Ю. Л. Афанасьєв (Київський національний університет культури і мистецтв)



Сторінка9/37
Дата конвертації23.10.2016
Розмір5,01 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   37

41

луна), митця, мислителя, лікаря, вчите-ля-радника.

Спробуємо охарактеризувати виражальні засоби, форми, образний зміст, тобто стилістику первісного динамічного мистецтва. Первісна м'язово-рухова, жестикуляційна основа тогочасних музич-но-пантомімічно-словесних артефактів із часом набувала організованішої форми, а водночас і більш усталеної соціокуль-турної змістовності. Це виявлялося насамперед в упорядкуванні ритму синкретичних артефактів.

Ритм (гр. rhuthmos — розмірність, узгодженість) розуміється як часова структура будь-якого процесу. В цьому випадку йдеться про ритм вокалізацій-ного, артикуляційного та м'язово-рухового процесів. Найпростішим засобом упорядкування цих психофізичних процесів було встановлення їхньої періодичності та циклічності.

Ритм динамічних артефактів визначався доцільною регулярністю, зокрема зумовленою можливостями організму людини. Це зумовило повторення в примітивних магічних піснях-танцях певних рухів - кроків, стрибків, поворотів, кружляння, змахів рук без будь-яких змін в їхньому ритмі. (Особливо виразною періодичністю рухів вирізняються танці усіх так званих примітивних культур.)

Ритмічність позначала і словесні динамічні артефакти. Вони мали особливу ритміку, побудовану на словесних зворотах, тобто фразах. Ритміку фраз визначали об'єктивні підстави, а саме: циклічний ритм дихання, природна тенденція вокалізаційного та артикуляційного апарату людини до відтворення рівномірно-періодичного процесу.

Ритмічність чергування фраз підкреслювалася додатковими жестикуляційно-звуковими діями: плесканням у долоні, ударами ніг об землю, звуками музичних інструментів. Такі поетично-словесні форми не читалися монотонно,

а проспівувалися. Отже, ритмічний порядок словесних фраз був водночас і порядком музичним, який зумовлював характер мелодичного розвитку наспіву.

У кожній фразі музично-поетичного тексту на спільному ритмічному підґрунті створювався однотипний малюнок мелодії: підвищення висоти тону та посилення його гучності (фаза зростання нервово-м'язового напруження) чергувалися зі спадом висоти та гучності тону (фаза релаксації, зняття напруження). Це може бути виражено як періодичні коливання інтонації за висотою та гучністю.

У наведеному наспіві племені бото-кудів (Бразилія) наочно представлено принцип фразового ритму (звичайно, європейська нотна фіксація інтонування лише приблизно передає справжній характер звучання). Кожна фраза починається з більш високого, напруженого тону, прикрашеного своєрідною треллю, а завершується спаданням тону. У більш тривалих фразах таких коливань може бути два: перший момент піднесення тону - арсіс та другий, менш напружений — тезіс. При цьому зберігається загальний плавно-коливальний малюнок мелодичного розгортання.

Таким чином, єдиним шляхом розвитку виражальних засобів динамічного мистецтва був шлях засвоєння різноманітних ритмічних форм та встановлення єдиних принципів упорядкування ритму. Проте динамічні артефакти крім єдиної ритмо-процесуальної основи мали ще й інші властивості, які набували в процесі історичного розвитку власних принципів упорядкування, що визначало сутність тенденції до розмежування видів динамічного мистецтва. Водночас в автономному розвитку художніх засобів музики, танцю і мистецтва слова спостерігається певна спільність етапів, тобто алгоритму процесу.



42

Перший крок до видового розмежування, ймовірно, полягав у відборі та групуванні найбільш виразних інформаційних, практично доцільних форм мовлення, рухів, інтонування.

У такий спосіб поступово складалися стійкі форми художнього словесного мовлення. Відбирались звучні, ритмічно визначені та активні, багаті на асоціації предметів, їх властивості (системи постійних епітетів), стандартні форми мовлення, прийнятні для означення духовно-напружених моментів життя, насамперед для магічно-релігійних відправлень (формули благання, вимоги, залякування, оберегу тощо). Цей процес відбору зумовлював ускладнення принципів сло-воутворення. В результаті утворювалась своєрідна скарбниця словесно-виражальних засобів мови, яка існувала в колективній культурній пам'яті і передавалася від покоління до покоління через практику художнього мовлення, пам'ятки усного мистецтва слова.

Аналогічно відбувалася суверенізація рухів. При цьому спочатку здійснювався відбір найбільш виразних та естетичних рухів, потім їх упорядкування на основі спільних моторних та просторово-архітектонічних рис (стрибки, повороти, присідання тощо), а також на основі їхнього імітаційного, емоційно-психологічного, символічного значення. Так створювалася мова танцю та пантоміми, складався тезаурус стійких форм-прото-типів рухо-пластичного мовлення.

Свою суверенну організацію отримала з часом і вокалізація, а також «звукові жести», тобто рухи людини, що грає на музичному інструменті. Водночас проходив відбір звуків, придатних для відтворення потрібних звукових форм. Так складався тезаурус музичних тембрів, тобто музичний інструментарій культури.

Згодом людина навчилася цілеспрямовано керувати звуковисотним ладом інтонування. Спочатку, ймовірно, вона відчувала задоволення від вміння утримувати голос на певному тоні (стабільна частота коливання) та від резонансу в разі збігу одновисотних тонів кількох голосів, а потім усвідомила можливість звуковисотної тотожності або розрізненості тонів. Так закладались підвалини упорядкування інтонації, а саме: встановлення стійких інтервальних співвідношень між тонами звукового мовлення (закон музичного строю); підпорядкування акцентів, ритмічних одиниць, коливань висоти звука єдиному принципу (закон метра та ладу). Складався тезаурус стійких звукоритмічних формул та мелодичних зворотів, що набували в музичному контексті певних звукозобра-жувальних, виражальних або символічних значень.

Можливо, що в цьому процесі вирішальну роль відіграв багатоголосий спів. Природні відмінності чоловічих, жіночих та дитячих голосів змушували колективи учасників ритуального співу шукати засобів взаємодії, узгодження звучання. Це дуже активізувало слухову спостережливість людей, пошуки принципів висотно-ладового впорядкування. Зразки примітивного мистецтва свідчать про те, що вже на ранній стадії розвитку музичної мови були освоєні прийоми ге-терофонічного та імітаційного багатоголосся.

Свою природну акустичну привабливість виявили консонансні інтервали: октава, квінта, кварта. Вони тривалий час були універсальною слуховою опорою музичного інтонування. Однак свідоме використання та оформлення ці закономірності знайшли вже в музичному мистецтві давніх культур Єгипту, Вави-лона, Індії, Китаю, Греції.



43

Контрольні запитання і завдання

1. У чому виявився синкретичний характер первісної культури?

2. Які великі центри первісної культури на території нашої країни і Західної Європи ви могли б назвати?

3. Дайте характеристику основних теорій виникнення мистецтва.

4. У чому полягає особливість світосприйняття архаїчної людини?

5. Якими є причини формування одухотвореного сприйняття світу архаїчною людиною?

6. Що таке міфічна модель світобудови?

7. Як втілений первісний космос в архітектурних спорудах первісних людей?

8. Проаналізуйте основні символічні елементи архаїчної образотворчості.

9. У чому полягають особливості палеолітичного розпису?

10. Які зміни у сприйнятті світу відбуваються у добу неоліту?

Список рекомендованої літератури

1. Андреев И. А. Происхождение человека и общества. — М., 1988.

2. Амитриева Н. Краткая история искусств. — М., 1985. — Вьш. 1.

3. Древние цивилизации / Под ред. Г. Бонгард-Левина. — М., 1989.

4. Еремеев А. Ф. Происхождение искусства. — М., 1970.

5. История Европьі. — М., 1988. — Т. 1.

6. Історія світової культури. — К., 1994. — Т. 1.

7. Кууси П. Зтот человеческий мир. — М., 1988.

8. Ларичев В. Пещерньїе Чародеи. — Новосибирск, 1980.

9. Ааричев В. Е. Прозрение. Рассказьі археолога о первобьітном искусстве и религиозннх верованиях. — М., 1990.

10. Ліндсей Аж. Коротка історія культури. — К., 1995.

11. Любимов Л. Искусство древнего мира. — М., 1980.

12. Мириманов В. Б. Искусство и миф. Центральний образ картиньї мира. — М., 1997.

13. Мириманов В. Б. Первобьітное и традиционное искусство. — М., 1973.

14. Окяадников А. П. Утро искусства. — Л., 1967.

15. Семенов Ю. И. На заре человеческой истории. — М., 1989.

16. Тейяор 9. Первобнтная культура. — М., 1989.

17. Федюшина И. Первьіе художники и скульптори. — М., 1971.

18. Чмьіхов М. М. Античньїе мастера: скульптори и живописцьі. — М., 1986.

19. Чмихов М. М. Давня культура. — К., 1994.

РОЗДІЛ

Витоки української художньої культури



ш

Історія культури українського народу сягає глибини віків. Із прадавніх часів мистецтво, звичаї та обряди українців зберігали пам'ять про історичні події, філософію та світогляд безіменних носіїв творчого хисту і народної мудрості. Вони передавалися від покоління до покоління як священний заповіт старовини.

Шукаючи історичні корені культури українського народу, вчені різних галузей науки - археологи, антропологи, історики, лінгвісти, фольклористи, етнографи - дійшли висновку, що на терені сучасної України впродовж тисячоліть різні етноси поступово створювали споріднені традиції способу життя, матеріального добробуту, мислення, культури, мистецтва, які закріплювалися, збагачувалися й урізноманітнювалися наступними етносами і нарешті утворили матеріальні й духовні підмурки менталітету українців. Тому розгляд художньої культури нашого народу неможливий без дослідження прадавніх культур народів, які йому передували і на підґрунті яких почала складатися власне українська культура.

Генеза слов'янської художньої традиції

Перші ознаки перебування людини на території України належать до раннього палеоліту, тобто люди з'явилися тут близько мільйона років тому, в часи теплого, помірно вологого клімату. Привабливі природні умови, багата рослинність і різноманітний тваринний світ сприяли появі архантропів (первісних людей), які прийшли сюди, на думку вчених, із Малої Азії та Балкан. Вони мандрували невеличкими групами у пошуках їжі і знаходили притулок від негоди у скелястих печерах. їхня примітивна зброя — загострені палиці та камінці, дрючки з кісток мамонта й важкі кремінні ручні рубила — була водночас і знаряддям праці. Жили первісні люди невеликими спільнотами з чітким розподілом праці: чоловіки полювали, а жінки займалися домашнім господарством та доглядали дітей. У цей час з'явилися і перші ознаки соціальної організації людей: вони об'єднувалися для будівництва сховищ, полювання та збиральництва. Величезним досягненням первісної людини на-

45

прикінці раннього палеоліту стало оволодіння вмінням добувати вогонь, що дало змогу захищатися від хижаків, зігріватися у холодну погоду, варити їжу.

Поступове погіршення клімату впродовж середнього палеоліту (наступ валдайсько-го зледеніння) близько 100 - 40 тис. років тому спричинило суттєві зміни у рослинному і тваринному світі. У цей час на території сучасної України утворилися степи, що чергувалися з гаями, дібровами і хвойними лісами. В них водилося багато різноманітної дичини: дикі олені, коні, мамонти й волохаті носороги, а в лісових нетрях і гірських ущелинах -ведмеді, вовки, печерні гієни, леви, лисиці. Люди, як і раніше, займалися полюванням та збиральництвом. Холодний клімат спонукав їх до ширшого використання вогню та інтенсивного заселення печер. Там, де їх не було, первісні люди створювали штучні печери, які мали круглу форму й були обкладені кістками мамонтів.

Епоха пізнього палеоліту (40 - 11 тис. років тому) відзначалася різким похолоданням. Унаслідок подальшого наступу валдайського зледеніння майже вся територія сучасної України перетворилася на холодні рівнини, схожі на тундру. Ліси збереглися тільки в долинах річок і захищених від холодних вітрів ярах та передгір'ях. Значні зміни відбулися й у тваринному світі: з'явилися північні олені, песці, а в Чорному морі — тюлені.

Проте, незважаючи на несприятливі кліматичні умови, розселення людей на території України тривало. То вже був новий біологічний тип людини (Homo sapiens - людина розумна). За першою знахідкою її кісток у печері Ла Кро-маньйон (Франція) ця людина дістала назву «кроманьйонець».

Пристосовуючись до суворого клімату, люди навчилися будувати житла яранг із жердин, кісток мамонтів, покритих шкірами тварин. За своїми розміра-

ми ці житла не перевищували 20 — 25 м2. Опалювали їх переважно деревом, а освітлювали за допомогою жирників — посуду з кісток чи каменю, наповненого жиром. Головною господарською діяльністю людей залишалося загінне полювання на диких коней, бізонів, мамонтів. При цьому окремі мисливці займались полюванням лише на один певний вид тварин.

Кроманьйонці мали досить розвинені форми соціальної організації (родова община). Кожний рід об'єднував споріднених за кров'ю членів, мав віковий та статевий поділ праці. Кровна спорідненість визначалася за материнською лінією, оскільки за групових статевих відносин часто була відома лише мати дитини. Жінка була також охоронницею сімейного вогнища, вона володіла й розпоряджалася харчовими запасами. Все це зумовило виникнення матріархату.

У процесі трудової діяльності розвивалося мислення кроманьйонців. Вони ще майже цілком залежали від природного оточення й були безсилими у боротьбі зі стихійними силами, боялися їх, а через це й одухотворювали їх. Так складалися звичаї, обряди, релігійні вірування та мистецтво, які згодом утворили єдину світоглядну систему.

Пізній палеоліт змінився мезолітом (10-15 тис. років тому). Тоді в природі нашої прадавньої території знову відбулися значні зміни: льодовик відступив до північних околиць Європи, що привело до загального потепління.

Поступово формувався географічний ландшафт, близький до сучасного, урізноманітнювався тваринний світ. Людям знову довелося пристосовуватися до нових кліматичних умов. Дедалі частіше вони виявляли винахідливість та перші спроби впливу на природу.

Найважливішим досягненням мезалі-тичної епохи було винайдення лука та стріл, що дало змогу вражати дичину на



46

відстані. Люди навчилися виготовляти мікролітичні пластини з кременю, що були завтовшки приблизно 1 мм. Вони слугували лезом у комбінованих знаряддях із дерева та кременю або кременю та кості. У такий спосіб виготовлялися ножі, наконечники списів, стріл, гарпунів.

Мисливство ще залишалося провідною галуззю господарства, але з другої половини 6 тис. до н. є. населення степової зони започаткувало землеробство, зокрема вирощення злакових культур: ячменю, пізніше пшениці та проса. Люди почали запасатись продуктами харчування та приручати диких тварин. Пом'якшення клімату і поява нових, надійніших засобів існування сприяли збільшенню чисельності населення. Родові колективи швидко розселялися, освоювали нові території, зберігаючи свою мову, звичаї та культурні надбання.

Наступна доба - неоліт - датується кінцем 6-4 тис. до н. є. Гарні природні умови сприяли життєдіяльності людей. Річки та озера були повноводними, на їх високих і сухих берегах оселялися люди. Вони навчилися робити човни і плавати на них.

Господарство та культура неолітичних племен різнилися між собою. Племена, що проживали на північному сході сучасної України, були автохтонними і розвивали переважно традиційні способи господарювання - мисливство, рибальство, збиральництво. На південному заході, бідному на природні ресурси, разом із ними культивувалися скотарство та землеробство. Ці види діяльності поширювали чужинці, які переселялися з Центральної Європи й оселялися в межах України. Форми господарювання різних неолітичних племен перепліталися між собою, що сприяло новим економічним досягненням (наприклад, прирученню місцевих тварин, вирощуванню нових рослин, виготовленню знарядь праці з використанням

нових прийомів: розпилювання, шліфування, свердління тощо).

Характерна ознака неоліту - поява у господарстві кераміки. Використання керамічного посуду давало людям можливість вживати варену гарячу їжу, робити значні запаси продуктів харчування і внаслідок цього остаточно перейти до осілого способу життя. Глиняні вироби різних племен відрізнялися особливостями виготовлення, формою та орнаментом. Взагалі кераміка первісної епохи стала визначальною ознакою кожної культури, що існувала на території сучасної України, і водночас виявом специфічних етнографічних рис її носіїв.

На зміну неоліту прийшов енеоліт (мідний вік), який у межах України датується 4 — 3 тис. до н. є. Він приніс у життя людей нові винаходи, які були пов'язані насамперед з освоєнням міді. У цей час з'явилися перші металеві вироби, а саме мідні знаряддя праці і озброєння, а також золоті прикраси.

Головним заняттям тогочасного населення стають хліборобство та скотарство. На зміну примітивному мотичному землеробству приходить продуктивна обробка землі з використанням рала й тяглової сили бика. Винайдення й застосування колеса сприяло появі перших транспортних засобів (у двоколісні дерев'яні гарби запрягали биків). Далі розвивалося керамічне виробництво; воно стало досконалішим завдяки випалюванню виробів у гончарних печах.

Унаслідок розвитку патріархальних суспільних і сімейних відносин виникли великі, спільні за походженням міжплемінні об'єднання, почалося майнове розшарування та виокремлення родоплемінної верхівки, яку становили, зокрема, вожді. Недостатня кількість родючих земель призводила до міжплемінних сутичок і навіть воєн. Унаслідок цього активізувалося виготовлення кам'яної та



47

мідної зброї, споруджувалися перші захисні укріплення.

Як і в часи неоліту, господарський і суспільний розвиток тогочасного населення України відбувався нерівномірно. На степових і лісостепових землях півдня й південного сходу сучасної України мешкали місцеві скотарі. Правобережжя населяли прийшлі землероби, які відзначалися високим рівнем матеріального виробництва. Ці племена були носіями різних культур, але провідна роль серед них належала трипільській культурі (назва походить від с. Трипілля Обухів-ського р-ну на Київщині, де вперше було виявлено рештки цієї культури).

Перші поселення трипільців з'явилися наприкінці 5 — на початку 4 тис. до н. є. їхнім головним заняттям було землеробство та скотарство. Землю обробляли ралом й засівали пшеницею, ячменем, просом, льоном та бобовими рослинами, тобто майже всіма культурами, які вирощують у наш час. Трипільці також розводили велику рогату худобу, собак, свиней, коней, а завдяки вівчарству мали вовну для одягу та різноманітних побутових речей. Певне місце в господарстві трипільського населення посідали рибальство та мисливство.

Заслуговують на увагу житла трипільців, їх будували одно- або двоповерховими, глиняними, на дерев'яних каркасах. Усередині приміщення влаштовували глинобитну піч. Житла найчастіше мали два або більше приміщень. У кожному житлі мешкало дві-три споріднені сім'ї. Залишок такої моделі зображено на мал. 14. Житлова забудова поселення здійснювалася за колом із загоном для худоби в центрі. У великих поселеннях житла розділялися умовними вулицями, які розходилися радіально від центру. У великих трипільських поселеннях зафіксовано близько 2 тис. жител. Такі величезні поселення вчені умовно називають протомістами та протофортецями.

Трипільське населення виготовляло різноманітні знаряддя праці (сокири, долота, свердла, серпи тощо, а також зброю і предмети домашнього вжитку) переважно з каменю й кременю, рідше з кості, рога, дерева й глини. Про високий матеріальний та культурний рівень розвитку трипільців свідчить їхнє керамічне виробництво. Пізніше з'явилися вироби з міді - шила, рибальські гачки й численні прикраси. Деякі з них одержували з Кавказу і Балкан шляхом обміну.

Трипільці мали досить складні ідеологічні уявлення, визначені їхньою хліборобською діяльністю. Вони виконували низку релігійних обрядів під час хліборобської праці, шанували богів грому, сонця, неба, вітру та ін. Це підтверджують археологічні знахідки з трипільських поселень. Одне з них — в селі Володи-мирівці — привертає до себе увагу, зокрема, великою кількістю натуралістичних та стилізованих (у вигляді спіралі) зображень змій.

В уявленнях давніх хліборобів спіраль - це знак змії, яка жила біля води і

Мал. 14. Модель двоповерхового житла

48

була її охоронницею. Люди у той час чудово розуміли значення води для землеробства. Тому поклоніння воді мало за мету вимагати у неї захисту від посухи, зрошення нив дощами.

У світогляді трипільців створення світу розглядалося як початок часу та простору, якому передував безструктурний хаос. Розуміння Всесвіту втілилося в орнаментах, що мали три яруси, кожний з яких символізував небесний, земний і підземний світи.

Сучасниками трипільців були індоєвропейські скотарсько-хліборобські племена, що проживали на Галичині, Поділлі, Волині та мали власну оригінальну культуру, яка за видом керамічного посуду отримала назву культури лійчастого посуду. Керамічні вироби цих племен мали широкі горла з розширеними (лійчастими) вінцями, звідки й походить назва культури. Населення виготовляло кремінні великі ножі, кам'яні та мідні бойові сокири, вістря для стріл і дротиків тощо. Крім гончарства були розвинені кремнеобробне, косторізне, металообробне і ткацьке виробництва. Племена лійчастого посуду тривалий час мали тісні добросусідські відносини з пізньотрипільськими племенами. Десь наприкінці 3 тис. до н. є. тих і тих підкорили племена так званої культури кулястих амфор (також названа за формою керамічного посуду), які прийшли з північного заходу. Змінюючи одна одну, ці культури існували впродовж 4-3 тис. до н. є.

На початку 2 тис. до н. є. настала епоха бронзи. То був останній великий період первіснообщинної формації. Культурний здобуток цього періоду зумовлений насамперед започаткуванням металургії, опануванням техніки одержання сплавів металів. До міді додавали олово, іноді сурму або свинець і отримували бронзу. Бронзові вироби були міцнішими за мідні і швидко їх витіснили.

У цей час активізується міграція населення в пошуках нових родючих земель.

Прийшлі племена витісняли місцеве населення або асимілювалися з ним. Поступово відбувалося розмежування хліборобської і скотарської діяльності, а відповідно й поділ племен на хліборобські й скотарські, який дістав назву «перший суспільний поділ праці». В племенах осілих хліборобів родова община змінювалася територіальною, а материнська родова (матріархат) - батьківською общиною (патріархатом). Відбувалася також подальша соціальна диференціація первісного суспільства. Це засвідчують багаті поховання й скарби коштовностей, знайдені археологами у могильниках.

Нагромадження хліборобських і скотарських багатств зумовило виникнення воєн як способу розв'язання конфліктів між окремими племенами. Війни спричинили створення воєнних організацій та нових видів зброї (мечі, списи, стріли, кинджали, щити, шоломи, панцирі), а також захист поселень міцними фортецями. За образним висловом М. Брай-чевського, в цей час формувався класичний тип пастуха-воїна з батогом в одній руці і мечем у другій. Необхідність захисту своїх земель від нападів сусідів сприяла консолідації племен у союзи. Вчені вважають, що впродовж 2 тис. до н. є. на нинішніх українських землях існувало більш ніж десять археологічних культур, які тою чи іншою мірою мали відношення до формування етногенезу східних слов'ян.

На зламі 2-1 тис. до н. є. в житті та побуті давнього населення України відбулися істотні зрушення, зумовлені освоєнням заліза та просуванням на широкі простори Північного Причорномор'я багатолюдних племен кіммерійців, а згодом скіфів та сарматів. То були могутні воїни, які проводили своє життя у постійних воєнних походах. Вони мали незліченні отари овець, череди великої рогатої худоби, табуни коней. Городищ і

49

селищ вони не будували, а разом зі своїми стадами кочували з одного пасовиська на інше.

Основу господарства цих племен становило саме кочове скотарство, особливо конярство, яке не тільки забезпечувало можливість швидкого пересування на далекі відстані, а й давало продукти харчування, зокрема кобиляче молоко.

Кочовий спосіб життя та войовничість позначилися на культурі кіммерійців. Чоловіки мали першокласну на той час зброю, серед якої улюбленою був дальнобійний лук і стріли з бронзовими дволопатевими наконечниками. У ближньому бою вони використовували мечі із залізними лезами та бронзовими держаками. Довжина такої зброї сягала іноді одного метра. Значну увагу воїни приділяли спорядженню своїх верхових коней. На них одягали вудила, різноманітні псалії та ремені, прикрашені бронзовими та кістяними пластинами.

Найвідоміші серед цих племен — скіфи — прийшли на територію сучасної України з-за Дону й Волги у VII ст. до н. є. Вони були представниками іраномовних кочовиків, які тисячоліттями панували у євразійських степах. Під натиском скіфів кіммерійці були змушені відступити через Кавказ до країн Малої Азії. Скіфи підкорили місцеві землеробські племена й утворили велике політичне об'єднання державного типу - Скіфію.

Скіфи мали тісні контакти з населенням Лісостепу, внаслідок чого скіфські впливи поступово проникали в мову, матеріальну і духовну культуру прасло-в'ян. Вони переймали у скіфів зразки знарядь праці, озброєння, прикрас, предметів культового вжитку, навчилися отруювати стріли, запозичили культ верховного бога. Проте вплив скіфської культури на праслов'янські племена був неоднаковим. Чим віддаленішими були слов'янські племена від скіфських тери-4..

торій, тим самобутнішою залишалася їхня культура.

Племена Лісостепу займалися переважно землеробством і скотарством. Значну роль в їхньому господарстві відігравали дерево- і кісткообробне виробництво, ковальська та бронзоливарна справа. Вони виготовляли керамічний посуд, обробляли вовну, шкіру й хутра, займалися прядінням і ткацтвом. Для захисту від войовничих сусідів слов'яни створювали земляні фортифікаційні споруди - міцні вали і глибокі рови.

У ті часи на узбережжях Середземного, Егеиського та Чорного морів проходила велика грецька колонізація, зумовлена перенаселенням материкової частини Давньої Греції. У VI ст. до н. є. греки заснували у Північному Причорномор'ї свої міста (Ольвію, Тірой, Херсонес), які згодом перетворилися на рабовласницькі рес-публіки-поліси. У межах Керченського і Таманського півостровів утворилася сильна рабовласницька Боспорська держава із столицею Пантікапеєм (нині Керч).

Греки займалися землеробством, скотарством, виноробством та виноградарством. У колоніях були розвинені різні ремесла - металообробне, кісткообробне, гончарне, ткацьке, шкіряне тощо. До Греції колоністи вивозили продукти харчування та сировину, в яких мали потребу численні міста метрополії.

Землеробські племена Лісостепу підтримували тісні торговельні зв'язки з грецькими колоніями. Вони продавали грекам зерно, продовольчі товари й сировину, а від греків отримували вино, оливкову олію, посуд, ювелірні вироби тощо. Торговельні шляхи до грецьких колоній проходили через степи Північного Причорномор'я, в яких володарювали скіфи. Вони нещадно грабували підкорені племена, стягували з них данину, а також мали зиск із контролювання торговельних шляхів. Все це не тільки забезпечувало скіфів продуктами


Каталог: full txt
full txt -> Геріатрична допомога населенню україни віра Чайковська
full txt -> Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Інститут української філології Інформаційний простір України Словник-довідник законодавчих термінів і понять Довідково-навчальне видання Київ
full txt -> Редакційна колегія
full txt -> Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації друга половина XIX
full txt -> Телекомунікаційні проекти. Стан та перспективи
full txt -> Становлення, розвиток
full txt -> Історія виникнення етикету
full txt -> Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект
full txt -> Сучасного вчителя


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   37


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка