Уроки до курсу «людина І світ»




Сторінка7/9
Дата конвертації09.09.2018
Розмір2,59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема XII. НАЦІЯ

УРОКИ 26-27

Поняття нації. Нація і націоналізм. Нація етнічна і політична

Мета: поглибити й систематизувати знання учнів про історично сформовані спільноти людей; сформувати в учнів розуміння розмаїття спільнот людей, що живуть на Землі; ознайомити учнів з розвитком національного питання і форм міжнаціональної інтеграції в Україні; показати позитивні і негативні явища націоналізму; виховувати негативне ставлення до національних і міжнаціональних конфліктів, толерантне до людей іншої нації, релігії, поглядів.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: бесіда з елементами дискусії.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Учням пропонується пригадати з курсу історії визначення поняття «нація», «міжнаціональні відносини», «міжнаціональні конфлікти», «націоналізм», приклади з історії прояву крайнього націоналізму (фашизм, шовінізм, расизм, геноцид).



Проблема уроку:

— Чи існують в Україні міжнаціональні конфлікти і які шляхи їх подолання?



III. Вивчення нового матеріалу

►► Етнос: його основні ознаки та особливості

У сучасному світі існують різні соціальні спільноти.

Соціальні спільноти — це відносно стійка сукупність людей, що має більш-менш однакові ознаками умов і способів життя, масової свідомості, спільність соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Види спільнот: сім’я, рід, плем’я, класи, соціальна група, народності, нації, професійні спільноти, трудові колективи.



Етнос — стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території, яка має загальні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлює свою єдність і відмінність від інших подібних утворень.







Етнос



















Плем’я




Народність




Нація

Нація — певна форма існування етносу, характерна для певного етапу історичного розвитку.

Нація — історично сформована спільнота людей, якій притаманні спільні економічне життя, мова, території, певні ознаки психології, які виявляються в особливостях її культури, мистецтва та побуту.
















Ознаки нації











































Єдина раса





Мова





Релігія





Звички





Цінності





Солідарність

►► Національна самосвідомість

Національна самосвідомість — сукупність соціальних, моральних, політичних, економічних, естетичних, релігійних, філософських поглядів, що характеризують зміст, рівень і особливості духовного розвитку націй.

Національний інтерес — сукупність потреб і прагнень народів тієї чи іншої держави створити необхідні для себе життєві умови, усвідомлення свого суверенітету, встановлення взаємних відносин з народами інших країн.

Запитання

— Наведіть приклади національного інтересу українців.

Вивчаючи історію розвитку націй і народностей, виділяють такі процеси, як міжнаціональна диференціація і міжнаціональна інтеграція.

Міжнаціональна диференціація — це процес роз’єднання, розділення, протистояння різних націй, етносів, народів.

Міжнаціональна інтеграція — це процес поступового об’єднання різних етносів, народів і націй через сфери суспільного життя.

Форми міжнаціональної диференціації













Самоізоляція в цілому




Протекціонізм в економіці




Релігійний фанатизм













Націоналізм у різних формах у політиці та культурі



Форми міжнаціональної інтеграції













Економічні та політичні союзи




Транснаціональні корпорації




Міжнародні культурні та народні центри













Взаємопроникнення релігій і культур, цінностей

Причини міжнаціональної інтеграції

1. Неможливість держав жити ізольовано, що пов’язано з конкретними змінами в економіці практично всіх сучасних країн.

2. Економічний та політичний взаємозв’язок держав.

Прикладом міжнаціональної інтеграції в сучасному світі є країни Європи, об’єднані в Європейський Союз (ЄЄ).



Завдання

— Наведіть інші приклади міжнаціональної інтеграції, які ви знаєте.

►► Розвиток міжнаціональних відносин в Україні

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою титульної нації — українців. За даними перепису населення 2001 р., українці становили понад 77,82 % усіх жителів України. До того ж значна кількість українців проживають у близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживають представники понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — понад 17,28 % усього населення країни.

Далі йдуть, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї та вірмени. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, цигани, азербайджанці, німці, грузини, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й у багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн. осіб. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється і під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало більше населення, ніж поверталось. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільш численну групу становлять росіяни, євреї, молдавани. Разом з тим населення України зростало за рахунок татар, азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України зумовлені поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар і німців. Вони розміщуються переважно в Криму та на півдні України. У складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари становлять вже 12,1 %. Упродовж майже 60 років депортації радянська влада розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо кримських татар як «народу зрадника», стереотипи, що їх продукували ще за часів царської Росії починаючи від анексії території Криму російською імператрицею Катериною II.

Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має виразну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80 % становили етнічні росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є питання визначення мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, рідною вважають російську мову. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи — україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни.

Окремо потрібно звернути увагу на взаємини «більшості» з ромами та основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті і понад 4 тис. у Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях. Проте, на думку деяких науковців, чисельність ромів, що проживають в Україні, значно більше.

Актуальності набувають міжнаціональні взаємини, пов’язані з міграцією до України представників тих громад, які традиційно не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Кількість інших національних груп, зокрема болгар, молдаван, білорусів, євреїв, татар, циган, німців, скоротилася. Навіть порівняно з офіційними даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні вдвічі збільшилася кількість вірмен — вона сягнула 100 тисяч громадян, азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч (ця етнічна група демонструє 20 % зростання). Збільшилася кількість корейців: в Україні їх нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50 %. Якщо під час Всесоюзного перепису населення 1989 р. арабів було зафіксовано 1 240 осіб, то 2001 року — 6 575 осіб. Численнішою стала група в’єтнамців і вихідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.

Актуальною для України є й проблема нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають кордон України, постійно збільшується. Більшість нелегалів прагнуть потрапити до країн Західної Європи і розглядають Україну як транзитну територію, принаймні про це свідчать українські прикордонники. Проте реальні міграційні наміри цієї категорії осіб ще тільки комплексно досліджуються. Сьогодні існують свідчення про створення в Україні новітніх етнічних компактів. За різними даними, в Україні називають різні цифри щодо кількості мігрантів — від 100 тисяч до 6 млн. осіб. Це здебільшого вихідці з країн Азії та Африки. В Одеській області вказують на наявність індійської, в’єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення кількості громад — вихідців з країн південної Азії, Китаю — наявні в інших українських регіонах. Отже, у складі населення України фактично зростає кількість представників тих етносів, які мігрують до України з несприятливих у соціальному і міжетнічному сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти і де наявний низький рівень життя. Це, за свідченнями експертів, демонструє не тільки те, що Україна є транзитною територією, а й те, що країна розглядається новітніми мігрантами як відносно стабільна у сфері міжнаціональних взаємин.

Стабільність життя представників різних національностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіонах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, що проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розвитку міждержавних відносин і вирішуватися на користь народів усіх країн.

►► Націоналізм. Міжнаціональні конфлікти та шляхи їх подолання

Націоналізм — ідеологія і політика, основу якої складають ідеї національної винятковості і переваги, прагнення до національної замкнутості, місництва, недовіра до інших націй.

Яскравий прояв націоналізму в сучасному світі продемонстрував німецький фашизм, що призвів світ до Другої світової війни 1939-1945 рр. Синонімами фашизму стали терміни «расизм», «нацизм», «шовінізм», «геноцид», «Голокост».



Запитання

— Як на вашу думку, чи можна вважати національне питання однією з причин розпаду СРСР?



Міжнаціональний конфлікт — одна із форм відносин між національними спільнотами, що характеризується станом взаємних претензій, відкритим протистоянням етносів, народів і націй, які мають тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень.

Завдання

— Назвіть причини міжнаціональних конфліктів.



Причини міжнаціональних конфліктів

1. Ускладнення соціально-економічного розвитку країн світу, відчутне відставання багатьох з них.

2. Непродумана або відверто екстремістська політика низки державних діячів.

3. Колонізація населення інших країн.

4. Помилки і прорахунки керівництва ряду країн у розв’язанні національних питань.

Види міжнаціональних конфліктів

1. З приводу спірних територій.

2. Через вигнання народу зі своєї території і повернення депортованого народу на свою історичну батьківщину.

3. Через довільну зміну адміністративних кордонів.

4. Через насильницьке включення території народу до сусідньої держави.

5. Між етнічною більшістю і компактною меншістю (корінна національність).

6. З приводу відсутності у народу власної держави або розподілу його території між іншими державами.

Типи міжнаціональних конфліктів

1. Державно-правові (незадоволення правовим становищем нації, прагнення власної державності, конфлікт з владними органами держави, у складі якої перебуває нація).

2. Етнотериторіальні (визначення кордонів нації).

3. Етнодемографічні (захист прав корінної національності).

4. Соціально-психологічні (зміна способу життя, порушення прав людини).

Шляхи розв’язання міжнаціональних конфліктів

1. Усвідомлення усіма людьми неприйнятності насильства, вироблення поваги до національних почуттів всіх етнічних груп.

2. Провадження лояльної, продуманої політики з урахуванням інтересів усіх народів і народностей.

3. Створення ефективно діючих міжнародних комісій, рад, інших організацій для мирного розв’язання національних суперечок.

4. Надання національно-культурної автономії усім бажаючим національним меншинам, що дозволить їм зберегти свою мову, культуру, релігію і традиції.

Шляхи врегулювання міжнаціональних конфліктів

1. Визнання міжнаціональних проблем і розв’язання їх шляхом продуманої національної політики.

2. Використання економічних важелів для нормалізації ситуації.

3. Створення культурної інфраструктури консенсусу, дотримання принципу паритетності у разі призначення людей різних національностей на державні посади, підтримка національної культури.

►► Формування української політичної нації

Аналіз історико-політичного контексту формування української національної ідентичності дозволяє розглянути специфіку сучасної національної ідентичності та перспективи поширення загальнонаціональної ідентичності на громадян України, що мають різні етнічні, мовно-культурні, регіональні, конфесійні ідентичності тощо. Особливу увагу приділено потребам формування української загальнонаціональної ідентичності, виходячи з вимог забезпечення національних інтересів України: зміцнення державної і національної єдності, забезпечення міжетнічного миру, суспільної інтеграції представників етнічних спільнот, розвитку унікальних етнічних ідентичностей в контексті цілісної загальноукраїнської ідентичності, ліквідації загрози сепаратизму.

Проблема становлення єдиної національної ідентичності громадян України є однією з визначальних для українського суспільства та для подальшого формування його як повноцінної нації. Політичний контекст проблематики (необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, знаходження місця країни у системі культурних і геополітичних координат тощо) зумовлює необхідність вироблення адекватної політики щодо кризових явищ, помітних в українській національній ідентичності. Теоретичні та практичні дослідження безпосередньо стосуються проблем зменшення потенціалу сепаратизму, залучення до державотворчого процесу представників усіх етнічних груп, зміцнення можливостей держави у справі протистояння зовнішньому тискові.

Складовою частиною політичної діяльності держави, покликаною регулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства, є національна політика.

Українська національна ідентичність проходить складний і суперечливий процес становлення. Нині її ознаками є амбівалентність суспільної свідомості, брак консенсусу стосовно базових цінностей, етнопсихологічні та мовно-культурні деформації у свідомості.

Таку ситуацію ускладнюють:



  • розриви у загальнодержавному комунікативному просторі внаслідок суперечностей у мовній, ідеологічній сферах; брак історичних знань або їх викривлене тлумачення і, як наслідок цього, слабкість ідеологічної основи для формування національної ідентичності;

  • деформація національної і громадянської свідомості, соціальної структури суспільства та невиразність соціальної ідентифікації в умовах ослаблення суспільства та складових його частин.

Отже, на сьогодні в Україні недовикористано ресурси для формування та зміцнення сприятливої для суспільства, держави цілісної національної ідентичності. Тут існують такі пояснення: по-перше, недооцінювання з боку державної влади цього явища; по-друге, надмірний вплив в Україні тих політичних сил, які виступають за консервацію наявного «постколоніального» стану ідентичностей.

Серед основних (фундаментальних) інтересів української держави і політичної нації мають бути: збереження територіальної цілісності, національної, культурної, мовної тощо самобутності; подальша консолідація всередині суспільства і нації; рівноправні і повноцінні відносини з іншими державами і націями. Таким чином, визрівання єдиної національної ідентичності за збереження й розвитку етнічних, культурних тощо ідентичностей усіх спільнот спроможне значно сприяти зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилити державу. Це, у свою чергу, дозволить посилити сприйняття української держави як «своєї» серед представників різних етнічних груп; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських тенденцій серед етнічних груп компактного розселення в Україні; задіяти повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повністю відповідає інтересам України.



IV. Підсумок уроку

Завдання

Прочитайте фрагмент казки Є. Шварца «Дракон» і сформулюйте свою думку стосовно даної ситуації.

«Отже, коли лицар Ланцелот прибув у місто, поневолений жорстоким Драконом, він, на свій подив, почув про доброту Дракона. По-перше, під час епідемії холери Дракон, дихнувши на озеро, скип’ятив у ньому воду. По-друге, він позбавив місто від циган. «Але цигани — дуже милі люди», — здивувався Ланцелот. «Що ви! Який жах! — вигукнув архіваріус Шарлемань. — Я, правда, в житті своєму не бачив жодного цигана. Але я ще в школі проходив, що це люди страшні. Це волоцюги за своєю природою, по крові. Вони вороги будь-якої панівної системи, інакше вони жили б де-небудь, а не бродили б туди-сюди. їх пісні позбавлені мужності, а ідеї руйнівні. Вони крадуть людей. Вони проникають всюди».

— Яку оцінку ви дали даній ситуації?



Коментар. Зверніть увагу, що хоча архіваріус ніколи сам не бачив циган, але він не сумнівається в їх негативних якостях. Для нього навіть реальний Дракон краще від міфологічних циган. Але найголовніше, що джерелом інформації про «циганську загрозу» був сам Дракон. Саме таким чином і складаються негативні стереотипи в масовій свідомості.

Тестування

1. Розташуйте етнічні спільноти у порядку їх історичного розвитку.

А Народність;

Б рід;


В клан;

Г плем’я;

Д нація.

2. За якими ознаками можна визначити сучасну націю?

А Єдина територія;

Б спільна мова;

В специфіка господарської діяльності;

Г духовна єдність;

Д кровно-родинна спорідненість.

3. До історично сформованих груп людей належать:

А народності;

Б класи;


В держави.

Відповіді: 1 Б, В, Г, А, Д; 2 Д; 3 А.



V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати електронну презентацію «Національні проблеми України».

Тема XIII. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ

УРОКИ 28-29

Поняття полікультурності як добросусідства культур. Шляхи розв’язання міжнаціональних, міжконфесійних конфліктів

Мета: ознайомитись з тлумаченням понять «культура», «національна культура», «загальнолюдська культура», «полікультурність»; визначити основні шляхи вирішення міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів; розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію; розширювати міжпредметні зв’язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Учитель формулює тему та мету уроку.



III. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з електронною презентацією «Національні проблеми України».



Бесіда

1. Що таке культура?

2. На що впливає рівень культури особистості та рівень культури в суспільстві?

3. У чому полягає значення соціальних явищ та процесів для формування культури?

4. Чи можливе співіснування декількох культур?

5. Чому важливо поважати культури інших народів?

6. Як повага до культури іншого народу пов’язана з міжнаціональними та міжконфесійними конфліктами?

IV. Вивчення нового матеріалу

►► Поняття «культура»



Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому сенсі — сфера духовного життя людей.

Сучасне людство налічує тисячі народів, майже 200 держав, понад 6 млрд. жителів. Серед всієї маси людей немає двох однакових осіб. Кожен має свої особливості. Крім індивідуальних відмінностей, виділяють також групові: сімейні, статеві, вікові, професійні, національні і т. ін. Будь-яка нація, соціальна група сприймає із системи загальнокультурних людських цінностей тільки те, що відповідає духовному настрою їхнього рівневі розвитку, рівню розвитку можливостей. Регіональні та національні культури стають взаємопов’язаними. Вони впливають один на одного, посилюється взаємозв’язок різних країн і народів. Крім того, з’являється потужна тенденція до збереження власної ідентичності національної культури.

►► Національна культура та її основні компоненти

Поняття «нація» (від лат. natio — плем’я, народ) зазвичай розглядається як історична спільнота людей, що формується в процесі становлення спільноти їхньої території, економічних зв’язків, літературної мови, етнічних особливостей культури і характеру. Складається з різних племен і народностей. Ряд сучасних вчених пов’язують націю з певним народом, виділяючи з-поміж її сутнісних принципів спільність самосвідомості і соціальної структури. Інші розглядають націю як спільність приналежності до певної держави.

Говорячи про національну культуру, застосовують термін «цивілізація» . Цей термін часто вживають як синонім культури або як рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (антична цивілізація, сучасна цивілізація).

Більшість вчених визначає цивілізацію «як соціокультурну спільність, що має якісну специфіку», «як цілісне конкретно-історичне утворення, що вирізняється характером свого ставлення до світу природи і внутрішніми особливостями самобутньої культури». Основними компонентами національної культури є національна мова, традиції, звичаї, релігія.

Існують різні типи національних культур, з-поміж яких виділяють західноєвропейську культуру, північноамериканську, південноазіатську. Характеризуючи кожний з цих видів, можна виявити їх загальні та індивідуальні риси.



Західноєвропейська культура успадкувала 7 попередніх цивілізаційних досягнень і культуру декількох імперій. Єдиного культурного простору в Європі немає, вона розділена на Західну і Східну. Безпосередньо в Західній Європі різниця між культурами народів, наприклад, Скандинавії та Середземномор’я є доволі відчутною. Машинна (техногенна) цивілізація Заходу виникла як традиційний шлях розвитку. Людина Заходу — володар над природою. «Екологізація» сучасної моделі техногенної цивілізації, заснованої на ідеї панування людини над природою, веде до активного пошуку «точок дотикання» з національними культурами в різних регіонах планети. Але європейська культура прагне перетворити світ, а китайська, наприклад, вважає світ «кращим із можливих» і утверджує ідею про необхідність пристосуватися до нього.

Росіянину та українцеві завжди був незрозумілий раціоналізм французів. Французи схильні уявляти картину світу за схемами розуму і набагато менше вдаються в колективні спогади, ніж німці. Скандинавія далека від Росії через протестантський пуританізм. Пуританська етика з її прагматизмом не зрозуміла слов’янам.

Незважаючи на те, що Європа і Америка мають певні спільні проблеми, між їх культурами спостерігаються значні відмінності. У США існує культ сили й успіху, там особливо значущою є потреба у вчителі, наставнику. Характерною ознакою північноамериканської культури є культ речей. Цей культ був створений переселенцями, які починали життя на порожньому місці. Ще однією ознакою американської культури є значущість майстерності в будь-якій справі. В основі «великої американської мрії» лежить сподівання кожного американця виграти мільйон, а кожного чистильника взуття — стати президентом. У 70-80-х рр. принципи індивідуалізму, незалежності і надсамостійності були обов’язковим атрибутом успішної реалізації «американської мрії». Спосіб дій і навіть думок у американця не такий, як у європейця. Для американця як носія англосаксонської цивілізаційної традиції загальними цінностями є свобода і демократія, плюралізм, власність та ринкова економіка. Європейця хвилює інший суб’єкт історії — народ, нація, національна меншина і т. ін. Американець віддає перевагу не родинним стосункам, а кар’єрі. У розумінні європейця в основі концепції нації лежить цілісність етносу. Європейцям весь час треба відчувати себе в історії — історії сім’ї, народу, нації. Американцям же як молодий нації не притаманне почуття історії.

Країни Стародавнього Сходу: Межиріччя, (Месопотамія), Індія, Китай, вважаються колискою цивілізації. Ще в XII столітті Європа знала, що вся влада і мудрість людини беруть початок на Сході. Традиційне, або східне, суспільство може вести один і той же спосіб життя століттями і навіть тисячоліттями. Але і на Сході існує кілька культур. Надзвичайна стабільність соціальних умов цивілізації Сходу йде на користь її ефективності. Цілковитою протилежністю йому є цивілізація Заходу. Характерною її ознакою є рухомість, різноманітність, мінливість. Південноазіатський вид культури поширений на густонаселених територіях. Тут культивується володіння своїм тілом і волею, а також масова схильність до задоволень. Загибель одних східних культур і виникнення інших не змінює власне тип культури. Види діяльності, їх способи та цілі на Сході консервативні. їхньою основною культурною ідеєю є традиційні міфи, канонізовані стилі мислення. Для людини Сходу важливе взаєморозуміння людини і природи, рівновага між людиною та її землею. Східна людина вважає себе частиною природи і ніколи не відділяє себе від неї. Для китайської культури характерний оптимістичний світогляд, спокійне ставлення до життя і смерті. Людина живе в єдиному Всесвіті, де живі і мертві перебувають у тісному зв’язку. Це єдиний світ, де небуття і буття взаємно переходять і взаємно обумовлюють одне одного. На рівні повсякденної свідомості ця філософська мудрість виражається у формах різного роду обрядів, культу предків, віри в існування померлих серед живих. Звідси і дивні з точки зору європейця звичаї, наприклад дарування труни небезпечно хворій людині, що роблять на знак уваги і доброго ставлення. Смерть слід сприймати без страху. Людина, на порозі смерті уподібнюється подорожньому, що вирушає в далеку путь. Звідси і характерне для китайської культури уявлення про споконвічну єдність світу.

►► Принципи формування загальнолюдської культури

Біомаса людства становить одну п’ятитисячну від загальної маси усіх живих істот. За час існування роду людського змінилося близько тисячі поколінь (якщо за тривалість життя кожної людини брати приблизно 60 років). Що ж об’єднує таких різних людей в єдину спільноту? Очевидно, єдина загальнолюдська культура, що виникає на основі цілісного світу. Цілісність світу — це взаємозв’язок і взаємозалежність людей і народів, що з’явився як наслідок розвитку виробництва у світовому масштабі і виникнення глобальних проблем. Цілісність світу послужила основою для становлення сучасного людства і єдиної загальнолюдської культури.

Сучасна культура заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному ставленні до життя й навколишнього середовища.

Рух до загальнолюдської культури, що знімає первинне протиставлення «ми — вони», не простий процес. Суперечність цю не можна вирішити, просто знехтувавши іншими поглядами, точкою зору, культурною позицією. Такий шлях є безперспективним, він повертає людство до часів варварства. Загальнолюдська культура — це найкращі форми, зразки художньо-поетичної, наукової, виробничої діяльності, способи світовідчуття і світосприйняття дійсності, вироблені різними народами, поколіннями, на основі яких людство зараз вибудовує єдину цивілізацію Землі, де немає місця класовій і расовій ненависті, нехтуванню правами людини і народів, неграмотності, економічному і культурному колоніалізму.

В основі формування єдиної планетарної цивілізації — дедалі збільшувана інтенсивність різного роду зв’язків — комунікаційних, політичних, економічних, культурних. У результаті виникає нова системна якість — загальнолюдська культура, посилюється взаємозв’язок різних країн, народів, а кризові й антикультурні явища, що виникають в одному секторі єдиної цивілізації, позначаються і на інших регіонах. Водночас спостерігається більш інтенсивний глобальний взаємозв’язок, коли культурні зразки, наукові досягнення, твори мистецтва, нові форми соціального або політичного життя транслюються і засвоюються протягом нетривалого періоду в усьому цивілізованому просторі.

Розвиток культури як цілісності — суперечливий процес. Становлення світової культури в XX ст. супроводжувалося потужним рухом росту національних культур. Саме наш час продемонстрував обмеженість європоцентристського погляду на культуру, коли техногенна європейська культура стала провідною, базисною щодо усіх інших, регіональних і національних. Так, східні країни цілком змогли адаптувати цінності західної культури до своїх систем виробництва й освіти. Країни Тихоокеанського регіону перетворилися на один з локомотивів науково-технічного прогресу. При цьому культурні основи їхнього життя залишились специфічними, особливими.

Розв’язання проблеми співвідношення національного і загальнолюдського в культурі залежить від конкретної філософської інтерпретації багатьох інших проблем, зокрема від єдності та розмаїття світової історії, сутності суспільного прогресу, природи національного, співвідношення змісту і форми в культурі.

Відповідно до такої інтерпретації культури національне та загальнолюдське у ній розглядаються як діалектична єдність. Власне національна культура трактується ширше і не зводиться до національно особливої, тобто етнічної неповторності. Тому визначити співвідношення національного і загальнолюдського можна лише за допомогою поняття «національна культура». Її слід вважати «процесом становлення і розкриття сутності людської цивілізації у конкретному народі (нації) упродовж усієї цієї історії», а також «сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених як власне народом, так і запозичених в інших народів з використанням у своєму розвитку».

Таким чином, національна культура — це поєднання загальнолюдського та етнічно неповторного (національно особливого).

Загальнолюдське характеризує не лише загальне в культурі різних народів, а насамперед соціальність людини та її буття.

►► Міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти та шляхи їх розв’язання

Міжетнічні (міжнаціональні) відносини — відносини між етносами (народами), що охоплюють усі сфери суспільного життя.

Рівні міжетнічних взаємин:

1) взаємодія народів у різних сферах суспільного життя;

2) міжособистісні стосунки людей різної етнічної приналежності.

У сучасному світі відбувається економічне, культурне і навіть політичне зближення (інтеграція) націй (ЄС — Європейський Союз).

Європейський Союз, утворений 1993 р. відповідно до Маастрихтського договору 1992 р. на базі Європейського Співтовариства, об’єднує: Бельгію, Великобританію, Німеччину, Грецію, Данію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію, Ірландію, Австрію, Швецію, Фінляндію, Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Естонію, Латвію, Литву, Словенію, Кіпр, Мальту, Болгарію і Румунію.

У червні 2004 р. була прийнята Європейська конституція. Вона зумовила критику з боку Ватикану через відсутність згадки про «християнське коріння» європейської цивілізації. До того ж Іспанія і Польща спробували переглянути порядок прийняття рішень в ЄЄ (замість нинішнього, де враховували «питому вагу» економік країн-членів, перейти до процедури, за якої кількість голосів від кожної країни було б пропорційно її населенню). Проте після приходу до влади в Іспанії уряду соціалістів ця країна відмовилася від своїх намірів. Нова Конституція була підписана 29 жовтня 2004 р. у Римі. Для того щоб вона набула чинності, її мали ратифікувати парламенти усіх країн-членів. У деяких країнах цей процес відбувався шляхом всенародних референдумів. 2005 р. референдуми у Франції та Нідерландах відмовилися від Конституції. 2009 р. Конституцію нарешті (з деякими застереженнями — заборона на аборти) підтримали Ірландія та Польща.

Інший шлях міжнаціональної інтеграції обрали в СІЛА (стратегія «плавильного котла»).

«Плавильний котел» (melting pot) — концепція, згідно з якою США представляє собою своєрідний «плавильний котел» (тигель), що перетворює представників різних етнічних груп на американців.

Етнічна міксація — змішування різних етнічних груп і поява нового етносу (Латинська Америка).

Асиміляція (від лат. assimilatio — злиття, уподібнення, засвоєння) — в етнографії злиття одного народу з іншим, що супроводжується втратою одним з них власної мови, культури, національної самосвідомості. Розрізняють природну асиміляцію, що виникає через контакт етнічно різнорідних груп населення, змішані шлюби і т. п., і насильницьку асиміляцію, характерну для країн, де національності нерівноправні.

Аккультурація (лат. accumulare — накопичувати + cultura — обробіток) — взаємне уподібнення і пристосування різних культур народів і окремих явищ цих культур за умов домінування більш високорозвиненої культури народу.

З іншого боку, активізується прагнення народів знайти національну самостійність (диференціація), протистояти експансії на/ держав.



Мультикультуралізм — політика, спрямована на розвиток і збереження в окремо взятій країні та у світі в цілому культурних відмінностей; обґрунтовує таку політику теорія або ідеологія.

Мультикультуралізм протиставляється концепції «плавильне го казана» (англ. melting pot), де передбачається злиття всіх кулі тур в одну.



Націоналізм — ідеологія, політика, психологія і соціальна практика відокремлення і протиставлення однієї нації іншим, пропаганда національної винятковості окремої нації.

Види націоналізму: етнічний, державно-державний, no6утовий.

Шовінізм — крайня, агресивна форма націоналізму, названа так за ім’ям солдата Н. Шовена, палкого прихильника завойовницької політики Наполеона.

Дискримінація (від лат. discriminatio — розрізнення) — обмеження (фактично чи юридично) прав будь-якої групи громадян за національною, расовою, статевою, релігійною ознаками. У галузі міжнародних відносин — надання громадянам і організаціям будь-якої держави менших прав і привілеїв, ніж громадянам і організаціям інших держав.

Сегрегація (від пізньолат. segregatio — відділення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою чи етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

Апартеїд (мовою африканс apartheid — роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації. Означає позбавлення певних груп населення, залежно від їх расової приналежності, політичних, соціально-економічних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції. Сучасне міжнародне право вважає апартеїд злочином проти людства.

Геноцид (від грец. genos — рід, плем’я і лат. caedo — вбиваю) — один із найтяжчих злочинів проти людства, винищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками, а також навмисне створення умов існування, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих груп, так само як і заходи щодо запобігання дітонародженню в їх середовищі (біологічний геноцид).

Такі злочини в масових масштабах вчиняли гітлерівці під час Другої світової війни, спрямовані проти слов’янського та єврейського населення.

У гітлерівській Німеччині було знищено в таборах смерті (Треблінка, Освенцім) близько 6 млн. євреїв. Цю трагедію назвали голокостом (від грец. «всезнищення через спалення»).

Голокост (холокауст) (англ. holocaust від грец. holokaustos — спалений цілком) — загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками у Німеччині і на захоплених нею територіях протягом 1933-1945 pp.

Сепаратизм (франц. séparatisme від лат. separatus — окремий) — прагнення відокремлення, відособлення; рух за відокремлення частини держави і створення нового державного утворення (сікхн, баски, таміли) або за надання частині країни автономії.

Ірредентизм (від італ. irredento — незвільнені) — 1) ідея возз’єднання з основним ядром нації (ірландці в Ольстері), 2) політичний і суспільний рух в Італії наприкінці XIX — на початку XX ст. за приєднання до Італії прикордонних земель Австро-Угорщини з італійським населенням — Трієста, Трентіно та ін.

Міжнаціональні конфлікти (у вузькому сенсі) відбуваються між державами або всередині конфедерації, яку складає низка політично самостійних країн, населених різними етносами. Міжетнічні конфлікти виникають всередині держави.



Міжнаціональний конфлікт (у широкому сенсі) — це будь-яка конкуренція (суперництво) між групами — від протиборства за володіння обмеженими ресурсами до соціальної конкуренції — в усіх тих випадках, коли протистояння зумовлено етнічною приналежністю її членів.

Причини міжнаціональних конфліктів

1. Економічні причини — боротьба етносів за володіння власністю, матеріальними ресурсами (земля, надра).

2. Соціальні причини — вимоги цивільного рівноправ’я, рівності перед законом в освіті, оплаті праці під час прийому на роботу, особливо на престижні місця в органах влади.

3. Культурно-мовні причини — вимоги збереження чи відродження, розвитку рідної мови, об’єднання етносу в єдине ціле.

4. Конфесійні, релігійні відмінності.

5. Історичне минуле взаємин народів.

6. Етнодемографічні — швидка зміна співвідношення численності контактуючих народів внаслідок міграції та відмінностей у рівні природного приросту населення.

Типи міжнаціональних конфліктів

1. Конфлікти стереотипів (етнічні групи чітко не усвідомлюють причини суперечностей, але щодо опонента створюють негативний образ «небажаного сусіда», вірмено-азербайджанський конфлікт).

2. Конфлікт ідей: висунення тих чи інших домагань, обґрунтування «історичного права» на державність, на територію (Естонія, Литва, Татарстан).

3. Конфлікт дій: мітинги, демонстрації, пікети, прийняття інституціональних рішень, відкриті зіткнення.



Способи розв’язання конфліктів:

1) позбавитися найбільш радикальних елементів або груп і підтримати сили, більш схильні до компромісів; важливо виключити будь-які чинники, здатні консолідувати конфліктуючі сторони (загроза застосування сили, наприклад);

2) застосування широкого спектра санкцій — від символічних до військових. Слід враховувати, що санкції можуть спрацювати на екстремістські сили, призвести до посилення конфлікту. Збройне втручання можливе лише в разі, якщо конфлікт, який набув форми збройних зіткнень, призвів до масових порушень прав людини;

3) поділ глобальних цілей на ряд послідовних завдань, які вирішують послідовно — від простих до складних;

4) запобігання конфліктам — сума зусиль, спрямована на те, щоб не допустити подій, що призводять до конфліктів.

V. Підсумок уроку

Учитель. Культура будь-якого народу розвивається не ізольовано від культур інших народів, а закономірно перебуває в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів.

Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному розвитку національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів. Інтенсивність і плодотворність цього процесу забезпечують соціально-економічні зв’язки, що зумовлені прагненням народів до взаєморозуміння та взаємозбагачення.

Так формується загальнолюдська культура, до складу якої входять автономні культури усіх народів. Однак кожен окремий індивід, кожен творець оперує конкретними поняттями, творить конкретною мовою, перебуває під впливом свого середовища. Словом, він належить до національної культури, без якої нема культури загальнолюдської, так само як неможлива національна культура без індивідуального творця.

Становлення світового ринку планетарного типу та стрімке розгортання інформаційної революції свідчать про те, що людство вступає в нову глобальну планетарну еру, переходить до нової універсальної технічної та інформаційної цивілізації.

Сьогодні постає проблема формування єдності етнокультурного розмаїття, яке є головною умовою існування світової культури як цілісного феномена.

«Полікультурність» — це такий принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв’язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм та цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму.

Здатність людини розвиватися на мультикультурній основі, засвоювати нові культурні цінності стає дедалі більш соціально значущою. Це один із ефективних механізмів соціокультурної динаміки, власне процесу культуротворчості.

У процесі інтеркультурної освіти і виховання здійснюється формування кроскультурної свідомості як прояву комунікативної раціональності. Вона є цілісним стійким соціально-психологічним утворенням, що включає толерантність, повагу до інших поглядів, культур, релігій, уміння спілкуватися й адаптуватися в полікультурному середовищі.



VI. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.



1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка