Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)




Сторінка4/37
Дата конвертації23.10.2016
Розмір5,01 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37

29

мовираження); в) помітні (наприклад, духовні потреби, потреби естетичного ідеалу).

Види первісної творчості

Визначені естетичні потреби людей уже в первісному суспільстві втілювались у конкретних формах художньо-творчої діяльності. Саме в них поступово виявлялася розгалужена, складна практика мистецтва. Найбільш вірогідно, що первісною формою мистецтва були жестикуляційні артефакти.

Жестикуляція - це рухи тіла, кінцівок та міміка людини, які в психічному, соціальному, свідомому бутті мають певне значення, зрозуміле для інших людей. Жести, що не залежать від фізіологічних та психологічних процесів, за бажанням людини можуть довільно відтворювати певний зміст емоцій, переживань, станів психіки при спілкуванні з іншими людьми.

Вважають, що першою мовою була мова жестів. Етнографічні дослідження засвідчують, що племена, які перебувають на рівні родоплемінного буття, користуються жестами як окремою знаковою системою або додатковим засобом спілкування, що доповнює вербально-звукову мову. Навіть у сучасному спілкуванні жести відіграють важливу роль як засіб психологічного виразу. Проте жестикуляція завжди відповідала не тільки потребам комунікації, а й потребам естетичного задоволення, імітаційних та ігрових дій тощо. Ці потреби сприяли розвитку комплексу жестів первісної людини в якості естетичних, художніх артефактів. Спочатку виникали синкретичні форми жестів, що виконували водночас комунікативні, магічні та художньо-естетичні функції. Саме від них бере початок мистецтво танцю.

Словесні звуки, як і жести, безпосередньо пов'язані з вираженням психо-

фізичних станів людини. Дію вокаліза-ційного та артикуляційного апаратів організму людини можна розуміти як своєрідну жестикуляцію, знаки мовного спілкування, в певних ситуаціях задоволення художньо-естетичних потреб. Інші звуки, які видобувала первісна людина, — плескання у долоні, тупотіння, удари камінців один об одний, вдування повітря в розщеплену кістку тощо - теж можна вважати своєрідною жестикуляцією. Отже, музика, як і танцювальне мистецтво, зародилася в надрах жестикуляційної активності первісних людей і також є синкретичною єдністю артефактів первісної мови, магії, мистецтва, виховання.

Від жестикуляції бере початок і образотворче мистецтво. Рука мисливця, що звикла спочатку до боротьби з твариною, до розчленування її тіла, поступово опановувала процес відтворення цілісної форми тварини у малюнках та об'ємних формах. Найдавніші зразки образотворчої діяльності — тотемні скульптурні зображення тварин^ з глини, кісток, шкіри вбитого звіра. Ймовірно, від цих натуралістичних зображень люди поступово перейшли до створення міцніших скульптур, опертих на стінку печери (прообраз горельєфу), а далі - до вирізьбленого або намальованого на площині стінки контуру, малюнка тварини. Навіть якщо еволюція засобів графічного та живописного зображення проходила через інші етапи, у первісних образотворчих артефактах відображувався досвід динамічного сприйняття людиною предметного оточення, зокрема об'єктів полювання.

Архітектура (як мистецтво, а не техніка будівництва) в її первісних формах, зокрема архітектура житла, не була прямо пов'язана з артикуляційними артефактами, як інші види художньої діяльності, але вона також спиралась на досвід м'язово-моторного динамічного уявлення і викликала у людини почуття



зо

Контрольні запитання і завдання

1. Які головні особливості первісної культури?

2. Дайте визначення основних функцій первісного мистецтва.

3. У чому полягає своєрідність первісного художнього мислення?

4. Охарактеризуйте міфологічну картину світу первісного суспільства.

Список рекомендованої літератури

1. Алексеев В. П. Становление человечества. — М., 1984.



2. История искусства зарубежньїх стран: Первобьітное общество. Древний Восток. Античность. — М., 1981.

3. Происхождение вещей: Очерки первобнтной культури. — М., 1995.

4. Попович М. В. Мировоззрение древних славян. — К., 1985.

5. Тейлор 9. Первобьітная культура. — М., 1989.

РОЗДІЛ

Художня культура первісного суспільства



ш *№

Ужитті первісної людини статичні, або просторові, форми художньої діяльності відігравали особливу роль. На першому етапі її відокремлення від тваринного світу (доба збирання та мисливства) людина ще нічого не виробляла, а споживала готові продукти природи. її свідомість зосереджувалася лише на зовнішньому сприйнятті предметів та явищ, тому першим актом людської свідомості була проста фіксація окремих фізичних тіл та їх розташування у просторі за допомогою, зокрема, дотику, обмацування. Звідси у первісному суспільстві, цьому «дитинстві» людства, провідне місце займали види художньої діяльності, пов'язані саме з дотиком, пластичним формуванням матеріалу, осягненням простору, зокрема такі: архітектура, скульптура, малярство, графіка.

Міфічність первісної світомоделі

Первісна людина моделювала образ навколишнього світу, просторову панораму через статичні мистецтва, універсальною парадигмою яких була міфіч-

ність світогляду, спричинена невідок-ремленістю людини від природного та соціального середовища, нерозчленованістю та аморфністю її мислення. Наслідком цього було олюднення, персоніфікація усієї природи. Зовнішнім об'єктам надавалися людські якості, почуття, особливості поведінки, здатність мислити тощо. Сонце, зірки, вітри, дерева, ріки, квіти сприймалися як живі істоти з мерехтливою душею, що можуть народжуватись і вмирати.

Первісна людина творила образ світу відповідно до звичайного для неї образу сім'ї, роду, власного дому, де небо і земля були батьком і матір'ю, а вітер, вода, вогонь, дерева, тварини - дітьми.

Одухотворення явищ природи, елементів космосу стало причиною перетворення фактів із життєвого досвіду на міфи, які утворювалися з безлічі аналогій між людиною і природою. Відлуння, наприклад, ставало голосом гірського карлика, сполохи полум'я - язиками ненажерливої пащі дракона, райдуга -мостом між небом і землею.

Міфологічність тлумачила буття світу, його існування та становлення. Згід-



32

но з первісними міфологічними уявленнями світ природи творився в шаленому борінні полярних сил. Упорядкованості космосу передувала порожнеча, або хаос, первинний стан міфологічного Всесвіту. З хаосу виникали прадавні моделі світобудови, наприклад Земля у вигляді бурого лося з вісьмома ногами в орачів Далекого Сходу, велетенської черепахи (Давня Індія), жаби або тигриці (Тибет).

У найбільш архаїчних міфологіях первинною неупорядкованою субстанцією є вода. Уявлення про воду як непізнанний ворожий хаос породило віру в те, що водний простір є магічною межею між світами, рубежем між життям і смертю, скороминучим і вічним.

Вода розчленовувала і водночас з'єднувала елементи архаїчної світобудови, відокремлювала освоєний людиною простір - космос - від непідкореного ворожого хаосу, організовувала його уявний світ у горизонтальній площині. Горизонтальна модель світобудови передувала вертикальній, оскільки просторові уявлення мисливця (а мисливство передувало землеробству) були пов'язані з кочовими шляхами. Таке переміщення у просторі знаходимо на зображеннях епохи палеоліту.

Специфіка землеробства прив'язала землероба (на відміну від мисливця) до певного місця, тому в його просторових уявленнях містилась конкретна точка відліку. Простір міфу став структурова-ним, замкненим у собі. На протистоянні ворожому хаосу він утворював упорядкований по вертикалі космос.

Міфічний космос, який втілював світовий порядок, мав багаторівневу структуру: по горизонталі - чотири сторони світу; по вертикалі - три основні субстанції: небо, земля, підземний світ. Земний світ людей протиставлявся небесному світові богів і духів, а небесний світ -підземному світу, тартару. Самостійні рівні світобудови, за уявленнями первіс-

них людей, пов'язувалися між собою світовою віссю у формі світового дерева, верхівки якого сягали неба, коріння пронизувало підземний світ, а стовбур асоціювався із земним світом. Іншим міфологічним втіленням світової осі були світова гора та світовий стовп. Світова вісь зв'язувала усі просторово-часові координати, уособлюючи прадавню модель світу.

Макрокосм первісної архітектури

Світобудовні уявлення первісної людини відображували архітектурні артефакти, деякі з яких збереглися на теренах Європи та Азії. Йдеться не про житлові будови: первісна людина майстерно робила напівземлянки в часи палеоліту, зводила дерев'яні житла на полях, а також з глини на зразок трипільських споруд у період неоліту. Всі вони виконували насамперед утилітарну функцію. Водночас, опановуючи властивості і характер будівельних матеріалів та конструкцій, співвідношення мас, первісна людина осягала можливості архітектурного втілення змістовних ідей. Так, релігійно-культова мегалітична (мегаліт — великий камінь) архітектура доби бронзи була пластично перетвореною прадавньою моделлю світобудови.

Велетенські, прості за формою мегалітичні споруди з каменю зводили всією громадою як символ єдності та могутності роду. їх грандіозні як на той час розміри були, безперечно, своєрідною формою утвердження буття людини у Всесвіті, перемогою над тваринним існуванням, протистоянням природі, утвердженням сили й енергії людини, яка поборола ворожий хаос оточення.



Менгіри - сигароподібні кам'яні стовпи - були предметами поклоніння, надгробками або позначали місце культових церемоній. Іноді їх прикрашали рель'є-

33

-ц$ґ-

енергія їх впливу породжувалася зіставленням велетенської кам'яної маси з її

фами або скульптурними зображення- Кромлех утворювався кількома кон-ми, що нагадували голову людини центричними колами кам'яних стовпів, (менгір у Франції), звіра (менгір з Мі- перекритих плитами попарно, або по-нусінської котловини), риби (вішапи дібно до колонади, всередині яких ле-• Вірменії). Алеї менгірів, рівномірно роз- жить квадратний камінь. За припущен-ташованих паралельними рядами на ве- нями дослідників, кромлех слугував за ликому просторі, надавали ритмічної впо- святилище сонця, був своєрідною астро-рядкованості культовій процесії («кам'я- номічною обсерваторією, оскільки крізь не військо» у Вірменії, алеї менгірів у щілини між каменями можна спостеріга-Бретані). Менгіри зводили на височині, ти за рухом планет. Розгортання архітектурної композиції кромлеха концентричними колами від позначеної точки, низинним оточенням — невеликими жит- замкненість об'єму відтворювали струк-ловими спорудами. Могутній прямовис- турований просторовий континуум пер-ний об'єм менгіра уособлював ідею сві- вісної моделі світобудови (мал. 2). тової осі. Його вертикаль відображала символічне поривання до неба, сонця, єднання космічних сфер із земною твердю. Народжена у прадавні часи семантика архітектурної вертикалі з плином часу закріпилась у таких монументальних пам'ятниках, як обеліск, колона, піраміда, а також у формі прямовисної архітектурної композиції: дзвіниці, церкви, мінарету тощо.

Дольмени семантикою своєї архітектурної горизонталі пов'язані з небом. Дві вертикально зведені кам'яні маси, перекриті горизонтальною плитою, утворювали архітектурну форму, подібну до порталу або арки, яка позначала вхід до священного місця, уособлюючи межу між двома світами: поцейбічним, - земним, гріховним та поту стороннім, - духовним, чистим і вічним. Дольмени, чотирикутні, багатогранні або круглі, своєю правильною геометричною формою символізували космос, що протистояв хаосу (мал. 1).

Кромлехи своєю геометричною символікою також активно впливали на сприйняття змісту ритуальної моделі світобудови. Мегалітичні плити або стовпи кромлеха, розташовані за колом, символізували межу між упорядкованим, пізнаним космосом і хаосом; коло сприймалось як проекція космічної сфери, як знак вічності й безкінечності. З,,

Мал. 1. Дольмен. Франція. Доба бронзи

Мал. 2. Кромлех. Стоунхендж. Велика Британія. Доба бронзи

34

Щ$ґ-

Архаїчна горизонтальна просторова модель збереглася в палеолітичних розписах — продавлених у вологій глині пальцями руки безладно сплетених хвилястих лініях з нашаруванням фрагментів один на одний, так званих макаронах, або у неритмізованих, довільних відбитках людської руки. Архаїчна не-структурована просторова первісна свідомість знайшла відображення у самій композиції палеолітичних зображень з їх горизонтальною орієнтованістю «з нікуди в нікуди», у палімпсестах - накладених одне на одне зображеннях, різних за характером та часом виконання. Це було відображенням ідеї множинності часу, орієнтованості його на минуле, яке водночас виявлялось і сучасним, і майбутнім, тобто циклічною моделлю часу.

Архаїчний живопис

Головною темою архаїчного живопису було зображення звіра. Це було зумовлено жорстокою боротьбою первісної людини з ворожими й непізнанними силами природи, що поглинала майже всю енергію й волю первісних людей; утвердження себе у протистоянні світові природи давало єдиний шанс вижити. Сильний, хитрий, невловимий й непідкоре-ний звір сприймався первісною людиною як уособлення ворожого їй хаосу природи. Водночас вивчення вдачі тварини, її звичок, анатомії мало безперечну практичну цінність: м'ясо її було повноцінною їжею, кістки та роги переробляли на зручні знаряддя праці, хутро й шкіру - на теплий одяг. Архаїчні печерні та наскельні розписи свідчать про досить ґрунтовне знання первісною людиною будови тіла тварини, розуміння її характеру, особливостей певного стану. В цих розписах передано специфіку рухів, фактуру шкіри, хижу енергію звіра, що полює, млосну розслабленість звіра, що

відпочиває. Зображення відзначені сміливими лініями, які наносились на камінь крем'яним різцем. Завдяки вживанню м'яких і водночас насичених натуральних барв (жовта та бура вохра, червоно-жовтий залізняк, чорний марганець, біле вапно) повноцінно використовувалися зображальні можливості кольору, формувався світлотіньовий об'єм. Такими художньо досконалими є малюнок граціозної голови велетенського оленя з гіллястими рогами з печери Фоон-де-Гом (Франція), зображення сторожких ланей із печери Кастільо (Іспанія), композиція з масивними бізонами у печері Альтаміра (Іспанія), розпис з могутніми мамонтами у Каповій печері (Росія). Жива конкретність, примітивна сила, яскрава достовірність згаданих зображень дала змогу дослідникам первісного живопису визначити їх наївний реалізм (мал. З, 4).

Мал. 3. Зображення тварин. Наскельний розпис. Печера Ляско. Франція. Палеоліт



35

Натуралістичність архаїчних розписів засвідчує оволодіння первісною людиною знаннями про природні об'єкти, вироблення у неї здатності цілеспрямовано впливати на довкілля, відповідно до людських потреб. Фіксація у малюнку вихопленого з мінливого калейдоскопа буття певного звіра стала своєрідним художнім свідченням підкорення тварини людській силі. Саме назва тварин сприймалась як творчий акт включення живої природи, коло людського буття, утвердження людини над тваринним світом.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   37


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка