Утворення національної держави в Німеччині. Німеччина у 50 60-ті роки XIX століття




Скачати 493,26 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації26.10.2018
Розмір493,26 Kb.
  1   2
Зміст

  1. Утворення національної держави в Німеччині.

1.1. Німеччина у 50 - 60-ті роки XIX століття;

1.2.Наслідки революції 1848-1849 років;

1.3. Боротьба Австрії і Пруссії за лідерство в Німеччині;

1.4. Утворення Північнонімецького союзу;

1.5. Утворення Німецької імперії;

1.6. Висновки.



  1. Документи та матеріали.

2.1. Умови Австро – Прусського договору 1866 р.

2.2. З Конституції Німецької імперії 16 квітня 1871 р.



2.3. З промови О. Бісмарка в бюджетній комісії ландтагу 30 вересня 1862 р.

  1. Основні дати та поняття.

  2. Пам’ятка для характеристики історичної особи.

  3. Контрольні запитання

  4. Творче завдання.

1.Утворення національної держави в Німеччині

1.1. Німеччина у 50-60ті роки XIX століття


















Політична роздробленість Німеччини.

Після закінчення Наполеонівських воєн територія Німеччини залишилася під владою різних європейських монархій. Згідно з рішенням Заключного акту Віденського конгресу, Німеччина була поділена на 37 самостійних монархій і 4 вільних міста: Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Ці держави входили до складу штучного об'єднання – Німецького союзу. Єдиним центральним органом у цих землях був Союзний сейм, який мав тільки формальні функції. Розподіл німецьких земель був вигідний для європейських монархів. Він дав можливість безперешкодно грабувати його, сприяв зміцненню дворянсько - монархічного ладу. Свою роль відіграв і страх європейських монархій перед створенням сильної єдиної німецької держави-суперника наймогутніших європейських держав.

Найзначнішими у Німецькому союзі були Австрія і Пруссія. Територія Пруссії складалася з двох розділених регіонів: до першого входили шість давніх прусських провінцій на сході, до другого – на заході, дві економічно розвинені і перспективні, Рейнська і Вестфальська.

Особливості розвитку капіталізму промисловості.

Східні регіони розвивалися менше, бо прусські поміщики (юнкери) не хотіли змінювати існуючий суспільно-економічний лад. Західні та східні провінції Пруссії відрізнялися нерегульованою митною системою, яка складалася з кількох десятків тарифів часів Тридцятилітньої війни XVII ст. Відтак, головним завданням прусської буржуазії внутрішніх мит і створення єдиного загальнонаціонального ринку. Це було наслідком високих внутрішніх мит, знищення яких усе більше вимагали підприємці. До середини 20-х рр. XIX ст. Пруссія домагалася від сусідніх з нею держав скасування митниць.

З-поміж великих промислових регіонів виділяються Рейнська провінція і Вестфалія, Саксонське королівство та Сілезія, вже в 30-ті роки XIX ст. в цих районах діяли великі промислові підприємства, бавовняні фабрики й шовкоткацькі мануфактури. Однак і тут розвиток капіталізму гальмувався напливом дешевих англійських товарів, які звужували ринок збуту виробників німецької промисловості. Незважаючи на це, в Європі вже чітко визначалася спеціалізація німецьких держав у видобутку вугілля, металургії, виробництва зброї.

Поворотним етапом у намаганні німецьких держав звільнитися від тяжких пут феодальної роздробленості стало створення 1 січня 1834 року Німецького митного союзу. Знищення особистої залежності селян від юнкерів, початок процесу обезземелювання, розорення ремісників сприяли створенню ринку дешевої найманої робочої сили, внаслідок чого, збільшилася кількість місць, у 20-ті рр. водні простори Німеччини почали долати пароплави, в 30-ті рр. були прокладені перші залізничні магістралі. Вельми показовим для промислового перевороту в Німеччині стало швидке зростання столиці Пруссії - Берліна. До кінця 40 рр. XIX ст., ставши великим залізничним вузлом, він сполучив більшу частину німецьких земель, формуючи внутрішній ринок. У Берліні була зосереджена третина усього машинобудування та ситцевибивної промисловості Пруссії.

Чисельність населення зросла до 400тис. чоловік, але відсутність новітніх технологій не давала можливості молодій промисловій буржуазії збільшувати і розширювати виробництво. Доменні печі Німеччини працювали на деревному вугіллі. Перша коксова домна з'явилася аж 1847 р. Тому в 40-х рр. у виробництві все ще використовували привізні напівфабрикати і машинне обладнання.

З початку 50-х рр. Економіка стала швидко розвиватися. Молода буржуазія всю енергію спрямувала в сферу підприємницької діяльності. З’явилися промисловці міжнародної діяльності : Борзиг – володар заводу локомобілів, найвеличнішого в світі в 50-60-х рр. XIX ст., Альфред Крупп, забезпечивши зброєю велику кількість країн, Сіменс і Галльське - морські кабелі і телеграфні провода, які притягнули від Середземного моря до Камчатки, фон Унру – будівник залізничних шляхів і газових підприємств.



Розвиток сільського господарства.

Особливе становище склалося в сільському господарстві Німеччини. Пруссія та інші німецькі області залишались аграрними державами. В Пруссії за переписом 1852р. з 17млн. її жителів 12 млн. – жили в селі, промислове населення країно складало 11%.

Розвиток капіталізму в Пруссії був ускладнений роздробленістю крупного поміщицького землеволодіння, превелегій дворянства і інших елементів старого феодального порядку. Це визначало розвиток капіталізму в сільському хазяйстві по так званому "прусському шляху", для якого характерне розтягнуте на десятиліття повільне переростання кріпосного поміщицького хазяйства в капіталістичне.

У 1850р. в період політичної реакції був прийнятий закон "Про регулювання відносин між поміщиками і селянами", по якому деякі незначні повинності були відмінені, основні ж підлежали викупу. При цьому величина викупу складала 18-кратної величини щорічних платежів.

На протязі декількох років селяни викупали свої господарства, але за звільнення селян від повинності прусське дворянство відібрало в них 1/3 землі, що знаходилась раніше в селянських господарствах. Маленькі і середні господарства, залишені общинами угодіями, без яких не могли держати скот, все більше оскудівали. В ті ж часи частина селян становилася багатшими, перетворюючись в сільських підприємців, на яких працювали батраки.

Викупні платежі, дешева робоча сила, а також благо приємні умови в країні (промисловий під'їм і зріст міського населення ) взаємодіяли укріпленню юнкерського господарства, в якому почали використовуватися сільськогосподарські машини і добрива. Поміщики заводили парові мельниці, спирто-водочні заводи, підприємства по переробці сільськогосподарської сировини.

Так змінювалася картина прусського села, змінювався склад суспільства. Але юнкери, перетворюючись в сільських підприємців – капіталістів, не відмовлялися від напівфеодальних форм експлуатації та продовжували користуватися залежним положенням сільської бідноти для власного збагачення. Поряд з юнкерами все більш впевнено вели своє господарство, збагачуючись, селяни – гросбауери. А також розвивалося сільське хазяйство на більший частині німецьких держав.

Розвиток сільського господарства капіталістичним шляхом у поєднанні з юнкерським землеволодінням і застосуванням праці розорених селян, виплатою феодальних платежів гальмувало розвиток аграрного перевороту. На заході Німеччини, де переважало дрібне селянське господарювання, розшарування селянства відбувалося значно швидше. Там виділяється сільська буржуазія – розбауери, - яка використовувала працю розорених селян як найману робочу силу.


1.2. Наслідки революції 1848—1849 років

Революція 1848—1849 років не вирішала питання про об'єднання Німеччини. В країні збереглася влада юнкерства, але буржуазія, прилучаючись до суспільного життя, дістала доступ до виробів в місцеві органи самоуправління – ландтаги. Промисловий переворот, що почався у 30-ті роки на повну силу, розгорнувся в 59-60ті роки. Порівняно з 30-ми рр. у XIX ст. випуск промислової продукції зріс удвічі.

1850 р. прусський ландтаг схвалив указ "Про регулювання відносин між поміщиками та селянами", за яким селяни звільнилися від уцілених форм залежності. За 10 років після революції економічна орієнтація Пруссії змінилася: з аграрної вона перетворилася на індустріально-аграрну країну. Широкого розмаху набуло виробництво залізниць – довжина залізничних колій у 1867 р. досягла 15,7 тис. км (у 1848 р. – 5,5 тис.км), зростали банки й акціонерні товариства.
1.3. Боротьба Австрії і Пруссії за лідерство в Німеччині

Швидкий розвиток капіталізму в Німеччині з новою силою поставив питання національного об'єднання країни. На початку 50-х років 19 ст. намітилися два шляхи до об’єднання: „малонімецький” під проводом Пруссії і „великонімецький” – довкола Австро - Угорщини. Австрія втратила вплив на Митний союз, який контролювала Пруссія. Підтримка Пруссією Митного союзу послабила вплив Австрії на держави, які увійшли до нього. У квітні 1850 р. Австрія на противагу Пруссії скликала Франкфуртський парламент німецьких держав. Назрівав воєнний конфлікт. У вересні в конфлікт втрутилася Росія, підтримавши Австрію. Пруссія вимушена була поступитися. У м. Ольмюце відбулася австро-прусська зустріч. Пруссія відмовилася від наміру контролювати всю Німеччину. Цей етап боротьби вона програла. Під впливом італо-австро-французької війни, яка розгорнулася 1859р., та ослаблення в результаті її Австрії і Пруссії, почали зростати антиавстрійські настрої. У вересні 1859р. сформувався Національний союз, який об’єднав усі північнонімецькі держави з метою остаточного об’єднання Німеччини під владою Пруссії.

Програма цього союзу розглядала об’єднання, при якому Австрія не повинна була війти до складу майбутньої Німецької імперії. ”Обов’язковістю кожного німця є підтримка руської влади ” - відмічалося у програмі Національного союзу.

Питання про об’єднання країни стало головним у 60-ті роки. В цей час до влади Пруссії приходять нові політичні діячі – Вільгельм I та Бісмарк.



У 1851 р. помер король Пруссії Фрідріх Вільгельм IV. Його правління не виправдало очікувань німців – імперію створити не вдалося. Тому юнкерство й буржуазія з надією обратили свій погляд на нового короля. Від нього чекали вирішення питання об’єднання країни.

Вільгельм І


Вільгельму I було вже 60 років. Він не мав політичної прозірливості, але був реалістом в політиці і гарним практиком, в усьому діяв згідно з міркуваннями про користь та вигоду для Пруссії. В житті Вільгельм І був простий , признавав за собою не тільки права, але й відомі обов’язки по відношенню до держави. Особливо важливою рисою його як державного діяча було вміння поступатися особистою думкою.

Ставивши превище всього величність Пруссії, Вільгельм І намагався мати сильну армію. Він був релігіозним й проникся думкою, що над династією Гогенцоллернов та всіма її вчинками існує благословення боже. За своїм політичним зором він був реакціонним. Вільгельм І вважав, що об’єднання Німеччини може відбутися тільки озброєним шляхом. Йому приналежали слова: ” Хто бажає керувати Німеччиною, той повинен її завоювати ”.

За ініціативою Вільгельма у країні була проведена військова реформа, ціллю якої було збільшення регулярної армії (замість народного ополчення) та введення трьохрокової воєнної служби.

Після проведення військової реформи престиж Пруссії серед німецьких держав значно зріс. Щоб зміцнити фінансову систему, реорганізувати армію, дати лад у середині Союзу, король Пруссії Вільгельм I 23 вересня 1862 р. запросив на посаду міністра-президента Отто фон Бісмарка, який мав репутацію „сильної людини”. Саме про нього ще в 1848 р. попередник Вільгельма Фрідріх висловився так:” Запеклий реакціонер, тхне кров’ю, використати пізніше ”.

З приходом до влади Бісмарка прискорилося проведення військової реформи. Виголошення ним перед депутатами ландтагу слова: ” Німеччина буде об’єднана залізом і кров’ю, - змусили відступити представників опозиції.

Об’єднання почалося війною з Данією і приєднанням території Шлезвіга і Голштейна. Австро-прусські війська за 4 місяці закінчили пруссько-датський конфлікт. Пруссія одержала Шлезвіг і герцогство Ладенбург, Австрія – Голштинію.

Бісмарк діяв так, щоб витіснити Австрію з Німецького союзу. Спочатку потрібно було приєднати Голштенію. Бісмарк спробував вирішити цю проблему мирним шляхом. Однак, усі його наміри вирішити питання дипломатично зазнали невдачі. Австрія почала мобілізацію. У відповідь на це Пруссія вдалася до „оборонних” заходів, розраховуючи на підтримку німецьких держав. Пошук зовнішніх союзників привів майбутнього канцлера до підписання в квітні 1866 р. договору з Італією, якій він пообіцяв не заважати Савойський династії відвойовувати в Австрії Веніціанську область.

У червні 1866 р. прусські війська зайняли Голштейн. Переозброєна, навчена, мобільна прусська армія 3 липня 1866 р. поблизу с.Садова у Чехії завдала австрійцям нищівної поразки. Разом із військами Австрії були знищені також її союзники – армії німецьких держав.


  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка