Володимир Мельниченко Українська душа Москви (Михайло Максимович. Михайло Щепкін. Осип Бодянський. Микола Гоголь) Москва




Скачати 11,03 Mb.
Сторінка46/46
Дата конвертації03.07.2017
Розмір11,03 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   46

«Пам’ятник невсипущої діяльності Бодянського»
У нас немає можливості та й потреби розкривати розмаїту роботу Бодянського в ім’я України у Товаристві, передусім, в «Чтениях», тим більше, що наприкінці 80 рр. минулого століття вийшла книга Ольги Тодійчук1, яка переконливо показала його провідну роль у публікації джерел з історії України ХVІ—ХVІІІ століть та значний внесок ученого в розробку проблем історії України цього періоду через видання Товариства. Авторка відзначала «наполегливість і діяльну участь членів Товариства, в першу чергу його секретаря О.М. Бодянського, в розшукуванні й підготовці до видання документів, які збагатили джерельну базу вітчизняної історичної науки». Крім того, в «Чтениях» розкидано 112 статей і заміток самого Бодянського здебільшого у вигляді передмов до цих публікацій2. Зазначимо мимохідь, що навіть листи Бодянського, опубліковані пізніше, часто-густо перетворювалися в історичні есе. Скажімо, його лист до графа Сергія Строганова про стародавні російські й слов’янські монети, датований 27 грудня 1850 року, займає півсотні друкованих сторінок і є фактично самостійним науковим дослідженням, в якому не тільки описуються монети, а й даються грунтовні історичні довідки про персонажів на них зображених3.

Про повну зануреність Бодянського в роботу «Чтений» свідчить навіть те, що в останні роки життя на його столі замість скатертини сте-


______________________

1 Тодийчук О.В. Украина ХVІ-ХVІІІ вв. в трудах Общества истории и древностей российских. — К.: Наукова думка, 1989.

2 Венгеров С.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых. Т. V. С. 64.

3 Письмо О.М. Бодянского к графу Сергею Григорьевичу Строганову о древних русских и славянских монетах // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете, 1885. Январь—март. Книга первая. С. 1-48.
лили коректурні аркуші журналу. Українська проблематика в 60—70-х роках знаходилася в полі зору Бодянського й постійно відображалася на сторінках «Чтений». Досить нагадати, що з третьої книги «Чтений» в 1863 р. Бодянський почав друкувати «Сборник галицко-русских песен» Якова Головацького. Ще на початку 1861 року Головацький дякував Осипу Максимовичу за те, що той взяв його зібрання: «Слава Богу и Вам щиросердечна подяка, що уже раз зборник мой песен народных прогляне на белый свет». Але Бодянський зізнавався, що довго зустрічав перепони в обнародуванні збірника, а 4 липня 1865 року інформував Головацького про хід видання: «Сборник Ваш галицких песен выйдет, по расчету, вполне разве в будущем году. Теперь к тому, что получено было мною от Вас, допечатывается все, что вышло у вас по этой части из приобретенного мною в прошлогоднюю поездку за границу. Затем последуют: разночтения, объяснения, примечания и т.п. В каком виде песни издаются, Вы увидите из помещенного уже в посылаемых Вам теперь книгах “Чтений”. Когда же кончится, полагаю, можно будет подумать и о приложении к ним разных изображений (одежды и т.п.)…»

Насправді, збірник Головацького був настільки великим (в окремому виданні він склав аж чотири товстих томи), що друкування затягнулося на довгі роки. На початку 1871 року Бодянський писав Якову Федоровичу: «Касательно помещения песен Вашего собрания в “Чтениях”… он, как Вы изволите видеть, входит в каждую книгу наших “Чтений” в размере не менее 10 печатных листов; так будет до самого конца их; более же нельзя по самому объему повременного издания, состоящего из разных отделов…»1.


_____________________

1 Савченко Федір. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським. 1843—1876. С. 28, 32, 43.

Бодянський захищав публікацію пісень, зібраних Головацьким, від нападків: «Желание же перечить из любви к переченью может войти в голову лишь тому милому существу, о коем Малороссияне говорят, что “у него не все дома, нема десятой клепки”». Саме з приводу розміщення в «Чтениях» цих пісень і навіть шрифту, яким вони набираються, Бодянський нагадав декому про свій значний досвід видавничої роботи: «Печатая столько лет; мы не новички в деле печатном; знаем его не по наслышке; да несколько лет и заведывали сами типографиею Московского университета; знакомы также и с некоторыми заграничными печатнями. Что до пробелов, то они отвечают принятому образу печатания песен, считаемому нами для них лучшим. Правда, что многие песни улагаются без труда в два столбца, но еще большая часть не допускает того никоим образом при том наборе, коим они набираются. Чтобы достигнуть того, нужно было бы набирать их гораздо меньшим шрифтом, что не для всех было бы приятно и полезно. Надобно же в изданиях подобного рода иметь в виду глаза не одних молодых людей, которым и петит и нонпарель все благо и добро»1.

Пісні, зібрані Головацьким, друкувалися в «Чтениях» з невеликими перервами аж до 1877 р., коли Бодянський помер, виконавши свій обов’язок перед українською Галичиною. За словами Миколи Сумцова, «издание этих песен было со стороны Бодянского большой заслугой».

З 1863 по 1873 рр. Бодянський опублікував у «Чтениях» кілька важливих документів про діяльність православних святих Кирила і Мефодія, які відіграли визначну роль у розвитку слов’янського письменства і культури. В 1870 р. він видав за списком ХІІ століття

______________________

1 Бодянский О. Объяснение // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете, 1873. Январь-март. Книга первая. С. 359—360.

«Житие св. Бориса и Глеба» — синів київського князя Володимира Свято-славовича.

В 1873 р. Бодянський пережив ще один важкий момент у виданні «Чтений», про який читаємо в архівній біографії вченого, складеній в університеті після його смерті: «За статью против взглядов Любимова по поводу университетской реформы “Трилогия на трилогию” министр (Дмитро Толстой. — В.М.) обязал секретаря о всех, назначенных им для печатания статьях, докладывать предварительно в срочных заседаниях Общества. Граф Строганов после этого сложил с себя звание председателя… Новому председателю (Михайлу Погодіну. — В.М.) было высочайше повелено “чтобы все издания оного печатались не иначе, как с его разрешения и под его личную ответственность”»1.

Незважаючи на все це, в 1874 р. «Чтения» вмістили навіть підбірку «Малороссийских заклинаний», складену П.Єфименком, а найголовніше опублікували «Реестры всего войска Запорожского после Зборовского договора с королём польским Яном Казимиром» з передмовою Бодянського. Осип Максимович уперше побачив цей документ влітку 1842 року в Варшаві у сенатора Варшавських департаментів Андрія Стороженка та лише через півтора десятиліття «Реєстри» потрапили до його рук з допомогою Миколи Стороженка. Після цього пройшло ще сімнадцять років, але наполегливий Осип Максимович усе-таки надрукував цінний документ зі своєю передмовою, в якій, зокрема, зазначав: «Многие, смотря на эти “Реестра козацкие”, могут, пожалуй, заметить мне: не лучше ли было бы сделать из них одно лишь извлечение того, что покажется достойным извлечения в том или другом отношении? Конечно, можно бы удовольствоваться и подобным извлече-

_______________________________

1 Центральний історичний архів Москви, ф. 454, оп. 2, спр. 430, арк. 18-19.
нием; но я гляжу на “Реестра” несколько иначе. Они мне казались важными для Малороссийского народа, особливо его Козачества…»1.

До Слов’янського з’їзду в Москві (1867) Бодянський приурочив офіційну записку про діяльність Імператорського товариства історії і старожитностей російських при Московському університеті, в якій щодо журналу «Чтения» написав таке: «Не мне, конечно, члену и секретарю Общества, оценивать деятельность его на поле отечественного бытописания; скажу только, что оно всегда старалось, по мере средств, бывших в его расположении, и усердия членов, составлявших его в известную пору, исполнить возложенную на него Уставом его задачу. В какой мере удалось это ему — о том произнесет неумытный суд та самая История, которой оно служит»2. Проте в приватному листі Бодянський якось висловився з потаємною надією: «Статься может, помянут когда-нибудь и того чудака, что почти без всяких средств, сумел, однако же, всеми забытое “Общество”, спавшее более 40 лет, не только пробудить к жизни, но и поставить его в голове всех прочих ученых обществ, не задолжав никому ни гроша, и не получая за все свои труды и подвизания также ни гроша». Ця книга написана і в пам’ять про українського дивака, який впродовж усього московського життя не забував про свою Батьківщину і, як міг, працював у російській столиці в ім'я свого народу.

_____________________

1 Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора с королём польским Яном Казимиром, составленные 1649 года, октября 16 дня и изданные по подлиннику О.М. Бодянским // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете, 1885. Апрель-июнь. Книга вторая. С. І - ХХХІV.

2 О. Бодянский. Записка об Императорском обществе истории и древностей россий-ских при Московском университете // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете, 1877. Июль-сентябрь. Книга третья. С. 1-8.

«Прошу вислати Вашу карточку»
Бодянський залишив найменше своїх зображень серед героїв цієї книги. Збереглося їх буквально декілька. В 1879 р. журнал «Русская старина» (т. ХХV) вмістив портрет Осипа Максимовича з такою інформацією:

«Портрет О.М. Бодянского. К настоящей книге «Русской старины» приложен портрет Бодянского. Он исполнен с фотографической карточки, снятой в большой французской фотографии в Москве, за несколько лет до смерти Бодянского. Карточка эта сообщена нам в двух экземплярах, а именно: А.Е. Кудрявцевым и Н.П. Барсуковым1. Рисунок на дереве исполнен К.О. Брожем; гравировал портрет в Ницце академик гравер Его Величества Л.А. Серяков2».

Йшлося про портрет Бодянського, який згадав Іван Франко 22 березня 1894 року в листі до Агатангела Кримського: «Портрет Бодянського, думаю, підійде до “Житя і слова”, та тільки не знаю, коли ще він піде… Бодянський пішов би аж у 5 або 6 книжку…» На жаль, портрет московського професора так і не був уміщений в журналі, але дуже цікава сама увага Франка до Бодянського.

Задовго до Франка, ще в 1866 р., фотокарткою Бодянського цікавився Головацький, який писав у Москву зі Львова: «Прошу об благосклонном прислании Вашей карточки; пусть познаю драгоценное для меня лицо с карточки, когда судьба не позволила мне по сю пору познакомиться лично

______________________

1 Микола Платонович Барсуков (1838-1906) — історик і бібліограф, автор праці «Жизнь и труды М.П. Погодина» з 22 книг.

2 Сєряков Лаврентій Авксентійович (1824-1881) — гравер по дереву, один із кращих ксилографів у Європі. Працював, зокрема, для петербурзького журналу «Всемирная иллюстрация», в якому відділом ілюстрацій завідував з 1887 р. К.Брож.
с Вами1, несмотря на то, что уже от 20-и годов имею честь стоять в письменной переписке и в дружественных сношениях с Вами». Фотографії Бодянського маловідомі в Україні й сьогодні, тому автор вмістив всі зображення нашого земляка, що збереглися, в тому числі й рідкісний малюнок невідомого художника, зроблений на початку 30-х рр. ХІХ століття та подружню фотографію Бодянських у книзі «”На славу нашої преславної України” (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)» (2008).

Осип Бодянський помер 6 вересня 1877 року. Його учень і земляк Олександр Кочубинський писав, що це сталося «в скромном, но многим памятном флигеле, в глубине двора Мещериновой у Никитских ворот, в Москве». На останній сотій книжці «Чтений в Императорском обществе истории и древностей российских», що вийшла у 1877 р. незадовго до смерті вченого, зазначено цю адресу: «Секретарь Осип Максимович Бодянский, у Никитских ворот, в доме Мещериновой».

Після смерті Бодянського тут доживала вік і його вдова Марфа Микитівна. Книгопродавець Афанасій Астапов, який купив у неї бібліотеку славіста, згадував: «Поехали на Малую Никитскую против церкви Большого Вознесения, д. Мещерина во дворе». Тут допущено дві неточності (в назві вулиці й у прізвищі домовласника), проте немає сумніву, про який будинок ідеться. Бодянському подобався цей арбатський куточок біля церкви Великого Вознесіння. Але будинок Мещеринової був особливим, адже Бодянський жив у ньому двічі. Принаймні, Григорій Данилевський, який зустрічався з Осипом Максимовичем восени 1851 року, свідчив: «Бодянский тогда жил у Старого Вознесения на Арбате, на углу Мерзляковского переулка, в доме

___________________________



1 Головацький познайомився з Бодянським у Москві в 1867 р.
ныне Е.С. Мещерской, № 243… Теперь этот дом, № 314, принадлежит Н.А. Шереметевой. Он не перестроен, имеет, как и тогда, 16 окон во двор и 5 на улицу, в два этажа, с каменным балконом, на колоннах, во двор1». Про флігель не згадується, значить тоді Бодянський жив у іншій квартирі. В «Алфавитном указателе к плану Арбатской части» знаходимо точну інформацію про цей будинок за № 243: «Мещериновой Надежды Александровны, колежской ассесорши, на ул. Большой Никитской».

Але ми знаємо, що вже через рік Бодянський мешкав у Газетному провулку в будинку Ігнатьєвої; звідси професор виїхав аж у 1859 р., коли став управляючим в університетській друкарні на Страсному бульварі. Скажімо, в «Книге адресов жителей Москвы» за 1862 р. записано: «Типография Императорского Московского университета. Управляющий типографиею: Бодянский Иосиф Максимович. Статский советник. Дом типографии». В тій частині адресної книги, де йшлося про викладачів університету, знаходимо точніший запис: «Бодянский Осип Максимович. Статский советник. Тверская часть, на Страсном бульваре, в университетской типографии». На початку 1863 року Бодянський ще раз переїхав у будинок Мещеринової, в якому й жив до самої смерті. Наведена адреса підтверджується й офіційними паперами, що надходили до Бодянського, скажімо, в березні 1876 року: «Действительному статскому советнику Осипу Максимовичу Бодянскому, живущему 3 квартале в д. Мещериновой № 2622».

Отже, останні півтора десятка років Осип Максимович мешкав в арбатському куточку, в якому починав своє професорське життя після повернення з-за кордону, де в нього побував Шевченко в перші приїзди в

________________________



1 Данилевський писав це в 1886 р. Згаданий будинок, у якому Бодянський жив з 1849 р., не зберігся, на його місці — будинок № 31.

2 На той час номер будинку на плані Арбатської дільниці змінився.
Москву. Нагадаю, що в 40-х рр. Бодянський жив у будинку Олени Діц у Столовому провулку, затим у будинку Кузнєцова на Малій Нікітській вулиці та, нарешті, в будинку Мещеринової на Великій Нікітській вулиці. Не треба бути москвознавцем, щоб зрозуміти, що ці адреси знаходяться поруч, але тільки побувавши на місці переконаєшся, наскільки невеликим є той шматок арбатської землі, що так приваблював Осипа Максимовича.

Заповівши майно дружині, Бодянський збирався передати свої рукописи (ними він дорожив найбільше)1 та бібліотеку Никифору Артем’єву2, якого він називав своїм племінником (а за ним це робили й дослідники), хоча насправді той був племінником Артем’євої Марфи Микитівни. Никифор Артем’єв учителював, знав толк у книгах і навіть виконував якісь доручення Бодянського. Принаймні, 26 липня 1857 року Бодянський зазначив у щоденнику, що потрібна копія із «Житие Мефодия» за пергаментним списком Успенського собору для львівського історика Августа Бельовського «сделана племянником Никифором Артемьевым и сверена мною».

Відомо, що вчений, вже тяжко хворий, попросив свого лікаря: «Поддержи меня хоть немного, мне нужно сделать ещё кое-какие распоряжения». Це стосувалося якраз Артем’єва: «По желанию Бодянского была послана телеграмма Н. М. Артемьеву, его племяннику... но г. Артемьев не застал его в живых; он приехал спустя час после кончины своего дяди3. Таким образом, покойнику не удалось сообщить

___________________



1 Від’їжджаючи іноді з Москви, Бодянський завжди просив у випадку пожежі, передусім, зберегти дві шафи, де знаходилися його рукописи.

2 Молодший брат Федір, якому, звичайно, Бодянський міг довірити ці скарби, помер у 1873 р.

3 Бодянський послав телеграму не в Полтаву, де Артем’єв працював у класичній гімназії, а в Київ, очевидно, прагнучи привернути до неї більше уваги, проте вийшло так, що до племінника вона дійшла з запізненням.
свою волю племяннику, которому он всегда говорил, что библиотека его будет принадлежать ему...1 Владетельницей библиотеки осталась полуграмотная вдова, которая... и продала её букинистам рыночного торга за три тысячи рублей. От продажи в розницу букинисты получили свыше 20 тысяч»2 (Виділено мною. – В.М.). Сучасні дослідники також покладають усю вину на вдову: «Дружина вченого, далека від наукових інтересів чоловіка, вирішила продати книги, що залишилися після нього»3.

Проте заради справедливості відзначимо, що Марфа Микитівна спочатку запропонувала книги Московському університетові, який оцінив книжкову колекцію Бодянського в 12 тисяч рублів. Але коли відповідні документи було передано в Міністерство народної освіти, справа гальмувалася майже три роки в бюрократичній тяганині. Нагадаю, що Московський університет вже мав зібрання книг Бодянського, придбаних ним у закордонному відрядженні. За оцінкою сучасних учених, «бібліотека Бодянського є найбільш уміло вкомплектованою з усіх, що зберігаються на Моховій», тобто в старому приміщенні Московського університету. Зазначається, що ця бібліотека є «дуже важливим елементом спадщини російської культури і науки», а також те, що нині рідко зустрічається книгозібрання, котре «зберігало б

______________________

1 Тим самим бібліотека Бодянського мала бути в Україні.

2 Павловский Ив. Фр. Осип Максимович Бодянский в его дневнике 1849-1850 гг. // Русская старина. 1888. Т. 60. С.26.

3 Пашаева Н.М. Славянская библиотека О.М. Бодянского // Советское славяноведение, 1982. № 1. С. 101.

такий виразний відбиток особистості однієї людини»1. На превеликий жаль, в 70-х рр. ХІХ століття Московський університет явно прогавив унікальну можливість придбання ще однієї цілісної й багатющої слов’янознавчої бібліотеки Бодянського. Вдова, яка терпіла нестатки, змушена була продати бібліотеку задешево, й книги розійшлися в різні руки.

Суму в 3 тисячі рублів, віддану за всі книги Бодянського, пізніше підтверджено книгопродавцем Афанасієм Астаповим (мав лавку на Луб’янці), який 1880 р. купив їх у вдови: «Количеством книг было на семь ломовых возов и находились они в двух сараях»2. Очевидно, що в сарай книги відправила Марфа Микитівна. Серед покупців книг Осипа Бодянського були Рум’янцевський музей і Біржова бібліотека, а також Павло Щапов, який заповідав їх Російському історичному музею, Федір Мазурін (подарував Архіву Міністерства закордонних справ), Василь Ключевський, Микола Тихонравов та ін. Особливе значення для України мало придбання рукописів Осипа Бодянського Андрієм Титовим, адже ці матеріали потрапили потім у Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України: «Рукописи Осипа Максимовича я продал в г. Ростов Ярославской губернии Андрею Александровичу Титову. Это такой милый подвижный человек, что я ему целый сундук писем и переписки Бодянского переслал». Астапов свідчив, що були випадки, коли він віддавав книги мішками: «Благодарение Господу Богу, моя торговля шла быстро».
________________________

1 Сисс-Килишовський С. Славянская учебная библиотека О.М. Бодянского // Славяноведение, 2003. № 5. С. 104.

2 Астапов А.А. О покупке бумаг, рукописей и книг профессора О.М. Бодянского в 1880 году. Воспоминания старого букиниста. — М., 1912. С. 45, 48.

Після смерті вдови Бодянського до Артем’єва перейшли 11 зошитів українських народних пісень, які збирав Бодянський, і частина його щоденника. Коли учень Бодянського, професор Київського університету Олександр Котляревський незадовго до своєї смерті відвідав Полтаву як ревізор гімназії, де працював Артем’єв, той передав йому дядькового щоденника 1852-1857 рр. Від Котляревського, який невдовзі помер, ці сторінки потрапили через його сина до іншого учня московського славіста – одеського професора Олександра Кочубинського. Той опублікував їх частково з своїми коментарями в грудневому номері «Исторического вестника» за 1887 р. під назвою «О. М. Бодянский в его дневнике»1. Крім того, в Артем’єва зберігалися деякі сторінки щоденника вченого, які він передав Івану Павловському (побачили світ у 1888 р. у щойно згаданій публікації Павловського).


Біля могили Бодянського
Осип Максимович Бодянський був похований у святому для москвичів і всіх росіян місці — на території Новодівочого (Богородице-Смоленського) монастиря, заснованого в 1524 р. за обітницею великого князя Василя ІІІ в пам’ять взяття в 1514 р. Смоленська. В 1524-1525 роках у центрі монастиря було зведено чотирьохстовпний, п’ятиверхий собор ікони Смоленської Богоматері (Смоленський собор), який і став історичним ядром монастирського кладовища2. На авансцену російської історії Новодівочий монастир вийшов у лютому 1598 року, коли в ньому

_________________________



1 В 2006 р. цей щоденник вийшов у світ у московському видавництві «Жизнь и мысль» з передмовою та коментарями Т.Медовичевої.

2 В крипті (підземній усипальниці) були поховані царівна Анна Іванівна (1547-1550) — маленька донька Івана Грозного і Анастасії Романової, доньки царя Олексія Михайловича і Марії Милославської, царівни Софія Олексіївна (1657-1704), Євдокія Олексіївна (1560-1712) та Катерина Олексіївна (1658-1718), інші члени царської сім’ї.
відбулося всенародне обрання Бориса Годунова на царство, описане Пушкіним:

…Смотри; ограда, кровли

Все яруса соборной колокольни

Главы церквей и самые кресты

Унизаны народом.
Монастир став місцем постригу жінок царської сім’ї: в ньому жила вдова старшого сина Івана Грозного царевича Івана, а також насильно пострижені в монахині сестра Петра І царівна Софія і його перша дружина Євдокія Лопухіна та ін.1 Поховання Лопухіної в 1731 р. було останнім в ряду «царських гробниць». Затим на кладовищі монастиря ховали представників вищого дворянства, а з ХІХ століття — багатих купців і промисловців, діячів науки і культури.

На території Новодівочого монастиря створився некрополь, який нараховує нині близько ста поховань, серед них немало відомих в Україні та Росії прізвищ. Скажімо, ще задовго до Бодянського тут було поховано знаменитого поета, генерал-лейтенанта, командувача партизанського загону в Вітчизняній війні 1812 р. Дениса Давидова (1784-1839), учасників цієї війни письменника Михайла Загоскіна (1789-1852), письменника Івана Лажечникова (1792-1869), князя, драматурга, академіка Олександра Шаховського (1777-1846), учасників Вітчизняної війни 1812 року, декабристів генерал-майора Михайла Орлова (1788-1842), який приймав капітуляцію Парижа, князя Сергія Трубецького (1790-1860), який був обраний диктатором повстання, але на Сенатську

________________________

1 В 1922 р. монастир було закрито, в 1926 р. утворено історико-побутовий і художній музей, з 1934 р. — філіал Історичного музею. З 1980 р. в Новодівочому монастирі знаходилася резиденція митрополита Крутицького і Коломенського. В 1994 р. знову засновано жіночий монастир. Смоленський собор і багато інших корпусів знаходяться у віданні музею. З 1995 р. в Смоленському соборі поновилися служби в престольні свята.
площу не з’явився... В 70-х рр. ХІХ століття на території Новодівочого монастиря знайшли довічне пристанище друзі Бодянського літератор Микола Сушков (1796-1871) і письменник, історик, академік Михайло Погодін (1800-1875).

Після Бодянського в некрополі були поховані історик, академік Сергій Соловйов (1820-1879), письменник Олександр Писемський (1821-1881), поет, перекладач Шевченкових віршів Олексій Плещеєв (1825-1893), релігійний філософ, поет Володимир Соловйов (1853-1900), математик, професор Московського університету, батько Андрія Бєлого Микола Бугаєв (1837-1903), письменник Антон Чехов (1860-1904)1 та ін.

Могила Бодянського знаходиться за південним фасадом п’ятивікового Смоленського собору. Від неї до древнього собору три десятки кроків, а до витонченої красуні, дзвіниці Новодівочого монастиря (1689-1690) — сотня кроків. Так само — до монастирської стіни, за якою розташовано Новодівоче кладовище, де перепоховані видатні друзі Бодянського — Микола Гоголь і Сергій Аксаков.

Бодянського поховано поруч із Михайлом Погодіним, який помер за два роки до нього. В «Русских ведомостях» (1895), які розповідали про «могили російських письменників у Москві», читаємо:

«М.П. Погодин. Продолжая путь по… дороге, огибающей кладбище, расположенное вокруг храма во имя Смоленской Божьей Матери, против южной стороны последнего, на краю дороги увидим… 4 больших тополя и ряд памятников, в том числе — Погодина… неправильной формы каменная глыба, на ней — четырехконечный чер-
____________________

1 Прах Чехова було перенесено на Новодівоче кладовище в 1933 р.

ного гранита крест1

О.М. Бодянский. Почти рядом с памятником Погодина… находится белая мраморная четырёхгранная колонна с херувимами».

Книгопродавець Астапов згадував, як він відвідав могилу Бодянського на самому початку ХХ століття: «В 1902 году, в день двадцатипятилетия кончины Осипа Максимовича, 6 сентября я поехал в Новодевичий монастырь к поздней обедне, отстоял обедню и панахиду. Священик по своему вдохновению предложил мне пойти на его могилу литию пропеть. “Да ты знаешь ли, где его могила?” — спрашивает он меня — “К нему никто не ходит!” — Я говорю, что знаю; он отслужил литию и меня спрашивает: “Что же ты ученик что ли его” — Я говорю, нет, я только после его смерти книги купил. — “Да, это честь тебе делает, что ты добро помнишь”. Вероятно вдова Марфа Никитична вклад сделала по простоте своего сердца2, но могила запущена, некому обратить внимание…»

Нині могила Бодянського доглянута, проте відвідують її мало, бо в сучасних спеціальних виданнях3 про могилу славіста не сказано ні слова. Певно,що це йде від незнання постаті відомого вченого і небажання поцікавитися, хто він був, чим заслужив посмертної шани.

____________________



1 Хрест до нашого часу не дійшов, а брилоподібний надгробок можна побачити й сьогодні.

2 Йдеться про гроші, які заплатила вдова за поховання Бодянського на території Новодівочого монастиря.

3 Дельнов А. Новодевичий некрополь и монастырь. — М., 2006; Рябинин Ю. Жизнь московских кладбищ. История и современность. — М., 2006 та ін.

В цих книгах містяться біографічні довідки практично про всіх людей, які поховані на території Новодівочого монастиря, але Бодянський навіть не згадується.

Ми ж пам’ятатимемо, що друг Тараса Шевченка, українець Осип Бодянський похований у Москві на території Новодівочого монастиря, і про його могилу тепер знатимуть в його неньці Україні. Мармурової надмогильної колони з херувімами вже давно немає, але надгробок — гранітна стела з написом — прекрасно збереглася:

«Бодянский

Осип Максимович

1808—1877

професор Московского университета

историк».


Я частенько бував біля могили Бодянського, особливо гарно тут наприкінці травня — початку червня, коли відцвітає бузок, під спекотним сонцем сумовито схиляють листя старі берези й молоді липи, щемливо пахне свіжоскошеною травою, а нескошена росте по-сільському вільно, поцяткована сивими круглячками пухнастих кульбаб. Міський гул за стінами монастиря здається чужим і другорядним, а тут — тихо, спокійно, вітер шумить у густих верховіттях старих і високих лип і кленів...

Тут спочиває вічним сном останній із чотирьох великих українців, яким і присвячена ця книга.



«На славу нашої преславної України»
(замість післямови)
Коли в Москві помер Осип Бодянський — останній з головних дійових осіб нашої книги — Антону Чехову, який мав українське коріння і зізнавався, що любить український народ і Тараса Шевченка, йшов вісімнадцятий рік, і він уперше відвідав Москву. Через два десятиліття Чехов вклав у вуста своєї героїні з п’єси «Дядя Ваня» неперевершено пронизливі й прості слова про людську смерть:

«…Когда наступит наш час, мы покорно умрем и там за гробом мы скажем, что мы страдали, что мы плакали, что нам было горько, и Бог сжалился над нами, и мы… увидим жизнь светлую, прекрасную, изящную, мы обрадуемся и на теперешние наши несчастья оглянемся с умилением, с улыбкой — и отдохнем… Мы отдохнём! Мы услышим ангелов, мы увидим всё небо в алмазах, мы увидим, как всё зло земное, все наши страдания потонут в милосердии, которое наполнит собою весь мир, и наша жизнь станет тихою, нежною, сладкою, как ласка. Я верую, верую…»



Вічна пам’ять великим українцям, які працювали, раділи й страждали в Москві «на славу нашої преславної України».

Амінь.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   46


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка