Збірник наукових праць студентів та магістрантів економічного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка випуск 8




Сторінка1/7
Дата конвертації01.02.2017
Розмір5,03 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

студентів та магістрантів економічного факультету

Кам’янець-Подільського національного університету

імені Івана Огієнка

ВИПУСК 8

Кам’янець-Подільський

ФОП Сисин Я.І.

2014
УДК 378.4(477.43)(082):33

ББК 74.584(4Укр-4Хме)

З-41
Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого асобу масової інформації
серія КВ № 14715-3686 ПР від 20.04.2008 р.

Друкується згідно з рішенням вченої ради
Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
(протокол № 3 від 27.02.2014 року)

Редакційна колегія:

Ящишина І.В., доктор економічних наук, доцент (голова, науковий редактор) КПНУ імені Івана Огієнка;

Пармакли Д.Ф., доктор економічних наук професор Комратского державного універ­ситету (Республіка Молдова);

Баженова С.Е., доктор історичних наук, професор КПНУ імені Івана Огієнка;

Каньоса М.І., кандидат економічних наук, професор КПНУ імені Івана Огієнка;

Латер Ю.С., кандидат економічних наук, професор КПНУ імені Івана Огієнка;

Стрельбіцький П.А., кандидат економічних наук, доцент КПНУ імені Івана Огієнка;

Олійник Н.Ю., кандидат педагогічних наук, доцент КПНУ імені Івана Огієнка.

Відповідальний секретарКаньоса А.М., кандидат історичних наук, доцент
КПНУ імені Івана Огієнка

Рецензенти:

Кушнір Л.А., доктор економічних наук, доцент, завідувач кафедри фінансів Подільського державного аграрно-технічного університету;

Ткачук В.В., кандидат економічних наук, доцент Подільського державного аграрно-технічного університету;
Збірник наукових праць студентів економічного факультету. Випуск 8. – Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин Я.І., 2014. – с. 180
З-41


У збірнику вміщено матеріали, які стали наслідком науково-дослідницької праці студентів під керівництвом наукових керівників. Автори статей досліджують різноманітні актуальні проблеми в галузі економічної теорії, економіки підприємства, економіки праці, розвитку системи фінансів, аналізу, обліку та туризму.
УДК 378.4(477.34)(082):33

ББК 74.584(4Укр-4Хме)

© Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2014.




СЕКЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

УДК 658.589:631

Зінчук І. А., студентка 5 курсу

фізико-математичного факультету

Науковий керівник – Свідер О.П.,

асистент кафедри економічної теорії



ФІНАНСОВІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

У статті визначено фінансові чинники, які впливають на інноваційну діяльність, та розглянуто структуру галузей промислового комплексу України за технологічними укладами виробництва.

Ключові слова: інноваційна діяльність, фінансові чинники, фінансовий механізм, технологічний уклад, інноваційна активність.

Постановка проблеми. Досліджуючи проблеми інноваційного розвитку, обов’язковим є розгляд процесів нагромадження фінансових ресурсів як економічної основи фінансового забезпечення інновацій. Нині структурна перебудова вітчизняної економіки потребує не просто інвестицій, а розвитку інновацій, нагромадження не тільки інвестиційного, а й інноваційного потенціалу для проведення якісних змін у національній системі виробництва та інших сферах діяльності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Використання фінансових методів стимулювання розвитку виробництва на основі інновацій були закладені у працях зарубіжних та вітчизняних економістів: Дж. Кейнса, О. Амоші, Ю. Бажала, М. Крупки, С. Онишко, Л. Федулової.

Формулювання цілей статті. Метою статті є дослідження теоретичних засад фінансового забезпечення інноваційної діяльності і рекомендацій щодо удосконалення механізму дії фінансових стимулів переходу до інноваційного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Під впливом багатьох процесів світ отримав нові проблеми, найважливішими серед яких є проблеми розвитку, виживання та трансформації, і Україна не є виключенням. Вона постала перед низкою проблем й опинилася у кризовому становищі. Як відзначає Б. Панасюк, «українська економічна політика періоду формування ринкових відносин, як і вся політика країни кінця ХХ століття, через відсутність теоретичних і практичних основ характеризувалася невизначеністю національної мети, напрямків і методів формування суспільних відносин та державного устрою на ближню і далеку перспективу» [3, с. 30].

На практиці фінансове забезпечення реалізується за допомогою основних елементів фінансового механізму, а саме: фінансових методів, інструментів, важелів, нормативів, лімітів та резервів. Слід зазначити, що в сучасній літературі немає однозначного підходу щодо формулювання основних фінансових визначень та понять. Тому відсутність чіткого трактування базових понять потребує їх уточнення і роз’яснення.

Налагодження системи управління інноваціями на різних рівнях вимагає здійснення відповідних заходів з боку держави, які є неоднаковими в різних країнах, хоча і підпорядковані одній меті – стимулюванню інноваційної активності. Прийнято розподіляти заходи держави у сфері науково-технічної і інноваційної діяльності на прямі і непрямі. Прямі методи державного регулювання здійснюються через механізм прямого дотаційного фінансування і фінансування підтримки нововведень за допомогою державних цільових програм. Серед непрямих методів державного впливу на активізацію інноваційних процесів найпоширенішими є лібералізація податкового і амортизаційного законодавства, створення відповідної інноваційної інфраструктури. Можна сказати, що через недостатність прямого дотаційного фінансування в Україні найприйнятнішими є методи непрямого втручання. Але застосування таких методів повинно базуватися на реальних пріоритетах виробництва, де концентрація ресурсів може забезпечити успіх переходу на вищі рівні суспільного розвитку.

В Україні спостерігаються значні диспропорції в промисловому розвитку, і вони відстежуються в розрізі інновацій. У вітчизняній літературі для характеристики рівня розвитку інновацій у промисловості застосовується сегментація видів промислового виробництва за технологічними укладами (ТУ) [1, с.116]. ТУ – це взаємопов’язана та взаємообумовлена стійка економічна система, що має конкретне якісне наповнення, що відрізняє технологічні уклади один від одного. Для забезпечення прориву на світовий ринок Україні необхідно стимулювати проведення наукових досліджень, що направлені на розробку і впровадження інноваційних продуктів. Домінуючими у промисловому комплексі України залишаються традиційні галузі добувної та обробної промисловості, започатковані на ранніх стадіях індустріалізації, що дійшли межі своїх можливостей. Однією з проблем розвитку інноваційної діяльності є розрив інноваційних процесів між стадіями наукових досліджень і впровадження інновацій у виробництво, що обумовлений відсутністю ефективного механізму трансформації наукових знань в інноваційні ідеї, придатних для практичного використовування. У подоланні цієї проблеми важливу роль може відіграти інноваційне підприємництво, для розвитку якого також необхідні відповідні умови. Згідно зі статистичними даними, у 2011 році інноваційною діяльністю в Україні займалося лише 13 % загальної кількості малих підприємств, аналогічний показник для розвинутих країн складає понад 60 % [4]. Це свідчить про помітне відставання інноваційних процесів вітчизняного малого підприємництва від інноваційної активності малого підприємництва в Європі – майже у десятки разів. Аналіз інноваційної діяльності малих підприємств свідчить про повільне зростання інноваційної активності. Низька інноваційна активність фірм пояснюється саме недостатністю фінансування, оскільки власних засобів на наукові розробки не вистачає, умови кредитування є невигідними, державна підтримка відсутня. Тому, з метою підвищення інноваційної активності малих фірм, необхідно працювати над створенням умов для розвитку венчурного фінансування, оскільки воно дозволило таким країнам як Індія і Китай здійснити інноваційний прорив. В Україні практично не створені умови для нормального функціонування венчурного капіталу.

У зв’язку з цим актуальним є більш активне залучення інших джерел фінансування. Залучення інвестиційних засобів як вітчизняних, так і іноземних інвесторів носить нестабільний характер. Негативним є низький рівень, а то і повна відсутність фінансування за рахунок позабюджетних фондів. Це ще раз підтверджує висновок про те, що фінансування за рахунок бюджету має бути спрямовано на розвиток фундаментальних досліджень. Це свідчить про необхідність використання непрямих методів стимулювання впровадження саме технологічних інновацій. Фінансування високотехнологічних напрямів є вкрай низьким, інвестиції не прямують в інноваційну сферу.

Висновки. Проведена оцінка дії фінансових чинників дозволила виявити основні причини їх недостатнього впливу на здійснення переходу до інноваційної моделі розвитку. Механізм фінансового стимулювання інноваційного розвитку в Україні потребує подальшої узгодженості нормативно-правової бази у частині податкового законодавства щодо використання податково-бюджетних методів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Данілов О. Д. Структура інвестицій, інновацій та випуску промислової продукції в Україні / О. Д. Данілов, А. М. Вдовиченко. – 2008. – № 5. – С. 116.

  2. Інноваційний менеджмент : навч. Посібник / Н. В. Краснокутська. – К.: КНЕУ , 2003. – 504 с.

  3. Панасюк Б. Економічна політика в Україні ХХ століття / Б. Панасюк. – К.: Новий друк, 2002. – 744 с.

  4. Статистичні дані Держкомстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua.

Annotation. In the article the financial factors affecting innovation, are analysed the structure branches of industrial complex of Ukraine on technological structure of production and examined.

Key words: innovative, financial factors, financial mechanism, technological way, innovative activity.
УДК 338.487:005.95

Кравчук С. С., студентка 3 курсу економічного факультету

Науковий керівник – Гофман М.О., к.е.н., старший викладач кафедри економічної теорії



ПРЯМА ЗАЛЕЖНІСТЬ ЯКОСТІ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ ВІД ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Проаналізовано вплив підбору висококваліфікованого персоналу на якість туристичних послуг. Якість обслуговування в туристичних організаціях залежить від майстерності і свідомості службовців, тому ефективне управління ними перетворюється в одну з найважливіших функцій в індустрії туризму.

Ключові слова: управління персоналом, якість, якість обслуговування, стандарти обслуговування.

Постановка проблеми. В умовах сучасної світової економіки, що формується під впливом процесів глобалізації економічного, політичного, культурного і соціального просторів, міжнародний туризм є однією з найбільш високодохідних галузей, що динамічно розвиваються. З розвитком міжнародної торгівлі і глобальних зв'язків у всіх сферах діяльності людини ростуть зусилля вчених і менеджерів різних організацій щодо вдосконалення управління персоналом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значним внеском у дослідження теоретичних і практичних проблем якості послуг у туристичній індустрії стали праці вчених О.В. Апілат, В.Ф. Кифяк, І.О. Сидоренко, Т. А. Городні, Н.В. Чорненька, І.М. Школи, В.В. Окрепилова, О.І. Кочерги, Х. Й. Роглєва, П. Р. Пуцентейло, В.І. Карсекіна, С.Д. Ільєнкової, В.С. Качанова, В.О. Квартальнова та ін. Серед західних вчених подібна проблематика є також актуальною. Вона зустрічається в працях Дж. Кендемпаллі, К. Моук, Б.А. Спаркса, Б. Предау, Дж. Москадо, Е. Лоуз, М. Мекаві та інших.

Формування цілей статті. Метою дослідження є аналіз впливу ефективності управління персоналом на якість туристичних послуг.

Викладення основного матеріалу. Система управління персоналом являє собою комплекс цілей, завдань та основних напрямів діяльності, а також різних видів, форм, методів і відповідного механізму управління, спрямованих на забезпечення постійного зростання ефективності виробництва, продуктивності праці і якості роботи. Вона складається з кількох підсистем, що виконують відповідні функції: 

  1. Підсистема підбору і кадрів;

  2. Підсистема профвідбору, підвищення кваліфікації і зростання професійної майстерності;

  3. Підсистема якості праці та методів її оцінки;

  4. Підсистема мотивації трудової діяльності.

Всі вони пов'язані єдиною метою підприємства - підвищенням продуктивності праці на основі максимально можливої реалізації здібностей працівників. Всі підсистеми спрямовані на те, щоб потенційні здібності співробітників умовах туристичного підприємства повністю розкрилися.

Важливою особливістю туристичного продукту, що відрізняє його перш за все від промислових товарів, є широка участь людей у виробничому процесі. Таким чином людський фактор здійснює сильний вплив на його неоднорідність і якість. Для підтримки якості обслуговування багато туристичних організацій розробляють стандарти обслуговування - комплекс обов'язкових для виконання правил обслуговування туристів, які покликані гарантувати встановлений рівень якості для всіх вироблених операцій.

Стандарт визначає критерії, за якими оцінюються рівень обслуговування клієнтів та діяльність персоналу організації. Проте стандартизація не вирішує всіх питань якісного обслуговування клієнта, тому що якість туристичних послуг − це властивість, яка призначена для формування у споживача почуття задоволеності його очікуванням.

Якість обслуговування в туристичних організаціях залежить від вміння персоналу: 



  1. Розпізнати і оцінити вимоги кожного клієнта до обслуговування;

  2. Оцінити сприйняття кожним клієнтом наданого йому обслуговування;

  3. Оперативно коригувати процес обслуговування, домагаючись задоволеності кожного клієнта.

Таким чином, в даний час для кваліфікованої роботи в індустрії туризму, крім технологічної підготовки і знань, також необхідна відповідна психологічна підготовка, володіння питаннями міжособистісного спілкування.

Головне завдання кадрової роботи сьогодні - пошук і залучення якісних працівників, створення умов для повного розкриття їх потенціалу. Управління персоналом за змістом набагато ширше, ніж просте вирішення кадрових проблем. Воно орієнтується на визначення майбутніх потреб і розвиток потенціалу працівника, а також на усвідомлення кожним працівником власних завдань, створення сприятливого трудового клімату, мотивування персоналу на досягнення поставлених цілей.

Мета управління персоналом в індустрії туризму полягає в тому, щоб мотивувати службовців на надання клієнтам якісного обслуговування. А це неможливо без відповідної координації дій персоналу, мотивації, формування корпоративної культури, що підвищує лояльність споживачів до туристичної організації. 

Все більшого значення набувають особистісні якості працівника, його інтуїція, досвід, здатність і вміння оцінювати ситуацію з різних сторін, в тому числі і з точки зору своїх клієнтів, можливість творчо і по-новаторському підійти до вирішення проблем [2].

Якість обслуговування туристів − проблема комплексна, її вирішення передбачає ефективне використання всіх важелів, різних форм і методів впливу. В основу вирішення цієї проблеми покладено системний підхід, єдність і взаємодія організаційних, технічних, економічних, соціологічних правових заходів.

Якість обслуговування − це сукупність властивостей послуг, що обумовлює здатність повніше задовольняти потреби туристів.

Специфіка сфери туризму полягає в тому, що продукт, який виробляється, частково або повністю не відчутний на дотик, а ефект сервісу оцінюється споживачем в умовах певного емоціонального стану, який залежить від великої кількості факторів, серед яких такі суб'єктивні характеристики туриста, як: особливості виховання, вік, культурні традиції народу, представником якого є гість, поняття про комфорт, звички, самопочуття та психологічний стан на момент отримання послуг, фізіологічні особливості організму та ін.

Все це робить сприйняття якості турпродукту не завжди об'єктивним, а залежним від індивідуальних характеристик кожного туриста.

Отже, якість − один із найважливіших факторів у конкурентній боротьбі на ринку турпослуг.

Обслуговування клієнта − це надійне надання клієнтові благ і послуг в узгодженому часі й місці, відповідно до сподівань клієнта. Це є сукупністю дій окремих складових ланок суб'єкта господарювання, який бере участь у наданні благ і послуг відповідно до сподівань клієнта і забезпечує при цьому реалізацію цілей фірми.

Здійснення сподівань клієнта повинно бути однією з головних цілей фірми з надання послуг. Надзвичайно важливу роль у підвищенні якості на підприємстві відіграє персонал фірми, який безпосередньо обслуговує покупців, додатковий персонал і керівництво підприємства [3].

Управління персоналом − комплексний цілеспрямований вплив на колектив з метою забезпечення оптимальних умов для творчої, ініціативної, свідомої праці окремих працівників, спрямованої на досягнення цілей підприємства. Туристична індустрія – це сфера торгівлі як послугами, так і товарами. За оцінками фахівців, частка послуг в туризмі складає 75%, товарів − 25% .

Саме тому в системі управління туризмом перед підприємствами постає питання вдосконалення методів та шляхів управління трудовими ресурсами. Вирішення таких завдань вимагає зовсім інших навичок, ніж ті, яких було достатньо для ведення документації, складання звітів, організації культурно-масових заходів та зберігання трудових книжок. Усе актуальнішою стає нова професія - менеджер з персоналу. Такий спеціаліст очолює кадрову службу підприємства, і його головним завданням є підвищення виробничої, творчої віддачі й активності персоналу, розробка і реалізація програм розвитку кадрів.

Важливим чинником підвищення ефективності управління персоналом є розвиток теорії управління, внаслідок якого формується цілісне бачення менеджменту персоналу; розуміння ролі особистості у забезпеченні ефективної роботи організації; підвищується аналітична обґрунтованість рішень щодо використання туристичних ресурсів.

Безпосередній підбір персоналу розглядається як підфункція управління, яка реалізується щодо особистості і ґрунтується на критеріях, що охоплюють норми поведінки й характеристики професійних навичок, котрі відповідають певній вакансії. Завданням персоналу туристичного підприємства є надання того, що потрібно туристу: гідного обслуговування, виняткової атмосфери, спокою, дружнього та приємного ставлення, а найважливіше – гостинності. Важливою є готовність до надання допомоги, яка проявляється в уважному ставленні до гостя, а також у пропозиції додаткових послуг. Створення високих стандартів послуг є одним із способів пошуку нових та збереження існуючих клієнтів.

Висновки. Туризм – це така форма діяльності людей, якою обов'язково потрібно керувати. Добре підібраний трудовий колектив туристкої компанії повинен представляти команду однодумців і партнерів, здатних усвідомлювати і реалізовувати задуми керівництва.

Результат діяльності та престижність туристичної компанії залежить від ефективного управління персоналом. Оскільки саме від професійності працівників організації, їхнього рівня обслуговування залежить збільшення клієнтської бази і відповідно рівень прибутку даної організації.

Обґрунтовані практичні аспекти щодо впливу управління персоналом на якість послуг туристичних фірм можуть бути використані для правильного підбору кадрів та при формуванні трудового колективу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Бікташева Д. Л. Менеджмент в туризмі: [навчальний посібник] / Д. Л. Бікташева, Л. П. Гіевая, Т. С. Жданова. - М.: Альфа-М, 2007. С - 272с.

  2. Кабушкин Н. И. Менеджмент туризма: [учебное пособие]. − 2-е изд. перераб. / Н. И. Кабушкин. - Мн.: Новое знание, 2001. - 432 с. 

  3. Кудла Н. Є. Маркетинг туристичних послуг: [навчальний посібник]. Рекомендовано МОНУ / Н. Є. Кудла. – К.: Знання, 2011. – 351с.

Annotation. The influence of recruiting highly qualified personnel on the quality of tourist services are analysed. Quality of service in tourist organizations depends on the skill and awareness of employees, so effective management becomes one of the most important functions in the tourism industry.

Key words: service standards, HR, quality, quality of Service.
УДК 338.488.2 : 640.4] (477)

Лищук І. А., студентка 3 курсу

економічного факультету

Науковий керівник –Гофман М.О., к.е.н., старший викладач кафедри економічної теорії

РОЛЬ ТУРИЗМУ В РОЗВИТКУ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Висвітлено роль туризму в розвитку готельного господарства. Розглянуто та охарактеризовано суть туризму та готельного господарства.

Ключові слова: туризм, готельне господарство, готель.

Постановка проблеми. Готельне господарство – одна зі складових частин туристичної індустрії. Матеріальна база, призначена для розміщення туристів, посідає одне з перших місць під час формування туристичної інфраструктури, а якість проживання та відповідне обслуговування впливають на рівень туристичного сервісу. Готельна індустрія стрімко розвивається, що приносить значні грошові надходження, тому необхідний розвиток готельного господарства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам туристичної індустрії присвячено роботи багатьох українських науковців: О.О. Бейдик, М.І. Долішній, О.О. Любіцева, Н.П. Крачило, М.П. Мальська, Я.Б. Олійник, В.В. Шмагина глибоко характеризують поняття „туризм” та „туристична індустрія”, аналізують проблеми, пов’язані з бізнесовими аспектами туризму і сучасний стан розвитку туризму в Україні.

Формулювання цілей статті. Мета статті – проаналізувати вплив туризму на розвиток готельного господарства.

Виклад основного матеріалу. Туризм – найдинамічніша сфера людської діяльності, чинник економічного та культурного розвитку, захисту навколишнього середовища й історико-культурної спадщини, міжнародного взаєморозуміння, миру, дотримання прав людини й основних свобод незалежно від раси, статі та релігії. Туризм також – суттєве джерело прибутку, створення нових робочих місць, розвитку інфраструктури та промисловості [1, 11].

У світовому масштабі туристична індустрія займає сьогодні одне з провідних місць серед галузей зовнішньоекономічної орієнтації. Вона активно сприяє налагодженню культурних, ділових та торгово-економічних зв'язків між державами. Експортуючи рекреаційно-туристичні ресурси, держави, які мають розвинену туристичну галузь, істотно збільшують надходження у свої економіки іноземної валюти, сприяють створенню нових робочих місць та зростанню доходів власних бюджетів. Наприклад, значною є частка доходів від міжнародного туризму від загальної суми надходжень від експорту товарів і послуг в Іспанії - 35 %, Австралії та Греції - по 36 %, Швейцарії - 12 %, Італії - 11%, Португалії - 21 %, на Кіпрі - 52 %. Сприяючи збільшенню робочих місць, туристична індустрія забезпечує зниження соціальної напруги в суспільстві, яка викликана безробіттям. У світовій туристичній системі зайнято 130 млн. працівників, а створення тут одного робочого місця є у 20 разів дешевшим, ніж у промисловому комплексі.

У структурі світового експорту туризм займає третє місце, поступаючись лише нафтовидобутку й нафтопереробці, які є лідерами, а також автомобільній промисловості, яка посідає другу сходинку. У багатьох країнах світу туризм – одна з найбільш пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких становить 20-45 %. Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства, таких як будівництво, зв'язок, харчова промисловість, сільське господарство, торгівля, виробництво товарів народного споживання та ін. Цей бізнес приваблює підприємців через багато причин: невеликі стартові інвестиції, зростаючий попит на туристичні послуги, високий рівень рентабельності й мінімальний термін окупності витрат [2, 33].

Останнім часом зріс інтерес науковців до проблем розвитку туризму і в Україні, яка володіє багатим рекреаційно-туристським потенціалом, що позитивно впливає на розвиток цієї галузі в нашій державі, хоча вивчення туристичної галузі України є недостатнім.

Розвиток туризму й рекреації в Україні визначається впливом широкого спектра природних, культурно-історичних, політичних та економічних факторів, вплив яких проявляється досить нерівномірно та специфічно в регіональному аспекті. Крім того, особливості сучасної тенденції розвитку туристичної індустрії полягають у взаємозв'язку формування високорозвиненої національної індустрії туризму з потребою вирішення гострих соціально-економічних проблем у перехідний період економічного розвитку нашої держави.

Готельне господарство – це складник сфери послуг, основним видом діяльності якої є приймання, розміщення, надання різноманітних видів послуг, пов’язаних із перебуванням споживачів за межами свого постійного місця проживання. Готельне господарство представлене цілим рядом підприємств, які належать до таких галузей народного господарства: транспортні, екскурсійні, комунально-побутові та ін. Готелі мають із ними договірні відносини [4, 172].

Готельний сервіс включає цілий комплекс послуг для туристів і є ключовим чинником, що визначає перспективи розвитку туризму в Україні. Туристські послуги, зокрема й у рамках готельного обслуговування, належать до соціально-культурних послуг. Вони будуються на принципах сучасної гостинності, що підвищує їхню роль у розвитку вітчизняного туризму, а також ставить певні завдання в системі підготовки кадрів для туристсько-готельного сервісу.

Для успішного розв’язання всього різноманіття завдань з обслуговування гостей персоналу готелів і туристських комплексів потрібно оволодіти професійними знаннями й постійно їх удосконалювати [3, 11].

Підприємства готельного господарства забезпечують розміщення та обслуговування гостей, які приїжджають для відпочинку, дозвілля, вирішення комерційних справ. Розміщення входить до складу будь-якої туристичної програми, незалежно від її тематичної спрямованості та тривалості. Значення готельного бізнесу в системі господарювання полягає також у тому, що ця галузь формує обсяг робіт для туризму, транспорту, роздрібної торгівлі, громадського харчування, страхування, культури та мистецтва, архітектури і проектування, екскурсійного обслуговування, рекламної індустрії [4, 173].

Практика функціонування суб'єктів готельного бізнесу показала, що більшість із них зацікавлена в обслуговуванні іноземних громадян, оскільки ця категорія гостей найбільш платоспроможна, користується додатковими послугами, витрачає більше коштів на свій розвиток і розваги, а головне – може займати номери найвищого класу (одномісний номер, люкс, апартаменти).

В умовах конкуренції готельні підприємства працюють у напрямі розширення переліку додаткових послуг. Вони є джерелом отримання прибутків і способом підвищення конкурентоспроможності українських підприємств [4, 174].

Готель – це підприємство, що надає за певну плату місце або кімнату (кімнати) для тимчасового проживання на термін до 45 діб, незалежно від місця постійного проживання і реєстрації громадян [4, 172].

Однією з основних тенденцій розвитку готельного ринку України є активізація інтересу до нашої країни з боку міжнародних операторів, які активно шукають українських партнерів, зацікавлених у реалізації готельних проектів. Багато в чому прихід міжнародних брендів і управлінських компаній є природним показником розвитку готельного сектора України: на українському ринку представлено трьох міжнародних операторів – Global Hyatt Corporation, Rezidor Hotel Group, Rixos Hotel і національна управлінська компанія Premier International, а такі компанії, як: Hilton Hotels Corporation, InterContinental Hotels & Resorts, Marriott International, Kempinski Hotels&Resorts, Accor Group, Starwood Hotels & Resorts, Magic Life, Continent Hotels & Resort, Choice Hotel International, Wyndham Worldwide та ін., задекларували свій інтерес до України.

Надання послуг іноземним громадянам підприємствами готельної індустрії України відіграє важливу роль у розвитку туризму. Адже іноземці є більш платоспроможними і ввозять значну кількість іноземної валюти, що є корисним для економіки держави загалом.



Висновки. Готельне господарство – одна зі складових частин туристичної індустрії. Матеріальна база, призначена для розміщення туристів, посідає одне з перших місць під час формування туристичної інфраструктури, оскільки якість проживання та відповідне обслуговування істотно впливають на рівень туристичного сервісу. Тому туристична сфера загалом та готельна індустрія зокрема стають швидко зростаючим бізнесом, що приносить значні грошові надходження, у тому числі валютні.

Сьогодні Україна зацікавлена у створенні конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни й іноземців, забезпечити на цій основі комплексний розвиток туристичної індустрії та інфраструктури регіонів.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг. / О.О. Любіцева. - Київ: Альтерпрес, 2004. – 436 с.

  2. Мальська М. П., Міжнародний туризм і сфера послуг : [підручник] / М. П. Мальська, Н.В. Антонюк, Н. М.Ганич. – Київ: Знання, 2008. – 661 с.

  3. Роглєв Х. Й. Основи готельного менеджменту : навч. посіб. / Х. Й. Роглєв. – Київ : Кондор, 2005. – 408 с.

  4. Шкапова О. М. Маркетинг послуг. [навчальний посібник] / О. М. Шкапова. - Київ : Кондор, 2004. – 304 с.

  5. Фактори розвитку готельного бізнесу в Україні [Електронний ресурс]. Режим доступу: // www.maygerconsulting.com

Annotation. The role of tourism in the development of the hotel industry are disclosed. The article describes the concept of "tourism" and "hospitality."

Key words: tourism, hotel management, hotel.
УДК 338.482:06

Наїста В.О., студентка 3 курсу

економічного факультету

Науковий керівник – Гофман М.О., к.е.н., старший викладач

кафедри економічної теорії



ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ТУРИСТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Розглядаються основні напрями формування ринку туристичних послуг, визначено економічну суть поняття факторів розвитку туризму, розглядаються особливості розвитку ринку туристичних послуг під впливом різних видів факторів.

Ключові слова: ринок туристичних послуг, туристичний продукт, турист, туристський попит, туристична пропозиція.

Постановка проблеми. В останні роки все більшого значення набуває туризм в житті світового суспільства. Туризм упродовж усієї історії свого економічного існування переконливо утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце в світовій економіці за показником швидкості обігу капіталу, кількістю зайнятих, обсягом експорту послуг, в якості джерела доходів для національних бюджетів. [3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем та напрямів розвитку ринку туристичних послуг під впливом різних видів факторів присвячені наукові праці таких вітчизняних і зарубіжних учених як О. Любіцевої, В. Куценко, В. Пуцентейло, Ю. Забалдіної, Т. Сокол, Н. Чорненької, В. Кифяка, О. Заруцької та інших. В своїх праця науковці приділяють увагу методології розробки і реалізації державної та регіональної туристичної політик, визначають економічні та організаційні важелі регуляторної політики розвитку туризму, передумови виникнення та принципи функціонування підприємств рекреаційно-туристичного комплексу, класифікації їх форм та видів, плануванню фінансово-господарської діяльності підприємств туристичної сфери, прогнозуванню розвитку регіонального ринку туристичних послуг, механізму економічного оцінювання та регулювання туристичної привабливості території.

Формування цілей статті. Метою статті є дослідження основних напрямів формування ринку туристичних послуг та його розвитку під впливом різних видів факторів.

Викладення основного матеріалу. Ринок туристичних послуг - це сфера задоволення потреб населення в послугах, пов'язаних із відпочинком та змістовним проведенням дозвілля в подорожі. Ринок туристичних послуг визначається як туристичний регіон, країна, система, в якій здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг в гроші і зворотного перетворення грошових потоків на туристсько-екскурсійні послуги. Також ринок туристичних послуг можна визначити як сукупність споживачів туристського продукту, які мають кошти купити його сьогодні або завтра [6].

При вивченні напрямів формування ринку в сфері туризму необхідно враховувати специфіку функціонування ринку туристичних послуг.

Суть ринку туристичних послуг можна розкрити через функції, які він виконує, та надавши характеристику основним його ознакам. Сучасний туристський ринок виконує наступні специфічні функції:


  • функція реалізації вартості і споживної вартості, туристського продукту;

  • функція організації процесу доведення туристського продукту до споживача (туриста);

  • функція узгодження виробництва і споживання туристичного продукту;

  • підтримка балансу попиту і пропозиції на туристичний продукт;

  • встановлення ціннісних еквівалентів для обміну туристичним продуктом;

  • стимулювання ефективності виробництва туристичного продукту і спонукання виробників до створення необхідного туристичного продукту з найменшими затратами;

  • диференціації туроператорів, турагентів і їх контрагентів відповідно до ефективності їх роботи;

  • стимулюючої, сутність якої полягає в тому, що ринок має виробляти саме ті товари та послуги, які потрібні споживачам [7].

Ринок туристичних послуг характеризується наступними ознаками:

1. Основним предметом купівлі-продажу є послуги. Туристські послуги невідчутні. Важливе значення має надійність продукту, гарантії обіцяного рівня і якості, також вичерпна інформація про споживчі властивості туру. Від цього залежить довіра до фірми з боку клієнта і її стійкість на ринку.

2. При реалізації туристського продукту є розрив в часі між придбанням продукту і його споживанням, тому важливі чіткість і надійність каналів просування туристського продукту і відповідальність фірми, що реалізовує продукт.

3. На туристському ринку є територіальна роз'єднаність між споживачем і виробником, тому важливим є встановлення оперативних зв'язків з віддаленими партнерами.

4. Якість продукту більшою мірою залежить від конкретних виконавців.

5. На туристський попит впливають сезонні коливання і нерівномірність туристського потоку. Зменшення цих негативних явищ можливе при застосуванні методу диференціації цін на елементи обслуговування по сезону, а також через зниження ємкості перевезень туристів.

6. Окрім покупця і продавця в механізм туристського ринку включається величезна кількість посередницьких ланок.

Ефективне функціонування ринку туристичних послуг зумовлене виконанням його суб’єктами наступних умов:

- вільна конкуренція виробників туристичного продукту;

- наявність ринку збуту туристичного продукту;

- наявність вільного ринку отримання послуг споживачами;

- забезпечення однаковими умовами в сфері якості і безпеки продукту, що випускається;

- обґрунтованості ціни на туристичний продукт.

Розвиток туризму в цілому залежить від комплексу умов: природно-географічних, історико-політичних, соціально-економічних, демографічних, що склалися у суспільстві і факторів, які їх визначають.

Фактор у туризмі – це момент, суттєва обставина туристської практики [8]. Фактори розвитку ринку туристичних послуг прийнято поділяти на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (екзогенні) фактори впливають на туризм за допомогою демографічних і соціальних змін; економічного і фінансового розвитку; змін політичного і правового регулювання; технологічних змін; торгового розвитку; транспортної інфраструктури і безпеки подорожей [8]. До зовнішніх факторів можна віднести географічне положення регіону, політичні відносини між країнами, міжнародний поділ праці, рівень цін на міжнародному ринку та в різних країнах тощо.

Визначальними є внутрішні фактори розвитку ринку туристичних послуг. Серед них – природно-географічні особливості й кліматичні умови країни, наявність та якість природних ресурсів і можливість їх зручного використання, економічна ситуація в країні, внутрішня політика країни, політична стабільність; суспільний лад, рівень розвитку продуктивних сил, структура і рівень добробуту населення; можливість отримання пільг і знижок на туристичні послуги за рахунок держави й громадських організацій, підприємств та установ; стан розвитку туристичної інфраструктури, транспортних мереж, рівень життя в суспільстві, освітній та культурний рівень населення.

З точки зору впливу на туристичну діяльність усі фактори поділяються на фактори залучення (спонукають до подорожі – природні, культурні та соціальні умови в країні, де формуються туристичні потоки) та фактори диференціації попиту (впливають на вибір місця подорожі – туристичні ресурси, розвиток інфраструктури, рівень соціально-економічного розвитку країни).

Основні фактори, що впливають на розвиток туризму, можна розподілити на дві групи: статичні і динамічні. Статичні мають незмінне в часі значення (природно-кліматичні, географічні, культурно-історичні фактори). До динамічних факторів відносять:

- демографічні (загальне зростання народонаселення, урбанізація, тобто збільшення частки міського населення шляхом скорочення чисельності сільських жителів, зміна вікової структури);

- соціальні (зростання добробуту населення розвинутих країн, що активно приймають участь в туристичному обміні, збільшення тривалості оплачуваних відпусток і скорочення тривалості робочого тижня, збільшення числа працюючих жінок і збільшення доходу на кожну родину (домогосподарство), зростання частки самотніх людей, тенденція до більш пізнього шлюбу і створення родини, надзвичайно швидке зростання числа бездітних пар у складі населення, зменшення імміграційних обмежень, більш ранній вихід на пенсію, зростання усвідомлення туристських можливостей);

- економічні (полягають у зміні структури споживання товарів і послуг у бік збільшення в споживчому кошику населення частки різних послуг, у тому числі й туристичних);

- культурні (зростання культурного рівня населення багатьох країн і пов’язане з цим прагнення людей до ознайомлення із закордонними культурними цінностями);

- науково-технічний прогрес (зумовлює швидкий розвиток матеріально-технічної бази туристичної індустрії, що створює необхідні умови для масового туризму);

- міжнародні фактори (пом’якшення міжнародного клімату, перехід від конфронтації між окремими державами до співробітництва і взаєморозуміння, процеси глобалізації, рішення спірних міжнародних питань шляхом переговорного процесу).

На глобальному рівні в світі спостерігається сполучення двох напрямків розвитку ринку туристичних послуг:

1) інтенсивний (розвиток індустрії туризму “вглиб”), спрямований на урізноманітнення пропозиції на ринках всіх рівнів і відповідними провідними позиціями на світовому та регіональному ринках;

2) екстенсивний (розвиток індустрії туризму “вшир”), спрямований на приєднання нових територій (регіонів, країн та окремих їх частин), що на даному етапі мають значні відносні переваги, до світового туристичного процесу шляхом створення там індустрії туризму за світовими стандартами [6].

В Україні прийнято Державну програму розвитку туризму на період до 2010 р., яка передбачає розвиток туристичного потенціалу України та створення сучасного високоефективного і конкурентоздатного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для задоволення потреб українських та іноземних громадян в туристичних послугах. Даною програмою визначено, що метою розвитку туризм у в Україні є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку цієї галузі, формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту на основі ефективного використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів і екологічної безпеки. Для її реалізації необхідно вирішити такі основні завдання: впровадити ефективні механізми фінансово-економічного регулювання розвитку галузі туризму; визначити шляхи, форми та методи стимулювання розвитку підприємництва в цій сфері; створити, з урахуванням соціально-економічних інтересів держави, ефективну модель інвестиційної політики в галузі туризму; удосконалити організаційні структури управління галуззю туризму; забезпечити раціональне використання та відновлення природного та історико-культурного середовища; прийняти екологічні регламенти та затвердити допустимі норми освоєння туристичних ресурсів, розробити механізми їх дії та запровадити в практику управління [2].

Основу державної політики при розробці напрямів розвитку туризму повинні складати наступні чинники: державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, поліпшення умов обслуговування туристів; поетапна приватизація туристичних об'єктів з їх інфраструктурою; будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристичних об'єктів; державне фінансування відновлення пам'яток архітектури, культури, історії України; залучення коштів підприємницьких структур, суб'єктів туристичної діяльності для розвитку інфраструктури туризму; організація приміських зон короткочасного відпочинку, створення нових рекреаційних зон загальнодержавного та місцевого значення; сприяння організації виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для забезпечення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісних продуктах харчування; залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму); створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького тощо); державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного продукту України через міждержавні угоди та програми; створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристичного бізнесу; проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичних господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу країни; проведення комплексних ландшафтно-екологічних та історико-культурних досліджень території України тощо.

До джерел фінансування основних напрямів розвитку ринку туристичних послуг слід віднести:

- кошти туристичних підприємств і організацій, у тому числі й на умовах пайової участі;

- кредитні ресурси;

- іноземні інвестиції;

- державні асигнування на розвиток рекреаційних зон загальнодержавного значення та відновлення історико-культурних пам'яток;

- інші джерела, не заборонені законодавством України [2].



Висновки. Отже, на мою думку, на сьогодні існують всі необхідні передумови для розвитку галузі туризму в Україні, на який впливають як позитивні, так і негативні фактори, пов’язані з політичною, законодавчо-правовою та соціально-економічною ситуацією в країні та світі. До позитивних факторів розвитку ринку туристичних послуг відносять: стабільність і відкритість політики та економіки, зростання суспільного багатства і доходів населення, скорочення робочого і збільшення вільного часу, розвиток транспорту, засобів комунікацій та інформаційних технологій, посилення урбанізації, побудова інтелектуального суспільства, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, зміцнення позицій України на світовому туристичному ринку, спрощення та гармонізація податкового, валютного, митного, прикордонного та інших форм регулювання, стимулювання туризму для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів і малозабезпечених сімей шляхом надання пільг, сприяння розвитку індустрії як пріоритетної туристичної діяльності. До негативних факторів розвитку ринку туристичних послуг відносять: напруженість у міжнародних відносинах, нестабільність політики та закритість економіки, стагнація економіки та падіння добробуту населення, невпорядкованість туристичних ресурсів, нерозвинутість індустрії туризму, нераціональне використання культурно-історичної і культової спадщини й довкілля, низькій рівень доходів населення та нестача вільного часу, забруднення навколишнього середовища і екологічна небезпека, недооцінка ролі туризму в інтелектуалізації суспільства, відсутність ефективних стимулів інвестування розвитку індустрії туризму на рівні світових стандартів, недооцінка ролі туристичного бізнесу в наповненні бюджету.

Наведені фактори впливу на розвиток ринку туристичних послуг України повинні визначати цілі державного регулювання та пріоритетні напрями розвитку туристичного бізнесу [4].

Реалізація основних напрямів розвитку ринку туристичних послуг стимулюватиме туристичну діяльність в Україні, посилить взаємозв'язок туризму з іншими пріоритетними сферами соціального, економічного та культурного розвитку окремих регіонів і всієї країни, що в свою чергу, сприятиме зростанню авторитету України на світовому ринку туристичних послуг, зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, створенню потужної туристичної галузі, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Закон України “Про туризм” в редакції від 18.11.2003р.№1282 – ІV.

  2. Указ президента України “Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року” в редакції від 10.08 1999р.№973/99

  3. Воскресенский В.Ю. Международный туризм. Учеб. пос. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. – 255 с.

  4. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 224 с.

  5. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2003. – 300 с.

  6. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) – 2-ге видання перероблене та доповнене – К.: “Альтапрес”, 2003. – 436 с.

  7. Мальська М. П., Худо В.В. Туристичн ий бізнес : теорія та практика. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 424с.

  8. Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / Передмова В.М.Литвина. – Видавничий Дім “Слово”, 2006. – 372с.
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка