу з свинею у центрі і як контраст — стрункий красивий силует Покровської церкви.

Змалював Кобзар і Вознесенський собор, збудований у 1695—1700 рр. ( Слайд 10). Ліворуч зображено єпіскопський будинок і так звану каплицю — споруду над підземним ходом, рештки якої збереглися до наших днів.

Третій малюнок зображує єдину споруду XVII ст. в Переяславі — Михайлівську церкву, ( Слайд 11) збудовану на місці древнього храму Михаїла у 1649—1666 рр. Праворуч видніються убогі хатки, ліворуч — оборонний вал та частина редуту часів Петра І, звідки й малював Шевченко. На сторінках повісті «Блізнеци» і в «Археологічних за­мітках» Шевченко згадує місто Переяслав і Успенську церкву, де відбувалося прийняття «присяги на верность московскому царю Алексею Михайловичу гетманом Зиновием Богданом Хмельницким, со старшинами и с депутатами всех сословий народа украинского».

Переяслав, його історія, героїчне минуле, ім'я Бог­дана Хмельницького, яке тісно пов'язане з цим міс­том, визначна подія — Переяславська Рада здавна хви­лювали уяву Шевченка. Серед перших робіт молодого художника є компо­зиція «Смерть Богдана Хмельницького» (1836—1837). В 1844 р. він виконує офорт «Дари в Чигирині», ( Слайд 12) присвячений темі возз'єднання України з Росією, а подорожуючи по Україні, змальовує архітектурні споруди і будови в Суботові, Чигирині, пов'язані з іменем Богдана Хмельницького. Ще 1839 р. у поетичному творі «Тарасова ніч» Тарас Шевченко оспівав Тараса Федоровича (Трясила), який, очоливши повстання козацько-селянських мас у 1630 р. проти шляхетської Польщі, розбив під Переяславом коронну армію польсько-шляхетських загарбників під командуванням гетьмана Конецпольського.

Перебуваючи на далекому засланні, в листах до А. Козачковського тепло згадував стародавнє місто й щирого свого друга — переяславського лікаря. Козачковському присвятив поет і чудовий поетичний твір, відбивши в ньому своє сподівання зустрічі з другом:

А може ще добро побачу?

А може лихо переплачу?

Води Дніпрової нап'юсь,

На тебе, друже, подивлюсь.

І може в тихій твоїй хаті

Я буду знову розмовляти

З тобою, друже мій...

У червні 1859 р. Шевченко знову завітав до Пере­яслава. «...Мовчки ми поздоровкались,— згадує про цей приїзд поета А. Козачковський, — мовчки він привітав мою сім'ю, мовчки кілька разів з помітним хвилюванням пройшов по кімнаті, потім подивився у вікно на ярмарковий рух і висловив бажання подивитися ярмарок». Недовго побув цього разу поет у Переяславі, але встиг відвідати кілька навколишніх сіл на березі оспіваного ним Дніпра. В цей приїзд він подарував свою фотокартку Козачковському. До самої смерті не поривав Кобзар зв'язку з переяславськими друзями, листувався з ними. У 1860 р. родині Козачковських надіслав «Кобзар» з дарчим написом: «Марії Степанівні Козачковській з чоловіком і дітками. Т. Г. Шевченко».

4. Повідомлення учня. На Переяславщині.

Живучи в Переяславі, поет вивчав історію міста та його околиці. Часто його можна було бачити на ма­льовничих схилах Дніпра, Трубежу та Альти, у нав­колишніх селах Монастирищах та Трахтемирові, де ми­тець знайомився з тяжкою долею поневоленого селян­ства. За народними переказами, поет бував частим гостем у рибалок, іноді вони перевозили його на пра­вий берег Дніпра, де, усівшись під розлогою вербою, поет залишався на самоті з своїми тяжкими думами. Перебуваючи на заслані поет згадував історію Трахтемирова і Монастирища, злиденне життя кріпаків, яке бачив на власні очі:

І Трахтемирів геть горою,

Нечепурні свої хатки

Розкидав з долею лихою,

Мов п'яний старець торбинки.



А он старе Монастирище,

Колись козацькеє село,

Чи те воно тойді було?..

Та все пішло царям на грище...



Згадував і село Андруші ( Слайд 13) «Мені тепер здається, що й раю кращого на тім сві­ті не буде, як ті Андруші...» — писав у 1854 р. з Новопетровського укріплення засланий Тарас Шевченко в листі до свого переяславського приятеля — лікаря Андрія Козачковського. В Андрушах Шевченко бував не один раз.

Село, розташоване недалеко від Дніпра при впадінні в нього ріки Трубіж, вразило поета своєю красою, коли влітку 1845 р. він відвідав його разом із А. Козачковським. Серед жителів села залишилися спогади про те, що поет дуже любив бувати в Чернечому гаю.

Чудовий Чернечий гай, вікові липи та розлогі верби відбивалися у дзеркальній по­верхні Станіславської протоки, чепурні хатки ховалися в буйній зелені садів. Недаремно переяславські архієреї обрали Андруші місцем для своїх дач. Тут було архієрейське подвір'я з великим будинком, а також з корпусом для хору. Цікаво, що на сторінках повісті «Блізнеци» Т. Г. Шевченко, описуючи мандрівку Степана Мартиновича в Полтаву, розповідає, що його героя підвозили назад співаки з архієрейського хору, які поверталися в село Андруші. В рік приїзду Шевченка до Андрушів село зазнало страшного стихійного лиха. Весняна по­вінь 1845 р. знесла кілька селянських хат, майже всі хати кріпаків були пошкоджені. З цього часу селяни почали будувати свої хати далі од місць, які попадали під затоплення.

В перший рік заслання поет в поезії «Сон» («Гори мої високії») змальовує картину мальовничого краєвиду поблизу Андрушів:

Гори мої високії! Не так і високі,

Як хороші, хорошії,

Блакитні здалека.

З Переяслава старого,



З Виблої могили,

Ще старшої... мов хмари,



Що за Дніпром сіли.

Перебуваючи в Андрушах, Шевченко в альбомі 1845 р намалював сепією два краєвиди села. На одному малюнку зображено краєвид з хатою праворуч, в якій, за переказами андрушівців, бував поет. ( Слайд 14) На другому — серед гущавини дерев видніється церква, що збереглася до наших днів, та великі будинки, які, очевидно, належали архієрейському двору.
5. Повідомлення учня. В Березані.

На мальовничих берегах невеликої річки Недри розкинулося селище Березань Переяслав-Хмельницького району.

В тяжкі часи кріпацтва Березань належало панам Лукашевичам та Марковичам. У серпні 1843 р. сюди вперше завітав Тарас Шевченко. Зупинився поет у П. Я. Лукашевича — українського етнографа, автора збірника «Малорускіє і червоннорускіє думи і пєсні», що принесла молодому Лукашевичу заслужену славу.

Для Шевченка цікавим було це знайомство тим, що через Лукашевича він ознайо­мився з галицьким літературним альманахом «Русалка Дністровая», в якому були вміщені твори Я. Головацького, І. Вагилевича, М. Шашкевича. Як згадує Лукашевич у листі до Вагилевича, він мав намір віддати Шевченкові деякі праці галицьких письменників, щоб той допоміг провести їх у Петербурзі через цензуру.

Незважаючи на удаваний лібералізм Лукашевича, на його освіченість, дружби між ним і Шевченком не було. Більш того, ставши свідком жорстокості кріпос­ника Лукашевича, поет назавжди порвав з ним зв'яз­ки. Про цей епізод з життя Шевченка яскраво розпо­відає біограф українського поета М. Чалий: «Якось суворою зимою цей самий Лукашевич при­силає пішки свого кріпака в Яготин до Шевченка (за ЗО верстов звідти) у якійсь незначній справі і наказує йому повернутись з відповіддю того ж дня. Дізнав­шись про такий нелюдський наказ слузі, Тарас Григорович не хотів йняти віри, але факт залишався фактом, і йому довелося гірко розчаруватися у своїй думці про людину, яку він вважав у стосунках до селян великим лібералом. Не маючи права затримати посильного до наступного дня, він написав його панові листа, сповне­ного жовчі й обурення, з повідомленням, що назавжди пориває своє знайомство з ним. Кріпосник Лукашевич, одначе, на цьому не спинився і відповів Тарасові Гри­горовичу листом, в якому все звів до того, що в нього 300 душ таких йолопів, як Шевченко. Розповідаючи під свіжим враженням про цей випадок княжні Рєпні­ній, Шевченко ридав, як дитина».

На околицях Березані поет бачив величезні кургани-могили. Можливо, саме вони стали приводом для написання в Березані 9 жовтня 1843 р. вірша „Розрита могила” яким було розпочато збірник поезій «Три літа». У повісті «Блізнеци» Шевченко неодноразово згадує Березань.
6. Повідомлення учня. У В'юнищі.

Перебуваючи на Переяславщині, Т. Г. Шевченко в грудні 1845 р. відвідав В'юнище і деякий час проживав у цьому селі. А. Козачковський розповідає у своїх спогадах про те, що через ремонт у його будинку Т. Шевченко переїздить у с. В'юнище, де прожив близько місяця.



Зупинявся Т. Г. Шевченко під час перебування у В'юнищі у збіднілого пана Степана Никифоровича Самойлова, який мав на Шевелівщині (куток села) великий одноповерховий будинок і якого Кобзар в листах до А. Козачковського називав добрим та гостинним чоловіком, передаючи йому свої щирі вітання. Тривале перебування Шевченка у В'юнищі можна по­яснити, головним чином, тим, що поет на той час був хворий і його деякий час лікував переяславський лікар і щирий приятель А. Козачковський. Але коли почалася перебудова будинку Козачковського, Шевченко виїхав у найближче село, з якого міг мати постійний зв'язок з лікарем. Крім того, тиша невеличкого села, гостинність господаря створювали умови для праці хворого поета. У В'юнищі Шевченко написав значну кількість поетичних творів, ( Слайд 15) пройнятих революційним пафосом: «І мертвим, і живим...» (14 грудня), «Холод­ний яр» (17 грудня), «Давидові псалми» (19 грудня), «Маленькій Мар'яні» (20 грудня), «Минають дні, ми­нають ночі» (21 грудня) та твір «Три літа» (22 гру­дня). Як бачимо, поет працював, незважаючи на хво­робу, досить інтенсивно: у згаданих поезіях оглядав свій творчий шлях і роздумував про тяжку долю селян, яких пани „ запрягають у тяжкі ярма, орють лихо,лихом засівають.” Поет переконаний, що „розкуються незабаром заковані люде, настане суд, заговорять і Дніпро і гори! І потече сторіками кров у синє море дітей ваших...”

Крім написання поетичних творів, Шевченко в цей час і малював. «В цей час,— згадує А. Козачковський,— він запропонував мені змалювати з мене портрет; за­мість цього я просив написати мені його портрет. Він взявся за роботу і закінчив її, залишалась незначна обробка, через яку, виїжджаючи у Яготин до князя Рєпніна, він узяв портрет, обіцяючи мені незабаром наді­слати його; це був портрет, далеко не схожий на всі існуючі тепер; це був портрет не Т. Г. Шевченка, а портрет народного поета, влучно схоплений в хвилину його поетичного натхнення; на жаль, я не одержав його, і він втрачений безповоротно».Крім цього автопортрета, який не дійшов до нас, в альбомі малюнків Шевченка є малюнок — краєвид села В'юнища, виконаний сепією. ( Слайд 16) Пейзаж села, одяг селян, зображених на малюнку, свідчать про те, що зроблено його не в грудні, а значно раніше — влітку чи восени, що й дає підставу стверджувати, що Шевченко бував у цьому селі не один раз. Під час пе­ребування у В'юнищі, як розповідають старожили, до поета часто приходили та приїздили гості. Заходив Кобзар і до шинку, що стояв край села, де збиралися кріпаки, і вів з ними розмови про майбутнє, про волю. Тяжко жилося трудовому народові в часи Шевченка у В юнищі. Старі люди розповідають, що найбільш тяжко жилося кріпакам в'юнищанського пана Соломки, на хуторі якого селянські хати були особливо злиден­ними, а люди — справжніми жебраками.
7. Повідомлення учня. Перебування Шевченка у Богуславі і селах Потоці та Межигір'ї.

Богуслав - місто Таращанського району — стародавнє місто на річці Росі. Воно згадується вперше в літопису від 1159 р. В часи татарської навали місто було зруйновано. В 1616 р. тут уже було 200 кріпацьких та 400 козацьких дворів. Землі належали поміщикам. Гранітні скелі, зелені береги, мальовничі місця при­ваблювали своєю красою. Сюди на відпочинок приїзди­ли Марко Вовчок, Нечуй-Левицький, Панас Мирний та інші. З Богуслава родом художник Іван Сошенко, який багато зробив у справі викупу Шевченка з кріпацтва.(Слайд 17) Тут збереглася його хата, де жила українська письменниця Марко Вовчок і де зупинявся Тарас Шевченко в 1845 р.

В дитинстві Тарас Шевченко багато разів бував у місті Богуславі.



Богуслав здавна відзначався як торговий центр, і Тарас разом з батьком не раз приїздив сюди. Був у цьому місті Тарас Григорович і під час подорожей по Україні.. На ночівлю Шевченко зупинився, певно, на хуторі Потік Кагарлицького району, де прожив близько двох тижнів.

З власником Потоку, Качанівки та інших сіл на Київщині й Чернігівщині Г. С. Тарновським Шевченко познайомився в Петербурзі ще до поїздки на Україну.

Листуючись з Г. С. Тарновським, Шевченко в лис­ті від 20 січня 1843 р. обіцяв йому заїхати в Качанівку, а звідти - у Потік.

Перебуваючи в Потоці, поет здружився з Наталією Василівною Тарновською — сестрою господаря, яку на­зивав «дорогою кумасею» і якій подарував автографи своїх творів та малюнки, в тому числі і свій автопортрет 1845 р.(Слайд 18)

Пізніш, коли Шевченка в 1847 р. арештували, Н. Тарновська, бажаючи зберегти всі папери, одержа­ні від поета, склала їх у скриньку і закопала в садку. Минули тривожні дні. Коли все заспокоїлось, вона від­копала свою дорогоцінну скриньку з творами Шевчен­ка: папери, малюнки не були пошкоджені і довго у неї зберігались.

У листах до знайомих з заслання поет не раз зга­дував Потік, просив друзів розшукати поему «Іван Гус» («Єретик»), який, на його думку, повинен бути у Тарновських.

В альбомі малюнків Шевченка 1845 р. є один краєвид з написом рукою художника: «Комора в Потоках». (Слайд 19)

У Межигір'ї , селі Києво-Святошинського району, поет був улітку 1843 р. Межигір'я, розташоване на правому березі Дніпра на північ від столиці Укра­їни, — одна з наймальовничіших київських околиць.

Це стародавнє поселення згадується в документах XVI ст. У 988 р. там був відкритий монастир, на який працювали селяни 17 навколишніх сіл. Монастир цей був дуже багатий, він мав земельні володіння не лише на Київщині, а й на Чернігівщині, Харківщині, на півдні України, навіть у Білорусії.

У монастир при­їздили старі запорожці доживати віку. В поемі «Чер­нець», написаній на засланні, Т. Шевченко розповідає про одного такого козацького ватажка. Оглядаючи історичні пам'ятки в Межигір'ї, Шев­ченко зарисував цей монастир. (Слайд 20)

Повернувшись до Петербурга з України, в листі до Я. Кухаренка від 26 листопада 1844 р. Шевченко згадував про своє перебування в Межигірському мо­настирі. Тут він запи­сав до свого альбома чотири пісні на історичний сю­жет. В них оспівуються народні герої: козак Нечай, Семен Палій та Бондаренко.
8. Повідомлення учня. У Яготині.

У ЗО—40-рр. XIX ст. містечко Яготин було центром Пирятинського повіту, де жив опальний вельможа, колишній віце-король Саксонії князь М. Г. Рєпнін. Його маєток був розташований на зеленій заплаві річки Супій, в гущавині садів і гаїв, де виблискували дзеркала озер, а серед величезного парку височів палац, перевезений сюди з Києва.

З цією родиною десь у липні 1843 р. і познайомився великий український поет Тарас Шевченко, завітавши до Яготина разом з О. В. Капністом, сином відомого російського письменника, який привіз молодого художника, щоб той зняв копію з портрета М. Г. Рєпніна, виконаного відомим швейцарським художником Йозефом Горнунгом. (Слайд 21)

Ось як розповідає дочка господаря Варвара Миколаївна про приїзд Шевченка: (Слайд 22) «Якось... у липні минулого року я вийшла в сад з мамою; була, мабуть, шоста година... Ми не про­йшли і сотні кроків, як зустріли Капніста з якоюсь незнайомою мені людиною. Капніст сказав нам: «Таж збирається велика гроза, погляньте на небо». Справді, великі чорні хмари, здавалось, ось-ось линуть дощем на наші голови. Проте мама не здавалася: а може, ми ще встигнемо обійти леваду. Доки тривали ці переговори, гроза насунулась і розгулялась, линув ряс­ний дощ. Капніст схопив мамину руку й побіг, я рів­ним кроком відважно йшла слідом за ними, а незна­йомець залишився... Коли ми прийшли додому, Капніст повернувся до саду за своїм знайомим; я вийшла до мами на балкон і незабаром побачила, як вони повертались, промоклі до нитки. Капніст, який заради свого хворого на кілька літніх місяців оселився у нас, попросив дозволу провести свого знайомого, худож­ника, до вітальні, щоб показати йому картини; дозвіл, звичайно, вони дістали, і в ту хвилину я довідалась тільки, що це художник-живописець і поет, причому на­віть більше поет, аніж живописець, і що звуть його Шевченком».

У перший приїзд поет пробув у Яготині кілька днів, а потім відвідував це містечко ще кілька разів, наїжджаючи сюди з інших міст Чернігівщини та Пол­тавщини, а в жовтні 1843 р. оселився на досить тривалий час у дерев'яному флігелі, де й прожив до 10 січ­ня 1844 р. (Слайд 23)

Досить тривале перебування Шевченка в Яготині на цей раз пояснюється не лише тим, що тут Кобзар мав виконати ряд замовлень як художник. Саме в Яготині він зустрів людей, знайомство з якими було для поета не лише цікавим, але й корисним. Так, у родині Рєпніних Шевченко міг багато почути про декабристів (М. Г. Рєпнін був старшим братом одного з найактивніших декабристів С. Г. Волконського, засланого на довічну каторгу), дізнатися про європейські країни і життя народу цих країн, де довгий час перебувала родина Рєпніних, і, нарешті, почути одверті розмови опальної сім'ї про інтриги царського двору, про безчинства царських чиновників. І хоча господар Яготина був одним із найбагатших українських кріпосників (йому лише в Яготині належало близько 9 ти­сяч десятин землі, млини, суконна фабрика), він відзначався лібералізмом у ставленні до селян, сприяв розвиткові культури на Полтавщині, був ініціатором заснування в Полтаві театру й викупу з кріпацтва М. С. Щепкіна.

Не менш цікавою постаттю була й дружина князя Рєпніна Варвара Олексіївна — онука останнього українського гетьмана Кирила Розумовського.



В Яготині Шевченко зустрів людей освічених, обізнаних з мистецтвом і літературою, людей, які шанували талант Кобзаря. Від них молодий митець міг почути багато цікавого й повчального.

Та найбільше здружився поет з дочкою князя — Варварою Миколаївною. Варвара Рєпніна одержала всебічну освіту, захоплювалася літературою і мисте­цтвом, приятелювала з М. В. Гоголем, сама писала і друкувалася на сторінках журналів. Щиро захоплюючись поетичним талантом Шевченка, Варвара Мико­лаївна високо цінувала його геній. «О, якби я могла передати вам все, що пережила я під час цього читання — писала в листі до свого духовного наставника Шарля Ейнера княжна з при­воду читання Шевченком поеми «Слепая».— Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність і який біль!.. І яка м'яка, чаруюча манера читати! Це була чарівна музика, що співала мелодичні вірші нашою красивою і виразною мовою».



В інших листах до того ж Ейнера вона розповідає про Шевченка. Княжна не приховує свого почуття, своєї любові до поета... Шевченко приязно ставився до Варвари Миколаївни, називав її сестрою, присвятив їй «на память 9 ноября 1843 года» сповнену громадського пафосу поему «Тризна». їй дарує поет і свій автопортрет, виконаний в часи творчого піднесен­ня, з пером у руці. (Слайд 24)

З нею Шевченко листувався з приводу видання і розповсюдження альбома «Живописная Украйна», в чому Варвара Миколаївна чимало допомагала поетові. ( Відеосюжет)
9. Повідомлення учня. Т. Шевченко у Фастові і с. Турівка .

Турівка - село Яготинського району - належало Миколі Андрійовичу Маркевичу, авторові п'ятитомної «Історії Малоросії», виданої в Москві 1842 р.

З М. Маркевичем Шевченко був знайомий ще з Петербурга. В 1840 р. він присвятив йому свій вірш «Бандуристе, орле сизий», а в листі до Тарновського просив передати Маркевичу примірник поеми «Гайдамаки».



Живучи в Яготині взимку 1844 р., Шевченко кіль­ка разів їздив до Закревських в село Березову Рудку, де бував і Маркевич. 22 січня того ж року поет напи­сав Маркевичу в Турівку жартівливого листа, на що останній в такому ж тоні відповів віршем.

Перебуваючи на Полтавщині 1843 р., Шевченко, безперечно, побував і в Турівці.

У січні 1857 р. син Маркевича надіслав Шевченкові в Новопетровське укріплення листа і 16 карбованців грошей, на що поет, дякуючи, писав: «З батьком твоїм, друже мій, ми були колись великі приятелі і стрічалися з ним не в одній Качанівці».

Все це — і приятелювання з Маркевичем, і лист Кобзаря — підтверджує думку щодо перебування Шевченка в селі Турівці.


Від Києва до Фастова 64 кілометри. Навколо міста багато могил та земляних укріплень стародавнього часу. Про ці могили складено легенди. Нібито якийсь-то князь Переп”ят щовесни ходив у похід і повертався восени. Одного разу його не дочекалися рідні. Дружина, вважаючи, що її чоловік убитий, зібрала військо і вирушила у похід, щоб помститися ворогам. На фастівськім полі вона побачила військо і, прийнявши його за вороже , вступила у бій. Під час бою Переп”ят загинув від руки своєї дружини. Коли зійшло сонце, помилка стала очевидною. На місті поховання Переп”ята насипали високу могилу. Перепетиха ж сама собі заподіяла смерть, і їй насипали другу могилу. Обидві могили в ХІІ ст. були відомі як Переп”ятові, про що є згадка у літопису за 1151 р.



У червні 1846 р. Шевченко разом з археологами та художником Сенчилом-Стефановським виїхали на роз­копки могили Переп'ят. Тарас Григорович зробив чимало зарисовок селян, які працювали на розкопках, а також записував з уст народу пісні. (Слайд 26)

10. Повідомлення учня. Перебування Т. Шевченка у Києві.

З власних спогадів поета, а також із спогадів його сучасників відомо, що Шевченкові доводилось бувати в Києві ще в дитинстві разом з батьком, а пізніше під час подорожі з Вільшаної до Вільно, коли він мандрував з обозом за своїм паном Енгельгардтом. Можна уявити, яким побачив п’ятнадцятирічний Тарас славетне місто над Дніпром восени 1829 року.(Слайд 27)

Під час перебування в Києві в 1843 р. Шевченко знайомився з містом та його околицями, зробив зарисовки цих місць у своєму альбомі. Збереглося чимало зарисовок історичних пам'яток, виконаних художником у самому місті. Деякі з них згодом були використані Шевченком для офортів в альбомі «Живописная Украйна», що вийшов у 1844 р. Сюди увійшли офорти «У Києві» (Слайд 28) та «Видубецький монастир». (Слайд 29)

Про Київ є згадки у багатьох поетичних творах Шевченка раннього періоду («Катерина», «Гайдамаки», «Слєпая»).

В 1843 р. побував Шевченко і в Києво-Печерській лаврі.(Слайд 30)

Цей історичний пам'ятник вабив Шевченка чудови­ми краєвидами, що відкривалися з його території. В альбомі поета збереглися зарисовки Дальніх печер. Малював він і юрби жебраків, які купчились біля печер. У повісті «Блізнеци» Шевченко, згадуючи Києво-Печерську лавру, писав, що про того, хто не відпочивав на типографському крильці, можна сказати, що він не бував у Києві.(Слайд 31)

Найважливіший період у житті Шевченка, пов'язаний з Києвом, це, безперечно, 1845—1847 рр., коли він, закінчивши Петербурзьку Академію художеств і діставши звання вільного художника, приїхав на Україну у пов­ному розквіті таланту і творчих сил.

З весни 1846 р. Шевченко постійно оселився в Києві. З цього часу вже можна назвати конкретні місця, пов'язані з перебуванням тут поета. Проживав він у Будинку на Пріорці (Слайд 32), згодом переселяється на Хрещатик, у готель, де знімає собі окремий номер.

Хрещатик часів Шевченка був майже околицею міста. По обидва боки вулиці рівними рядами містилися одно- та двоповерхові будинки, переважно дерев'яні. В багатьох дворах були фруктові сади. Від Хрещатика вниз до Дніпра простягались мальовничі схили. (Слайд 33)

Любив Шевченко Київ, любив прогулянки по місту і часто, запрошуючи своїх приятелів, говорив: «Ходім на Дніпро, сядем де-небудь на кручі й заспіваємо».

Улюбленим місцем відпочинку Шевченка в Києві була Михайлівська гірка. Частенько сидів він тут і дивився на Задніпров'я. В цей час замалював Шевченко в кількох варіантах старовинну Лаврську церкву з дзві­ницею, набережну Дніпра та схили ріки з її розкішними садами, Андріївську церкву та інші будівлі й мальовничі краєвиди Києва. Під час арешту художника багато з цих малюнків загинуло.

До наших днів збереглись малюнки: «Польський костьол у Києві», (Слайд 34) ( сьогодні там розміщений Планетарій), (Слайд 35) «Видубецький монастир», «У Києві», «Васильківський форт», зарисовки лаври,” Аскольдова могила”. (Слайд 36) тощо. Оригінали їх зараз знаходяться в Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві. З художніх творів, написаних у Києві, нам відомо дві поезії, датовані 1846 р.: «Лілея» та «Русалка». (Слайд 37. Запис читання поезії)

Влітку 1846 р. Шевченко подає заяву на конкурс до Київського університету з метою одержати посаду викладача малювання. І хоча його й призначили на цю посаду, працювати поетові в університеті не довелося.

5 квітня 1847 р., повертаючись з Чернігівщини, Шевченко був арештований на переправі через Дніпро.(Слайд 38) «...Тільки що ступив на дніпровський байдак,— писав згодом поет Я. Кухаренку, — так зо мною таке трапилося, що против ночі не треба б було і розказувать... Мене... риштовали та посадивши з жандармом на візок та прямо привезли аж у самий Петербург».

Перебуваючи на засланні, Тарас Григорович не забував Києва. В листах до друзів він ділився з ними своїми бажаннями хоч перед смертю поглянути ще раз на Дніпро, на Київ, на Україну.



В 1859 р. Шевченко востаннє поїхав на Україну, щоб відвідати рідні місця і любимий Київ. (Слайд 39)

За читання серед селян революційних поезій поета арештували в Прохорівці, відвезли спочатку в село Мошни, потім у Черкаси і нарешті в Київ.

У Києві поета від арешту було звільнено, але роз­слідування справи затягувалось, і він змушений був чекати, перебуваючи під наглядом жандармів.

Кілька днів прожив поет у свого приятеля по Петербурзькій Академії художеств Івана Гудовського, художника-фотографа, будинок якого на площі Калініна зберігся до цього часу. Це один з найстаріших цегля­них будинків у цьому районі. В цей час Гудовський сфотографував Шевченка.(Слайд 40)

У Києві Шевченко мав чимало знайомих. Бував він у давнього приятеля І. Сошенка, який жив тоді в цер­ковному будинку в районі Львівської площі. Вони часто розмовляли з Шев­ченком на різні літературні теми. Там Тарас Григоро­вич читав свої поетичні твори, разом з приятелями співав улюблених пісень. Інколи вечорами друзі ходили на улюблені Шевченкові місця: до Дніпра, на Володимирську гірку. Тут Кобзар вдавався в спогади, розпо­відаючи про окремі епізоди з свого солдатського життя на засланні.

З Києва поет виїхав до Петербурга 14 серпня 1859 р. А в травневі дні 1861 р. тисячі киян зустрічали траурну процесію з останками великого поета. Студенти вимагали поставити домовину в приміщенні Київського університету, але місцева влада заборонила це робити. Домовину встановили в церкві на Подолі (сучасній Поштовій площі). Спочатку хотіли поховати Шевченка в Києві на Щекавицькій горі, але приятель поета Г. Честахівський наполіг на похованні Кобзаря в Каневі. (Слайд 41) 20 травня громадськість Києва востаннє про­воджала останки улюбленого поета до Канева, де він і був похований. (Відеосюжет „На могилі Т.Шевченка”)
11. Заключне слово учителя. Незгасна пам’ять про поета.

Час не владний над пам’яттю народу. Тарас Шевченко залишається довіку нашим безсмертним сучасником. Він з нами – живий, непоборний: у

назвах вулиць і площ, у пам’ятниках і меморіальних дошках, в мільйонах примірників своїх книг. (Слайд 42)

Одна з найкрасивіших вулиць Києва зветься бульвар Т Шевченка. Тут розташований Державний музей Т. Г. Шевченка. (Слайд 43) Тут у 24 залах зібрано більше 4000 експонатів, які розповідають про життя і творчість поета. (Слайд 44) Тут зберігаються оригінали поетичних і мистецьких творів, особисті речі поета, документи про його життя, рідкісні фотографії, першодруки творів з автографами поета, багато інших цінних експонатів.

Особливо дорогий серцю кожного киянина ще один музей, пов’язаний з іменем Тараса Григоровича. Розмістився він у будинку, де певний час жив поет. (Слайд 45) У 8 кімнатах будинку унікальні експонати розповідають про три періоди перебування Шевченка на Україні. Тут зібрані деякі особисті речі поета: мольберт, етюдник, олівці, гравірувальне приладдя, яким користувався Шевченко - художник; Його полотняний костюм, сорочка, люлька. Серед експонатів - п ять дорогоцінних примірників „ Кобзаря” видання 1860 року з дарчими надписами автора. Невід’ємна частина музею – його садиба. В садку росте стара шовковиця Шевченкових часів, як і колись буйно квітнуть мальви і барвінок. В саду встановлене бронзове погруддя Шевченка. Поета зображено молодим, безвусим, таким, як він був у Києві в 1845 1847 роках.

Ще одне місце, яке нагадує про перебування поета у Києві, - університет. (Слайд 46) Коли Шевченко у 1843 році приїхав до міста, будівництво корпусу університету уже закінчувалося. Саме сюди була переведена і Археографічна комісія, в якій у 1845 році почав працювати Шевченко. Його зв’язували з університетом і особисті стосунки як з професорами, так і з демократично настроєним студентством, зокрема з членами Кирило – Мефодіївського товариства. Нині університет носить ім’я поета, а в центрі парку, навпроти університету, височить на постаменті.з червоного граніту бронзовий пам’ятник геніальному сину України.

Іменем Кобзаря в столиці України названі Державний театр опери та балету, кінотеатр. Ім’я поета носить Інститут літератури Академії наук, республіканська художня школа, одна з станцій Київського метрополітену. Щороку 9 березня , в день народження великого Кобзаря, за кращі твори в галузі літератури, мистецтва й архітектури присуджуються Державні премії імені Т. Г. Шевченка.

Навесні, коли пробуджується природа і скресає Дніпро, біля пам’ятника великому поету перед університетом збираються тисячі киян і гостей міста, щоб вшанувати його незгасну пам’ять. В ці дні вшановують Кобзаря і мільйони людей усього світу. Минуло майже півтора століття з дня його смерті, але твори поета живуть в наших серцях.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

В цих словах В.Симоненка глибока шана і любов, яким оточено ім’я геніального українського поета.

12. Метод „Мікрофон”.

Висловлювання роздумів „Шевченко у моєму житті”.



13. Підсумки уроку. Виставлення оцінок учням.

14. Повідомлення домашнього завдання.

Закінчити роботу над роздумами.

4.3. Сценарій Шевченківського свята

Степкина Ольга Григорьевна

Школа с. Столбовое

с. Столбовое, Сакский район
У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, на сцені виставка книг, в залі – газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його «Кобзарем», піснями та висловами про нього.
Ведучий (читає уривок із повісті С.Васильченка «Широкий шлях»):
Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночi, перед свiтом в селi Моринцях на Звенигородщинi, в хатi Григорiя Шевченка, крiпака пана Енгельгардта, блиснув у вiкнi єдиний на все село вогник: народилась нова пановi крiпацька душа, а Українi - її великий спiвець Тарас Шевченко.
Ведуча запалює свічку біля портрета Кобзаря
І. Сценка. Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, ставить на столик квіти біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається? Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.

Мати: Старайся, мій хлопчику…
Звучить вірш « Мені тринадцятий минало...»
ІІ. Монтаж
1-ий учень.

У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.
2-ий учень.

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.
3-ій учень.

Вмерли мама й тато ...

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.
4-ий учень.

В пана – бусурмана

В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.
5-ий учень.

Хоче малювати

Прагне він до знань -

Та за це багато

Зазнає знущань.

6-ий учень.

За ясну свободу й

Світло майбуття –

Він віддав народу,

Все своє життя!
ІІІ. Знайомий незнайомець

Ведуча

10 березня 2011 року виповнюється 150 років від дня смерті Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України.

Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, базу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. І ось чому. Поляки дістали Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а ми, українці – Тарасом Шевченком. Він, безсмертний Тарас, для нашого народу – явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне. Але постать Кобзаря досить часто настільки зміфологізована, що за нею досить важко побачити звичайну людину, яка колись так само кохала і зраджувала, боялась і ненавиділа.

То яким же був Тарас насправді?


ІV. Дослідники
1. ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ ПИСЬМЕННИКА

Т. Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії, в сім'ї селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя, відчув на собі весь тягар кріпацтва.

Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка-вчителя на становищі школяра - "попихача". Уже в ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села й стає наймитом у попа.

Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково знайомиться він з художником І. Сошенком, а через нього — з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін.

22 квітня 1838 року Шевченка викуплено в пана Енгельгардта за 2500 крб. асигнаціями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів К. Брюллова.

2. ЗОВНІШНІСТЬ

У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру, що росіяни називають "угловатостью"; у руках його не було гнучкості, граційності. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.

3. ВДАЧА

Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

4. ТАЛАНТ

Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.

5. ОТОЧЕННЯ

Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Так, він переселився до відомого художника Карла Брюлова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох приятелів автора прославленого полотна "Останній день Помпеї". Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Ніжній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній подвиг. Ніхто з таким ентузіазмом не приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії. Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.

Шевченко був у дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком – Артемовським, Гребінкою і Марко Вовчок, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.

6. СЛАВА

В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по – французьки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і захоплення.

Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити , ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.

Про його популярність свідчить і те, що автопортрет Шевченка купила дядина царя Олександра ІІ, велика княгиня Олена Павлівна, вдова царевого дядька, а один з офортів - граф Олександр Іваров, син колишнього міністра освіти.


7. ГРОШІ

Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста, завжди брав гроші для жебраків. Якось не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.

У Києві служниця, перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші, Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.
8. ОСТАННІ ДНІ ПОЕТА

Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. Лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.

Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі біль, що його мучив.

У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.
V. Поетична хвилинка «Сторінки із «Кобзаря»:

«Зоре моя вечірняя»

«Реве та стогне Дніпр широкий»

«Садок вишневий коло хати»

бажаючі …
VІ. Літературна вікторина

1. Село, в якому народився Тарас Шевченко. (Моринці)

2. Село, в якому минуло дитинство Тараса Шевченка. (Кирилівка)

3. Що в перекладі з грецької мови означає ім’я Тарас? (Бунтівник)

4. Прізвище пана, кріпаками якого були Шевченки. (Енгельгардт)

5. Імена батьків Тараса ( Григорій та Катерина)

6. Ім’я подружки дитинства Тараса, яку поет згадує у вірші «Мені тринадцятий минало» (Оксана Коваленко)

7. Ім’я старшої сестри Тараса. (Катерина)

8. Хто був першим учителем малювання Тараса Шевченка? (Майстер Ширяєв)

9. Чий портрет був намальований для викуплення Шевченка з кріпацтва? (Василя Жуковського)

10. Хто намалював того портрета? ( Карл Брюллов)

11. Як називається збірка поезій Т. Шевченка? («Кобзар»)

12. Скільки творів увійшло до першого «Кобзаря»? (8)

13. Коли Тарас був викуплений з неволі? (22 квітня 1838 року)

14. Скільки років провів Тарас Григорович на засланні? (10 років: з 1847 по 1857)

15. Який навчальний заклад закінчив Шевченко? (Петербурзьку академію мистецтв)

16. Учасником якої організації був Тарас Шевченко? (Кирило – Мефодіївське братство (товариство)

17. Яку книгу для маленьких дітей уклав і видав власним коштом Шевченко? («Буквар»)

18. Яке наукове звання було присвоєне Шевченкові у 1860 році? (Академік гравюри)

19. У якому році помер Шевченко? І де його було поховано? (10 березня 1861 року, Петербург, Смоленське кладовище)

20. Коли і де Т. Шевченко був перепохований? (22 травня 1861 року на Чернечій горі поблизу Канева)

21. Хто сказав про Шевченка: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа…? (І.Франко)

22. Як називається такий вірш.
Ти мусиш нам співця назвати,

Адже умів лиш він один

Рабів німих так захищати.

А хто так оспівав, як він,

Садок вишневий коло хати?
Дмитро Білоус (Акровірш)
VІІ. Шевченко англійською. Впізнайте вірші в оригіналі
(2 – 3 цитати) (Леніна Федорівна)
VІІІ. Закінчення
Ведучі (читають вірш А. Камінчика «Кобзар»)
Ведучий:

У вікні любисток, на підлозі м'ята,

В золотій оправі книга серед книг.

Наче щедре сонце поселилось в хаті,

Як велике щастя стало на поріг.

Мудра, світла книга, — то «Кобзар» Тараса,

На столі, як свято, білий коровай.

І пішло повір'я з дідівського часу,

Як «Кобзар» у хаті — буде щастя, знай.
Ведуча:

...Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

В кожній хаті — книга, на стіні — портрет.

В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

Бо в святій пошані у людей поет.

То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,

Знають його люди і широкий світ.

Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,



Він живе в народі, як і «Заповіт».
Звучить пісня «Заповіт», слухаємо стоячи

Додаток 1. Київщина туристична
Сайт «Київщина туристична» пропонує туристичний маршрут:

«Шевченко на Київщині»


Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
2014 -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
2014 -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2014 -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
2014 -> Методика превентивного
2014 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання
2014 -> Особливості дистанційної освіти в медицині д м. н. Уляна Лущик
2014 -> Основипсихогенетик и


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка