Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)




Сторінка1/37
Дата конвертації23.10.2016
Розмір5,01 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37
Світова художня культура: Від первісного суспільства до початку середньовіччя: Навч. посіб. / О. П. Щолокова, С. В. Шип, О. Л. Шевнюк, О. М. Семашко. — К.: Вища шк., 2004. - 175 с.

№№ с.вгорі


Проблематика посібника охоплює історичні, соціологічні, моральні, естетичні та виховні аспекти художньої культури світу від первісного суспільства до епохи середньовіччя. Розглядаються загальні закономірності соціального розвитку суспільства, розкривається сутність творів мистецтва, багатство людської природи у різних видах художньої творчості. Аналізуються видатні явища культурних процесів різних регіонів світу, внутрішні зв'язки між видами мистецтва.

Для студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

УДК 316.722"652-653"(075.8)

Гриф надано Міністерством освіти

і науки України (лист від 18 березня

2003 р. № 14/18.2-547)

Рецензенти: д-р пед. наук, проф. О. П. Рудницька (Український державний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова); доктори філос. наук, професори Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв), Р. П. Шульга (Інститут філософії НАН України); проф. В. Д. Шульгіна (Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського)

Редактори: В. В. Вороніна, Т. М. Коліна

Зміст


Передмова ............5

Розділ І. «Світова художня культура» як навчальний предмет .... 7

JL Культура та її типологія .......... 8

Естетична і художня культура .......... 14

Сутність художньої культури .......... 15

Художньо-естетичне виховання як складова художньої культури .... 18



Розділ О Походження мистецтва .......... 20

JLj Поняття про артефакт. Поліфункціональність первісної творчості ....21

Причини виникнення мистецтва .......... 22

Види первісної творчості .......... 29

Розділ О Художня культура первісного суспільства ......31

«_/ Міфічність первісної світомоделі .......... 31

Макрокосм первісної архітектури .......... 32

Архаїчний живопис ............ 34

Динамічні мистецтва доісторичної доби ........ 37

Розділ Л Витоки української художньої культури ......44

ji Генеза слов'янської художньої традиції ........ 44

Статичні види мистецтва .......... 51

Динамічні види мистецтва .......... 61

Розділ £Ґ Художня культура Передньої Азії ...... 64



*J Макрокосм передньоазійської архітектури ........ 65

Людина в передньоазійській художній традиції ......67

Музичне мистецтво країн Передньої Азії ...... 70

Розділ ґ Художня культура Давнього Єгипту ...... 77



V-/ Історична періодизація Давнього Єгипту ........ 79

175


Світомодель давньоєгипетської архітектури ......80

Людина у давньоєгипетському художньому каноні ...... 82

Динамічні мистецтва Давнього Єгипту ........ 87

Розділ >~Т Художня культура Давнього Сходу ...... 99

/ Художня культура Індії .......... 100

Художня культура Китаю .......... 105

Художня культура Японії .......... 109

Розділ Q Художня культура Давньої Греції ...... 112



О Міфологічна традиція Давньої Греції ........ 114

Космос античної архітектури .......... 117

Людина у давньогрецькій художній традиції...... 120

Мусичне мистецтво Давньої Греції .......... 126

Обрядова традиція Давньої Греції .......... 128

Мистецтво та атлетичні змагання .......... 136

Лірична поезія ............ 138

Драматичне мистецтво .......... 139

Розділ (Л Художня культура Давнього Риму ...... 145

У Давньоримська архітектура .......... 146

Людина у давньоримській художній традиції ...... 149

Мусичне мистецтво Давнього Риму ........ 152

Театральне мистецтво. Драматургія ........ 153



Додаток .............. 169

Тестові завдання ............ 169


Передмова

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства професійна діяльність учителя, який презентує освітню галузь «Мистецтво», набуває нового смислу. Постала реальна можливість виявити себе справжнім творцем навчально-виховного процесу, виразити свій духовний, індивідуальний потенціал. Такій спрямованості педагогічної діяльності значною мірою сприяє впровадження в систему шкільної освіти курсу «Світова художня культура», який створює прекрасні можливості для розвитку художнього світогляду учнів, формування їхніх власних почуттів і переживань, оволодіння естетичним досвідом і навичками творчої діяльності.

Викладання цієї навчальної дисципліни потребує фундаментальної підготовки майбутніх учителів. Під час навчання студенти мають оволодіти культурологічними і спеціальними мистецькими знаннями, які забезпечуватимуть формування художньої культури на особистісному і професійному рівнях. Вони мають усвідомити, що художня культура є органічною цілісністю, важливою і нічим не заміненою частиною загальної культури,

а ідеалом людини нової світової цивілізації стає образ «людини культури», яка вміє вільно й творчо поєднувати у своєму мисленні та діяльності духовні спектри різних культур.

Складність засвоєння мистецтва полягає ще й у тому, що кожний твір великого майстра вчить розуміти мистецтво, ті життєві колізії, які так чи інакше втілені в художньо-образній формі, оскільки справжній твір мистецтва містить у собі величезний досвід співпереживання й розуміння інших людей. У цьому він набуває значення школи.

Культурно-виховна місія мистецтва спрямована на розширення кола спілкування й духовних обріїв кожної людини, доповнення її реальним спілкуванням з героями художніх творів, а через них — з видатними майстрами та їхніми сучасниками, а також на осягнення культурного сенсу різних епох, творчості народів і окремої особистості.

Здійснення цієї місії мистецтва, проте, можливе лише у разі, якщо художній твір сприймається адекватно, з розумінням його змістовно-виразової сутності.

6

Сприймання мистецтва певною мірою залежить від власного художнього відчуття, вміння розуміти прекрасне. Водночас потрібно мати уявлення й про засоби виразності, властиві різним видам мистецтва.

Учителеві важливо поєднувати безпосереднє сприймання творів мистецтва з осмисленою і всебічною інтерпретацією їх, яка ґрунтується на принципах: історизму, опертя на творчий метод митця, аксіологічної функції мистецтва, єдності особистісного, діяльнісного і діалогічного підходу у розкритті педагогічних аспектів художньої культури.

Застосування принципу історизму у вивченні мистецтва зумовлене тим, що ознайомлення з поліфонією людського буття сприяє залученню особистості до діалогу, в якому вона осягає власну сутність. Завдяки історичному мисленню приходить розуміння глибокої залежності художніх явищ від явищ суспільного життя, усвідомлення того, в яких конкретних історичних ситуаціях і чому виникли ті чи інші художні явища. На основі двох домінуючих універсальних ідей європейської парадигми мислення — генезису і розвитку — відбувається зближення історичних, гносеологічних та еволюційних понять.

Якщо історичний принцип розкриває соціально-економічні й політичні причини, що сприяли змінам культурних явищ, то принцип опертя на творчий метод митця допомагає у розкритті поступового розвитку різних мистецтв у їх ідейних і художніх взаємозв'язках, демонструє динаміку художньої культури в цілому. У творчому методі митця сконцентровано його світогляд, ставлення до світу, спосіб відбору художніх засобів, який сприяє якнайповнішому вираженню й донесенню до сучасників власних ідей та естетичних ідеалів, а також ро-

зумінню, що творчість кожного митця є унікальною.

У професійній діяльності вчителя, що викладає курс «Світова художня культура», великого значення набуває принцип урахування аксіологічної (ціннісної) функції мистецтва. Він слугує важливим чинником, який регулює потреби та мотиваційні дії особистості, сприяє накопиченню художньо-естетичних знань, потребує створення нових методик викладання художньої культури.

Особистісно-діяльнісний та діалогічний підходи у вивченні художньої культури допомагають спрямувати діяльність майбутніх учителів на формування професійних вмінь, а саме: визначення педагогічних завдань, аналіз виховної ситуації, діагностування художніх здібностей учнів.

Матеріал, поданий у книжці, сприятиме не лише ознайомленню студентів з пам'ятками художньої культури, створеними митцями у певний історичний період, а й осягненню шляхів еволюції художньої культури та усвідомленню закономірностей її розвитку у всебічних взаємозв'язках і взаємовпливах, розумінню значення традицій і новаторства у художній творчості.

Навчальний посібник охоплює період від зародження мистецтва у первісному суспільстві до епохи середньовіччя. Головну увагу зосереджено насамперед на творах, які мали велике значення для подальшого розвитку світової художньої культури і сприяли суспільному прогресу.

Книжку ілюстровано репродукціями творів живопису, скульптури, архітектури. До кожного розділу подано список рекомендованої літератури, ознайомлення з якою дасть можливість поглибити знання студентів з різних напрямів мистецтва.
РОЗДІЛ І

«Світова художня культура»

як навчальний предмет

Процеси відродження та оновлення української культури, що охопили сучасне суспільство, супроводжуються підвищенням інтересу до загальнолюдських цінностей, до світових об-ширів культури.

Жива душа і цілісний багатозначний образ культури втілюються в мистецтві як неподільна єдність, отже, його осягнення є ключем до пізнання сутності культури в їх нерозривному зв'язку. Саме осягненням мистецтва у такому його значенні є курс «Світова художня культура» - основа фахової підготовки викладача цієї дисципліни в середній школі.

Студент упродовж вивчення цього курсу має бути введений у чарівний світ мистецтва, проникнутися прекрасним, навчитися мислити в узгодженні з естетичними ідеалами, щоб стати людиною естетичною, здатною передавати священний вогонь прекрасного дітям з такою майстерністю, аби їхнє власне життя осяялось ідеалами істини, добра і краси, щоб вони збагачували і звеличували новими творчими здобутками свою Вітчизну, щоб їхня духовність

стала невичерпним джерелом їхніх звершень. Опанування такою відповідальною професією потребує від студента майже одночасного перебування в трьох світах, або вимірах, культури. Насамперед він повинен бути захоплений мистецтвом, горіти, як казав Со-мерсет Моем, чистим, рубіновим вогнем любові до мистецтва. Занурений у світ мистецтва, студент має навчитися пізнавати його образну природу і водночас засвоїти педагогічні засоби залучення дітей до мистецтва, до естетичного, прекрасного в житті, природі, культурі. Отже, ця спеціальність не стільки фах, скільки покликання, що гармонізує життя й особистість учителя й учня. Вона зобов'язує до певної універсальності, всебічності, поєднання художньо-образного, наукового і практично-педагогічного мислення і діяльності. Таке розумове та духовне багатство професії, спрямованість на людину не тільки визначає її людинотворчий і гуманістичний характер, а й наближує вчителя цієї спеціальності до рівня митця. Складні завдання та багатоманітні функції, покладені на курс

«Світова художня культура», потребують органічного, синхронного поєднання сприймання мистецтва в його історичному русі, історико-теоретичного осмислення всього розмаїття художніх явищ із використанням виховних можливостей як у пізнанні, так і під час викладання предмета.

Історичне і художнє пізнання світової художньої культури в її історичному русі зумовило одночасне ускладнення мистецтва і виокремлення з його цілісності такої категорії, як художня культура, тобто формування наукового, теоретичного знання про неї. Предметом курсу «Світова художня культура» є вивчення історії, теорії та життєдіяльності мистецтва на певних методологічних і педагогічних засадах, вивчення всіх складників художньої культури. Однак історичному вивченню має передувати загальний підхід, висвітлення природи культури в цілому та художньої культури в її зв'язках з естетикою, виявлення загального змісту, типології, періодизації та особливостей існування і функціонування в загальнолюдській культурі.

Вивчення предмета «Світова художня культура» має комплексний характер, оскільки виконує функцію всебічного розвитку студентів як особистостей та їх універсальної підготовки як майбутніх педагогів.

Такий комплекс проблем, ускладнюючи і насичуючи зміст предмета, передбачає використання не тільки естетичного, соціально-культурологічного, а й історико-типологічного, порівняльного, соціально-психологічного та педагогічного аналізу. Отже, цей предмет має функціональні зв'язки з культурологією, педагогікою, мистецтвознавством, естетикою, соціологією, етикою та іншими науками.

Тому під час вивчення кожного періоду розвитку світової художньої культури та їх модифікацій враховується не тільки

естетична своєрідність та їх соціально-культурний контекст (включеність у культурне середовище), що їх зумовлює, а й їх тривимірна внутрішня будова, її складники: інституційний (художнє сприймання, зберігання, наслідування мистецьких категорій управління мистецтвом у соціумі); духовно-змістовний (художня свідомість епохи, образ світу, що створюється мистецтвом, концепція людини у світі, її ціннісні орієнтації та засоби художнього втілення - образна система, стиль, метод тощо); морфологічний (структура художньої системи та співвідношення в ній видів мистецтва, їх родові й жанрові особливості, роль у створенні художньої картини світу, нерівномірність розвитку окремих видів мистецтва).

Головні принципи вивчення світової художньої культури в педагогічному вищому навчальному закладі: комплексний взаємозв'язок художніх феноменів; урахування їх художньої та естетичної специфіки; соціокультурна зумовленість художніх процесів; історизм; системність; урахування психолого-педагогіч-ного потенціалу художніх творів; етно-національна специфіка мистецтва та національного виховання; аутентичність мистецтва (його звучання в межах епохи, яка його породила); міра канонізації (включення твору мистецтва в історію мистецтва як такого, що відповідає соціально-естетичним потребам часу); єдність впливу на особистість образно-чуттєвих, раціонально-логічних та діяльніс-но-творчих засобів.

Культура та її типологія

Термін «культура» (від лат. cultura -догляд, розвиток, освіта) визначає історично зумовлений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, втілених у змісті і формах орга-

шзаціі життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях (2; 3).

Розуміння культури як того, що створено людиною, лежить в основі діяль-нісної теорії, частина представників якої тлумачить культуру як результат досконалості людської праці. Інші теоретики, починаючи з Цицерона, вбачають у культурі міру інтелігентності, досконалості людини, засіб плекання людської душі. Деякі вчені (П. Флоренський, В. Іванов, М. Коган) першопочатком культури вважають культ, релігію. В культурології існує більше ніж 500 визначень культури. Виділимо лише деякі сучасні трактування розуміння культури як теоретичного підсумку людської історії (В. Іванов).

Одна з історично вкорінених ціннісних теорій культури вважає своїм предметом вищі та змістовні цінності, ті ідеали істини, добра і краси, які в античній культурі у їх єдності називалися «кало-кагатія». Технологічна теорія культури розуміє культуру як спосіб, суспільну технологію, що певною мірою «обезлюд-нює» саму культуру.

Теорія Г. Гегеля пов'язувала розвиток, прогрес культури з мірою свободи особистості та суспільства. Культура сприймалась не тільки як засіб творчого розв'язання найскладніших проблем людського буття, а й як загальнолюдський набуток, формуючись за вимірами якого окремий індивід стає «людиною взагалі», тобто людиною свого часу, суб'єктом змін у суспільстві та гарантом відповідальності за нього.

Відповідно до традиції української культурологічної школи культура розглядається як характеристика способу людського існування, форма, за допомогою якої все соціальне набуває змісту людської самовизначеності. В такому тлумаченні культура притаманна всім виявам життя людини, всій її діяльності, її прагненням.

За сучасних умов входження культури в життєдіяльність людини та суспільства стало загальним, а сама вона набула самостійності і такого статусу в суспільстві, що сприймається як міра змісту людської діяльності, ефективний засіб самозбереження людини, особистості. Нині культура є цариною діяльності й активності людей, вихід за межі якої призводить до порушень і деформацій умов людського існування.

Водночас культура є не тільки основою людського існування, а й способом розв'язання проблем і суперечностей, гармонізації буття людини. Вона наповнює змістом світ людини і є культурною реальністю, найбільш універсальною характеристикою світу людини. В системі культури існують пласти особливої значущості. Чільне місце серед них належить світу національних образів мистецтва, завдяки якому формуються особливі умови відтворення і творчості людини, закладаються основи існування всієї системи мистецтва, формується культурна реальність у вимірах художньої культури певної епохи, певних соціально-історичних та національних спільнот.

Вивчення історії художньої культури позначено різними підходами. Більшість учених зосереджувалася на аналізі всієї повноти чинників буття художньої культури в їх неповторності. Інші дослідники ігнорували дані, що заперечували їхні концепції, прагнучи насамперед знайти закон, логіку розвитку художнього процесу, що спричинювало схематизм, спрощеність їхніх позицій.

Визначалась позиція і тих учених (О. Шпенглер, А. Тойнбі та ін.), які розглядали історію культури як історію «локальних цивілізацій», кожна з яких ніби реалізує незалежно від інших свою циклічну програму (народження, розквіт, занепад, загибель).

На дослідника культури (та й того, хто її вивчає) чатує небезпека сприйман-

10

ня всієї історії художньої культури через призму тієї культури, до якої він належить (європоцентризм, панславізм, пангерманізм тощо), що зумовлює перебільшення її історичного значення та ролі.



Європейська дослідницька традиція, починаючи з Й. Гердера (німецька школа кінця XVIII ст.), позначена системним підходом, що ґрунтується на розумінні єдності історичного процесу, взаємозв'язку і взаємозалежності розвитку країн і цивілізацій, різних за своєю культурою та світоглядом.

Сформований у сучасній культурології принцип об'єктивності продовжує цю традицію. Він потребує здійснення типо-логізації художньої культури за правилами діалогу, спілкування культур — минулої і сучасної, за відмови від ідеалізації, архаїзації та модернізації культури минулого.

Надто великий наголос на унікальності певних культур, їх відмежованості від світового культурного процесу призводить до їх герметизації, замкненості, тому хибним є твердження, що «Захід ніколи не зустрінеться зі Сходом» (Р. Кіплінг). Єдність людства в його комунікаційних зв'язках, взаємодо-ступності культур, спільність глобальних проблем для всіх народів зумовлюють домінуючу тенденцію відкритості і взаємозближення культур. Ідея діалогу культур стає однією з провідних у сучасному політичному, міжнародному і культурному житті народів, а сама культура перетворюється на важливий засіб якщо не розв'язання, то зняття напруженості у розв'язанні багатьох соціальних проблем і суперечностей. Водночас діалог культур істотно посилює ефективність кожної окремої культури.

Діалогізують не тільки суміжні, близькі, а й віддалені типи культур. Тому класифікація, виділення типів культури є важливим завданням науки.

Типологія культури сформувалася на історичному підґрунті. Вже «батько історії» Геродот, описуючи греко-перську війну, поділяє народи на еллінів (греків) та варварів і за цим принципом класифікує усі культурні явища. Лінійне членування часу від минулого до сьогодення і до майбутнього утверджується в християнській традиції (від Різдва Христового).

Поворотним пунктом періодизації історії та культури стала епоха Ренесансу (XV-XVI ст.), провідною концепцією якої було відродження культури античного світу.

Від падіння Римської імперії і до утвердження та розквіту Ренесансу (XIV-XVI ст.) Європа, на думку гуманістів, переживала варварські проміжні часи (середні віки). З кінця XVII ст. складається тричленна періодизація історії: античність - середні віки - новий час, в основу якої було покладено принцип розвитку культуротворчих здобутків у їх наступності. Визначення поняття античності як культурного зразка і вищого досягнення, до якого прагнули гуманісти, визначило провідний напрям культурного розвою, базовим змістом якого було осягнення та поширення античної культури в Італії, а згодом і в усій Європі. Звернення європейських народів до античності дало їм змогу усвідомити певний внутрішній спадкоємний зв'язок з минулим і осмислити особливу історію Європи як неперервну цілісність, виокремити її зі світової історії. Ця концепція стала підвалиною першої культурологічної типологізації історії, в якій античність та ставлення до неї стало парадигмою, основою її періодизації. На цьому перехресті часів постала проблема відносин і співвідношення впродовж усієї історії таких опозиційних і взаємо-доповнювальних різновидів культури, як первісна, дохристиянська, християнська та світська.

11

Вчення гуманістів про самоцінність і цілісність культури Європи продовжили просвітителі XVIII ст.

Найбільш глибоке узагальнення цієї проблематики було викладено у праці Й. Гердера «Ідеї до філософії історії людства» (1784-1791 pp.), в якій історія культури як предмет вивчення набуває самостійності, а принцип всевладдя розуму поширювався на пізнання культури, зокрема у формі історико-порів-няльного підходу як доповнювального до пізнання культури окремого народу. На думку Й. Гердера, жоден народ Європи не досяг культури сам собою, жоден європейський народ не знав, не винайшов власних літер; вся культура Північної, Західної та Східної Європи - це рослина, яка виросла з римсько-грецько-арабського насіння. Джерела культурної самобутності він вбачав у релігії.

Просвітителі, засвідчивши різноманітність культурних світів різних народів та прагнучи визначити зміст культури, заклали підвалини створення передумови для теорії культури німецької класичної філософії. її представник Г. Гегель концептуально визначив базовий принцип свободи духу і втілення його як абсолютного в історичних епохах буття людства, зокрема культурного. Відповідно історія кристалізується в трьох типах культури: Схід, античність, германський світ («Схід знав і знає, що тільки один вільний; грецький та римський світ знає, що деякі вільні; германський світ знає, що всі вільні»). Отже, провідна ідея німецької класичної філософії пов'язує зміст типу культури з поняттям особистості та забезпеченням її свободи.

Генетично пов'язана з гегелівською марксова концепція матеріалістичного розуміння історії поклала в основу типології культури принцип зміни п'яти суспільно-економічних формацій.

У другій половині XIX ст. на основі нових відкриттів в археології, етногра-

фії, антропології, мовознавстві, мистецтвознавстві та внаслідок освоєння напів-відомих та невідомих цивілізацій Австралії, Африки та Америки було вивчено первісну культуру, усвідомлено обов'язковість її як стадії всіх цивілізацій, визначено абриси деференційованої панорами розвитку етнічних культур у межах значного періоду історичного часу існування світової культури. Отримання величезного принципово нового матеріалу досліджень створило радикально нову культуропізнавальну ситуацію, яка була доповнена імпульсами, породженими завершенням формування зрілих культур націй, формуванням і пізнішим культурним пробудженням нових націй аж до етнічного ренесансу останніх двох десятиліть.

Така ситуація в гуманітарних науках не тільки характеризувалась їх взаємозбагаченням, насамперед взаємозв'язком етнографії, соціології, психології та антропології, а й значним зростанням впливу біології та фізики на осмислення со-ціокультурних закономірностей (соціальна фізика О. Конта, ідеї соціальної біології тощо). Дедалі частіше суспільство розглядають як організм з його процесами народження, розвитку і смерті. Цей підхід поширюється і на історію культури, тобто окремі культури тлумачаться як паралельні замкнені цивілізації, типи.

Уперше ці ідеї було викладено німецьким професором Г. Рюккертом в праці «Підручник із світової історії в органічному викладенні» (1857 p.).

Пошуку змісту замкнених циклів розвитку культурних типів було присвячено працю О. Шпенглера «Присмерк Європи» (1916 p.). О. Шпенглер поєднує дві традиції розгляду культури: 1) як організму, що має свою специфічну будову; 2) як категорії, чиї символи існування укорінені в надрах первісності, пра-коренях (Ф. Ніцше розрізняв «діонісій-


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка