Заснування Острозької академії в контексті культурно освітньої ситуації в Західній Європі та в Україні XVI ст. Культурно-освітня ситуація в Захыдный Європі XVI ст




Сторінка1/3
Дата конвертації13.12.2017
Розмір0,77 Mb.
  1   2   3
Заснування Острозької академії в контексті культурно - освітньої ситуації в Західній Європі та в Україні XVI ст.
Культурно-освітня ситуація в Захыдный Європі XVI ст.

За висловом відомого культуролога Ервіна Панофського, кожне явище культури є проявом (наслідком, симптомом) певної культурно-історичної ситуації. Острозька слов'яно-греко-латинська академія була наслідком культурно-історичної ситуації, що склалася в Європі та в Україні в другій половині XVI ст. Отож, розглянемо культурно-історичну ситуацію другої половини XVI ст. в З.Європі.

До другої половини XVI ст. всі розвинуті європейські країни були вкриті сіткою університетів. Університети як світські вищі навчальні заклади з'явилися ще в XI столітті у зв'язку з бурхливим розвитком міст. Найдавнішими університетами Європи були: Болонський університет, який виник у 1199 р., (це була перша вища школа по вивченню римського цивільного та церковного права), та перша вища медична школа в Солерно. У 1200 р. був заснований університет в Парижі. У 1253 р. духівником короля Франції Людовіка Святого – Робером де Сорбоном був створений богословський факультет Парижського університету, який отримав його ім’я – Сорбона, згодом так почали називати Паризький університет. У кінці XII – на початку XIII ст. виникли університети в Оксфорді та Кембриджі (Англія), в Саламанці (Іспанія), у Лісабоні (Португалія). У XIV ст. університети з'явилися в Центральній Європі: в 1348 р. – Празький, в 1364 р. – Краківський, в 1365 р. – Віденський, в 1386 р. – Гейдельберзький. У XV ст. з'являються університети в столицях Північної Європи: в 1473 р. – Упсальський (Швеція), в 1474 р. – Копенгагенський (Данія).

У добу середньовіччя середня освіта не була відірвана від вищої. Школяр вступав до університету після закінчення граматичної латинської школи у 15-16 років. Його приймали на підготовчий (або артистичний) факультет, де вивчали 7 вільних мистецтв. Це тривіум (граматика, риторика, діалектика) та квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія та музика). Ці науки завершували середню освіту. Вищими науками у середньовіччя вважали богослів'я, медицину та право. Філософія займала проміжне положення між середніми і вищими науками. Ця дисципліна поділялась на три частини: 1. філософію пізнання (логіку, діалектику) 2. філософію природи (фізику) та філософію надприродного світу (метафізику). Перші дві частини входили до наук середнього рівня, а метафізика вважалась вищою наукою, що безпосередньо підводила студентів до вивчення богослів’я.

Після закінчення артистичного факультету студенти вступали на богословський, правничий або медичний факультети, де отримували вищу освіту. По закінченні цих факультетів вони отримували звання, бакалавра, магістра, доктора богослів'я, права або медицини. Формою навчання були лекції та диспути. Студенти жили в гуртожитках-коледжах. Кожний університет мав суворо регламентований устав, правила, традиції, форму. Система навчання в університетах Західної Європи стала зразком для організації навчального процесу в Острозькій академії. Як і в університетах 3. Європи у Острозькій академії вивчали предмети тривіуму та квадривіуму, філософію та богослів'я.

До XVІ ст. в університетах панувала система modus italikus, що виникла ще в перших італійських університетах. Згідно з нею головну роль в управлінні університетом відігравали студенти, не було чітких програм навчання, студентів переводили з курсу на курс навіть тоді. коли вони не здали іспитів. У XVI ст. у голландських протестантських школах так званих братів чистого життя виникла нова система навчання, яка невдовзі була запозичена Паризьким та іншими університетами і отримала назву modus parasiensis. Згідно з нею університетами керувала професура (ректори, проректори), навчання велось згідно програм, що затверджувала вчена рада, посилились вимоги до дисципліни студентів.

Крім вищих навчальних закладів у З. Європі XVI ст. діяло кілька різновидів шкіл середнього рівня: єзуїтські колегіуми, гуманітарні школи та тримовні колегіуми.

Особливо були поширеними єзуїтські колегіуми (колегії). освіта молоді була одним з головних напрямків діяльності єзуїтів. Із всіх католицьких орденів тільки вони включили пункт про навчання молоді до свого статуту, перетворившись на головних опонентів протестантів у боротьбі за душі прихожан і заслужено набувши слави «вчителів Європи». Про масштаби і цифри єзуїтського шкільництва свідчать такі цифри: у 1579 р. в Європі нараховувалось 144 єзуїтських колегіуми, у 1626 р. – 444 колегіуми, 56 – семінарій та 44 школи для власних кліриків (членів ордену), у 1749 р. – 669 колегіумів, 176 семінарій, 61 школа та 24 університети. якими єзуїти повністю, або частково керували. Отже орден єзуїтів мав вагомий вплив на освітню ситуацію в Європі XVi–XVIII ст. Переважна більшість єзуїтських колегіумів були закладами середнього рівня навчання. У них вивчали предмети тривіуму і квадривіуму. Навчання продовжувалось 5 років. Перші три класи були граматичними.

У 1-му класі, що мав назву «інфіма» опановували початки грецької і латинської мови, перекладали неважкі тексти.

У 2-му класі – «граматика», опановували основи граматики, читали античних авторів.

У 3-му класі – «синтаксема» опановували синтаксис, тобто могли вже читати, писати і говорити по-грецькі і на латинській мові, опановували великі тексти, читали трагедії Еврипіда, Софокла, поеми Гомера, промови Демосфена, Цицерона.

У цих трьох граматичних класах учні вчили також ряд інших наук: арифметику, геометрію, музику, астрономію, катехізис.

У 4-му класі – «поетика» вчились писати вірші, засвоювали різні поетичні стилі.

У 5-му класі – «риторика» вчили мистецтво красномовства, складати і говорити проповіді, промови. Складання промов вимагало широкої ерудиції. Тому вчили додаткові предмети: географію, міфологію, історію (хроніки). Ідеалом красномовця вважався Цицерон. Який приділяв багато уваги вишуканості мови і мистецтву переконання.

У деяких колегіумах були ще 6-й та 7-й клас, у яких вивчали вищі науки: філософію та богослів’я. Такі колегіуми перетворювались на вищі навчальні заклади – академії. З єзуїтських колегіумів в острозькій академії був запозичений розподіл предметів по класам.

Крім єзуїтських колегіумів вагоме значення в розвитку освіти набули гуманітарні школи, у яких головний акцент робився на вивченні грецької та латинської мови та античної культури, а також тримовні колегіуми, скеровані на вивчення трьох сакральних мов: давньоєврейської, давньогрецької та латинської з ціллю критичного вивчення біблійних текстів. Біблія як головне джерело християнської віри була найголовнішою книгою, на авторитет якої спирались мислителі багатьох поколінь. На відміну від вчених доби Середньовіччя, які підходили до вивчення Біблії схоластично, гуманісти Відродження прагнули до критичного вивчення біблійних текстів. Якщо схоластичний підхід до Біблії передбачав заучування текстів на пам’ять і вимагав досконалого знання латинської мови, то критичний підхід передбачав порівняльний аналіз біблійних текстів, написаних давньоєврейською, давньогрецькою та латинською мовами і вимагав досконалого знання не тільки латинської, але й гебрайської та грецької мов, як мов, на яких були написані біблійні першоджерела. У західноєвропейських університетах студіювалась гебрайська та грецька мови, але у порівнянні з латиною вони мали другорядне значення. Навіть найвизначнішого філософа Давньої Греції Аристотеля тут вивчали не з грецького оригіналу, а з латинських перекладів, зроблених з арабської версії. Оскільки в університетах з їх застійними консервативними традиціями досконале вивчення гебрайської та грецької мови було неможливе, з початку XVI ст. в Європі розгортається рух, очолений Еразмом Ротердамським, скерований на створення тримовних колегіумів.

У 1507 р. в Іспанії в м. Алькала був заснований вищий навчальний заклад з трьома факультетами, але найбільше значення мало вивчення трьох сакральних мов. Згодом на базі цього закладу кардинал Франческо Сіменс де Сіснерос заснував тримовний колегіум. Найбільшим досягненням цього закладу було видання багатомовної Біблії – Комплютенської Поліглоти (Комплютенія - латинська назва м. Алькала), у якій біблійні тексти були надруковані грецькою, латинською, єврейською та халдейською мовами. Тексти були надруковані у 1517 р., але переплели їх у 1523 році – всього 600 книг, і продавали по дуже низьким цінам – 6,5 дуката, вважаючи, що на Святому письмі не можна наживатися.

У 1517-18 рр. при Лувенському університеті (Бельгія) було засновано тримовний колегіум Еразмом Ротердамським, який активно пропагував ідею заснування тримовних колегіумів в Європі для досконалого вивчення Біблії.



У 1530 р. король Франції – Франциск 1 заснував королівський колегіум, який дещо протистояв університету, у якому панувала схоластика. У цей же час Оксфордський коледж - Согрш Сітгіstus був проголошений тримовним.

Очевидно, під впливом ідей Еразма Ротердамського була заснована тримовна Острозька слов'яно-греко-латинська академія. Проте концепція гебрайсько-грецько-латинської освіти, в ній трансформувалася в слов'яно-греко-латинську освіту.

Центрами інтелектуального життя З. Європи XVI ст. були академії. Під цим словом у XVI ст. розуміли і вищі навчальні заклади і товариства вчених, митців, вчителів та учнів. Найхарактернішим прикладом такої академії була Платонівська академія, заснована в 1474 р. у Флоренції Косімо Медичі і керована філософом Марсіліо Фечіно. Згодом виникає ще ряд академій: у 1490 р. – у Вормсі (Німеччина), у 1495 р. – філологічна академія у Венеції, у 1498 р. – академія у Відні., у 1560 р. – академія по вивченню природничих наук у Неаполі, у 1635 р. – Akademie Franse, у 1645 р. – в Лондоні Royal Society of London, далі в Мадриді. Лісабоні, Стокгольмі, Петербурзі.

Значного розвитку в Західній Європі в XVI ст.. набуло книгодрукування. Перший друкарський верстат винайшов німецький вчений Іоганн Гуттенберг (1399–1468). У 1445 р. в Майнці він видав книгу «Про 8 частин мови» Доната, а в 1450 р. – Біблію. Якщо за життя Гуттенберга в Європі було відкрито тільки 3 друкарні, то до кінці XV ст.. їх було понад тисячу. Точних даних немає, але науковці припускають, що до кінця XV ст.. у 246 містах З. Європи діяло від 1100 до 1700 друкарень, у яких було видано 40 000 різноманітних видань загальним тиражем від 12 до 20 мільйонів примірників1. У 1490–1491 рр. Швайтполь Фіоль у Кракові, в будинку Костянтина Острозького, надрукував перші кириличні книги: «Октоїх» та «Часослов».

Що стосується стилю європейської культури XVI ст. Переважно це була ренесансна гуманістична культура, яка возвеличувала людину. Проте з другої чверті XVI ст. віра у людину, як центр всесвіту вже згасала. Поступово наступала нова епоха бароко, у якій людина вже не була центром всесвіту, у гармонії з ним, а протистояла страшному світові зла і часто гинула у боротьбі. Саме таку людину ми бачимо в творах великих письменників та художників того часу. Це був розквіт творчості Рафаеля Санті (), Мікеланджело (), Тиціана (1495-1596), Шекспіра (1569-1616). Вже була відкрита геліоцентрична система Коперніка (1475-1543), досліди якого продовжив Галілео Галілей (1564-1642). Ідеї та погляди західноєвропейських вчених та митців мали значний вплив на діячів Острозької академії.
Культурно-освітня ситуація в Україні в XVI ст.

З середини XVI століття в українському суспільстві відбувається перехід на нову ренесансну систему цінностей. Утвердження ренесансної культури було наслідком не тільки неминучого впливу «Духа часу», але й наслідком тієї культурно-історичної ситуації, що склалася в Україні у другій половині XVI ст. У цей час в різних сферах життя складаються передумови для утвердження ренесансної культури. У економіці – це був перехід до фільваркової системи господарювання та застосування найманої праці що, безумовно розкріпачувало особистість. У соціальній сфері – це утворення нового класу шляхти (підприємницького дворянства). У політичній сфері – це утворення шляхетської республіки – Речі Посполитої шляхом об'єднання на Люблінському сеймі 1569 р. Литви та Польщі на принципах добровільності, рівності та автономії. Руський народ не був офіційно визнаний третім рівноправним народом цієї держави. На роль третього рівноправного народу Речі Посполитої він став претендувати лише в 1620-ті роки, що було проголошено в творах київських інтелектуалів, зокрема, у Мелетія Смотрицького в «Юстифікації невинності» (Ustyfikacii ntwinnosti). Але фактично руський народ не був приниженим. Василь-Костянтин Острозький 6 червня 1569 р. підписав акт унії і склав присягу на вірність Короні після того, як переконався, що не буде переслідуватися Православна церква і що українські землі збережуть певну автономію. Фактично, займаючи посаду київського воєводи (найвищу посаду в Україні), протягом 50 років (1559–1608) він сам став повноправним володарем України і міг проводити незалежну політику.

Необхідно зазначити, що Люблінська унія 1569 р. мала велике позитивне значення для поширення в Україні ренесансної культури: філософії, літератури, архітектури, мистецтва. У рамках однієї держави – Речі Посполитої опинились два різних типа культури: вітчизняний православний, що розвивався на засадах греко-візантійської середньовічної духовності та західноєвропейський, що розвивався на засадах ренесансної духовності. Традиційна українська культура не витримувала конкуренції з більш розвинутою культурою Західної Європи. Щоб вижити, вона повинна була засвоїти її цінності, але не розчинитися в культурі З. Європи, а зберегти свою самобутність.

Значними центрами культури були монастирі. Тільки на землях князя К.-В. Острозького нараховувалось 20 монастирів. У монастирях складались літописи, переписувались і перекладались книги. Одним з найцікавіших для нас літописів є так званий Короткий Київський літопис, написаний на початку XVI ст.. у одному з київських монастирів. Літопис має назву «Начало руських князей Русого княжения» і охоплює події від «начала земли русской» до 1516 р. У літописі описані татарські набіги на Київ 1482 та 1496 років, мор на Волині 1495 р., загибель Константинополя 1453 р. Найбільше літописець возвеличив князя Костянтина Івановича Острозького, детально зупинившись на його перемозі над московським військом у битві під Оршею 1514 року. Визначною пам’яткою української культури XVI ст. є Пересопницьке Євангеліє. У 1556 р. Євангеліє (від Луки та Іоанна) переклав з болгарської мови на українську розмовну мову М. Василевич у с. Двірці, а 1561 р. ігумен Пересопницького монастиря завершив переклад Нового завіту (Євангелія від Матвія та Марка) на церковнослов’янську мову. Взагалі в перекладі всіх євангелістів вживається українська фразеологія, (українська фонетика заглушена церковнослов’янським правописом). Пересопницьке євангеліє збереглося у копії, виконаній в 1703 р. для кафедрального собору в Переяславі на замовлення гетьмана Мазепи.

Що стосується освіти в Україні другої пол. XVI ст. характерною її рисою була відсутність централізації. Освітні заклади виникали не централізованим способом з ініціативи держави, а хаотично, з ініціативи церковних громад, братств, монастирів, приватних осіб.

Освітні заклади України XVI ст. можна розділити за конфесійно-релігійними ознаками. Православні мали лише початкові церковно-приходські школи. Значним осередком культури був центр у с. Миляновичі біля Ковеля, на Волині, заснований втікачем з Московії Андрієм Курбським (1528–1583). Курбський – ідеолог консервативного боярства, яке виступало проти централізованої влади Івана IV (Грозного). 30 квітня 1564 р. він втік з Дерпта (Тарту), де був воєводою, до Польщі і перейшов на службу Сигізмунду ІІ, отримавши за це великі землеволодіння, зокрема місто Ковель і село Миляновичі. У своїх 4-х посланнях до Івана Грозного та «Истории о великом князе Московском» Курбський критикував діяльність Грозного. Вперто не бажаючи визнавати за ним титул царя, і називаючи його «князем Московським», виступав за аристократичну монархію, вважав, що Грозний повинен правити, радячись з «избранной радой» бояр. Осередок у Миляновичах проіснував до смерті Курбського 1583 року. Центр мав свою програму діяльності. У ньому займались переписуванням та перекладами з грецької на церковнослов’янську творів православних богословів та філософів, зокрема Іоанна Златоуста, Максима Грека та ін., а також перекладами польських авторів. Тут функціонувала школа. У Миляновичах тісно співпрацювали втікачі з Московії (Андрій Курбський, його брат Михайло Оболенський, Макр Сірохозін) та місцеві діячі культури (Брум, Станіслав Ольшевський та Амброзій Брежевський, який переклав «Хроніку» відомого польського історика Мартина Стрийковського.

Крім православних осередків освіти на території Речі Посполитої діяло чимало протестантський та католицьких навчальних закладів. Найбільшим протестантським закладом була Дубецька кальвіністська школа на Перемишльщині, що проіснувала всього 5 років (1559-1563). Проте її закінчило близько 300 учнів різних конфесій. Очолювали школу польський просвітник Григорій Оршак та італійський гуманіст Франческо Станкар.

Важливу роль в царині освіти в Речі Посполитій і, зокрема, в Україні XVI – поч. XVII ст. відігравали єзуїтські колегіуми. Перший єзуїтський колегіум був відкритий в 1575 р. у Ярославі. Особливо єзуїти активізували свою діяльність після заснування острозької академії в кінці 1576 року. 13 січня 1577 р. р папа Григорій XIII для поширення католицької пропаганди в православних країнах: Сербії, Болгарії, Білорусії, Росії, Україні створює Афанасієвський колегіум в Римі, яка мала готувати з числа греків та південних слов’ян пропагандистів католицизму в православних країнах. 21 травні 1577 р. папському нунцію в речі Посполитій було наказано підшукати 10-12 хлопчиків з числа греків, українців, білорусів, росіян для навчання у цьому колегіумі2.

Від часу відкриття першої єзуїтської школи в Ярославі в 1575 р. до середини XVII ст. найбільші єзуїтські монастирі і школи при них з’явились у Львові, Києві, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Острозі, Вінниці, Барі, Переславі, Фастові, Новгороді Сіверському, Бересті, Кросно та інших містах. Один з найпотужніших єзуїтських колегіумів діяв у Вільно (Вільнюсі). Його очолював визначний інтелектуал і письменник Петро Скарга. 7 липня 1578 р. Стефан Баторій видав грамоту, згідно з якою колегіум реорганізовувалася у вищий навчальний заклад -академію. 4 лютого 1582 р. римський папа Григорій XIII видав буллу на заснування при вільнюській академії – семінарії для українців, білорусів. росіян. У 4-му параграфі статуту цього закладу сказано, що семінарія заснована з метою пропаганди католицької віри серед єретиків і схизматів. Для навернення православних у католицизм при академії була створена і друкарня, у якій католицька література друкувалась кириличним шрифтом.

У контексті такої ситуації на Острозьку академію була покладена особлива місія: Не поступаючись за рівнем навчання католицьким закладам, виховати інтелектуальну еліту України, що могла б протистояти утвердженню чужої релігії і захистити самобутність вітчизняної культури. Але боротьба проти насильно насадження католицизму і унії для більшості острозьких інтелектуалів не означала боротьби з «латинською» ренесансною культурою Західної Європи. Початок діяльності академії знаменував новий етап у ставленні до «латинської» культури. Якщо до цього часу до неї ставилися вороже, протиставляючи вітчизняній культурі, то тепер перейшли від протиставлення до активного засвоєння її надбань, поєднання вітчизняних традицій із західноєвропейськими. Синтез вітчизняних традицій з ідеями західноєвропейського Відродження викликав могутній злет культури, що був би неможливий в тому разі, якби боротьба йшла тільки шляхом заперечення, а не шляхом з'єднання з духовною спадщиною Заходу.


Острозька академія – перший навчальний заклад вищого типу в Україні

Заснування Острозької академії. Етапи діяльності.

Заснування князем К.-В. Острозьким в 1576 р. слав’яно-греко-латинської академії було наслідком тієї культурно-освітньої ситуації, що склалася в Україні в останній чверті. XVI століття. Відсутність вищого рівня православної освіти відчувалась особливо гостро, у той час як католицьке та реформаційне шкільництво переживало свій розквіт. В др. пол. XVI ст. в Західній Європі працювало 55 університетів3. Більшість православних магнатів посилали своїх дітей вчитися за кордон. Чимало шкіл протестантів та католиків діяло в Україні. Проблема виховання інтелектуальної еліти нації ставала надзвичайно гостро. У протидію колонізаторському впливу єзуїтських шкіл виникло гроно православних освітніх осередків: Заблудівський – Григорія Ходкевича, Миляновицький – Андрія Курбського, Слуцький – князя Юрія Слуцького та ін. Особливе місце серед них посідала Острозька Академія, покликана виховувати високоосвічених вчених європейського рівня, твердих сповідників православ’я і патріотів свого народу.

Найстаріше свідчення про академію міститься у передмові до Острозького Букваря, який вийшов у світ 18 червня 1578 року. Отже, на той час діяльність школи та друкарні була вже налагоджена, побудовано приміщення, залучено кадри викладачів, видавців, літераторів, які підготували Буквар до друку. Виходячи з того, що на виконання такого обсягу робіт потрібно було рік-півтора, науковці відносять заснування академії на кінець 1576 року. Ця дата підтверджується рядом побічних доказів.

1. У першу чергу тим, що лише в листопаді 1576 р. Костянтин-Василь отримав від Стефана Баторія підтвердження своїх прав на володіння Острогом – привілей, у якому маєтки князя визнавалися його спадковими володіннями4. До того часу, поки не було остаточно вирішено питання належності Острога, засновувати тут академію і школу князю не було ніякого сенсу. Навіть з суто престижних міркувань йому було вигідно будувати академію в своєму «домоначальному граді», яке дало назву його аристократичному роду. Важливе значення мало і те, що Острог був значним релігійним центром, одним з двох центрів єпархії, єпископ якої титулувався луцьким і острозьким, а замкова Богоявленська церква мала статус кафедрального собору. Відомий волинський просвітник Василь Загоровський у своєму листі, написаному з полону весною 1576 року до Андрія Курбського, просив, щоб його дітей направили вчитися до вільнюської колегії єзуїтів або до школи Андрія Курбського. Отже, весною 1576 року Острозька академія ще не існувала, оскільки Василь-Костянтин ще не володів Острогом.

2. Ще одним доказом того, що академія була заснована наприкінці 1576 р. є посередній натяк на її діяльність у передмові до книги відомого польського єзуїта Петра Скарги «Про єдність церкви Божої». що побачила світ 7 лютого 1577 р. У передмові до книги, яку Скарга писав наприкінці 1576 року, коли трактат готувався до друку, він ніби відмовляє князя від викладання в академії церковнослов’янської мови. « І не було ще на світі, і не буде ніколи жодного університету і академії. у яких би викладання велося на іншій мові крім, грецької і латинської, а з слов’янської мови вченим ще ніхто не був». Ці слова Скарги можна зрозуміти. як натяк на те, що в Острозі вже діяв на той час навчальний заклад, у якому велике значення надавалось вивченню церковнослов’янської мови.

Острозька школа та друкарня були засновані одночасно, як єдиний культурний комплекс. У 1576 р. до Острога з Кам'янця-Подільського приїхав Герасим Данилович Смотрицький – перший ректор школи. Тоді ж, наприкінці 1576 – на початку 1577 р. до Острога у зв'язку з організацією тут школи і зосередженням у ній наукових сил прибув Іван Федоров.

Приміщення академії та друкарні були збудовані недалеко від замку К.-В. Острозького, як сказано в акті 1603 року, «на вулиці першій перед замком» в Пригородку. Нині на місці Острозької академії стоїть пам’ятник у вигляді розкритої книги, на сторінках якої викарбувані імена вчителів та учнів академії.

Етапи діяльності академії. У діяльності академії можна виділити наступні періоди: 1-й період становлення охоплює проміжок часу від 1576 до 1585 р.

2-й період розквіту – від 1585 до 1608 р.

3-й період занепаду – від 1608 до 1636 р.

Професор Торуньського університету ім. Миколи Коперніка Томаш Кемпа слушно зазначає, що становлення Острозької академії було відносно довгим процесом. Така думка видається тим більше обґрунтованою, що К.-В. Острозькому нелегко було швидко знайти відповідні наукові кадри для острозького закладу. Початково в Острозі діяло, напевно, тільки «дітищне училище», про яке йде мова у вступі до друкованого на його потреби Букваря 1578 р. У березні 1579 р. був написаний тестамент племінниці К.-В.Острозького – Гальшки, у якому вона передає на «шпиталь і академію острозьку», а також на монастир св. Спаса і с. Доросиню» 6 000 коп грошей. Але слова «шпиталь і академія» не говорять про те, що вони вже існували на момент фундації, скоріш за все вони належали до замислів князя. Гальшка давала фундацію на академію, яка ще мала бути в Острозі.

На думку Т.Кемпи, біля 1585 р. «дітищне училище» підвищивши рівень освіти, перетворилось у середню школу – колегіум. Доказом цього є те, що в 1584 р. вчитель Тимофій Михайлович називав себе ще «дяком школи руської острозької», а в 1587 р. посланець папи Горацій Спанноці писав вже про острозький колегіум, який діяв вже певний період. Підтвердженням версії переходу «дітищного училища» на середній освітній рівень, є фундація князя, зроблена під час його перебування на варшавському сеймі 14 лютого 1585 р. (затверджена королем Стефаном Баторієм 25 лютого 1585 р) про надання на шпиталь і церкву св. Трійці при ньому прибутків з 8-ми сіл Суразької волості, які фактично призначались на школу. Невипадково ця фундація князя співпала в часі з наданням Острогу Стефаном Баторієм Магдебурзького права 7 червня 1585 року. Нові будинки на потреби друкарні та академії могли бути зведені саме з фундаційних коштів князя. У цей же час зять князя Кшиштоф Радзівіл в листі до Вельяміна Рутського писав, що К.-В. Острозький будує академію «з великою побожністю і майже королівським розмахом».

Незважаючи на певні труднощі, поступово князю Острозькому вдалось зосередити в академії цілу плеяду культурних діячів, створити значний осередок інтелектуалів, з яким у ті часи не могли суперничати ні Львів, ні Луцьк, ні навіть Київ. Ця когорта вчених підіймала академію на вищий рівень навчання. У творах авторів XVI ст. та в документах того часу навчальний заклад в Острозі називали по-різному: тримовним ліцеєм, школою, колегією. Проте, виявлено чимало документів, у яких Острозька школа названа іменем вищого навчального закладу – академія. Назва академія зустрічається в таких документах:

1.Заповіт Гальшки Острозької, написаний 9 березня 1579 року,

2.Вихідні дані книги «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького, написаної 1587 р.



3. Лист до князя В.-К.Острозького від Іпатія-Потея, у якому Іпатій Потей називає свого полемічного опонента «клірика Острозького» – «студентом славної академії острозької».

4. Щоденник відомого католицького діяча Яна Вєлєвіцького, який був добре обізнаний з тодішнім шкільництвом, у якому острозький навчальний заклад також названий академією.

Період розквіту академії продовжувався до смерті К.-В.Острозького 1608 р. Після його кончини академія вже ніколи не підійметься до такого рівня як за його життя. Але за життя старшого сина князя Януша, який володів Острогом до своєї смерті 1620 р. академія була ще значним навчальним закладом. Тут працювали відомі вчені, видавалися книги.


Особливо скрутні часи настають для академії після смерті Януша Острозького 1620 р., коли повноправною володаркою острога стає онука К.-В. Острозького – Анна-Алоїза Ходкевич. У 1620 р., після повстання острозьких міщан, Анна-Алоїза остаточно закриває академію, розпускає вчителів і учнів. Приміщення академії було розібране на цеглу, яка пішла на будівництво острозького колегіуму єзуїтів. У цей же заклад перейшла бібліотека академії
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка