Відкрите суспільство та його вороги


Розділ 21. Оцінка пророцтва



Скачати 12,46 Mb.
Сторінка24/58
Дата конвертації11.03.2019
Розмір12,46 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   58

Розділ 21. Оцінка пророцтва


Докази, що лежать в основі Марксового історичного пророцтва, — неспроможні. Його винахідлива спроба зробити пророчий висновок із спостережень над сучасними економічними тенденціями зазнала краху. Причина цієї невдачі криється не в недостатності емпіричної бази доказу. Марксів соціологічний та економічний аналіз сучасного суспільства був дещо однобоким, але й, попри свою упередженість, чудовим у межах описовості. Причина його невдачі як пророка пояснюється цілковито убозтвом історицизму як такого: тим простим фактом, що якщо ми сьогодні спостерігаємо те, що виявляє ознаки історичної тенденції чи закономірності, то напевно не знаємо, чи збережуться ці самі ознаки завтра.

Треба визнати, що Маркс побачив багато речей у правильному світлі. Якщо ми розглянемо лише його пророцтво про те, що система необмеженого капіталізму, якою він її знав, не триватиме дуже довго і що її апологети, які вважали, що вона існуватиме вічно, помилилися, то мусимо визнати, що він мав рацію. Так само він мав рацію, стверджуючи, що перетворенню цієї системи в нову економічну систему значною мірою сприятиме саме «класова боротьба», тобто об'єднання робітників. Але не варто заходити занадто далеко і проголошувати, ніби Маркс передрік цю нову систему — інтервенціонізм1, тільки під іншою назвою: соціалізм. Насправді він геть не підозрював, що буде в майбутньому. Те, що він назвав «соціалізмом», було зовсім відмінним від будь-якої форми інтервенціонізму, навіть російської. Адже він твердо вірив, що неминучий розвиток послабить як політичний, так й економічний вплив держави, в той час як інтервенціонізм повсюдно його посилив.

Оскільки я критикую Маркса і певною мірою вихваляю демократичний поступовий інтервенціонізм (зокрема інституційного типу, роз'ясненого в підрозділі VII до розділу 17), то хочу роз'яснити, що вельми симпатизую Марксовим сподіванням на зменшення впливу держави. Безсумнівно, що найбільша небезпека інтервенціонізму — зокрема, будь-якого прямого втручання — полягає в тому, що він призводить до посилення державної влади й бюрократії. Більшість інтервенціоністів це не обходить або ж вони заплющують на це очі, що ще збільшує небезпеку. Але я певен, що як тільки з небезпекою зустрінуться віч-на-віч, то знайдуть можливість її опанувати. Адже це буде знову лише проблемою соціальної технології та поступового соціального конструювання. Одначе важливо підступитися до неї завчасно, оскільки вона становить небезпеку для демократії. Ми мусимо думати про свободу, а не лише про безпеку, хоча б через те, що тільки свобода може зробити безпеку безпечною.

Та повернімось до пророцтва Маркса. Одна з історичних тенденцій, що її він оголосив своїм відкриттям, має, вочевидь, більш сталий характер, ніж решта; йдеться про тенденцію до нагромадження засобів виробництва і особливо до зростання продуктивності праці. Схоже на те, насправді, що ця тенденція триватиме певний час, за умови, що цивілізація і надалі розвиватиметься. Одначе Маркс не просто розпізнав цю тенденцію та її «цивілізаторські аспекти», він побачив також притаманні їй небезпеки. Зокрема, він був одним із перших (хоч і мав у цьому попередників, наприклад, Фур'є2), хто наголосив на зв'язку між «розвитком продуктивних сил», у якому він убачав3 «історичну задачу і виправдання капіталу», і найзгубнішим явищем кредитної системи — системи, яка, схоже, сприяла швидкому зростанню індустріалізації — економічним циклом.

Марксову власну теорію економічного циклу (розглянуту в підрозділі IV попереднього розділу) можна, мабуть, перефразувати так: якщо навіть справедливо те, що закони, властиві вільному ринку, породять тенденцію до цілковитої зайнятості, справедливо також і те, що кожен окремий крок у напрямку до цілковитої зайнятості, тобто до недостачі робочих рук, спонукає винахідників і вкладників створювати й запроваджувати нові механізми, що заощаджують працю, викликаючи тим самим (спершу короткочасний сплеск, а тоді) нову хвилю безробіття й депресії Чи вірна якоюсь мірою ця теорія і якою, власне, мірою вірна, я не знаю. Як я відзначив у попередньому розділі, теорія про економічний цикл — досить складний предмет, і я не маю наміру братися за нього. Але оскільки Марксове твердження про те, що зростання продуктивності є одним із факторів, які впливають на економічний цикл, видається мені важливим, я дозволю собі висловити деякі досить очевидні думки на його підтримку.

Наведений нижче перелік можливих подій, звичайно, геть не повний, але складений у такий спосіб, що щоразу, коли продуктивність праці зростає, принаймні одна з наступних подій, а то й кілька водночас, мусять розпочатися й тривати достатньо довго й інтенсивно, щоб врівноважити зріст продуктивності праці.

(A) Зростають капіталовкладення, тобто створюються такі засоби виробництва, що посилюють можливість для випуску інших товарів. (Оскільки це призводить до подальшого зростання продуктивності праці, саме по собі не може врівноважити наслідки цього зростання надалі.)

(Б) Зростає споживання — підвищується рівень життя:

(а) усього населення;

(б) певних його верств (скажімо, певного класу).

(B) Зменшується робочий час:

(а) скорочується робочий день;

(б) зростає кількість людей, що не є промисловими робітниками, і, зокрема,

(б1) кількість науковців, лікарів, митців, бізнесменів тощо;

(б2) зростає кількість безробітних.

(Г) Зростає кількість вироблених, але не збутих товарів:

(а) споживчі товари знищуються;

(б) засоби виробництва не використовуються (фабрики зупиняються);

(в) виробляються не споживчі товари й товари, що належать до типу з пункту А, а, наприклад, зброя;

(г) працю використовують для зруйнування засобів виробництва (а отже, для зменшення продуктивності праці).

Я склав список цих подій — список, що, авжеж, можна розробити детальніше — таким чином, що над лінією з крапок, тобто до (В, б1,) включно, поміщено ті події, які звичайно вважаються бажаними, в той час, як починаючи з (В, б2) і далі, йдуть ті події, які звичайно вважаються небажаними; вони означають застій, виробництво озброєння і війну.

Тепер зрозуміло, що оскільки одна подія (А) не може відновити рівновагу між добрим і поганим, хоча й здатна відіграти дуже важливу роль, то мусить відбутися ще одна чи кілька інших подій. Схоже, розумно буде припустити, крім того, що якщо не існує інститутів, які б гарантували розвиток бажаних подій достатньою мірою для врівноваження зрослої продуктивності праці, то почнуть відбуватися деякі небажані події. Одначе всі вони, за винятком хіба що виробництва зброї, швидше за все призведуть до різкого звуження пункту (А), що мусить значно загострити становище.

Не думаю, що наведені вище міркування здатні «пояснити» хоч би якоюсь мірою виробництво озброєнь та війну, незважаючи на те, що можуть пояснити успіхи тоталітарних держав у боротьбі проти безробіття. Так само я не думаю, що вони здатні «пояснити» й економічний цикл, хоча й можуть, напевно, привнести щось у це пояснення, в якому проблеми кредиту й грошей відіграють, імовірно, дуже важливу роль. Адже скорочення (А), приміром, може бути рівнозначним накопиченню тих заощаджень, що за інших обставин напевно були б інвестовані, — надто важливий і широко обговорюваний фактор4. І, зрештою, нема нічого неможливого в тому, що марксистський закон пониження норми прибутку (якщо він узагалі життєздатний5) також може підказати пояснення такого накопичення. Адже якщо припустити, що період швидкого нагромадження капіталу може привести до такого занепаду, це цілком могло б відбити охоту до інвестицій і заохотити накопичення й пониження (А).

А проте все це не може бути теорією економічного циклу. Така теорія мусить вирішувати інші завдання. Головним з них повинно бути пояснення того, чому інститут вільного ринку, сам по собі дуже ефективний інструмент для врівноваження попиту і пропозиції, недостатній для того, щоб запобігти кризам6, тобто надвиробництву і недоспоживанню. Іншими словами, необхідно показати, що одним із небажаних соціальних наслідків7 наших дій з купівлі і продажу на ринку є виникнення економічного циклу. Марксистська теорія економічного циклу переслідує саме цю мету, а окреслені тут міркування щодо наслідків загальної тенденції до збільшення продуктивності праці можуть у кращому випадку лише доповнити цю теорію.

Я не збираюся судити про достоїнства всіх цих міркувань стосовно економічного циклу. Але мені видається цілком очевидним, що вони якнайцінніші, хай навіть у світлі сучасних теорій мусять бути цілковито відкинутими. Самий факт того, що Маркс такою мірою докладно поставився до цієї проблеми, багато говорить на його користь. Принаймні саме це з його пророцтва досі збувалося. Тенденція до збільшення продуктивності праці зберігається: так само зберігається й економічна циклічність, що, швидше за все, веде до інтервенціоністських контрзасобів, а отже, до подальшого обмеження системи вільного ринку; цей розвиток узгоджується з Марксовим пророцтвом про те, що економічний цикл є одним з факторів, котрий мусить привести до занепаду необмеженої системи капіталізму. До цього необхідно додати, що інша частина успішного пророцтва, а саме, про об'єднання робітників, стане іншим важливим фактором у названому процесі.

З огляду на цю низку важливих і переважною мірою успішних пророцтв, чи справедливо говорити про убогість історицизму? Якби історичні пророцтва Маркса виявилися хоч би частково успішними, ми б, звичайно, анітрохи не відкидали його метод. Але уважніший погляд на Марксові успішні пророцтва засвідчує, що до успіху його приводив не історицистський метод, а завжди методи інституційного аналізу. Отож, не історицистський аналіз, а саме типовий аналіз соціальних інститутів веде до висновку, що конкуренція змушує капіталіста збільшувати продуктивність праці. Саме на аналізі соціальних інститутів Маркс засновує свою теорію економічного циклу і надмірного населення. Навіть теорія класової боротьби позначена інституціоналізмом; вона є частиною механізму, за допомогою якого здійснюється контроль над розподілом багатства і влади, механізму, що робить можливим колективну угоду в якнайширшому розумінні. В жодному місці цього аналізу типові історицистські «закони історичного розвитку», його етапи, періоди або тенденції не відіграють ніякої ролі. З іншого боку, жоден з Марксових якнайчестолюбніших історицистських висновків, жоден з його «невблаганних законів розвитку» і «ступенів історії, через які неможливо перестрибнути» не обернулися на успішні передбачення. Маркс досяг успіху лише тоді, коли аналізував соціальні інститути та їхні функції. Так само вірне й протилежне: жодне з його якнайчестолюбніших і всеохопних історичних пророцтв не вкладається в рамки інституціонального аналізу. Які б спроби не робилися підперти їх таким аналізом, висновки виявляються не чинними. Звичайно, в порівнянні з Марксовими власними високими зразками якнайусеохопніші передбачення перебувають на досить низькому інтелектуальному рівні. У них не лише бажане аж занадто приймається за дійсне, їм бракує і політичної уяви. Грубо кажучи, Маркс поділяв переконання прогресивного промисловця, «буржуа» свого часу: віру в закон прогресу. Одначе цей наївний історичний оптимізм Гегеля і Конта, Маркса і Мілля не менш забобонний, ніж песимістичний історицизм типу Платона або Шпенглера. Як для пророка це дуже погане знаряддя, бо стримує історичну уяву. Справді, одним із принципів неупередженого політичного погляду слід визнати те, що все можливо в людських справах; і, зокрема, що жоден з мислимих шляхів розвитку не можна відкинути на тій підставі, що він здатний порушити так звану тенденцію людського прогресу чи будь-який інший з позірних законів «людської природи». «Факт прогресу, — пише Г. Фішер8, — ясно й чітко викарбуваний на сторінках історії, але прогрес не є законом природи. Поступ, здійснений одним поколінням, може бути втрачений іншим».

Відповідно до принципу, що все можливо, слушно було б ще вказати, що Марксові пророцтва цілком могли справдитися. Переконання на зразок прогресистського оптимізму XIX століття може бути могутньою політичною силою і сприяти викликанню до життя своїх передбачень. Отож, навіть правильне передбачення не слід приймати з дорогою душею як підтвердження теорії та її наукового характеру. Воно, скоріше, може бути наслідком релігійного характеру теорії й доказом сили релігійної віри, яку вона спромоглася вселити в людей. А в марксизмі, зокрема, релігійний елемент очевидний. У добу найглибшого зубожіння й занепаду Марксове пророцтво подарувало робітникам натхненну віру в свою місію і у велике майбутнє, яке їхній рух мусив підготувати для всього людства. Озираючись назад, на хід подій з 1864-го по 1930 рік, я вважаю, що якби не той певною мірою випадковий факт, що Маркс знеохотив дослідження у соціальній технології, справи у Європі могли б розвинутися під впливом його пророчої релігії в напрямку до соціалізму неколективістського типу. Ґрунтовна підготовка до соціального конструювання, до складання планів будівництва свободи як з боку російських марксистів, так і марксистів Центральної Європи могла б увінчатися очевидним успіхом, переконливим для всіх друзів відкритого суспільства. Однак це не підтвердило б науковості пророцтва. А стало б наслідком релігійного руху — наслідком віри в гуманізм, у сполученні з вирішальним використанням нашого розуму з метою змінити світ.

Але все розвинулося в інший спосіб. Пророчий елемент марксистського віровчення переважив в умах послідовників Маркса. Він змів усе інше геть, відігнавши здатність до холодного і критичного судження і знищивши віру в те, що за допомогою розуму можна змінити світ. Від учення Маркса тільки й лишилася що оракульська філософія Гегеля, яка в своєму марксистському мундирі загрожує паралізувати боротьбу за відкрите суспільство.



    1. Каталог: authors
      authors -> Товаришки оповідання І
      authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
      authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
      authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
      authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
      authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
      authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
      authors -> Від матки до альцгеймера


      Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   58


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка