Урок узагальнення та систематизації вивченого протягом року матеріалу




Дата конвертації06.09.2018
Розмір67,6 Kb.

Урок узагальнення та систематизації вивченого протягом року матеріалу

у 9 класі

Підготувала вчителька світової

літератури Майківської ЗОШ І-ІІ ст.

Скорук Н.С.

“ Світ ідей та почуттів…”

(урок-підсумок)

Мета: підбити підсумки вивченого протягом навчального року матеріалу; узагальнити та систематизувати його; розвивати увагу, комунікативні

навички, творчі здібності, пізнавальну активність та читацький інтерес учнів; виховувати любов до літератури, прагнення бути освіченою, ерудованою людиною.

Учні повинні знати: назви творів, які вивчались протягом року, та прізвища авторів; жанри цих творів; основні дати та події, факти з біографії митців; відповіді на запитання вікторини.

Учні повинні вміти: характеризувати вивчений період світової літератури, робити висновки про письменників та їхні твори, пов′язувати події, систематизувати матеріал, відповідати на запитання вікторини.

Повторювати вивчене –

все одно, що повторювати

материні слова.

Тамільське прислів'я

Девіз:

Я за мистецтво, яке дає людині надію і віру

Літературна карта

Польща

Іспанія


Німеччина

Англія


Франція

Росія


Галерея

письменників

Завдання №1

За наведеними висловлюваннями,характеристиками і портретом впізнати письменника.

1. Зірка, яка ніколи не згасне…

Н.Буало


2. На одному із пам’ятників цього митця написано: « Для його слави нічого не потрібно, але для нашої – потрібен він ».

3. Його заборонили ховати за церковним обрядом і тіло покоїться на цвинтарі в саркофазі, піднятому над землею на чотирьох колонах.

( Ж.Б.Мольєр )



1. ″ Очі дружби рідко помиляються “.

2. ″ Робити те, що приносить задоволення - означає бути вільним “.

3. ″Якщо ми цінуємо щастя, то ще більше цінуємо розум “.

( Вольтер).

.1. “Великий олімпієць ″.

2. “Спинись хвилино, ти прекрасна! ″.

3. ″ Лиш той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них “.

4. Сенс життя він бачив у тому, щоб усіляко розвинути в собі творчі задатки. Був оригінальним мислителем, знавцем історії світової культури, багатьох природничих наук; знав кілька іноземних мов, гарно малював…

( Й.В.Гете).

1.″ Доброта завжди переможе красу”.

2.″ Усі здорові люди люблять життя”.

3.″Чим більше я пізнаю людей, тим більше мені подобаються собаки “.

4.Його поетична збірка видавалась 13 разів.

( Г.Гейне)



1. ″ Що за розкіш ці казки! Кожна є поемою! “.

2. ″Переможцю-учневі від переможеного вчителя в той високоурочистий день…”.

3. ″ У ньому російська природа, російська душа, російський характер… “.

( О.С.Пушкін)



Назвіть твір та його автора.
  • Ця книжка принесла авторові всесвітню славу. « Одного ранку я прокинувся знаменитим», - записав він у своєму щоденнику після виходу її у світ.
  • Читачі були впевнені, що автор втілив себе в образі героя. Але той заявляв: « …я заперечую усяку спорідненість із ним. …Я нізащо не хотів би скидатися на свого героя».
  • Мандри героя твору, отруєного « світовою скорботою», країнами Середземномор'я позбавлені сенсу і мети, бо йому заздалегідь відомо, що святинь у цьому світі немає.

  • ( Дж. Г.Байрон. « Паломництво Чайльд -Гарольда»).

1.Літературознавці називають жанр цього твору драматичною поемою, але автор вважав його трагедією.

2. Один із героїв твору переконаний, що людину легко спокусити грошима, славою, коханням.

3. Головний герой помирає щасливим, оскільки пережив найвищу мить життя: « Спинись, хвилино, ти прекрасна!».

( Й.В.Гете. « Фауст»).

1. Про неї автор сказав так: « Книжка ця – то тільки урна з попелом мого кохання ».

2.Як і Данте, автор розділив цей твір на три частини і таким чином окреслив три етапи свого кохання.

3. Одну із найзнаменитіших поезій збірки автор присвятив легендарній Лорелей.

( Г.Гейне. « Книга пісень»).

1. Із цим твором перегукується п’єса « Мартин Боруля» Івана Карпенка- Карого.

2.Головного героя цього твору зображено як іграшку в руках хитріших, винахідливіших людей.

3. Цей твір закінчується посвяченням головного героя в « мамамуші» і трьома весіллями.

( Ж.Б.Мольєр « Міщанин-шляхтич»)

1. Герой цього твору дитячі та юнацькі роки провів поза людським суспільством.

2. Головний герой твору польський королевич.

3. Королевич пробачає батька та повертає йому владу.

( Кальдерон « Життя – це сон»).



Галерея літературних героїв

1.Його лупцюють, ображають, а він щасливий з того.

( Пан Журден)

2.Він народився під зловісною зіркою.

( Сехізмундо)

3.Він прожив тривале життя і зрозумів , що істина незбагненна для людини.

( Фауст)


4.Він виглядав молодим, привабливим, модним, але в душі відчував передчасну старість і нудьгу.

( Онєгін)

5.Він відмовляється своїх щоденників та старого друга і поспішає назустріч смерті.

( Печорін)

6.Вийшла заміж, прожила життя з нелюбом, звичка замінила їй кохання.

( Тетяна)

7.ЇЇ по-справжньому кохає Печорін.

( Віра)


8.Хто він: « маленька людина», привід.

( А.А.Башмачкін ))



Тестова перевірка знань

І. Встановіть відповідність

1. « Життя – це сон» А. Е.Т.Гофман.

2. « Герой нашого часу» Б. Вольтер

3. «Простак» В. А Міцкевич

4. « Крихітка Цахес на прізвисько Циннобер» Г. М.В.Гоголь

5. « Акерманські степи» Д. М.Ю.Лермонтов

6. « Шинель» Е. Кальдерон


  • « Фауст» А. Філософська повість
  • « Простак» Б. Драматична поема,

  • філософська трагедія
  • « Міщанин-шляхтич» В. Роман у віршах
  • « Мазепа » Г. Поема
  • « Євгеній Онєгін » Д. Комедія

Пізнання літературних стилів


Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Літературні стилі

  • Бароко (від італ. – дивний, химерний) – це стиль в українській літературі, що характеризує жанри вертепної драми, бурлескних віршів мандрівних дяків  (твори «низового бароко»).
  • Класицизм – літературний стиль (напрям), ознакою якого є орієнтація на античність. Вимоги класицизму: сувора нормативність для епосу й лірики, а для драматургії проголошується «три єдності»- єдність дії, часу і місця  дії.
  • Неокласицизм – літ. течія в укр.. поезії 20-х років ХХ ст.., представники якого орієнтувалися на античні традиції та художню практику класицистів 17-18 ст. Неокласицизм – обстоювання високої культури мистецького мислення й досконалість  поетичного вираження.
  • Сентименталізм (почуття) – літ. стиль, який характеризується увагою до внутрішнього світу людини, намагання викликати у читача співчуття до героя (сльози).
  • Романтизм – розвивається наприкінці 18 – початку 19 ст., ґрунтується на новій світоглядній системі, відповідно до якої автор пояснює переживання і поведінку героїв у виняткових ситуаціях з втручанням не лише реальних, а й неусвідомлених, надприродних сил.
  • Натуралізм (від лат. – природа) – в сер. 19 ст. літ. стиль, який має описувати факти щоденного життя, на основі даних науки визначати його закономірності. Змалювання життя на самовиявах, мовби без втручання автора, життєподібність зображуваного завдяки показу конкретних фактів.
  • Реалізм – зосередження уваги на злободенних (хоч і прозаїчних) проблемах повсякдення.
  • Класичний реалізм 19 ст. – показ людини у різних суспільних зв’язках.
  • Стиль, характерною ознакою творів якого є псевдоідеалотворення, називається соцреалізмом.
  • Новореалізм (неореалізм) – літ. напрям 20 ст. виявився виразно в прозі. Показ того, як громадянське життя відбивається в душі й свідомості особистості, тобто психологічний аналіз соціальних явищ.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Модернізм – це нереалістичний стиль, в якому обов’язковим є орієнтація на красу і прекрасне, піднесення творчої інтуїції, ірраціональних елементів. Напрями ХХ ст., що розвивалися на спільній основі модернізму: імпресіонізм, експресіонізм, імажинізм, символізм, новоромантизм (неоромантизм).
  •  Імпресіонізм – (враження), показ не дійсності, а розкриття того, як вона впливає на героя, його почуття і внутрішній світ. Наявний психологізм небуденних моментів з життя героя, відмова від ідеалізації, єдність людини і природи.
  • Експресіонізм (від франц. – вираження) – літ. стиль, що мав передавати не стільки враження від дійсності, як вираження авторського ставлення  до неї. Новели Василя Стефаника позначені надзвичайною увагою до внутрішнього світу героя, динамізмом у розкритті її переживань, що передаються нервовою напруженою, «рваною» фразою.
  • Імажинізм (від франц. – образ) – літ. течія 20-х років з’явилася в російській поезії (Сергій Єсенін). Засуджуючи футуризм, імажиністи оголосили найголовнішим у творчості образ – від ліричного героя до мікро образу (тропа), тобто це - «хвиля образів». Відхід від класичних віршованих форм до вільного вірша.
  • Символізм – модерністський стиль, суть якого полягає в поєднанні поезії й музики, створенні яскравих поетичних незвичних образів, які є символічними. Поети наблизили вірші до музики, збагатили інтимно-особистісну лірику.
  •  Неоромантизм – течія модернізму, суть якої в прагненні подолати одвічний для романтиків розрив між ідеалом і дійсністю, в прагненні визволити «особистість у самому натовпі, розширити її права.
  • Авангардизм з’явився в 20 ст. і виявляє необхідність новаторських пошуків, які б вели мистецтво на нові рубежі (заперечення закостенілих художніх традицій). Сюди входять такі течії чи явища, як кубізм, сюрреалізм, футуризм тощо.
  • Сюрреалізм (від франц. – надреалізм) -  стильова течія авангардизму 20 ст., що ґрунтується на інтуїтивному (побудованому на здогадках, на підсвідомій здатності розпізнавання істини), несвідомому  осягненні світу – найчастіше у сновидіннях, мареннях.
  • Футуризм (від лат. – майбутнє) – літературно-мистецький напрям ХХ ст., що оголосив про необхідність звільнення від «мертвої культури» минулого, у творах слова мають бути замінені знаками і символами, а головний герой творчості має виступати «геній-індивід».

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Бароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині X століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть.


Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Бароко ( італ. barocco - "Порочне", "розпущений", "схильний до надмірностей", порт. perola barroca - "Перлина неправильної форми" (дослівно "перлина з пороком"); існують й інші припущення про походження цього слова) - характеристика європейської культури XVII - XVIII століть, центром якої була Італія. Стиль бароко з'явився в XVI-XVII століттях в італійських містах: Римі, Мантуї, Венеції, Флоренції. Епоху бароко прийнято вважати початком тріумфальної ходи "західної цивілізації". Бароко протистояло класицизму і раціоналізму. 1. Походження терміну
  • Походження слова бароко викликає більше суперечок, ніж назви всіх інших стилів. Існує кілька версій походження. Португальське barroco - перлина неправильної форми, яка не має осі обертання, такі перлини були популярні в XVII столітті. В італійському baroco - помилковий силогізм, азіатська форма логіки, прийом софістики, заснований на метафорі. Як і перлини неправильної форми, силогізми бароко, хибність яких ховалася їх метафоричністю.
  • Одна зі спірних теорій припускає походження всіх цих європейських слів від латинського bis-roca, скручений камінь. Інша теорія - від латинського verruca, круте високе місце, дефект в коштовному камені.
  • У різних контекстах слово бароко могло означати "химерність", "неприродність", "нещирість", "елітність", "деформованість", "перебільшену емоційність". Всі ці відтінки слова бароко в більшості випадків не сприймалися як негативні. 2. Риси бароко
  • Бароко властиві контрастність, напруженість, динамічність образів, афектація, прагнення до величі і пишності, до поєднання реальності і ілюзії, до злиття мистецтв (міські та палацово-паркові ансамблі, опера, культова музика, ораторія); одночасно - тенденція до автономії окремих жанрів ( кончерто гроссо, соната, сюїта в інструментальній музиці). 3. Епоха бароко
  • Епоха бароко породжує величезну кількість часу заради розваг: замість паломництв - променад (прогулянки в парку); замість лицарських турнірів - "каруселі" (катання на конях) та карткові ігри; замість містерій - театр і бал-маскарад. Можна додати ще поява гойдалок і "вогненних потіхи" ( феєрверків). В інтер'єрах місце ікон зайняли портрети і пейзажі, а музика з духовної перетворилася на приємну гру звуку.
  • Епоха бароко відкидає традиції і авторитети як забобони і забобони. Істинно все те, що "ясно і чітко" мислиться або має математичний вираз, заявляє філософ Декарт. Тому бароко - це ще століття Розуму і Просвітництва. Не випадково слово "бароко" іноді зводять до позначення одного з видів умовиводів в середньовічній логіці - до baroco. В Версалі з'являється перший європейський парк, де ідея лісу виражена гранично математично: липові алеї і канали немов накреслені по лінійці, а дерева підстрижені на манер стереометричних фігур. Вперше одягнені в уніформу армії епохи бароко велику увагу приділяють " муштрі "- геометричної правильності побудов на плацу.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Карло Мадерно Церква Святої Сусанни, Рим



Бароко в архітектурі

Церква душ в чистилищі в місті Рагуза, сицилійське бароко



Бароко в скульптурі

Бароко в живописі

Караваджо. Покликання апостола Матвія

Трір. Барочний сфінкс біля палацу курфюрста.

Барочні гноми в Хофгартене Аугсбурга

Папа Інокентій XII.Собор св.Петра у Римі.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Класицизм  — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст.


Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Класицизм ( фр. classicisme , Від лат.classicus - Зразковий) - художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві XVII - XIX ст.
  • В основі класицизму лежать ідеї раціоналізму, які формувалися одночасно з такими ж ідеями в філософії Декарта. Художній твір, з точки зору класицизму, має будуватися на підставі строгих канонів, тим самим виявляючи стрункість і логічність самого світобудови. Інтерес для класицизму представляє тільки вічне, незмінне - в кожному явищі він прагне розпізнати лише суттєві, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивідуальні ознаки. Естетика класицизму надає величезного значення суспільно-виховної функції мистецтва. Багато правила і канони класицизм бере з античного мистецтва ( Аристотель, Горацій).
  • Класицизм встановлює сувору ієрархію жанрів, які діляться на високі ( ода, трагедія, епопея) і низькі ( комедія, сатира, байка). Кожен жанр має строго певні ознаки, змішування яких не допускається.
  • Мистецтво класицизму - мистецтво чітких норм і правил. Застосувавши філософський метод Де-карта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. По суті, Буало вимагав надати перевагу змісту в творчому процесі. Художня правда має бути також підпорядкованою розуму й цілком відповідати смакам людей із аристократичних кіл. Розум є вершиною не тільки істини, а й краси. Розумне начало домінує над почуттями й художньою уявою.
  • Класицизм, як і бароко, відіграв важливу роль в історії світової літературознавчої думки. Відголоси цих творчих напрямів час від часу досі з’являються в естетиці митців XXI століття.
  • Мистецтво класицизму тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, зображало облагороджену реальність, базуючись на позачасовій красі творів античності.
  • Класицизм - напрям,натхненний ідеєю порядку, закінченості та досконалості художнього твору. Народжувалася нова світська культура. Розкут-ішою ставала людська думка, яка прагнула осмислити те, що відбувається. Через портрети художники доносять до нас неповторну своєрідність і багатство духовного світу людей цієї насиченої подіями епохи. Ясність композиції, об’єктивність і уважність у передачі натури, документальна точність в описі одягу - характерні риси класицистичного портрета.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Класицизм у живописі

Нікола Пуссен. "Танець під музику часу



Жак-Луї Давид. " Клятва Гораціїв”

Класицизм в скульптурі

Антоніо Канова. Амур і Психея

Бертель Торвальдсен. "Ганімед, годує Зевесова орла"

Класицизм в архітектурі

Андреа Палладіо.Вілла Ротонда,поблизу Віченци



Вальхалла - повторення афінського Парфенона баварським зодчим Лео фон Кленце.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Просвітництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття


Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Епоха Просвітництва  - одна з ключових епох в історії європейської культури, пов'язана з розвитком наукової, філософської і суспільної думки. В основі цього інтелектуального руху лежали раціоналізм і вільнодумство. Почавшись у Англії, цей рух поширився на Францію, Німеччину, Росію і охопило інші країни Європи. Особливо впливовими були французькі просвітителі, що стали "володарями дум". Принципи Просвітництва були покладені в основу американської Декларації незалежності і французькій Декларації прав людини і громадянина.
  • Власне термін просвітництво прийшов в російську мову, як і в англійський (The Enlightenment) і німецька (Zeitalter der Aufklrung) з французької (sicle des lumires) і переважно відноситься до філософського течією XVIII століття. Разом з тим, він не є назвою якоїсь філософської школи, оскільки погляди філософів Просвітництва нерідко суттєво різнилися між собою і суперечили один одному. Тому просвітництво вважають не стільки комплексом ідей, скільки певним напрямком філософської думки. В основі філософії Просвітництва лежала критика існуючих у той час традиційних інститутів, звичаїв і моралі .
  • Щодо датування цього напрямку єдиної думки не існує. Одні історики відносять початок цієї епохи до кінця XVII ст., Інші - до середини XVIII ст. . У XVII в. основи раціоналізму закладав Декарт у своїй роботі " Міркування про метод "(1637 р.). Кінець епохи Просвітництва нерідко пов'язують зі смертю Вольтера (1778 р.) або з початком Наполеонівських воєн (1800-1815 рр.). У той же час є думка про прив'язку меж епохи Просвітництва до двох революцій: "Славної революції"в Англії (1688 р.) і Великої французької революції (1789 р.) . 1. Історичне значення
  • Загальноєвропейське значення в XVIII в. отримала французька просвітницька література в особі Вольтера, Монтеск'є, Руссо, Дідро та ін письменників. Загальна їх риса - панування раціоналізму, який направив свою критику у Франції на питання політичного і соціального характеру, тоді як німецькі просвітителі цієї епохи були більш зайняті вирішенням питань релігійних та моральних.
  • Ідеї ​​Просвітництва лежать також в основі політичних свобод і демократії як базових цінностей сучасного суспільства, а також організації держави як самокерованої республіки, релігійної толерантності, ринкових механізмів, капіталізму,наукового методу. Починаючи з епохи Просвітництва мислителі наполягають на своєму праві шукати істину, якою б вона не була і чим би вона не загрожувала громадським засадам, не піддаючись при цьому загрозам бути покараними "за Правду".

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Монета номіналом 3 рублі серії "Епоха просвітництва. XVIII століття"



Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.


Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Романтизм ( фр. romantisme ) - Явище європейської культури в XVIII - XIX століттях, що представляє собою реакцію на Просвітництво і стимульований їм науково-технічний прогрес; ідейний і художній напрям в європейській і американській культурі кінця XVIII століття - першої половини XIX століття. Характеризується утвердженням самоцінності духовно-творчого життя особистості, зображенням сильних (найчастіше бунтарських) пристрастей і характерів, натхненної і цілющої природи. Поширилося на різні сфери діяльності людини. У XVIII столітті романтичним називали все дивне, фантастичне, мальовниче і існуюче в книгах, а не в дійсності. На початку XIX століття романтизм став позначенням нового напряму, протилежного класицизму і Просвітництва. 1. Загальна характеристика
  • Романтизм змінює епоху Освіти і збігається з промисловим переворотом, позначеним появою парової машини, паровоза, пароплава, фотографії та фабрично-заводських околиць. Якщо Просвітництво характеризується культом розуму і заснованої на його засадах цивілізації, то романтизм стверджує культ природи, почуттів і природного в людині. Саме в епоху романтизму оформляються феномени туризму, альпінізму і пікніка, покликані відновити єдність людини і природи. Затребуваним виявляється образ "благородного дикуна", озброєного "народною мудрістю" і не зіпсованого цивілізацією.
  • Як літературний напрям романтизм виникає наприкінці XVIII ст. відразу в кількох країнах Європи. Майже одночасно з естетичними маніфестами і трактатами, що знаменували народження романтизму, виступили: так звані енські романтики — в Німеччині, Франсуа Рене де Шатобріан та Анна Луїза Жермена де Сталь — у Франції, представники «озерної школи» — в Англії.
  • В розвитку романтизму виділяють три історичні етапи: перший — ранній романтизм, кінець XVIII — початок XIX ст.; другий — зрілий романтизм, 20-ті—40-ві роки XIX ст., третій — пізній романтизм, після європейських революцій 1848 р.
  • Саме слово романтизм є похідним від назв двох середньовічних жанрів — «романсу» (лірична та героїчна іспанська пісня) та «роману» (епічна поема про лицарів), які, на відміну від класичних (пізньоантичних), писалися не латиною, а однією з романських мов і, крім того, спиралися не стільки на історичні, скільки на вигадані події. Пізніше, починаючи з XVII—XVIII ст., під романтичним стали розуміти все дивовижне, незвичайне, таємниче, фантастичне.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Романтизм в архітектурі

Романтизм у живописі

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Дякую за увагу!!!


Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

О. С. Пушкін

“ Євгеній Онєгін ”


Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Творча історія створення роману «Євгеній Онєгін»

  • Роман “Євгеній Онєгін” писався Пушкіним протягом 8 років. У ньому описуються події першої чверті XIX століття, тобто час створення й час дії роману приблизно збігаються. Читаючи його ми розуміємо, що роман є унікальним, адже раніше у світовій літературі не існувало жодного роману у віршах. Лисичанський жанр добутку припускає переплетення двох сюжетів – епічного, головні герої якого Онєгін і Тетяна, і ліричного, де головний герой – персонаж, називаний Автором, тобто ліричний герой роману. “Євгеній Онєгін” – реалістичний роман. Метод реалізму припускає відсутність заданості, споконвічного чіткого плану розвитку дії: образи героїв розвиваються не просто з волі автора, розвиток обумовлений тими психологічними й історичними рисами, які закладені в образах. Завершуючи VIII главу, автор сам підкреслює цю особливість роману:
  • И далечінь вільного роману
  • Я крізь магічний кристал
  • Ще неясно розрізнявся
  • Визначивши роман як “собранье строкатих глав”, Пушкін підкреслює ще одну сутнісну рису реалістичного добутку: роман як би “розімкнуть” у часі, кожна глава могла б стати останньої, але може мати й продовження. Тим самим акцентується увага читача на самостійній цінності кожної глави.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Унікальним цей роман робить і те, що широта охоплення дійсності, многосюжетность, опис відмінних рис епохи, її колориту придбали таку значимість і вірогідність, що роман став енциклопедією російського життя 20-х років минулого століття. Читаючи роман ми, як в енциклопедії, можемо довідатися все про ту епоху: про те, як одягалися й що було в моді (”широкий болівар” Онєгіна й малиновий берет Тетяни), меню престижних ресторанів, що йшло в театрі (балети Дидло).
  • Протягом дії роману й у ліричних відступах поетом показані всі шари російського суспільства того часу: вище світло Петербурга, дворянська Москва, помісне дворянство, селянство. Це дозволяє нам говорити про “Євгенія Онєгіні” як про істинно народний добуток. Петербург того часу збирав у собі кращі розуми Росії. Там “блищав Фонвізін”, люди мистецтва – Княжин, Істоміна. Автор добре знав і любив Петербург, він точний в описах, не забуваючи ні про “сіль світської злості”, “ні про необхідних нахаб”. Очами столичного жителя показана нам і Москва – “ярмарок наречених”. Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен: у вітальнях він помічає “нескладну, вульгарну дурницю”. Але разом з тим поет любить Москву, серце Росії: “Москва… як багато в цьому звуці для серця російського злилося”.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Сучасна поетові Росія – сільська. Імовірно, тому галерея персонажів помісного дворянства в романі найбільш представницька. Подивимося на персонажів, представлених нам Пушкіним. Красень Ленский, “з душою прямо геттингенской”, – романтик німецького складу, “шанувальник Канта”. Але вірші Ленского наслідувальні. Вони наскрізь пародійні, але в них пародіюються не окремі автори, а самі штампи романтизму. Історія матері Тетяни досить трагична: “Не спросясь ради, дівицю повезли до вінця”. Вона “рвалася й плакала спочатку”, але замінила щастя звичкою: “Солила на зиму гриби, вела витрати, голила чола”.Відставному радникові Флянову поет дає барвисту характеристику: “Важкий пліткар, старий блазень, ненажера, хабарник і шахрай.” Поява роману Пушкіна “Євгеній Онєгін” вплинуло на подальший розвиток російської літератури. Важливо й те, що головний герой роману як би відкриває целую галерею “зайвих людей” у російській літературі: Печорин, Обломів продовжать її.

  • Назвою роману Пушкін підкреслює центральне положення Онєгіна серед інших героїв добутку. Онєгін – світський парубок, столичний аристократ, що одержав типове для того часу виховання під керівництвом француза – гувернера в дусі літератури, відірваної від національного й народного ґрунту. Він веде спосіб життя “золотої молоді”: бали, прогулянки по Невському проспекті, відвідування театрів. Шляхетність душі, “різкий охолоджений розум” виділяють його із середовища аристократичної молоді, поступово приводять до розчарування в житті й інтересах світського суспільства, до невдоволення політичною й соціальною обстановкою: Ні, рано почуття в ньому охолонули, Йому знудив світла шум…

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Порожнеча життя мучить Онєгіна, їм опановує нудьга, нудьга, і він залишає світське суспільство, пробуючи зайнятися суспільно-корисною діяльністю. Панське виховання, відсутність звички до праці (”праця завзятий йому був тошен”) зіграли свою роль, і Онєгін не доводить до кінця жодного зі своїх починань. Він живе “без мети, без праць”. У селі Онєгін поводиться гуманно стосовно селян, але він не замислюється над їхньою долею, його більше мучать свої власні настрої, відчуття порожнечі життя.
  • Порвавши зі світським суспільством і будучи відірваний від життя народу, він втрачає зв’язок з людьми. Він відкидає любов Тетяни Ларіній, обдарованої, морально чистої дівчини, не зумівши розгадати глибини її запитів, своєрідність натури. Онєгін убиває свого друга Ленского, піддавшись становим забобонам, злякавшись “шепоту, хохотни дурнів”. У подавленому стані духу Онєгін залишає село й починає мандрівки по Росії. Ці мандрівки дають йому можливість повніше глянути на життя, переоцінити своє відношення до навколишньої дійсності, зрозуміти як безплідно розтратив він своє життя. Онєгін вертається в столицю й зустрічає ту ж картину життя світського суспільства. У ньому спалахує любов до Тетяни – тепер уже замужній жінці. Але Тетяна розгадала себелюбність і егоїзм, що лежать в основі почуття до неї, і відкидає любов Онєгіна. Любов’ю Онєгіна до Тетяни Пушкін підкреслює, що його герой здатний до морального відродження, що це не охололий до всього людина, у ньому ще киплять сили життя, що за задумом поета, повинне було розбудити в Онєгіні й прагнення до суспільної діяльності.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Образ Євгенія Онєгіна відкриває целую галерею “зайвих людей”. Слідом за Пушкіним були створені образи Печорина, Обломова, Рудина, Лаевского. Всі ці образи є художнім відбиттям російської дійсності.
  • “Євгеній Онєгін” – реалістичний роман у віршах, тому що в ньому стали перед читачем справді живі образи російських людей початку XIX століття. У романі дане широке художнє узагальнення основних тенденцій російського суспільного розвитку. Можна сказати про роман словами самого поета – це добуток, у якому “відбилося століття й сучасна людина”. “Енциклопедією російського життя” назвав В. Г. Бєлінський роман Пушкіна.
  • У цьому романі, як в енциклопедії, можна довідатися все про епоху, про культуру того часу: про те, як одягалися й що було в моді (”широкий болівар”, фрак, жилет Онєгіна, малиновий берет Тетяни ), меню престижних ресторанів (”біфштекс закривавлений”, сир, шипуче аи, шампанське, страсбургский пиріг), що йшло в театрі (балети Дідро), хто виступав (танцівниця Істоміна). Можна навіть скласти точний розпорядок дня парубка. Недарма П. А. Плетньов, друг Пушкіна, писав про перший розділ “Євгенія Онєгіна”: “Онєгін твій буде кишеньковим дзеркалом російської молоді”.
  • Протягом дії роману й у ліричних відступах поетом показані всі шари російського суспільства того часу: вище світло Петербурга, дворянська Москва, помісне дворянство, селянство – тобто весь народ. Це дозволяє говорити нам про “Євгенія Онєгіні” як про істинно народний добуток.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Петербург того часу був місцем перебування кращих людей Росії – декабристів, літераторів. Там “блищав Фонвізін, друг волі”, люди мистецтва – Княжнін, Істоміна. Автор добре знав і любив Петербург, він точний в описах, не забуваючи ні “про сіль світської злості”, “ні про необхідних дурнів”, “накрохмалених нахабах” тощо.
  • Очами столичного жителя показана нам Москва – “ярмарок наречених”. Москва провінційна, у чомусь патріархальна. Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен: у вітальнях він помічає “нескладну вульгарну дурницю”. Але разом з тим поет любить Москву, серце Росії: “Москва… Як багато в цьому звуці для серця російського злилося”. Він пишається Москвою 12-го року: “Дарма чекав Наполеон, останнім щастям упоєний, Москви уклінної із ключами старого Кремля”.
  • Сучасна поетові Росія – сільська, і він підкреслює це грою слів в епіграфі до другого розділу. Імовірно, тому галерея персонажів помісного дворянства в романі найбільш представницька. Спробуємо розглянути основні типи поміщиків, показані Пушкіним. Як напрошується відразу порівняння з іншим великим дослідженням російського життя XIX століття – поемою Гоголя “Мертві душі”.
  • Красень Ленский, “з душею прямо геттингемской”,- романтик німецького складу, “шанувальник Канта”, не загинь на дуелі, міг би на думку автора, мати майбутність великого поета або через двадцять років перетворитися в отакого Манилова й закінчити своє життя так, як старий Ларін або дядько Онєгіна.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна
  • Пушкін почав писати "Євгенія Онєгіна» у травні 1823 року в Кишиневі, а закінчив 25 вересня 1830 року в Болдіно. В 1831 році Пушкін знову звертається до роману. За задумом у романі повинне було бути дев'ять глав, але згодом автор вилучив восьму главу й на її місце поставив дев'яту. Була написана й десята глава, але її поет спалив. В 1833 році роман був опублікований і містив вісім глав.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Цікаві Факти

  • 74-річний письменник з Феодосії Едуард Абрамов, на рахунку якого вже більше 35 книг, вирішив продовжити творіння класика російської літератури Олександра Пушкіна. За словами кримчанина, автор «Євгенія Онєгіна» з’явився до нього уві сні і запропонував написати продовження свого безсмертного твору. Про це повідомляє «КП-Крим», передає кореспондент 0652.ua.
  • «Мені приснився дивний сон, ніби я зустрів Пушкіна на набережній в Пітері, і він віршами сказав мені про те, що потрібно написати останню главу роману «Євгеній Онєгін». Я довго сумнівався, чи варто мені братися за це, але все ж взявся і написав », – говорить Едуард Абрамов.
  • Дописана феодосійцем глава, за словами самого письменника, офіційно визнана Міносвіти України і видана в журналі «Російська мова і література в школі».
  • А днями у феодосійському будинку офіцерів флоту пройшла презентація книги-продовження ще одного відомого твору – «Тихого Дону» Михайла Шолохова. На захід приїхали представники Ради ветеранів військової розвідки ФСБ. Вони нагородили Едуарда Абрамова шолоховською медаллю, випущеною Міністерством Освіти Росії до 100-річчя Шолохова.
  • За словами Едуарда Абрамова, книгу він писав 4 роки, постійно вивчаючи різні історичні документи, і навіть архіви НКВС з кримінальною справою прототипу головного героя роману «Тихий Дон».
  • «У Михайла Олександровича було нелегке життя, тому, враховуючи деякі обставини, він так і не написав задумане. І в своїй книзі я розповідаю про причини цього », – каже письменник.

Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Роман у віршах О. С. Пушкіна є неперевершеним,і мені дуже сподобався,тому раджу всім прочитати,упевнена,вам сподобається…


Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна

Дякую за увагу!!!


Підготувала

учениця 9 класу

Темнюк Тетяна


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка