Відкрите суспільство та його вороги



Скачати 12,46 Mb.
Сторінка31/58
Дата конвертації11.03.2019
Розмір12,46 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   58

Прим. до розд. 2



2.1. Питання «З чого побудовано світ?» майже всі ранні іонійські філософи визнають як фундаментальну проблему. Якщо ми припустимо, що вони розглядали світ як споруду, то питання генерального плану світу доповнюватиме питання будівельного матеріалу. І справді, відомо, що Фалес цікавився не лише тим, з чого побудовано світ, але також і описовими астрономією та географією, і що Анаксимандр першим накреслив генеральний план, тобто карту Землі. Ще кілька згадок про іонійську школу (і зокрема про Анаксимандра, як попередника Геракліта), можна знайти у розділі 10; див. прим. 38-40 до цього розділу, зокрема прим. 39.

* Згідно з Р. Айслером (R. Eisler. Weltenmantel und Himmelszelt, p. 693), гомерівське відчуття долі («мойри») походить від східного астрального містицизму, що обожнював час, простір і долю. Той самий автор твердить (Revue de Synthese Historique, 41, app, p. 16 f.), що Гесіодів батько був уродженцем Малої Азії і що його ідеї Золотої доби, наявності металів у людині мають східне походження. (Докладніше про це див. у посмертному виданні Айслерової книжки про Платона — R. Eisler. Plato, Oxford, 1950.) Айслер також показує (Jesus Basileus, vol. II, 618 f), що ідея світу як загалу речей («космосу») коріниться у вавилонській політичній теорії. Уявлення про світ як про споруду (будинок чи шатро) розглядається в його праці Weltenmantel und Himmelszell. *

2.2. Див. Diels. Die Vorsokratiker, 5 th edilion, 1934 (скорочено Д5), фрагмент 124, див. також Д5 том II, ст. 423, рядки, починаючи з 21. (Додане заперечення здасться мені методологічно так само хибним, як і спроби окремих авторів дискредитувати весь фрагмент у цілому; за винятком цих доповнень, я дотримуюсь тексту, виправленого О. Рюстовим.) Дві інші цитати в цьому абзаці взято з Платонового «Кратила», 401 d, 402 a-b.

Моя інтерпретація Гераклітового вчення, можливо, не співпадає з загальноприйнятою нині, зокрема з точкою зору Дж. Бернета. Тих, хто може засумніватися у вірогідності моєї інтерпретації, відсилаю до моїх приміток, зокрема до приміток 2, 6, 7 та 11 до цього розділу, де я розглядаю Гераклітову філософію природи, оскільки в тексті я обмежився викладом історицистського аспекту Гераклітового вчення та його соціальною філософією. Я й далі посилатимусь на них в розділах 4-9, а надто в розділі 10, у світлі якого Гераклітова філософія, як я її розумію, здається мені дещо типовою реакцією на соціальну революцію, свідком якої він був. Див. також прим. 39 і 59 до розділу 10 (і текст), а також загальний аналіз методів Дж. Бернета й А. Тейлора, поданий мною у прим. 56 до цього ж розділу.

Як мовилося в тексті, я вважаю (як і багато інших дослідників, приміром Е. Целлер та Дж. Гроут), що доктрина загальної плинності є стрижневою в Гераклітовому вченні. У протилежність до цього, Дж. Бернет твердить, що воно «навряд чи відіграє головну роль» у розробленій Гераклітом системі (див. Early Greek Philosophy, 2 nd ed., 163). Але пильне вивчення його доказів (ст. 158 і далі) зовсім не переконало мене в тому, що фундаментальне Гераклітове відкриття було абстрактною метафізичною доктриною про те, «що мудрість — це не знання багатьох речей, а сприйняття основоположної єдності ворожих протилежностей», за словами Дж. Бернета. Єдність протилежностей, безперечно, є важливою складовою Гераклітового вчення, але її не можна вивести (наскільки такі речі взагалі можна вивести; див. прим. 11 до цього розділу та відповідне місце в тексті) з більш конкретної й інтуїтивно зрозумілої теорії мінливості. Те саме можна сказати про Гераклітову доктрину вогню (див. прим. 7 до цього розділу).

Ті, хто припускає, разом з Дж. Бернетом, що доктрина загальної мінливості не була новою, а передбачалася ще ранніми іонійськими філософами, на мою думку, несвідомо свідчать на користь Гераклітової оригінальності, оскільки й тепер, через 2400 років їм не вдалося зрозуміти головного в Гераклітовій філософії. Вони не побачили різниці між плинністю чи циркуляцією всередині посудини, споруди чи космічного каркасу, тобто всередині загалу речей (почасти Гераклітову теорію можна й справді тлумачити v такий спосіб, але тільки ту її частину, де він був не оригінальним; див. далі), й універсальною мінливістю, якій підвладне все, навіть посудина, власне каркас (див. Лукіан в Д5І, ст. 190) і яку характеризує Гераклітова відмова визнати, що існує хоч якась незмінна річ (Анаксимандр до певної міри започаткував руйнацію каркасу, але від його вчення до теорії загальної мінливості був ще довгий шлях. Див. також прим. 15(4) до розділу 3).

Доктрина загальної мінливості примушує Геракліта спробувати пояснити видиму стабільність речей у цьому світі, а також інші типові регулярності. Ця спроба привела йога до розробки допоміжних теорій, зокрема доктрини вогню (див. прим. 7 до цього розділу) і про закони природи (див. прим. 6). Саме в цьому поясненні гаданої стабільності світу він використовує теорії своїх попередників, розвиваючи їхню теорію про згущення та розрідження, а також їхню теорію про обертання небес у загальну теорію циркуляції речовини та періодичності. Але я дотримуюсь тієї думки, що ця складова його вчення була не головною, а допоміжною. Вона має, так би мовити, заспокійливий характер, намагаючись примирити нову революційну доктрину мінливості з досвідом повсякденного життя, а також з ученнями своїх попередників. Отож, я вважаю, що Геракліт — це не механістичний матеріаліст, котрий вчить про щось на зразок збереження та перетворення матерії та енергії. Такий погляд, на мою думку, слід відкинути з огляду на Гераклітове магічне ставлення до законів, а також його теорію єдності протилежностей, що поглиблює його містицизм.

Моє твердження про те, що теорія загальної мінливості посідала чільне місце в Гераклітовій теорії, підтримує й Платон. Переважна більшість його безпосередніх посилань на Геракліта («Кратил», 401 d, 402 a-b, 411, 437 та наст., 440; «Теетет», 153 c-d, 160, 177 с, 179 d та наст., 182 а та наст., 183 а та наст.; див. також «Бенкет», 207 d, «Філеб», 43 а; див. також Арістотелеву «Метафізику», 987 а 33, 1010 а 13, 1078 b 13) свідчать про те величезне враження, яке справило це його головне вчення на тогочасних мислителів. Ці безпосередні та чіткі свідоцтва набагато переконливіші, ніж, безперечно, цікавий уривок, у якому ім'я Геракліта не згадується («Софіст», 242 d та наст., що вже цитувався Ф. Юбервегом та Е. Целлером у зв'язку з Гераклітом), на якому Дж. Бернет намагається побудувати свою інтерпретацію. (Інший свідок Бернета — Філон Іудей (Александрійський) не може вважатися серйозним суперником Платону та Арістотелю.) Але навіть цей фрагмент цілковито узгоджується з нашою інтерпретацією. (Стосовно дещо хисткого Бернетового судження про цінність цього уривка див. прим. 56 (7) до розділу 10). Гераклітове відкриття, що світ — це не загал речей, а сукупність подій чи фактів, не таке вже банальне. Його важливість виявляє хоча б та обставина, що зовсім нещодавно Л. Вітгенштайн вирішив, що це відкриття потрібно знову підтвердити: «Світ — це сукупність фактів, а не речей». (Див. L. Wittgenstein. Tractatus Logico-Philosophicus, 1921-22, речення І.І, курсив мій.)

Отже, підсумуємо. Я вважаю доктрину загальної мінливості фундаментальною і такою, що виникла на грунті Гераклітового соціального досвіду. Усі його інші доктрини є лише допоміжними стосовно цієї теорії. Доктрина вогню (див. Арістотелеву «Метафізику», 984 а 7, 1067 а 2; також 989 а 2, 996 а 9, 1001 а 15; «Фізику», 205 а 3), на мою думку, є центральною в його натурфілософії — це спроба примирити доктрину плинності з нашим досвідом сприйняття стабільності речей, приєднати її до старіших теорій циркуляції, що, зрештою, привело до висунення теорії законів. А доктрина єдності протилежностей, як мені здасться, є більш другорядною і абстрактною. Я розглядаю її як своєрідну логічну чи методологічну теорію (що надихнула Арістотеля сформулювати свій закон суперечності), пов'язану з Гераклітовим містицизмом.

2.3. W. Nestle. Die Vorsokratiker (1905). 35.

2.4. Щоб полегшити ідентифікацію цитованих уривків, я подаю їхні номери за виданням І. Байвотера (англійський переклад якого використав Дж. Бернет у своїй книзі «Рання грецька філософія» — див. J. Burnei. Early Greek Philosophy), а також номери фрагментів за п'ятим виданням Дільса.

З восьми фрагментів, цитованих у цьому параграфі, — (1) та (2) взято з уривка В 114 (Bywater, Burnet). Д5)21 (- Diels, 5 th edition). Решта цитат із фрагментів: (3) В 111, Д529; див. Платон. «Держава», 586 а-Ь... (4): В 111, Д5104... (5): В 112, ДЗ1) (див. Дr. І, ст. 65, Біант, 1)... (6): В 5, Д17... (7): В 110, 533... (8): В 100, Д544.

2.5. Три уривка, цитованих у цьому параграфі, взято з фрагментів: (1) та (2): див. В 41, Д59І: стосовно (1) див. також прим. 2 до цього розділу. (3): Д574.

2.6. Два уривка: В 21, Д531; та В 22, Д690.

2.7. Про Гераклітове поняття «міри» (законів чи періодів) див. В 20, 21, 23,29; Д530, 31,94. (Д5 31 подає «міру» та «закон» (logos) у поєднанні.) П'ять уривків, процитованих у цьому параграфі, взято з фрагментів: (1): Д5, т. І, ст. 141, рядок 1. (Див. Діог. Лаерт., IX, 7.)... (2): В 29, Д5,94 (див. прим. 2 до розділу 5)... (3): В 34, Д5,100... (4): В 20, Д530... (5): В 26, Д566.

(1) Ідея закону є співвідносною з ідеєю мінливості чи плинності, оскільки лише закони чи регулярності всередині плину можуть пояснити видиму стабільність світу. Найтиповішими відомими людині регулярностями у змінному світі є природні періоди: день, місячний місяць та рік (пори року). Гераклітова теорія закону — це, на мою думку, теорія, що логічно посідає проміжне місце між порівняно новими ідеями «каузальних законів» (якої додержувались Левкіпп і надто Демокріт) і Анаксимандровою вірою в темні сили фатума. Гераклітові закони — «магічні», тобто він ще не розмежував абстрактні каузальні регулярності та закони, що подібно до табу, підтримуються санкціями (про це див. прим. 2 до розділу 5). Мабуть, його теорія долі була пов'язана з теорією «Великого року» чи «Великого циклу», що складається з 18 000 чи 36 000 звичайних років (див., наприклад, J. Adam. The Republic of Plato, vol. II, 303). Я напевне не вважаю, що з цієї теорії випливає, наче Геракліт насправді не вірив у загальну мінливість, а лише у розмаїті циркуляції, що завжди поновлюють стабільність каркасу. Втім, можливо, що йому було важко уявити закон мінливості і навіть закон долі, як такий, де немає хоч трохи періодичності. (Див. також прим. 6 до розділу 3.)

(2) Вогонь відіграє головну роль у Гераклітовій філософії природи. (Можливо, тут має місце вплив персів.) Вогонь є очевидним символом мінливості чи процесу, який у багатьох відношеннях схожий на річ. Ця теорія, таким чином, пояснює досвід сприйняття стабільності речей і узгоджує цей досвід з доктриною мінливості. Ідею легко поширити на живі тіла, що подібні до полум'я, але горять повільніше. Геракліт учить, що всі речі плинні, всі подібні до полум'я, але їхня плинність має різні «міри» чи закони руху. «Горщик» чи «корито», в якому горить вогонь, у значно меншому ступені зазнає мінливості, ніж саме полум'я, і все-таки воно плинне. Воно міняється, у нього є своя доля і свої закони, воно неминуче саме згорить у вогні й буде спожите, навіть якщо для того, щоб сповнилася його доля, потрібен довгий час. Отже, «вогонь наперед все розсудить і схопить» (В 26, Д5,66).

Відповідно, вогонь є символом та поясненням гаданого спокою речей, хоча насправді вони перебувають у стані плинності. Вогонь — це також символ перетворення матерії з одного виду (палива) на інший. Таким чином, вогонь є сполучною ланкою між Гераклітовою інтуїтивною теорією природи та теоріями розрідження та згущення, тобто теоріями його попередників. Спалахування та загасання вогню, що відбувається відповідно до міри пального, — це також приклад закону. Якщо його поєднати з якоюсь формою періодичності, його можна буде використати для пояснення регулярності природних явищ, таких як день чи рік. (Цей напрямок думок вказує на те, що Бернет, скоріше за все, неправий у своєму запереченні традиційних вказівок на віру Геракліта в періодичний вогонь (див. Aristotle, Physics, 295 a 3, D5 66).

2.8. Тринадцять фрагментів, цитованих в цьому абзаці, взято з наступних джерел.

(1): B 10, Д 5 123.... (2): B 11, Д 5 93... (3): B 16, Д 5 40... (4): B 94, Д 5 73... (5): B 95, Д 5 89... та (4) і (5), див. Plato's Republic, 476 c f... та 520 c... (6): B 6, Д 5 19... (7): B 3, Д 5 34... (8): B 19, Д 5 41... (9): B 5 2... (10): B p. 91 a, Д 5 113... (11): B 59, Д 5 10... (12): B 65, Д 5 32... (13): B 28, Д 5 64.

2.9. Геракліт більш послідовний, ніж більшість моральних історицистів. Його можна назвати етичним і юридичним позитивістом (див. розд. 5): «Для богів усі речі є справедливими, добрими й правильними; однак людина сприймає деякі речі як несправедливі, а деякі як справедливі» (Д 5 102, B 61, див. (8) в прим. 11). Що він був першим юридичним позитивістом, підтверджує і Платон (Теетет, 177 c-d). Моральний і юридичний позитивізм в цілому див. текст до прим. 14-18 і розд. 22.

2.10. Два фрагмента, цитовані в цьому абзаці, взято з (1): B 44, Д 5 53... (2): B 62, Д 5 80.

2.11. Дев'ять фрагментів, цитованих в цьому абзаці, взято з (1): B 39, Д 5 126... (2): B 104, Д 5 ... (3): B 78, Д 5 88... (4): B 45, Д 5 51... (5): Д 5 8... (6): B 69, Д 5 60... (7): B 50, Д 5 59... (8): B 61, Д 5 102 (див. прим. 9) (9): B 57, Д 5 58 (див. Aristotle, Physics, 185 b 20.

2.12. Чотири уривка в цьому параграфі взято з: (1): В 102, Д424... (2): В 101, 0,Д5,25 (ось ще один варіант, в якому більш-менш збережено Гераклітову гру слів: «Видатна смерть створює видатну долю». Див. також Платонові «Закони», 903 d-e, що контрастує з «Державою», 617 d-e)... (3): Bill, Д629 (продовження цього уривка процитовано вище; див. абзац (3) у прим. 4)... (4): В 113, Д5,49.

2.13. Дуже ймовірно (див, Е. Meyer. Gesch. d Altertums, надто т. І), що подібні характерні вчення, як-от теорія обраного народу, що виникла в цей період, поклали початок кільком, окрім іудейської, релігіям спасіння.

2.14. О. Конт, який розробив у Франції варіант історицистської теорії, що не дуже різниться від Гегелевої прусської теорії, намагався, подібно до Гегеля, погасити революційну хвилю. (Див. F. A. von Hayek. The Counter-Revolution of Science, Economica, N. S vol. VIII, pp. 119, 218 та наст.) Про зацікавленість Ф. Лассаля Гераклітом див. прим. 4 до розділу 1.

У цьому зв'язку цікаво відмітити паралелізм в історії історицистських та еволюційних ідей. У Греції ці ідеї запровадив напівгераклітовець Емпедокл (про Платонову версію еволюціонізму див. прим. 1 до розділу 11). Згодом їх відродили в Англії, а також у Франції під час Французької революції.


    1. Каталог: authors
      authors -> Товаришки оповідання І
      authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
      authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
      authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
      authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
      authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
      authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
      authors -> Від матки до альцгеймера


      Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   58


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка