Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)



Сторінка36/37
Дата конвертації23.10.2016
Розмір5,01 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37
І

видовища, хоча б і в театральній імітації.

Незважаючи на жахливий сюжет і його натуралістичне втілення, ця трагедія (і подібні їй «п'єси жахів»), як це не дивно, відрізнялася досить прохолодним емоційним вираженням. Жива експресія мови п'єс Софокла, Евріпіда, поступилася місцем пишномовному, реалістичному висловлюванню. Наприклад, коли Атрей показує брату відрубані голови його синів і запитує: «Не впізнаєш дітей?», -Фієст відповідає мляво-печальною сентенцією: «Я брата пізнаю». Такими риторичними ходами рясніють тексти всіх п'єс Сенеки, тому літератори називають цей стиль декламаційним і вважають, що ці твори придатні швидше для читання, ніж для сценічної постановки.

Традиція давньоримської епічної літератури бере свій початок з епосу «Аннали» Квінта Еннія (239-169 pp. до н. є.). Він уперше описав події римської історії, починаючи від Троянської війни і походу Енея аж до часів написання поеми в поетичній художній формі. Поет засвоїв і творчо використав різні засоби виразності гомерівського епосу, зокрема віршовану форму гекзаметра, композиційні моделі, сюжетні ходи, стилістичні фігури тощо. Еннія тривалий час справедливо називали в Римі «другим Гоме-ром», але після написання Вергілієм «Енеїди» слава творця «Анналів» потьмянішала. (Сам твір, що складався з 18 книжок, повністю не зберігся і відомий лише у фрагментах.)

Шедевр римської та світової поезії, епічну поему Вергілія «Енеїда», дійсно можна зіставити за своїм значенням у культурі Давнього Риму з тією роллю, яку відіграли поеми Гомера для Давньої Греції.

У період становлення в державі імперії, що була заснована Юлієм Цезарем і закріплена Октавіаном Августом, виникла морально-ідеологічна необхідність

в епосі, який був би новим за стилем, відповідав новим поетичним смакам і мав історичні (у витоках - міфологічні) корені. Це мав бути сучасний поет імператорського Риму, який розповів би про зв'язок імператорів юліанської династії (Цезаря й Октавіана) з видатними героями минулого. Виконання такого відповідального завдання можна було доручити лише зрілому майстру і громадянину, письменнику, який мав би чітку ідейну позицію та володів художньою майстерністю.

Ці якості повною мірою були властиві Вергілію. Поет Марон Публій Вергілій (70—19 pp. до н. є.) народився на півночі Італії в селі Андах біля Мантуї у родині вільного ремісника. Батько майбутнього поета був заможною людиною і дав синові добру освіту. Далі юнак, готуючись до адвокатської практики, вдосконалював свої знання в Римі в галузі риторики і природничих наук. Проте там він успіхів не досяг, оскільки його природна соромливість заважала в офіційних виступах. Зовнішність юнака також не була привабливою. «Високий на зріст, смуглявий, з селянським обличчям, слабкого здоров'я», - такий словесний портрет дав Вергілію один із письменників-сучасників. Проте природа щедро нагородила його літературним талантом. Вергілій набув визнання в Римі спочатку як блискучий ліричний поет. Він був відзначений відомим покровителем мистецтв Меценатом і введений до кола кращих літераторів і художників імперії. Його мистецтвом захоплювався навіть Октавіан. Перебуваючи у зеніті слави, автор багатьох віршованих збірок і великої поеми «Георгіки», Вергілій узявся за працю, яка принесла йому безсмертя.

Для виконання свого величного задуму Вергілій звернувся до двох джерел -епічної традиції Гомера («Іліада» і «Одіссея») та давньоримського епосу

158


«Аннали» Еннія. Твори попередників слугували джерелом сюжетних ходів і образів-характерів, засобів версифікації і стильових прийомів, відправним моментом для деяких філософських або етичних розробок, джерелом «відкритих» і «завуальованих» цитат, запобігань на зразок контамінації. Однак римські майстри мали власні усвідомлені художні завдання, що впевнено вели їх до створення оригінальних і досконалих творів.

Задум «Енеїди» визрівав тривалий час. Свою величезну працю майстер почав з вивчення багатьох історичних і міфологічних матеріалів, складаючи план поеми і багаторічний план-графік її створення (надзвичайний випадок раціоналізації поетичної праці). Несподівана смерть поета під час подорожі по Італії припинила виконання цього плану. Однак навіть не завершена праця перевершила всі найвищі очікування сучасників і за велінням Октавіана була опублікована після смерті поета.

Основою поеми є міф про Енея — героя Троянської війни, який врятувався із захопленої ахейцями Трої і започаткував, згідно з легендою, Римську державу і династію її правителів. Цей міф, починаючи вже з III ст. до н. є., став своєрідною офіційною доктриною про походження Давнього Риму. Тому, розробляючи давній міфологічний мотив, Вергіліи крім художніх та ідеологічних завдань вирішував ще одне - історико-політичне. Він намагався всіляко піднести образ Енея, виправдати всі його вчинки (зокрема, ті, які представлені у відомому міфі нешляхетними, наприклад втеча з палаючої Трої, а потім від своєї спасительки, люблячої та вірної Дідони, вигідне сватання до доньки царя Латина й наступні сварки на італійській землі). Вергіліи знайшов просте пояснення вчинкам свого героя, яке відповідало давньоримським моральним поняттям.

Еней, виявляється, мужньо підкорявся волі богів, які керували людськими долями, вели його та друзів до виконання особливої місії, до володарювання над народами.

Оскільки образ Енея асоціювався з божественними володарями Риму, він трактований абсолютно позитивно, в дусі традиційних римських чеснот. Герой - безстрашний, мужній, сильний, справедливий, вірний своєму слову і дружбі, щиросердний, розумний, стриманий у вияві своїх почуттів тощо. Усіх його прибічників - давніх нащадків римлян - теж ідеалізовано у їхніх позитивних якостях, хоч і не таких довершених, як у їхнього вождя. Негативними рисами наділені лише деякі персонажі поеми, які ворожо ставляться до Енея і троянців. Зокрема, мерзотний брехун, клятвопорушник грек Синон, який переконав троянців втягнути в місто дерев'яного коня із схованими всередині ахейськими воїнами, хитрий і кровожерливий У лісе (Одісеей) та деякі інші вої-ни-ахейці, відомі з давньогрецького троянського епосу.

На цьому тлі статичних характерів виділяється образ Дідони. Зображений в різноманітних аспектах, він розкриває різні сторони її характеру. Щоб переконатися в цьому, досить простежити, як змінюється її реакція на повідомлення про неминучу розлуку з Енеєм: гіркі дорікання зради і прохання змінити своє рішення поступаються презирству і ненависті, потім — приниженим благанням відкласти подорож, далі похмурі почуття люті і жадоби помсти, і врешті гордовиту Дідону охоплює печальний спокій і непохитне бажання піти з життя.

Сюжет поеми складається з двох частин і має струнку, продуману композицію. Перші шість пісень поеми присвячені мандруванням Енея і за сюжетом подібні гомерівській «Одіссеї». У другій частині (також шість пісень) розпо-

159


відається про воєнні подвиги Енея в Італії і за всіма тематичними ознаками вона близька до «Іліади». Щоправда, у запозичених у Гомера сюжетних ходах Вергілій яскраво висвітлює суб'єктивні мотиви вчинків героїв (там, де це можливо і не суперечить божественному повелінню) . Багато подій набуло ліричного забарвлення або подано у пафосних тонах драматичного стилю.

Починається виклад поеми з опису останніх лихих пригод Енея та його дружини. Страшна буря змусила їх пристати до берегів Північної Африки. Воїни попадають до володінь цариці Дідони, у велике місто Карфаген. Сцена бенкету, під час якого серце хазяйки спалахує коханням до Енея, завершує першу частину.

Друга частина побудована як розповідь Енея на бенкеті про гірку долю міста Трої: драматична суперечка троянців з приводу «данайського дару», страшна загибель Лаокоона та його синів, брехливі розмови грека Синона, жорстока нічна битва на вулицях Трої. Розповідь Енея звучить пристрасно і драматично. В ній достовірно передано почуття і думки, що охоплювали воїна під час захисту своєї домівки і врятування близьких людей від загибелі. Є епізоди, що вирізняються надзвичайною психологічною точністю. Таким, наприклад, є епізод-спомин Енея про те, як він виносив на плечах із палаючого міста свого старого батька і вів за руку сина. За ними йшла його дружина Креуза. Раптом на нього напав панічний страх, який змусив його тікати, втрачаючи назавжди свою дружину.

Завершується ця оповідь фантастичною сценою зустрічі Енея з тінню Креу-зи, яка провішує йому подальші блукання, а потім щасливе царювання на берегах Тибру. В останніх розділах поеми це пророкування ще багато разів звучить з різних уст.

Третя пісня - оповідь про блукання Енея. Вони багато в чому подібні до блу-

кань Одіссея вже хоча б тому, що відбувалися у той самий історичний час і в тих самих небезпечних, напівміфо-логічних морях і землях. Істотна різниця між героями була в тому, що Одіссей повертався в рідну Ітаку до вірної дружини Пенелопи, а Еней, втративши домашнє вогнище й дружину, прагне до невідомої мети. Щоправда, під час блукань йому у віщих снах і пророкуваннях роз'яснювалася його особлива місія. Зокрема, Еней дізнається про те, що кінцевою метою його шляху, накресленого богами, є Італія, давня прабатьківщина троянців. Там на нього очікує наречена, а також переможне воїнське суперництво над її женихами. Так добудовується своєрідна паралель між образами Енея та Одіссея.

У четвертій пісні оспівується кохання Дідони, що було пережите героїнею у всій різноманітності відтінків цього почуття. Воно виражене з великою майстерністю ліричної поезії класичного римського стилю. За мотиваційною розробкою сюжету, силою, пафосом вираження емоційних станів героїні цей фрагмент поеми можна порівняти з високими зразками давньогрецької трагедії (наприклад, з «Антігоною» Софокла або «Медеєю» Евріпіда).

У п'ятій пісні, що перегукується з відповідними піснями з поем Гомера, описуються спортивні ігри, які влаштував Еней на спомин свого батька Анхіса.

Найцікавішим епізодом шостої пісні є розповідь про подорож Енея з пророчицею Сивіллою у потойбічний (підземний) світ і зустріч з тінню померлого батька (аналогічний мотив у Гомера -зустріч Одіссея з тінями загиблих товаришів на острові біля Кирки). Ходіння героя потойбічними колами у царстві пізніше надихало великого італійського поета епохи Ренесансу Данте Аліг'єрі на створення «Божественної комедії». У світі тіней Еней набуває таємничого

160


знання про майбутню славу Римської держави, яку йому необхідно заснувати.

Подальші розділи поеми присвячені історії сватання Енея до Лавінії, доньки царя Латина, конфлікту з латинянами і Турном - женихом Лавінії, а також підготовці воїнів до битв і, нарешті, перипетії самих битв. 9-12 пісні майже повністю присвячені докладному описові воєнних дій у дусі батальних сцен «Іліади» Гомера. У двобої від руки Енея гине Тури. За велінням богів троянці об'єднуються з латинянами. «Олімпійський» план сюжету розроблений від початку і до кінця. Переможці відмовляються від своєї мови, звичаїв заради нової міжплемінної єдності, в ім'я майбутнього процвітання держави.

Чим ближче до фіналу розповіді, тим урочистіше й могутніше звучить мотив всеіталійського, тобто імперсько-римського, державного патріотизму, тим точніше збігаються епізоди давньої історії з подіями близького Вергілію часу. Всі головні сюжетні лінії простежуються від часів Троянської війни до перших років існування імператорського Риму. Спрямованість викладу в цілому і в деталях від міфології та історії до сучасності -відмітна риса епосу Вергілія, що надто відрізняє його від фольклорно-епічних сказань і від поетичного епосу Гомера та Еннія.

Однак не ці особливості свідчать про вищу й вічну цінність «Енеїди». Цей твір — велична пам'ятка поетичної творчості, художній шедевр давньоримської і світової літератури. Вже на початку нашої ери в усіх землях імперії поема набула величезної популярності і стала взірцем літературного стилю і штудіювання латинської мови. Вплив поеми на твори наступних епох був величезним. Поет і філософ Данте вважав Вергілія своїм побратимом і провідником у таємничі світи, доступні лише поетичній фантазії. У Вергілія

були і геніальні, і талановиті, і посередні послідовники. Серед них - чимало пародистів, які знаходили в тексті «Енеїди» багато можливостей для комедійного (сатиричного, гумористичного) тлумачення. Талановитою пародією, яка не принижує достоїнства оригіналу, є поема І. Котляревського «Енеїда», викладена українською мовою.

Образи та мотиви Вергілієвої поезії живили уяву багатьох європейських митців, зокрема У. Б лейка, А. Майоля, Л. Берніні, Дж. Тьєполо, К. Лоррена, Я. Тінторетто, Г. Рені, П. Рубенса. Серію гравюр до поеми зробив український художник А. Базилевич.

На тлі історико-епічної і досить розвиненої дидактичної літератури Давнього Риму виділяється унікальна за своєю художньою довершеністю і культурним значенням поема-трактат Лукреція «Про природу речей».

Тіт Лукрецій Кар (98-55 pp. до н. є.) був щирим прихильником філософії Епі-кура і відомим ученим. Маючи прекрасний літературний дар, він спромігся викласти вчення Епікура образною мовою поезії. За жанром твір «Про природу речей» належить до філософсько-дидактичної літератури; його головною метою було філософське просвітництво римських громадян.

Зміст поеми пов'язаний насамперед з метафізичними і природничими науковими поглядами епікурейців. Значно менше Лукреція хвилювали питання етики. Поема складається з шести книг і написана гекзаметром, що надає викладенню архаїчного, але водночас переконливого і урочисто-піднесеного характеру. Використання такого стилю в поемі можна вважати доречним, оскільки розповідь ведеться про значні явища природи, про її одвічні непорушні закони.

У першій та другій книгах поет змальовує атомарно-механістичну картину світу, безкінечний ланцюг причин і нас-

161

лідків, народжень і смертей, що створюють круговерть буття:



Втім, коли річ якусь нищить природа,

її вона, звісно, Не обертає в ніщо - не розкладає

на первісні тільця, Бо, якби кожна з речей прирікалась

на знищення повне, В нас на очах то одне щось,

то інше зникало б раптово.

Третя і четверта книги присвячені людині, її душі, розуму, відчуттям і почуттям. Особлива увага приділяється коханню, яке розглядається науково, з атомарно-фізіологічного погляду. У п'ятій книзі розповідається про походження світу, природне походження Землі, а також про історію людства, історію культури. Цікавою є оцінка, яку дає Лу-крецій людському прогресу. З одного боку, поет схвально пише про успіхи людей у праці, створенні всіляких благ, з іншого - він із сумом відзначає набуті суспільством на шляху прогресу моральні «захворювання» — заздрість, жадібність, владолюбство та ін. До глобальних помилок людей, до регресивних елементів суспільної історії належать, на думку Лукреція, марновірність, забобони, віра в богів.

У шостій книзі пояснюються різні природні явища, що пов'язувались науками з виявами божественної волі. На рівні фізичних знань свого часу Лук-рецій пояснює явища магнетизму, атмосферної електрики, виверження вулканів тощо.

Незважаючи на те, що деякі положення епікуризму суперечили масовому світогляду римлян й іноді набували зухвалого характеру (зокрема, гострий атеїзм), поема «Про природу речей» в античному світі мала величезну популярність, її переписували, вивчали, коментували. Навіть середньовічні христи-

янські автори-теософи віддавали шану природознавчим знанням, яскравим образам, прекрасній мові поеми.

З традицією епічних розповідей і дидактичних праць пов'язана історична література Давнього Риму. В цій галузі працювали багато прекрасних знавців історії, географії, моралі та звичаїв різних народів в імперії та за її межами, а також талановиті майстри літературного слова. Це Гай Юлій Цезар - «Записки про Галльську війну», «Записки про громадянську війну»; Саллюстій — «Змова Катіліни», «Югуртинська війна», «Історія»; Тіт Лівій - «Історія від заснування міста»; Гай Светоній Транквілл — «Про знаменитих мужів», «Життєпис дванадцяти цезарів».

Найвідомішим з письменників-істо-риків Риму є Публій Корнелій Тацит (приблизно 55-120 pp. н. є.). Його перу належать праці «Про життя й характер Юлія Агріколи», монографія історико-етнічного характеру «Германія» і ЗО книг «Історії», що збереглися лише частково.

Першим поетичним жанром, розробленим римлянами самостійно, був жанр сатири (або спочатку сатури). Слово «сатура» (лат. satura — суміш) могло слугувати заголовком для збірок, наприклад ліричних або дидактичних віршів. Сучасного смислу цій назві поетичного жанру надав Гай Луцилій (кінець II ст. до н. є.). Його тридцять книг сатур — вірші серйозно-комедійного, тобто пародійного, викривального характеру. Від цих книг збереглися лише фрагменти, але в них налічується близько тисячі віршів.

Зміст сатир Луцилія надзвичайно різноманітний. Вірші найчастіше написані гекзаметром, присвячені проблемам моралі, кохання і шлюбу, політичній боротьбі в римському сенаті. Об'єктами критичних випадів Луцилія іноді були конкретні історичні особи, які виступали

162


під власними іменами. Про всіх і про все поет писав дотепно, темпераментно, яскраво. Він використовував стиль звичайної мови і не дуже турбувався про довершеність форм віршів, що викликало докір поетів наступних часів.

Наслідувачами Луцилія в жанрі сатири були поет-учений Марк Теренцій Варрон, а потім славетний Горацій. До сатиричного жанру були близькими вірші-«ямби» Катулла і ранні мініатюри Вергілія.

З творів пізньої сатиричної літератури заслуговують на увагу сатири Авла Флакка Персія (34-62 pp. н. є.). Це була скромна й освічена людина, близька до кола філософів-стоїків. Персій цурався політичних злободенних тем. Як і Горацій, він зосереджувався на етичних проблемах, а також на питаннях філософії. Літературний стиль Персія надзвичайно складний: він уникає манірної декламаційності, не знижує викладання до рівня простої народної мови, часто використовує приховані цитати, натяки, стилістичні імітації та інші прийоми «вченої поезії», завдяки чому за ним закріпилася репутація «темного» автора.

Одним із найоригінальніших і найяскравіших творів сатиричного жанру був створений за часів правління Нерона «Сатирикон» Петронія Арбітра. Цей роман написаний у традиціях так званої меніппової сатири, в яких проза чергується з віршами. Стиль і композиція «Сатирикона» пародіює формальні ознаки авантюрного роману. Перед читачем розгортається низка реалістично змальованих картин з життя сучасного автору Риму. Іноді дія забарвлена гротескними, карикатурними, фантастичними або натуралістично-еротичними деталями.

Головний герой роману — юнак з неус-таленим характером і ганебними нахилами, який встиг у своєму житті зробити багато низьких вчинків, але він не позбавлений чарівності і навіть має гарну

зовнішність. Разом із своїми приятеля-ми-коханцями він залучається до небезпечних, смішних або загадкових пригод. Роман насичений також іншими дійовими особами та їхніми історіями. Дія відбувається в храмах, готелях і на кораблі, серед людей різних соціальних станів і професій.

Автор віртуозно володіє різними розмовними стилями. Так, у фрагменті твору, присвяченому бенкету в домі Три-мальхіона, звучить справжній латинський жаргон - мова римського плебсу, рабів, пролетарів. У цьому епізоді Петроній як людина інтелектуальна, естетично й емоційно витончена, дозволяє собі досхочу посміятися над самодурством, брутальністю, неосвіченістю римського нувориша, колишнього раба Тримальхіона та його нікчемних гостей-приятелів.

Яскравість художніх образів, багата і соковита мова, правдивість і рельєфність його художньо-образної моделі життя Давнього Риму завоювали «Сати-рикону» величезну популярність. У XX ст. цей твір був талановито екранізований італійським кінорежисером Ф. Фелліні.

До сатиричних творів давньоримської поезії належать байки плебея-македонця Федра. Більшість із них ґрунтується на давньогрецьких фольклорних, так званих езопових, сюжетах (зокрема, таких як «Вовк і ягня», «Ворона і лисиця», відомих нашому читачеві у перекладах-обробках Лафонтена, І. Крилова, Л. Глі-бова). Позитивними у цих байках є їх стислість та довершеність форми, яскравість мови.

Відомі також вірші в жанрі епіграми Марка Валерія Марціала (приблизно 42-104 pp. н. є.). Давньогрецькій епіграмі він додав «солі» та «перцю», картаючи у своїх лаконічних віршах типові людські хиби.

Чимало прекрасних сатиричних фрагментів у відомому полістильовому романі «Метаморфози» («Золотий осел»)

163


Апулея (народився близько 125 p.), вихідця з Північної Африки.

Сатирична поезія і проза Давнього Риму інтенсивно розвивалися, набуваючи іноді глибокого смислового значення. Популярність серед широких верств населення, високий рівень розвитку римської сатири можна пояснити, з одного боку, загальною схильністю римлян помічати комічні сторони життя, індивідуальні властивості людей, а з іншого - це пояснюється суспільною необхідністю критичних виступів літераторів проти конкретних порушень державних законів, традицій, норм моралі і гуманної поведінки.

Найпліднішим жанром давньоримської поезії стала лірика. Самостійний та інтенсивний її розвиток почався у переломний історичний період кризи республіканської системи правління Римської держави. Приблизно у 50-х роках І ст. до н. є. в Римі з'явилася група поетів, яких легендарний оратор Цицерон назвав неотериками, тобто новітніми поетами. До них належали Валерій Катон, Кальв, Цинна і найбільш відомий у наш час Гай Валерій Катулл.

Неотериків об'єднував загальний стан духу, що охопив освічені прошарки суспільства. Вони гостро відчули втрату громадянами Риму традиційних релігійних і моральних цінностей, відображуючи почуття розгубленості й розчарування у політичних ідеалах республіки. В цей період і за таких обставин на перший план у духовному житті та літературній творчості висувається суб'єктивний світ особистості: почуття, переживання, образи фантазії, подробиці конкретної життєвої долі, роздуми про глибокі особистіші, інтимні сторони буття.

Така духовна орієнтація визначила художні смаки і симпатії неотериків. Свій ідеал вони знайшли у творчості грецьких поетів Олександрійської школи: Каллімаха, Феокріта, Герода. Новіт-

11*


ні поети Риму з іронією та деяким презирством ставилися до епічних та дидактичних поем, драм, взагалі до будь-якої серйозної літературної форми, помічаючи у давніх і нових зразках цих жанрів формальну недосконалість, неохайність стилю, архаїзми. Вся їхня увага була зосереджена на створенні творів малої форми: епіграм, елегій, епіллій. Свої мініатюрні твори неотерики старанно відпрацьовували. Вірші були пронизані багатьма міфологічними і літературними асоціаціями, натяками.

Найяскравішим талантом серед неотериків вирізнявся Гай Валерій Катулл (близько 87-54 pp. до н. є.). У його віршах відображено життя людини, яка мало обтяжена працею, байдужа до політики, але має багатий індивідуальний досвід сприймання світу, роздумів про нього, естетичних спостережень і переживань.

Найцінніше у творчій спадщині Ка-тулла - його любовна та філософська (точніше, споглядальна) лірика, представлена витонченими, бездоганними лаконічними віршами в жанрах епіграми та елегії.

Поет винайшов багато можливостей висловитися про світ любовних переживань людини; чимало з них стали взірцями для численних наслідувань в античній та світовій ліриці. Наприклад, одна з багатьох поетичних знахідок Ка-тулла:

Другом Тобі я не буду, хоч стала б Ти

скромною знову, Та й розлюбити не зможу, хоч станеш

злочинницею Ти.

У цій короткій епіграмі кохання виявляється всеохоплюючою внутрішньою стихією, в якій гинуть світлі почуття дружньої прихильності і розумні моральні відношення.

Наступна епоха у розвитку давньоримської ліричної поезії пов'язана з іме-

164


нами Вергілія, Горація, Тібулла, Овідія, Проперція - поетів так званого золотого століття. Це був час утвердження імперії (друга половина І ст. до н. є.). Новий суспільний порядок, потреба ідейної консолідації суспільства, необхідність укріплення моральних устоїв та інші життєві обставини позитивно впливали на розвиток нових течій у мистецтві Давнього Риму. Імператор Октавіан Ав-густ поблажливо ставився до артистів, літераторів, художників, намагаючись оточити свій могутній трон сяйвом мистецтва. В цьому його наслідували аристократи, державні мужі Риму, наприклад полководець та оратор Мессала, історик і державний діяч Полліон. Однак найблискучіших майстрів мистецтва збирав у своєму палаці багатий вельможа, друг Августа Меценат (його ім'я у переносному значенні — багатій — покровитель мистецтва). До гуртка поетів, який збирався у нього, належали Вер-гілій, Горацій та ін.

Вергілій-лірик сформувався під впливом школи неотериків, зокрема поезії Катулла. Від них він запозичив техніку, стильові прийоми, загострене почуття довершеності форми вірша, схильність до певних тем і жанрів, шанобливе ставлення до грецьких поетів-олександ-рійців. Іншим джерелом впливу на поезію Вергілія була філософія епікурейців, яка виражалася не лише у промовах ораторів та дидактичній літературі (Лукрецій), а й у різних формах ліричної поезії (творчість його друзів та однодумців — поетів Варія і Горація).

Перший доробок поетичної майстерності Вергілія — збірка «Буколіки». Цікавим є сам вибір жанру «пастуших пісень». Цей вид віршованого мистецтва був розроблений давньогрецьким поетом Феокритом. У Вергілієвих буколіках створено ідеалістичний світ дітей природи — аккадських пастухів, далеких від проблем державного життя, від при-

страстей політичної боротьби. Не наслідуючи феокритівську іронію, Вергі-лій оспівує бездоганне життя своїх вигаданих героїв, їхні чисті, наївні і глибокі любовні переживання, захоплення природою. Умовними є характери пастухів та антураж життя пастухів. Однак читач, очікуючи від автора щирості, не був збентежений, тому що поет правдиво й образно відтворював духовне життя людини.

Деякі еклоги (так називаються частини збірки «Буколіки»; дослівно «екло-га» означає «відібране») пов'язані з певними подіями в житті поета або присвячені конкретним історичним особам -високим покровителям Вергілія. Особливої популярності набула четверта ек-лога, де муза пастухів оспівує народження прекрасного малюка, з появою якого в житті людей настануть великі зміни: закінчиться «залізне» і почнеться нове, справедливе «золоте століття». Згодом це дало підстави середньовічним ученим і поетам пов'язати пророкування Вергілія з народженням Ісуса Христа.

Стиль віршів поета близький до творчості неотериків. Аналогії, цитати, парафрази пронизують різні опуси Вергілія. Проте в цьому стилі з'являються нові риси: поет рішуче відмовляється від великих граматично складних строф. Його поетична думка набула чітких форм, ритмічного звучання, яке передбачало проспівування. Вергілій повернув латинським віршам втрачений зв'язок з музикою. Поет сам часто писав про своє мистецтво як про піснетворчість:

...Я ж дістану сопілку,

віршом заспіваю халкідським

Пісні, які пастир мені показав сицилійський.

(«Буколіки», 10 еклога)

Інший видатний поет-лірик «золотого століття» — Квінт Горацій Флакк (65— 8 pp. до н. є.). Він був сином раба, яко-

165


ro згодом відпустили на волю. Незважаючи на юридичні права свободи, прекрасну освіту й блискучу кар'єру літератора, він усе життя відчував певну уразливість, пов'язану з «низьким» походженням.

Горацій, вивчаючи в юнацькі роки філософію, захопився епікурейським ученням, яке стало підґрунтям його світогляду. Гіркий досвід невдалої політичної боротьби також спонукав його залишити політичну діяльність і присвятити свої творчі сили поезії. Завдяки допомозі поетів Вара і Вергілія він вступив до гуртка Мецената і невдовзі став його близьким другом, тим самим наблизившись до оточення Октавіана Августа. Однак цей стрімкий злет не запаморочив йому голову, а дав упевненість у своєму праві звертатися до всіх римлян. Для себе він обирає роль друга природи, якому набридла цивілізація, й уникає спокуси багатства та влади. Честолюбство, слава, гроші не варті, на його думку, того, щоб заради них марнувати життя. Він мирно закінчив свої дні у гірському маєтку, який йому подарував Меценат, благословляючи свою долю:

Ось чим не раз я богам надокучував;

поля б окраєць, Дім та садок, та струмочок дзвінкий,

що й у спеку не мовкне, Ще якби гай зеленів... Та боги мені

щедро послали Те, чим я навіть не снив.

Тому й не прошу вже нічого. Хай лиш майно те, Меркурію,

довго хазяїну служить.

У деяких сатирах Горацій з погляду філософії трактує тему щастя людини в дусі епікуризму. Одним із головних принципів щасливого життя, за думкою поета, є додержання міри, «золотої середини». (Цей вираз поета став крилатим.) Люди, що порушували цей принцип, безжалісно висміювалися:

Може, спитають, до чого ці приклади, -

ось що відмовлю: Дурень, обходячи крайність одну,

в протилежну впадає. Так у Мальтіна землею волочиться

довга туніка, В іншого - ледве до стегон сягає,

така вже коротка. Чути козлом від Горгонія,

чимось п'янким - від Руфілла. Нема середини...

Серед віршів збірки «Еподи» є чудові зразки любовної лірики, як, наприклад, сповнене почуттям гіркої образи й розчарування звернення до зрадливої коханої Неери:

Ніч була. В небі яснім світлолиця

сяяла повна,

А де-не-де - зірки дрібні. Чи пам'ятаєш, в ту ніч

Ти мовила клятви за мною, Щоб потім зрадити богів.

Лірико-філософські мотиви «Епод» і «Сатир» ще різноманітніше й глибше розроблені у трьох книгах ліричних віршів, які він назвав «піснями». Твори, що увійшли до цих збірок, називали «одами». Зразками для них стали пісні у супроводі ліри поетів-еолійців - Ал-кея, Сапфо, Анакреонта. Горацій прекрасно усвідомлював джерело свого ліричного стилю, і в знаменитій оді «Пам'ятник» він вихвалявся, що «перший заспівав еолійську пісню на італійські лади». Дійсно, завдяки йому до римської поезії увійшли старовинні віршовані форми еолійців: алкеєва, сапфічні строфи та інші моделі віршування. Метричне багатство Горація вражає, а його професійна майстерність не має аналогів у римській поезії.

Визнанням видатних заслуг Горація перед вітчизною стало замовлення імператора створити заключний гімн до свят-

166

кування «вікових» ігор у 17 р. до н. є., які мали проголосити світу закінчення громадянських воєн і початок нового століття. Поет виправдав сподівання співвітчизників і написав видатний твір. Однак, прославляючи Рим, його багатство та могутність, поет не забув про небезпеку, що загрожувала Вітчизні. Не порушуючи піднесеного й урочистого тону, він висловив надію на відновлення гідності держави, могутності й справедливого порядку, які можуть бути виправданням володарювання Риму над народами:



Вчіть, боги, добре нашу юнь тямущу, Спокій шліть, боги, сивині старечій, Щастя, славу й рід - неминущий, плідний

Ромула внукам.

Спокій, Вірність, Честь, Соромливість давня й мужність, хоч вона й не верталася довго, Йдуть вже, йдуть до нас, й Достача повний

Ріг нахиляє.

Після «Ювілейного гімну» були написані інші вірші у тому самому жанрі на честь перемог римських воїнів. Створені в манері Піндара, вони стали своєрідними державними пам'ятками, що прославляли перемоги і вождів.

Горацій був не тільки практиком, а й теоретиком поетичного мистецтва. Його праця «Послання до Пізонів» ще за античних часів отримала назву «Про мистецтво поезії». У ній дано характеристику поетичних течій і пояснення головних естетичних положень римського класицизму, представленого творчістю самого Горація, а також Вергілія і Вара. Ця праця справила величезний вплив на естетичні погляди представників європейської літератури XVII-XVIII ст., зокрема на творчість теоретика Н. Буало.

Горацій став одним із найвідоміших і найулюбленіших античних авторів з часів середньовіччя, гуманістичний характер його творів високо оцінили літе-

ратори Відродження. У наступні часи довершений стиль і відвертість, філософська глибина, емоційність та іронічність приваблювали поетів-романти-ків, представників різних європейських національних шкіл. Таке сприятливе ставлення до творчої спадщини Горація певною мірою пояснюється тим, що його «язичеська» ліра не протистояла християнському світогляду і моралі європейських народів нового часу, бо вона зверталася переважно до світських мотивів людського життя й закликала до гармонії особистісних потреб і бажань із законами природи, потребами суспільного порядку і моралі.

Різноманітна спадщина Горація стала джерелом величезної кількості перекладів, наслідувань, віршів за мотивами в російській поезії від А. Кантемира і М. Ломоносова до О. Блока і В. Брю-сова.

Класицизм, представлений творчістю Вергілія і Горація, був найзначнішим, але не єдиним напрямом у поезії «золотої доби». Поряд з ним сформувався жанровий стиль любовної елегії, пов'язаний з іменами Тібулла, Проперція та Овідія. Римська елегія продовжує поетичну традицію грецьких поетів-олек-сандрійців і Катулла. Традиційно жанр елегії обмежувався темою нещасного кохання. Умовний світ любовного томління в елегіях був своєрідним притулком для тонких, вразливих і чутливих натур, куди можна було сховатися від хвилювань, проблем, страхів, моральних вад та інших негативних сторін життя давньоримського суспільства. В царині елегії поет брав на себе роль судді або вчителя у справах кохання. Об'єктом різноманітних почуттів була звичайна вигадана героїня.

Найвідомішим твором елегічного стилю стала «Наука кохання» Публія Овідія Назона (43 р. до н. є. - 18 р. н. є.). Цей твір можна вважати своєрідною па-

167


родією на жанр дидактичної поеми. У віршованому трактаті виділено три частини, які послідовно розглядають теми: як знайти предмет кохання, методи завоювання відповідного почуття, засоби збереження кохання. Свої настанови автор подає іронічно, нерідко звертаючись до міфів або замальовок з натури. У тому самому дусі витримано й іншу книгу елегій «Засоби від кохання».

Глибоким і образним змістом вирізняється найвідоміша праця Овідія -цикл «Метаморфози» («Перетворення»). У цьому творі, що має складну композицію, розповідається про різні випадки дивних перевтілень, відомих з міфів та легенд. Овідій зібрав та виклав більше ніж двісті сюжетів подібного змісту. Серед них найвідоміші грецькі та римські міфологічні сюжети, наприклад: про прекрасну, доброчесну німфу Даф-ну, яку боги перетворили на лаврове дерево і в такий спосіб врятували від переслідувань Аполлона; про нерозумну, гордовиту матір Ніобу, яка втратила всіх своїх дітей і з горя перетворилася на камінь; про мармурову статую, створену скульптором Пігмаліоном, що перетворилася на прекрасну дівчину; про те, як у неосвіченого царя Мідаса виросли ослячі вуха, що було карою за зневажливий відзив про мистецтво Аполлона; про любовні пригоди Юпітера, який заради земного кохання змінив свою зовнішність, та багато інших історій. Усі сюжети жваві, цікаві, викладені у блискучій і невимушеній віршованій манері. Іноді автор відступає від елегійної інто-

нації і розповідає про події з пафосом драматурга, з почуттям глибокого співчуття до своїх героїв. Так, найласкавіша до батька дочка жорстоко ранить його, повіривши Медеї, що в такий спосіб можна його омолодити («щоб не бути злочинною, робить злочин»). У глибокій тузі Інах шукав дочку, а, знайшовши її перевтіленою, ще більше затужив; най-солодший дар безсмертя став для нього найлютішою мукою. Феб-цілитель не може своїм лікувальним мистецтвом допомогти собі самому, хоча допомагає іншим.

Легенди про перевтілення дали Ові-дієві змогу зробити наглядними фатальні непорозуміння, парадокси, якими рясніє життя.

Мимоволі спадають на думку аналогії з життя автора «Метаморфоз». Поетичний хист - щасливий дар Овідія - обернувся для нього нещастям: через невідомі причини поет був раптово висланий з Риму в крайню північно-східну місцевість імперії, а саме в місто Томи на західному березі Чорного моря (нині місто Констанца в Румунії). Тут він створив найбільш щирі, особисто вистраждані вірші, в яких звертався до залишених назавжди дружини, друзів, заступників.

Вірші і сюжети Овідія були джерелом натхнення для багатьох поколінь творців латинських віршів та пісень в епоху середньовіччя, для мандрівних поетів-сту-дентів (вагантів) і лицарів (трубадурів, труверів). Вони справили вплив на всю ліричну поезію Європи, включаючи майстрів ХІХ-ХХ ст.



Каталог: full txt
full txt -> Геріатрична допомога населенню україни віра Чайковська
full txt -> Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Інститут української філології Інформаційний простір України Словник-довідник законодавчих термінів і понять Довідково-навчальне видання Київ
full txt -> Редакційна колегія
full txt -> Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації друга половина XIX
full txt -> Телекомунікаційні проекти. Стан та перспективи
full txt -> Становлення, розвиток
full txt -> Історія виникнення етикету
full txt -> Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект
full txt -> Сучасного вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка