Ю.Є. Полянський комплекс навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни (модуля) кримінально-виконавче право




Сторінка1/5
Дата конвертації05.01.2017
Розмір2,93 Mb.
  1   2   3   4   5
Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Одеська юридична академія»
Кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права

ЗАТВЕРДЖЕНО


Навчально-методичною радою

Національного університету

«Одеська юридична академія»

(протокол № __ від __.__.16 р.)


Голова ______ Ю.Є. Полянський

КОМПЛЕКС НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ (МОДУЛЯ)
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО

(додатки до навчальної (робочої навчальної) програми)
Освітньо-наукова програма доктора філософії

галузь знань – 081 Право

спеціальність – 081 Право

спеціалізація – «Право у глобальному та регіональному контекстах»

Одеса – 2016
ЗМІСТ КОМПЛЕКСУ


Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна встановлено в додатку до КК України. 21

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ 55

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ 88

ПИТАННЯ, ЗАДАЧІ, ЗАВДАННЯ АБО КЕЙСИ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ І ВМІНЬ СТУДЕНТІВ 108

Задача 18. М. був засуджений за ч. 3 ст.296 КК України до 3 років позбавлення волі і направлений для відбування покарання у ВК мінімального рівня безпеки. Через 3 місяці адміністрація ВК встановила, що М. неодноразово був засуджений до позбавлення волі, відбував покарання у місцях позбавлення волі, але всі судимості були погашені. Адміністрація колонії повідомила про це прокурора. Яких заходів має вжити прокурор? Чи є М. особою, яка раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі? 113

Задача 21. С. було засуджено до 13-ти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Хто і в якому порядку повинен виконати вирок у частині конфіскації майна? 114

ПИТАННЯ, ЗАДАЧІ, ЗАВДАННЯ АБО КЕЙСИ ДЛЯ ПІСЛЯАТЕСТАЦІЙНОГО МОНІТОРИНГУ НАБУТИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ 126

ІІ. Надайте розгорнуту відповідь на питання 127



Додаток до навчальної (робочої навчальної) програми 1


НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
Лекція № 1
Тема

Поняття, предмет, система кримінально-виконавчого права. Сучасна кримінально-виконавча політика. Історія становлення та розвитку пенітенціарної системи України
Мета вивчення

Сформувати систему науково обґрунтованих знань щодо кримінально-виконавчої політики України, поняття, предмету, методу і принципів кримінально-виконавчого права, структури кримінально-виконавчого законодавства, історії становлення та розвитку пенітенціарної системи України.



Результати навчання

Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):



  1. демонструвати розуміння характеристик та особливостей кримінально-виконавчого права;

  2. аналізувати кримінально-виконавче законодавство України

  3. аналізувати історичну трансформацію уявлень щодо мети покарання та його відбування;

  4. визначати сучасні тенденції вітчизняної пенітенціарної політики


Література

  1. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 3-4, ст. 21 (з наступними змінами та доповненнями).

  2. Бойко І.Й. Кримінальні покарання в Україні (IX-XX ст.) : навч. посібник / І.Й. Бойко. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – С. 338-383.

  3. Григор’єв О.М. Історіоргафія проблеми розвитку пенітенціарної системи та законодавства України (до 1917 р.) // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 22 (61). - №1, 2009. – С.26-36

  4. Денисов О. Пенитенциарная система И. Бентама // Вестник университета Российской академии образования. - 2003. - №4. - С.53-69

  5. Дрьомін В.М. Кримінологічні аспекти призначення та виконання покарань // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – №1. – С. 160-162.

  6. Історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України: автореф. дис…. д-ра юрид. наук: 12.00.01 / М.М. Яцишин; Нац. акад. внутр. – К., 2010. – 32 с.

  7. Кримінально-виконавче право України: Підручник / В.М. Трубников, В.М. Харченко, О.В. Лисодід, Л.П. Оника, А.X. Степанюк; За ред. В.М. Трубникова. - Харків: Право, 2001. - 384 с.

  8. Марисюк К. Становлення пенсільванської та обернської пенітенціарних (в’язничних) систем // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2010. Вип.50. – С.294-298.

  9. Науково-практичний коментар до Кримінально-виконавчого кодексу України / І.Г. Богатирьов, О.М. Джужа, О.І. Богатирьова, Є.М. Бодюл та ін..; За заг. ред. І.Г. Богатирьова. – К.: Атіка, 2010. – С. 5-24.

  10. Ягунов Д. Політичні повстання як один з чинників кризи державного управління радянською в’язничною системою // Актуальні проблеми державного управління. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – №2 (26). – С. 39-45.

  11. Ягунов Д.В. Сучасна пенологія: альтернативний курс. - Одеса: Фенікс, 2010. – С. 7-21.


План

  1. Поняття кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально-виконавчого права. Зв'язок кримінально-виконавчого права з іншими навчальними дисциплінами. Кримінально-виконавче законодавство України.

  2. Поняття кримінально-виконавчої політики та її місце у кримінальній політиці.

3. Зародження та розвиток основних пенітенціарних систем (пенсільванська,

обернська, прогресивна). Тюремна архітектура. Концепція «Паноптикон».

4. Особливості розвитку кримінально-виконавчої системи незалежної України


Основний зміст

1. Кримінально-виконавче право як самостійна галузь права характеризується власними характеристиками та особливостями, які відрізняють одну галузь права від іншої.

Вперше таку думку висунули низка радянських вчених (М. Беляєв, М. Мелєнтьєв, О. Наташев, І. Ной, І. Шмаров). Провідне місце у цьому ряду займали наукові розробки відомого одесита – провідного українського вченого-криміналіста Л. Багрія-Шахматова.

До недавнього часу цю галузь права називали «виправно-трудове право», яке визнавалося лише підгалуззю кримінального права. Існував і Виправно-трудовий кодекс УССР (України).

2003 року Верховна Рада України прийняла новий законодавчий акт – Кримінально-виконавчий кодекс України, тим самим підкресливши обґрунтованість зазначеної вище позиції.

В сучасній українській юридичній науці питання про існування самостійної та окремої науки кримінально-виконавчого права вже не дискутується. Кримінально-виконавчому праву притаманні всі ознаки, які є необхідними для визнання його окремою галуззю (власний предмет і метод правового регулювання)

Крім того, кримінально-виконавче право перебуває у тісному взаємозв'язку з кримінальним та кримінально-процесуальним правом, оскільки виконує одне спільне з ними завдання щодо охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, убезпечення держави і суспільства.

Кримінально-виконавче право регулює лише діяльність органів і установ виконання покарань та ті специфічні суспільні відносини, які виникають безпосередньо під час виконання (відбування) кримінального покарання.

Категорія «кримінально-виконавче право» може розглядатися:

- як галузь права, що регулює діяльність органів і установ виконання покарань та правовідносини, що виникають в процесі та з приводу виконання/відбування покарань;

- як наука, що вивчає зазначену вище діяльність;

- як навчальна дисципліна, в процесі вивчення якої студенти набувають знання з теорії кримінально-виконавчого права та вивчають норми кримінально-виконавчого законодавства.

Предметом кримінально-виконавчого права є регулювання діяльності органів і установ виконання покарань та тих суспільних відносин, які виникають у процесі виконання/відбування кримінальних покарань.

Основним методом правового регулювання суспільних відносин, що є властивими кримінально-виконавчому праву є метод наказу або імперативний метод, який не допускає заперечень. Разом із тим, у процесі виконання/відбування покарань можливо застосування інших методів, зокрема методу переконання (диспозитивного методу).

Поняття кримінально-виконавчого права та кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, тому що хоч КВК України і є формою пенітенціарного права, проте не єдиною. Норми пенітенціарного права можуть міститися не тільки в кримінально-виконавчому законодавстві, а й у інших галузях наприклад, в адміністративному, сімейному, трудовому законодавстві тощо.

До системи джерел кримінально-виконавчого права входять:

- Кримінально-виконавчий кодекс України;

- інші кодифіковані законодавчі акти (Кримінальний кодекс України, Кодекс законів про працю тощо);

- Закони України;

- нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України;

- міжвідомчі та відомчі нормативні акти з питань виконання і відбування кримінальних покарань;

- міжнародні акти, чинні на території України і ратифіковані Верховною Радою України у встановленому законом порядку.

На підставі вищевикладеного можемо сформулювати наступне визначення: кримінально-виконавче право – це встановлена державою у рамках розробленого напрямку кримінально-виконавчої політики система правових норм, що регулює діяльність органів і установ виконання кримінальних покарань та регулює суспільні відносини, які виникають в процесі виконання/відбування кримінальних покарань.

2. В основі формування і розвитку правової системи держави, її правових форм і напрямків діяльності лежить соціальна політика. Вона відображає принципи, стратегію, основні напрямки та форми досягнення соціальних цілей, що стоять перед суспільством, його політичними і владними структурами. Конкретні цілі соціальної політики мають складну ієрархію, яка залежить від характеру і спрямованості діяльності держави та її органів.

В структуру соціальної політики в якості її складового елементу входить політика держави у сфері протидії злочинності. Вона спрямовує діяльність держави, її відповідних органів на профілактику злочинів та інших правопорушень, їх своєчасне відвернення і припинення, реалізацію відповідальності осіб, які вчинили злочини, виконання покарання щодо засуджених і досягнення його цілей.

Отже, кримінально-виконавча політика не є особливою політикою, а є частиною єдиної політики держави, яка має свою спрямованість, закріплюється в нормах кримінально-виконавчого законодавства і впливає на формування його цілей, завдань, загальних положень і принципів виконання покарань, участь органів державної влади і органів місцевого самоврядування, інших організацій, суспільних об’єднань, а також громадян у виправленні і ресоціалізації засуджених і т.д.

З огляду на те, що ресоціалізація засуджених проголошена головними метою пенітенціарної діяльності, пенітенціарне право як система правових норм розглядається як один із засобів реалізації сучасної соціальної політики України.

Кримінально-виконавча політика – це складова частина політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, яка встановлює основні напрямки діяльності державних органів та громадських організацій у сфері виконання/відбування кримінальних покарань.

До основних завдань кримінально-виконавчої політики відноситься:

- вироблення найбільш дієвих механізмів виконання кримінальних покарань за умов суворого дотримання прав людини;

- розробка основних напрямків діяльності органів держави і громадськості у сфері ресоціалізації засуджених;

- розробка основних напрямків діяльності, пов'язаної з профілактикою вчинення злочинів й правопорушень засудженими під час та після відбування покарання;

– визначення напрямків діяльності державних органів і громадськості у сфері соціальної адаптації злочинців після відбування покарання.

3. У Стародавньому Римі, наприклад, відомою стала Мамертинська в'язниця, або Tullianum, побудована за часів Сервія Туллія (578 - 535 рр. до н. е.). Вона збереглася донині (у північній частині Капітолію та Римського Форуму). З IV століття до н. е. У часи Середньовіччя широко практикувалося ув’язнення полонених, боржників, злочинців та окремих політичних діячів у монастирях, у вежах фортець та лицарських замків (особливо коли останні утратили своє військове значення через широке розповсюдження вогнепальної зброї), а також у міських ратушах. Прикладами таких місць є загальновідомі Тауер у Лондоні та Бастилія в Парижі. Бастилія, наприклад, відома завдяки наявності таких приміщень, як ублієт (фр. oubliette, від фр. oublier – забувати). Ублієт був різновидом середньовічної в’язничної камери, доступ до якої було влаштовано лише через люк у стелі. Таким чином, вийти з ув’язнення без сторонньої допомоги було неможливо.

У таких камерах перебували в’язні, яких розраховували тримати до кінця життя, щоб про них забули (звідси і назва). Можна впевнено сказати, що такі в’язниці відображали сутність та цільову спрямованість ув’язнення тих часів.

В ХIV – XVII століттях в Європі було поширене покарання у виді заслання на галери. Час постійних війн на Європейському континенті вимагав наявності відповідних збройних сил, де галерні флоти мали надзвичайно важливе значення

Після Хрестових походів у Європі набуло поширення масове жебрацтво, що в подальшому стало поштовхом для появи перших виправних будинків.

Величезна кількість бродяг та жебраків негативно впливала на економічні засади соціальних відносин. Тому контроль за цією групою населення обумовив появу якісно нових інституцій

Таким чином, були розпочаті спроби інституційного вирішення криміногенних проблем. Появу так званих «госпіталів» у Франції, «zuchthausern» у Німеччині, «tuichthuisen» у Голландії, «correctional houses» в Англії або «tukthus» в Норвегії можна розглядати як передвісницю закритих інституцій, що мали за мету виправлення через працю

З іншого боку, необхідно наголосити, що соціально-економічні умови зробили свою справу: як тільки розпочалася Тридцятирічна війна (1618-1648), багато із зазначених вище міст не витримали економічного тиск, внаслідок чого діяльність цухтхаузів припинилася

1777 року англійський мислитель та філантроп Джон Говард підготував доповідь «Положення про в’язниці в Англії та Уельсі» (State of Prisons in England and Wales), у якій було визнано, що англійські в’язниці є дезорганізованими, варварськими та брудними.

Він вперше закликав до тотального реформування англійської в’язничної системи, яке передбачало дійсно новаторські для того часу ідеї:



  • в’язнична служба має бути постійною та регулярно оплачуваною роботою;

  • повинен існувати орган зовнішнього контролю за діяльністю в’язниць;

  • ув’язнені мають забезпечуватися відповідним харчуванням та всіма іншими необхідними речами, обумовленими їх перебуванням у в’язниці

4. За останні роки пенітенціарна система України зазнала суттєвих змін і, головне, вона стала значно гуманнішою. Сьогодні наша держава дотримується принципів Загальної Декларації прав людини, умов утримання ув`язнених та засуджених, які прийняті світовою спільнотою і Радою Європи.

Поруч з цим слід визнати, що проблем, які потребують свого рішення, ще багато. Як приклад, можна надати відоме висловлення про те, що рівень культури держави визначається його відношенням до дітей, старих, хворих та засуджених. Якщо щиро казати, то наша держава ще далека від такого рівню культури, що можна пояснити цілою низкою суттєвих факторів.

Змінювати ці фактори у позитивну сторону прийдеться перш за все вам, випускникам нашого коледжу, майбутнім співробітникам пенітенціарної системи України, і від вас, вашого світогляду, вашої людяності, освіти, фахової підготовки буде багато в чому залежати рівень розвитку нашої системи.

31 липня 1998 року можна вважати датою створення самостійного пенітенціарного відомства в Україні. Указом Президента України було затверджено Положення про ДДУПВП.

12 березня 1999 року ДДУПВП був виведений з тимчасового підпорядкування МВС. ДДУПВП вперше за всю історію УРСР, а в подальшому незалежної України, отримав статус центрального органу державної виконавчої влади зі спеціальним статусом, на який безпосередньо покладалося завдання реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

23 червня 2005 року Президент України підписав Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», який закріплює організаційно-правові засади діяльності з виконання кримінальних покарань, статус окремих елементів кримінально-виконавчої служби нашої держави, правовий статус персоналу тощо.

Згідно з пунктом 1 Указу Президента Україні від 9 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну пенітенціарну службу України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань.

У 2012 році Президент України схвалив Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

У ході реформування пенітенціарної системи у травня 2016 року ДПТс України та територіальні органи управління виконання покарань були ліквідовані. Функції та завдання щодо реалізації державної політики у сфері виконання покарань покладені на Міністерство Юстиції України та створені територіальні органи Мінюста (міжрегіональні управління з питань виконання покарань). Наразі до закінчення процесів ліквідації ДПТсУ та територіальні органи управління продовжують здійснювати повноваження та функції.

Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання

1. Які фактори впливають на формування кримінально-виконавчої політики?.

2. Які ознаки дозволяють виділити кримінально-виконавче право в самостійну галузь права?

3. Яким чином співвідносяться кримінально-виконавче право та кримінально-виконавче законодавство України?

4. Як історичні уявлення на злочин та покарання вплинули на тюремну архітектуру?

 
Критерії оцінювання під час поточного контролю

У відповідності до визначених критеріїв поточний контроль здійснюється за визначеною силабусом (робочою навчальною програмою) системою.
Таблиця 1. Шкала оцінювання навчальної діяльності здобувача вищої освіти


Оцінка за шкалою силабусу

Кількість набраних балів

Критерії оцінювання

Здобувач вищої освіти …

A

90-100

ВІДМІННО – відмінне виконання, лише з незначною кількістю помилок

B

82-89

ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками

C

74-81

ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

D

64-73

ЗАДОВІЛЬНО – непогано,але зі значною кількістю недоліків

E

60-63

ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії

Fx

35-59

НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно працювати перед тим, як отримати залік

F

0-34

НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібна серйозна подальша робота


Додатки

Тестові завдання.

1. Кримінально-виконавча політика це:

а – діяльність держави щодо профілактики злочинів і правопорушень;

б – діяльність держави по забезпеченню виконання покарання, виправленню і ресоціалізації засуджених;

в – діяльність держави щодо реалізації відповідальності осіб, які вчинили злочини;

г – діяльність держави по забезпеченню соціальної реабілітації осіб, звільнених від відбування покарання.

2. Суб’єктами формування кримінально-виконавчої політики є:

а – Верховний суд України;

б – Міністерство внутрішніх справ України;

в – Президент України;

г – Кабінет Міністрів України;

д – Верховна Рада України;

є – Конституційний суд України

3. В якому році був прийнятий Кримінально-виконавчий кодекс України ?

а – 2002 р.;

б - 2003 р.;

в - 2004 р.;

г - 2005 р.

4. Коли Кримінально-виконавчий кодекс України набрав чинності ?

а – 1 січня 2002 р.;

б - 1 січня 2003 р.;

в - 1 січня 2004 р.;

г - 1 січня 2005 р.

  


Підготовлено

Дрьомін Віктор Миколайович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», v.n.dryomin@gmail.com, (0482) 32-07-08

Федчун Наталія Олександрівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права НУ «ОЮА», nataliia.87@list.ru, (0482) 32-07-08



Лекція № 2
Тема

Державне управління пенітенціарною системою. Органи і установи виконання покарань. Правовий статус персоналу органів та установ виконання кримінальних покарань
Мета вивчення

Сформувати систему науково обґрунтованих знань щодо реалізації принципу індивідуалізації покарання у розгалуженій системі кримінальних покарань та кореспондуючій їй системі державних органів, які виконують ці покарання; системи та видів органів і установ виконання покарань, проблеми відомчого підпорядкування вітчизняних пенітенціарних установ Міністерству юстиції України в аспекті дотримання Україною міжнародних та європейських стандартів.


Результати навчання

Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):



  1. демонструвати розуміння системи органів та служб, що виконують кримінальні покарання в Україні у світлі процесів реформування та адаптації до європейських стандартів;

  2. визначати проблеми відомчого підпорядкування вітчизняних пенітенціарних установ Міністерству юстиції України в аспекті дотримання Україною європейських стандартів;

  3. оцінювати міжнароднуу та європейську практику державного управління пенітенціарними системами та доцільність її запозичення



Література

1. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 3-4, ст. 21 (з наступними змінами та доповненнями) : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

2. Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

3. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року № 3166-VI : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

4. Закон України «Про чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України» від 2 березня 2000 року № 1526-III : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

5. Положення про Державну пенітенціарну службу України. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014  225 Електронний ресурс. Джерело – офіційний веб-сайт Верховної Ради України www.rаda.gov.ua

6.  Науково-практичний коментар до Кримінально-виконавчого кодексу України / І. Г. Богатирьов, О. М. Джужа, О.І. Богатирьова, Є.М. Бодюл та ін..; За заг. ред. І.Г. Богатирьова. – К.: Атіка, 2010. – С.77-110.

7. Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України: адміністративно-правовий аспект : Навч. посіб. / Ред. колегія: В.П. Пєтков (голова) та ін. – К. : КНТ, 2011. – С. 47-69.

8. Кримінально-виконавче право: підручник / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого ; за ред. А.Х. Степанюка. – Х. : Право, 2005. – С. 64-101.

9. Кримінально-виконавче право України : навч. посіб. / за ред. Т.А. Денисової. – К. : Істина, 2008. – 400 с.

10. Плужнік О.І. Кримінально-виконавче право в таблицях та схемах: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2009. – С.15-27.

11. Організаційно-правові засади діяльності Державної пенітенціарної служби України в установах виконання покарань : навч. посіб. / К.А. Автухов, І.С. Яковець ; за заг. ред. А.Х. Степанюка. – Х. : Право, 2013. – С. 15-46.

12.  25. Ягунов Д. Моделі державного управління пенітенціарними системами // Ринкова економіка: Сучасна теорія і практика управління. Том 12. Випуск 25, ч.2: збірник наукових праць / Одеський національний університет імені І.І.Мечникова. - Одеса: Видавець В. П. Букаєв, 2009. - С.191-198.

13. Ягунов Д. В. Місце кримінально-виконавчої служби в структурі органів влади України відповідно до європейських стандартів // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – №2. – С.9-12.




План

1. Загальна характеристика Державної кримінально-виконавчої служби України.

2. Система органів та служб, що виконують кримінальні покарання в Україні, їх відомча належність.

3.. Моделі державного управління пенітенціарними системами: світова та європейська практика. Проблема відомчого підпорядкування вітчизняних пенітенціарних установ Міністерству юстиції України в аспекті дотримання Україною європейських стандартів

4. Правовий статус персоналу органів та установ виконання кримінальних покарань.

Основний зміст

1. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено: «Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції». Правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, Закон України «Про ДКВС України» та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Державна кримінально-виконавча служба України здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів,воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до постанов Кабінету міністрів України від 18 травня 2016 року № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» та № 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» відбуваються заходи з реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

2. Органи і установи виконання покарань мають конкретні цілі і завдання, які випливають з їх соціального призначення та місця, яке вони займають у системі правоохоронних органів. По-перше, органи і установи виконання покарань с невід’ємним атрибутом державного механізму. По-друге, вони завершують процес безпосередньої боротьби зі злочинністю. По-третє, для успішної ресоціалізації злочинців і запобігання рецидиву вони взаємодіють з багатьма державними органами і громадськими об’єднаннями як в період виконання покарання, так і після його завершення.

Під час виконання покарання реалізується правообмеження, які виражають його сутність, що завжди пов’язано з обмеженнями прав, свобод та законних інтересів громадян. Тому така діяльність повинна не тільки здійснюватись державними органами, а й повинна бути урегульована державою. При цьому, як підкреслюється в ст. 92 Конституції України, органи і установи виконання покарань визначаються виключно законами України.


  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка