За редакцією професора O. Д




Сторінка4/4
Дата конвертації31.10.2017
Розмір1,13 Mb.
1   2   3   4
1

у 2-268
тами, на користь ворогів. Спокійно він сприймає дикий, парадок­сальний факт: гроші зі спектаклю віддали справнику для збільшення поліціянтів: «...Прийшов у Думу від губернатора приказ, щоб непримін-но завести нічну сторожу; а в Думі — де ті гроші?., себто новий налог треба завести... так от мій чоловік (голова управи. — Н. С.) радився, радився з ісправником і придумали на ярмарковий час спек­таклі, три або чотири; зберемо тисячу карбованців, от і десять сторожів» [499].



Це була його моральна і політична смерть. За нею прийшла, муси­ла прийти, і фізична. Охоплений почуттям ревнощів, Горовенко кінчає життя самогубством. Передсмертні запевнення, що його смерть — це «помста за матір... за мене... за нар...», не сприймаються всерйоз навіть самим О. Кониським, який закінчує повість запитанням: «Чого він не договорив? Чи за нар-угу? Чи за нар-од?» [510].

Отже, і ця спроба створити позитивний тип нової людини не вдалася, хоч ідеал шістдесятників живе в свідомості О. Кониського, є моральним еталоном для його позитивних героїв 80—90-х років.

В О. Кониського з найбільшою силою проявилося нервово-трагічне розуміння тих обставин, що в нових умовах ці ідеали нездійсненні, їх поглинають хвилі обивательської пасивності. Вигуки «праведника», пристрасного шукача істини, борця зі злом, залишаються риторич­ними. Юрій Горовенко, що за все життя не поступився ні правдою, ні істиною, який добре знав, що всі недуги, розпуста, темнота, соціальна неправда, «одне слово — уся сума зла, котрим клекоче наше життя, єсть ні що інше, як добуток економічних підвалин, на котрих збудовано соціальне життя людей» [456], не зміг реалізувати себе. Він стає жертвою «смутного часу» і устрою, в якому тисячі людей гинуть, як собаки, на шибеницях, а лави молоді гнояться по тюрмах, сибірах, фортецях, де зашивають громаді уста, а слово заковують у кайдани; де велике зло росте й росте, як бур'ян, і вбиває всіх на своєму шляху. В такий час і в такій державі немає жодного шансу змінити стан речей:

«В іншому місці, при інших обставинах не те б з його вийшло, — із спів­чуттям резюмує інженер Копач. Гніт і самовластя задавили чоловіка... чоловіка з розумом, з добрим серцем. Ех! не по-людськи в нас діється! Не треба нам таких людей; вони не знаходять у нас для себе роботи... свої знання, свою працю ми примушуємо їх розвіювати, розкидати або в чужині за границею, або поховати де на мочарах, або на цих глупівських пустинях. Ой, темне, темне царство!.. Кругом неправда і неволя: народ замучений мовчить» [467].

Піддаючи критиці «темне царство» російського самодержавства, жорстоку репресивну політику царського самовладдя, О. Кониський, однак, не втрачає надії бути почутим своїми власть імущими адре­сатами, тому й апелює до їх совісті, а численними акцентами на сумні наслідки урядової політики застерігає від страшного, всеохоп-ного зла, спровокованого ними і загрозливого для них.

192
Основним організуючим началом повістей О. Кониського слугує не інтрига, не сюжетна ситуація, а провідна ідея — залежність людей від згубних для них обставин. Цій ідеї підпорядковуються всі епізоди повістей, вона цементує їх, надає внутрішньої смислової і зовнішньої цілісності.

Як принциповий захисник тенденційності в літературі, О. Кони­ський не сприймав об'єктивно-спокійного тону відображення. Від по­чатку і до кінця він відкрито і послідовно захищав свої основні думки, активно втручаючись у події як спостерігач, коментатор-публіцист, строгий суддя. Підпорядковуючи змальовані картини життя національно-просвітнім проблемам, О. Кониський на перший план висував пропаганду відповідних ідей. Тому, як свідчив сам, «я не пильную за художественною стороною»1.

Інколи оповідач вступає в суперечку з читачем, та при цьому суб'єк­тивність сприяє більш глибокому проникненню в суть відображеного ним життя і більш сильному впливу на читача.

Для змалювання своїх героїв у динаміці, розвитку О. Кониський використовує їхні біографії. В історії життя людини, в еволюції її поведінки, вчинків розкривається її соціальна суть та оригінальна індивідуальність. Повісті «Семен Жук і його родичі», «Юрій Горовен­ко» побудовано у вигляді ланцюга біографій людей, пов'язаних між собою життєвими долями. Композиційна особливість їх полягає і в послідовному викладенні характерів та хронологічності їхнього життя на тлі суспільно-політичних подій у причинно-часовому зв'язку.

Представник першої когорти національно свідомої інтелігенції О. Кониський створив новий тип українського інтелігента, змалював його погляди, змагання, взаємини з народом.

Почавши в традиціях «старої» манери письма (оповідь від першої особи, перевага статичного, етнографічно-побутового опису з детальни­ми подробицями), О. Кониський уже в 70-ті роки значною мірою долає цю тенденцію: урізноманітнює форму своїх творів, робить спробу моде­лювати дійсність крізь призму настроїв персонажів, цілеспрямовано осмислює сюжети з життя інтелігенції, що відповідало історично на­зрілій потребі розширення тематичних обріїв українського письменства.

В усіх жанрах художньої творчості і перекладацтва, критики і публіцистики, народопросвітньої і видавничої справи О. Кониський залишив помітний слід. «Українці для України, — проголошує О. Ко­ниський устами героя повісті-хроніки «Грішники». — Кожен украї­нець повинен пильнувати про те, щоби жити на Україні і працюва­ти задля України... »2.

'Лист О. Кониського до І. Франка від 4 жовтня 1884р. // Рукописний відділ ІЛНАН України. — Ф. З, № 1603, арк. 300—301.

2Кониський-Перебендя О. Грішники // Твори: В 4 т. — Ялта, 1898. — Т. 3. — С. 145.

193





І це не декларація письменника, а його життєве кредо. Кожний прожитий день, рік без корисної праці задля України О. Кониський вважав не тільки легковажно змарнованим, але й грішним. Тому він ніколи не дозволяв собі найменшого розслаблення, не пропускав жодного заходу, що стосувався національної справи.

Учителем нетямущих, апостолом і трибуном українського націо­налізму, прапором цілої епохи називали О. Кониського за подвиж­ницьку, саможертовно-одержиму сорокарічну працю для відродження та збагачення духовності нації.

Повертаючись до нас після довголітнього «каземату», спадщина О. Кониського знову слугує новим поколінням живим невичерпним джерелом праці, енергії й любові, яких так бракує нам для від­родження тепер уже вільної, незалежної України.

Список рекомендованої літератури



Барвінський О. Спомини з мого життя. — Л., 1912.

Бернштейн М. Журнал «Основа» і український літературний процес кінця 50— 60-х років XIX ст. — К, 1958.

Грушевський М. Пам'яті Олександра Кониського // Записки Наукового Товари­ства імені Шевченка. — 1902. — Т. 39.

Драгоманов М. Література російська, великоруська, українська і галицька // Літе-ратурно-публіцистині праці: В 2 т. — К., 1970. — Т. 1.

Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. — К., 1970. — Т. 1.

Єфремов С. Історія українського письменства. — К., 1917.

Кониський О. Дмитро Пильчиков // Зоря. — 1894. — Ч. 4.

Кошовий О. (Кониський). Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіцького «Хмари») // Правда. — 1875. — Ч. 19.

Кониський-Перебендя О. Непримирена // Твори: В 4 т. — О., 1899. — Т. 1.

Кониський О. Семен Жук і його родичі: Хроніка // Правда. — 1875. — Роч. 8, ч. 1—22.

Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. — К., 1991.

Кониський О. Український націоналізм // Правда. — 1875. — Ч. 14. — С. 572.

Кониський О. Юрій Горовенко // Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. — К., 1990.

Кримський А. Лист до І. Франка // Твори: В 5 т. — К., 1973. — Т. 5, кн. 1.

Лист Л. Лукашевича до О. Кониського від 20.05.1876 р. // Студинський К. Галичина і Україна в листуванні 1862—1884 рр.: У 2 т. — К., 1931. — Т. 1.

Лист Омеляна Огоновського до О. Кониського від 1874 р. // Студинський К. Галичина і Україна в листуванні 1862—1884 рр.: У 2 т. — К., 1931. — Т. 1.

Маркевич Д. З давнього минулого. Про Олександра Яковича Кониського // По степах та хуторах. — К., 1991.

Мово (Лиманський) В. Поезії. — К., 1965.

Приходько Н. М. Олександр Якович Кониський. — К., 1995.

Смілянська В. Біограф та його «Хроніка» // Кониський О. Тарас Шевченко-Гру­шівський. Хроніка його життя. — К., 1991.

Франко /. З остатніх десятиліть XIX віку // Зібр. праць: У 50 т. — К, 1984. — Т. 41. —С. 497.



Франко І. Переднє слово // Кониський О. Листи про Ірляндію. — Л., 1904.

Франко /. Про житє і діяльність Олександра Кониського. — Л., 1901.


,

WWW.REFERATUA.ORG.UA – Реферати Українською

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка