Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)




Сторінка19/37
Дата конвертації23.10.2016
Розмір5,01 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   37

62

зойків (неартикульованого хорового співу в примітивній формі).

На першому етапі розвитку культури давніх слов'ян організувались колективні відправи (пантоміми, хороводи з музичним або просто вигуковим супроводом, з ритмічними ударами), в яких переважав то елемент забави (гра), то утилітарний (завороження погоди, врожаю, вдалого полювання тощо), то культово-релігійний, то героїчний, що мав за мету забезпечення воєнного успіху. Як вираз певних почуттів, у цих відправах відтворювався світ поетичних образів.

Відгомін родових та племінних уявлень позначав поетичну творчість народу. Склалася своєрідна фольклорна система, яка відповідала ритмам трудової діяльності людини й віддзеркалювала буденне і святкове життя. Упродовж тривалого часу вироблялися «сценарії» обрядів, у яких значну роль відігравали пісні, танці й словесні вирази. Відправа цих обрядів мала сприяти врожаю, здоров'ю та добрим родинним стосункам.

Поетичність народу, його вміння мислити образними узагальненнями найкраще відобразились в обрядових і календарних піснях. Такі пісні, як і хороводи, виконувалися на честь сонця, весни, нового року або на весіллях, похоронах.

Деякі з них пов'язані з порами року. Це - колядки, щедрівки, веснянки (гаївки або гагілки), а також купальські й русальські пісні. Веснянки мали за мету приворожити весну, тепло, багатий врожай. У давнину, мабуть, їх виконували разом із магічними вегетаційними танцями, церемоніями, діями, які починалися навесні і тривали весь господарський сезон, їх тексти були нескладними за змістом, але в них траплялися елементи діалогу або драматизації.

Цікаві елементи драматизації відбились в обряді «Водіння Кози». Наші предки дотримувалися цього обряду аби забезпечити майбутній врожай і добро-

бут родини. Вони вважали, що Коза може сприяти врожаю, тому за сюжетом вона вмирала і знову народжувалася на радість учасникам дійства і глядачам. її воскресіння символізувало відродження природи й народження нового року.

Своєрідне коло образів утворилося в колядках і щедрівках. У багатьох із них звеличували господаря. Описи багатства, життя, краси, мудрості господаря та господині були не просто поетичними прикрасами-перебі льшеннями. Своїми розкішними образами колядники накликали це багатство, щастя, шану і славу. Колядки і щедрівки чітко не розмежовувались, становлячи разом зимовий цикл святкових пісень. Такі обрядові й пісенні поздоровлення та величання-за-кляття на щастя, здоров'я і досі збереглися в народній усній творчості.

Особливою поетичною образністю відзначалися русальські та купальські пісні. У піснях, присвячених святу Івана Купала, вшановували світ рослин, які наші предки одухотворювали, славили життєдайні сили природи, сонце, вогонь та воду. Свято ще називалося «русальна неділя», бо вважалося, що саме в цей день русалки з'являються в селах, виходять на берег з розпущеним волоссям, уквітчаним водяними ліліями або польовими квітами, бігають у полях, гойдаються на вітах дерев, водять хороводи, принаджують перехожих та залоскочують їх.

Купальські свята були надзвичайно мальовничими. Хати і подвір'я прикрашали зеленню. Дівчинку в яскравому вбранні — «тополю» - водили з піснями по селу. Уночі хлопці розкладали над річкою вогнище і стрибали через нього. Купальське дійство передбачало прикрашання дерева (Марени) і водіння навколо нього хороводів, запалювання колеса і спалювання Купайла (солом'яного опудала). Дівчата й жінки у віночках, взявшись за руки і простуючи вулицею до річки, кидали вінки у воду і співали:

63

Коло Мареноньки ходили дівоньки,



Стороною дощик іде.

Що на морі хвиля, а в долині роса,

Стороною дощик іде

Над нашею рожею червоною,

Ой на горі жито, а в долині просо.

Стороною дощик іде, ще й дрібненький,

Та на наш барвінок зелененький.

Радісні пісні лунали по селах і були співзвучні квітучій природі. Звучали вони у супроводі різних музичних інструментів, найчастіше сопілок, бубнів, гусел.

Повір'я про русалок ожили у поемах Т. Шевченка «Причинна», «Утоплена», «Тополя». Народними «русальними» піснями були навіяні образи Мавки, Русалки польової та Русалки водяної у «Лісовій пісні» Лесі Українки. На ці сюжети написали опери М. Лисенко («Утоплена»), М. Леонтович («На русалчин Великдень»), О. Даргомижський («Русалка»), М. Римський-Корсаков («Майська ніч»).

Із плином часу календарні й обрядові пісні втратили свою прикладну функцію - супроводжувати обряд. Однак самі пісні не зникли, а виявили дивовижну здатність пристосовуватися до нових умов. Вони передавалися з покоління в покоління й збереглися до наших днів.

Здавна з'явилися й такі жанри усної словесності слов'ян, як казка, замовляння, прислів'я, приказки, загадки. Вони мали найрізноманітніший зміст, відображали пізнавальні інтереси та моральні переконання народу. Перекази про походження богів, про будову Всесвіту, про пригоди героїв поєднувалися в них з моральними повчаннями і мудрими настановами.

Ці твори усної народної творчості засвідчують ступінь духовного розвитку народу, його уявлення про красу, а крім того, вони стали скарбницею, яку українські письменники, композитори та художники різних часів щедро використовували і використовують у своїй творчості.



Контрольні запитання і завдання

1. Як виявився світогляд давніх слов'ян у мистецтві?

2. Якими були головні особливості трипільської культури?

3. У яких творах мистецтва знайшли відображення поетичні образи народної творчості слов'ян?



Список рекомендованої літератури

1. Історія української культури / За ред. 1. Крип'якевича. — К., 1994.

2. Історія українського мистецтва: В 6 т. — К., 1966. — Т. 1.

3. Попович М. Мировоззрение древних славян. — К., 1985.

4. Українська культура: Історія і сучасність. — Л., 1994.

5. Шевнюк О. Л. Українська та зарубіжна культура. — К., 2002.

РОЗДІЛ

Художня культура Передньої Азії



Передня Азія ще з 5 тис. до н. є. відзначалася активним культурним розвитком. Передня Азія за природними умовами була неоднорідним регіоном культурного життя. Природні умови були найсприятливіші в Месопотамії (Міжиріччі) - в регіоні між великими річками Тигром і Євфратом. Тут з давнини розвивалося землеробство. Інші ж території з неродючою землею були придатними лише для скотарства.

Проте історична доля Передньої Азії була визначена її розташуванням на перетині шляхів із країн Центральної Азії, Північної Африки, Кавказу, узбережжя Середземного моря та Причорномор'я. Крім того, Передня Азія не була захищена надійними природними кордонами, через що лишалася доступною для будь-якого вторгнення іноземців. Ці обставини, з одного боку, затримували культурний процес в регіоні, а з іншого — сприяли асиміляції одних і виокремленню інших культур, взаємовпливу народів.

Отже, особливістю культури Передньої Азії був багатопластовий, багатонаціональний характер. Історичний її

зріз виявляє нашарування культур різних етносів, що завойовували ці території, встановлювали своє панування і водночас запозичували та продовжували культурні традиції підкорених народів. Були в історії ареалу і періоди відносно мирного сусідства-суперництва кількох могутніх держав, були й жорстокі часи винищування та депортацій народів.

Найдавнішими (XXVII-XXV ст. до н. є.) в Передній Азії країнами були міста-дер-жави південної частини Месопотамії (Ур, Урук, Лагаш). Потім набули державності північні землі Межиріччя, зокрема семітське місто-держава Аккад. У XXIV ст. аккадський цар Саргон І почав об'єднання земель і створив могутню воєнну державу - Шумеро-Аккадське царство. Згодом Аккад завоювали на деякий час племена диких горців. Це знову вивело на провідне місце в регіоні шумерські міста, зокрема місто Лагаш, яким правив цар Гудіа. Після вигнання загарбників аккадське місто Ур відновило колишню могутність Шумеро-Ак-кадії.

З XIX по XII ст. до н. є. провідну роль в Передній Азії відігравало місто-



65

держава Вавилон. У той самий час в гірській частині Передньої Азії утворилося Царство хетів (хети - спільна назва конгломерату племен, що мешкали в Малій Азії та на землях Північної Сирії). Культура хетів поки що вивчена дуже мало, але вона справила помітний вплив на інші культури стародавньої пе-редньоазійської цивілізації.

В XI ст. до н. є. на заході Передньої Азії склався войовничий союз семітських племен Ізраїля та Іудеї. Ці племена прийшли в Палестину з південних пустель і потиснули автохтонів філістимлян. Створена нова держава, яка набула розквіту за часів правління легендарних царів Давида та Соломона, підпадає під владу численніших та агресивніших народів: ассирійців та вавило-нян. На захід від Палестини, на узбережжі Середземного моря, в той самий час розросталися та багатіли міста-дер-жави фінікійців: Tip, Сидон, Бібл. Культура відважних мореплавців і ощадливих купців-фінікійців запозичила багато рис від більш старих і розвине-ніших хетської, вавилонської, єгипетської культур. Фінікійці, які досягали на своїх кораблях берегів Атлантичного та Індійського океанів, плавали в Середземному і Чорному морях, були популяризаторами знань, обрядів, технічних ідей, писемності, художніх канонів тощо. Остання велика держава фінікійців — Карфаген — була могутнім суперником Римської республіки.

У IX-VII ст. до н. є. першість у воєнному, політичному та культурному житті регіону перейшла до Ассирії. Ця держава тривалий час була наймогутнішою на всьому стародавньому Сході. Вона панувала над Вавилоном, Єгиптом, Передньою Азією і мала торговельні та культурні зв'язки з Грецією та іншими державами. Після занепаду Ассирії під тиском сусідів-супротивників центром пе-редньоазійської культури знову стає Ва-

вилон, ще могутніший, багатший та екс-пансивніший, ніж раніше. Нововави-лонському царству VII-VI ст. підпорядковувалися Фінікія та народи Палестини. Воно вело невпинну війну з Єгиптом за контроль над торговельними шляхами. Розквіт країни припадав на часи правління Навуходоносора II. Після нього Вавилон почав занепадати, а в 538 р. до н. є. підпав під владу перського царя Кіра.

Названі культури не зникали відразу та безслідно. Вони мали тривалі періоди згасання. Занепад багатовікової по-ліетнічної цивілізації Передньої Азії був яскраво осяяний могутнім культурним світлом зі Сходу (ірано-перська культура) та із Заходу (культури Греції та Риму). Вже в VII—VIII ст. н. є. землі Передньої Азії були завойовані племенами Аравійського півострова і перетворилися на культурні епіцентри величезної арабської цивілізації. Спорідненість культур країн Передньої Азії, їхні взаємовпливи, постійні асиміляційні процеси в цьому етнокультурному регіоні дають змогу вважати пе-редньоазійську художню культуру єдиним цілим (яке, звичайно, містить певні особливості та специфічні риси окремих культурних підсистем).

Макрокосм передньоазійської архітектури

Релігійно-культова традиція Передньої Азії розглядала архітектурні споруди як «земну проекцію» міфічного простору. Сам факт творення світу тлумачився як розмежування цілісного, не-структурованого хаосу (наприклад, в ак-кадській космогонній поемі «Енума еліш» описується розчленування праматері Тіамат богом Мардуком). Тому в творах архітектури особливо підкреслювався мотив межі, поділеного простору. Типовий давньосхідний будинок, закри-

66

тий з усіх боків, освітлювався через невеликі віконні прорізи у верхній частині стіни і мав замкнену структуру (за шумерською традицією кімнати розташовувалися навколо внутрішнього двору). Такими були аккадський палац правителя Ашнуннака (XXII ст. до н. є.), шумерський палац у Кіші (3 тис. до н. є.), ассирійські палаци царів Саргона II (кінець VIII ст. до н. є.) та Ашшурбана-пала (VII ст. до н. є.).



Передньоазійське місто відгороджувалося від довкілля високим муром, який позначав його сакральну межу. І нині вражають чотири комплекси зубчастих стін з вежами у Вавилоні, що були прорізані вісьмома воротами, зокрема знаменитою подвійною брамою Іштар, викладеною синім кахлем із зображеннями білих та жовтих биків та драконів (мал. 32).

Міська межа сакралізувалася також під час ритуальної дії, наприклад, під час ба-



1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   37


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка