„Вплив фізичних вправ на серцево-судинну систему




Скачати 158,26 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір158,26 Kb.
РЕФЕРАТ

на тему:


„Вплив фізичних вправ на серцево-судинну систему”

План


Вступ.

1. Лікувальна фізкультура.

2. Фізичні вправи і серцево-судинна система.

3. Вплив фізкультури на серцево-судинна систему.

Список використаної літератури.

Вступ

Лікувальна фізична культура - метод лікування, що використовує засоби фізичної культури з лікувально-профілактичною метою та для більш швидкого відновлення здоров’я і працездатності хворого, запобігання наслідкам патологічного процесу. ЛФК розглядають як метод патогенетичної терапії, оскільки у разі застосування засобів лікувальної фізкультури у загальну відповідну реакцію всього організму включаються і ті фізіологічні механізми, які беруть участь у патогенетичному процесі.

ЛФК є методом активної функціональної терапії, оскільки засоби лікувальної фізкультури здатні збільшувати функціональні резерви органів і систем, підвищувати функціональну адаптацію хворого та забезпечувати профілактику функціональних розладів.

Систематичні заняття лікувальною фізкультурою сприяють загальному оздоровленню, зміцненню м’язевого апарату, активізації роботи серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, сприяють фізичному розвитку. Під їх впливом покращується кровообіг в тканинах тих чи інших органів, що в свою чергу активізує процеси регенерації, обмінні і трофічні процеси, тим самим запобігаючи прогресуванню і загостренню захворювання. Крім того, систематичні заняття лікувальною фізкультурою з дітьми, допомагають формувати у них дбайливе ставлення до власного здоров’я, навички суспільної поведінки, сприяють розвитку морально-вольових якостей особистості.

Організм людини виконує різні види механічної роботи за допомогою системи скелетних м’язів. Робота м’язів може бути статичною та динамічною. Статична робота виконується завдяки функціональному стану тих або інших м’язових груп, динамічна, крім цього, залежить від ефективності механізмів, що постачають енергію (серцево-судинна та дихальна системи, кров), а також від її взаємодії з іншими органами.

У стані спокою рівень метаболізму скелетних м’язів невеликий, а в разі максимальних динамічних навантажень він може збільшуватись у 50 разів. Це зумовлює потребу значної активізації функції різних органів для підтримки необхідного рівня процесів обміну. Переносність фізичних навантажень відображає функціональний стан організму і, найперше, стан серцево-судинної системи (ССС). Фізичні вправи сприяють збільшенню рівня процесів обміну, який зростає зі збільшенням навантажень. Як відомо, коефіцієнт безпеки для транспортування кисню дорівнює 3, тобто підвищення метаболізму більш ніж триразове призвело б до вираженого кисневого голодування тканин, якби воно не супроводжувалось посиленням діяльності серця. У випадку інтенсивного навантаження хвилинний об’єм крові може збільшуватись порівняно зі станом спокою у 6 разів, коефіцієнт утилізації кисню – утричі. В результаті постачання кисню до тканин збільшується приблизно в 18 разів, що дає змогу у разі інтенсивних навантажень у тренованих людей досягти зростання метаболізму в 15-20 разів порівняно з рівнем основного обміну. Під впливом систематичних занять фізичною культурою в організмі розвивається комплекс структурно-функціональних змін, спрямованих на оптимізацію функціонування як всього організму, так і окремих його систем. Не є винятком й апарат кровообігу, оптимізація функціонування якого є необхідною умовою досягнення високого рівня здоров’я.

Експериментальне підтвердження про ефективність впливу на серцево-судинну систему (ССС) здобула розроблена нами система оздоровчо-тренувальних занять. Однак проведені дослідження не дали змоги визначити закономірності та особливості впливу на систему кровообігу різних за формою і потужністю фізичних навантажень з їх певною послідовністю в занятті. Тому було проведено велику кількість досліджень для визначення впливу кожної окремої частини заняття, а також всього заняття в цілому на діяльність ССС.

Кожне заняття складалося з шести частин. У перших трьох виконували динамічні вправи. В четвертій і шостій – статичні вправи Хатха-Йоги. П’ята частина – релакспауза, тобто повне розслаблення в положенні лежачи. У дослідженнях брали участь здебільшого студенти та люди середнього віку, які займались за запропонованою системою протягом 1,0-1,5 року.



Фізичні вправи і серцево-судинна система

Динаміку головних гемодинамічних показників вивчали протягом всього заняття, тобто в стані спокою у горизонтальному та вертикальному положеннях тіла, після кожної частини заняття, після всього заняття та під час відновлення. Частоту серцевих скорочень (ЧСС) визначали пальпаторним методом (після навантажень за 10 с), артеріальний тиск (АТ) систолічний (СТ), діастолічний (ДТ) тиски – за методом Короткова на плечовій артерії. Систолічний (СО) та хвилинний (ХОК) об’єм серця визначали за емпіричними формулами Старра.

Для аналізу ритму серця використовували метод варіаційної пульсометрії. Варіаційні пульсограми записували на одноканальному електрокардіографі ЕКІК-01 у другому стандартному відведенні. Безперервну реєстрацію 100 кардіоциклів з підрахунком інтервалів R-R ЕКГ проводили до заняття, після кожної частини заняття та після його закінчення. Для аналізу ритму серця визначали показники, що характеризують рівень функціонування кардiосистеми: мода (М0), амплітуда моди (АМ0%), а також показники, що визначають ступінь варіації – максимальну (МхRR) та мінімальну (МnRR) амплітуди кардіоінтервалів, варіаційний розмах (ДRR) і похідний показник – індекс напруги (ІН) [4]. Для зручнішого сприйняття результатів досліджень розглянемо спочатку зміни в показниках гемодинаміки протягом занять. До початку занять у положенні лежачи показники ЧСС становили 62,0± 2,8 уд./хв., стоячи 74,0±2,8 уд./хв, показники АТ відповідно 120,5±1,5 / 58,8±2,0 та 111,1±2,0 / 70,0±3,3 мм рт.ст. Як видно з табл. 1, зміни положення тіла вплинули і на показники СО та ХОК. У положенні лежачи СО становив 79,4±2,3 мл, а у положенні стоячи зменшився на 32,3±0,3 % і дорівнював 62,0±2,8 мл. Аналогічні зміни простежувались і в показниках ХОК, вони, відповідно, зменшилися на 7,4±0,2 %. 

Таблиця 1

Показники гемодинаміки в спокої та після навантаження протягом заняття (М±m)

Частини

заняття


ЧСС,

уд./хв


СТ,

мм.рт.ст.



ДГ,

мм.рт.ст.



СО,

мл

ХОК,

л/хв



До заняття

(лежачи)


62,0±2,8

120,5±1,5

58,8±2,0

79,4 ±2,3

4,92± 0,2

До заняття

(стоячи)


74,0±2,8

111,1±2,0

70,0±3,3

62,0±2,8

4,58±2,8

Перша

144,6±8,2

160,1±3,5

65,2±3,3

93,6±1,9

13,4±0,5

Друга

175,3±3,4

182,2±3,4

60,5±1,6

109,9±3,7

19,2±1,0



Третя

133,0±4,7

166,6±2,3

68,3±2,3

93,8±3,4

12,4±0,8

Четверта

65,3±3,3

120,0±2,3

60,0±2,3

77,9±2,9

5,05±0,3

П’ята

61,3±2,4

115,5±1,5

59,4±1,5

76,1±1,8

4,65±0,2

Шоста

79,3±2,4

112,2±2,4

66,1±3,1

73,1±2,4

5,7±0,5

Через 2 хв після заняття

74,0±2,8

111,6±2,3

68,8±2,0

66,9±2,0

4,94±0,4

Після 15-20-хвилинної розминки, яка складається з різноманітних видів ходьби, бігу, вправ у русі та танцювальних рухів, ЧСС зросла до 144,6±7,2 уд./хв, що на 95,4±0,2 % у порівнянні з показниками в положенні стоячи до навантаження, СТ збільшився від 111,1±2,0 до 160,1±3,5 мм рт.ст, а ДТ зменшився від 70,0±3,3 до 65,2±3,3 мм рт.ст, СО збільшився в 1,5 раза, ХОК – до 13,4±0,5 л/хв. За даними літератури, навантаження при ЧСС 140-160 уд./хв характеризується як аеробне. Для зростання тренувального ефекту під час цього навантаження тривалість виконання вправ повинна бути не менше 5 хв, у результаті чого позитивні зрушення відбуваються в ліпопротеїдному складі крові, однак не виявляються в показниках МПК і ПАНО.

У другій частині заняття (20-25 хв) виконували вправи з вихідного положення стоячи на всі м’язові групи поточним методом. Під час цього ЧСС у наших обстежуваних зростала до 175,3±4,4 уд./хв, АТ становив 182,2±3,4 / 60,5-1,6 мм рт.ст. Порівняно з попереднім навантаженням СО збільшився на 17,4±1,1%, а ХОК на 43,2±0,8%. Отже, робота на цьому відрізку заняття переважно виконувалась в аеробно-анаеробному режимі. Літературні дані свідчать про те, що такий тренувальний режим найперше супроводжується підвищенням максимального споживання кисню (МСК) та збільшення рівня порогу анаеробного обміну (ПАНО).

У третій частині заняття (20-25 хв) виконували вправи на всі м’язові групи з вихідних положень сидячи, лежачи, стоячи на колінах тощо. ЧСС у цьому разі досягала 133,0±4,4 уд./хв, що відповідає аеробному характеру навантажень.

Показники АТ були близькими до показників першої частини заняття і становили 166,6±2,5 / 68,3±2,3 мм рт.ст, тобто СТ став нижчим на 9,3 ±0,8 %, а ДТ збільшився на 12,8±0,6 % порівняно з попередньою частиною заняття.

У четвертій частині заняття виконували статичні вправи Хатха-Йоги протягом 35-40 хв. Утримання кожної пози тривало від 1,5 до 6,0 хв, відпочинок після кожної з поз – у Шавасані (лежачи на спині) або в Макрасані (лежачи на животі) 1,0-1,5 хв. Зменшення ЧСС до 65,3±3,3 уд./хв було зафіксоване вже під час виконання першої пози з невеликим коливанням (±5,6 уд./хв) її показники зберігались протягом усього комплексу йогівських вправ. АТ майже відновився, його показники становили 120,0±23 / 60,0±2,3 мм рт.ст., що збігається з показниками до початку заняття в положенні лежачи. СО зменшився порівняно з попередньою частиною заняття на 20,4±0,8 % і становив 77,9±2,9 мл, що на 1,9±0,2 % менше від вихідного рівня у такому ж положенні тіла. ХОК зменшився на 14,15±1,0 л/хв порівняно з другою частиною і на 7,35±0,2 л/хв – з третьою.

Порівняно з вихідним рівнем показники ХОК були вищими всього на 2,6±0,2%, тобто різниця між показниками не достовірна (Р>0,05).

Отже, всі отримані показники гемодинаміки свідчать про те, що характерна для Йоги статична робота сприяє відновленню функцій ССС.

У п’ятій частині заняття проводили релаксацію в положенні лежачи на спині (12-15 хв), у результаті чого ЧСС стала меншою від вихідного рівня при такому ж положенні тіла на 1,1±0,2 %, її показники становили 61,3±2,4 уд./хв. СТ знизився до 115,5±1,5 мм рт.ст., що на 4,3±0,4 % менше від вихідних показників. ДТ зменшився до 59,4±1,5 мм рт.ст. Показники СО і ХОК зменшились відповідно до 76,1±1,8 мл та 4,65±0,2 л/хв і стали нижчими, ніж вихідний рівень за аналогічного положення тіла.

У шостій, завершальній частині заняття виконували вправи Хатха-Йоги в положенні сидячи протягом 10-15 хв. Після чого в положенні стоячи вимірювали ЧСС і АТ. Відразу після закінчення заняття показники ЧСС становилили 79,3±2,4 уд./хв, що на 6,7±0,3 % більше від вихідного рівня у тому ж положенні тіла. СТ зменшився на 2,9±0,3 % від показників після релаксації, однак був вищим від вихідного рівня на 0,9±0,1 %. ДТ збільшився до 66,6±3,1 мм рт. ст., однак його показники не досягли вихідних даних на 5,9±0,2 % (Р<0,05).

Через 2 хв після закінчення заняття показники ЧСС досягли вихідного рівня, тобто відбулось їх повне відновлення, АТ став близьким до вихідного рівня – 111,6±2,3 / 68,8±2,0 мм рт. ст., повне його відновлення відбулося на третій хвилині. Показники СО і ХОК після закінчення заняття відповідно становили 71,1±6,4 мл та 5,7±0,5 л/хв, а через 2 хв відновлення зменшились до 66,9±2,0 мл та 4,94±0,4 л/хв, що майже відповідає вихідним даним. Різниця між усіма показниками гемодинаміки до початку заняття та після 2 хв відновлення не достовірна (Р>0,05). Швидке відновлення всіх показників гемодинаміки після заняття можна пояснити тим, що ці процеси почалися вже від четвертої частини заняття, тобто приблизно за 60-70 хв до його закінчення.

Невелике збудження серцевого ритму в шостій частині пов’язане не стільки з виконанням вправ, яке відбувалося в повільному темпі і, головно, було спрямоване на розвиток гнучкості, скільки зі зміною положення тіла.

Отож, аналіз показників гемодинаміки протягом усього заняття дає змогу зробити висновок, що тренувальний вплив на ССС мають вправи перших трьох частин заняття в аеробному та аеробно-анаеробному режимах, а вправи Хатха-Йоги та релаксація прискорюють відновні процеси.

Вплив фізкультури на серцево-судинна систему

Аналогічно розглянемо динаміку показників кардіорегуляції.

З табл.2 видно, що в стані спокою максимальне значення кардіоциклів (МхRR) відповідало зоні нормергічної регуляції, а мінімальне (МnRR) адренергічній зоні, що свідчить про підвищення адренергічних впливів. Однак розмах варіативності (ДRR) в усіх студенток був високим – 0,33±0,04 с, що відповідає нормі за даними літератури.

Таблиця 2

Показники кардіорегуляції в спокої та протягом усього заняття (М±m)

Частина заняття | МхRR | МnRR | ДRR | М0 | АМ0, % | ІН

до заняття | 0,97±0,07 | 0,64±0,05 | 0,33±0,04 | 0,75±0,03 | 26,2±3,60 | 53,4±8,40

Перша | 0,58±0,02 | 0,49±0,02 | 0,08±0,01 | 0,52±0,02 | 38,8±1,20 | 421,8±43,20

Друга | 0,56±0,01 | 0,41±0,02 | 0,15±0,01 | 0,53±0,03 | 41,5±0,83 | 261,4±27,60

Третя | 0,55±0,02 | 0,44±0,02 | 0,1±0,01 | 0,53±0,03 | 87,5±1,90 | 794,1±72,70

Четверта | 0,69±0,02 | 0,56±0,02 | 0,13±0,01 | 0,65±0,01 | 81,4±1,90 | 494,4±29,70

П’ята | 0,90±0,02 | 0,60±0,03 | 0,30±0,01 | 0,72±0,01 | 74,5±1,80 | 172,4±19,30

Шоста | 0,96±0,06 | 0,51±0,07 | 0,45±0,03 | 0,72±0,03 | 30,8±4,50 | 47,3±7,10 

Значення М0 становило 0,75±0,03 с, що відповідає середньому значенню кардиоциклів; АМ0 дорівнювало 26,2±3,6 %, а ІН – 53,4±8,4, що відповідає типу кардіорегуляції.

Після першої частини заняття значно зменшились МхRR і МnRR, а ДRR становив 0,08±0,01 с, що свідчить про перевагу адренергічних впливів на “пейсмекер”. Значення М0 становило 0,52±0,02 с, що на 30,7 % менше, ніж до заняття, і свідчить про зниження активності гуморального каналу регуляції ритму серця. АМ0, що характеризує симпатичні впливи на кардіорегуляцію, збільшилось до 38,8±1,2 %. Значно збільшився (до 421,8±43,2) ІН, що, на наш погляд, може характеризувати процеси впрацьовування кардіосистеми під час розминки.

Після другої частини заняття адренергічні впливи збільшились. МхRR зменшилось на 0,02 с, а МnRR на 0,08 с порівняно з попередньою частиною заняття, однак розмах варіативності збільшився до 0,15±0,01 с. Незначне зростання М0 (на 0,01 с) не може характеризувати активізацію гуморальної регуляції. Достовірно збільшились (Р<0,01) показники АМ0 у другій частині заняття порівняно з першою, що також є ознакою подальшого збільшення адренергічних впливів. Значно зменшився ІН – до 261,4±27,6.

Отже, отримані показники можуть свідчити про стабілізацію кардіорегуляції після розминки під час виконання вправ в аеробному й аеробно-анаеробному режимах у вертикальному положенні тіла.

У третій частині заняття МхRR недостовірно зменшується (до 0,55±0,02 с), а МnRR збільшується до 0,44 ±0,02 с, завдяки чому розмах варіативності стає меншим на 0,05 с. Достовірно збільшилась (Р<0,001) порівняно з другою частиною заняття АМ0 (87,5±1,9 %). Усе це характеризує подальше зростання адренергічних впливів на кардіорегуляцію. Активність гуморального каналу регуляції ритму серця залишилась на попередньому рівні. Значно змінився (Р<0,01) показник ІН – він збільшився до 794,1±72,7, що свідчить про зростання збудження системи кровообігу. Очевидно, такі особливості кардіорегуляції пов’язані з м’язовою роботою у горизонтальному положенні тіла, коли завдяки позитивним інотропним впливам на серце збільшуються сила та швидкість скорочення міокарда. За даними літератури, у яких ІН 100-900, то розвивається помірний стрес, який не призводить до суттєвих зрушень гомеостазу.

Після четвертої частини заняття на 25,4 % зросли максимальні і на 27,2 % мінімальні значення кардіоциклів. Розмах варіативності збільшився на 30 %. Значно активізувався гуморальний канал кардіорегуляції, М0 збільшилась до 0,65±0,01 с, що на 22,6 % більше, ніж у попередній частині заняття. Дещо зменшились (на 7,4%) адренергічні впливи. Значно знизився ІН. Як видно з табл. 2, це пов’язано, головним чином, з активізацією гуморального каналу регуляції ритму серця і частково холінергічними впливами, що можна пояснити і горизонтальним положенням тіла, під час виконання вправ, і активізацією діяльності залоз внутрішньої секреції під час статичних вправ Йоги. Після релакспаузи в п’ятій частині заняття динаміка всіх показників свідчить про подальші відновні процеси в системі кардіорегуляції. Достовірно (Р<0,05) збільшились показники МхRR (до 0,90±0,02 с). Зміни MnRR були несуттєвими, однак розмах варіальності збільшився до 0,30±0,01 с і майже дорівнював вихідному рівню, що свідчить про активізацію холінергічних впливів. Показники М0 становили 0,72±0,01, тобто збільшились на 10,7 % порівняно з попередньою частиною заняття і всього на 4,0 % не досягли вихідних даних, що характеризує активізацію гуморального каналу регуляції ритму серця. Значення АМ0 зменшилось на 6,9 % порівняно з даними в четвертій частині заняття, однак було більшим від вихідних даних, що можна охарактеризувати як тенденцію до послаблення адрегергічних впливів. Після релакспаузи значно зменшився ІН (до 172,4±19,3), що в 2,8 раза менше, ніж після виконання вправ Йоги (Р<0,001).

Після четвертої частини заняття гуморальні впливи залишаються на попередньому рівні, а нервова регуляція серцевого ритму суттєво змінюється за характером впливів. У разі незначного зростання МхRR і зменшення МnRR достовірно збільшився (Р<0,05) порівняно з даними попередньої частини заняття розмах варіативності. Значно зменшились АМ0 і ІН, їхні показники майже дорівнювали вихідним. Як бачимо (див. табл. 2) за даними кардіорегуляції в четвертій частині заняття у студенток переважали холінергічні впливи на “пейсмекер”. Аналіз отриманих результатів дав змогу визначити вплив різних видів фізичних навантажень на кардіорегуляцію. Наприклад, для періоду впрацьовування характерне значне посилення адренергічних впливів, про що свідчать зменшення МхRR, МnRR, ДRR і М0 та збільшення АМ0 і ІН.

Незначне посилення адренергічних впливів та зниження ІН під час виконання вправ в аеробному та аеробно-анаеробних режимах у вертикальному положенні тіла свідчать про адаптацію організму до навантажень. Зміна положення тіла на горизонтальне під час аеробних навантажень сприяє значному зростанню адренергічних впливів на кардіорегуляцію. Зменшуються показники ДRR, значно зростають АМ0 та ІН.

Під час виконання роботи в зонах великої та субмаксимальної потужностей (друга і третя частини заняття) не зафіксовано змін у гуморальному каналі регуляції ритму серця. Значення М0 достовірно (Р<0,05) зменшується під час впрацьовування (розминка) і не змінюється протягом усього періоду конкретних навантажень.

У разі ізометричного режиму роботи, тобто у процесі виконання вправ Йоги відбувається активізація гуморального каналу регуляції ритму серця, достовірно (Р<0,05) зростає М0. Окрім того, зафіксована тенденція до посилення холінергічних впливів. Зростають показники ДRR та зменшуються АМ0 і ІН. Закономірним для релаксації є значне зростання холіенергічних впливів на “пейсмекер”. Достовірно збільшуються показники ДRR, М0 та зменшуються АМ0 і ІН.

Отже, починаючи з четвертої частини заняття, поступово відновлюється кардіорегуляція, завдяки активізації гуморального каналу регуляції під час Йоги і релаксації, та настає повне відновлення в кінці заняття з посиленням вагусної регуляції.

Виконані дослідження дали змогу визначити головні закономірності й особливості впливу різних фізичних навантажень і їхньої послідовності в занятті на функціонування серцево-судинної системи. Головний тренувальний ефект на систему кровообігу зафіксований під час виконання динамічних вправ в аеробному та аеробно-анаеробному режимах. Зміна потужності роботи, характеру м’язових скорочень та положення тіла під час виконання вправ протягом заняття створюють умови для вдосконалення адаптаційно-компенсаторних реакцій організму на різні види навантажень. Вправа Хатха-Йоги і релаксація в другій половині заняття сприяють значному посиленню відновних процесів після навантажень. Визначені закономірності й особливості втоми та відновлення під час різних видів м’язової роботи в конкретній послідовності є надійною фізіологічною основою для підвищення оздоровчо-тренувального ефекту від занять фізичною культурою.

Список використаної літератури

1.       Аграненко В.С., Залесский Н.З., Панов Г.М. Состояние сердечно-сосудистой системы конькобежцев-многоборцев в зависимости от особенностей тренировочного процесса // Теория и практика физической культуры. 1978. № 2. С.26-29.

2.       Амосов Н.М., Бендет Я.А. Физическая активность и сердце. К., 1989.

3.       Амосов М.М. Роздуми про здоров’я. К., 1990.

4.       Баевский Р.М. Кибернетический анализ процессов управления сердечным ритмом // Актуальные проблемы физиологии и патологии кровообращения. М.,1976.

5.       Баевский Р.М., Кириллов О.Н., Клецкин С.З. Математический анализ изменений сердечного ритма при стрессе. М., 1984.

6.       Васильева В.В., Семёнов Н.И., Стеночкина Н.А. Функциональное состояние органов кровообращения в процессе адаптации к выполнению длительной напряженной физической работы // Теория и практика физической культуры. 1987. №8. С.46-48.

7.       Виру А.А., Юримяк Т.А., Смирнова Т.А. Аэробные упражнения. М., 1988.

8.       Воробьёв В.И. Исследование математико-статистических и периодических характеристик сердечного ритма спортсменов // Теория и практика физической культуры. 1980. № 2. С.21-24.

9.       Гайтон А. Физиология кровообращения. Минутный объём сердца и его регуляция. М., 1969.

10.    Гордон С.М., Кашкин А.А., Седых В.В. Исследование частоты сердечных сокращений и энергетических показателей у спортсменов при однократных и повторных упражнениях // Теория и практика физической культуры 1976. №8. С.19-24.

11.    Граевская Н.Д. Кровообращение и тренированность // Сердце и спорт. М., 1968. С.65-72.







База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка