Відділ освіти Коломийської райдержадміністрації Інформаційно-методичний центр Отинійська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів



Дата конвертації10.01.2019
Розмір44.5 Kb.
Відділ освіти Коломийської райдержадміністрації

Інформаційно-методичний центр

Отинійська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

Актуальні проблеми реформи початкової школи

(виступ на серпневій конференції)

Підготувала заступник з НВР

ЦЮРАК Оксана Дмитрівна

Коломия,

Серпень, 2007 р.

Освітні системи в будь-якій країні світу повинні сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Незадоволення багатьох країн результатами системи шкільної освіти сьогодні призвело до необхідності її реформування. Для цього важливо було розробити стратегічний напрям розвитку загальної середньої освіти на перспективу. Визначення стратегічного напряму розвитку світових освітніх систем хвилює практично все світове суспільство. Головною є проблема визначення пріоритетів освіти та її реформування. На запитання: „Чого ви очікуєте від школи?” роботодавці, бізнесмени, політичні діячі, керівники шкіл та вчителі відповідають: „Треба виховувати дитину, яка вміє спочатку самостійно вчитись, а потім самостійно та творчо працювати і жити.” В школі учень повинен навчитися, в першу чергу, самостійно формувати мету та шляхи її досягнення. Цього досягти значно важче, ніж навчитися читати, писати та лічити.

Загальна середня освіта має забезпечити умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку учнів, виховання громадянина-патріота, а в стратегічному плані закласти базис для формування демократичного суспільства, яке визнає освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю, незамінними чинниками стабільного, прискореного розвитку України.

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, соціальний, фізичний розвиток. Пріоритетними у початкових класах є виховні, загальнонавчальні і розвивальні функції.

Розпочате у 2001 році реформування початкової освіти потребує від учителя не тільки усвідомлення новацій, а й здатності реалізувати їх на практиці. Все це вимагає нових знань, відмови від застарілих підходів, впровадження наукової диференціації, індивідуалізації, активних та інтерактивних методів навчання.

Початкова освіта на сучасному етапі має яскраво висвітлену особистісну орієнтацію. Вона спрямована на всебічний розвиток молодших школярів, повноцінне оволодіння ними всіма компонентами навчальної діяльності.

Запорукою сучасного особистісно орієнтованого навчання є високий професійний рівень педагога, його творчість. Ми добре розуміємо, що навчати дітей тими методами, які оправдовували себе протягом багатьох століть уже неможливо, а для впровадження нових і досвіду бракує, і що з того вийде – не знаємо. Здавалося, мала б вирішити цю проблему реформа школи. Та проаналізуймо, що ж відбувається насправді.

Нові навчальні програми, котрі, як очікувалось, мали б розвантажити учня, насправді доповнені новим об’ємом навчального матеріалу. Так, відмінювання іменників за старою програмою діти вивчали у 4 класі, за новою – у 3; крім уміння визначати площу прямокутника, у 4 класі нова програма рекомендує засвоїти вміння визначати площу поверхні куба, багато змін і в програмі з природознавства, яке є складовою інтегрованого курсу „Я і Україна”. Хочу відмітити, що об’єм навчального матеріалу, який повинні засвоїти діти в початковій школі надзвичайно великий. Поряд з тим значно зменшилась кількість годин на вивчення таких важливих для початкової школи предметів як: українська мова, читання, математика. Так, для оволодіння навичками читання у другому класі відведено лише 3 години на тиждень. (Пригадайте, коли ми з вами ходили до школи читання було щодня, а, отже, 6 годин на тиждень). То чи варто запитувати , чому паде читацький інтерес у суспільстві? Ще Сухомлинський зазначав, що „читання – одне з джерел мислення і розумового розвитку. Читання має стати для дитини дуже тонким інструментом оволодіння знаннями й водночас джерелом багатого духовного життя”. Гарні слова. Що ж маємо насправді? Нові інформаційні технології настільки витіснили книгу з життя переважної більшості сучасних людей, що 3 уроки читання на тиждень призведуть до ще більшого занепаду і культури, і духовності, і елементарної грамотності, адже добре розвинена навичка читання в усі часи була найпершою запорукою успішного навчання.

Найґрунтовнішими є ті знання, яких учень набуває самостійно. Щоб навчання було успішним, необхідно не тільки стимулювати активну пізнавальну діяльність учнів, а й вчити їх прийомів цієї діяльності. Самостійність виявляється передусім у відносній незалежності, ініціативі та відповідальності учня. Щоб навчити дитину виробляти звички, які лежать в основу майбутнього характеру, треба виявити оптимальні умови формування самостійності як інтегральної якості особистості. Провідну роль у цьому процесі відведено вчителю, який має зосередитися на двох взаємопов’язаних формах розвитку самостійності: активізації розумових, вольових, емоційних сил дитини та організації оптимальної допомоги з боку дорослих.

Однак практика показує, що на уроках самостійна робота учнів застосовується переважно лише на етапі закріплення набутих знань та під час контролю. Чомусь ми, дорослі вважаємо, що маленька дитина самостійно не зможе ані здобути, ані зрозуміти, ані засвоїти, ані застосувати вивчене без нашої аж занадто активної участі. А це в свою чергу призводить до того, що на певному етапі наші вихованці просто перестають нас чути і сприймати, і всі наші пояснення перетворюються на монолог.

Пояснюючи новий матеріал, вчителі рідко звертаються до особистісного досвіду учнів, вважаючи, що поданий готовий фактичний матеріал сприймається ліпше, хоча й забувається швидше.

Дуже рідко домашні завдання носять диференційований характер, а самостійна пошукова робота у підготовці до уроку – дуже поодинокий факт.

Не можна обійти увагою ще один предмет, який принесла із собою реформа – іноземна мова. Однак після аналізу змісту навчального матеріалу склалося враження, що програма початкового курсу навчання іноземної мови розрахована на дітей, котрі уже деякою мірою володіють розмовною лексикою, хоча б на примітивному побутовому та ігровому рівні. Повірте, я не противник іноземної мови в початковій школі. Навпаки, саме молодші школярі вчаться найшвидше. Але поміркуйте, дитина, яка в 6 років іде до школи, уже 5 років розмовляє рідною мовою, знає певну кількість необхідних для неї слів, уміє ставити запитання і давати відповіді, може розповісти про щось із свого досвіду. Аж тут дитині, яка щойно ознайомилась з українською абеткою і ще плутає окремі літери пропонують зразу ж перейти до мовлення, читання і письма незрозумілою мовою, без будь-якої попередньої підготовки. Гадаю, що педагогам, методистам і науковцям, які займаються розробкою програм, навчальних планів і підручників для початкової школи варто все-таки переглянути їхній зміст, щоб зробити вивчення англійської, німецької чи французької мов в початковій школі цікавим, захоплюючим процесом.

Ми так багато мови ведемо про інтерактивні методи навчання, читали про них, розглядали на методоб’єднаннях та педчитаннях. Коли ж доходить до застосування – то керівною і спрямовуючою силою на уроці залишається вчитель. А це, як не крути, все-таки модель активного навчання, коли учні лише відтворюють те, що їм подав педагог і зовсім не вміють отримувати знання у процесі співпраці між собою. Спостерігаючи за тим, як вчитель пропонує дітям працювати в парі чи групі, звертаєш увагу на те, що кожен працює сам по собі. У кращому випадку можуть зіставити отримані результати, а чіткого розподілу обов’язків між членами групи практично не зустрінеш (переважно сам вчитель визначає, хто відповідатиме, хто проконтролює чи оцінить, а тут все-таки ініціатива мала б належати дітям).



І останнє, на що хотілось би звернути увагу – це катастрофічно велика наповнюваність учнів у початкових класах. Я гадаю, всі присутні погодяться зі мною, що коли в 1 класі 30–32 учні, а урок триває 35 хвилин, то вести мову про особистісну орієнтацію навчального процесу просто смішно. Діти, яким у сучасному світі так бракує уваги з боку рідних, нічого розраховувати на неї і в школі.

Каліл Джейран у книзі „Пророк” висловив таку думку: „Ваші діти – не ваші діти. Вони сини і дочки заклику життя самого до себе. Вони приходять через вас, але не від вас. І хоча вони живуть з вами, вони не належать вам. Ви можете віддати їм свою любов, але не свої думки, бо у них є власні… Ви можете спробувати стати такими, як вони, але не намагайтесь зробити їх такими як ви. Бо життя не йде назад і не затримується у вчорашньому дні…” Американський психолог Денієл Кемп назвав сучасних дітей „тефлоновими”, за якістю особливого хімічного покриття, завдяки якому до посуду нічого не пристає. І дійсно, до таких дітей ніщо „не пристає”. Ними не можна маніпулювати, наказувати, заставляти. Їх треба любити, з їхньою думкою треба рахуватись, їхні інтереси треба враховувати. І тільки після цього, набравшись терпіння, передавати свій досвід. Бо, як сказав Рабіндранат Тагор, не удари молота, а легкий танець води, співаючи, обточує гігантські валуни.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка