Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)




Сторінка3/37
Дата конвертації23.10.2016
Розмір5,01 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

21

Отже, для визначення початку творчого процесу виникає потреба чіткого визначення поняття мистецтва.


Поняття про артефакт. Поліфункціональність первісної творчості

Хрестоматійно мистецтво трактується як естетична форма діяльності людини. Дійсно, в сучасному, технічно розвиненому соціумі мистецтво займає важливе суспільне становище поряд із виробництвом, управлінням, освітою, наукою, технічною творчістю. Заняття мистецтвом - професія багатьох членів суспільства. Існує система навчання мистецтва, широка мережа мистецьких закладів (музеї, картинні галереї, художні салони, театри, концертні зали, кінотеатри тощо). Спеціальні урядові департаменти керують справами мистецтва. Все це наочно свідчить про те, що в сучасному житті мистецтво є не просто особливою формою діяльності, а цілком самостійним видом суспільної практики.

Проте навіть нині існують галузі діяльності, які перетинаються з мистецтвом, але не належать до нього. Логічно припустити, що в доісторичні часи, коли суспільна практика була не такою різноманітною та розгалуженою, як сьогодні, мистецтво значно більше перепліталося з іншими формами діяльності людини.

Розгляньмо проблему визначення мистецтва з іншого боку. Найчастіше воно тлумачиться як специфічна форма суспільної свідомості. З таким положенням важко не погодитись. Проте межа між мистецтвом та немистецтвом у свідомості людини дуже умовна, адже лише абстраговане міркування оперує поняттями про окремі форми свідомості людини: наприклад, художню, естетичну, наукову, моральні імперативи тощо. Реальна

свідомість (як суспільства в цілому, так і окремої людини) багатогранна, багатовимірна, нескінченно складна цілісність. Свою ж цілісність вона зберігає в художній діяльності, мистецтві.

Отже, мистецтво як художнє мислення, як функція цілісної людської свідомості виявляє себе самостійним естетичним різновидом діяльності або процесом створення суспільного ідеалу.

Таке призначення мистецтва було притаманне й доісторичному етапу розвитку людства. Особливості художньої свідомості первісної людини, характер її мистецької діяльності найнаочніше характеризують створені нею предмети, елементи художньої творчості. Незалежно від їх призначення і якості, вони мають назву артефакт (від лат. artefactum - штучно зроблене).

Перші артефакти — дерев'яні та кам'яні знаряддя полювання і праці - з'явилися близько 2 млн років тому. Починаючи з пізнього палеоліту (35-30 тис. років тому), зброя, знаряддя праці, житло і навіть поховання позначаються елементами, не пов'язаними з прямим призначенням та раціональним використанням цих артефактів, своєрідно прикрашаючими їх.

Наприклад, тіла померлих одноплеменців неоантропи посипали сухою червоною фарбою, зокрема цей процес здійснювався на території сучасної України. М. Грушевський пише, що небіжчика, ховаючи, посипали червоним порошком (охрою), який осідав на кістках після розкладу тіла. Чи це була спроба прикрасити неприємні на вигляд людські останки, чи елемент ритуалу поховання, зумовлений примітивними міфологічними уявленнями первісних людей про життя та смерть (червоний колір у міфологічному мисленні найчастіше символізує життя), - невідомо. Навряд чи правильно прийняти лише одну з цих версій і вбачати в цьому артефакті вияв

22

художньо-естетичної або релігійно-міфологічної свідомості, оскільки найчастіше вони діяли одночасно.

Розгляньмо ще один приклад. Серед виробів із кістки часів палеоліту часто зустрічаються вирізьблені зображення тварин, людей, орнаментальні малюнки (зигзаги, трикутники, ромби, меанди), а також малюнки, зовсім для нас незрозумілі.

Чи можемо ми вважати такі предмети та зображення творами первісного мистецтва? І знову відповідь може бути тільки альтернативною. Ці артефакти слід розглядати в кількох аспектах. По-перше, за призначенням ці предмети були знаряддями праці або полювання. По-друге, зображення на предметах слугували знаками власності конкретного господаря, а також знаками належності їхнього власника до певного племені, родини, тотему, соціального стану. По-третє, зображення на предметах могли бути магічними символами. Проте незалежно від утилітарного чи символічного призначення артефакту зображення на ньому завдяки схожості з прототипом, чіткості відображення знайомого об'єкта або навіть тільки правильності, пропорційності, симетричності малюнка сприяло виникненню у людини почуття задоволення від його споглядання. Отже, такий артефакт мав властивості естетичного предмета.

Науково доведено, що всі артефакти з часів кроманьйонської людини були поліфункціональними предметами, тобто мали широке коло призначення. Це означає, що і художня свідомість, і конкретні творчі акти характеризувала синкретичність (від грец. owynpytionos -об'єднання), тобто нерозривна єдність усіх компонентів цілого: мотивів, установок, інтересів, навичок, знань, умінь, які реалізовувалися у створенні артефактів первісної культури.

Твердження про поліфункціональність предметів доби неоантропу, про синкре-

тичний характер творчої діяльності людини первісного суспільства зовсім не означає, що всі артефакти мали відношення до мистецтва. В багатьох із них художньо-естетичний елемент у наш час є відсутнім. Проте деякі артефакти сприймаються як повноцінні, оригінальні художні твори, наприклад дивовижні у своїй достовірності, природній красі, могутній психоемоційній експресії зображення звірів у печерах Ласко і Фон-де-Гом. Призначення цих артефактів, визначальне для людей тих часів, нині поступається домінантою їхній художній цінності.

Існує закономірність: чим старіший артефакт, тим більше він відповідає призначенню поліфункціонального предмета і тим важче він піддається розумінню саме як художній твір. Однак деякі артефакти часів неоліту можуть кваліфікуватися як прикраси, тобто предмети естетичного призначення, або як інструменти для музичного інтонування. Отже, в первісній культурі поступово починала виокремлюватися художньо-творча діяльність як наслідок виникнення та розвитку естетично-художнього ставлення людини до світу.

Причини виникнення мистецтва

Питання про причини виникнення мистецтва цікавить людство з давніх часів. І хоча на нього можна дати лише гіпотетичну відповідь, спроби вчених розгадати цю загадку не припиняються, оскільки питання про першоджерела мистецтва безпосередньо пов'язане з проблемою початку свідомої художньої діяльності людини.

Найдавніші свідчення про виникнення мистецтва містять міфи зниклих (шумери, майя, ацтеки) та існуючих народів. Поява мистецтва у міфах пов'язується з конкретною персоною: богом, боголюдиною або героєм.

23

Наприклад, згідно з давнім індуським міфом, бог Брахма навчив мудреця Ба-ранті-муні музики, а той навчив її інших людей. Дружина Брахми, добра богиня Сарасваті, ознайомила людей з мелодіями «para» і навчила мистецтва гри на «ві-ні» - струнному щипковому інструменті, донині дуже популярному в Індії.

Давні греки вірили, що мистецтво музики та поезії людям подарував бог Аполлон. Широковідомий міф про со-лодкоголосого фракійського співця Ор-фея розповідає про могутній вплив його мистецтва на людей, тварин і навіть на сили природи (під час походу аргонавтів Орфей співом молитов та грою на фор-мінзі умиротворив бурхливе море).

Південноамериканські індійці культури чибча-мусиків були впевнені, що мистецтву і ремеслам їх навчив герой Бочіка.

Можна назвати ще багато міфів, у яких мистецтво постає як благодатний дар вищих істот, як дорогоцінний скарб, дарований людям у довершеному та незмінному вигляді. Міфи відображають шанобливе і дещо містичне ставлення людей до мистецтва, що, мабуть, було зумовлене міцним зв'язком усіх видів раннього мистецтва з магією та релігійними обрядами.

Таке ставлення настільки глибоко вкоренилося у свідомості людей, що його відлуння і досі зберігається в повсякденних уявленнях про мистецтво та митців. Так, слово «божественний» є постійним епітетом, яким позначають художню творчість (божественна краса, божественний голос тощо). Про талановитого митця часто кажуть: «У нього дар від Бога». У психології творчості використовують термін «художня обдарованість».

У священних книгах світових релігій -християнства, ісламу, іудаїзму, буддизму - походження мистецтва не розкривається. Проте головні релігійні постулати стверджують, що сама людина, а також всі її діла і творіння керовані божествен-

ною силою, Богом. Отже, не тільки для міфологічної свідомості, а й для релігійного світогляду мистецтво як частина людських діянь має божественне, надприродне походження.

Мистецтво як «божий дар» тлумачили філософи ідеалістичного напряму. Так, великий давньогрецький філософ Пла-тон наголошував на існуванні двох світів: світу духовного, божественного та світу матеріалізованого, земного. Перш ніж людська душа втілюється у свій земний образ, вона мандрує до вищого світу ідеальних істот. У земному бутті душа, знудьгована у тлінному тілі, згадує своє ідеальне життя. Ці спогади душі, за Платоном, знаходять своє вираження у мистецькій творчості.

Вчення Платона має реальне коріння. Митці часто стверджують, що задум майбутнього твору часто виникає несподівано як згадка про щось таке, чого в їхньому реальному житті ніколи не було. В таких випадках автори з містичним подивом зазначають, що зміст цих творів значно ширший, ніж обрії їхньої власної свідомості. Цей феномен і залишається нерозгаданою таємницею психології мистецтва.

Крім платонівської багато інших філософських шкіл наполягають на первинності духу і вторинності матерії, пояснюють мистецтво як вияв творчої волі. На цьому наголошували Ф. Шел-лінг, Г. Гегель, Г.-В. Лейбніц, А. Шо-пенгауер. Проте походження художньої творчості ці філософи тлумачать у загальному аспекті, майже не торкаючись конкретних фактів історії художньої культури, дослідженням яких займаються так звані позитивні науки. Існуючі науково-теоретичні гіпотези про походження художньої практики поділяються на дві групи: а) психофізіологічні, б) соціокультурні.

Психофізіологічне пояснення генези мистецтва дає теорія давньогрецького



24

мислителя Демокріта («теорія наслідування»). Згідно з нею людина здатна влучно наслідувати природні звуки, і саме ця особливість зумовила появу музичного мистецтва. Імітація звичок тварин і жестів людей, зайнятих певними діями, оформилась у мистецтво танцю. Людина здатна відтворювати зовнішній вигляд будь-яких предметів в об'ємній формі або за допомогою ліній та кольору. Так виникло образотворче мистецтво.

Давньогрецький філософ Арістотель також пояснював імітаційні дії людей психофізіологічними причинами, а саме прагненням спокійного духовного стану, приємних емоційних переживань. Наслідування, за Арістотелем, - природна здатність людини, що народжує задоволення.

Цю думку підтверджує сучасна психологія, яка вважає імітаційні здібності та дії важливим механізмом пристосування людини до навколишнього середовища. Цей механізм починає працювати у ранньому дитинстві і залишається впродовж його життя. Кожний вдалий імітаційний акт викликає позитивні емоції. Згодом ці емоції стають життєвою потребою, самостійним мотивом поведінки.

Становлення мистецтва також проходить через період «раннього дитинства». В доісторичні часи імітаційні дії були практично необхідні. Саме виживання первісного мисливця та його племені залежало від його вміння імітувати голос, рухи, звички тих тварин, на яких він полював. Деякі африканські племена і досі зберігають дивовижно досконалу техніку маскування мисливців під тварин. Вона включає гримування, одягання, змащування спеціально дібраною пахучою речовиною, імітацію звуків, рухів, звичок тварин. Усі ці елементи справляють враження справжнього мистецтва.

Досконалі імітації мали і мають для мисливських родин значення культурної

цінності навіть поза контекстом реального полювання. Свідченням цього є численні фольклорні імітаційні танці народів Африки, Австралії, Азії. Слов'янська культура також зберегла деякі стилізовані ознаки таких імітаційних дій.

Проте теорія наслідування, пояснюючи причини чудового відтворення людиною на ранньому етапі художньої активності зовнішнього вигляду тварин, обминає питання про небажання доісторичної людини реалістично відтворювати свій власний образ. Причина цього проста — відсутність практичного сенсу, оскільки існувала необхідність тільки в позначенні людей за допомогою умовних графічних або об'ємно-пластичних форм.

Проте є й такі питання, які ставлять під сумнів достатність розглянутого пояснення виникнення мистецтва. Наприклад, чому у світовій музичній літературі так мало прикладів звуконаслідування? Чому створений майстром портрет людини, якщо навіть її зображення мало схоже на оригінал, все ж таки є вагомішим твором мистецтва, ніж найдосконаліша фотографія?

Науковці висували й інші психофізіологічні пояснення обставин та причин зародження мистецтва. Цікаву гіпотезу висловив Чарльз Дарвін. Він поєднав появу мистецтва з біологічним, зокрема сексуальним, потягом людей.

Деякі археологічні знахідки підтверджують вірогідність цієї гіпотези. Так, відомі твори палеолітичної культури сексуальні за змістом. Це, наприклад, графічні зображення та скульптурні фігурки чоловіків або жінок із перебільшено вираженими ознаками статевої належності («фалосні фігурки», «палеолітичні Вене-ри»). Однак не можна інтерпретувати ці артефакти як наслідок активізації та вираження лише статевих інстинктів. У них добре помітний вияв певної психічної функції та роботи свідомості. Правильніше трактувати такі артефакти як

25

предметно виражені образи життєвої сили та родючості. Ймовірно, це були найперші міфологічні символи людства.

Вчення Ч. Дарвіна про виникнення мистецтва знайшло оригінальний розвиток у наукових теоріях 3. Фрейда. Він звернув увагу на існування у кожної людини психологічної потреби розв'язання конфлікту між рівнем підсвідомості (який дістав назву «Воно») та рівнем свідомості («Я»). На рівні підсвідомості вирують біологічні потяги, грубі тваринні інстинкти, серед яких найпотужнішими є — інстинкти агресії та сексуального потягу. їхнє безпосереднє виявлення стримується в суспільстві, вони перебувають під невсипущим контролем свідомості (сфери «Я»). Таке постійне протиборство інстинктів і свідомості здатне спричинити порушення психіки, руйнування особистості.

Ось чому людина потребує особливих засобів усунення конфлікту між «Я» та «Воно». Одним із таких засобів зняття психічного напруження та очищення свідомості є, на думку 3. Фрейда, мистецтво, яке виникло у первісному суспільстві як необхідний засіб психологічної санітарії. Воно давало змогу розрядити гнітючі, «темні» біологічні інстинкти людини, які не завдавали суспільству ніякої шкоди. Витиснутим з підсвідомості, піднятим на рівень «Я» інстинктам мистецтво надавало естетичної форми, після чого вони справляли цілком позитивне враження.

Гіпотезу 3. Фрейда про походження мистецтва важко критикувати, бо це потребує аналізу всієї його колосальної концепції психічного світу людини. Зауважимо лише, що головні думки вченого в цілому не заперечують теорії виникнення мистецтва. Проте висунуте ним пояснення причин зародження мистецтва не можна вважати достатнім.

Соціокультурним визначенням причин виникнення мистецтва присвячена теорія

Ганса Бюхера. її головна теза полягає в тому, що мистецтво з'явилося як результат колективної трудової діяльності людей. У своїй праці «Робота і ритм» автор називає чимало зразків музично-поетичного, танцювального та образотворчого мистецтва, безпосередньо пов'язаних із фізичною працею людей. Висунута Г. Бюхе-ром гіпотеза підтверджується існуванням у фольклорі багатьох народів світу трудових пісень і танців. Наприклад, у росіян цей жанр представлений піснями бурлаків та лісорубів. Лаконічні наспіви цих пісень супроводжуються колективними вигуками: «Зх! Давай еще! Зй, ухнем!». Такі вигуки зумовлені характером праці, виконання якої потребує потужних колективних зусиль. Наспіви і вигуки цілком підкоряються ритму трудових дій, полегшують спільну працю, синхронізують її. У слов'янському фольклорі є танці, переважно хороводні, в яких умовно відтворюються певні трудові дії: сівба, косовиця, молотьба, прядіння, ткацтво тощо. Такі танці притаманні класичному мистецтву Індії, Китаю, В'єтнаму, африканських країн.

Однак наведені факти не дають змоги вважати працю єдиною причиною виникнення мистецтва. Навіть найдавніші образотворчі артефакти палеоліту та неоліту, що призначені для праці, ніяк не відображають власне трудових процесів. Отже, теорія Г. Бюхера не пояснює причин походження образотворчого мистецтва.

Проте не слід недооцінювати поглядів цього вченого. Він, по-перше, вдало пояснив розвиток жанрової галузі мистецтва, а саме трудових пісень і танців. По-друге, він привернув увагу до суспільної праці людини як до одного з вічних джерел художньої образності. По-третє, Г. Бюхер виявив основоположну та універсальну для всіх видів мистецтва роль ритму в художньому процесі та мистецькому творі.

26

Ідею походження мистецтва від первісних форм спілкування розробляли Е. Кондільяк, Г. Спенсер, К. Штумпф та інші вчені. Ця ідея тлумачить танцювальне мистецтво як продовження примітивної мови жестів, музику - як особливу виразну форму мовлення, яка виникає під час емоційного збудження людини. Також існує думка, ніби музичні інтонації природно виникають під час перегукування людей як спосіб обміну сигналами на відстані. Дещо складніше пояснити появу предметного (образотворчого) мистецтва. Малюнки чи об'ємні форми трактуються як спроби фіксації мовного процесу або окремих понять первісної мови.



Такі гіпотези заслуговують на пильну увагу. Вірогідно, усі види мистецтва формувалися одночасно та у взаємодії із кристалізацією звукової мови і створенням графічно-символічних засобів комунікації. У різних культурах з'являлися зразки мистецтва, невід'ємно пов'язані з вербальною мовою. Це, наприклад, мистецтво каліграфії, яке поєднує засоби мови та графіки, мистецтво декламації, що було добре розвинене у Давній Греції, Давньому Римі, Візантії, Київській Русі. У ньому були нерозривно поєднані засоби мови та музично-інтонаційної виразності. Це також стародавнє мистецтво пантоміми.

Проте неправильно було б стверджувати, що мистецтво формувалося на грунті мовленнєвої системи. Музика і танець походили від системи примітивної сигналізації первісної людини і дійсно мали єдине мовленнєво-звукове джерело. У найпростіших біосоціальних сигналах завжди співіснують, з одного боку, безпосередня афектаційна виразність, а з іншого — соціальне значення афекта-ційної дії (вигук, жест), єдине для всіх членів первісної соціальної спільноти. На цьому грунті поступово набули розвитку: а) звукова та жестикуляційна мо-

ва, головна мета якої — передавати понятійну інформацію; б) звукове (інтонаційне) та жестикуляційне мистецтво, мета якого — передавати образну інформацію. Отже, мова не передує мистецтву, а розвивається від одного з ним джерела за своєю власною траєкторією. Схематично це можна виразити так:

Примітивна біосоціальна сигналізація гомінідів

/ \

Мова


(системи звукових, жестикуляційних,

графічних та інших знаків, що мають певні понятійні значення)

Мистецтво (системи звукових, жестикуляційних,

графічних та інших знаків, що мають образно-виразне значення)

Різні спрямування розвитку мовлення та мистецтва не заперечують образності мови та виразності мистецтва, наприклад у поезії та художній прозі. Біфунк-ціональність форм мови та художньо-образних форм сприяє тісній та постійній взаємодії мови та мистецтва (пісня як сполучення музики та слова, танець та мова жестів, зображення та словесний текст у німому кінематографі).

Гіпотеза про походження мистецтва від мови, за всієї її неточності, привертає увагу до комунікативної функції мистецтва, до можливостей художніх артефактів ставати засобом спілкування людей між собою, до визначення у кожному виді мистецтва власної мови із специфічним складом, системою знаково-виражальних форм, що найбільш притаманно для музики, танцю та поезії, менше - для живопису, скульптури та архітектури. Однак навіть проста архітектурна будівля за відповідної установки може сприйматися як «промова»,



27

комунікативна форма звернення до глядача.

Гіпотеза про походження мистецтва від ритуалів первісної магії добре аргументована.

По-перше, її підтверджує сталий взаємозв'язок упродовж історичної еволюції мистецтва з релігією та обрядовістю. Чим глибше занурюємося в історичну давнину, тим більшу єдність помічаємо між художньою практикою та релігійними відправленнями людини. Найстаріші за походженням зразки фольклору народів світу відіграють магічну функцію і походять від родоплемінних обрядів. Наприклад, найдавніші твори українського фольклору - календарно-обрядові пісні - усі без винятку мають магічне значення: замовляння майбутнього врожаю в колядках, закликання сонця у веснянках тощо. Навіть у нових жанрах, наприклад у весільних піснях, досить велику роль відіграють мотиви магічного походження, міфологічно-сакральні елементи.

По-друге, ця гіпотеза підтверджується великою кількістю археологічних знахідок, зразками стародавньої предметної культури, старовинними малюнками, скульптурними зображеннями. Так, найперші зображення танцю та виконання музики вказують на їх зв'язок з обрядами тотемізму, шаманства.

На користь гіпотези про магічне походження мистецтва свідчать наукові здобутки етнографії. Вивчення культури так званих відсталих народів виявило, що панівні форми мистецтва у родоплемінному житті пов'язані з магічними обрядами або з їх атавістичними елементами у святкових ритуалах та церемоніях. Наприклад, найпоширенішим різновидом примітивного мистецтва завжди був колективний танець, що з метою магічного впливу імітує дії полювання, виконання землеробських робіт або певні міфологічні сюжети. Такий

танець супроводжувався колективним співом під акомпанемент музичних інструментів. Часто він передбачав відповідні костюми виконавців, а отже, використання предметів пластичного і графічного зображення мистецтва: масок, одягу, татуювання, орнаментування предметів.

Щоправда, етнографічні дослідження також констатують існування такого мистецтва, яке не мало регламентованого суспільного призначення і слугувало потребам людської індивідуальності. Як сфера ліричного художнього виразу, вона дуже відмінна за формами і змістом від суспільно-детермінованого мистецтва. Це є одним із фактів, що ставить під сумнів вичерпність гіпотези походження мистецтва від ритуалів та обрядів первісної людини. І все ж таки треба визнати надзвичайну важливість впливу релігійно-містичного ставлення первісної людини до всесвіту та зумовленої цим сфери суспільного життя на розвиток мистецтва. Релігійно-містичні образи, ідеї, ритуали, ймовірно, були у первісної людини надто яскравими, стійкими, концентрованими та упорядкованими. Це сприяло затвердженню у суспільній практиці певних художньо-виражальних засобів, організації колективного ритуалу, який створював найкращі умови для формування художніх мов різних видів мистецтва.

Спробуємо підбити підсумки розгляду різних гіпотез про походження мистецтва. Вчені вказують на різні причини або чинники виникнення мистецтва, і кожний обстоює власне розв'язання проблеми. Проте чому ми повинні прийняти якийсь один із шляхів рішення? Світ мистецтва надзвичайно багатий та різноманітний своїми формами, напрямами, розвитком форм виразу. Це мимоволі наводить на думку, що мистецтво має не якусь одну причину або джерело, а зумовлюється комплексом причин та чин-

28

ників, який приводив і приводить до напрочуд різних художніх результатів.

Саме тому мистецтво від давніх часів до сьогодення виконувало та виконує у людському суспільстві велику кількість різноманітних функцій, сама множинність яких не може бути породженою якоюсь окремою причиною, а численними і дуже важливими потребами людини як живої істоти, наділеної розумом.

Отже, доцільно розглянути гіпотези про виникнення мистецтва у їх систематичному зв'язку. Уявімо, що комплекс причин виникнення мистецтва має три рівні: біологічний, психологічний та со-ціокультурний.



Біологічний рівень визначається біологічними потребами людини - найбільш глибокими та прихованими у сфері утворення мистецтва. Як детермінанти художньої діяльності найбільш важливими є такі: а) потреба в чуттєвих задоволеннях (передумова психологічної потреби в естетичному переживанні);

б) потреба в продуктивній активності (передумова мотиву творчої діяльності);

в) потреба в отриманні інформації; г) інстинктивні сексуальні потяги, що зумовлюють передестетичне самоприкрашан-ня особистості. Ці потреби не специфічні саме для художньої діяльності, вони є основою багатьох інших галузей суспільної практики. Через це в конкретному випадку художньої творчості складно визначити дію її найглибших чинників. Проте цими причинами не можна нехтувати при вивченні ранніх форм мистецтва.

Психологічний рівень зумовлюється більш складними психологічними потребами людини. Вони ґрунтуються на біологічних інстинктах і потягах, але зумовлюються суспільним буттям людини, колективною свідомістю кожного індивіда та кожної людської спільноти.

На психологічному рівні первісні потреби набувають більш розвинених і

диференційованих форм. Наприклад, потреба в інформації породжує комплекс гностичних, тобто пізнавальних, мотивів діяльності, зокрема допитливість, жадобу знань, творче натхнення як найбільш притаманні саме особистості митця. На основі потреби дійової активності виникає мотивація творчої діяльності. Якщо до виявів потреби в продуктивній активності високорозви-нених біологічних істот віднести інстинкт гри, то на психологічному рівні така потреба є імітаційно-ігровою мотивацією (гіпотезу про незацікавлено-іг-рову природу мистецтва досліджували І. Кант та Ф. Шиллер. Оригінальне втілення ця ідея знайшла в романі-утопії Г. Гессе «Гра в бісер»).

Психологічні причини також важливі для виникнення мистецтва: прагнення до спілкування та визначення свого місця у суспільному організмі; потреба в окультуреному, дозволеному суспільством виразі інстинктивних потягів (агресії, сексуальності) та сильних емоційних афектів.

Таким чином, психологічні потреби, що лежать в основі мистецької діяльності, є потребами соціально зумовленої психіки, спричиненими індивідуальною та колективною духовною свідомістю. Тому між психологічними та соціокуль-турними причинами мистецтва не існує чіткої межі.

Соціокультурний рівень формується потребами зародження мистецтва. Це потреби в праці, пізнанні, комунікації, релігії, ідейній (духовній) консолідації, зберіганні та передачі колективного досвіду етносу, спільноти, касти тощо, моральному та естетичному вихованні членів суспільства.

Чинники виникнення мистецтва становлять три групи: а) специфічні для мистецтва (наприклад, мотиви гри, творче натхнення); б) впливові (наприклад, прагнення естетичних переживань, са-

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка