Відкрите суспільство та його вороги



Скачати 12,46 Mb.
Сторінка48/58
Дата конвертації11.03.2019
Розмір12,46 Mb.
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   58

Прим. до розд. 16



16.1. К. Маркс і Ф. Енгельс. «Маніфест Комуністичної партії» (Н. о. М„ р. 22 = GA, Series 1, vol. VI, 525) — (ME, 4; 410). Як зазначалося у розділі 4 (див. текст до прим. 5/6 та 11/12), у Платона були досить близькі до цих ідеї.

16.2. Див. текст до прим. 15 до розділу 14.

16.3. К. Маркс. «Злиденність філософії» (Н. о. М., 335 = GA, Series 1, voL VI, 179) — (ME, 4; 130). (Цитується те саме місце, що і в прим. 13 до розділу 15.)

16.4. К. Маркс. Передмова до «Критики політичної економії» (Н. о. М., 371 та наст. = Zur Kritik der poiilischen Oekonomie L1V— LV) — (ME, 13; 6— 7). Див. також прим. 20 до розділу 13, прим. 1 до розділу 14, прим. 13 до розділу 15 та відповідний текст. Цитований уривок і, зокрема, терміни «матеріальні продуктивні сили» та «виробничі відносини» стануть зрозуміліші, якщо звернутися до цитат із творів Маркса, наведених у прим. 13 до розділу 15.

16.5. Capital, 650, та наст. — (ME, 23; 562). Див. також аналогічні висловлювання про капіталіста і збирача скарбів у Capital, 138 та наст. = Н. о. М., 437. Див. також прим. 17 до розділу 17. У «Злиденності філософії» Маркс пише: «Якщо всі члени сучасної буржуазії мають той самий інтерес, оскільки вони становлять один клас, який протистоїть другому класові, то інтереси їх протилежні, антагоністичні, оскільки вони протистоять один одному. Ця протилежність інтересів випливає з економічних умов їх буржуазного життя» (Н. о. М., 367 = GA, Series 1, vol. VI, 189) — (ME, 4; 140).

16.6. Capital, 651 — (ME, 23; 562).

16.7. Це прямо відповідає націоналістичному історизму Гегеля, де істинний інтерес нації усвідомлюється у суб'єктивному розумі націоналістів, зокрема їх лідерів.

16.8. Див. текст до прим. 14 до розділу 13.

16.9. Capital, 651 — (ME, 23; 562).

16.10. Спочатку я використовував термін «laissez-faire капіталізм», однак з огляду на той факт, що «laissez-faіre» вказує на відсутність торговельних бар'єрів (таких, як митні) — що, на мою думку, дуже бажано, — а також те, що я розглядаю економічну політику невтручання початку XIX століття як небажану і навіть парадоксальну, я вирішив замінити мою термінологію і вжити замість цього термін «нестриманий капіталізм».


    1. Прим. до розд. 17



17.1. Див. «Передмову» до «Критики політичної економії» (Н. о. М., 372 = Zur Kritik der Polilischen Oetumomie, LV). Щодо теорії страт, або прошарків, «надбудови» див. цитати в примітці 13 до розділу 15.

17.2. Стосовно Платонової рекомендації «переконання і сили» див., приміром, текст до примітки 35 до розділу 5, а також примітки 5 і 10 до розділу 8.

17.3. Див. Ленін. «Держава і революція» (Н. о, М., 733-734 і 735 = State and Revolution, 15 і 16) — (Ленін, 33, 18).

17.4. Дві цитати взято з К. Маркс, Ф. Енгельс, «Маніфест Комуністичної партії» (Н. о. М„ 46 = GA, Series I, vol. VI, 546) — (ME, 4, 412).

17.5. Див. Ленін. «Держава і революція» (Н. о, М., 725 — State and Revolution. 8-9) — (Ленін, 33, 7).

17.6. Щодо особливих проблем історичного есенціалізму і, зокрема, проблем типу: «Що таке держава?» або «Що таке урядування?» див. текст до приміток 26-30 до розділу 3, 21-24 і 26 і наст, до розділу 11 і 26 до розділу 12.

Щодо мови політичних вимог (чи краще політичних «пропозицій», як визначає це Л. Дж. Рассел), яка, на мою думку, повинна замінити цей есенціалізм, див., зокрема, текст між примітками 41 і 42 до розділу 6 і примітку 5 (3) до розділу 5. Щодо Марксового есенціалізму див., зокрема, текст до приміток 11 і 13 до розділу 15, примітку 16 до цього розділу і примітки 20-24 до розділу 20. Пор., зокрема, методологічну примітку в третьому томі «Капіталу» (Das Кapital, III/2, p. 352), процитовану в примітці 20 до розділу 20 — (ME, 25, ч. II; 345).

17.7. Цю цитату взято з «Маніфесту Комуністичної партії» (Н. о. М., 25 = GA, Series, І, vol. VI, 528) — (ME, 4, 412). Наступний текст узято з «Передмови до англійського видання «Капіталу» Ф. Енгельса. Я наводжу тут повністю завершальний фрагмент з цієї «Передмови»; Енгельс говорить про Марксів висновок, що «принаймні в Європі Англія є єдина країна, де неминуча соціальна революція може бути здійснена цілком мирними й легальними засобами». Звичайно, при цьому він ніколи не забував додати, «що навряд чи можна чекати, щоб пануючі класи Англії підкорилися цій мирній і легальній революції без «бунту на захист рабства». (Див. Capital, 887 — (ME, 23, 36); див. також текст до примітки 7 до розділу 19.) Цей уривок ясно показує, що відповідно до марксизму насильство чи ненасильство революції залежатиме від опору чи відсутності опору колишнього правлячого класу. Див. також текст до приміток 3 і наст. до розділу 19.

17.8. Див. Ф. Енгельс. «Анти-Дюрінг» (Н. о. М., 296 = GA, Special volume, 292) — (ME, 20, 276); див. також уривки, згадані в примітці 5 до цього розділу.

Опір буржуазії було подолано протягом кількох років у Росії; однак там нема ознак «відмирання» російської держави, навіть у її внутрішній організації.

Теорія відмирання держави вищою мірою нереалістична, і я гадаю, що, очевидно, Маркс і Енгельс прийняли її головним чином для того, щоб вибити грунт з-під ніг їхніх супротивників. Під супротивниками я маю на увазі Бакуніна й анархістів. Марксові не подобалось спостерігати будь-чий радикалізм, що перевищував його власний. Так само як Маркс, анархісти прагнули повалити існуючий соціальний лад, спрямовуючи свою атаку, одначе, супроти політико-правової, а не супроти економічної системи. Згідно з ними, держава була ворогом роду людського, який мусив бути знищеним. Утім, на противагу своїм супротивникам-анархістам, Маркс, виходячи із власних передумов, зміг легко показати ймовірність того, що інститут держави за соціалізму міг би виконувати нові й необхідні функції, а саме, функції охорони справедливості й свободи, покладені на нього великими теоретиками демократії.

17.9. Див. Capital, 799 — (ME, 23, 680-681).

17.10. У розділі «Taк зване первісне нагромадження» Маркса не цікавили, за його словами (р. 801), «чисто економічні пружини аграрної революції. Нас цікавлять її насильствені» (тобто політичні) «підойми» (ME, 23, 682).

17.11. Щодо багатьох фрагментів стосовно надбудови див. примітку 13 до розділу 15.

17.12. Див. текст до прим., указаній у попередній примітці.

17.13. Однією з найвизначніших і найцінніших частин «Капіталу», справжнім нетлінним документом людських страждань, є розділ VIII з першого тому під назвою «Робочий день», у якому Маркс окреслює ранню історію законодавства про працю. З цього чудово документованого розділу взято наведені цитати.

Слід, однак, чітко зрозуміти, що той самий розділ містить у собі матеріал, що цілковито спростовує марксистський «науковий соціалізм», заснований на npopoцтвi про постійно збільшувану експлуатацію робітників. Не можна читати цей Марксів розділ, не усвідомивши, що це пророцтво, на щастя, не справдилося. Втім, цілком можливо, що це сталося почасти внаслідок діяльності марксистів з організації праці, але основний внесок належить зрослій продуктивності праці, яка, в свою чергу, згідно з Марксом, є наслідком «капіталістичного нагромадження».

17.14. Див. Capital, 246 — (ME, 23). (Див. примітку 1 під текстом до цього уривку; в укр. виданні — прим. 67.)

17.15. Див. Capital, 257 і наст. — (ME, 23, 246 і наст.). Марксове зауваження в примітці 1 на цій сторінці (258) якнайцікавіше. Він показує, що такі випадки, як ці, були використані прихильниками рабства — реакційними торі для пропаганди на користь рабства. І він засвідчує, що з-поміж інших участь у цьому рухові на підтримку рабства брав Томас Карлейл — оракул (предтеча фашизму). Карлейл, якщо цитувати Маркса, звів «єдину велику подію сучасної історії, громадянську війну в Америці, до того рівня, що Петро з Півночі прагне проломити голову Павлові з Півдня, тому що Петро з Півночі наймає свого робітника «поденно», а Павло з Півдня — «довічно»» — (ME, 23, 246). Маркс тут цитує статтю Карлейла «Ilias Americana in Nuce» / / Macmillan's Magazine, August, 1863.І на цій підставі робить висновок: «Так луснула, нарешті, мильна бульбашка симпатій торі до міських — але зовсім не до сільських! — найманих робітників. Суть цих симпатій називається рабством» — (ME, 23. 246).

Одна з причин, чому я навів цей уривок, полягає в тому, що я бажаю наголосити на Марксовій цілковитій незгоді з переконанням, нібито нема великої різниці між рабством і «найманим рабством». Ніхто б не зміг показати так ясно, як Маркс, що скасування рабства (і, відповідно, запровадження «найманого рабства») є найважливішим і найнеобхіднішим кроком у визволенні гноблених. Термін «наймане рабство», таким чином, небезпечний і здатний ввести в оману, адже він був витлумачений вульгарними марксистами як указівка того, що Маркс погодився з тим, що є насправді карлейлівською оцінкою ситуації.

17.16. Маркс визначає «вартість» товару як середню кількість робочого часу, необхідного для його відтворення. Це визначення є чудовою ілюстрацією його есенціалізму (див. прим. 8 до цього розділу). Адже він запроваджує термін «вартість» з метою одержати дійсну сутність, що відповідає тому, що постає у формі ціни товару. Ціна — обманливий різновид явища, «Річ... може мати ціну, не маючи вартості», — пише Маркс (Capital, 79) — (ME, 23, 108); див. також прекрасні зауваження Коула у його «Вступі» до «Капіталу», зокрема, pp. XXVII і далі). Начерк Марксової «теорії вартості» буде зроблено в розділі 20. (Див. примітки 9-27 до вказаного розділу і текст.)

17.17. Щодо проблеми «найманих рабів» див. закінчення примітки 15 до цього розділу, а також Capital, 155 (зокрема примітку 1). Щодо Марксового аналізу, наслідки якого коротко окреслені тут, див., зокрема, Capital, 153 і далі, а також примітку 1 до ст. 153; див. ще розділ 20 цієї книжки, внизу.

Мій виклад Марксового аналізу можна підкріпити твердженням Енгельса з його «Анти-Дюрінга» з приводу стислого викладу «Капіталу». Енгельс пише (Н. о. М., 269 = GA, Special volume, 160-167) — (ME, 20, 156-157): «Інакше кажучи, коли навіть виключити можливість всякого грабежу, насильства і обману, коли навіть припустити, що всяка приватна власність первісно була заснована на особистій праці власника і що в усьому подальшому ході речей обмінювалися одна на одну тільки рівні вартості, — то ми й тоді при дальшому розвитку виробництва й обміну неминуче прийдемо до сучасного капіталістичного способу виробництва, до монополізації засобів виробництва та життєвих засобів у руках одного нечисленного класу, до зведення другого класу, що становить величезну більшість, до становища неімущих пролетарів, до періодичної зміни спекулятивної виробничої гарячки та торгових криз і до всієї нинішньої анархії виробництва. Увесь процес пояснено суто економічними причинами, причому жодного разу не було потреби посилатися на грабіж, насильство, державу або яке-небудь політичне втручання».

Можливо, цей уривок одного дня переконає вульгарних марксистів у тому, що марксизм не пояснює депресій змовою «великого бізнесу». Маркс сам зазначив (Das KapitaL, II, 406 і наст., курсив мій): «Капіталістичне виробництво включає в себе умови, які незалежно від доброї чи злої волі дозволяють лише короткочасне відносне благополуччя робітничого класу, та й то лише як передвістя чергової депресії».

17.18. Щодо доктрини «власності як крадіжки» або «власності як грабежу» див. також Марксову примітку про Джона Уотса в «Капіталі» (Capital, 601, прим. 1) — (ME, 23, 520, прим. 45).

17.19. Щодо гегельянського характеру відмінності між суто «формальною» і «дійсною» або «реальною» свободою чи демократією див. примітку 62 до розділу 12. Гегель полюбляв критикувати британську конституцію за її культ суто «формальної» свободи на противагу прусській державі, де «актуалізовано реальну свободу». Щодо цитати наприкінці цього абзаца див. уривок, процитований у тексті до примітки 7 до розділу 15. Див. також примітки 14 і 15 до розділу 20 і текст.

17.20. Щодо парадоксу свободи й необхідності захисту свободи з боку держави див. чотири абзаци в тексті перед приміткою 42 до розділу 6 і, зокрема, примітки 4 та 6 до розділу 7 і текст. Див. також примітку 41 до розділу 12 і текст, а також примітку 7 до розділу 24.

17.21. Стосовно цього аналізу можна було б заперечити, що коли ми припускаємо досконалу конкуренцію між підприємцями як виробниками й, зокрема, як покупцями праці на ринку праці (і коли ми далі припустимо, що не існує «промислової резервної армії» безробітних, яка б справляла тиск на цей ринок), то не можна говорити ні про яку експлуатацію економічно слабких економічно сильними, тобто робітників підприємцями. Та чи таке припущення про досконалу конкуренцію між покупцями на ринку праці реалістичне? Чи насправді не існує, приміром, на багатьох місцевих ринках праці лише єдиний значний покупець? Окрім того, ми не можемо припустити, що досконала конкуренція автоматично усунула б проблему безробіття, хоча б лише з тієї причини, що праця не може легко пересуватися.

17.22. Щодо проблеми економічного втручання держави й щодо характеристики нашої сучасної економічної системи як інтервенціонізму див. наступні три розділи, зокрема й примітку 9 до розділу 18. а також текст. Варто зазначити, що інтервенціонізм, у тому розумінні, як його вжито тут, є економічним додатком того, що я назвав у розділі 6 — текст до приміток 42-44 — політичним протекціонізмом. (Зрозуміло, чому термін «протекціонізм» не може бути вжитим замість «інтервенціонізму».) Див., зокрема, примітку 9 до розділу 18, примітки 25-26 до розділу 20 і текст.

17.23. Цей уривок цитується більш повно у тексті до примітки 14 до розділу 13. Щодо протиріччя між практичною дією й історицистським детермінізмом див. вказану примітку і текст до приміток 5 і наст. до розділу 22.

17.24. Див. підрозділ II розділу 7.

17.25. Див. В. Russell. Power (1938), зокрема pp. 123 та наст.; W. Lippmann. The Good Society, (L937), див. зокрема, pp. 188 і наст.

17.26. В. Russell. Power, pp. 128 і далі; курсив мій.

17.27. Закони на захист демократи й досі перебувають на зачатковій стадії розвитку. Дуже багато можна і треба зробити. Свобода друку, скажімо, необхідна, тому що громадськість повинна мати правдиву інформацію; але з цієї точки зору це буде зовсім недостатньою інституціональною гарантією того, що мету вдасться досягти. Те, що добрі газети, як правило, роблять зараз за своєю власною ініціативою, а саме, забезпечують громадськість всією важливою доступною їм інформацією, слід було б встановити як її обов'язок, чи то за допомогою ретельно розроблених законів, чи заснуванням морального кодексу, санкціонованого громадською думкою. Такі явища, як, скажімо, лист Зінов'єва, міг би регулювати закон, який дозволяв би анулювати результати виборів, виграних нечесними засобами, й який притягав би до відповідальності видавця, котрий нехтує своїм обов'язком забезпечувати всіма можливими засобами правдиву друковану інформацію, за завдану шкоду. У даному випадку це могло б бути відшкодуванням збитків, завданих новими виборами. Я не можу входити тут у подробиці, одначе, на моє тверде переконання, ми могли б легко подолати технічні труднощі, які постають на шляху проведення виборчих кампаній, значною мірою завдяки тому, що зверталися б не до пристрастей, а до розуму. Я не бачу причин, чому б нам, скажімо, не стандартизувати розмір, тип тощо виборчих проспектів і не заборонити виборчі плакати. (Це не обов'язково становить загрозу свободі, так само як і розумні обмеження, накладені на тих, хто виступає перед судом, покликані скоріше захищати свободу, а не загрожувати їй.) Сучасні методи пропаганди — це образа як громадськості, так і кандидата. Ту пропаганду, що цілком придатна для продажу мила, не слід використовувати в таких значних заходах, як вибори.

17.28. * Див. британський «Указ про контроль над угодами» (1947). Той факт, що цей указ навряд чи застосовували (їм явно не зловживали), показує, що навіть найнебезпечніше законодавство запроваджується без кричущої в тому потреби — вочевидь через те, що фундаментальну різницю між двома типами законодавства, а саме, тим, що встановлює загальні правила поведінки, й тим, що надає урядові можливість діяти на власний розсуд, недостатньо усвідомлюють.*

17.29. * Щодо цієї різниці й щодо вживання терміна «правова структура» див. F.A.Hayek. The Road to Serfdom. (Я цитую за 1-м англійським виданням, Лондон, 1944.) Див., приміром, р. 54, де Хаєк говорить про «різницю... між створенням постійної системи законів, у межах якої продуктивна активність визначається індивідуальним рішенням, і керуванням економічною активністю згори». (Курсив мій.) Хаєк наголошує на значенні передбачуваності правової системи; див., приміром, р. 56. *

17.30. Рецензія, видрукувана у Санкт-Петербурзькому «Вісникові Європи», цитується Марксом у «Післяслові до другого видання «Капіталу». (Див. Сарital, 871) — (ME, 23, 21).

Віддаючи належне Марксові, мусимо сказати, що він не завжди сприймав свою власну систему надто серйозно і був певною мірою ладен відхилитися трохи від своєї основної схеми. Він розглядав її швидше як точку зору (і як така, вона, безперечно, була найважливішою), а не як систему догм.

Через те на двох підряд сторінках «Капіталу» (Capital, 832 і наст.) ми читаємо твердження, яке підкреслює звичайну марксистську теорію вторинного характеру правової системи (або її характеру як покрову, як «видимості»), і друге, що приписує дуже важливу роль політичній силі держави й ясно підносить її до штибу повноцінної економічної сили. Перше з цих тверджень: «Автор мусив би пам'ятати, що закони не здійснюють революцій» (Capital, 832 — перекл. за англ. варіантом, — прим. перекл.) — стосується промислової революції й автора, котрий вимагав запровадження законів, що здійснили б цю революцію. Друге твердження є тлумаченням (і одним із найнеортодоксальніших, з марксистської точки зору) методів нагромадження капіталу; «Всі ці методи, — пише Маркс, — користуються державною владою, тобто концентрованим і організованим громадським насильством... Насильство є бабою-повитухою усілякого старого суспільства, коли воно вагітне новим. Само насильство е економічною потенцією» (Capital, 833). Аж до останнього речення, яке я виділив курсивом, уривок, безсумнівно, ортодоксальний. І лише це останнє речення виламується з цієї ортодоксальності Енгельс був більш догматичним. Можна порівняти, зокрема, одне з його тверджень в «Анти-Дюрінгу» (Н. о. М., 277), де він пише: «Ясно, яку роль відіграє в історії насильство у відношенні до економічного розвитку». Далі він провадить, що завжди, коли «політична влада діє всупереч цьому розвиткові... за небагатьма винятками, вона, як правило, падає під тиском економічного розвитку. Цими небагатьма винятками є ті поодинокі випадки завоювань, коли менш культурні завойовники винищували або виганяли населення завойованої країни і знищували його продуктивні сили... не уміючи їх використати»— (ME, 20, 177). (Пор. одначе, примітки 13-14 до розділу 15 і текст.)

Догматизм і авторитаризм більшості марксистів — справді приголомшуюче явище. Воно лише показує, що марксисти нераціонально використовують марксизм як метафізичну систему. Це помітно як серед радикалів, так і серед поміркованих марксистів. Е. Берне, приміром, висуває дивовижно наївне твердження (Н. о. М., ст. 374) про те, що «спростування... неминуче викривляють Марксові теорії», що, вочевидь, значить, що Марксові теорії неспростовні, тобто ненаукові. Але кожну наукову теорію можна спростувати й замінити іншою. Л. Лорат, з іншого боку (у своїй праці «Marxism and Democracy», p. 226), пише; «Дивлячись на світ, у якому ми живемо, ми вражаємося тій майже математичній точності, з якою втілюються головні передбачення Карла Маркса».

Сам Маркс, схоже, думав інакше. Я можу помилитися, але вірю у щирість його твердження (наприкінці його «Передмови до першого видання «Капіталу», Capital, 865 — (ME, 23, l0); «Я вітатиму будь-яку наукову критику. Що ж до передсудів так званої громадської думки... то моїм девізом, як і раніше, лишаються слова..: «Segui il tuo corso, е lascie dir lе gentil»9


    1. Каталог: authors
      authors -> Товаришки оповідання І
      authors -> Навчальний посібник для студентів сільськогосподарських вузів економічних спеціальностей львів видавництво «світ» 1995 ббк 65. 28я73 4-46
      authors -> 1. Частина Інтелект у цілому. С. 5 Частина Мислення й вирішення проблем
      authors -> І. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
      authors -> Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
      authors -> Рецензенти Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В
      authors -> 1. психологія як наука І навчальна дисципліна
      authors -> Від матки до альцгеймера


      Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   58


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка