Вступ актуальність наукової роботи. Сьогодні особливої актуальності




Скачати 356,84 Kb.
Дата конвертації01.03.2017
Розмір356,84 Kb.


ВСТУП
Актуальність наукової роботи. Сьогодні особливої актуальності набуває проблема вивчення творчості письменників рідного краю в загальноосвітніх школах. Автори «Державного стандарту загальної освіти: Словесність» серед важливих складових шкільної літературної освіти звертають увагу й на вивчення творчості письменників, пов'язаних з окремими регіонами України [1]. Літературне краєзнавство – це специфічна галузь науки про літературу, предметом вивчення якої є дослідження фольклорної спадщини та літературних творів, художніх образів, навіяних природою, історичними подіями, традиціями, звичаями, побутом і людьми певного краю [2, с. 386]. Літературна карта Полтавщини вражає своїм багатством; сьогодні, як і колись, красне письменство Полтавської землі представляє яскраве й потужне покоління талановитих поетів, прозаїків, есеїстів, літературознавців. Звернення до їхньої творчості допомагає учням осягнути глибинну сутність спадщини митців свого краю, реалій дійсності, правильно сприйняти й поцінувати художній набуток, виховує почуття гордості за творчих людей, славних краян. Окрім того, в умовах атестування випускників середніх шкіл за системою ЗНО ще гостріше постає проблема вивчення питань теорії літератури, у якій одним із важливих розділів є стиль автора, що реалізується, зокрема, у художніх засобах. Теоретичні явища особливо складні для розуміння учнів. Тому таким важливим видається нам вивчення їх на матеріалі конкретних, зрозумілих прикладів, які б впливали на емоційний світ школярів, а відтак легше засвоювалися ними й на пізнавальному рівні. На тлі цих проблем вважаємо актуальним вивчення окремих літературознавчих понять на матеріалі поетичних творів наших талановитих земляків.

Особливо цікавою з погляду багатства почуттів та способів їхнього вираження є поезія полтавки Марії Володимирівни Бойко (1976 р. н.)− відомої молодої поетки, піснетворки, журналістки, громадської діячки. Марією Бойко за період з 1991 по 2005 роки створено більше 4000 поезій. Вийшли друком поетичні збірки: «Мелодії сопілки» (1995), «Струни душі» (1999), «Промінь сонця» (2002), «Мінливі настрої весни» (2005), «Квітка папороті» (2005), «Сонячне коло» (2006). Це вірші й поеми про рідний край, багату землю України, щирих і добрих людей, інтимна лірика. Творчість Марії Бойко рекомендована для вивчення в школі за темою «Література рідного краю». Ім’я поетеси внесено до «Енциклопедії сучасної України», започаткованої Національним комітетом державної премії імені Т. Г. Шевченка, а також до Музичного реєстру [3].

Її поезія − це мова душі авторки. Кожен вірш – відображення внутрішнього світу поетки, перетікання її у свідомість реципієнта. Марійка хоче бути почутою: «Моя поезія - це мова мого оточення. Ми - ніби система сполучених посудин. Душа радіє й тужить, але не в загальному сенсі, а разом з маленьким світом моїх друзів і недругів. Не треба бути втаємниченим, щоб зрозуміти - в моїх рядках щоденна сповідь. Боже, поможи тому, хто обере собі таку долю! Але вибору у поетів просто немає… До джерела поезії приходять не за визнанням чи вшануванням, а тільки ті, хто без неї гине від невтамованої спраги. Загубивши цю стежку, я втрачу себе, свою особистість. Можна мовчати роками, майже втрачати саму віру в поезію і її можливості, але зректися цього неможливо» [3].

На засіданні літературно-мистецького об’єднання “Журавка” вчителів української мови та літератури, яке відбулося в Карлівській ЗОШ І-ІІІ ст. № 3, ми познайомилися з нею особисто. Це була презентація книги «Сонячне коло» [ Додатки А, Б]. Так виник задум розпочати дослідження її творчості. Уже сама назва нашої роботи свідчить про те, що вона носить переважно теоретичний характер з елементами практичного використання художніх засобів у творах М. Бойко на уроках ЛРК.



Історіографія питання. Розширення й поглиблення роботи над художніми засобами передбачає опрацювання довідкової літератури, яка б допомогла при вивченні цієї теми. На жаль, мало наукових робіт, які б поєднували в собі дослідження в царині теорії літератури й вивчення творчості письменників рідного краю. Серед таких статей, які вивчають творчість Марійки Бойко, але ніяк не пов’язують її з теоретичним матеріалом курсу української літератури середньої школи, можна згадати дві наукові роботи, що написані на матеріалі її творчості.

Наукова новизна нашої роботи полягає в тому, що ніхто до нас не вивчав тропи в ліриці молодої поетеси; наше дослідження пропонує детальний аналіз окремих художніх засобів у доробку поетки, звертає увагу на такі їх різновиди, яким мало звертається увага в теоретичних працях, подає оригінальне самостійне потрактування значення та функцій художніх засобів у текстах Марійки Бойко.

Отже, мета нашої наукової роботи − розглянути художні засоби (тропи) як теоретичне літературне поняття на матеріалі лірики полтавської мисткині Марійки Бойко, висвітлити мовне багатство творчості Марії Володимирівни.

Цю мету реалізуємо через вирішення низки таких завдань:



  • ознайомитися з усіма збірками М. Бойко:«Мелодії сопілки» (1994), «Струни душі» (1999), «Промінь сонця» (2002), «Мінливі настрої весни» (2005), «Квітка папороті» (2005), «Моя Україна − це любов моя!» (2008);

  • висвітлити епітет, метафору й порівняння та їх різновиди як теоретичне явище й дослідити їх у контексті віршів поетеси, показати, яке вони мають значення та функції;

  • проаналізувати статті літературознавців, у яких під певним кутом зору висвітлено творчість Марійки Бойко;

  • дібрати ілюстративний матеріал, як-то: таблиці, відеоматеріали, фотографії.

Об’єктом дослідження є поетичні збірки Марійки Бойко, а предметом – тропи в її ліриці, а саме: епітет, метафора й порівняння.

Методи дослідження − читання під мікроскопом, пошуковий, аналітико-синтетичний.

Теоретичне знечення роботи ми вбачаємо в тому, що вона є підґрунтям для розуміння краси поетичного слова, висвітлює теоретичні засади творення художніх засобів у віршах, вираження з їх допомогою почуттів творця. Кожен із розділів розглядає певну проблему, охоплює відповідний обсяг навчальної програми з теорії літератури, дає можливість самостійно ознайомитись із різними поглядами на зазначенні питання. Ця робота була запланована як така, що дає теорію, тісно пов’язану з практикою.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що подані в ній матеріали можуть бути використані для багатьох видів навчальної діяльності: уроків, засідань гуртків, позакласної роботи. Її результати будуть цікавими для вчителів-філологів, студентів філологічних факультетів, журналістів, краєзнавців та всіх, хто цікавиться літературою рідного краю чи творчістю Марійки Бойко зокрема.

Апробація роботи. На дні шкільного самоврядування автором роботи проведений урок у сьомих, дев’ятих, десятих класах «Якого кольору вірші Марійки Бойко» [ Додаток В, К (відео) ]. Планується висвітлення творчості талановитої землячки на сторінках районної газети «Життя і слово»

[ Додаток Л ], на місцевому телеканалі «Контакт».

Наші розробки використовуються на уроках літератури рідного краю вчителями – предметниками школи: Шведенко О. М., Скачковою Н. В., Качалкою Т. В., Шенгер С. П., Озмитель М. А. Відеоматеріали[ Додаток Д ] були показані на конкурсі «Вчитель року» нашою випускницею, вчителем ЗОШ №1 Шостак С.А.

Вважаємо логічною наступну структуру наукової роботи: вступ, розділ 1 − «Епітет як художній прийом у ліриці Марійки Бойко», у якому проаналізовані всі різновиди епітетів, представлені в поетичному доробку піснетворки; розділ 2 − «Використання порівнянь поетесою», що на поезіях М. Бойко узагальнює й конкретизує сутність порівняння як засобу увиразнення зображуваної дійсності, розділ 3 − «Метафоричність поезії полтавської Чураївни», у якому відображено світ метафор у її ліриці; висновок, додатки (фото- та відеоматеріали, таблиці, зібрання цитатного матеріалу, конспекти уроків).


РОЗДІЛ 1

ЕПІТЕТИ ЯК ХУДОЖНІЙ ПРИЙОМ У ЛІРИЦІ М. БОЙКО
Враховуючи те, що лексико-стилістичні особливості мови віршів Марійки Бойко не досліджувалися, ми вважаємо за необхідне з’ясувати потенціал епітетів, які з особливою творчою винахідливістю створює авторка та досить влучно використовує, передаючи психологічний стан ліричного героя та малюючи картини природи, які поглиблюють і доповнюють радощі та страждання, змальовані в ліриці поетеси. Дослідивши епітетику Бойко, ми бачимо, як від постійних народних (і літературно-романтичних) епітетів вона переходить до власних, оригінальних, які показують її бачення й розуміння світу, власну сміливу естетику.

Епітети серед зображувально-виражальних засобів художньої мови Марійки Бойко посідають важливе місце [ Додаток М ]. Це слова, що образно означають предмет або дію, підкреслюють властивість певного явища чи поняття [4, с.134]. Автори короткого тематичного літературознавчого словника Полтавського педагогічного університету імені В. Г. Короленка подають таке визначення епітета: «троп, образне означення, що виділяє характерну рису зображуваного (істоти, явища тощо) або передає емоційне ставлення до нього. Функція епітетів – увиразнити зображуване,стиснувши зміст означуваного предмета до одного слова. Епітет здебільшого виражається прикметником (золоте листя) [ Додаток П ], а також іменником (коник-стрибунець) [ Додаток Р ], прислівником (подивився важко) [ Додаток Н ], дієприслівником (повертався сумуючи) [ Додаток Р ], дієприкметником (вітер непереможний) [ Додаток Ж ]» [5, с.29]

Етимологічний словник української мови трактує значення слова епітет як похідне від грецького виразу «epitheton onoma», що означає «додане ім’я». Ця етимологічна риса є суттєвою для семантики епітета, бо він не тільки означає, а й додає, докладає ознак як існуючих, так і неіснуючих, але бажаних, можливих, уявних [6, с. 53]. Наприклад, у Марійки Бойко читаємо: «Ти − кришталевий, прекрасний, дзвінкий і холодний [7, с. 438].

Цим, власне, і зумовлюється тропеїчна суть епітета. На неї вказують визначення видів епітета у «Словаре лингвистических терминов» О. С. Ахманової на основі його образних означень: прикрашальний, пояснювальний, пейоративний, перенесельний (еналага), постійний, тавтологічний [8, с. 247].

Спробуймо знайти ці види епітетів у ліриці Марійки Бойко[ Додаток Е ]:


  • епітет прикрашальний:

«Тривожні хмари грозові приходять в сни,

Та серце,повне сподівань,бажа весни…» (вірш «Тривожні хмари” [7, с.127]);

  • пояснювальний:

«Думки твої читатиму,

Приховані думки.»

(вірш «Думки твої читатиму…» [7, с.439]);




  • пейоративний:

Підробку видно. Бог йому суддя,

Тому, хто безталанний від природи.

( вірш Підробка [ 7, с.94]);



  • перенесельний (еналага):

«Бога-дитини зимове свято

Любові й щастя дасть нам багато...»

(вірш «Бога дитини зимове свято» [7, с.194])



  • постійний [ Додаток З ]:

«Моя родино калинова,

Тобі душа співа пісні!»

(вірш «Моя родино калинова» [7, с.120]);

Важливим фактором є те, що так звані постійні епітети ми знаходимо ще у витоках усної народної творчості.


  • тавтологічні:

«А білий квіт, цей білий квіт

Рясний та гожий…»

(вірш «Білий квіт» [7, с. 227])

За допомогою цього засобу поетеса має можливість ясно й коротко схарактеризувати ті чи інші ознаки зображуваних предметів, виділити ті риси та якості, які здаються їй найсуттєвішими для певного випадку.

«Мій друже крилатий,

Нема тобі віри…»

(вірш «Свавільний і гордий» [7, с. 426])

На відміну від логічного означення, яке відділяє ознаку одного предмета від ознаки другого, епітет не має розподільного значення. Він викликає в нашій уяві цілісний образ, який автор розглядає в тому чи іншому аспекті. Порівняймо:

«Не у теплих краях − у душі вироста

Квіт довіри, уперше й востаннє»

(вірш «Задуває свічу на моєму вікні» [7, с. 330])

Тут теплих − з високою середньорічною температурою повітря (логічне означення).

«Не забувай ніколи Україну,

Її пісні і вроду калинову,

Її людей і тепле рідне слово…»

(вірш «Не забувай» [7, с. 70])

У цьому випадку тепле − яке дає внутрішнє відчуття теплоти, ласки; м’яке, приємне для слуху (епітет).

За допомогою епітетів майстриня художнього слова показує предмет зображення з несподіваного боку, підкреслює конкретну ознаку, цим самим викликаючи бажане ставлення читача до описуваного.



За характером художньої означальності епітети розподіляються на кілька розрядів [9, с. 251] [ Додаток Е ]:

  • Епітети іменниково-прикметникових сполучень на означення зовнішнього вигляду й внутрішніх властивостей зображуваних предметів.

Я закличу лебединий гордий клин,

Хай на крилах принесуть нам добрих днів…

(“вірш «Гайворонням напустилися жалі»[7, с. 435])

Значення: Лебединий – зовнішня ознака; гордий – внутрішня властивість.


  • Епітети дієслівно-прислівникових словосполучень на означення якісної та психологічної характеристики дії.

«…Тільки палиш і палиш,а я б так хотіла почути

Все,про що ці вуста так уперто і довго мовчать»

(вірш «Інша» [7, с. 85])

Значення: Уперто - психологічна характеристика дії; довго - означення якісної дії.


  • Епітети-прикладки для різних характеристик предметів і явищ.

«…За зорею-розлукою

Не піду по землі»

(вірш «Помиляюсь і падаю» [7, с. 425])



  • Емотивні – це почуттєві епітети,оскільки автор не тільки виражає свої почуття,а й намагається передати свій художній світ одухотворено,у почуттєвому сприйманні для інших.

«Пристрасті я твій портрет позбавлю,

Іронічну посмішку мені

Не пошлють твої вуста звабливо-гарні»

(вірш «Портрет» [7, с. 94])

На нашу думку, саме емотивні епітети здатні передати особливі нюанси психологічного стану героїв Марійчиної лірики та своєрідну, підпорядковану настрою персонажу природу, для описів якої поетеса також добирає кольористичні (відтінкові) епітети, вплітаючи їх у мовну тканину вірша. Тож наступний різновид епітетів –


  • Кольористичні [ Додаток Є, У ]:

Поетеса у різний спосіб досягає ефекту кольорового сприйняття читачем світу. Маляр малює природу за допомогою ліній і кольорів, дає нам їх враження, а поет викликає тільки спомини фарб; маляр апелює до змісту, а поет − до уяви. Простежимо, яке ж значення в змалюванні психологічного стану ліричної героїні та в описах природи мають кольористичні епітети, визначимо, який колір домінує й чому.

Подаємо зібрану нами колекцію барв епітетики:



  • небо синє-синє;

  • жарти чорні;

  • чорна хмара;

  • білий квіт;

  • жовтий клен;

  • в золотій далині;

  • полум’яне диво;

  • ягоди червоні;

  • темнокоса розлука;

  • білі янголи;

  • темні струни;

  • багряний вінок;

  • ніч за підвіконням темна;

  • сірі дні;

  • сірі стосики світлин;

  • малював білим по чорному;

  • сірий камінь;

  • сірий спокій;

  • вітер сивовусий;

  • білі птахи.

У ліриці Марійки Бойко можна побачити повний кольоровий спектр, проте семантично навантаженими, стилістично виразними для індивідуальної творчості є епітети сірий, чорний і білий[ Додаток Д( відеозапис )].

Читаючи вірші молодої поетеси,не можна не помітити, що вона часто вживає епітет сірий. Тлумачний словник української мови фіксує переносне значення цього слова як «нічим не примітний, невиразний, безликий» [10, с. 348]. У художньому тексті епітет сірий допомагає уявити образ «сірого предмета, явища». Насамперед, помічаємо вживання епітета сірий з іменниками в формі однини й множини (сіра примара, сірі хмари). Наприклад: «І сірих буднів-днів мана нехай горить вогнем» [7, с. 224 ]. Цей контекст мотивує значення епітета сірих (днів) − «однакових». Не можна оминути стилістичної форми множини, так само як і семантичного зв’язку з виразно оцінним словосполученням, що виконує функцію градації (підсилення) − монотонні будні. Ця оцінка з’являється як узагальнення опису навколишніх подій, а точніше − їх відсутності. Синоніми дні, будні в контексті вірша виступають як протиставлення. Один лише іменник множини передає нам песимістичність настрою поезії, а епітет відіграє роль підсилювача.

Розглянемо ще один приклад:

«Серця полонили нам сутінки сірі,

І холодно, й сумно серцям нашим стало.

Вона синьоока,білява, вродлива»

( вірш « В наш дім випадково зайшла недовіра » [7, с. 415]).

У цьому випадку епітет також вживається з іменником у формі множини. У тлумачному словнику української мови подається таке значення слова сутінки: присмерк після заходу сонця, а також до сходу сонця; дуже слабе освітлення,що ледве розсіює темноту [10, с. 367]. Тому можна стверджувати,що визначення сірий – це пояснювальний епітет. У такій епітетній ознаці наявний кольористичний зміст “сірий”. Якщо брати до уваги те, що словосполучення сутінки сірі є означенням внутрішнього стану персонажа вірша, то, на нашу думку, ця оцінка з’являється як узагальнення психологічного стану героя. Нанизані епітетні характеристики об’єднують і зовнішній вигляд, і внутрішній стан людини. Вони виступають констектуальними антонімами до ключового поняття сірий, тим самим підсилюючи його художнє значення.

Кольористичний епітет чорний уживається в означенні темний, бо, як зазначено в тлумачному словнику, чорний означає «непроглядний, густий, темний» [10, с. 482].

Насамперед, означення чорний, темний уживаються в описах зовнішності людини (очі, брови, руки), опису пейзажів (діра, вода, земля, море). Використання епітетних словосполучень із прикметниками чорний, темний у таких описах є традицією художнього зображення. Наприклад:

« Над моєю хатою чорна хмара стала…»

(вірш «Наварила зілля, наварила…» [7, с. 34]).

Епітетна сполука чорна хмара нагнітає психологічну атмосферу. У даному випадку епітет чорний пов’язується з темою страждання, хоча і є пейзажним. Слово хата є метонімічним виразом, оскільки за ним вбачається значення життя. Завдяки влучному використанню цих засобів, авторка майстерно вимальовує словесну картину, тим самим доносячи до читача свій задум і тематику твору.

Означення темний, ужите з іменником, увиразнює зміст епітета чорний, наприклад:

«Ніч розплела свою темну косу,

Ніч розгубила зірки, як намисто»

(вірш «Світ за вікном» [7, с. 34]).

Із значенням психологічного стану героя епітет білий виступає рідко. Зокрема йдеться про колір цвіту або птахів.

«Заплітаю білий квіт собі у коси,

Соловейка йду вітати у саду»

(вірш «Білий квіт» [7, с. 227]).

На відміну від двох попередніх, цей колір асоціюється з радістю, ніжністю, молодістю, він є символом краси, найсвітліших почуттів, найблагородніших дум і чекань. Наведений вище приклад навіює читачеві відчуття спокою й душевного тепла. Епітет білий виступає у святковому контексті, оскільки відіграє роль прикраси для ліричної героїні.

Стосовно інших кольористичних епітетів, то вони виконують різноманітні стилістичні функції. Без них важко уявити пейзажні описи, зовнішні й внутрішні характеристики персонажів.

Отже, Марія Володимирівна – письменниця, що вміє «добувати» із семантики слова естетичні значення, співзвучні часові, ідейно-художньому спрямуванню. Створюючи власні кольористичні епітети та епітети внутрішнього психологічного сприймання, виражені прикметниками, авторка наповнює образи змістом життя, а самі постаті та пейзажі у її творах стають яскравими, рельєфними, неповторними.

РОЗДІЛ 2

ВИКОРИСТАННЯ ПОРІВНЯНЬ ПОЕТЕСОЮ.
Поет , у широкому розумінні цього слова, − це людина, яка палко любить слово і є його володарем. Підкорюючи собі мову, трепетно її люблячи, митець оволодіває технікою словесного малювання.

У ліриці Марійки Бойко часто вживається й такий творчий прийом, як зображення предмета за допомогою порівняння, оскільки це один із найпоширеніших тропів.



Порівняння – часто вживаний у художній літературі засіб творення образності: пояснення одного предмета або явища за допомогою іншого, подібного до нього, у якому потрібна авторові ознака виступає дуже яскраво [5, с. 57]. Порівняння увиразнюють зображуване, роблять його більш наочним, виявляють ставлення письменника до нього. Як сказав Л.Толстой, «порівняння – один з найприродніших і найдієвіших засобів для опису, але необхідно, щоб воно було дуже правильним і доречним, інакше воно діє зовсім протилежно» [4, с. 328].

Найпростіша форма порівняння, коли в ньому самому підкреслюється подібність. Найчастіше порівняння висловлюється за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов немов [ Додаток У ].

Наприклад:

«Ніч, як сон, скінчиться. Зорі згаснуть в небі»

(«Піщані палаци» [7, с. 84])

Іноді сполучники при порівняннях пропускають [ Додаток Ц ]:

« Тут кожна стеблина - полеглий оплаканий воїн »

(“ Це поле посічене кулями…” [7, с. 155]).

Порівняння можуть бути виражені також орудним відмінком іменника. Наприклад:

« Казка пташиною злетить.» ([7, с. 354]).

Не станеш ти птахом моїх сподівань ( [ 7, с. 84])

Різновиди порівнянь можна назвати такі:


  • Порівняння заперечні – форма художнього порівняння, коли предмети не зіставляються , як у звичайному порівнянні, а протиставляються, хоч при цьому один предмет пояснюється другим:

Плин життя, а не робота”

( [7, c. 93 ] )

  • Подібно до того, як говорять про постійні епітети в народній творчості, іноді виділяють і постійні порівняння:

«Час, як вода, тече у іншу площину» ([7, с. 48])

Буває, що автор і без цього засобу прекрасно змальовує картину дійсності, але таких творів дуже мало, та все ж ми знайшли вірш на підтвердження у творчості Марії Володимирівни:



«Троянди квіт тримаєш у руках,

Букет із мрій несеш мені в долонях.

Сховалася у ніжних пелюстках

Твоя душа від поглядів сторонніх.

Дощі минуть, старі зітруть сліди.

І біль чекань, і спалені мости

Здола весна, щоб ми були щасливі!

У квітах цих полон твоїх безсонь…

Об терни не порань, коханий, руку.

По спогадах прийдеш колись в мій сон,

Коли зівянуть квіти від розлуки»

(«Троянди квіт тримаєш у руках» [7, с. 326])

Як бачимо, у цьому творі поетеса не використала жодного порівняння, але це не значить, що вона ним нехтує.

Марійка Бойко послуговується всіма способами вираження порівнянь.

На доказ цього демонструємо таку таблицю[19, с. 52]:

Спосіб вираження

Приклад

Ціле речення

Іменна частина присудка


Порівняльний зворот
Друга назва, прикладкові сполучення
Іменник в орудному відмінку

З тобою поряд серце оживає,немов весняний сад цвіте після дощу” [7, с. 99]

“ Тут кожна стеблина – полеглий,

оплаканий воїн.”[ 7, с. 98 ]

“ Бог сходить в душах, наче тепле сонце.”[7, с.297]

“ Лтава – Олтава – Полтава - щастя мого диво-птах.”[7, с. 65]

“ Казка пташиною злетить.” [ 7, с. 307], [ Додаток Ю ].





Таким чином, порівнянь у ліриці Марійки Бойко не так багато, як епітетів та метафор, але вони чітко й конкретно передають стан душі поетеси.



РОЗДІЛ 3

МЕТАФОРИЧНІСТЬ ЛІРИКИ ПОЛТАВСЬКОЇ ЧУРАЇВНИ
Як писав Хосе Ортега- і -Гассет, «метафора – це,ймовірно,найбагатша з тих потенційних можливостей,якими володіє людина. Її дієвість межує з дивом і є знаряддям творення,котре Бог забув усередині одного з своїх створінь,коли творив його» [11, с. 3].

Явище метафоричності привертає велику увагу дослідників не випадково. Це пояснюється, перш за все, загальним інтересом до вивчення тексту в широкому розумінні цього поняття (вивчення всіх функціональних стилістичних різновидів літературної мови, вивчення мови художньої літератури), прагнення дати лінгвістичне обґрунтування та тлумачення різними стилістичними прийомами, що створюють експресивність тексту. Не зважаючи на низку фундаментальних праць, проблема метафори виникає знову й знову, до того ж у нових іпостасях.



Метафора – це художній засіб, що полягає в переносному вживанні слова або виразу на основі аналогії, схожості чи порівняння, а також слово або вираз, ужиті в такий спосіб [5, с. 46], [ Додаток Ш ].

«Світ за вікном, він так солодко спить.

Світ за вікном бачить сни кольорові»

(вірш «Світ за вікном» [7, с. 99])

Для сучасної науки про мову, передусім когнітивного напряму, метафора − не стільки лінгвістичний, скільки ментальний факт, що концептуалізує «нашу картину світу» [12, с. 84].

«Золотавий вечір впав на тихі верби.

Солов’їна пісня лине вдалині.

І мрійлива річка між гаями в’ється.

Все це Україна,все це я і ти»

(вірш «Моя Україна» [7, с. 70])

Для віршів Марії Володимирівни є характерним патріотизм і націоналізм. У багатьох з них замальовується краса рідної землі, мови, але словесна картина створюється через метафоричність мовлення, що виражається найбільш оптимальними, на нашу думку, для слов’янського менталітету ознаками того чи іншого явища, предмета.

«В своїй мові я чую, в словах її бачу

І поля, і криниці,і рідний мій край».

(вірш «Рідна мова» [7, с.71])

У віршах приховані бажання й думки постають в раціональних словесних формах, але крім цього також в символічних – метафорах і метоніміях [ Додаток Щ ].

Метонімія – ( від нім. Metonymie, гр. meta – зміна, переміна + onyma – ім’я, назва) мовленнєвий зворот, що складається з заміни одного слова іншим суміжним по значенню ( наприклад:”стіл ” замість ” їжа ”) [13, с. 7 ]:

«Не хлібом єдиним жили покоління –

За те і розп’яті…»

(вірш «Не хлібом єдиним» [7, с. 146])

Слово «їжа» замінено на слово «хліб». Концепцію метафори й метонімії ми розглядаємо як два операційних механізми людського художньо-творчого мислення, а насамперед у ліриці Марійки Бойко.

Дихотомія метафори й метонімії у творчості Марії Володимирівни у тому, що вона протиставляє перенесення за подібністю або аналогією перенесенню за суміжністю – близькістю між вихідними й новими значеннями. Така типологія враховує розрізнення процедур «відбору» та «комбінування» [14, с.19-20]. Якщо метафора, з огляду на її асоціативну природу, характеризується використанням вертикальних – парадигматичних – відношень, то метонімія пов’язується з горизонтальним – синтагматичними – відношеннями. Звідси будь-яке інформативне повідомлення (текст) конструюється шляхом «вертикального» руху, при якому відбувається відбір (селекція) відповідного слова з внутрішньої скарбниці авторки, або «горизонтального» за допомогою комбінування (поєднання) слів. Перший випадок означується поняттям «вісь метафори», другий – «вісь метонімії», оскільки вони найсконцентрованіше виражаються відповідно в метафорі та метонімії [15]. У творчій діяльності молодої поетеси відбуваються обидва процеси, але під впливом культури, особистісних характеристик і мовного стилю Марійка надає перевагу метафоричним елементам. Цей процес властивий кожному видові культурної продукції; їх можна відстежити в будь-якому символічному об’єкті ( снах, кіно, творах живопису тощо), проте саме в художній літературі вони проявляються найбільш яскраво. У текстах словесного мистецтва відношення подібності й суміжності проймають собою всі мовні рівні. Однак у тому чи іншому тексті домінує один із двох гравітаційних полюсів. Мотивом, що зумовлює питому вагу метафоричного чи метонімічного елемента, виступає авторська установка. Тож не є дивним, що для Марії Бойко характерне використання першого елементу, адже у творах романтичного стилю панівною є метафора,тоді як реалістичному полотну властива метонімія.

У полі зору лінгвістів поряд із рутинними(мовними):

«Подарую тобі неспокій,

Всю жагу весняних мелодій»

(вірш «Ворожитиму» [7, с. 287])

й індивідуальними (художніми):

«Але ще бачить сонце сни,

А нам безсоння палить очі»

(вірш «Сьогодні розум мій мовчить» [7, с. 147])

перебувають так звані ядерні (кореневі, базові, фундаментальні, архетипні) метафори, які «задають аналогії й асоціації між різними системами понять і породжують дрібніші метафори» [ 21, с. 118 ]:

«Часом життя без вина захмеліє,

Розсміється,розібється хвилею жартів»

(вірш «Часом життя без вина захмеліє» [7, с. 339])

У даному випадку метафора життя захмеліє виступає базовою, оскільки з неї з’являється дві вихідні метафори, які без першої втрачають свою значимість, стають менш логічними.

Архетипна метафора як релікт універсально – колективних начал людської психіки та образ етноміфологічного канону має значно вищий ступінь функціональності в художньому тексті, ніж індивідуально-контекстуальний троп, бо вона володіє потужним сугестивним зарядом – інтенцією вражати, навіювати, захоплювати [16, с. 138]:

«Всі ворожіння і слова часу байдужі,

А я вже ладна за любов віддати душу…»

(вірш «Всі ворожіння і слова» [7, с. 391])

У вищенаведеному прикладі ми бачимо образ ворожіння, що співставляється з силою невладних над часом слів. Незважаючи на розвиток науки й техніки, слов’яни й дотепер вірять у силу чар, тож етноміфологічний канон у даному вірші має високий ступінь функціональності, бо за цим образом можна побачити відчай персонажа, безвихідь даного становища.

Загалом якісне оновлення літературознавчого вчення про метафору можливе, очевидно, лише при заміні традиційних концепцій цього тропа як заміщення сучасними трактуваннями його як предикації. Представники першого напряму пояснюють концепт метафори через заміну слова, імені, поняття чи цілої системи значень другими, які означають інший досвід і виступають знаком іншого семіотичного порядку. Згідно з теоріями заміщення, зв’язок понять у метафоричному акті – це заміна одного поля значень іншим на основі суб’єктивного або конвеційного, ситуативного або констектуального перерозподілу змісту понять зі збереженням фонового загальноприйнятого значення слова. Теорії заміщення вияскравлюють семантичну непорівнювальність елементів метафори, що дає підстави тлумачити її як своєрідний логічний і семантичний парадокс чи оксюморон [17, с. 35]:



«Скажи без слів, коли і слів замало» [7, с. 222].

Представники ж концепції предикації тлумачать метафору як інтеракційний синтез семантичних полів, взаємне зчеплення смислів, внутрішня напруга між якими служить джерелом продукування образності. Теоретики предикації зосереджуються на вивченні процесу взаємодії елементів у метафоричній конструкції, а не на їхньому заміщенні. Сутність цієї взаємодії полягає не просто в заміні слова словом, імені ім’ям, − що визначає тільки метонімію, − а у взаємодії між логічним суб’єктом і предикатом. Взаємозв’язок елементів метафоричної структури – суб’єктивне, вільне від нормативних схем оперування значеннями, семантично аномальна предикація, предикація, що відхиляється від норми. Саме семантичний зсув, аномальність, відхилення ґенерують «із руїн буквального значення» смислову інновацію – основу метафоричного слова, виразу, значення цілого тексту [18, с. 420]:

«Мстишся мені. Та навіщо ж і цілому світу?

Що то за втіха каміння жбурляти в сонця…»

(вірш «Мстишся мені» [7, с. 413])

На противагу попередньому напряму, предикативний підхід зміщує акцент із опису функціональних типів метафори на її прагматику. Суб’єктивно породжувані правила вироблення метафоричного смислу та його рецепції виводить дослідження об’єкта за межі класичної риторики й поетики.

Внутрішня суперечливість метафори, неоднозначність її референції – це зрима метафора складної діалектики кореспондування мистецтва з дійсністю. Дуалістичність протилежностей зовнішнього й внутрішнього в метафоричній конструкції віддзеркалює двоїстість структури вірша, що є водночас моделлю двох об’єктів – явища дійсності й особистості автора:

«Так дивно змінюється світ.

А на душі розчарування

Ще вчора прагнули в політ,

Але судилося прощання»
Метафора змінюється світ – явище дійсності; на душі розчарування, прагнули в політ,судилося прощання – прояв особистості авторки.

Метафоричний синтез буквально й суб’єктивно немовби ілюструє єдність раціонального й ірраціонального, логічного й інтуїтивного, інтелектуально-творчого й сексуального в художній кремації світу. Амбівалентна за природою метафора становить собою, з одного боку, дивовижно постійне творення нового, а з другого, − несвідомий потяг до первісної міфологічної цілісності, вихідної єдності буття. У цьому сенсі метафора – своєрідний знак мистецтва як такого, аналог його внутрішньої суті [ 21, c. 197 ]:

Прийшли вітри в моє життя

І рвуть з дерев мою любов

(вірш «Прийшли вітри» [7, с. 359])

Метафора прийшли вітри має міфологічне пояснення, оскільки ще у слов’яни був такий вислів. Вислів рвуть з дерев мою любов – творення Марією Володимирівною нової, оригінально авторської метафори.

Відтак розуміння специфіки і загальних властивостей творчості Марійки Бойко неможливе поза осягненням поняття метафори – явища ізоструктурного у творчості взагалі й художній свідомості зокрема. Окреслені в нашій роботі перспективні напрями дослідження цього явища демонструють усю його дивовижну складність, смислову місткість.



ВИСНОВОК

Отже, у ході дослідження ми з’ясували, що вивчення художніх засобів як складних теоретичних понять на матеріалі літератури рідного краю не лише сприяє духовному збагаченню реципієнта, а й полегшує сприйняття літературознавчої теорії.

Такі знайомі всім ще зі шкільних лав художні засоби (тропи), як епітети, порівняння та метафори набувають у ліриці Марійки Бойко оригінальної інтерпретації, мають безліч різновидів, що доводить емоційне та інтелектуальне багатство її лірики.

Так, ми з’ясували, що епітет, який визначається як художнє означення, має такі різновиди в поезіях М.Бойко: прикрашальний (“ пам’ять свята, нетлінна ”, “ мудре, досвідчене віче ” ), емотивний ( “ пісня натхненна ”, “ очільник гордий ”), пейоративний ( “ безталанний від природи ”, “ нерозумна дівчинка ” ), еналага ( “ молоді розмаї ”, “ гомінкі міста ”).

Кольористична палітра епітетів складається в основному в Марійки Бойко з таких барв: сірого (“ сірий спокій, сірі стосики світлин, сірі дні ”), чорного ( “ жарти чорні, чорна хмара, ”) і білого ( “ білі янголи, білі птахи ”).

Порівняння - це пояснення одного предмета за допомогою іншого, подібного до нього. Опрацювавши теоретичну літературу, ми дізналися про такі різновиди порівнянь: ціле речення ( “ З тобою поряд серце оживає, немов весняний сад цвіте після дощу ”), іменна частина присудка ( “ Я мов зернина у вічному мудрому колі ”), порівняльний зворот ( “ тішиться мій край, як у Раю ”), прикладкові сполучення ( “ щастя мого диво-птах ”), іменник в орудному відмінку ( “ казка пташиною злетить ” ), порівняння, що висловлюються за допомогою сполучників ( “ ніч, як сон, скінчиться ” ), безсполучникові порівняння (“ Тут кожна стеблина – полеглий, оплаканий воїн”).

Вивчивши метафору у шкільному курсі як “перенесення” ознаки одного предмета чи явища на інший [20, с. 31], дізнались у ході дослідження про те, що це “ багатоликий ” художній засіб(оксюморон, метонімія, персоніфікація).

Для сучасної науки про мову, передусім когнітивного напряму, метафора – не стільки лінгвістичний, скільки ментальний факт.

“ Золотавий вечір впав на тихі верби,

Солов’їна пісня лине вдалині.

І мрійлива річка між гаями в’ється.



Все це Україна, все це я і ти

Цікавим відкриттям для нас стали визначення “ вісь метафори” і “ вісь метонімії”, про які раніше навіть не чули.

Розглянуті нами художні засоби у творах М.Бойко виконують такі функції: -


  • надають милозвучності, краси мові;

  • збагачують словниковий запас читача;

  • передають почуття і настрої поетеси.

З перерахованих нами тропів найчастіше спостерігаємо метафору та епітети, рідше − порівняння. Це зумовлено тим, що поетеса надає перевагу тим засобам, як найповніше виражають її духовний світ, а не порівнюють з чимось.


Окрім зазначених тропів, бачимо ще такі як гіпербола, персоніфікація, синекдоха, алегорія, іронія, перифраз, але над ними ще будемо проводити дослідження в майбутньому.
Таким чином, наявність великої кількості тропів – одна з особливостей лірики Марійки Бойко. Вони – важливий засіб індивідуалізації й типізації життєвих явищ і оцінки їх поетесою.” Тропи, - писав В. Бєлінський, - породила необхідність образного висловлення ” [ 4, с. 328 ]. Це засіб не “ прикраси “, а образного і точного відтворення життя. Лірика ж Марії Володимирівни Бойко - яскраве свідчення того, що вона живе у віршах:

Дарую вам в піснях своє життя.

Мої пісні – мої літа.( 7, с. 206).

Я серед радостей земних

Живу одним життям з піснями…( 7, с.341).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. В.Оліфіренко. Проблеми вивчення літератури рідного краю в школі // http://www.donbaslit.skif.net/for_teacher/teorijauruk.html

  2. Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Ред.кол.: І. О. Дзеверін та ін. ─ К., Укр.енциклопедія ім. М. П. Бажова, 1995. ─ Т. 3. ─ 496 с.

  3. Бойко Марійка. Персональний сайт // http://mariykaboyko.pl.ua/

  4. В.М. Лесин, О.С Пулинець. Словник літературознавчих термінів/ Ред. кол.: Н. Б. Махлін та ін. – К., Радянська школа,1971. – 486 с.

  5. Короткий тематичний літературознавчий словник. Ч.І: Література. Твір. Тропи:[кишенькове видання]/ Уклала Галина Білик. – Полтава: ФОП Гаража М.Ф., 2008. – 92 с.

  6. Етимологічний словник ( Уклад.:Казимова Т.П. та ін.). – К.: Рад. Школа,1983 – 549 с.

  1. Бойко М.В. Моя Україна – це любов моя! – Полтава: ”АСМІ ”, 2008 – 486 с.

  2. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1962 – 628 с.

  3. Дудка О.О., Шевелєва Л.А. Українська мова: Комплексний довідник. 5 – 9 класи / За ред. А. О. Свашенко. – 4-те вид., доп. – Х.: Веста: Видавництво “ Ранок ”, 2008. – 416 с.

  4. Короткий тлумачний словник української мови ( Уклад.: Гринчишний Д.Г., Гумецька Л.Л. та ін.). – К.: Рад. Школа,1978 – 296 с.

  5. Тимошенко Ю. Феномен метафори: проблема давня й сьогоденна. // Слово і час / - 2001.- №5. – С. 29

  6. Laccoff G., Jobnson M. Metaphors We Live by. – Chikago; London, 1980.

  7. Артюнова Н. Д. Метафора и дискурс//Теория Метафоры. – М., 1968 – 14 с.

  8. Квятковський А.П. Поэтический словар – М., 1966. – 280 с.

  9. Енциклопедія Кирила і Мефодія// http// www. KM. ru /

  10. Чижевський Д. Реалізм в українській літературі. – К., 1999. – 573 с.

  11. Якобсон Р. Два аспекти языка и два типа афатических нарушений. – М., 126 с.

  12. Топоров В.Н. Тропи// Лінгвістичний енциклопедичний словник. – М.,1990. – 520 с.

  13. Князькова В.І. Щоб збагачувалася мова учнів ( заняття гуртка на тему “Порівняння”) // Українська мова і література в школі./1989. - № 10 .– С. 52.

  14. Противенська О.Г., Мещерякова М.Г., Теміз Я.В. Українська література у схемах і таблицях. – Х.: Країна мрій; 2002. – 100с.

  15. Гудков Л.Д. Метафора// Культурологія ХХ ст. Енциклопедія. – Т.2. – 486 с.


Секція української літератури

Тези науково-дослідницької роботи

Художні засоби у ліриці Марії Бойко



Автор – Дейнега Юлія Юріївна, учениця 10 –Б класу

Карлівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3

Науковий керівник – Шведенко Ольга Миколаївна, учитель української мови та літератури Карлівської ЗОШ № 3

Науковий консультант- Волощук Юлія Олексанрівна, асистент кафедри української літератури ПДПУ

  • У науковій роботі «Художні засоби у ліриці Марії Бойко» розглянута проблема використання тропів як теоретичного літературного поняття. Вирішено такі завдання: ознайомлення із збірками поетеси, аналіз літературознавчих статей, опрацювання словників з теорії літератури,добір ілюстративного матеріалу.

  • Проблема вивчення творчості письменників-земляків особливо актуальна, бо літературне краєзнавство – специфічна галузь науки.

  • Поезія М. Бойко – особливо цікава з погляду багатства почуттів та способів їх вираження.

  • Робота подає визначення та різновиди таких художніх засобів як епітет, метафора та порівняння.

  • Епітети в ліриці Бойко представлені таким чином: тавтологічні, прикрашальні, пояснювальні, еналага,постійні, емотивні, кольористичні.

  • Постійні порівняння. Спосіб їх вираження: ціле речення, іменна частина присудка,порівняльний зворот,друга назва,іменник в О.в.

  • М. Бойко надає перевагу метафорам (архетипній, рутинній, ядерній, індивідуальній).

  • Розуміння специфіки і загальних властивостей творчості полтавської Чураївни неможливе поза осягненням теорії літератури.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка