Застосування шкали соціальної дистанції у дослідженнях національної толерантності в Україні




Сторінка1/5
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0,69 Mb.
  1   2   3   4   5
Реферат на тему:

Застосування шкали соціальної дистанції у дослідженнях національної толерантності в Україні
Останнім часом засоби масової інформації дедалі наполегливіше при­вертають увагу громадськості до проблеми національної толерантность (або, точніше, "нетолерантності") населення України. Збільшується кіль­кість публікацій у наукових і суспільно-політичних виданнях, передач на телебаченні, в яких наводять тривожні дані стосовно підвищення рівня міжнаціональної нетолерантності й ксенофобії у масовій свідомості.

Результати наукових соціологічних досліджень, що надходять до засо­бів масової Інформації, суперечать очевидному факту: Україна долає шлях становлення незалежної держави без серйозних міжнаціональних конф­ліктів. Підтримка мирного співіснування представників різних етнічних культур є неабиякою заслугою як влади, котра здійснює доволі виважену внутрішню та зовнішню політику в сфері міжнаціональних відносин, так і населення. Громадяни України за умов краху тоталітарної системи й найжорстокішої економічної кризи, коли повною мірою можна було очікувати сплеску національної нетерпимості, не залучилися до жодного бодай трохи помітного конфлікту. На грунті історично вельми непростих відносин між українцями, росіянами, поляками, румунами, євреями, кримськими татара­ми й представниками інших національностей багатонаціональне населення доволі мирно переживає спільні негаразди переходу із похмурого минулого до невизначеного майбутнього.

Отже, в чому полягає причина розбіжності між тривожними соціологіч­ними даними й відносно "спокійною" соціально-політичною дійсністю у ца­рині міжнаціональних відносин в Україні? Це питання, власне, й було клю­човим під час осмислення результатів багаторічного вивчення національної толерантності в Україні. Чи є цей артефакт наслідком методичних похибок під час вимірювання національної толерантності або ж результати наукових досліджень дають змогу "зазирнути" у приховані особливості національно­го менталітету й тим самим здійснити "ранню діагностику" несприятливих інтенцій?

Так склалося, що впродовж останнього десятиріччя методичне підґрун­тя більшості досліджень національної толерантності в Україні презентова­не шкалою соціальної дистанції Богардуса. Оскільки мені довелося бути біля джерел культивування на українському "полі" соціологічних дослі­джень цієї методики, то відчуваю особливу відповідальність і за результати, причому найгостріше — за інтерпретацію їх у термінах національної толе­рантності. Тому вважаю за потрібне докладніше спинитися на історії ство­рення шкали соціальної дистанції, її специфіці й історії застосування в Україні. Я переконана, що це дасть можливість краще зрозуміти, що саме стоїть у цьому разі за одержуваними цифрами не лише випадковому чита­чеві, а й декому із соціологів, які, з одного боку, до них апелюють, а з іншо­го — про шкалу соціальної дистанції знають лише те, що вона "дуже пошире­на". Власне, ані автор методу, ані його послідовники не писали, що ця шкала призначена для вимірювання національної толерантності. Емпіричні соціо­логічні дослідження — річ хитромудра. Одна річ, коли йдеться про опиту­вання громадської думки. Цей тип соціологічних опитувань спрямований на вивчення безпосередньої психологічної реакції населення на конкретні актуальні події, політичні рішення тощо. У разі оприлюднення результатів опитувань громадської думки дослідникові достатньо дотримуватися пра­вила: під час публікації отриманих даних потрібне максимально точне від­творення формулювань запитань, поставлених в анкеті, за мінімальної ін­терпретації їх у термінах соціальних процесів і явищ. Головне завдання полстера — довести до широкої громадськості точне формулювання свого за­питання, повний перелік відповідей, запропонованих респондентові, та результати отриманого розподілу. Подальша інтерпретація — проблема ком­петентного аналітика, котрий повною мірою усвідомлює власну відпові­дальність насамперед за обгрунтування відповідності змісту анкетного за­питання щодо того чи того показника соціальної дійсності. Якщо ж складні соціальні явища від самого початку є метою емпіричного дослідження, тоді на перше місце зазвичай виходять запитання: "Що, власне, вимірюють? Чим вимірюють? Чи відповідають вимірювальні інструменти тому, що ви­мірюють?".

Поясню на простому прикладі. Припустімо, що перед соціологом поста­ло питання: "Чи можна емпірично виміряти таке почуття, як любов?". Вини­кає проблема пошуку адекватних індикаторів ("Чим її можна виміряти?"). Кількістю фраз "Я тебе люблю"? Але ж це слово можна повторювати багато­разово й за відсутності відповідного почуття. Кількістю "ніжних поглядів"? Але ж людина може й приховувати свої почуття. Чи можна взагалі здійсни­ти вимірювання такого почуття або це нездійсненне завдання для емпірич­ного дослідження? Методологія емпіричної соціології цілком припускає такі вимірювання. Проте головне — на всіх етапах аналізу слід зважати на обмеженість здобутої інформації. Під час інтерпретації даних не можна за­бувати, що в конкретному емпіричному дослідженні вимірювали не любов узагалі, а лише якусь її конкретну рису — характеристику, котра, на думку автора, тією чи тією мірою засвідчує вияв любові. Дослідник має обгрунту­вати, якою мірою за виокремленою характеристикою можна судити про досліджуване явище загалом. Якщо авторові вдалося обгрунтувати, що вимірювана характеристика цілковито відображає досліджуване явище, тож можна говорити про змістову валідність цього показника. Проте якщо дослідник вважає, що застосовуваний індикатор характеризує лише якусь конкретну особливість досліджуваного явища, тоді конче важливо наголо­сити ті нюанси, які пов'язують вимірюваний індикатор із явищем загалом.

До того ж у дослідженнях доволі делікатної проблеми міжнаціональних відносин дуже важливо точно пояснити, про які нюанси цих відносин ідеть­ся. Чому для емпіричного вивчення було обрано саме цю методику, у чому її специфіка й наскільки правомірно на підставі результатів, отриманих за її допомогою, стверджувати про національну толерантність/нетолерантність загалом?


Передумови вибору шкали соціальної дистанції як методики вивчення

міжнаціональних відносин в Україні
Те, що я обрала шкалу соціальної дистанції Богардуса як методику ви­вчення міжнаціональних відносин, було зумовлено ситуацією, що склалася наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття у політичному просторі тепер уже колишнього Радянського Союзу. І хоча на разі політична ситуація у царині міжнаціональних відносин в Україні, як уже зазначалося, доволі благополучна (принаймні, ззовні), на початку 1990-х років такий варіант розвитку важко було з упевненістю передбачити з огляду на чис­ленні міжнаціональні конфлікти в колишньому соціалістичному таборі. І поки пострадянські "хуту і тутсі" з'ясовували відносини у Карабасі, Придністров'ї, Таджикистані й Чечні, Абхазії й Киргизії, Південній і Північній Осетії, населення України з великим занепокоєнням придивлялося до ста­ну міжнаціональних відносин у своїй країні. Численні соціологічні до­слідження, які за моєї участі проводилися у 1989-1991 роках Центрально-Українським відділенням Всесоюзного центру дослідження громадської думки та Інститутом соціології АН України, містили окремі запитання, що певною мірою стосувалися проблеми міжнаціональних відносин. Незважа­ючи на те, що одержувані результати не виявляли значного поширення чітких націоналістичних установок у більшості населення практично всіх регіонів України, а також на відсутність в Україні спалахів міжнаціональної ворожнечі, опитування громадської думки фіксували доволі високий рівень занепокоєності населення можливістю виникнення міжнаціональних конфліктів. У всіх опитуваннях, які стосувалися соціальних проблем, що турбують населення, можливість виникнення міжнаціональних конфліктів посідала одну із перших позицій. І хоча впродовж усього часу частка людей, котрим доводилося бути учасником або свідком міжособистісних конф­ліктів, спричинених образою національної гідності, залишалася на одному рівні (близько 3%), у громадській думці зростала занепокоєність можли­вістю спалахів міжнаціональних конфліктів. Пік цієї занепокоєності був зафіксований у 1992 році, коли майже половина дорослого населення України (49%) указувала на цю загрозу серед проблем, яких вони побою­ються над усе. Розбіжність між поширеністю особистого досвіду зіткнень на національному грунті й зростанням занепокоєності була зумовлена, оче­видно, передусім не станом міжнаціональних відносин безпосередньо в Україні, а подіями, пов'язаними із національними конфліктами в інших регіонах колишнього Радянського Союзу. Проте для прогнозу у сфері роз­витку національних відносин в Україні й, головне, для своєчасного з'ясу­вання можливих передумов загострення цих відносин самих лише фрагмен­тарних даних, отриманих як відповіді на окремі анкетні запитання, було замало.

Поглиблений аналіз проблеми вимагав спеціальних методичних при­йомів, які дають змогу вимірювати рівень загальної національної толеран­тності як глибинної психологічної засади міжнаціональних контактів. На мій погляд, конче потрібною була методика, яка б уможливлювала вимірю­вання соціальної установки людини стосовно представників інших націо­нальностей — певної психологічної готовності до зближення або, навпаки, до відторгнення людей іншої національності. Йдеться про певне стереотип­не ставлення до представників іншої національності як до групи, незалежно від їхніх особистісних якостей і особливостей контактів із конкретними людьми. Оскільки розроблення, апробація й стандартизація якісного ін­струментарію зазвичай триває 2-3 роки, а на початку 1990-х років в Україні повсюдно вже почали поширюватися "жахливі чутки" стосовно того, що ву­лицями ходять "люті націоналісти" й забивають на смерть першого ліпшого, якщо він не зможе відповісти на запитання: "Що означають українські слова "смолоскип" або "краватка"? ", то у своїх пошуках найдоцільнішого якісного інструментарію вимірювання міжнаціональних відносин я звернулася до "заможніших" (у цьому разі з методичної точки зору) наукових сусідів — американських соціологів.

Навіть у ті доволі "гарячі" роки життєвий досвід і наукова інтуїція підка­зували, що головною проблемою для України може стати не національна не­терпимість, не жага "іноетнічної" крові, а тихе дистанціювання від "чужих", котрі, за вельми поширеною тоді думкою, "об'їдали" Україну. Ці міркування зрештою зумовили мій остаточний вибір методики, авторська назва якої — "шкала расової дистанції" (один із різновидів шкал соціальної дистанції Богардуса).

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка