Земля у рівновазі екологія І людський дух




Сторінка12/18
Дата конвертації09.09.2018
Розмір6,21 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18
І

204 / Земля у рівновазі

пущення, за яким слово «Бог» настільки значуще, що має спалаху­вати у свідомості людини, яка його вживає. Але варто лише звести його до легковживаного символу і раз у раз повторювати, як воно втратить здатність викликати пошану і страх, й більше того, почне застосовуватися поза контекстом, аби штучно надати вагомості найбільш мирським та буденним речам.

Репродукція теж нівелює враження від картини. У класичному творі «Виріб мистецтва в епоху його технічного відтворення» Валь-тер Беньямін пише, що мистецький твір, репродукований за допо­могою техніки, втрачає свою «ауру» або святість. Кожен, хто бачив копію «Мони Лізи» або «Сніданку на траві», знайомий із цим ефек­том: навіть найдосконаліше відтворення неминуче втрачає первин­ну привабливість оригіналу. А відбиток, який зустрічаємо досить часто, справляє щораз менше враження. Це певний компроміс: набагато більше людей зможе відчути хоч дещицю (і то чималу!) з того, що закладено в оригінальному творі, — але досвід споглядання копії просто непорівняний з досвідом споглядання оригіналу.

Опосередковуючи своє світосприйняття тією чи іншою техно­логією, ми отримуємо додаткову силу, але щось і втрачаємо у цьому процесі. Так, робота на заводському конвеєрі вимагає від праців­ників багатократно повторювати виконання одного й того самого завдання, через що вони втрачають будь-яке відчуття зв'язку з творчим процесом — і заразом відчуття власної доцільності.

Щось подібне відбулося і з нашим ставленням до природи. Що більше ми покладаємося на технології, які опосередковують наші з нею стосунки, то більше стаємо перед тим таки компромісом: набу­ваючи нових можливостей ефективніше переробляти те, що отри­муємо від природи, і забезпечувати більшу кількість людей, часто вже не відчуваємо того страху і пошани, з якими раніше ставилися до неї. Саме у цьому головна причина, чому стільки людей сьогодні вважають природний світ просто сукупністю ресурсів; справді, для багатьох природа — це величезний банк даних, що їм вони можуть розпоряджатися як заманеться. Але таке ставлення коштує нам над­то дорого, отже наш успіх у порятунку глобальної екологічної сис­теми великою мірою залежатиме від того, чи зможемо ми знову нав­читися шанувати довкілля як цілісність, а не окремі його частини.

Однак забагато хто поважає тільки інформацію й аналітичні дослідження. Екологічна криза — саме той приклад: чимало людей

Ми є тим, що вживаємо /205

відмовляється сприймати її всерйоз, бо вони просто впевнені у на­шій спроможності впоратися з будь-якою складною проблемою, окресливши її, зібравши купу інформації, розклавши на складові, що піддаються аналізу, і нарешті розв'язавши її. Але як ми можемо сподіватися виконати таке завдання? Нагромадження інформації — та «ексформації» — про кризу вже настільки приголомшливе, що звичайні підходи до вирішення проблем просто не спрацюють. Крім того, ми заохотили наших найкращих фахівців, аби вони застосову­вали свої таланти не до осягнення цілого, а до аналізу все дрібні­ших і дрібніших частин.

Попри те (чи, можливо, внаслідок того), що ми живемо у так зва­ну інформаційну еру, нам потрібен інакший підхід до охорони дов­кілля — підхід Джефферсона. Томас Джефферсон, як і інші провідні мислителі свого часу, прагнув до всеохопного розуміння сукупності знань, і коли він із колегами у Філадельфії взялися за створення першого у світі конституційного самоврядування, то продемон­стрували дивовижне розуміння людської природи, вповні викорис­тавши набутки тогочасної юриспруденції, політики, історії, філо­софії та Ньютонової фізики. Світ нині наблизився до вододілу, який можна порівняти в деяких відношеннях із викликом, що з ним зіткну­лися батьки-засновники двісті років тому. Так само, як тоді тринад­цять колоній стали перед потребою визначити основні засади для поєднання своїх інтересів й ідентичності, сьогодні люди всіх націй починають відчувати себе частиною справді глобальної цивілізації, об'єднаної спільними інтересами і вболіваннями, серед яких одним із найважливіших є порятунок довкілля. Якщо ми хочемо досягти успіху, то мусимо опиратися інформаційному потокові, котрий може накрити нас із головою, та маємо зректися погляду на природний світ лише як на зручний банк ресурсів та закодованої інформації. Треба мати досить відваги скористатися формулою Джефферсона та поєднати всеохопне розуміння природи цивілізації з всебічним усвідомленням засад існування довкілля.

* * *

Вплив технології на життя, ясна річ, виходить далеко за межі її впливу на методи обробки інформації. Справді, науково-технічна революція майже повністю змінила фізичні реалії наших стосунків із Землею. Завдяки приголомшливій масі нових знарядь, технологій та процесів наші відчуття стали витонченішими, а спроможність

206 / Земля у рівновазі

змінювати навколишній світ за власним бажанням зросла. Тепер ми можемо побачити кільця Сатурна, атоми молекул, клапани всередині людського серця та навіть Землю, що сходить над місячним обрієм. Ми можемо почути записи голосів давно померлих промовців, музику китів із глибини моря та плач дитини, котра впала в занед­баний колодязь за тисячі миль від нас. Ми можемо пройти салоном літака, який летить зі швидкістю, удвічі більшою за звук, залишив­ши Європу під час ланчу і в той-таки день прибувши до Нью-Йорка на пізній сніданок. Ми можемо взятися за важелі підйомного крана та, немов Атлант, підняти вагу тисячі людей.

Науково-технічна революція, що продовжує прискорюватися, збільшує силу кожної людини із 5,5 мільярдів населення Землі, дозволяючи змінювати фізичну реальність за власним бажанням. Будь-яка амбіція, будь-яке прагнення, будь-яке бажання, страх чи сподівання нині відлунюють у людському серці з більшими наслід­ками для навколишнього світу. Старовинні звички нашого мислен­ня сьогодні набувають нового значення завдяки нашій здатності обертати на дію навіть найсміливішу думку. Але подібно до учня чаклуна, що навчився віддавати накази неживим предметам, аби ті задовольняли його примхи {далі в казці учень не знав, як ці предмети зупинити Ред.), ми викликали потужніші, ніж сподівалися, сили, що їх зупинити куди складніше, ніж увести у дію.

Серед усіх проблем, що постають внаслідок наукової революції, вплив ядерної зброї на сприйняття війни виявився предметом спе­ціального напруженого дослідження. Ядерна зброя — очевидна та смертельна загроза, і останні сорок п'ять років мільйони людей про­тестували проти неї, заявляючи, що наш світ у небезпеці, поки цю технологію може бути використано на війні. Але ця зброя змінила і наше сприйняття війни, що з часом може виявитися чи не благом. Врешті-решт, довга холодна війна між Сполученими Штатами та Радянським Союзом жодного разу не переросла у збройний конф­лікт, почасти завдяки тому, що обидві країни були свідомі можли­вості жахливих наслідків війни у ядерну еру. Подальший перехід Радянського Союзу та всієї Східної Європи від комунізму до демо­кратії та капіталізму — здебільшого ненасильницький — мабуть, ніколи не відбувся би без цієї зміни у мисленні людей щодо припус­тимості війни.

Ми є тим, що вживаємо /207

Так само, як війна була частиною цивілізації упродовж тисяч років, ті ж давні традиції має і практика експлуатації Землі задля отримання засобів існування, їжі, води, житла, одягу та задоволен­ня інших основних потреб. Наука і техніка дали нам, особливо в цьому столітті, тисячі нових знарядь, які збільшили наші можливос­ті експлуатувати Землю заради власних потреб, а то і забаганок. Жодна з цих нових технологій за своїм рівнем не наближається до потужності ядерної зброї, але разом вони справляють такий сукупний вплив на природні системи Землі, що наслідки нестримної експлу­атації такі ж немислимі, як і наслідки всесвітньої ядерної війни.

Було доволі легко помітити разючу якісну різницю між атомною бомбою доктора Оппенгаймера та динамітом доктора Нобеля, зокрема тому, що наша увага була зосереджена на одній видатній технології. На противагу цьому, надзвичайно важко зібрати в одне ціле всі потужні нові технології, які впливають на наші стосунки з Землею, та всі наші потреби і бажання, які ми прагнемо задовольнити з їх допомогою. Сукупний вплив цих технологій якісно відрізняєть­ся від сукупного впливу їхніх попередників, та оскільки їх так багато і більшість із них застосовано у повсякденному житті, то дуже важко побачити в цій разючій переміні життєвих умов історич­ну подію, яка змінила наші стосунки з Землею.

Ми також стали жертвою свого роду технологічної гордині, яка спокушає нас повірити у необмеженість нових можливостей. Ми насмілюємося вважати, що знайдемо технологічне розв'язання кож­ній спричиненій технологією проблемі. Цивілізація ніби відчуває побожний трепет перед власною технологічною доблестю, зача­рована дивною небаченою силою, про доступність якої смертним годі було мріяти. За сучасною версією грецького міфу наша пиха і зарозумілість спонукає нас украсти — не у богів, а у науки і техніки — та привласнити страхітливу силу і, потураючи своїм олімпійсь­ким апетитам, зажадати від природи божественних привілеїв. Техно­логічна гординя спокушає нас забути своє місце у природній системі і вважати, що ми спроможні досягти всього, чого забажаємо.

Та надто часто наше захоплення технологією заміщає колишнє захоплення природою. Подібно до малої дитини, котра вважає, ніби хліб росте на полицях крамниць, ми вже забуваємо, що, задоволь­няючи наші потреби, технологія впливає на природу. З ростом населення і нашого бажання підвищити рівень споживання ми вима-

208 / Земля у рівновазі

гаємо від цивілізації дати нам дедалі більше того, чого ми хочемо, нехтуючи стресами та навантаженням, які розривають матерію при­родних систем. Оскільки ми почуваємося ближчими до супермар­кетів, ніж до пшеничних ланів, то куди більшу увагу приділяємо яскравим пластиковим упаковкам на хлібі, аніж вимиванню верх­нього шару грунту, на якому росте пшениця. Отже, дедалі більше зосереджуючи увагу на використанні технологічних процесів для задоволення наших потреб, ми втрачаємо відчуття зв'язку з природ­ним світом.

Часто ми надмірно завищуємо свої вимоги до Землі, і то за раху­нок її здатності задовольнити нас природним чином. Приміром, розширюючи сільськогосподарське виробництво за допомогою тех­нологій, які збільшують ерозію грунту, ми знижуємо родючість землі у майбутньому. Отже, часто нехтуємо впливом нашої технологічної алхімії на природні процеси. Так, виробляючи мільйони двигунів внутрішнього згорання і тим самим автоматизуючи процес перетво­рення кисню на С02 чи інші гази, ми зашкоджуємо здатності Землі очищатися від атмосферних забруднень природним шляхом.

Для того, щоб наші нинішні стосунки з довкіллям позбулися при­таманного їм руйнівного характеру, мусимо змінити своє уявлення щодо ролі технології у зростанні шкідливого ефекту від доброякіс­них раніше явищ. У багатьох випадках треба змінити власне самі технології. Наприклад, немає сенсу і далі виробляти автомобілі й вантажівки, які споживають галон бензину на двадцять миль та викидають в атмосферу дев'ятнадцять фунтів С02 з кожного галона палива. Фактично нам треба ухвалити стратегічне рішення про прискорений розвиток нових технологій, як-от вироблення електро­енергії за допомогою сонячних батарей, менш шкідливих для довкіл­ля. Але хай там як, а успіху не досягнемо, не приділивши належної уваги нашому технологічному впливу на довкілля й не усвідомивши вповні усієї важливості для наших взаємин з довкіллям тих наслід­ків, до яких може призвести використання потужних технологій.

Інколи перехід від однієї технології до іншої може змінити уста­лені норми життя. Наприклад, винахід друкарського преса зумовив геть новий підхід до системи державного управління та політики. Деякі сучасні нації виникли тільки після того, як друкарського прес уможливив широке розповсюдження спільних ідей та цінностей (зазвичай, спільною мовою), що на них могла постати нація. Чимало

Ми є тим, що вживаємо /209

істориків стверджує, що Американська революція могла б не від­бутися без публікації великої кількості друкованих памфлетів і трактатів, на кшталт «Здорового глузду» Томаса Пейна, які поширю­вали ідею нової американської нації.

Панівні технології будь-якої епохи формують наші часто невис-ловлені припущення про те, що є можливим, а що ймовірним. Так, Конституція встановлює систему стримувань і противаг, розподі­ляючи владу на три рівноправних гілки. Однак автори Конституції припускали, що кожна гілка влади спілкуватиметься з людьми здебільшого через пресу. Коли у середині XX століття електронні засоби масової інформації заступили газети як панівна технологія масової комунікації, відносне положення усіх гілок влади змінило­ся, принаймні у сприйнятті людей. На відміну від Конгресу і суддів, президент сам виступав на радіо, а з появою телебачення його обличчя та образ особистості ввійшли чи не у кожний американсь­кий дім. Разом із тим, увесь загал конгресменів, сенаторів або членів Верховного суду не чутно та не видно на телеекранах, — хіба що, коли вони всі разом аплодують президентові, який виступає з Доповіддю про стан держави. А оскільки в демократичних системах джерелом реальної політичної влади є народ, то нове положення президента порівняно з іншими гілками влади скоро уподібнилася свого роду конституційній поправці, що була внесена технологією.

Розгляньмо іншу технологію, що впливає на нашу систему вря-дування. Коли технологія ведення війни не пов'язана з великими арміями та флотами, які потребують місяців на збори і просування до місця бою, а пов'язана з міжконтинентальними балістичними ракетами, здатними вразити ціль швидше, ніж у Конгресі збереться кворум, то хіба це не загрожує обмеженням права Конгресу оголо­шувати війну? Схоже, що і тут технологія внесла свої поправки до Конституції. Таким чином нова технологія характеризується від­мінним від попередньої технологічним коефіцієнтом взаємодії з нашою системою правління (термін «технологічний коефіцієнт» стосується унікального способу, в який кожна технологія впливає на ту сферу життя, де застосовується.)

Перехід від однієї технології до іншої, навіть якщо нова засто­совується для досягнення тієї ж мети, може принципово змінити співвідношення між різними елементами системи. Більше того, нові покоління технологій нині з'являються так швидко, що перехід від

210 / Земля у рівновазі

однієї до іншої інколи стає повною несподіванкою. І це також може створювати проблеми в наших взаєминах із довкіллям.

Розгляньмо, приміром, появу найвідомішого у Сполучених Шта­тах звалища небезпечних хімічних відходів — Лав Кенел. На початку нашого століття нова хімічна промисловість, що постала невдовзі після того, як Томас Едісон навчився підкорювати елек­тричну енергію, котрої вона вимагала дуже багато, будувала свої заводи якомога ближче до потужних джерел гідроелектроенергії, як-от Ніагарський водоспад. Едісон вирішив продавати те, що ми тепер називаємо постійним струмом, який втрачає більшу частину своєї енергії при передачі на великі відстані. Отож недивно, що для промислового будівництва на Ніагарі невдовзі вже не вистачало місця.

У підприємця полковника Вільяма Лава виникла ідея прокопати канал на декілька миль вище від того місця, де річка Ніагара різко вигинається вздовж схилу гори, наближаючись до водоспаду. Лав зрозумів, що канал, котрий з'єднає два рукави річки в її вигині, утворить штучний водоспад, здатний генерувати електроенергію для нових хімічних заводів, на будівництво яких понад каналом він сподівався. Але розпочавши роботи, Лав незабаром дізнався, що російський емігрант Никола Тесла (насправді він був за походжен­ням серб Ред.) винайшов так званий змінний струм, завдяки чому стало можливим передавати електроенергію на великі відстані з порівняно малими втратами.

Раптом виявилося, що хімічне виробництво вже не треба розмі­щувати біля генератора електричного струму, а електроенергія від Ніагарського водоспаду передається до нових заводів за багато миль від електростанції. Згодом, шукаючи місця для хімічних від­ходів, натрапили на старий недобудований канал, заповнили його та засипали шаром грунту, а через багато років по обидва боки побудували житлові будинки. Просто в центрі було споруджено но­ву початкову школу для дітей, які не знали, чому ця місцевість має романтичну назву Лав Кенел, тобто Канал Кохання, аж поки хімі­калії не просочилися на поверхню якраз на ігровий майданчик.

Щось подібне ми можемо бачити, спостерігаючи, як наше суспіль­ство дозволило перетворювати центральні райони великих міст на отруйні звалища, осередки злочинності, наркоманії, злиднів, невігластва та відчаю. У цьому випадку змінилася не якась одна

Ми є тим, що вживаємо /211

технологія, а власне ціла промислова епоха, яка заохочувала до скупчення виробничих та житлових приміщень поблизу портів, де можна було легко підтримувати критичну масу вугілля, сировини і працівників. Згодом розпочався перехід до постіндустріальної епо­хи, родини переїхали у передмістя, знайшли нові робочі місця та встановили нові правила свого життя. Покинуті ними центри міст, що стали вже непридатні з огляду ефективного виробництва, почас­ти перетворилися на сховища змарнованих доль.

Інколи зміни вносить не технологія, а умови ЇЇ використання. Наприклад, у Кенії плем'я, яке мешкало у гірських районах Ріфт-Велі, володіло успішною технікою обробітку землі для вирощуван­ня сільськогосподарських культур в цих умовах, але через приріст населення було вимушене мігрувати в низини. Однак аграрна тех­нологія, яка добре служила їм упродовж поколінь, спричинила катастрофічну ерозію грунту в новому районі їхнього проживання, де випадало більше дощів і був інший грунт. Так само цілком недо­речною може виявитися спроба перенести промислову культуру, успішну в багатій розвиненій країні, до бідної країни, що розви­вається, з зовсім іншими соціальними умовами.

Наше ставлення до технології може також ускладнитися у випад­ку взаємодії двох або більше потужних технологій. Ми всі обізнані з попередженнями на рецептурних медпрепаратах про можливі наслідки змішування різних ліків: два цілком добрих медпрепара­ти, що кожен із них, вжитий окремо, є корисним і ефективним, у поєднанні викликають дуже шкідливу реакцію. Те саме може трапитися і з технологіями. Я часто запитував себе, чи не завдає такої шкоди політичній культурі Сполучених Штатів співіснуван­ня телебачення й преси як конкурентних систем організації й поши­рення політичної думки? Надто часто у тих, хто знайомий з тією чи іншою подію або ідеєю за газетами, складається цілком інакше враження, ніж у тих, хто дізнався про те саме з вечірніх теленовин. Кожній з медіа-технологій властиво витворювати власний спосіб мислення і намагатися порушити плани свого конкурента. Внаслі­док цього країна загалом виявляється нездатною визначити свої цілі і ще менш здатною злагоджено рухатися до їх досягнення.

В іншому контексті письменник Октавіо Пас якось зауважив, що, на його погляд, зовнішній соціальний параліч в Індії почасти вик­ликано співіснуванням найжорсткішої монотеїстичної релігії світу

212/ Земля у рівновазі

ісламу з найрозвиненішою пантеїстичною релігією — індуїзмом. Так само і я задаюся питанням, чи не може політичний параліч Аме­рики частково бути спричинений співіснуванням двох потужних, але конфліктуючих медіа-різновидів поширення політичної думки?



Досліджуючи, як наука і техніка змінили наше ставлення до світу природи, мабуть, варто точніше визначити термін «технологія». Крім знарядь і пристроїв мусимо додати сюди ще й системи та методи організації, що підвищують нашу здатність міняти навколишній світ. Будь-яку сукупність процесів, що разом становлять новий спосіб збільшити нашу силу або полегшити виконання певного завдання, можна вважати технологією. Навіть такі великі нові системи мис­лення, як ринкова економіка або демократія, можуть бути визнані знаряддям для досягнення тих чи інших результатів і, як всяке інше знаряддя, іноді здатні призвести до важко передбачуваних наслідків.

Згідно з цим ширшим визначенням, людське тіло також можна вважати своєрідною технологією. Адже осмислювати довкілля ми розпочинаємо, безумовно, з пізнання Землі, головним чином, завдяки нашим п'яти почуттям. І хоча більшість із нас вважають їх чимось само собою зрозумілим, їхня здатність постачати інформацію про навколишній світ насправді досить обмежена. Навіть тоді, коли вони дають первинне відчуття того, яким є наш світ, вони обмежу­ють наш досвід рамками, що вміщують лише ту інформацію, яку можуть сприйняти і опрацювати. Внаслідок цього ми починаємо вва­жати, що отримана нами обмежена інформація репрезентує ціліс­ність існуючого світу, а тому, звісно, дивуємося, коли щось невиди­ме для нас виявляється важливою частиною нашого світу, а надто, якщо воно становить серйозну загрозу, на яку треба реагувати.

Наприклад, такі хімічні речовини, як хлорфторвуглеці, що руй­нують озоновий шар, не мають ані запаху, ані смаку, ані кольору. Інакше кажучи, якщо вірити самим лише органам почуттів, то їх просто немає. Так само додаткова концентрація вуглекислого газу, накопичена в атмосфері за останні кілька десятиліть, невидима без точних вимірювальних приладів. Більше того, у невидимій люд­ському оку частині спектра перебуває й інфрачервоне випромі­нювання, яке є саме тим різновидом сонячної радіації, що його пог­линає додаткова концентрація С02 та фреони. Справді, труднощі з реагуванням на екологічну кризу частково пов'язані з тим, що її

Ми є тим, що вживаємо /213

симптоми наразі не викликають тривоги, бо ми не здатні безпо­середньо побачити їх, відчути на слух, на смак, на дотик або почути їхній запах. Останніми роками багато людей помітили, що літо неначе стає дедалі спекотнішим, а посухи — довшими; якщо це очевидне пряме свідчення глобального потепління примушує нас серйозніше ставитися до проблеми, то якою загрозливою здалася б нам екологічна катастрофа, якби ми змогли відчути запах фреону або побачити вуглекислий газ!

Отже, наше тіло та розум — навряд чи досконалі технології. А роль, яку відіграє у сприйнятті навколишнього світу стать людини, ще більш ускладнює ситуацію. Це добре ілюструє експеримент психоаналітика Еріка Еріксона, відомий уже сорок років. Він роздавав групі дітей кубики і ретельно досліджував фігури та споруди, які ті будували. Дівочі структури частіше нібито окрес­лювали та захищали простір усередині. Хлопці, навпаки, схильні були створювати конструкції, які розширювалися назовні та вгору, неначе проникаючи в простір навколо себе.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка