Утворення СРСР. Неп




Скачати 171,98 Kb.
Дата конвертації28.10.2018
Розмір171,98 Kb.
Тема уроку: Утворення СРСР . НЕП

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• називати основні внутріполітичні події в СРСР;

• показувати на карті кордони СРСР;

• аналізувати утворення СРСР, причини переходу до непу;

• застосовувати та пояснювати поняття і терміни: «неп».



Тип уроку: засвоєння навчального матеріалу.

Основні поняття та терміни: «нова економічна політика», «продподаток», «СРСР», «унітаризм», «федерація», «конфедерація», «автономізація».

Хід уроку

І. Організаційна частина уроку

ІІ . Мотивація навчальної діяльності Глибока економічна криза була викликана підривом економіки, розрухою в роки Першої світової і громадянської воєн, політикою воєнного комунізму із загальною націоналізацією промисловості, директивними методами управління народним господарством, а також продрозкладкою в сільському господарстві, забороною продавати залишки, що позбавляло селянина зацікавленості в розвитку свого господарства, внутрішньою політичною кризою.

ІІІ . Вивчення нового матеріалу Економічна і соціально-політична ситуація в Радянському Союзі на початку 20-х років характеризувалася глибокою економічною кризою. Промисловість була зруйнована. Нестача сировини і палива призвела до того, що третина заводів і фабрик простоювали взагалі, а решта працювали з неповним навантаженням. Обсяг промислової продукції в 1920 р. складав У 1921 р. на одну людину випускалося 1 м ситцю на рік, на одне селянське господарство вироблялося сто грамів металевих виробів.

Виробництво цукру скоротилося в 45 разів. Шматок мила став рідкістю. Фінансовий стан країни характеризувався гігантською інфляцією (гроші знецінилися в 13 000 разів). У тяжкому становищі перебувало сільське господарство. Посівні площі скоротилися зі 110 млн десятин до 75 млн, упала врожайність. У 1921 р. в країні спалахнув голод, який охопив Поволжя, Приуралля, Казахстан, Західний Сибір, Україну. Голодувало до 30 млн чоловік. Незважаючи на допомогу світового співтовариства, загинуло 3 млн чоловік, 2 млн дітей стали сиротами. Проявом внутрішньої політичної кризи стало скорочення чисельності робітників, які були соціальною базою та опорою радянської влади, — з 2,5 млн в 1913 р. до 1,2 млн в 1921 p., тобто на 54 %. Зменшення їх кількості було зумовлене труднощами міського життя, внаслідок чого чимало людей поверталися на село, а також масовою загибеллю робітників на фронтах Громадянської війниНаприкінці 20-го — на початку 1921 рр. відбувається ряд селянських повстань проти проведення політики продрозкладки.

Масштаби виступів були величезні: Західний Сибір, Урал, Дон, Кубань, Поволжя та Центральні губернії. У багатьох губерніях у повстаннях брало участь 25–30 % загальної кількості населення, тобто майже все чоловіче населенняЗагони Антонова, що діяли в Тамбовській і частково у Воронезькій губерніях, нараховували до 50 тис. чол. і були розділені на дві армії. Чисельність західносибірських повстанців тільки в одному Ішимському повіті досягала 60 тис. чол. Проти Антонова воювала армія під командуванням Тухачевського, що нараховувала до 40 тис. бійцівПовстання матросів у Кронштадті навесні 1921 р. стало найбільш сильним і послідовним виступом проти більшовицької влади. Воно проходило під гаслами: «Ради без комуністів», «Геть продрозкладку», «Свободу торгівлі». 1 березня на Якірній площі Кронштадту в присутності 16 тис. моряків була одностайно прийнята резолюція з 15 пунктів, в якій вимагалося скасування привілеїв для комуністів, свободи слова для всіх соціальних партій. Наступного дня зібрання представників команд кораблів висловило недовіру голові Кронштадтської Ради М. Васильєву і комісару флоту М. Кузьміну. Тимчасовий ревком міста очолив писар з лінкору «Петропавловськ» С. Петриченко. Радянські установи продовжували працювати без перешкод, переважна частина комуністів міста висловили солідарність з повсталимиКронштадтці домогалися відкритих і гласних переговорів з владою, але їх делегація була заарештована більшовиками. Перший штурм Кронштадту військами 7-ї армії М. Тухачевського 8 березня 1921 р. був невдалим. Це пояснюється тим, що червоноармійці масово відмовилися стріляти в балтійських моряків. Органами ВЧК були проведені масові репресії проти відмовників, і вже в ході другого штурму фортеці 17 березня місто було захоплено. Понад 8 тис. моряків перейшло до Фінляндії, частина була убита в боях, а інші пройшли через трибунал і надзвичайні «трійки», які тільки за 21 березня 1921 р. розстріляли 71 моряка. З весни 1922 р. відбулося масове виселення жителів Кронштадту, а з липня було проведено «чистку» Петрограда від підозрілих осіб.

У цей період тривала криза і всередині правлячої партії РКП(б), що засвідчили дискусія про профспілки і зростання невдоволення серед рядових комуністів.

По ходу розповіді учні складають тези про становище Росії на початку 20-х років.

Після розповіді учні повинні назвати причини, що засвідчуватимуть необхідність запровадження змін у країні перші економічні спроби більшовиків закінчилися цілковитим провалом, тому більшовицька влада на Х з’їзді РКП(б) прийняла резолюцію «Про заміну продрозкладки продподатком» Нова економічна політика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 р Неп передбачав «допущення приватного сектора», тобто дозвіл свободи торгівлі, дрібного підприємництва, залучення іноземного капіталу за умов збереження за собою «командних висот» у державі Складовою частиною була грошова реформа, випуск червінця, формально забезпеченого на 25 % золотом та іноземною валютою.

У ч и т е л ь. Впровадження непу спричинило зміну соціальної структури й способу життя людей.

Робота з історичним джерелом Скасування закону про загальну трудову повинність в 1921 р. дала можливість зайнятися підприємництвом. Полиці магазинів швидко почали наповнюватися товарами й продуктами. У багатьох містах були відкриті «Торгсіни», де можна було купити дорогі речі, але тільки за золото й іноземну валюту. Люди самі відкопували свої скарби й несли в «Торгсіни» приховані коштовності. Проте незабаром візит у «Торгсін» спричиняв, як правило, обшук і арешт із подальшим звільненням у випадку добровільної здачі золота й валюти.

Протягом 1921–1922 рр. неп був вимушеною спробою утримати владу шляхом економічних поступок ринку. Проте цей ринок був сильно деформований. Приватна власність не була гарантована.

Держава розглядала її як найзапеклішого історичного ворога. Тому власники мали недостатньо стимулів для перспективного розширення господарства, створюючи капітали на спекулятивних операціях. До приватної діяльності долучалися насамперед різного роду авантюристи, спекулянти, які прагнули якнайшвидше зірвати куш, витратити його, пожити для задоволення.

За умов «воєнного комунізму» і розподільної економіки народжувалася нова каста людей, які починали вважати себе сіллю землі. Неп для них був тільки перешкодою. У відродженні вільного ринку вони безпомилково розгледіли смертельну загрозу своїм портфелям, пайкам, партійним привілеям. Контратака була неминучою. Наступ більшовики повели у тій єдиній сфері, де вважали себе недоторканими, — в ідеології. Першою жертвою цього прихованого наступу на неп стала інтеліґенція. Рішення про висилку впало на їхніх голови зненацькаНіхто не думав, що влада піде на такий хід «ідеологічної асенізації», як групове вигнання з Росії…

М. Бердяєв писав: «Висилалася за кордон ціла група письменників, вчених, громадських діячів, яких визнавали безнадійними в сенсі навернення в комуністичну віру. Це були дивні заходи, які потім уже не повторювалися. Я був висланий зі своєї батьківщини не через політичні, а ідеологічні причини. Коли мені сказали, що висилають, я відчув страшенний смуток. Я не хотів емігрувати…»
Завдання для всього класу

• Порівняйте політику «воєнного комунізму» та неп та назвіть сильні й слабкі сторони непу порівняно з попереднім економічним експериментом більшовиків.



Орієнтовні варіанти відповідей

Позитивні підсумки непу

1. Удалося відновити народне господарство й навіть перевершити

довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів.

2. Відродилося сільське господарство, що дозволило нагодувати населення країни.

3. Національний прибуток збільшився на 18 % у рік і до 1928 р. —на 10 % в перерахунку на душу населення, що перевищило рівень 1913 р.

4. Зростання промислової продукції становило 30 % щорічно, що свідчило про швидке зростання продуктивності праці.

5. Національна валюта країни стала міцною й стабільною.

6. Швидко зростав матеріальний добробут населення.

Негативні підсумки непу

1. Мав місце непропорційний розвиток основних галузей народного господарства.

2. Відставання темпів відродження промисловості від сільсько-господарського виробництва містило в собі загрозу економічних криз.

3. У селі відбувалася соціальна й майнова диференціація селянства, що призвело до зростання напруженості між різними верствами.

4. У місті протягом 20-х років збільшувалася чисельність безробітних, яка до кінця непу склала понад 2 млн чоловік.

5. Фінансова система зміцніла лише на певний час. У другій половині 20-х років у зв’язку з активним фінансуванням важкої індустрії була порушена ринкова рівновага, почалася інфляція, що підірвало фінансово-кредитну систему.

У ч и т е л ь.

З метою недопущення концентрації приватного капіталу держава використовувала такий інструмент, як податкиУ 1924/1925 господарському році податки поглинали від 35 до 52 % усього доходу приватників. Середніх і великих приватних промислових підприємств у перші роки непу було мало.

У 1923/1924 р. у складі всієї цензової промисловості (тобто промислових підприємств із числом робітників не менше 16 за наявності механічного двигуна і не менше 30 — без двигуна) приватні підприємства давали лише 4,3 % продукції.

Переважну частину населення країни складали селяни. Вони потерпали від диспропорцій у співвідношенні регульованих державою цін на промислові і сільськогосподарських товарів («ножиці цін»). Селяни, незважаючи на нестачу товарів промислового виробництва, не могли їх придбати через занадто високі ціни. Так, до війни селянин, щоб оплатити вартість плуга, повинен був продати 6 пудів пшениці, а в 1923 р. — 24 пуди; вартість сінокосарки за той же період зросла з 125 пудів зерна до 544. У 1923 р. через зниження заготівельних цін на найважливіші зернові культури і надмірне підвищення відпускних цін на промислові товари виникли труднощі зі збутом промислових товарів.

До лютого 1924 р. стало зрозуміло, що селяни здавати хліб державі за радзнаки відмовляються. 2 лютого 1924 р. ІІ з’їзд Рад СРСР запровадив в обіг стійку валюту загальносоюзного зразка. Декрет ЦВК і РНК СРСР від 5 лютого 1924 р. повідомляв про випуск білетів державного казначейства СРСР. З 14 лютого 1924 р. було припинене друкування радзнаків, а з 25 березня — випуск їх в обіг.



Передумови утворення СРСР

Розповідь учителя

1. Ідеологічні. Жовтнева революція 1917 р. призвела до розпаду Російської імперії. Виникла дезінтеграція колишнього єдиного державного простору, що проіснував декілька століть. Більшовицька ідея світової революції і створення в майбутньому Всесвітньої Федеративної Республіки Рад форсувала новий об’єднавчий процес. Активну роль у розгортанні об’єднавчого руху відіграла РРФСР, влада якої були зацікавлена у відновленні унітарної держави на території колишньої Російської імперії.

2. Політичні. У зв’язку з перемогою радянської влади на основній території колишньої Російської імперії виникла ще одна передумова об’єднавчого процесу — єдиний характер політичного ладу (диктатура пролетаріату у формі Республіки Рад), подібні ознаки організації державної влади й управління. У більшості республік влада належала національним комуністичним партіям, що входили до складу РКП (б). Нестійке міжнародне становище молодих радянських республік в умовах капіталістичного оточення також диктувала потребу в об’єднанні3. Економічні та культурні. Потреба об’єднання диктувалася також спільною історичною долею народів багатонаціональної держави, наявністю багаторічних економічних і культурних зв’язків.

Між окремими районами країни історично склався економічний поділ праці: промисловість центру забезпечувала райони південного сходу і півночі, отримуючи натомість сировину —бавовну, ліс, льон; південні райони виступали основними постачальниками нафти, кам’яного вугілля, залізної руди і т. ін.

Значення цього поділу зросло після закінчення Громадянської війни, коли постало завдання відновити зруйноване господарство і подолати економічну відсталість радянських республік.

У національні республіки й області з центральних губерній переводилися текстильні та шерстяні фабрики, шкіряні заводи, друкарні, посилалися лікарі, педагоги. Прийнятий у 1920 р. план ГОЕЛРО (електрифікації Росії) також був розрахований для усіх районів країни.

Після розповіді учні мають назвати, який із чинників вони вважають найважливішим.

У ч и т е л ь.

За часів непу сталася визначна подія в політичному життя багатьох країн — утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Процес утворення СРСР був складним і суперечливим. Ще в роки Громадянської війни фактично склався військово-політичний союз радянських республік. Улітку 1919 р. з ініціативи України ВЦВК РРФСР видав декрет «Про об’єднання радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби зі світовим імперіалізмом». За умов визнання незалежності та права республік на самовизначення було вирішено об’єднати їхні господарські, фінансові та залізничні організації.

Було створено спільну військову організацію республік. У вересні та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з Азербайджанською та Українською

радянськими республіками.

20 вересня 1920 р. РСФСР і Азербайджан підписали договір, що став зразковою моделлю для договорів між РСФСР та іншими радянськими республіками: сторони погоджувалися на тісний військовий і фінансово-економічний союз. У найкоротший термін підлягали об’єднанню: військові сили і командування, органи, що контролюють економіку і зовнішню торгівлю, органи постачання,

залізничний і водний транспорт, пошта, телеграф, фінанси. Азербайджан був найбільш слабкою і бідною з радянських республік.

Україна більш наполегливо відстоювала свої суверенні права. Договір, укладений з нею в грудні 1920 р., залишав Україні значно більше прав. Передавши у ведення центрального уряду наркомати з військово-морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, пошти і телеграфу і Вищу рада народного господарства, Українська радянська республіка зберегла ряд республіканських наркоматів, серед іншого — з іноземних справ і право вступати в дипломатичні відносини з іншими державами.

У 1921 р. були підписані договори з Білоруською, Вірменською, Грузинською республіками. Латвія і Литва на той час стали суверенними державами. До РРФСР тяжіли дві народні республіки в Середній Азії — Бухарська і Хорезмська.

Проектів створення Союзу було декілька. Перший з них запропонував нарком у справах національностей Й. Сталін. Він підготував проект резолюцій, що передбачав входження України, Білорусії, Закавказьких республік до складу РРФСР на правах автономії. План дістав назву автономізації. Керівництво ж Грузії вважало, що республіки повинні зберегти атрибути самостійності й незалежності та формувати свої відносини на договірних засадах. Фактично ця пропозиція означала створення конфедерації радянських республік.

6 жовтня 1922 р. ЦК затверджує перероблений за вказівками Леніна проект резолюції «Про взаємини суверенних союзних республік». У її першому пункті зазначалося: «Визнати необхідним укладання договору між Україною, Білорусією, Федерацією Закавказьких Республік і РСФСР про об’єднання їх у «Союз Соціалістичних Радянських Республік» із залишенням за кожною з них права вільного виходу зі складу Союзу…»

Ленін уважав, що майбутній союз має будуватися на федеративних засадах, де РРФСР буде рівною за правами та обов’язками з іншими республіками. Проект автономізації він відкидав як такий, що утискає права республік, а у створенні конфедерації вбачав недостатній рівень об’єднання. Ленінський план «федералізації» здобув перемогу над сталінською «автономізацією». Правда, Сталіну вдалося нейтралізувати Кавказькі республіки, насамперед Грузію, створивши Закавказьку Федерацію, на чолі якої було поставлено Закбюро партії, а його секретарем призначений С. Орджонікідзе —завойовник Грузії і близький друг Сталіна.



Запитання

1. Чому Сталін був проти конфедерації?

2. Чому Ленін виступив за федерацію і проти автономії?

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В РОСІЇ ТА ПОЛІТИКА ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ

Прихід до влади більшовиків призвів до політичного протистояння і громадянської війні.



Більшовикам протистояли представники білого (білогвардійського) руху.

Білий рух (білі, білогвардійці) – військово-політичний рух, сформований у ході громадянської війни в Росії 1917 – 1923 рр. з метою повалення радянської влади і поновлення єдиної неподільної Росії на основі принципів монархізму (або на основі республіканської ідеї). Єдності між представниками білого руху не було.

Лідерами білогвардійського рух біли А.Денікін (керівник Добровольчої армії), адмірал А. Колчак, П. Врангель (керівник Добровольчої армії після А. Денікіна)

У 1918 р. розпочалася інтервенція на територію Росії військ Антанти, з метою повалити владу більшовиків і повернути борги царської Росії.

Громадянська війна закінчилася наприкінці 1920 р. перемогою більшовиків над залишками Добровольчою армією А. Денікіна під керівництвом П. Врангеля, які були розбиті в Криму.

Політика «воєнного комунізму»

Комунізм – найвища стадія розвитку соціалістичного суспільства, така організація суспільства, за якої економіка заснована на суспільній власності та засоби виробництва. Подекуди «соціалізм» та «комунізм» використовують як тотожні поняття. Російських більшовиків називали також комуністами.

 «Воєнний комунізм» – це соціально-економічна політика більшовиків в УСРР у 1919-1920 рр., що була реакцією більшовиків на умови громадянської війни, тому являла собою вимушені, тимчасові, насильницькі заходи з метою переходу до комунізму.

 

Сільське господарство

продрозкладка (вилучення надлишків продовольства);- державна монополія на хліб;

- формування продзагонів для вилучення продовольства у селян.



 промисловість

націоналізація підприємств;- встановлення державного контролю над виробництвом;

- загальна трудова повинність;

- мілітаризація (для військових потреб) праці.


Торгівля та фінанси

заборона вільної торгівлі;- спроба ліквідації грошової системи і перехід до прямого товарообміну;

- встановлення твердих цін на товари;

- запровадження карткової системи;

- скасування платні за комунальні послуги.



Політична сфера

- запровадження диктатури пролетаріату;- репресії проти «класових ворогів»;

«червоний терор».



 

Наслідки «воєнного комунізму»:

- економічна криза;

- погіршення умов життя народу;

- розгортання повстанського селянського руху проти більшовиків.



Махновський рух

Махновський рух (махновщина) – селянський рух 1918-1921 рр. в Україні (переважно на Катеринославщині), очолюваний Нестором Махно (батько Махно). Махновці сповідували анархічні ідеї.

Анархізм – ідейно-теоретична та соціально-політична течія, в основі якої – заперечення державного управління суспільством. Анархісти вважали, що життя селян можливе на основі селянських общин без державного управління.

Наприкінці 1920 р. радянська Червона армія остаточно розгромила махновський рух.

НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (НЕП)

Нова економічна політика (НЕП) – економічна політика більшовиків у 1921 – 1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.

Причини НЕПу:

- глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»;

- політична криза (опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки, виступи в армії);

- спад революційної хвилі в Європі, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»;

- початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який передбачав будівництво електростанцій, заводів.

Початок НЕПу – березень 1921 р. – рішення Х з’їзду Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) про перехід до нової економічної політики (НЕПу).

Заходи НЕПу

Сільське господарство

- заміна продрозкладки продподатком;

- дозвіл на оренду землі;

- дозвіл на використання найманої праці;

- розвиток кооперативного рух.

Промисловість

продаж у приватну власність та передача в оренду дрібних та частину середніх підприємств;

- дозвіл на використання найманої праці;

- об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;

- перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати.

Фінанси та торгівля

- поновлення вільної торгівлі;

- введення державних податків, плату за транспорт, комунальні послуги;

- випуск конвертованого червонця, вилучення старих грошових знаків.



Результати НЕПу

- зростання господарської ініціативи, зацікавленості в результатах праці, продуктивності праці;

- швидкі темпи відбудови народного господарства;

- зростання життєвого рівня населення;

- конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою.

УТВОРЕННЯ СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК (СРСР)

 Щодо утворення СРСР існувало декілька моделей:

 1. Федеративна модель В. Леніна, яка передбачала створення СРСР на основі союзу радянських республік із збереженням ними значної самостійності.

2. Автономіська модель Й. Сталіна, яка, навпаки, передбачала створення централізованої держави СРСР.

 У результаті перемогла автономіська модель Й.Сталіна.

 Етапи утворення СРСР

 І етап: червень 1919 – грудень 1920 рр. – створення військово-політичного союзу радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви та Білорусії.

ІІ етап: грудень 1920 – грудень 1922 рр. – радянські республіки підписали з РСФРР договори про воєнний та господарський союз.

ІІІ етап: грудень 1922 – травень 1925 рр. – утворення СРСР. 30 грудня 1922 р. І Всесоюзний з’їзд рад у Москві затвердив договір про утворення СРСР. Договір про утворення СРСР підписали УСРР (Україна), РСФРР (Росія), БРСР (Білорусія), ЗРФСР (Закавказзя – Грузія, Вірменія, Азербайджан).

У січня 1924 р. ІІ Всесоюзний з’їзд рад затвердив першу Конституцію СРСР.



ПОЛІТИКА КОРЕНІЗАЦІЇ

 Квітень 1923 р.– проголошення в СРСР курсу на коренізацію.



Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних районах.

ЗМІНИ ПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ВСЕСОЮЗНОЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ БІЛЬШОВИКІ (ВКП(б))

 21 січня 1924 р. помер В.Ленін (керівник більшовиків та лідер СРСР), після чого в партійно-державному керівництві СРСР розпочалася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Основна боротьба за лідерство в партії розгорнулася між Й.Сталіним та Л. Троцьким. У грудні 1927 р. Л.Троцького було виключено з партії.

1927-1928рр. – хлібозаготівельна криза в СРСР, яка стала приводом для відходу від НЕПу.

У 1928 р. на пленумах ЦК ВКП(б), на яких виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна та М. Бухаріна до вирішення економічних проблем. М. Бухарін був одним із найпослідовніших прихильників НЕПу, а хлібозаготівельну кризу він пояснював недоліками в роботі державного апарату. А Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім селянства, а тому подолання труднощів соціально-економічного розвитку він зводив до боротьби з «внутрішніми ворогами».



1929 р.- посилення тиску Й. Сталіна на групу М. Бухаріна, у результаті були усунуті останні перепони на шляху до цілковитої відмови від НЕПу, створені передумови переходу до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами та утвердження сталінського єдиновладдя.

У 1929 р. Й. Сталін остаточно здобув усю повноту влади в СРСР.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка