Від недооцінки розуму американців ще ніхто не збанкрутів



Сторінка1/5
Дата конвертації24.11.2018
Розмір1,09 Mb.
  1   2   3   4   5
Конні ВІЛЛІС
ПІДСАДНИЙ ДУХ

Від недооцінки розуму американців ще ніхто не збанкрутів”.

(Г. Л. Менкен)
- Робе, це я, - почулося у слухавці, коли я підніс її до вуха. - Треба, щоб у суботу ти склав мені компанію і побачився з однією людиною.

Це була Кілді. Зазвичай, коли вона мені телефонує, її розпирає від подробиць. “Роберте, ти просто мусиш поглядіти на цього косметолога-екстрасенса, - тріумфально заявила вона минулого разу. - Він спеціалізується на ліпосакції, а трубочки так і виглядають у нього з-під рукавів. І це ще не все. Жир, який він нібито викачує зі стегон пацієнток, ні що інше як молочний коктейль, котрий продається в “макдональдсах”. Від нього так і несе ваніллю! Йому б і п’ятирічного не одурити, а половина жіноцтва Голлівуду купилася на цю приманку. Ну, як про нього не написати, Робе?!”

Переважно, мені доводилося не менш ніж тричі окрикнути її, поки вона не замовкала, так що я міг спитати, де він влаштовує свої виступи.

Цього ж разу вона обмежилася фразою “Семінар о другій в готелі “Гілтон” на Беверлі-Гіллз, зустрінемося на автостоянці” і повішала слухавку, перш ніж я встиг поцікавитися, з ким ми маємо справу цього разу - якимсь медіумом чи ведичним терапевтом1 - і скільки це коштуватиме.

Я їй передзвонив.

- Я плачу, - проказала вона.

Якби все було по-кілдіному, то вона завжди платила б за всі квитки - їй це по кишені більш, ніж будь-кому іншому. Батько в неї - один із директорів студії “Дрімворкс”, поточна мачуха керує власною компанією, а рідна мати двічі вигравала “Оскара”. Та й сама Кілді багата за правом: вона зіграла всього в чотирьох картинах, перш ніж покинула шоу-бізнес заради кар’єри у сфері викриття різноманітних шарлатанів, але один із фільмів несподівано зірвав найбільшу касу року при тому, що перед зарплатнею вона віддала перевагу долі від прибутку.

І, тим не менш, на паперах вона моя підлегла, дарма що я не в змозі заплатити навіть за лак для нігтів, яким вона користується. Найменше, що я можу вдіяти, - це перебрати на себе частину витрат, і не надто відомий медіум - прекрасний привід для цього. Чарльз Фред, останній мазунчик мешканців Голлівуду, брав, наприклад, всього лишень по дві сотні за сеанс.

- За квитки платить “Критичне око”, - твердо заявив я. - По чому вхід?

- Сімсот п’ятдесят з людини за участь у груповому семінарі, - відповіла вона. - Півтори тисячі коштує приватна просвітницька аудієнція.

- Плати сама, - здався я.

- Прекрасно, - почулося в слухавці. - Візьми відеокамеру “Соні”.

- Може, ту маленьку? - перепитав я. Більшість екстрасенсів не дозволяють брати з собою різну там апаратуру: потім легше помітити навушники та дротики, - а “хасака” якраз досить маленька, щоб її можна було, наприклад, пронести всередину.

- Ні, - наполягла вона, - візьми “соні”. Все, Робе, побачимося у суботу. Бувай.

- Зажди, - тільки й устиг крикнути я. - Ти так і не сказала, чим він займається.

- Вона. Це медіум. Контактує із такою собі істотою на ім’я Їсіс, - промовила Кілді і поклала слухавку.

Дивно. Зазвичай ми не гаємо часу на медіумів. Вони вийшли з моди. Тепер останній писк - такі, як Чарльз Фред, Йоґ Маґапутра і різноманітні сенсорні арома-, звуко- та ауротерапевти.

Знову чекай на розчарування, адже неможливо довести, контактують вони з ким-небудь чи ні. Хіба що вони наважаться “передавати” слова Авраама Лінкольна (подібно до Рендолла Марса) або Нефертіті (як-от Ган На). У такому разі факти, які за їхніми словами мали місце, можна перевірити. Наприклад, та сама Нефертіті НЕ МОГЛА мати нічого спільного з Александром Македонським, котрий народився тисячею років пізніше. І вона ніколи не була двоюрідною сестрою Клеопатри. Але ж більшість цього панства контактує зі стотисячолітніми мудрецями чи верховними жерцями Лемурії2, обходячись без жодних фізичних проявів.

Всі ці медіуми засвоїли урок своїх вікторіанських попередників (яких те й робили, що викривали на шахрайстві), тож ніякої вам ектоплазми3, або примарних сурем, або фотографічних пластин, підданих подвійній експозиції. Самий лише потужний, замогильний голос, щось середнє між голосом Обі-Ван Кенобі та Бейзіла Ретбоуна1. З якого тільки добра всі ці потойбічні істоти повадилися говорити з англійським акцентом? Ще й вставляти слівця, котрі більше пасували б церковникам століття, так, сімнадцятого?

І навіщо Кілді вирішила змарнувати півтори тисячі “баксів” - поправка, дві двісті, адже вона вже сходила на один такий семінар? Тільки для того, щоб я зустрівся з цією Їсіс? Контактер мав би обзавестися новою “фішкою”. Я був помітив у місцевій газетці екстрасенсів трохи реклами від людей, що вихвалялися тим, ніби контактують із “янголами”, але такого янгола не можуть звати Їсіс. Їсіс, Ісіс, Ісіда. Єгипетський медіум? Інформаційний канал богині?

Я пошукав на цю “Їсіс” в Інтернеті. Спершу не знайшов геть нічого, навіть через “Ґуґл”. Спробував зазирнути на skeptics.org, зрештою дійшов і до сторінки Марті Румбольдта, який порядкує на веб-сайті, що займається вистежуванням екстрасенсів.

“Ти неправильно написав ім’я, - відповів він мені по е-мейлу. - Правильно Ісіс.”

Я мав би здогадатися. Всі контактери різних там Лазарісів, Кочисе та Мерілінн2 використовують трохи спотворені написання імен історичних персонажів (мабуть, вони просто побоюються одного прекрасного дня одержати від духів позов про наклеп), відтак не один медіум вдається до “вигадливого” правопису: Джої Вайльдд, Еммануїль.

Я пошукав у “Ґуґлі” на Ісіс. Він - кепський знак, медіум навіть не знала, що Ісіс - це Ісіда, жінка, - був “духом”, з яким контактувала така собі Аріаура Келлер. Вперше вона дала про себе знати у Салемі, штат Массачусетс (у цьому розпліднику екстрасенсів), переїхала до Седони (нічим не кращої від Салема)3, а потім подалася на Західне узбережжя: Сіеттл, ще один Салем (тепер уже в Ореґоні), Юджин, Берклі і от нарешті Беверлі-Гіллз. У Лос-Анджелесі вона запланувала провести шість денних семінарів і два “духовні занурення” тривалістю по тижню кожне, все це розбавлялося приватними “просвітницькими аудієнціями з Ісісом, що потребують попереднього запису”. Вона написала дві книжки: “Голос Ісіса” і “На прийомному кінці” (обидві продавалися на amazon.com), - в її біографії значилося наступне: “Змалку я знала, що покликана переказувати глас Істини”, а в он-лайні можна було надибати такі слова: “Світ приречений пережити трансформаційну духовну подію”. Вона була схожою на першого ліпшого медіума, які мені траплялися протягом всього життя.

Свого часу мені довелося переслухати цілу кіпу таких от екстрасенсів. Колись на піку їхньої популярності (коли я ще не надто добре розумівся на справі), “Критичне око” присвятило шість чисел медіумам, починаючи з М. З. Лорда і закінчуючи Джої Вайльддом, Тоддом Феніксом і Терін Кріом4, чий дух був шестирічним хлопчаком-дурносміхом із Атлантиди. Це були найдовші шість місяців у моєму житті. А толку було як горохом об стінку. Адже край моді на цих химерників поклали звинувачення в ухилянні від сплати податків та шахрайстві, а не мої жорсткі викривальні статті.

В Аріаури Келлер не було кримінального минулого (принаймні, під цим іменем), та й уваги у статтях їй приділяли не так уже й багато. Я вже мовчу про яку-небудь “фішку”. “Вражаючий, приголомшливий Ісіс поділиться своєю духовною мудрістю і допоможе вам віднайти своє внутрішнє осердя, розгорне вашу душу”. Старе, як світ.

Що б там з нею не було, а воно зацікавило Кілді. Поживемо до суботи. Тим часом мені ще треба було довершити статтю про Чарльза Фреда для грудневого номера, дописати рецензію на книгу про розумне походження (яким укотре намагалися протягти креаціонізм5 у шкільні програми, витуривши з них теорію еволюції) і навідати хіропрактора6 минулих життів. Цей товариш стверджував, що його пацієнти відчували біль у спині через те, що в минулих своїх життях тягали брили на будівництвах Стоунгенджа і/або Великих пірамід. (Піраміди і справді колись вартували величезної праці, але за три роки своєї лікарської практики він більш ніж двом тисячам пацієнтів нарозповідав, що їхні міжхребцеві диски повипадали саме у Стоунгенджі, заявляючи всім поспіль, що свою болячку вони заробили у той момент, коли встановлювали вівтарний камінь на місце.)

У порівнянні з Чарльзом Фредом, котрий із величезним успіхом та допомогою потойбіччя переповідав скорботним родичам украй детальні послання від мертвих, йому ще можна було вірити. Я переконаний, що аби загрібати мільйони лопатою, цей другий добродій мав би користуватися ще чимсь, крім звичайних підставних осіб та сухих даних. Поки що мені не вдавалося вирахувати, чим саме він користувався, і кожний слід, який я підбирав, приводив у нікуди.

Про “вражаючого, приголомшливого Ісіса” я не згадував, аж поки у суботу не під’їхав до “Гілтона”. Тут до мене раптом дійшло, що за цілий тиждень я нічого нового від Кілді не почув. Зазвичай вона має звичку щодня навідуватися до редакції, а в разі, якщо ми збираємося поїхати кудись разом, то рази три-чотири передзвонює, щоб укотре пересвідчитися, де і коли ми зустрічаємося. Мені стало цікаво, чи не скасували часом семінар і чи не забула вона про нього. А може, вона втомилася від усіх цих викриттів і вирішила повернутися в кіно?

Останнього я постійно чекав з того самого дня, як вісім місяців тому вона - подібно до шикарної дами з фільмів Гамфрі Боґарта1 - ввійшла до мого кабінету і поцікавилася, чи немає в мене роботи для неї.

У справі скептика є три головні правила. Перше - “Екстраординарні здібності вимагають екстраординарних доказів”, друге - “Якщо щось іде надто гарно, щоб бути правдою, то так воно, швидше над усе, і є”. Якщо мені і доводилося колись застосовувати друге правило, то це у випадку із Кілді. Адже вона не тільки багата та вродлива, подібно до справжньої кінозірки, а й розумна, як ніхто інший у Голлівуді. Вона цілковитий скептик, дарма що - як розповіла сама у перший же день - малою її на руках бавила сама Ширлі Мак-Лейн2, а мати вірила всьому підряд, “яким би смішним воно не видавалося, завдяки чому шлюб між батьками і протримався майже шість років”.

Тепер у неї була мачуха під номером чотири, яка і роздобула для Кілді роль у тому несподівано успішному фільмі, “який заробив лиш трохи менше від “Володаря перснів” і дозволив мені рано вийти на пенсію”.

“Пенсію? - перепитав був я. - Навіщо вона вам здалася? Ви могли б...”

“Зіграти у третьому “Галку”3, - перебила вона, - і знятися разом із Беном Еффлеком4 для обкладинки часопису “Ґлоуб”, або ж зі своїм адвокатом - навпроти реабілітаційного центру. Знаю, знаю, не просто було ось так взяти все і кинути.”

Вона мала рацію, але це не пояснювало її прагнення попрацювати в журналі, подібному до “Критичного ока”, який заледве зводив кінці з кінцями. Так само, як і не пояснювало, навіщо їй взагалі було працювати.

Так я їй і сказав.

“Робе, мені вже давно остогиднули ці масажі, обіди в Ардані, секс із тренером, - пояснила вона. - Це ще гірше, ніж “Галк”. До того ж, кіношне освітлення та грим псують природний колір обличчя.”

Я не вірив власним вухам. І це вона про свою шовковисту шкіру?

“Ну, а потім мама - вона не може жити без усіх цих екстрасенсів, пригадування минулих життів та інтуїтивного зцілення - взяла мене з собою послухати парубійка, що займається люмінесцентним читанням...”

“Люціус Віндфайр”, - проказав я, бо вже два місяці як працював над викривальною статтею про нього.

“Так, Люціус Віндфайр, - кивнула вона. - Він стверджував, що здатний прочитати вашу свідомість по ведичних лініях дефектів. Процедура полягала в тому, що він розставляв навколо свічки і “читав” по рухах язичків полум’я. Навіть сліпий би міг здогадатися, що він шахрай (у нього з вуха стирчав мікрофон, по якому він одержував інформацію), але велися всі, хто тільки міг, і особливо моя матір. Він уже умовив її провести приватну сесію, що коштувало їй десяти тисяч доларів. Мені закортіло, аби хтось зрештою прикрив його контору. А потім мені спало на думку, що цим би я і хотіла займатися в своєму житті. Пошукала в Мережі викривальників, де і натрапила на ваш журнал. Ось тепер я сиджу перед вами.”

“Я навряд чи зможу платити вам ті гроші, які...” - сказав я тоді.

“Ваші розцінки мене влаштовують, - промовила вона і обдарувала мене посмішкою, яка могла дати фори самій Джулії Робертс. - Я просто хочу скористатися нагодою зробити щось корисне та розумне в своєму житті.”

Протягом наступних восьми місяців вона працювала зі мною у редакції. Кілді була прекрасна: вона знала в Голлівуді всіх, а це означало, що вона могла роздобути запрошення та першою вишукувала інформацію про нових шахраїв-спіритистів задовго до мене. Вона радо погоджувалася на все, від гіпнозу і до того, щоб поцупити у хірургів-екстрасенсів курячі тельбухи та віддати їх потім на експертизу. А ще з нею було приємно спілкуватися, вона була шикарна - надто гарна для такого другорядного скептика, як я.

Тож я розумів: зрештою їй набридне займатися викриттям шахраїв, і вона повернеться до своїх прем’єр та керма свого “ягуара” - це лише справа часу. Але нічого такого не відбувалося. “А ти коли-небудь працював із Беном Еффлеком? - якось спитала вона, коли я сказав їй, що вона надто вродлива, аби закинути кінематограф. - Я не повернуся туди ні за які гроші.”

На автостоянці не було ні її самої, ні її “ягуара”, і мені вкотре спало на думку, чи не вирішила вона покинути все саме сьогодні. Ні, ось бо й вона, виходить із таксі. На ній брючний костюм кольору меду (того самого, що й її волосся) та фірмові сонячні окуляри. Як і завжди вона надто гарна, щоб це було правдою. Побачивши мене, Кілді махнула, а потім витягла з машини дві великі подушки для сидіння.

Чорт. Це означало, що нам знову доведеться витирати штанами підлогу. Такі люди заробляли, видурюючи з клієнтури не так уже й тяжко зароблені гроші. Могли б дозволити собі й стільці.

Я підійшов до неї.

- Я так розумію, ми будемо сидіти разом, - проказав я, оскільки подушки були підібрані до пари, пурпуровий грезет із китицями по куточках.

- Так, - кивнула Кілді. - Ти взяв “соні”?

- Ага, - відповів я. - Хоча мені здається, “хасака” була б краще.

Вона похитала головою.

- Вони обшукують людей. Не думаю, що варто давати їм привід витурити нас звідти. Коли заповнюватимуть наші бейджі, назви їм справжнє ім’я.

- Працюємо без прикриття? - поцікавився я. Екстрасенси часто вдаються до звинувачування скептиків у своїх провалах: негативні вібрації унеможливили контакт із духами тощо. Парочка навіть заборонили мені потикатися на свої перфоманси, відгородившись твердженням, що я своєю невірою похитнув космос. - Думаєш, це гарна ідея?

- Вибору немає, - знизала вона плечима. - Минулого тижня я була зі своїм агентом, тобто довелося назватися справжнім ім’ям - я ж не думала, що це буде важливо, бо ми не займаємося медіумами. Крім того, мене впізнали білетери. Тому наше прикриття наступне: мене так вразила Аріаура, що я вмовила тебе прийти подивитися на неї.

- За великим рахунком, так воно і є, - всміхнувся я. - У неї є якась “фішка”? Навіщо мені бачити її?

- Не хочу спантеличувати тебе раніше часу, - вона зиркнула на свій годинник від Віри Ван1 і передала мені одну подушку. - Гайда.

У фойє ми підійшли до стола під срібно-бузковим транспарантом із написом “Представляємо Вам Аріауру та Мудрість Ісіса” і трохи нижче “Повірте, і це станеться”. Кілді назвала жінці за столом наші імена.

- О, міс Росс, ви мені так сподобалися в останньому фільмі, - проказала вона, передала нам срібні із бузковим бейджі та провела до іншого стола поруч із дверима, біля якого тип, схожий на Рассела Кроу, оглядав прибулих.

- Камери, диктофони, фотоапарати є? - спитав він.

Кілді відкрила сумочку і дістала свій фотоапарат “Олімпус”.

- Можна зробити хоча б одну фотографію? - попрохала вона. - Без спалаху. Просте фото Аріаури?

Він охайно забрав у неї “Олімпус”:

- Глянцеві фотографії вісім на десять дюймів із автографами продаються у зоні очікування.

- Ой, як чудово, - відповіла Кілді. Дарма вона все-таки облишила акторську справу.

- А як щодо відео сьогоднішнього виступу? - спитав я, віддаючи камеру після того, як він облапав мене.

Чолов’яга заціпенів.

- Спілкування Аріаури з Ісісом ніякий вам не виступ. Це унікальний погляд у вищі сфери. Відео сьогоднішнього переживання можна замовити у зоні очікування, - промовив він і вказав на подвійні двері.

“Зоною очікування” виявився довгий хол, заставлений столами, що ломилися від книжок, відео- й аудіокасет, схем розташування чакр, кришталевих куль, ароматерапевтичних олій, амулетів, фетишів індіанців суньї2, мобільників мудрості, цілющих каменів, співочих кришталевих куль, корінців амарилісів3, очищувачів аури, пірамід та іншого мотлоху зі сфери Нового віку4. І на всьому цьому добрі стояло бузкове із срібним тавро Ісіса.

Третім основним правилом викривальника, і, можливо, найголовнішим, було “Спитай себе, що вони мають із цього”, або, як говориться у Біблії, “по їхніх плодах ви пізнаєте їх”.

Якщо цінники на цьому крамі щось і означали, так це те, що Аріаура добряче на ньому заробляла. Глянцеві фотографії 8х10 коштували по 28 доларів 99 центів, із автографом Аріаури - по тридцять п’ять.

- Якщо ж ви хочете автограф Ісіса, - порадив мені білявий хлопчина за столом, - то коштуватиме це сто доларів. Він не надто любить роздавати автографи.

І зрозуміло, чому. Його підпис (зроблений Чарівним маркером) уявляв із себе рядок складних символів, щось середнє між в’яззю ельфійських рун та єгипетськими ієрогліфами, в той час, як автограф Аріаури скидався на букву А із нерозбірливим хвостом.

Відеозаписи попередніх семінарів - томи з першого по двадцятий - коштували по дебелих шістдесят доларів, а “священний оберіг” Аріаури (схожий на добро, яким торгують у всіляких TV-shop’ах) - всі дев’ятсот п’ятдесят (разом із коробочкою). Люди розгрібали їх, як гарячі пиріжки, разом із кельтськими пентаклями5, намистами для медитації, сережками для ловлі снів, чотками турбот і перстениками для пальців ніг із викарбуваним на них знаком зодіаку.

Кілді придбала одну з шалено дорогих фотографій (без підпису) і три касети, примовляючи “мені так сподобався минулий семінар” і давши автограф хлопцю-продавцю. Ми пройшли в аудиторію.

Вона була завішана рожевими, бузковими та срібними шифоновими транспарантами. Система освітлення була на межі фантастики. Вгорі оберталися зірки й планети, вряди-годи повз них пролітали комети. Край, у якому знаходилася сцена, був прикрашений золотим майларом1, а по центру самої сцени розташувався чорний трон із пірамідою на спинці. Очевидно, Аріаура не збиралася сидіти долі, подібно до нас.

У дверях білетери, одягнуті переважно в розстебнуті бузкові шовкові сорочки та щільні штанці, перевірили наші квитки. Як і належить таким заходам, вони всі виглядали, немов Том Круз, і так було б, навіть якби ми знаходилися не в Голлівуді.

Справи сексу залишалися в бізнесі екстрасенсів ще з вікторіанських часів. Половина уваги, яку приваблювали до себе вистави з постукуванням по столах, викликали жіночі “духи”, виряджені в скупі кіношні сукенки. Вони ходили поміж чоловіків-відвідувачів, затуманюючи скельця їхніх окулярів і заважаючи ясності думок. Сер Вільям Крукс, славнозвісний британський хімік, був настільки причарований сексуальною донькою медіума-шарлатана, що поставив на кін свою репутацію науковця, переконуючи у сумнівній автентичності екстрасенса. Тож не дивно, що нині більшість медіумів - чоловіки з оголеними торсами у стилі Рудольфа Валентіно2. Якщо ж це жінки, то за білетерів у них правлять вродливі чоловіки, яким і відводиться роль відволікати жінок в аудиторії. Адже сидячи і пускаючи слину, вам складно помітити дроти, курячі тельбухи, а також дурниці, що їх верзуть зі сцени. Це найдавніший трюк.

Один із білетерів подарував Кілді посмішку в стилі Тома Круза та провів її в кінець ряду, де вже, схрестивши ноги, на вочевидь жорсткій підлозі сиділи люди. Я був радий, що Кілді захопила з собою подушки.

Свою я плюхнув поруч із нею і вмостився долі.

- Сподіваюся, ці муки не дарма, - проказав я.

- От побачите, не дарма, - відгукнулася рудоволоса жінка зі священним оберегом та діамантом завбільшки з мій кулак. Виглядала вона років так на п’ятдесят із хвостиком. - Я вже бачила Аріауру, вона просто чудова. - Вона потяглася до однієї з трьох бузкових сумок, якими відмежувалася від нас, і видобула з неї гаптовану подушечку лавандового кольору із написом “Повірте, і це станеться”.

Мені стало цікаво, чи цей напис не стосувався її переконань у тому, що подушка досить велика, аби вміститися на ній, оскільки діамант на її пальці за розміром міг потягатися з нею. Та щойно персонал закінчив організовувати ряди, білетери рознесли пластикові подушки, схожі на ті, які роздають на стадіонах, тільки бузкового кольору. По десять “баксів” за штуку.

Панянка поруч зі мною купила три, у нашому ряду я нарахував десятеро відвідувачів. Ще одинадцятеро сиділо попереду, відстібаючи гроші за подушки. За найконсервативнішими підрахунками, вісімдесят рядів по десять. Вісім тисяч “зелених” тільки за сидіння. А ще бозна скільки добра понапхано по цих сумках із покупками. “По їхніх плодах ви пізнаєте їх.”

Я озирнувся, жодних ознак підставних осіб або бездротового устаткування, хоча взагалі на відміну від екстрасенсів та інших медіумів, контактерам вони і не потрібні. Вони дають узагальнені поради, викладені мовою Нового віку.

- Ісіс просто приголомшливий, - зізналася сусідка. - Він такий мудрий! Набагато кращий від Рамтхи3. Через нього я покинула Рендолла. “Із самим собою будь щирим”, - сказав Ісіс. І тут я зрозуміла, що Рендолл блокував моє духовне сходження...

- Ви були на минулому суботньому семінарі? - перехилилася через мене Кілді, аби спитати в цієї жіночки.

- Ні. Я була в Канкуні4, і коли зрозуміла, що пропустила семінар, то страшенно розчарувалася. Я змусила Тіо привезти мене назад якомога скоріше, щоб устигнути на сьогоднішній. Мені дуже потрібно почути пораду Ісіса про розлучення. Рендолл стверджує, що Ісіс ні до чого стосовно мого рішення про розлучення, що я полишила його, тому що сплив термін дії шлюбного контракту. Тепер він погрожує подзвонити Тіо, якщо...

Але Кілді вже втратила цікавість до панянки і тепер перехилялася вже й через неї, аби запитати худу як скіпку жінку у повній позі лотоса, чи вона бачила Аріауру раніше. Та заперечно похитала головою. А от її сусідка справа бачила.

- Минулої суботи? - спитала Кілді.

Виявилося, що ні: шість тижнів тому, у Юджині.

Я нахилився до Кілді і прошепотів:

- А що сталося минулої суботи?

- Робе, по-моєму, починається, - тицьнула вона на сцену, де абсолютно нічого не розпочиналося, і піднялася з подушки, всівшись на коліна.

- Що ти робиш? - знову прошепотів я.

І на це питання відповіді я не почув. Вона залізла в нутро своєї подушки, видобула з неї помаранчеву подушку точнісінько такого самого розміру, що й “Повірте, і це станеться”, передала її мені, а сама граційно вмостилася на більшій із китицями. Тільки-но вона всілася по-турецьки, то забрала назад помаранчеву подушку, поклавши її собі на коліна.

- Зручно? - поцікавився я.

- Так, дякую, - осяяла вона мене своєю кінопосмішкою.

Я нахилився трохи вперед:

- Ти впевнена, що не хочеш пояснити мені, що тут відбувається?

- Диви, диви, починається, - промовила вона. Цього разу так воно і було.

На сцені із мікрофоном в руці з’явилася підробка під Бреда Пітта і пояснила нам правила поведінки. Ніяких фото зі спалахами (дарма що вони конфіскували всі фотоапарати). Жодних оплесків (вони заважають зосередженості Аріаури). Жодних перерв для відвідання туалету.


Каталог: authors
authors -> Товаришки оповідання І
authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
authors -> Від матки до альцгеймера


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка