„Вчення Апостола Павла про одруження І неодруження в посланні до Коринфян




Скачати 90,88 Kb.
Дата конвертації20.01.2017
Розмір90,88 Kb.
УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

ЛЬВІВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ І СЕМІНАРІЯ


РЕФЕРАТ

з предмету Церковна історія Нового Заповіту

на тему: „Вчення Апостола Павла про одруження і неодруження

в посланні до Коринфян”(І Кор., 1-40)

Виконав: студент 4 класу семінарії

______________________
Перевірив: викладач ЛДАіС

Львів – 2003 рік

від Різдва Христового

План


  1. Історія поняття і благословення шлюбу.

  2. Коринфська Церква в час суперечок про одруження і неодруження.

  3. Вчення Апостола Павла щодо питання одруження і неодруження:

  1. Загальноцерковне визнання вчення Апостола Павла.

Історія шлюбу сягає часів створення перших людей, він встановлений і освячений Самим Господом. Святе Письмо говорить нам: „І Бог на Свій образ людину сотворив; на образ Божий Він її створив, як чоловіка і жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав до них: „Плодіться і розмножуйтеся і наповняйте землю” (Бут., 1,27-28). Старозавітна єврейська традиція вбачала у суті і змісті шлюбу народження потомства. В Новому Завіті поняття шлюбу перетерпіло докорінні зміни. У Христовій церкві подружнє єднання піднесено до ступеня таїнства і є праобразом єднання Христа і Церкви. Цю думку підтверджує Апостол Павло словами: „Тайна ця велика велика” (Єф. 5,31-2). У таїнстві шлюбу чоловік і жінка отримують благодатні дари, які освячують їх поєднання. Через них подружжя отримує додаткові сили та засоби для подальшого виконання своїх важдивих обов’язків, пов’язаних із народженням та вихованням дітей у християнському дусі і збереженні в чистоті домашньої церкви. Шлюб отримав таке високе значення ще в перші часи християнства і поняття шлюбу пройшло крізь горнило сумніву і суперечкок, а згодом було сприйнято всією Церквою однозначно1.

У перших християн, а точніше у Коринфській Церкві, виникли суперечки щодо питання одруження чи неодруження. Більшість тамтешніх зристиян схилялися до думки про обов’язковість одруження. Причиною того був приклад Апостола Павла, в той час проповідував християнство в тих місцях. Але отримавши листа від Коринфських християн він невідкладно виклав їм своє бачення щодо цього питання у посланні.



У своєму посланні Апостол ставить на першому місці загальний закон про шлюб. В наступних віршах розглядає проблему подружнього співжиття, а також дає поради неодруженим і вдовицям. В кінці сьомої глави Апостол Павло торкається питання про нерозривність шлюбу.

Починаючи висвітлювати питання шлюбу на прохання Коринфських християн, Апостол Павло наголошуэ самому початку: „... то добре чоловiковi не займати жинки” (I Кор. 7:1). В цих словах можна зрозумiти, що апостол Павло пiдтримував думку деяких коринфських християн, що говорити про непотрiбнiсть шлюбу, але змiст цих догадок перекреслюэться наступними висловами Павла з цього роздiлу. Святитель Iоан Золотоуст так повчає нас вiдносно цих слiв Апостола: „Якщо ти шукаєш найвищого добра, то краще зовсім не сходитись з жінкою; але ж якщо шукаєш іншого через неміч свою, то входь у шлюб”2. Цією „неміччю” є людські пристрасті, які спонукають християнина, тому Апостол зауважує: „Однак, з уваги на розпусту, кожний хай має свою жінку, і кожна хай має свого чоловіка” (І Кор. 7:2). „Деякі дослідники бачать в цьому місті Святого Письма приниження шлюбу, який по Алойелу має лише позитивне значення, захист від різних проявів блуду”3. Але чуючи це, не потрібно думати про одну ціль шлюбу – стримати від розпусти, оскільки має і інші цілі, але Павло висвітлює лише те, яке є небезпечним для моральної сторони безшлюбності. Ознайомившись із вступними словами Апостола Павла, ми дізнались про два стани, які він висвітлює у своєму вченні – це безшлюбність і подружнє життя. Але як навчає святий Феофан: „І в одному і в другому можна догодити Богові і спастися”1. Наступні повчання коринфських християн присвячені проблемам подружнього співжиття. Оскільки обов’язок подружжя є подружня вірність, що випливає із істинної подружньої любові, то згідно з подружнім союзом, чоловік іжінка повінні любити одне одного, як самих себе, але після звершення над ними таїнства вони стають одним тілом ( Бут. 2:24). Це і стверджує Апостол Павло: „Хай чоловік віддає належну любов жінці, так само й жінка – чоловікові” (І Кор. 7:3). Подружня невірність є тим злом, яке спотоврює і руйнує родинний дім. Тому вона має бути назмінною аж до смерті. Оскільки подружній закон зробив їх „одним тілом” (Бут. 2:24), то Апостол справедливо зауважив, що „жінка не володіє над тілом своїм, але чоловік, так само і чоловік не володіє над тілом своїм, але жінка” (І Кор. 7:4). Про це ж наголошує і святий Іоан Золотоуст: „Коли ти бачиш, що блудниця спонукає тебе, то промов, що тіло не належить мені, а жінці. Це ж нехай промовля і жінка, якщо хтось спокуситься порушить її ціломудріє – моє тіло належить не мені, але чоловіку”2.Така подружня вірність і взагалі подружня любов викликає байдужість один до одного. Подружжя не може жити із сліпотою і холодною впевненістю в тому, що вони належать одне одному, як яка-небудь річ , через що можуть взагалі не звертати уваги на збереження і укріплення їхнього союзу та любові, вважають це абсолютно зайвим. „Навпаки подружжя повинні постійно намагатись знову і знову знаходити любов і повагу одне до одного, намагатись подобатись одне одному”3.Цього ж вимагає і Апостол, коли говорить про виконання подружнього обов’язку: „Не ухиляйтесь одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві” (І Кор. 7:5). Апостол вдало зауважує цю проблему, яка є неодноразовою причиною найбільшого зла у подружньому житті: „це перелюбства і, домашніх негараздів та різних непорозумінь”4.Тому, що до цього питання те подружжя повинно мати взаємну відвертість. Але апостол Павло теж радить подружжю стриманість в пості і молитві, бо хоча і подружні похоті не перешкоджають звичайній молитві, але все ж при стриманості вона буде досконалішою”5. Накінці Апостол повідомляє що ніякого закону при стриманості подружніх стосункiв вже немає: „я це говорю вам, як раду...” (І Кор. 7:6). Але не дивлячись на висоту та святість подружнього життя, апостол Павло підносить в порявняння і безшлюбність, взявши в приклад себе: „Бо хочу, щоб всі чоловіки були, як і я, але кожен має від Бога свій дар, – один так, інший так, як і я” (І Кор. 7:7). Безшлюбність для Апостола була найбільш кращим і почесним станом. Оскільки Апостолу були відомі і основні завдання подружжя, виконання яких покладено на них самих Богом, а саме – свято зберігати свій союз і спільно нести тягар земного життя, земних турбот, а також і спільно виховувати дітей, то у своему посланні присвячує повчання і основному питанню – нерозривності шлюбу.”

А тим що побралися наказую не я, а Господь: нехай не розлучаються... А коли ж і розлучаться, хай зостаються незаміжніми...” Блаженний Феодорій так коментує це місце у полоні: „Апостол бажає зберегти подружній зв’язок непорушним, оскільки заповідає тим що розлучаються стриматися, що полягає у забороні подружжю вдруге одружуватися і тим заставляє першу і другу особу повернутися до попереднього шлюбу”1 .

Щоб не опинитись у такій ситуації, перш за все подружжя повинні виявити живий інтерес і брати живу участь у житті одне одного.Тому важливим обов’язково для подружжя буде і терпеливе і лагідне перенесення вад і немочей одне одного. А хто щиро любить, хай обов’язково піклується про моральне удосконалення своєї супутниці чи супутника. „І взагалі кожне подружжя повинно утверджуватись в іспитах та немочах, молитися одне за одного, і тим утверджувати свою домашню церкву”. Тому Апостол мавши на увазі такий спосіб подружнього життя між християнином і єретиком запитує: „Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини?” (І Кор. 7:6). Так як в християнстві усе залежить від віри і благодаті, то зовнішнє в дiлi спасiння немає значення. „Покликаний не одружуйся з дружиною з єретиків, – говорив Іоан Золотоуст, – залишайся з нею, і не покидай її із-за віри”2. Але якщо не християнська сторона в подружжі все ж таки може навернути в язичницьку сторону від віри в Господа, „то все ж хай не розлучається, але кориться тій долі яку послав їй Бог.Нехай живе в тім стані в якому покликана. Такий закон встановлений Святим Павлом у всіх церквах і не лише відносно подружжя”.

Але, висвітливши повністю проблему щодо користі шлюбу у справі спасіння, Апостол знову торкається близької йому теми – це висоти безшлюбної невинності.

Розглядаючи це важливе питання, Павло будує своє послання у такій послідовності: спочатку вказує на важливість безшлюбного життя, хоча не грішать і ті, що одружуються; а в наступних віршах висвітлює всі переваги безшлюбності у теперешньому і майбутньому житті. Апостол Павло, говорить про безшлюб’я і в цьому випадку зауважу, що не дає ніякого наказу, але лише радить „як той, що завдяки милості Божій гідний довіри” (І Кор. 7:25). Святий Феофан, говорить, що цей вірш виявляє, чому Апостол не встановлює по цьому питанню закону, але лише дає раду „бо такий стан є великою справою і пов’язаний з великими труднощями і спокусами”3. Отож здатність людини до безшлюбного життя в невинності і даром Божим, який дається тим людям, які щиро бажають цього і направлють до цього свою волю.

Але Апостол радить у цьому місці безшлюбність зовсім з інших міркувань – по-перше коринфяни скоро будуть гонимі за віру і шлюб стане тягарем для християнина; а по-друге апостол Павло вказує на короткість часу до приходу Ісуса Христа, тому слід основний час свого життя присвятити духовному вдосконаленню для його гідної зустрічі.

Показавши всі недоліки, які несе за собою подружнє життя у цей нелегкий період християнства, Апостол вказує навпротивагу усі плюси безшлюбного життя.

Золотоуст у цих віршах вісвітлює не матеріальні проблеми, що виникнуть в період гонінь, а зупиняється більше на моральних проблемах, до яких веде подружнє життя. Чоловік, якщо захоче, може всеціло і без вагань присвятити себе Господу, бо ”не одружений про речі Господні клопочеться як догодити Господу (І Кор. 7:32). Напротивагу ж одруженому потрібно брати до уваги і бажання жінки його, підтримувати яку є його священним обов’язком”1. В наступному вірші Апостол звертає увагу і до незаможніх жінок, тобто дівчат у яких на думці, всупереч заміжнім, повинен бути тільки Господь і збереження в святості свого тіла і духу, як необхідних якостей істинного дівства, яке залежить не тільки від чистоти тіла, а також і душі. „Якщо діва при чистоті тіла не дбає про чистоту душі, а проймається мирськими клопотами, – говорить блаженний Феофілант, – то вже нічим не відрізняється від замужньої, яка про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові” (І Кор. 7:34)2.

Накінець свого вчення до Коринфсьої церкви святий апостол дає настанову спочатку дівам, а потім і вдовам. Настанови, що відносяться до дів звернені скоріше до їхнього батька, оскільки діти в ці часи були у повному контролі батьків. Якщо батько не хоче залишати доньку в дівах, то нехай робить що хоче – не згрішить (І Кор. 7:36). Але коли, – говорить апостол Павло, – батько в серці своїм має тверде переконання в красоті дівства і не має потреби видавати дочку заміж переконавшись, що це обіцяє лише добро дочці і йому, нехай залишить дочку у дівстві. Читаємо: „Тому й той хто віддає свою дівчину заміж добре робить, а хто не віддає – робить краще” (І Кор. 7:38).

Наступні слова Апостол спрямовує до вдовиць, які стають вільними лише після смерті іхніх чоловіків, бо „жінка законом прив’язана, поки живе чоловік її...” (І Кор. 7:39). Але коли чоловік помирає, то жінка може вийти за кого захоче, „аби тільки в Господі”, що за висловом святого Феофіла – означає вийти тільки за християнина, вірного, ціломудреного і блюстивого.3

Завершуючи слова вчення про одруження і неодруження Апостол ще раз дає пораду вдові: „наскільки дівство стоїть вище за подружжя, настільки перший шлюб стоїть вище другого”.4

Викладене вчення апостола було прийнято Коринфською церквою і розвіяло всі сумніви, що стосувалися проблем дівства і шлюбу. Це авторитетне вчення прийняла і вся Церква, хоча апостол ще неодноразово висвітлював його бачачи в ньому й тайну велику (Єф. 1:32), в якій благословення Боже постійно направляє зв’язаних шлюбом до підніжжя Христа і його Церкви.



Список літератури:


  1. Вас. Вел. «Бесед. о том, что Бог не винов. зла»., в тв. св. Отц. VIII. 155. Згідно Макария, митроп. Православно-догматическое богословие. С-Пб. 1895 г.

  2. Ветелев Александр, проф.-прот. О грехопадении прародителей и его следствиях. ЖМП №11, 1974 г.

  3. Св. Иоанн Дамаскин. О Православной вере. гл. 29. О Промысле. Згідно Творений святых Отцов. Прибавления. ч.1. М. 1843 г.

  4. Слова подвижнические. Т.1. К. 1903 г.

  5. Медведев Н.Д. Антропологический этюд. Ж-л “Богословские труды” №16, стр. стр. 200-201.

1 Православний брак, ст.ст. 220-221

2 Іоан Золотоуст ст.251

3 Лопухин Толковая Библия ст. 47

1 Феофан. ст. 248

2 Іоан Золотоуст. ст. 251

3ХХХХХХХХ ст. 128

4 Руданський. ст. 123

5Феофан. ст. 251

1 ст. 257 Затвори

2 Іоан Золотоуст / Руданський. ст. 124

3 Феофан. ст. 273

1 Лопухін, . ст. 55

2 Руданський. ст. 127

3 Руданський. ст. 281

4 ст. Феофан, ст.281


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка