Відкрите суспільство та його вороги


Розділ 15. Економічний історицизм



Скачати 12,46 Mb.
Сторінка19/58
Дата конвертації11.03.2019
Розмір12,46 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   58

Розділ 15. Економічний історицизм


Уявлення про Маркса, яке склалося з попередніх розділів, може здивувати як деяких марксистів, так і деяких немарксистів, адже багато хто, здається, бачить його зовсім іншим. Вони вважають, що Маркс учив про всеохопний вплив економічних мотивів у житті людей і успішно пояснив їх усевладну могутність, показавши, що «переважною потребою людини є добування засобів для життя»1, а отже, продемонстрував фундаментальне значення таких категорій, як мотив зиску або мотив класового інтересу для діяльності не лише індивідів, а й соціальних груп. Він показав також, як використовувати ці категорії для пояснення історичного розвитку. Дехто справді вважає, що квінтесенцією марксизму є доктрина, за якою економічні мотиви й, особливо класовий інтерес — це рушійна сила історії, а сама доктрина точно відповідає «матеріалістичній інтерпретації історії» або «історичному матеріалізму» — назві, за допомогою якої Маркс і Енгельс намагались охарактеризувати суть свого вчення.

Такі погляди надто поширені, однак я певен, що подібна інтерпретація Марксового вчення — помилкова. Тих, хто захоплюється Марксом саме за ці його погляди, можна назвати вульгарними марксистами (відповідно до ярлика «вульгарний економіст», яким Маркс наділяв деяких своїх опонентів2). Звичайний вульгарний марксист вірить у те, що марксизм розкриває зловісні таємниці суспільного життя, показуючи ті потаємні мотиви жадоби й пристрасті до матеріальних набутків, які живлять сили, приховані за лаштунками історії. Для задоволення свого ницого жадання зиску ці сили підступно і свідомо породжують війни, депресії, безробіття, голод посеред достатку та всі інші форми соціального убозтва. (Вульгарний марксист інколи серйозно непокоїться проблемою узгодження тверджень Маркса, Фройда та Адлера, і якщо не спиниться на комусь із цих трьох, то може вирішити, очевидно, що голод, любов і жадання влади3 — це три великі потаємні мотиви людської природи, висвітлені Марксом, Фройдом і Адлером — трьома великими творцями філософії сучасної людини...)

Безвідносно до спроможності і привабливості цих поглядів, вони все ж мають дуже мало спільного з тією доктриною, яку Маркс називав «історичним матеріалізмом». Слід зазначити, що він інколи говорив про такі психологічні явища як пожадливість, мотив зиску тощо, однак ніколи не використовував їх для пояснення історії. Він інтерпретував їх, радше, як симптоми розпадницького впливу соціальної системи, тобто системи інститутів, розвинутої протягом історичного розвитку, як результат, а не причину розпаду, як наслідки, а не рушійні сили історії. Так чи так, але Маркс убачив у таких явищах як війна, депресія, безробіття, голод посеред достатку не результат підступної змови з боку «великого бізнесу» чи «імперіалістичних паліїв війни», а небажані соціальні наслідки діяльності, спрямованої зовсім на інше тими, хто заплутався в тенетах соціальної системи. Він дивився на людей-акторів на сцені історії, включаючи й «великих», як на простих маріонеток, керованих економічними нитками — історичними силами, над якими вони не владні.«Сцена історії, — учив він, — всаджена в соціальну систему, що пов'язує нас усіх; вона всаджена в царство необхідності». (Однак свого часу маріонетки зруйнують цю систему і здобудуть «царство свободи».)

Цю доктрину Маркса більшість його послідовників відкидали, можливо, з пропагандистських причин, а, можливо, через її незрозумілість. Натомість, цю винахідливу і досить оригінальну доктрину Маркса багато в чому заступила теорія змови, що її визнали вульгарні марксисти. По суті, це був інтелектуальний занепад, зсування з рівня «Капіталу» на рівень «Міфа XX століття».

Втім, такою, власне, і була Марксова філософія історії, яку звично називають «історичним матеріалізмом». Вона стане головною темою наступних розділів. У цьому розділі я в загальних рисах поясню її «матеріалістичний» чи економічний аспект; далі детальніше змалюю роль класової боротьби і класового інтересу, а також марксистську концепцію «соціальної системи».

I

Виклад економічного історицизму4 Маркса доцільніше було б поєднати з нашим співставленням Маркса і Мілля. Маркс згоден із Міллєм у тому, що соціальні явища слід пояснювати історично і намагатися зрозуміти кожен історичний період як історичний продукт попереднього розвитку. Маркс, як ми бачили, не згоджувався з психологізмом Мілля (що відповідав гегелівському ідеалізму). Натомість він увів до свого вчення те, що сам називав матеріалізмом.



Про матеріалізм Маркса сказано багато непереконливого. Надто часто повторюють особливо безглузде твердження про те, що Маркс не визнавав нічого за межами «низьких», або «матеріальних» аспектів людського життя. (Ще одна реплікація найдавнішого з усіх реакційних видів наклепництва проти борців за свободу, а саме — гераклітівського гасла про те, що більшість «натоптують собі черево, як звірі»5.) Однак, по суті, Маркса не можна назвати власне матеріалістом, незважаючи навіть на відчутний вплив на нього французького матеріалізму XVIII ст. і на те, що він сам називав себе матеріалістом, як і на те, до речі, що випливає з більшості його концепцій. У творах Маркса є деякі досить важливі місця, які важко ототожнити з матеріалізмом. Причина цього, на мій погляд, полягає в тому, що Маркс набагато менше, аніж, скажімо, Енгельс чи Ленін, опікувався власне філософськими питаннями, — його цікавив передовсім соціологічний і методологічний бік проблеми.

Уривок з «Капіталу»6, де Маркс говорить, що «у Гегеля діалектика стоїть на голові. Треба її поставити на ноги» — добре відомий. Суть його також зрозуміла: Маркс хотів показати, що «голова», себто людське мислення, не є власне основою людського життя, вона, радше, є певною надбудовою над матеріальним базисом. Подібна тенденція міститься і в такому уривку: «...ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній». Ці уривки, однак, не відбивають радикальної форми матеріалізму, хоча, здається, це й досі ще не усвідомлено вповні. Вони відбивають, радше, певну схильність до визнання дуалізму тіла і розуму. Це, так би мовити, практичний дуалізм. Хоча теоретично психіка для Маркса була, мабуть, лише інакшою формою (чи інакшим аспектом, можливо, епіфеноменом) матерії, на ділі вона відрізнялася від матерії, адже була інакшою її формою. Цитовані уривки вказують на те, що хоча наші ноги мають, так би мовити, твердо стояти на міцному грунті матеріального світу, голови наші (Маркс високо цінував людські голови) мають віддаватися думкам чи ідеям. Я вважаю, що без визнання такого дуалізму належно оцінити марксизм неможливо.

Маркс любив свободу, справжню свободу (а не гегелівську «дійсну свободу»), і, наскільки мені зрозуміло, дотримувався відомого гегелівського принципу тотожності свободи і духу, бо вірив у те, що ми можемо бути вільними лише як істоти духовні. Водночас на практиці (як практичний дуаліст) він визнавав, що ми — дух і плоть і досить реалістично вважав плоть фундаментальнішою. Ось чому він і виступав проти Гегеля, твердячи, що у того речі переставлено навспак. Проте хоча він і визнавав матеріальний світ і його необхідність фундаментальнішими, але не відчував ніякої любові до «царства необхідності» — як сам називав суспільство, що перебуває в полоні власних матеріальних потреб. Він опікувався духовним світом «царства свободи» і духовною частиною «людської природи» як і будь-який християнський дуаліст, а в його творах можна простежити навіть сліди зненависті і презирства до матеріального. Далі я спробую показати, що таке розуміння поглядів Маркса випливає з його власних текстів.

У третьому томі «Капіталу»7 Маркс досить вдало описує матеріальний бік соціального життя і, зокрема, його економічний бік — виробництво і споживання — як розширення людського метаболізму, тобто обміну речовин між людиною і природою. Він переконливо вказує на те, що наша свобода має обмежуватися вимогами цього метаболізму. Більшої свободи можна досягнути лише шляхом раціонального регулювання обміну речовин з природою, коли люди «регулюють цей свій обмін речовин з природою,... здійснюють його з найменшою затратою сил і за умов, найбільш гідних їх людської природи і адекватних їй. Та проте це все ж лишається царством необхідності. По той бік його починається розвиток людських сил, який є самоціллю, справжнє царство свободи, яке, однак, може розквітнути лише на цьому царстві необхідності, як на своєму базисі». Безпосередньо перед цим Маркс зазначає: «Царство свободи починається насправді лише там, де припиняється робота, диктована нуждою і зовнішньою доцільністю, отже, за природою речей воно лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва». А весь уривок він завершує практичним висновком, з якого стає очевидною його єдина мета — відкрити шлях у це матеріальне царство свободи для всіх без винятку: «Скорочення робочого дня — основна умова».

На мій погляд, цей уривок не залишає жодного сумніву в тому, що я називав практичним дуалізмом погляду Маркса на життя. Разом із Гегелем він вважав свободу метою історичного розвитку. Разом із Гегелем він ототожнював царство свободи з людською ментальністю. Однак він не визнавав, що ми повністю духовні істоти, адже, з його погляду, ми не маємо ні повної свободи, ні можливості коли-небудь досягнути її, ми завжди цілковито залежатимемо від потреб нашого метаболізму, а відтак, від продуктивної праці. Все, що ми можемо, то це поліпшити виснажлві й негідні умови праці, зробити їх сприйнятливішими для людей, урівняти їх і зменшити важку працю настільки, щоб усі ми могли бути вільними певну частину свого життя. Я вважаю, що в цьому і полягала центральна ідея Марксового «погляду на життя», центральна ще й тому, що видається найвпливовішою в його доктрині.

З цією ідеєю можна поєднати методологічний детермінізм, який ми обговорювали вище (у розділі 13). Згідно з цією концепцією, наукове розуміння суспільства і наукове історичне передбачення можливе лише тією мірою, якою суспільство детерміноване власним минулим. Це означає, що наука має справу лише з царством необхідності. Якби люди могли коли-небудь уповні стати вільними, то історичному пророцтву, а заразом і науці про суспільство, настав би кінець. Якби існувала власне «вільна» духовна діяльність, вона лежала б поза досяжністю науки, яка має постійно дошукуватися причин або чинників. Наука може заторкати наше психічне життя лише тією мірою, якою наші думки й ідеї обумовлені, детерміновані «царством необхідності» — матеріальними і передовсім економічними умовами нашого життя, нашим метаболізмом. Думки й ідеї можуть вивчатися науково, з одного боку, лише через розгляд матеріальних умов, що їх спородили, тобто економічних умов життя людей, які їх спородили, а з другого — матеріальних умов їх засвоєння, тобто матеріальних умов життя тих людей, які їх засвоїли. Отож, з наукового чи каузального погляду, думки й ідеї слід розглядати як «ідеологічні надбудови над економічним базисом». Усупереч Гегелю, Маркс твердив, що ключ до історії, навіть до історії ідей, слід шукати в розвитку відносин між людьми та їхнім природним оточенням, матеріальним світом, тобто в їх економічному, а не духовному житті. Саме тому Марксів різновид історицизму можна схарактеризувати як економізм, на противагу гегелівському ідеалізму чи психологізму Мілля. Однак було б зовсім неправомірно ототожнювати економізм Маркса з тим різновидом матеріалізму, що допускає зневажливе ставлення до духовного життя людей. Марксове бачення «царства свободи», тобто часткового, але рівноправного звільнення людей від пут їхньої матеріальної природи, можна схарактеризувати, радше, як ідеалістичне.

Таке розуміння Марксового погляду на життя видається досить послідовним, і я вважаю, що при такому розумінні зникають очевидні протиріччя і ускладнення, виявлені при його почасти детерміністській, почасти лібертаріанській інтерпретації.

II


Вплив названого мною дуалізму і наукового детермінізму Маркса на його розуміння історії — очевидний. Наука історії, яка для нього була тотожною науці про суспільство взагалі, має досліджувати закони, за якими розвивається обмін речовин між людиною та природою. Її основне завдання повинно полягати в поясненні розвитку умов виробництва. Соціальні відносини мають історичне і наукове значення лише тією мірою, якою вони пов'язані з виробничим процесом — впливаючи на нього або, можливо, перебуваючи під його впливом. «Як первісна людина, щоб задовольняти свої потреби, щоб зберігати і відтворювати своє життя, мусить боротися з природою, так мусить боротися і цивілізована людина, мусить в усіх суспільних формах і при всіх можливих способах виробництва. З розвитком людини розширюється це царство природної необхідності, тому що розширюються його потреби; але в той же час розширюються і продуктивні сили, які служать для їх задоволення»8. У цьому, коротко кажучи, і полягає погляд Маркса на історію людства.

Схожі думки висловлював Енгельс. Розширення сучасних засобів виробництва, за Енгельсом, створило «можливість забезпечити всім членам суспільства... не тільки цілком достатні і з кожним днем дедалі кращі матеріальні умови існування, але також цілковито вільний розвиток і застосування їхніх фізичних і розумових здібностей»9. Відтак стає можливою свобода, тобто звільнення від плоті. «Тим самим людина тепер... остаточно виділяється із царства тварин і зі звіриних умов існування переходить в умови дійсно людські». Людина перебуває в путах саме доти, доки над нею тяжіє економіка. «Умови життя, які оточують людей і до цього часу над ними панували, тепер підпадають під владу і контроль людей, які вперше стають дійсними і свідомими повелителями природи, тому що вони стають господарями свого власного об'єднання в суспільство... І тільки з цього моменту люди почнуть цілком свідомо самі творити свою історію... Це є стрибок людства з царства необхідності в царство свободи».

Якщо ми знову повернемося до порівняння Марксової версії історицизму з історицизмом Мілля, то зрозуміємо, що економізм Маркса легко знаходить вихід з ускладнень, які, як я показав, стали фатальними для психологізму Мілля. Я маю на увазі досить безглузду доктрину виникнення суспільства, сформульовану в психологічних термінах, доктрину, яку я схарактеризував як психологічний варіант суспільного договору. Ця ідея не має аналогій з теорією Маркса. Заміна пріоритету психології на пріоритет економіки не дає аналогічних ускладнень, бо «економіка» включає людський метаболізм, обмін речовин між людиною і природою. Чи існував цей метаболізм завжди, навіть у часи до виникнення людини соціально організованої, чи залежав він колись лише від індивіда — це питання залишається відкритим. Можна лише виснувати думку, що наука про суспільство має збігатися з історією розвитку економічних умов суспільства, що їх Маркс звично називав «умовами виробництва».

Побічно можна зазначити, що марксистський термін «виробництво» запроваджувався, власне, для використання в широкому значенні, що охоплювало весь економічний процес, включаючи розподіл і споживання. Однак цим двом поняттям Маркс і марксисти не приділяли достатньої уваги. Їх цікавило виробництво переважно у вузькому розумінні цього терміна. Це ще один приклад наївної історико-генетичної установки — віри в те, що наука має лише дошукуватися причин і навіть у царстві створених людиною речей допитуватися: «Хто це зробив?» та «З чого це зроблено?», а не «Хто збирається використати це?» та «Для чого це зроблено?»

III

Переходячи до критики й оцінки «історичного матеріалізму» Маркса, переважно розглянутої його частини, можна виокремити два різні аспекти. Перший — це історицизм, твердження про те, що галузь наук про суспільство збігається з галуззю історичного чи еволюціоністського методу і, зокрема, історичного пророцтва. Я вважаю, що таке твердження слід відкинути. Другий аспект — це еволюціонізм (або «матеріалізм»), тобто твердження про те, що економічна організація суспільства, організація нашого обміну речовин з природою, є фундаментальнішою для всіх інших соціальних інститутів і, зокрема, для їхнього історичного розвитку. Я вважаю це твердження цілком правильним, якщо брати термін «фундаментальний» у звичайному розумінні, не наголошуючи на ньому. Інакше: не може бути ніяких сумнівів у тому, що практично всі соціальні дослідження, інституціональні чи історичні, можуть мати сенс тільки, якщо вони проводяться з огляду на «економічні умови» суспільства. Навіть історія такої абстрактної науки як математика в даному випадку не є винятком10. У цьому розумінні можна сказати, що економізм Маркса означає досить значний прогрес у методах соціальної науки.



Проте, як зазначалося, не слід ставитися до терміна «фундаментальний» надто серйозно. Безперечно, Маркс і сам не сприймав його так. Завдяки своєму гегельянському вихованню, він перебував під впливом давнього розмежування «дійсності» і «видимості» й відповідного розмежування між тим, що «суттєве», і тим, що «випадкове». Порівняно з Гегелем (і Кантом), його власне досягнення полягало в тому, що він схильний був ототожнювати «дійсність» з матеріальним світом11 (включаючи людський метаболізм), а «видимість» — зі світом думок та ідей. Відтак, всі думки та ідеї мали бути пояснені за допомогою зведення їх до сутнісної реальності, яка за ними стоїть, тобто до економічних умов. Звичайно, цей філософський погляд не набагато кращий12 від будь-якої іншої форми есенціалізму, а його наслідки в галузі методу мали привести до збочення в бік екологізму. І хоча загальне значення економізму Маркса важко переоцінити, проте легко переоцінити значення економічних умов у кожному конкретному випадку. Певні знання економічних умов можуть зробити чималий внесок, скажімо, до історії розвитку математичних проблем, однак саме по собі знання математичних проблем важить при цьому набагато більше. Можна написати ґрунтовну історію розвитку математичних ідей, взагалі не посилаючись на «економічні підвалини». («Економічні умови» та «соціальні відносини» в науці, на мій погляд, є темами, які легко допускають перебільшення і легко перетворюються на банальність.)

Однак це лише незначний приклад небезпеки зайвого наголошення на економізмі. Економізм часто інтерпретують як концепцію про те, що весь соціальний розвиток залежить від розвитку економічних умов, зокрема від розвитку матеріальних засобів виробництва. Однак така концепція, безперечно, хибна. Між економічними умовами й ідеями існує не просто однобока залежність останніх від перших, а взаємодія. Якщо взагалі можна щось стверджувати з цього приводу, то саме те, що деякі «ідеї», ті, що лежать в основі наших знань, — фундаментальніші за переважну частину складних матеріальних засобів виробництва, про які йтиме мова нижче. Уявіть, що наша соціальна система, включаючи всю промисловість і всі соціальні організації, знищена, але технічні і наукові знання залишилися. У такому випадку потрібно було б не так багато часу для її відновлення (звичайно, у меншому масштабі і після загибелі багатьох людей від голоду). А тепер уявіть, що зникли всі наші знання, а матеріальні речі лишилися. Це рівнозначно тому, коли б дикунське плем'я захопило країну з високим рівнем індустрії, полишену її мешканцями. Це швидко призвело б до цілковитого зникнення матеріальних решток цивілізації.

Саме історія марксизму дає приклад очевидної фальсифікації цього перебільшеного економізму, що виглядає доволі іронічним. Ідея Маркса: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» набула великої ваги напередодні російської революції і справила значний вплив на економічні умови. Однак після революції ситуація надто ускладнилася, власне через те, що, як визнавав і сам Ленін, не було подальших конструктивних ідей. (Див. розд. 13.) Пізніше Ленін висунув кілька нових ідей, які можна звести до гасла: «Соціалізм — це диктатура пролетаріату плюс якнайшвидше впровадження сучасної електричної техніки». Саме ця нова ідея стала основою розвитку, що змінив увесь економічний і матеріальний фундамент однієї шостої частини світу. У боротьбі з неймовірними труднощами вдалося подолати жахливі матеріальні нестатки, були принесені численні матеріальні жертви, аби переінакшити чи, радше, побудувати з нічого умови виробництва. І рушійною силою цього розвитку був ентузіазм з приводу ідеї. Цей приклад свідчить, що за певних умов ідеї можуть революціонізувати економічні умови країни, а не бути самі сформовані цими умовами. Вдаючись до термінології Маркса, можна було б сказати, що Маркс недооцінив силу царства свободи та його шанси на перемогу над царством необхідності.

Разючий контраст між розвитком російської революції і метафізичною теорією економічної реальності Маркса та її ідеологічними формами найкраще видно з такого твердження: «При розгляді таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з природно-науковою точністю констатований, переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських, коротше — від ідеологічних форм...»13. З погляду Маркса, марно чекати на те, що використання правових чи політичних засобів приведе до значних змін; політична революція може привести лише до зміни однієї групи правителів іншою — всього лише зміни осіб, які виступають як правителі. І тільки революція прихованої суті, економічної реальності може привести до якихось суттєвих чи реальних змін — до соціальної революції.

Лише коли така соціальна революція стане реальністю, тільки тоді політична революція щось важитиме. Проте навіть і в цьому випадку політична революція — це лише зовнішнє виявлення суттєвих чи реальних змін, що вже відбулися. Згідно з цією теорією, Маркс стверджував, що будь-яка соціальна революція розвивається за такою схемою; матеріальні умови виробництва зростають і визрівають, аж поки вступають у конфлікт із соціальними і правовими відносинами, виростаючи з них, як з одежі, зрештою, розриваючи її. «Тоді, — писав Маркс, — настає епоха соціальної революції. Із зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. ... Нові вищі виробничі відносини (у надбудові — К. П.) ніколи не з'являються раніше, ніж дозрівають матеріальні умови їхнього існування в надрах самого старого суспільства». Беручи до уваги це твердження, я вважаю, що російську революцію неможливо ототожнювати з соціальною революцією, передбаченою Марксом; по суті, між ними немає нічого спільного14.

Можна зазначити доречно, що друг Маркса, поет Г. Гейне, міркував про ці проблеми зовсім інакше: «Так знайте, горді люди дії, — писав він, — ви не що інше, як несвідомі інструменти людей думки, котрі часто у смиренній самоті наперед визначали ваші неминучі діяння. Максиміліан Робесп'єр був не кимось іншим, як рукою Жана-Жака Руссо...»15 (Мабуть, щось подібне можна сказати й стосовно Леніна і Маркса.) Зрозуміло, що за термінологією Маркса Гейне був ідеалістом і своє ідеалістичне бачення історії застосував до Французької революції, яка для Маркса була одним із найвагоміших аргументів на користь його економізму і яка, справді, начебто добре вкладається в його доктрину, надто ж у порівнянні з російською революцією. Втім, незважаючи на такі єретичні погляди, Гейне лишався другом Маркса16, — в ті щасливі часи розривання стосунків з причин єретичних поглядів було ще дуже нетиповим явищем серед тих, хто боровся за відкрите суспільство, а до терпимості тоді ще ставилися досить толерантно.

Звичайно, мою критику «історичного матеріалізму» Маркса не слід сприймати як вияв якихось переваг гегелівського «ідеалізму» над Марксовим «матеріалізмом». Сподіваюся, всім зрозуміло, що у конфлікті ідеалізму з матеріалізмом мої симпатії віддані Марксові. Я хотів показати саме те, що «матеріалістичну інтерпретацію історії» Маркса, хоч вона і може видаватися цінною, не слід сприймати надто серйозно. Ми маємо ставитися до неї не краще, ніж до цінного припущення про те, що всі речі слід розглядати у зв'язку з їхньою матеріальною основою.


      1. Каталог: authors
        authors -> Товаришки оповідання І
        authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
        authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
        authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
        authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
        authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
        authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
        authors -> Від матки до альцгеймера


        Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   58


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка