Як треба поводитися у дні смутку та печалі



Скачати 19,05 Kb.
Дата конвертації28.10.2018
Розмір19,05 Kb.

Як треба поводитися у дні смутку та печалі

-    Олесю, як ти гадаєш, він зрадіє? - стурбовано спитав Богдан, поглядаючи на двері палати та не наважуючись їх відчинити. -    Не знаю, чи зрадіє: з таким переломом, як у Микити, не до веселощів. Та, сподіваюся, він хоч трішки розвіється, - міркувала вголос Олеся. -    То що, стукати? -    Ти ж уже постукав. Відчиняй двері й заходь. І не гукай від порогу як ти вмієш. Це ж лікарня, а не стадіон. До речі, ти спитав у Микитиної мами, чи хоче він, щоб його відвідали? -    Спитав. Він не заперечував. -    Тоді заходьмо.



Завдання 1:Чому, збираючись відвідати хворого, треба погодити з ним свій візит? Що можна приносити хворому як гостинець, а що - ні? Чи доводилося вам відвідувати хворого?

1. Що треба пам'ятати, відвідуючи хворого Вам, очевидно, доводилося чути, що людина народжується для радості. Проте на долю кожного з нас випадає чимало випробувань і смутку. І хоч народне прислів'я каже, що горе нікому не мед, але часто саме в тяжку годину людина виявляє найкращі свої риси. Адже, якою б великою не була печаль, вона відлягає від серця, якщо ще хтось переймається нею, підтримує та втішає, беручи на себе бодай крихту переживань

Тож загальнолюдським моральним правилом є норма: «Не будь байдужим до чужого горя». Щоправда, чуйність потрібно вміти виявляти тактовно, так, щоб, не завдати зайвого болю, не образити людину, не створити їй незручностей. Допомагають досягти цього правила етикету.

Серйозним випробуванням для людини є хвороба. Часом ми нездужаємо самі, часом нездужають наші близькі та друзі. Тож етикет рекомендує певні правила для цих ситуацій. Зокрема, неввічливо говорити про своє нездоров'я в товаристві. Так само неввічливо вимагати від інших турботливого та поблажливого ставлення через нежить чи застуду. Не вважають вихованою людину, яка надмірно розпитує про здоров'я, цікавиться подробицями лікування (таке можуть дозволити собі лише найближчі люди).



Поради Айболита

Тож якщо ви вирішили відвідати однокласника, який захворів, обов'язково попередньо йому зателефонуйте й поспілкуйтеся не тільки з ним, а й з його батьками. По-перше, дізнайтеся, чи дозволяють лікарі контакт з однолітками (ви, безперечно, знаєте про дитячі інфекційні захворювання, за яких встановлюється карантин). По-друге, поцікавтеся, чи хоче вас бачити ваш недужий товариш (під час хвороби буває висока температура, головний біль, які не сприяють спілкуванню)



Хворіючи, люди здебільшого лежать у ліжку, тож не завжди хочуть приймати відвідувачів у піжамі, а змушувати їх порушити постільний режим не варто, щоб не зашкодити лікуванню. Тому, якщо хтось із ваших друзів занедужав, скористайтеся  телефоном: поспівчувайте, що сталася така прикрість, та побажайте швидкого одужання. Доречними будуть у цій розмові жарт або розповідь про те, як усі з вашої компанії засмучені з приводу хвороби.

Проте пам'ятайте, що телефон може зарадити ситуації, якщо йдеться про вашого друга. По телефону не розпитують про здоров'я незнайомих чи малознайомих людей, а також тих, з ким вас пов'язують лише офіційні (службові) стосунки.

Завдання 2: Розіграйте телефонну розмову, у якій ідеться про нездужання.

Завдання 3: Складіть словничок ввічливих слів, доречних у розмові з мамою вашого однокласника, який захворів, а також тих слів, які вживають, щоб подякувати за чуйність та турботу.

1. Прочитайте оповідання Ярослава Стельмаха й подумайте, що «не так» вчинили друзі?



Нахаба Скінчилися уроки, а вчителька наша й каже: -    Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати? -    Я! Я! Я! - посхоплювалися всі. -    Якщо ви і в нього так кричати будете, - говорить учителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій. Ми запевнили її, що галасувати не будемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж. -    І пам'ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його, як зумієте. Може, й нагодувати доведеться.

Приходимо ми. Лежить Сашко, горло замотане, книжку читає. -    От добре! - зраділа його мама. - У мене саме обідня перерва закінчується. Там, на кухні, суп доварюється. Ви через десять хвилин з плити його зніміть, хлопця мого нагодуйте. А я побігла. -    Ну як тобі, - ми в Сашка питаємо, - нудно, мабуть, лежати? -    Та ні, - одказує. - Зовсім не нудно. Я от книжку читаю. Цікава!



Але ми зрозуміли, що це він так говорить, із ввічливості. Спробуйно сам-один полежати цілий день! -    Нічого, - підбадьорюємо, - ми тебе зараз розважимо. От тобі Наталка заспіває. В неї голос гарний. -    Чого це я буду співати з дурного дива?! - Наталка нам. - Може, йому й не хочеться зовсім. -    Як це - не хочеться?! Ех ти, подруга! Він же один тут. Ну, як знаєш. Тоді ми з Митьком заспіваємо.

Стали ми посеред кімнати, відкашлялись і давай співати. Співали-співали, аж захрипли. -    Що, - питаємо, - повеселішало тобі трохи? -    Авжеж, повеселішало, - Наталка за нього відповідає. - Так фальшивити, то краще вже зовсім мовчати. І без ваших концертів обійдеться. Правда ж, Сашку?

Сашко промовчав, але ми зрозуміли, що це він так промовчав, щоб не завдавати нам клопоту. Але про які клопоти може йіи мова, коли товариш хворий! - Давай, - Митько каже, - ми йому наш сюрприз відкриємо. -    Давай!



І стали ми тут  матроський танок виконувати, який на святковии вечір готували. Підспівуємо собі, в долоні у такт плещемо, підборами по паркету - ух! Так добре в нас іще ніколи не виходило. Розчервонілись обоє, вхекалися, але стараємось, - для хворого ж товариша.

Чуємо дзвоник у двері. Наталка побігла відчиняти. Вривається до кімнати дядько якийсь у халаті. -    Це що за неподобство! - кричить. - Я поверхом нижче живу. У мене робота термінова, спеціально додому взяв, щоб не заважав ніхто, так ви отут казна-що виробляєте. Тупаєте по голові вже цілу годину, зосередитись неможливо!

Ми йому почали пояснювати, що прийшли провідати хворого товариша. А він: -    Нічого собі хворий! Таке витримати - здоров'я як у слона треба мати. Припиніть цей тупіт. Книжку йому краще почитайте! Ми сказали, що книжку він і сам собі читає. -    Ну, то придумайте щось інше, - дядько каже. - Он ви на хлопця подивіться. Йому вже скоро млосно стане од ваших розваг. І він пішов.

Сашко забився під стіну, і ми зрозуміли: йому цей дядько теж не сподобався. -    О! - скрикнув я радісно. - Так у тебе ж магнітофон є. Чого ж ти мовчав! - І натис на вмикач. -    Зроби голосніше, - гукнув Митько. - Воно, коли голосно, завжди веселіш. Тут Наталка стала до чогось принюхуватись - і прожогом з кімнати. Вбігає за мить: -    Ой, - кричить, - суп увесь википів і вже згорів.

Побігли ми на кухню. Справді, бачимо - в каструльці щось темне на самому дні залишилось, і пахне зовсім не так, як суп. Ми туди про всяк випадок води долили, але смак у нього виявився ще гіршим, ніж запах. -    Ех ви! - Наталка зітхає. - Через вас зовсім забули, що мама просила. Чим тепер хворого годувати? Стали ми харчі якісь шукати. Знайшли цукор, а чай шукали-шукали - ніде нема. -    Яка різниця, - Митько каже, - із заваркою чи без. Однаково вода. Коричнева тільки. І так вип'є. Скип'ятили ми воду, вкинули цукор у склянку. Приносимо Сашкові: -    Пий. Сьорбнув він трохи. -    Не хочу, - каже. - Голова болить. -    Це в нього від голоду, - здогадався я. - Ми тобі зараз усі втрьох картоплі почистимо. Ти яку любиш - смажену чи варену? А щоб ти поки не нудьгував, включимо магнітофон. -    Не треба, - він нам якось так дивно відповідає, - ніякого магнітофона, і картоплі я не хочу вашої.

    Здається, час нам уже додому, - поглянула Наталка на двері. -    Додому! - блимнув на неї Митько. - І полишити хворого товариша? Може, тобі заспівати? - допитується в Сашка. -    І співати не треба! -    Може, затанцювати ще разочок? Нам неважко.



Тут Сашко як затруситься. -    Не треба, - кричить, - мені ваших танців, і нічого не треба! Облиште мене! Лежала собі людина і горя не знала. У мене і так уже температура піднялась. Я тепер, мабуть, іще місяць хворіти буду. Тепер ми таки зрозуміли, чого він хоче, і стали вдягатись. -    Ну, ти бачив таке? - мовив Митько вже надворі. - Друзі прийшли до нього, не шкодуючи ні сил, ні часу, розважити, щоб йому сумно не було, нагодувати, а він після цього нас, можна сказати, виганяє. Не буду більше його навідувати. Хай собі книжки читає. Нахаба та й годі!

. Д/З Розпитайте батьків або інших дорослих, які традиції вшанування померлих родичів існують у вашій родині

Дякую за увагу!
Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка