Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)




Сторінка34/37
Дата конвертації23.10.2016
Розмір5,01 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37
Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягають особливості геокультури Давньої Греції?

2. Які особливості світосприйняття елліна?

3. Схарактеризуйте міфологічну традицію Давньої Греції.

4. Якою була передісторія давньогрецької культури?

5. Якою греки уявляли світомодель?

6. Як втілено макрокосм буття у давньогрецькій культурі?

7. Які ідеали втілено у театральній традиції еллінів?

8. Порівняйте ідеал людини у культурі Давнього Сходу і Давньої Греції.

9. Яким є образотворчий канон зображення людини у давньогрецькій культурі?

10. Чому в античній традиції втілювався героїчний тип краси людини?

11. Дайте моральну оцінку так званій героїчній етиці.

12. У чому полягають особливості елліністичної художньої традиції?

13. Яким є значення культури Давньої Греції для світової традиції?



Список рекомендованої літератури

1. Алпатов М. В. Художественньїе проблеми искусства Древней Греции. — М., 198;

2. Античность как тип культурьі. — М., 1988.

3. Боннар А. Греческая цивилизация. — М., 1992.

4. Виппер Б. Р. Искусство Древней Греции. — М., 1972.

5. Каллистов В. П. Античньїй театр. — Л., 1970.



6. Колпинский Ю. А- Великое наследие античной Злладьі. — М., 1988.

7. Аевек П. Зллинистический мир. — М., 1989.

8. Лосев А. Ф. Дерзание духа. — М., 1989.

9. Мирецкая Н. В., Мирецкая Е. В. Уроки античной культурьі. — М., 1998.

10. Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. — К., 1981.

11. Пролеев С. Античньїй мир: философия, история, культура. — М., 2000.

РОЗДІЛ

Художня культура Давнього Риму



Майже тисячолітня історія Давнього Риму перетворила невелику родову громаду на Тибрі у світову могутню рабовласницьку імперію, різноманітну за етнічним та соціальним складом, художня культура якої увібрала в себе мистецькі традиції підкорених народів. Підґрунтям римській культурі слугувало самобутнє мистецтво місцевих італійських племен, насамперед високо-розвинених етрусків. На розвиток римської художньої традиції вплинуло мистецтво варварів, які поступово входили до складу імперії. Особливого значення для культурної історії Риму набуло завоювання грецьких міст, що прилучило римлян до більш високої грецької культури, зокрема мови, філософії, літератури. Рим поділив загальну долю античності бути символом пластичної тотожності матерії та духу. Однак історія Риму стала останнім актом історії рабовласницького суспільства. Давньогрецький громадянин приватні інтереси сприймав у нерозривній єдності із суспільними, а себе — як органічну частку полісної спільноти.

Організація грандіозної, з численними політичними та соціальними кризами 10.,

Римської держави потребувала суворої системи управління, що здійснювала насилля не лише над рабами, а й над вільними людьми. Відносини між особистістю та державою реалізовувались як протиставлення. Проблеми організації та структури суспільства, місця людини в ньому, її прав та обов'язків перед ним акцентовані у римській культурній традиції. На відміну від Греції Рим фіксує певний предмет не в якості фізичного, а в якості соціального космосу. Римська великодер-жавність — ось сфера краси. В поезії — це уславлення непереможної величі Римської держави, завойовницьких дій імператорів, утвердження божественного походження влади, в архітектурі - величність грандіозних купольних та арочних споруд, у скульптурі - офіціоз парадних портретів, а також соціальні форми видовищ - бої гладіаторів, цькування звірів тощо. Лукрецій у поемі «Про природу речей» відтворив грандіозні картини безмежного Всесвіту. Універсалізм римського світобачення вплинув навіть на уславленого витонченістю образів Овідія: у його «Метаморфозах» є монументальні картини польоту Дедала та Ікара на штуч-

146


них крилах або відчайдушне дерзання Фаетона, який захотів правити колісницею самого Сонця й ціною власного життя пролетів через увесь світовий простір. Поет Вергілій у поемі «Енеїда» так сформулював призначення римського генія: «Ти народи повинен вести, о римлянин, владою своєю. Ось мистецтва твої — надавати звичаї світу, підлеглих щадити та завойовувати гордих».

Різкої зміни зазнало і суспільне становище митця. Якщо в Греції людина творчої професії займала гідне місце у суспільній ієрархії, то в Римі вона була наділена правами громадянина, але зне-важувана за приналежність до людей фізичної праці. Не випадково римська історія майже не зберегла імен митців.

Давньоримська архітектура

Пафос світового володарювання живив давньоримську архітектуру, в якій головна увага приділялася спорудам суспільного призначення, що відображували могутність держави та були пристосовані для розміщення великої кількості людей. Цій меті певною мірою не відповідали гармонійно антропоморфні храми Еллади, хоча римський храм і виходив з грецького праобразу: римські будівничі позбавили композицію храму можливості кругового огляду, зорієнтувавши його фронтально і створивши так званий псевдопериптер (храм Фортуни Віріліс у Римі, І ст. до н. є.; храм у Нимі, початок І ст. до н. є.). Однак власне римський дух знайшов втілення у знаменитому храмі Пантеоні, створеному архітектором Аполлодором Дамасським близько 125-118 pp. до н. є. (мал. 70). Цей храм, присвячений усім богам, уславлював об'єднувальні поривання імперії, що підпорядковувала Римській державі багато різних народів, вірувань, культур. Це зумовило центрично-куполь-

ну композицію храму. Купольне склепіння сприймається як відображення римського космічно-соціального універсу-му. Купол, що перекриває велетенську ротонду Пантеону, немов об'єднує та увінчує Всесвіт, уособлюючи могутність, єдність імперії: куля в античності була символом вічності, довершеності. Гладкість зовнішньої стіни ротонди Пантеону, перервана лише портиком, справляє враження величного кам'яного масиву, який владно поглинає у замкненість свого простору будь-яку окремішність.

Давньоримський соціальний універсум знайшов відображення також у видовищних формах архітектури — амфітеатрах, які за своїм призначенням мали об'єднувати у відокремленому просторі тисячі глядачів. Створені за формою еліпса вони виходили з архетипу світового яйця як основи життя Всесвіту. Римський архітектурний геній прагнув замкненої форми. Розімкнене півколо грецького амфітеатру,

Мал. 70. Пантеон (арх. Аполлодор Дамасський). 125-118 pp. до н. є.

147


Мал. 71. Колізей. 70-90 pp. н. є.

звернене до природного ландшафту, перетворилося на відокремлений простір еліпса, відчуженість від середовища якого підсилювалась високою стіною. Саме монолітна стіна з численними арками стала основою архітектурного образу (на противагу простору у грецьких амфітеатрах). Чотири яруси могутніх арок Колізею з їх жорстким ритмом, що нагадує переможну ходу римських легіонерів, сприймаються як уособлення імперської величі, державної могутності та сили. Сувора енергійність архітектурних форм відповідала їх призначенню: камені римських амфіте-атрів не чули громадянських слів піднесеної грецької трагедії, вони були лише свідками нелюдської жаги крові, смерті, страждань (мал. 71).

Взагалі арка та склепіння з їх семантикою небосхилу та функціональним уможливленням перекриття значних просторів відповідали римському світоглядному універсалізму, а як архітектурні форми знайшли довершеного розвитку саме у давньоримській будівничій традиції. Арка набула навіть самостійного значення як пам'ятний знак церемонії в'їзду переможного війська до Риму. До

найкращих зразків таких споруд належать однопрогонна тріумфальна арка Тіта (після 81 р. н. є.), складні трипро-гонні тріумфальні арки Септимія Севе-ра (кінець II ст. н. є.) та Констянтина (IV ст. н. є.) (мал. 72). Проходження

Мал. 72. Арка Тіта. 81 р. н. є.

148


імператора під склепінням тріумфальної арки-небосхилу уособлювало схід сонця, прирівнювало правителя до божественних істот.

Як ознака могутності імперської влади сприймається образне вирішення тріумфальної колони (наприклад, колона Траяна, 113 р. н. є.; колона Марка Аврелія, 180—190 pp. н. є.). Колону оповивали спіралеподібною стрічкою рельєфи, на яких було зображено епізоди найзначніших діянь імператора: сцени гарячих боїв, будні військових походів, будування доріг та мостів, військові ради, дипломатичні переговори тощо. Увінчувала колону статуя самого імператора, який легким змахом руки начебто приводить у рух тисячний натовп, що створює відчуття всесвітнього зрушення людських мас. Подібну ідеологічну мету переслідував і Вергілій в «Енеїді», коли, уславлюючи Енея, сина Венери, уславлював божественне походження роду Юліїв, до якого належали земні імператори Цезар та Август.

Ідеологічна спрямованість пізньоан-тичної художньої традиції є своєрідним відображенням практицизму римського способу мислення. Утилітарність давньоримської культури відображується у нормативності моделей доцільної світобудови та державного механізму, в ретельній розробленості життєвих ситуацій у системі римського права, у тяжінні до документальної вірогідності історіографічних праць, у реалістичності поетики літературної прози, у суворому та нещадному реалізмові скульптурного портрета, в орієнтованості суспільних споруд на уславлення державної величі та нескореної волі правителя, у примітивній конкретності релігії. Асимільований римлянами грецький божественний Пантеон утратив свою людяність, піднесеність, громадянськість, набувши прозаїчності, безпристрасності, розсудливої впорядкованості. Боги набули суто функціональ-

ного значення: божество родючості, миру, удачі, турботи, лінощів, спокою; божество, що допомагає породіллі, охороняє худобу, зберігає врожай тощо. Бог для римлянина - засіб досягнення своєї практичної мети. Спілкування з божеством нічим не схоже на піднесене захоплення громадянина Еллади, це, швидше, базарна угода, за якою прохання виконувалося в обмін на щось рівноцінне.

Доцільність римського художнього генію виявилась у розвиненості прагматичної архітектури, пам'ятки якої вражають довершеною логікою структури, художньою виразністю практичного змісту. Раціонально організоване містобудування, прагматичне планування великих міст відповідало умовам життя - багатолюдності суспільних зібрань, видовищним формам дозвілля, грандіозному розмаху торгівлі, войовничому духу та суворій дисципліні. Суспільним центром міста був форум — майдан, що слугував місцем народних зібрань, військових тріумфів, політичних подій, культових ритуалів, торгів. На форумі будували храми, базиліки, ринки, колонади, зводили пам'ятники знаним громадянам, політичним діячам. До найдавніших римських споруд належить республіканський форум Романум (VI ст. до н. є.), до якого пізніше приєдналися форум Цезаря (І ст. до н. є.), форум Траяна (113-109 pp. до н. є.) та ін.

У перенаселених містах будували багатоповерхові будинки. І нині вражають величчю руїни палаців цезарів на Па-латіні (І ст. н. є.). Міське життя потребувало появи нового типу споруд — терм — загальнодоступних лазень, які були цілим комплексом власне лазневих приміщень, гімнастичних залів, дворів-садів, ігрових майданчиків, бібліотек (терми Каракалли, початок III ст. до н. є.; терми Діоклетіана, кінець III ст. н. є.).

Важливе стратегічне значення мало будівництво шляхів. Так Аппіїв шлях,

149


брукований бетоном, щебенем, плитами лави й туфу, полегшував пересування військової когорти складною за рельєфом місцевістю. Потужні акведуки постачали воду у великі міста (акведук Аппія Клавдія, 311 р. до н. є.; акведук Марція, 144 р. до н. є.). Нечистоти відводили за допомогою стічних каналів (клоака Максима у Римі). Багатоярусні аркади утворювали композиції грандіозних мостів (славетний Гардський міст у Південній Франції).

Архітектура приватного житла відображувала культ дому, сім'ї як надійного фундаменту особистого та суспільного добробуту, як гарантії непохитності світового порядку. Залишки будинків у Помпеях, Геркуланумі та Стабіях свідчать про раціональну організацію простору не лише для приватного життя, а й для офіційно-парадного. Розташування приміщень, що групувалися навколо атріуму з мармуровим басейном та відкритого пери-стильного двору, відображало впорядкованість мікрокосму сім'ї. Перенесення акценту з екстер'єру на інтер'єр зумовило розвиток декоративного стінного розпису, який імітував архітектурні деталі, відтворював пейзажні композиції та міфологічні сюжети (розпис «Вілли Містерій» поблизу Помпей).

Людина у давньоримській художній традиції

Розвиток приватного будівництва, орієнтація житла на внутрішній простір, інтер'єр були виявом пізньоантичного індивідуалізму, цього зворотного боку римського універсалізму та державності. У Римі, де держава протиставила себе індивідууму, на відміну від еллінської єдності громадянина та поліса, почався процес відчуження, відособлення людини. Згадаємо зачин відомого твору римського поета Горація: «Створив я па-

м ятник...»; це горде «я» — дерзання особистості мислити й робити висновки про все поза суспільним нормативним контролем, нести власну відповідальність за свої діяння, приймати лише на себе славу та почесті, утвердити власне безсмертя. У Римі індивід усвідомлював себе суспільною істотою лише через посередництво систем загальних норм -законів.

«Абстрактна одиничність римського духу» (О. Лосєв) викликала появу жанру автобіографії «Про своє життя». Імператор, воєначальник, філософ Марк Ав-релій з гіркотою констатував кризовість людського світовідчуття: «Час людського життя - мить і його суть — вічний плин; відчуття — невиразне; будова всього тіла — скінченна; душа — хитка; доля — загадкова; слава - скороминуща». Конфлікт між особистістю та суспільством відобразився у поширенні філософії стоїків, які вбачали розв'язання проблем у підкоренні пристрастей розуму. Моторошна картина жорстокої чуми в Афінах з поеми Лук-реція «Про природу речей» слугувала тлом для зображення життя людини у всій його ницості та безвиході. Тема швидкоплинності людського існування у поета Горація обернулася закликом до насолодження життям («Лови мить!» з оди «До Левконої»). Із великої кількості античних міфів Овідій вибрав міфи з перетвореннями, метаморфозами, певно, моделюючи мінливість людської долі. Апу-лей також назвав свій роман «Золотий віслюк, або Метаморфози», зображуючи у своєму герої Люції маленьку людину -іграшку в руках сліпої могутньої долі, людину, яка прямує шляхом пристрастей, пороку та страждань.

Абстрактна одиничність римського духу найяскравіше виявилась у розвиненості мистецтва скульптурного портрета. Ідеалізована образність поодиноких зразків пізньогрецького портрета поступилася жорсткій конкретній характер-

150


ності індивідуального обличчя, відповідно до веризму (документальної точності) римського художнього генія.

Давньоримські™ скульптурний портрет походить від давнього заупокійного культу предків - захисників хатнього вогнища. Воскові маски, зняті з облич померлих членів роду, зберігали та виносили на родинні урочистості, а також на похорони, отже, всі представники родового клану, живі й неживі, брали участь у сімейних подіях. Культовий ритуал зумовив перетворення всього, що безжалісно фіксує воскова копія, -дефекти обличчя, зморшки, індивідуальні особливості - на засіб характеристики портретного образу. Довершеність або потворність людського обличчя, приємна м'якість або гострота рис, енергійна жорсткість або споглядальна проникливість виразу відображуються у безпристрасному дзеркалі давньоримського скульптурного портрета.



Обличчя людей у римському портреті оповідають історію злетів і падінь Риму. Портрети республіканської доби (кінець VI-I ст. до н. є.) зберегли атмосферу напруженої політичної боротьби, донесли до нашого часу образи мужніх людей, що сповідують суворі ідеали республіканських чеснот. Наприклад, статуї тогатусів («одягнених у тогу») відтворювали реальних героїв, що зверталися до членів спільноти з промовою, але при цьому усвідомлювалися як зображення ідеального громадянина. Ла-

Мал. 73. Статуя Авла Метелла. 89 р. до н. є.

1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка