Урок історія виникнення І становлення споживчого руху




Скачати 101,2 Kb.
Дата конвертації23.10.2016
Розмір101,2 Kb.
ТЕМА 2. ІСТОРІЯ СПОЖИВЧОГО РУХУ.

ДЕРЖАВНІ Й ГРОМАДСЬКІ ОРГАНИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ


Основні поняття: споживчий рух, Всесвітня споживча організація, державні органи захисту прав споживачів, громадські організації, форми об’єднань споживачів.
УРОК 2. Історія виникнення і становлення споживчого руху
Історія розвитку споживчого руху. Організований рух споживачів із захисту своїх інтересів виник у 60–80 рр. ХІХ ст. Він отримав у зарубіжних країнах назву «консьюмеризм» (від латин. «консьюмер» – споживач).

Починався він у США, коли на ринок вийшли перші компанії із захисту прав споживачів, які намагалися захистити споживачів від залізничних монополій, які завищували ціни на перевезення пасажирів і вантажів. У результаті вдалося досягнути того, що держава почала контролювати залізничні тарифи, створивши спеціальний орган – сенатську Комісію з торгівлі між штатами. У 1899 р. в США була створена Національна ліга споживачів.

На початку ХХ ст. боротьба за права споживачів розгорілася навколо законодавства про контроль за якістю харчових продуктів і медикаментів. У 1935 р. була створена Спілка споживачів, що нараховує сьогодні у своїх рядах понад п’ять мільйонів чоловік.

У 1936 р. у США з’явилася Національна асоціація споживачів.

На державному рівні визнання, підтримку та розвиток цей рух уперше отримав у США після прийняття в 1962 р. відповідної постанови президента США Дж. Кеннеді. У цьому законодавчому акті були закріплені права громадян на безпеку товарів і послуг, вибір товарів, можливість отримувати достовірну інформацію про них, а також право відстоювати свої споживчі інтереси.

Поступово споживчий рух став ще активніше впливати на політичне життя держави. 15 березня 1962 р. президент США Дж. Кеннеді направив до Конгресу США «Спеціальне послання про захист інтересів споживачів», у якому проголошувалися основні права споживача: право на вибір, право на безпеку, право бути вислуханим, право на інформацію. У посланні мова йшлася про значну роль споживача в економіці: без зростання здатності громадян споживати і купувати товари та послуги немає економічного розвитку і неможливе збалансоване економічне зростання. Організація Об’єднаних Націй згодом оголосила 15 березня Всесвітнім днем захисту прав споживачів.

Улітку 1962 р. за вказівкою Дж. Кеннеді була заснована Консультативна рада у справах споживачів, яка 1971 р. була перетворена в Управління у справах споживачів. У деяких комітетах Конгресу США (з торгівлі, банків і фінансів, науки і транспорту) працюють підкомітети з проблем споживачів. Їхні засідання проводяться за участю зацікавлених осіб і представників споживчих організацій. За підсумками слухань публікуються стенографічні звіти.

У 1968 р. розрізнені загальнонаціональні та місцеві організації об’єдналися в Американську федерацію споживачів зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Її основна мета – координація програм захисту споживачів від низької якості товарів і послуг, високих цін на продукти харчування, медичні препарати, медичне обслуговування, електроенергію і паливо.

У США був покладений початок масовому руху захисту прав споживачів, який нині існує у понад 180 суспільних і державних організацій у 72 країнах світу.

Після 1945 р. споживчий рух одержав широке розповсюдження в багатьох західноєвропейських державах. Прийняття у 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН «Загальної декларації прав людини» сприяло створенню Національних асоціацій споживачів у різних країнах: 1951 р. – у Франції та ФРН, 1957 р. – у Великій Британії, 1960 р. – у Канаді. Починаючи з 60-х років ХХ ст. цей рух поширився в багатьох країнах Європи і нині має величезне значення в усіх сферах суспільного і політичного життя, економіки багатьох країн світу.

На міжнародному рівні рух у справах захисту прав споживачів привів до створення у 1960 р. Міжнародної організації споживчих спілок (МОСС). Її заснували споживчі спілки п’ятьох країн: США, Великої Британії, Бельгії, Нідерландів, Австрії. Членами МОСС можуть бути приватні незалежні та державні організації, які займаються захистом прав споживачів.
Рух у справах захисту прав споживачів у країнах Європи. У Європейському Союзі накопичено значний досвід щодо захисту прав споживачів, який вивчають і наслідують країни, у яких споживчий рух з’явився нещодавно.

Першою організацією, яка здійснювала захист прав споживачів у країнах Західної Європи, булла Споживча Рада Норвегії – загальна організація споживачів Норвегії, заснована в 1953 р., що працювала з широким колом споживчих питань. Діяльність Ради охоплювала юридичні та економічні проблеми, а також була спрямована на захист питань, які стосувалися товарів і послуг.

У 1954 р. була створена Нідерландська спілка споживачів — незалежна організація, що тісно взаємодіяла з державними органами з питань економіки, охорони здоров’я, екології та безпеки товарів. Головним завданням Нідерландської спілки споживачів було забезпечення зворотного зв’язку з виробниками товарів шляхом вивчення попиту та побажань споживачів.

У 70-х роках ХХ ст. у Великій Британії було утворено кілька організацій, що займаються проблемами споживачів. Так, у 1973 р. створені Комісія з цін, Управління зі справедливої торгівлі, Консультативний комітет із захисту інтересів споживачів. Двома роками пізніше був заснований особливий орган, що здійснював захист інтересів споживачів на рівні центральної і місцевої влади, – Національна споживча рада. Ця організація відіграла велику роль у справі освіти громадян у споживчих питаннях, щорічно проводить конгреси споживчих організацій. У той же час у Великобританії з’явилися споживчі добровільні організації і засновано спеціальний журнал для споживачів «Which?». У країні створено консультативні бюро, які допомагають громадянам у багатьох споживчих проблемах. Фінансує Національну асоціацію консультативних бюро уряд, а на місцях – муніципальна влада.

У Німеччині у федеральних міністерствах економіки, сільського господарства й охорони здоров’я працюють спеціальні відділи, які допомагають у розробці законів, що регулюють споживчу сферу. Під головуванням міністра економіки діє міжвідомчий Комітет з проблем споживачів. На місцях

функціонують споживчі центри, що мають консультативні бюро в багатьох містах. Вони надають споживачам різноманітну інформацію, розглядають їхні скарги і надають юридичні послуги. Бюджет споживчих центрів складається із субсидій федерального і земельного урядів. У країні були прийняті доповнення до законів, що стосуються продуктів харчування, завдяки яким посилено контроль за якістю продовольчих товарів. Виробники екологічно чистих якісних продуктів нагороджуються особливою премією, що присуджується щорічно спеціальною комісією Міністерства навколишнього середовища.

У Швеції з 1971 р. заснована посада омбудсмена із захисту прав споживачів. Він призначається на певний строк законодавчою владою держави. Інститут омбудсмена вперше був створений у 1810 р. саме у Швеції і є службою, яку очолює незалежна посадова особа високого рангу. Ця людина приймає скарги на державні органи, чиновників, наймачів чи діє за власним розсудом і проводить розслідування, рекомендує коригувальні дії і представляє інформацію владі про свою діяльність. Інститут омбудсмена багато держав визнали тільки після Другої світової війни.

Згідно зі статистикою, у Державне управління у справах споживачів щорічно надходить близько чотирьох тисяч справ. Однак лише близько 20 з них передаються на слухання до Комерційного суду. Це свідчить про те, що більшість юридичних конфліктів у Швеції вирішується на основі переговорів за сприяння омбудсмена. Їхні результати задовольняють усі сторони конфлікту.

На сьогоднішній день у багатьох державах світу інститут омбудсмена став незамінною складовою правової системи. Є безліч його модифікованих законодавчих форм, серед яких і спеціальні служби захисту прав споживачів. Інститут омбудсмена дає можливість переборювати протиріччя між державою й особистістю, що сприяє формуванню цивілізованого суспільства.

Ідея захисту прав споживачів, не лише на національному рівні країн-учасниць ЄС, а й на міжнародному, виникла у 1961 р., коли вперше представники національних організацій із захисту прав споживачів створили спеціальний орган – Консультативний комітет із захисту прав споживачів.

Офіційно політика захисту прав споживачів у рамках ЄС була запроваджена у 1975 р. після прийняття Першої програми дій із захисту прав споживачів. Основні принципи й норми Римського договору було доповнено положеннями, які містилися у Єдиному європейському акті, ратифікованому парламентами всіх країн-учасниць.
Захист прав споживачів у країнах СНД. У колишньому СРСР не існувало єдиної державної політики, а також спеціалізованих відомств на захист прав й інтересів споживачів.

Перші громадські консьюмерські організації в СРСР виникли в кінці 80-х років ХХ ст. під час запровадження ринкових реформ. Перші державні консьюмерські установи, а також перші закони на захист споживачів почали з’являтися вже в 90-х роках ХХст. у нових незалежних державах.

Історичною передумовою появи консьюмеризму в СРСР стали певні надбання у галузі управління й створення систем якості. З 1978 р. Держстандартом були розроблені та затвердженні Основні принципи «Єдиної системи державного управління якістю продукції». На промислових підприємствах управління якістю також охоплювало більш широке коло проблем, скажімо, стосовно ефективного використання ресурсів.

Широко розповсюдженим у 70-80-і рр. ХХ ст. став «Знак якості», яким позначали вітчизняні товари. Так, на 1 липня 1981 р. Державного «Знака якості» були удостоєні 87 941 найменувань промислових виробів. Але не завжди присвоєння «Знака якості» було гарантією того, що товар відповідає державним вимогам якості.

Важливою передумовою зародження консьюмеризму в СРСР став і досвід певних контролюючих структур, що здійснювали перевірку якості продукції, контролювали додержання правил торгівлі, громадського харчування, побуту та ін. Ці проблеми тією чи іншою мірою вирішували державні органи (законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові та контрольно-наглядові), державно-громадські органи (органи народного контролю), громадські органи партійних, комсомольських, профспілкових та інших організацій, діяльність яких організовувалася, керувалася, пропагувалася, контролювалась єдиним повновладним органом – правлячою партією.

Могутнім поштовхом для виникнення консьюмеризму в СРСР став зростаючий вплив консьюмерського руху в розвинених країнах, а також формальне визначення Радянським Союзом (у тому числі Україною і Білоруссю як членами ООН) Загальної декларації прав людини ООН та Керівних принципів ООН на захист інтересів споживачів.

Перші об’єднання із захисту прав споживачів з’явилися в Ленінграді і Москві восени 1988 р., згодом — у Києві, Челябінську, Мінську, Новосибірську, Воронежі, Ризі, Вільнюсі.

У грудні 1989 р. близько сорока реально існуючих місцевих клубів, товариств, спілок, асоціацій споживачів об’єдналися у Федерацію товариств споживачів СРСР. З перших же кроків Федерацією був прийнятий курс на автономію її складових частин. Рішення Федерації носили не директивний, а рекомендаційний характер. Вона не керувала, а координувала зусилля, допомагала обміну досвідом, методиками захисту прав споживачів.


Федерація товариств споживачів країн СНД. На початку 1992 р., у зв’язку з розпадом СРСР, Федерація товариств споживачів СРСР була перетворена на Міжнародну Конфедерацію товариств споживачів (КонфТС). Реалізуючи на практиці фундаментальний принцип міжнародних консьюмерських організацій, КонфТС стала незалежною, неурядовою, неприбутковою міжнародною організацією. Вона не отримує державних субсидій, спонсорської підтримки від комерційних структур. Принцип її роботи – ніякої політики.

Склад Конфедерації постійно оновлюється. Зараз вона об’єднує національні консьюмерські організації країн СНД (Білорусі, Вірменії, Туркменістану, Російської Федерації), а також близько п’ятдесяти регіональних товариств споживачів (обласних і місцевих). Від України до КонфТС входять Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька області, а також Київська міська організація «Захист споживача».

Сучасна стратегія КонфТС передбачає перехід від створення власних структур до сприяння у формуванні постійних спеціалізованих організацій та кооперації з ними. Так, активно розвивається співробітництво з Громадською Радою з реклами, Бюро конкретного бізнесу,Лігою захисників споживачів, Центром банкрутств, Асоціацією споживчої освіти тощо.

Важливу допомогу КонфТС надають досвідчені консьюмерські організації Великої Британії, Німеччини, США, а також міжнародний консьюмеризм, особливо СІ, членом якої КонфТС стала в 1994 р. Як уже було сказано, в рамках СІ розроблена спеціальна програма «РRОЕСТ», націлена на сприяння розвитку консьюмеризму в Центральній та Східній Європі. Заслуговує на увагу також допомога, що надається молодим незалежним державам з боку Європейського Союзу. Зокрема, розроблена Програма Технічної допомоги в галузі захисту прав споживачів, що фінансується Програмою ТАСІS. ТАСІS – це програма, що реалізується з 1991 р. і запроваджена для 12-ти країн колишнього Радянського Союзу: Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменістану, України та Узбекистану. Мета ТАСІS – сприяння розвитку гармонійних і міцних економічних та політичних зв’язків між Євросоюзом і країнами-партнерами, а також підтримка зусиль країн-партнерів у створенні суспільства, заснованого на політичних свободах та економічному процвітанні. ТАСІS реалізує цю мету шляхом надання субсидій, підтримуючи таким чином процес демократизації суспільства і переходу до ринкової економіки.

Важливим наслідком співпраці з міжнародним консьюмеризмом стало також підписання між органами Євросоюзу та урядами країн-членів СНД Угоди про партнерство та співробітництво. У 1994–1995 рр. були узгоджені два довгострокових проекти консультацій з Європейською службою експертизи з метою зробити певний внесок у розвиток законодавства у сфері захисту прав та інтересів споживачів тощо.

Курс на розбудову молодих незалежних держав, активна допомога міжнародного співтовариства у справі створення демократичного суспільства, заснованого на принципах ринкової економіки, зумовили в 90-х рр. ХХ ст. необхідність розробки й реалізації в них ефективного механізму захисту прав та

законних інтересів споживачів. Створення такого механізму розпочалося з розробки і прийняття відповідного консьюмерського законодавства.

Одним із найважливіших напрямків консьюмерського співробітництва в рамках СНД є проведення узгодженої політики в галузі стандартизації і сертифікації. Так, у березні 1992 р. Головами Урядів країн-членів СНД була підписана Угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології й сертифікації. Відповідно до цієї Угоди була створена Міжнародна Рада зі стандартизації, метрології й сертифікації (МДР), засідання якої відбуваються двічі на рік. Міжнародний орган МДР бере участь в роботі Міжпарламентської Асамблеї держав-членів СНД з розробки модельних законодавчих актів і рекомендацій у сфері стандартизації, метрології й сертифікації.



Зараз споживчим організаціям належить провідна роль у справі пропаганди споживчих знань у суспільстві, захисті населення від монополістів і несумлінних виробників, у рішенні проблеми безпечного виробництва, пропаганді ідей раціонального споживання і пошуках рішень проблем взаємодії людини і навколишнього середовища


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка