Відкрите суспільство та його вороги



Скачати 12,46 Mb.
Сторінка2/58
Дата конвертації11.03.2019
Розмір12,46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   58

Подяки


Я хочу висловити вдячність усім моїм друзям, які зробили можливим написання цієї книги. Професор К. Симкін не лише допоміг мені в роботі над першим варіантом, а й сприяв з'ясуванню багатьох проблем у наших ґрунтовних бесідах упродовж майже чотирьох років. Доктор Маргарет Делзіл допомагала мені у підготовці різноманітних чернеток і остаточного варіанта рукопису. Її невтомна праця була неоцінимою. Зацікавленість доктора X. Ларсена у проблемі історизму була неабияким стимулом. Професор Т. К. Юар прочитав рукопис і зробив багато зауважень щодо його поліпшення.
Я глибоко зобов'язаний професорові Ф. А. фон Хаєку. Без його зацікавленості й підтримки книжка не вийшла б у світ. Професор Е. Гомбріх узявся контролювати хід друкування книжки, трудність цієї роботи посилювало напружене листування між Англією та Новою Зеландією. Його допомога була такою корисною, що мені важко навіть сказати, якою мірою я завдячую йому.

Крайстчерч, Нова Зеландія, квітень 1944

Під час підготовки виправленого видання мені вельми допомогли ґрунтовні критичні відгуки на перше видання, люб'язно надані у моє розпорядження професором Джакобом Вінером та містером Дж. Д. Мебботом.



Лондон, серпень 1951

У третє видання були вміщені «Предметний покажчик» та «Покажчик цитат з Платонових творів», підготовлені доктором Дж. Агассі. Він також привернув мою увагу до численних помилок, які я виправив. Я дуже вдячний йому за допомогу. В шістьох місцях я спробував поліпшити і виправити цитати з Платона або посилання на його тексти у світлі заохочувальної та щирої критики (The Philosophical Review, vol. 60) містера Річарда Робінсона.



Стенфорд, Каліфорнія, травень 1957

Більшістю виправлень у четвертому виданні я завдячую доктору Вільяму Бартлі та містерові Брайєну Магі.



Пенн, Бекінгемшир, травень 1961

П'яте видання містить у собі новий історичний матеріал (зокрема на ст. 382, 383 і в «Додатках» до першого тому), а також короткі нові «Додатки» до кожного тому. Додаткові матеріали можна знайти в моїй праці «Припущення і спростування», надто в її другому виданні (1965). Багато помилок виявив і виправив містер Девід Міллер.



Пенн, Бекінгемшир, липень 1965
  1. Переднє слово


Я не хочу приховувати той факт, що можу тільки з відразою дивитися... на пихату претензійність усіх цих томів, які догоджають сьогоднішній моді. Бо я цілком задоволений що... вживана методика повинна до надміру збільшити кількість дурниць і грубих помилок і що навіть докорінне знищення цих химерних здобутків навряд чи заподіє такої шкоди, як ця гадана наука та її огидна плодючість.

Кант


Ця книжка порушує питання, що навряд чи впадуть в око, якщо просто переглянути її зміст.

Вона описує певні труднощі, що постають перед нашою цивілізацією — цивілізацією, яку, мабуть, найповніше характеризує прагнення людяності та поміркованості, рівності й свободи; цивілізацією, яка досі перебуває в дитячому віці і дорослішає попри той факт, що безліч разів була обдурена багатьма інтелектуальними провідниками людства. У книжці буде показано, що цивілізація ще цілком не оговталася після потрясіння від свого народження — переходу від племінного, або «закритого суспільства», з його підвладністю магічним силам, до «відкритого суспільства», яке вивільняє критичні здібності. Ми спробуємо довести, що потрясіння від цього переходу є одним із факторів, які сприяли появі реакційних рухів, що намагалися і намагаються досі зруйнувати цивілізацію й повернутися до племінного стану. Ми також припускаємо, що тоталітаризм у його нинішньому розумінні належить до традиції так само давньої, як і власне наша цивілізація.

У такий спосіб ця праця має на меті поповнити наші уявлення про тоталітаризм, а також про споконвічну боротьбу проти нього.

Далі буде досліджено застосування критичних та раціональних методик точних наук до проблеми відкритого суспільства. Я проаналізую принципи побудови й удосконалення демократичного суспільства, які я називаю терміном «поступова соціальна інженерія» на відміну від «утопічної социальної інженерії» (див. розділ 9). Книга намагається прояснити деякі перешкоди, що утруднюють підхід до проблеми соціальної інжерерії. Це робиться шляхом критики тих напрямків соціальної філософії, які відповідають за суттєве поширення упередженості проти можливостей демократичних реформ. Один з найбільш потужних з цих напрямків — це той, який я називаю історицизмом. Шлях піднесення і набуття впливовості деякими найбільш важливими формами історицизму складає головну тему цієї книги, яку, завдяки цьому, можна було б навіть вважати збіркою матеріалів щодо розвитку певних історицистських шкіл філософії. В книзі я детально пояснюю, що я маю на увазі під історицизмом і як він пов'язаний з іншими темами книги.

Я багато цікавлюсь методами фізики (відповідно, в книзі заторкнуто певні технічні проблеми, які, на перший погляд, ніяк не пов'язані з головною темою книги). Та крім фізики, я на протязі багатьох років цікавлюсь проблемами, пов'язаними з незадовільним станом деяких соціальних дисциплін, і особливо соціальної філософії. Звичайно, ми не зможемо обійти проблему їх методів. Мій інтерес до цих проблем значною мірою стимулюється піднесенням тоталітаризму і неспроможністю багатьох соціальних наук і філософій пояснити це явище.

У зв'язку з цим важливо наголосити на наступному положенні.

Наразі доводиться часто чути, що та чи інша форма тоталітаризму неминуча. Багато людей, чиї освіта й розум роблять їх відповідальними за те, що вони говорять і пишуть, оголошують, що в нас немає іншого виходу. Вони запитують, чи справді ми такі наївні, що віримо, ніби демократія може тривати вічно; чи ми не бачимо, що це лише одна з форм урядування, яка приходить на сцену історії та йде з неї. Вони наполягають на тому, що демократія для боротьби з тоталітаризмом повинна зкопіювати його методи і, таким чином, сама стати тоталітаризмом. Або стверджують, що наша індустріальна система не може більше функціонувати без впроваждення методів колективістського планування. З уявної неминучості колективістської економіки вони виснувають неминучість тоталітарних форм соціального життя.

Такі аргументи на перший погляд видаються досить правдоподібними. Але правдоподібність — ненадійний проводир у цих питаннях. Фактично, ми не повинні втягуватись в дискусію з приводу цих правдоподібних аргументів, не розглянувши попередньо наступного питання стосовно методу: чи під силу будь-якій соціальній науці здійснити довгострокове історичне пророцтво? Чи можемо ми очікувати на більше, ніж безвідповідальне базікання, у відповідь на запитання, що чекає на людство в майбутньому? Це проблема методу соціальних наук. Вона більш фундаментальна, ніж критика будь яких окремих аргументів, наданих на підтримку історичного пророцтва.

Ретельний розгляд цієї проблеми привів мене до переконання, що довгострокове історичне пророцтво повністю лежить за межами можливостей наукового методу. Майбутнє залежить від нас, але ми не залежимо від уявної історичної необхідності. Тим не менш, є впливові соціальні філософи, котрі дотримуються протилежної точки зору. Вони наголошують на тому, що кожна людина намагається напружити свої мізки, щоб передбачити майбутні події; тому для стратега цілком прийнятно намагатись передбачити результат битви, а межа між таким передбаченням і більш крупномасштабним пророцтвом невизначена. Вони наполягають на тому, что найбільш нагальна задача науки — саме передбачення майбутнього, або, принаймні, покращення повсякденних актів передбачення і надання їм більш надійного фундаменту, а також на тому, що особливо важливе завдання соціальної науки — надати нам довгострокове історичне пророцтво. Вони вірять у те, що вони відкрили закони історії, які дозволяють їм передбачати напрямок історичних подій. Ті напрямки соціальної філософії, які претендують на це, я об'єднав під одним іменем — історицизм. В іншій моїй книзі — Злиденність історицизму — я намагався показати безпідставність цих претензій. Незважаючи на правдоподібність, вони базуються на кричущому нерозумінні методу науки і, особливо, на ігноруванні різниці між науковим передбаченням та історичним пророцтвом. Систематично аналізуючи і критикуючи надмірні претензії історицизму, я намагався проілюструвати його розвиток від Платона до наших днів. Нотатки, зроблені з цією метою, склали основу даної книжки.

Систематичний аналіз історицизму прагне здобути щось на зразок наукового статусу. Ця книжка не переслідує такої мети. Багато з наведених у ній суджень позначені особистим характером. Значною мірою ця книжка завдячує науковому методу усвідомленням своєї обмеженості: не пропонує доказів там, де нічого не може бути доведеним, і не претендує на науковість там, де можлива лише особиста точка зору.

Моя праця не намагається підмінити старі філософські системи новими. Вона не прагне примножити всі ці велемудрі томи, сповнені метафізики історії й приреченості, що нині дуже в моді. Скоріше вона робить спробу показати, що ця пророча мудрість — шкідлива, що метафізика історії не дозволяє застосувати поступову наукову методологію до проблем соціальних реформ. Крім того, вона спробує довести, що ми можемо стати творцями своєї долі, якщо відкинемо роль її пророків.

Досліджуючи розвиток історицизму, я виявив, що небезпечна звичка історичного пророкування, такою мірою поширена серед наших інтелектуальних вождів, обумовлена кількома причинами. Завжди втішно належати до обмеженого кола втаємничених і володіти надзвичайним даром передбачення ходу історії. До того ж, традиційно вважають, що інтелектуальні вожді наділені цим даром, брак якого може призвести до втрати привілейованого становища. З іншого боку, небезпека, що їх викриють як шарлатанів, дуже мала, оскільки вони завжди можуть заявити, що ніхто не забороняє робити не такі всеохопні передбачення, границя між ними і ворожінням розмита.

Втім, іноді виникають далекосяжніші і, певно, глибше вмотивовані причини відданості догмам історицизму. Пророки, які віщують прихід нового золотого віку, можуть зробити більш виразним приховане почуття невдоволеності, а їхні мрії здатні справді дарувати надію і підбадьорити тих, кому важко ведеться без цього. Але ми повинні також усвідомлювати, що їхній вплив може відвернути нас від щоденних проблем суспільного життя. А ті менші пророки, які проголошують, що певні явища, такі як сповзання до тоталітаризму (чи, можливо, «бюрократизму»), неминучі, здатні всупереч своєму бажанню стати інструментом для наближення цих подій. Їхні твердження про те, що демократія не може тривати вічно, такі самі справедливі й малозмістовні, як і твердження про нетривалість людської розсудливості, оскільки лише демократія створює інституційний каркас, що дозволяє запроваджувати реформи без насильства, а, отже, бути розважливими в політичних питаннях. Та їхня теорія спрямована на розхолодження тих, хто бореться проти тоталітаризму; її рушійною силою є підтримка бунту проти цивілізації.

Інша спонука, мабуть, стане зрозумілою, якщо згадати, що історицистська метафізика здатна звільнити людину від тягаря відповідальності. Коли знаєш, що події неминуче стануться незалежно від твоїх зусиль, то з чистою душею можеш припинити боротьбу проти них. Тобто якщо бути точнішим, облишити спроби вплинути на речі, що їх більшість людей схильні вважати суспільним лихом, як-от війна, або згадаймо менше, проте так само значне лихо — тиранію дрібного чиновника.

Не хочу стверджувати, що історицизм повинен завжди призводити до подібних наслідків. Є прихильники історицизму — зокрема, марксисти, — які не бажають звільняти людей від тягаря відповідальності. З іншого боку, існують певні соціальні філософії, які можуть бути історицистськими чи ні, але які проповідують немічність здорового глузду в суспільному житті і, зважаючи на цей антираціоналізм, вихваляють такий підхід: «або йди за Вождем, Видатним Державцем, або ставай Вождем сам», що для багатьох людей має означати пасивне впокорення силам, уособленим чи анонімним, які правлять суспільством.

Цікаво, що дехто з тих, хто зневажає розум і навіть ганить його за суспільні лиха нашого часу, роблять це, з одного боку, через усвідомлення того факту, що історичне пророцтво виходить за межі влади розуму, а з іншого боку, через нездатність збагнути, що суспільна наука або розум у суспільстві мають й інше призначення, окрім історичного пророкування. Інакше кажучи, вони — розчаровані історицисти; це люди, які попри розуміння убогості історицизму несвідомі того, що дотримуються основного упередження історицизму — доктрини про те, що суспільні науки, якщо від них узагалі може бути якась користь, повинні бути пророчими. Цілком зрозуміло, що такий підхід неминуче веде до заперечення застосовності науки або здорового розуму до проблем суспільного життя — і, зрештою, до доктрини влади, панування і підвладності.

Чому ж усі ці філософські вчення підтримують бунт проти цивілізації? В чому таємниця їхньої популярності? Чому вони приваблюють і спокушають таку кількість інтелектуалів?

Я схильний вважати, що причина криється в їхньому глибокому невдоволенні світом, який не живе і не може жити відповідно до наших моральних ідеалів та наших мрій про досконалість. Прагнення історицизму (і подібних теорій) підтримати бунт проти цивілізації можна пояснити тим, що історицизм сам значною мірою є протидією на труднощі, що постають перед нашою цивілізацією, та на її вимогу особистої відповідальності.

Ці останні міркування дещо невиразні, але повинні бути задовільними як для передмови. Нижче вони будуть підтверджені на підставі історичних матеріалів, зокрема в розділі «Відкрите суспільство та його вороги». Мені кортіло розпочати книжку цим розділом — його животрепетність напевне зробила б вступ більш привабливим. Та мені спало на думку, що не можна відчути весь тягар цього історичного тлумачення, якщо його не попередити розглядом певних матеріалів. Гадаю, що спершу має занепокоїти схожість між Платоновою теорією справедливості і теорією та практикою сучасного тоталітаризму, а тоді вже виникнути відчуття нагальної потреби в тлумаченні цих проблем.


  1. Каталог: authors
    authors -> Товаришки оповідання І
    authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
    authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
    authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
    authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
    authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
    authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
    authors -> Від матки до альцгеймера


    Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   58


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка