Вплив спеціальних вправ на рівень фізичної підготовленості школярів молодшого шкільного віку




Сторінка2/7
Дата конвертації18.11.2018
Розмір0,81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7


1.2 Особливості розвитку рухових здібностей у молодших школярів

Вітчизняні і зарубіжні дослідники в галузі фізичного виховання і спорту констатують, що у віковому розвитку рухових здібностей спостерігається гетерохронність: наявність активного темпу розвитку, пасивного і стабілізації [18, 27]. В роботах ряду авторів [5, 6, 9, 39] відзначено, що молодший шкільний вік є найсприятливішим для розвитку більшості рухових здібностей. Багато хто з них вважає, що в цьому віці найбільш інтенсивно розвиваються швидкість, гнучкість і координаційні здібності, а менш інтенсивно – сила і витривалість.

Однією з найважливіших рухових якостей молодших школярів є швидкість. Ряд дослідників, основними передумовами високого прояву швидкості вважають: структуру м'язів, внутрішньом'язову і міжм'язову координацію [34]; рухливість нервових процесів, що виявляється досконало протікання процесів збудження і гальмування в різних відділах нервової системи, і рівень нервово-м'язової координації [12]; потужність і місткість креатинфосфатного джерела енергії і буферних систем організму [29]; рівень розвитку швидкісно-силових якостей і гнучкості [61].

Вікова динаміка розвитку швидкісних здібностей досліджквалась багатьма авторами [57, 65]. Проте, слід зазначити, що в даних, що наводяться авторами, немає єдності поглядів. Так, в роботах: [57] сприятливим періодом для виховання швидкості наголошується віковий період від 8 до 12 років; [3, 43, 65] – від 7 до 11 років; [43] – від 7 до 9–10 років. Досліджуючи відмінності в рівні розвитку швидкісних здібностей за статтю, автори [65] відзначають, що вони невеликі. При цьому, в роботах [19] указується на відмінності в розвитку швидкості в статевому аспекті. За даними автора активний приріст швидкісних здібностей спостерігається у дівчаток з 8 до 9 і з 9 до 10 років, а у хлопчиків з 9 до 12 років.

Встановлено, що підвищення швидкості у молодших школярів зв'язано, головним чином, із здібністю до високого темпу рухів під час бігу [78]. Дослідженнями [19, 57] визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкісних здібностей: швидкості в простих і складних рухових реакціях, швидкості руху і частоти рухів.

Швидкість рухової реакції є сенсорною реакцією [77, 78]. Інтенсивний прояв функцій, що забезпечують швидке реагування, відбувається в період від 7– 8 до 11– 12 років [55, 78].

За даними [55] темп рухів найбільш значно збільшується з 7–8 до 11–12 років. Трохи відрізняються відомості, представлені в роботах [18, 19, 24] в яких частота рухів найбільш значно збільшується в 7– 9 років, а у віці 7– 10 років у хлопчиків темп рухів вище, ніж у дівчаток. На думку [64], до 10–11 років частота бігових кроків досягає максимальних значень.

Дослідження свідчать про істотне поліпшення показників рівня розвитку швидкості після використання на уроках фізичної культури 3-х класів короткострокової стандартної навчально-тренувальної програми стимулює розвиток швидкості школярів

Таким чином, на думку більшості авторів, що займаються проблемою дослідження швидкісних здібностей, молодший шкільний вік є тим періодом, коли швидкість достатньо добре розвивається під впливом різних тренувальних програм.

Під гнучкістю прийнято розуміти морфофункціональні можливості опорно-рухового апарату, які визначають ступінь рухливості його ланок. Віковим змінам розвитку гнучкості присвячені роботи [55].

За даними [55, 77, 78] гнучкість природно збільшується до 14–15 років. Особливо сприятливі можливості для виховання гнучкості спостерігаються у дітей молодшого шкільного віку [63]. Це пояснюється тим, що вік 7–11 років відрізняється гнучкістю і пластичністю опорно-рухового апарату, високим ступенем еластичності тканин, відсутністю могутньої мускулатури [57], великою кількістю в суглобах синовіальної рідини, а також інтенсивним приростом рухливості в суглобах [18, 19].

В різних суглобах гнучкість має різну динаміку розвитку. Так, на думку [70], рухливість суглобів хребта і у хлопчиків і дівчаток досить висока з 7 до 10 років, коли середній річний приріст активної його рухливості досягає 5,7см Аналогічні дані були представлені в роботах [18, 19], які свідчать про те, що збільшення рухливості хребетного стовпа у дітей шкільного віку відбувається нерівномірно. У хлопчиків значний приріст спостерігається у віці з 7 до 10 років, у дівчаток же у віці від 7 до 10 років приріст показників відносно невеликий (2-4см), в порівнянні з дівчатками підлітками (3-4см). Проте, на думку [71] у дівчаток рухливість хребетного стовпа помітно підвищується саме у віці 7–12 років, а у хлопчиків 7–14 років. Дослідженнями [65, 77] визначено декілька вікових періодів найвищих темпів природного приросту рухливості в суглобах хребта. Одним з таких періодів у дівчаток є вік від 7 до 8 і з 10 до 11 років, а у хлопчиків з 7 до 11 років. Збільшення амплітуди руху в колінних і тазостегнових суглобах, на їх думку, має дещо іншу динаміку. Найвищі темпи приросту спостерігаються з 7 до 8 і з 11 до 13 років.

Дослідженнями [65] відзначено, що цілеспрямований розвиток гнучкості повинен починатися з 6–7 років. За їх даними, у дітей і підлітків 9 – 14 років ця якість розвивається майже в 2 рази ефективніше, ніж в старшому шкільному віці. Трохи відрізняється думка [78] згідно якому гнучкість доцільно починати розвивати з 7– 8 років.

У дівчаток рухливість хребетного стовпа при активних і пасивних рухах значно вища, ніж у хлопчиків [18, 19]. За даними показники гнучкості дівчаток на 20 – 30% перевищують показники хлопчиків. Порівняння рухливості в суглобах дітей 7– 10 років, показало, що вона значно вища у тих, хто активно займається фізичною культурою і спортом [70].

Таким чином, на думку більшості авторів, сенситивним періодом розвитку гнучкості є саме молодший шкільний вік.

Координаційні здібності людини дуже різноманітні і специфічні. Ряд фахівців в галузі фізичного виховання і спорту [33] диференціювали координаційні здібності на окремі групи за особливостями їх прояву, критеріях оцінки і чинниках, які їх визначають. Виділяють: точність управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів; здібність до збереження рівноваги; відчуття ритму; здібність до орієнтування в просторі; здібність до довільного розслаблення м'язів і координованість рухів (спритність).

Координаційні здібності забезпечуються складною взаємодією центральних і периферичних ланок моторики на основі зворотної інформації і мають виражені вікові особливості [65]. Динаміка розвитку координаційних здібностей в онтогенезі відображена у ряді робіт [18]. За даними [55] у віковому періоді від 7–8 до 11– 12 років наголошуються найвищі темпи розвитку координаційних здібностей. Особливо бурхливий розвиток їх відбувається у дівчаток до 11 років, у хлопчиків до 12 років, при цьому приріст показників з 7 років складає 75 %.

За відомостями ряду авторів [28, 70] у дітей 7–8 років швидко удосконалюється здібність до різних видів точних рухів. В роботах [18, 19] вказується на збільшення просторової точності рухів (на прикладі метання малого м'яча в ціль) від 4 до 6 років, а від 7 до 9–10 років спостерігається помітне її зниження. В окремих суглобах точність просторових переміщень прогресивно збільшується від 7 до 12 років. За даними [24] здатність відтворювати амплітуду рухів до 40 – 50° максимально збільшується в 7– 10 років.

Дослідженнями встановлено, що показники просторової точності рухів у дітей 6 – 10 років в статевому аспекті не відрізняються.

Збереження стійкості тіла (рівновага) зв'язано з виконанням будь-якої рухової дії. Рівновага розвивається на основі вдосконалення рефлекторних механізмів в процесі дозрівання вестибулярного аналізатора. Сенситивним періодом розвитку даної здатності є вік від 7 до 12– 13 років.

За даними [55] у 7-річних дітей зустрічаються показники статичної рівноваги, характерні для дорослих людей. Здібність до збереження статичної рівноваги від 1-го до 2-го класу істотно погіршується, а потім протягом двох років безперервно зростає. Динамічна рівновага, на думку автора, бурхливо розвивається в 7 – 9 і 10 – 11 років. Аналогічні відомості наведені в роботах [18, 19], де наголошується про значний інтенсивний розвиток функції динамічної рівноваги у дітей 7– 10 років (до 10-річного віку величина відхилення від прямої зменшується в середньому за рік на 10,2 см).

Дослідження свідчать про те, що у молодших школярів недостатній рівень розвитку рівноваги, який підвищується під впливом спеціальних вправ. У хлопчиків показники рівноваги гірші, ніж у дівчаток, з віком ці показники поліпшуються.

Просторова орієнтація розвивається з віком гетерохронно. За відомостями найзначніший її розвиток відбувається у віці від 7– 8 до 11– 12 і після 14 –15 років. Трохи відрізняються дані, наведені в роботах [18, 19], де наголошується достовірне поліпшення орієнтації в просторі з 7 до 12 років. Автор указує, що амплітуда коливань тіла при природному стоянні на горизонтальній поверхні у дітей з 8 до 10 років достовірно зменшується. Дослідженнями [25] встановлено, що в молодшому шкільному віці темпи розвитку просторового орієнтування у хлопчиків значно вищі, ніж у дівчаток.

Здібність до довільного розслаблення м'язів активно зростає від 6 – 7 до 10 – 12 років [55]. За даними [65] координація у віковий період від 7 до 8 років характеризуються нестійкістю ритму і швидкісних параметрів.

Вікова динаміка розвитку спритності вивчалася багатьма авторами. Слід зазначити, що їх думки дещо різні. Так, в роботах [21, 35, 71] сенситивним періодом розвитку даної здатності указується віковий період з 7 до 10 років; [28, 57] – з 7 до 12–13 років; [18, 19] – у дівчаток 7– 11 років, у хлопчиків з 8 до 9 років. Дослідженнями [55] визначено декілька сенситивных періодів розвитку спритності. За даними автора координованість рухів у дівчаток має високі темпи біологічного розвитку від 8 до 9 і від 10 до 11 років, а у хлопчиків 8– 9 і 11– 12 років. При цьому [57, 70], відзначають, що у дітей одного і того ж віку рівень розвитку спритності може бути абсолютно різним. Дослідження свідчать про те, що показники рівня розвитку спритності у хлопчиків молодших класів вищі, ніж у дівчаток і з віком вони підвищуються.

Отже, думка багатьох авторів [55] співпадає в тому, що, в основному, всі види прояву координаційних здібностей найбільш активно розвиваються в молодшому шкільному віці.

Важливе значення в процесі фізичної підготовки учнів займає виховання силових здібностей. Важливу роль в розвитку сили відіграє формування кісткової і м'язової систем. Молодший шкільний вік, на думку ряду авторів, не сенситивний до виховання сили, оскільки кістково-м'язовий і суглобово-зв'язковий апарат дітей ще не готовий до максимальних навантажень [77].

Динаміка розвитку силових здібностей в онтогенезі відображена в роботах багатьох авторів [55, 61, 71]. Вони відзначають, що розвиток силових якостей і сили окремих м'язів носить гетерохронний характер у вікових періодах і темпах приросту.

М'язова сила в ході розвитку організму дитини збільшується поступово, але не прямолінійно. Періоди незначного збільшення чергують з вельми інтенсивним зростанням показників. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків і дівчаток не співпадають. У дівчаток до 9, а у хлопчиків до 10-ти річного віку відбувається незначний загальний розвиток сили м'язів [78]. Стрибкоподібний приріст силових здібностей у дівчаток зафіксований в період від 10 до 13 років. У хлопчиків же спостерігається плавне наростання сили від 8 до 15 років [57].

В молодшому шкільному віці рівень максимальної сили у хлопчиків і дівчаток істотно не відрізняється, проте для дівчаток характерні більш швидкі темпи її приросту. Встановлено, що у віці від 7 до 13 років максимальна сила збільшується на 10%.

В роботах дослідників[61] вказано декілька сенситивних періодів приросту абсолютної сили за показниками дев'яти основних груп скелетних м'язів. Перший такий період припадає на вік від 10 до 11 років. За даними [78] високими темпами приросту абсолютної сили м'язів характеризується віковий період від 9–10 до 16–17 років. Слід зазначити, що до 10 – 11 років величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків абсолютно не відрізняються [55].

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. В період з 6 – 7 до 9 – 11 років спостерігається її швидке збільшення [14, 70]. Причому, у дівчаток темпи наростання, значно вищі, ніж у хлопчиків.

Віковий розвиток різних м'язових груп відбувається нерівномірно і індивідуально. Більшість авторів вважає, що максимальні темпи приросту сили кисті і станової сили припадають на середній шкільний вік. Разом з тим є дані іншого змісту. Ряд учених звертають увагу на більш високі темпи розвитку цієї здатності, починаючи з молодшим шкільним віком і до середнього. Так, на думку [70], в період з 8 до 9 років найбільш виражене зростання згиначів кисті і передпліччя, розгиначів передпліччя і литкових м'язів. Сила розгиначів тулуба, у дітей цього віку, збільшується поволі. За відомостями показники розгиначів тулуба найбільш інтенсивно підвищуються з 9 років у дівчаток і з 10 років у хлопчиків. Дані надані [18, 19] свідчать про істотний приріст сили м'язів кисті і спини у дівчаток з 9 до 10 років.

Встановлено, що в показниках сили м'язів ніг дівчаток і хлопчиків одного віку достовірних розбіжностей немає. Але сила м'язів рук і тулуба у всі вікові періоди (після 6 років) у хлопчиків значно більша, ніж у дівчаток [55, 78].

Витривалість, як і інші фізичні якості, має нерівномірний характер природного розвитку. Як відзначає більшість фахівців з фізичного виховання і спорту, діти молодшого шкільного віку не відзначаються високим рівнем розвитку витривалості [18, 77].

Енергійне наростання витривалості до динамічних м'язових навантажень спостерігається у школярів 8– 11 років [18, 19]. У дітей молодшого шкільного віку відмічені високі темпи приросту статичної витривалості. Інтенсивність її збільшення більша, ніж в середніх і старших класах, але, в той же час, діти не можуть підтримувати зусилля на постійному рівні [43, 70].

Молодший шкільний вік у хлопчиків характеризується низькими темпами природного приросту швидкісної витривалості. У дівчаток, починаючи з 10 років, спостерігається її інтенсивне збільшення [55, 78]. Найпомітніші темпи приросту витривалості до швидкісно-силових зусиль спостерігалися у дівчаток з 9 до 10 років, у хлопчиків з 8 до 10 років [16, 18, 19].

Цілеспрямований розвиток витривалості слід починати в школі з 1-го класу. Ефективно розвивати у молодших школярів загальну витривалість [43]. Багатьма авторами показана можливість розвитку витривалості у школярів молодших класів, за допомогою широкого включення в уроки комплексів фізичних вправ, спеціальних вправ і ігор [62], а також повільного бігу, що циклічно повторюються [18].

Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що автори мають різні погляди на розвиток витривалості у молодших школярів. Одні вважають, що витривалість в цьому віці розвивається слабо, інші – достатньо інтенсивно. Педагогічні спостереження показують, що молодші школярі легко пристосовуються до тривалого бігу, тобто роботі на витривалість і, на наш погляд, розвитку її слід надавати достатню увагу на уроках фізичної культури, проте, враховуючи особливості організму, що бурхливо росте, не допускати великих за об'ємом фізичних навантажень.

Велика кількість дослідників займалася питаннями фізичної підготовленості учнів молодших класів. В своїх роботах вони вказують на її підвищення за рахунок включення в уроки фізичної культури молодших школярів різних фізичних вправ. Так, автори пропонують використовувати: дозовану ходьбу [13], засоби української народної фізичної культури, вправи спортивно-ігрового характеру [50], легкоатлетичні [8] і циклічні [32] вправи, комплекси рухливих ігор і ігрових вправ, вправи, спрямовані на виховання швидкісних і основних фізичних якостей [45], цілеспрямовані короткочасні вправи методом колового тренування.

Під час аналізу літератури ми не знайшли робіт, що стосуються дослідження взаємозв'язку сенсорних систем з проявом рухових здібностей у дітей молодшого шкільного віку, що і стало предметом нашого вивчення.

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка