Земля у рівновазі екологія І людський дух




Сторінка17/18
Дата конвертації09.09.2018
Розмір6,21 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
/303

зору вже нині, — навіть до того, як відбудуться очікувані великі зрушення в громадській думці щодо глобального довкілля, — і масштаб яких можна буде швидко збільшувати, коли усвідомлення екологічної кризи зростатиме і стануть можливими навіть більш потужні дії.

Послуговуючись оригінальним Планом Маршалла як моделлю і надихаючою ідеєю, ми можемо почати схематично розробляти план дій. Глобальні зусилля з порятунку довкілля повинні бути зосе­реджені навколо стратегічних завдань, які одночасно відповіда­тимуть найважливішим бажаним змінам і дадуть нам змогу розпіз­нати, виміряти і оцінити наш прогрес на шляху до цих змін. Кожне завдання повинно бути підкріплене комплексом заходів, які дадуть змогу світовій цивілізації реалізувати його якомога швидше, ефек­тивніше і більш справедливо.

На мій погляд, п'ять стратегічних завдань повинні спрямовувати та забезпечувати інформацією наші зусилля з порятунку глобального довкілля. Дозвольте мені побіжно окреслити кожне з них перед тим, як розглядати їх детальніше.

Першим стратегічним завданням має бути стабілізація населення світу. При цьому слід розробити заходи для створення в кожній країні світу умов, необхідних для так званої демографічної стабі­лізації — історично і документально зафіксованого переходу від динамічної рівноваги високого рівня народжуваності і високого рівня дитячої смертності до стійкої рівноваги низьких рівнів народ­жуваності та дитячої смертності. Ця зміна відбулася в більшості індустріальних країн (які мають низький рівень дитячої смертності і високий рівень письменності та освіти) і фактично відсутня в країнах, що розвиваються (де ситуація прямо протилежна).

Друге стратегічне завдання — швидке створення і розвиток при-родозберігаючих технологій, — особливо в енергетиці, транспорті, сільському господарстві, будівельній промисловості і у виробниц­тві, — які здатні сприяти сталому економічному прогресу без одно­часного руйнування довкілля. Ці нові технології потім слід швидко надати всім країнам — особливо тим країнам «третього світу», яким можна дозволити розплатитися за них шляхом виконання різних зобов'язань, які вони візьмуть на себе як учасники Глобального Плану Маршалла.

304 / Земля у рівновазі

Третє стратегічне завдання — це всеохоплююча і повсюдна зміна в економічних «правилах гри», за допомогою яких ми вимірюємо вплив наших рішень на довкілля. Ми повинні запровадити — з допомогою глобальної угоди — систему економічної звітності, яка даватиме відповідну оцінку екологічним наслідкам як того пов­сякденного ринкового вибору, що ми робимо на рівні окремих осіб та компаній, так і вибору більших, макроекономічних альтернатив на рівні держав.

Четверте стратегічне завдання — це проведення переговорів і укладання нової генерації міжнародних угод, в яких буде визначе­но міжнародно-правові системи регулювання, конкретні заборони, механізми впровадження і планування, стимули, санкції і взаємні зобов'язання, необхідні для успіху всього плану в цілому. Ці угоди повинні обов'язково враховувати величезні відмінності у можли­востях і потребах розвинених держав та країн, що розвиваються.

П'яте стратегічне завдання — це створення спільного плану еко­логічної освіти громадян усього світу щодо нашого глобального довкілля. По-перше, слід створити всеохоплюючу програму дос­ліджень і моніторингу змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, з тим, щоб залучити до цього людей в усіх країнах світу, особливо студентів; і, по-друге, інтенсивно поширювати інформа­цію про місцеві, регіональні і стратегічні небезпеки для довкілля. Остаточна мета цих дій — сприяти утвердженню нового розуміння взаємовідносин цивілізації і глобального довкілля.

Кожне з цих завдань тісно пов'язане з усіма іншими, і всі вони повинні здійснюватися одночасно в рамках Глобального Плану Маршалла. Насамкінець, План повинен мати більш загальну, інтегруючу мету — створення, особливо у світі, що розвивається, соціальних і політичних умов, що приведуть до формування сталих суспільств, таких як, наприклад, соціальна справедливість (вклю­чаючи рівні права на землеволодіння); дотримання прав людини; належні харчування, охорона здоров'я і житло; високий рівень пись­менності; більша політична свобода, активніша участь у суспіль­ному житті та політична підзвітність і відповідальність. Звичайно, всі конкретні заходи повинні бути підпорядковані головному орга­нізуючому принципу збереження глобального довкілля.

А тепер розглянемо кожне завдання детальніше. До кожного з них я даватиму пояснення, чому воно важливе, конкретні пропозиції

Глобальний План Маршалла / 305

для досягнення мети і яка роль Сполучених Штатів у виконанні цього завдання.

І. СТАБІЛІЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

Немає більш важливого завдання для оздоровлення глобального довкілля, ніж стабілізація населення світу. Стрімке зростання кіль­кості людей від початку наукової революції — і особливо протягом останньої половини нашого століття — це найяскравіший приклад драматичної зміни всіх взаємовідносин людського роду і екологічної системи Землі. Крім того, швидкість, з якою ці зміни відбулися, сама по собі є однією з головних причин екологічних негараздів, оскіль­ки суспільства, які протягом сотень поколінь вчилися здобувати засо­би існування в межах крихкої екосистеми, раптово стикаються — протягом одного покоління — з необхідністю харчування, одягання й забезпечення житлом в два або три рази більшої кількості людей, ніж було досі, в межах тих самих екосистем.

Навіть приблизні цифри свідчать про драматичний розвиток по­дій: як ми вже бачили в розділі 1, від першої відомої людини понад два мільйони років тому і аж до кінця останнього Льодовикового періоду на планеті ніколи не жило більш як кілька мільйонів людей. І через 10.000 років після його закінчення в середині XX століття було тільки близько 2 мільярдів людей. За останні ж сорок п'ять років населення зросло більше ніж у два рази — майже до 5,5 міль­ярдів людей. Впродовж наступних сорока п'яти років, за оцінками, це число подвоїться знову, наблизивши чисельність світового на­селення до позначки 9 мільярдів. Хоча ще до недавнього часу екс­перти передбачали, що населення планети має стабілізуватися на рівні 10 мільярдів у наступному столітті, але зараз вони припуска­ють, що воно може сягнути 14 мільярдів або навіть більше до того, як стабілізується на одному рівні. І що особливо приголомшливо, що близько 94 процентів зростання населення припаде на країни, що розвиваються, де бідність і екологічна деградація і так уже пород­жують великі проблеми.

Щоб уявити собі ці дані більш наочно, можна зробити таке порівняння: населення світу збільшується на еквівалент населення Китаю кожних десять років, населення Мексики — щороку, насе­лення Нью-Йорка — щомісяця й населення Чаттануги — щодня.

306 / Земля у рівновазі

Якщо це зростання буде продовжуватися нинішніми темпами, вплив його на довкілля в наступному столітті буде непередбачуваним. У пошуках засобів, які обмежать подальше зростання населення, слід враховувати такий важливий фактор існуючої інерції подальшого зростання, як чисельність нашого теперішнього населення і особли­во величезну кількість людей, які нещодавно досягли або в най­ближчому майбутньому досягнуть дітородного віку. Навіть якщо цілий світ раптом різко знизив би темпи зростання населення, то ця інерція все одно призвела б до постійного зростання населення протягом багатьох десятиліть. Крім того, слід пам'ятати, що різни­ця між остаточною стабілізацією населення на позначці 10 або 11 мільярдів чи 14 або 15 мільярдів є досить суттєвою як у контексті людського впливу на довкілля, так і для самого населення Землі.

Незалежно від цих цифр, те, в який спосіб живе така кількість людей, і технології, які вони використовують, досить сильно позна­чаються на стані довкілля. Кожна дитина, народжена з завищеним споживацьким ставленням до життя, що є таким звичним для індуст­ріально розвинених країн, впливатиме на навколишнє середовище у значно більш руйнівний спосіб, ніж дитина, яка народилася в країні, що розвивається. Тому деякі керівники держав «третього світу» відкидають аргумент, що глобальному довкіллю загрожує небезпека, пов'язана із зростанням населення в їхніх країнах.

Але абсолютні цифри вражають. Розглянемо ситуацію в деяких країнах за оцінками, що даються в «найоптимістичніших» сцена­ріях, прогнозованих Фондом народонаселення Організації Об'єд­наних Націй. Населення Кенії, яке зараз налічує 27 мільйонів чо­ловік, протягом наступних тридцяти років зросте до 50 мільйонів. Населення Єгипту, що становить 55 мільйонів людей, кожні чотири роки збільшується на величину, що дорівнює всьому населенню Ізраїлю; протягом тридцяти років воно сягне щонайменше 100 міль­йонів; Нігерія, яка вже має 100-мільйонне населення, через тридцять років матиме щонайменше 300 мільйонів мешканців. Ці три держа­ви вже відчувають гостру нестачу власних природних ресурсів і створюють загрозу цілісності своїх екологічних систем, тому важко навіть уявити жахливі наслідки для довкілля, коли їхнє населення подвоїться або потроїться, не кажучи вже про жалюгідний рівень життя, який чекатиме на ці додаткові мільйони. Вже виникли нові епідемії — від холери до чорної чуми та СНІДу — в суспільствах, де

Глобальний План Маршалла /307

була порушена рівновага через стрімке зростання населення, постійне руйнування його традиційного укладу життя і руйнування його навколишнього середовища. Більш того, в деяких регіонах, де швидко зростає населення, на зразок Сахелю, голод став уже не випадковим явищем, а прикметою життя.

Соціальна і політична напруженість, яка є наслідком такого зростання населення, загрожує соціальній стабільності в багатьох з цих країн, що у свою чергу підвищує ймовірність виникнення воєнних конфліктів через дефіцитні природні ресурси в місцях, де населення, що зростає, ділитиме незмінні запаси цих ресурсів. Візьмемо, наприк­лад, воду. Всі чотирнадцять країн, які розташовані на берегах річки Ніл, переживають демографічний вибух, у той час як у Нілі тече стільки ж води, скільки й у біблійні часи. Так само стрімко зростає населення у країнах, що залежать від водопостачання з річки Йор­дан, і конфлікт між ними за цю невеличку водну артерію починає посилювати якоюсь мірою політичну, соціальну і релігійну напру­женість, яка давно існувала в цьому регіоні. Така ж ситуація і з Тігром і Євфратом — обмежені запаси води треба розділити між кількома країнами, населення яких теж швидко зростає.

Тепер розглянемо проблему під іншим кутом. Уявімо собі, що хтось винайшов чудодійну технологію, яка дала змогу людській цивілізації зменшити вдвоє кількість викидів парникових газів, що припадає на одну людину; уявіть собі, наскільки це зменшило б наше занепокоєння щодо глобального потепління. (Справді, ще важче уявити, що ми повинні будемо знизити кількість цих викидів навіть більше). Але з подвоєнням світового населення менше ніж за пів­століття, всі потенційні скорочення кількості викидів парникових газів, досягнуті за рахунок надзвичайних успіхів у розвитку техно­логій, будуть цілком поглинуті, і незабаром парникові гази будуть накопичуватися так само швидко, як і зараз.

Розглянемо також вплив на ерозію грунту сучасних зусиль про­годувати 5,5 мільярда людей і уявімо собі наслідки спроб виростити в усьому світі врожай вдвічі більший за нинішній за якихось чотири десятиліття від теперішнього часу. І скільки ще доведеться витрати­ти води і деревини для опалювання і приготування їжі? У багатьох місцевостях жінки вже проходять по кілька миль щодня, щоб назби­рати дрова і знайти свіжу воду. З їхніх горизонтів зникають дерева і чагарник, а водні джерела пересихають. Оскільки кількість цих

308 / Земля у рівновазі

збирачів невдовзі подвоїться, а в деяких країнах навіть потроїться, результати, безумовно, будуть катастрофічні для екології і сус­пільства. У багатьох регіонах це вже стало реальністю.

Але є достатні підстави для надії, що проблема може бути ви­рішена, якщо будуть прийняті та впроваджені правильні рішення. На щастя, фахівці з проблем населення вже достеменно знають, які фактори суттєво зменшують рівень народжуваності. Звичайно, це потребуватиме часу і коштів, але не настільки багато, якщо порів­няти з тим, чого бракує нині найбільше: політичної рішучості, уяви, лідерських якостей і готовності вирішувати проблему на справді глобальній основі. Оскільки саме ця проблема найкраще ілюструє вражаючу зміну, що відбулася у впливі людства на глобальне дов­кілля, то ніщо інше не може краще проілюструвати необхідність прийняття справді глобальних рішень стратегічного характеру.

Більша частина країн, що розвиваються (за деякими важливими винятками), мають високі рівні народжуваності та смертності і тен­денцію до швидкого зростання населення. На відміну від них, Спо­лучені Штати, Канада, Японія, Тайвань, Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, Австралія, Нова Зеландія, країни Західної Європи та Скандинавії зараз мають низькі рівні народжуваності і смертності та відносно стабільну чисельність населення. Але країни другої категорії, включаючи Сполучені Штати, були всі колись у першій категорії. Фактично більшість з них не мала демографічної рівно­ваги до 1930 року, а в деяких випадках вона відбулася ще пізніше. Але в країнах, що розвиваються, рівень смертності різко знизився починаючи із 1960-х років, в той час як рівень народжуваності не знизився. Чому?

Коли ми починаємо досліджувати зміни в індустріальних дер­жавах, що відбувалися одночасно з початком стабілізації рівня населення, то існує спокуса зосередитися переважно на різкому зростанні доходів на душу населення і далі дійти до висновку, що увесь секрет полягає в зростанні доходів. Справді, доходи в цих країнах зростали, але вони сприяли, звичайно не прямо, змінам у свідомості, що призвели до зменшення середніх розмірів сімей.

Більш детальний аналіз засвідчує, що підвищення доходів на душу населення пов'язане з кількома основними причинами демо­графічної стабілізації. Високі рівні письменності та освіченості мають важливе значення, особливо для жінок; як тільки вони зрос-

Глобальний План Маршалла /309

тають інтелектуально і суспільно, то приймають рішення про кіль­кість дітей, яку вони бажають мати. Низький рівень дитячої смерт­ності дає батькам впевненість у тому, що навіть якщо вони мати­муть малу сім'ю, їхні діти досягнуть зрілості, нестимуть далі фаміль­не ім'я і гени (а за віруваннями деяких народів, духів предків) та забезпечать догляд за своїми батьками на старість. Практично пов­сюдний доступ до різноманітних недорогих засобів регулювання народжуваності дає можливість батькам вибирати, коли і скільки народжувати дітей.

Це головні фактори, але є і вирішальний секрет успіху. Досвід доводить, що кризу можна подолати, тільки якщо підходити до неї комплексно, тобто розглядаючи всі критичні аспекти одночасно, з урахуванням усіх їх взаємозв'язків. У цьому сенсі ми маємо усвідо­мити, що зростання населення — це комплексна система причин і наслідків. І оскільки всі умови необхідні для стабільності повинні виконуватися одночасно і підтримуватися протягом тривалого часу — у деяких випадках до кількох десятиліть — до того, як почнеться перехід до рівноваги, то приборкання сучасного демографічного вибуху вимагатиме від нас наполегливості і витримки. Необхідні передбачливість, відданість і філософська цілісність — якості, які більш реально забезпечити, якщо проблема вирішуватиметься на глобальній основі.

Спроби контролювати зростання населення неодноразово супро­воджувалися непорозумінням, розчаруванням і відчаєм. Невдачі часто були наслідком того, що політики не створювали всіх необ­хідних умов, щоб спонукати бажані зміни в динаміці системи. Наприклад, великий наголос було зроблено на проблему доступ­ності засобів і способів регулювання народжуваності. Але якщо одночасно не відбуваються інші зміни, то наповнення країни презер­вативами, протизаплідними пігулками та запровадження операцій по стерилізації не дуже впливатимуть на рівень народжуваності. Водночас найбільше дискусій щодо демографічної політики наразі ведеться навколо програм, покликаних зробити регулювання народ­жуваності більш доступним. Менше дебатів і ще менше дій присвя­чено в плані підвищенню письменності й рівня освіти. І навіть якщо звертається посилена увага на дитячу смертність, то зв'язок остан­ньої із зростанням населення звичайно ігнорується.

310 / Земля у рівновазі

На жаль, багато прихильників програм сприяння економічному розвитку країн «третього світу» припускають, що наполегливе впровадження регулювання народжуваності і підвищення націо­нального доходу зрештою приведуть до стабілізації темпів зрос­тання населення. Але багато з цих програм пов'язують збільшення національного доходу із хижацькою експлуатацією природних ресурсів, які можуть бути швидко продані на світовому ринку, чим дедалі поглиблюється зубожіння сільських районів. Тропічним країнам, наприклад, часто пропонують як стратегію розвитку ви­рубку їхніх запасів вологих лісів і продаж деревини, але більшість коштів при цьому осідає в руках небагатьох багатіїв (і на банків­ських рахунках в індустріальних країнах), становище звичайних людей навіть погіршується, бо їх позбавляють їхніх природних ресурсів, незначно відшкодовуючи завдані збитки. Доступність засобів регулювання народжуваності має досить незначний ефект за таких обставин; інколи, навпаки, темпи зростання населення починають прискорюватися після подібних видів розвитку, оскіль­ки взаємопосилюючий циклічний процес зубожіння сільських меш­канців і подальшого зростання населення може повністю виходити з-під контролю.

Грошові кошти, призначені для розвитку структур економічного зростання з метою подальшого підвищення доходів на душу насе­лення, також можуть бути розтринькані на забезпечення елемен­тарного існування зростаючої кількості населення — і цикл зами­кається. Більше того, коли сільські райони деградують, міграція до міських районів посилюється, що прискорює подальше руйнування традиційних соціальних устоїв (деякі з яких обмежували зростання населення). Ефіопія є прикладом такого циклу: хоча вона отримала значну зовнішню допомогу для економічного розвитку, лідери країни зловживали нею; доходи на душу населення не збільшилися. Рівень письменності залишився надзвичайно низьким, а рівень дитячої смертності є одним із найвищих у світі. Такими ж великими вперто залишаються і темпи зростання населення країни.

Але є випадки приголомшливих успіхів, які засвідчують, що може дати стратегічний підхід. Один з найбільш цікавих прикладів для вивчення демографічної стабілізації в країнах «третього світу» нам дає провінція Керала в південно-західній частині Індії, де зростан­ня населення стабілізувалося на нульовому рівні, незважаючи на

Глобальний План Маршал па /311

те, що доходи на душу населення залишилися на доволі низькому рівні. Керівники провінції за допомогою міжнародних фондів стабілізації населення розробили план, який ретельно враховував унікальні культурні, соціальні, релігійні та політичні особливості Керали і був зосереджений на кількох ключових чинниках. Спершу вони досягли надзвичайно високого рівня письменності, особливо серед жінок. По-друге, завдяки гарній охороні здоров'я і відповід­ному харчуванню, вони різко знизили рівень дитячої смертності. І по-третє, вони зробили засоби регулювання народжуваності широко доступними. Наслідки були майже видатними: в регіоні світу, який характеризується нестримними темпами зростання населення, Кера-ла за показником зростання населення ближча до Швеції, ніж до сусіднього Бомбею.

Світова стратегія досягнення глобальної демографічної стабілі­зації з низькими темпами зростання населення повинна базуватися на стратегії, яка була використана в Кералі та інших місцях. Власне, Глобальний План Маршалла повинен:

                  1. Виділити ресурси для фінансування адресно розробленої функ­ціональної програми підвищення рівня письменності, яка ретельно враховувала би специфіку кожного суспільства, де потрібно досягти демографічної рівноваги. Хоча передусім слід звернути увагу на жінок, програми повинні бути спрямовані і на чоловіків також. Поряд з цією програмою треба розробити план базової освіти, зро­бивши наголос на простих технологіях сталого сільського госпо­дарства, конкретних уроках щодо запобігання ерозії грунту, садіння дерев та охорони джерел чистої води. Хоча письменність і освіта завжди розглядалися як завдання великої ваги, в минулому вони були підпорядковані більш загальній меті економічного розвитку. Тепер це завдання має стати пріоритетним.

                  1. Створити ефективні програми, покликані знизити дитячу смерт­ність та гарантувати виживання і відмінне здоров'я дитини. Кілька десятиліть тому африканський лідер Джуліус Нієрере казав: «Най­кращий контрацептив — це впевненість батьків у тому, що їхня дитина житиме». У більшості суспільств немає такого поняття, як «соціальне забезпечення», і батьки часто покладаються на те, що їхні дорослі діти піклуватимуться про них на старості років. Якщо вони вважають досить ймовірним, що їх нащадок помре молодим, тоді батьки мають великий стимул до того, щоб мати багато дітей і

                  2. 312 / Земля у рівновазі

гарантувати, що хоч хтось із них доживе до дорослого віку; крім того, в натуральному господарстві діти допомагають збирати дро­ва та запасати воду, збирати урожай, доглядати сад і худобу. Знову ж таки, програми зниження дитячої смертності та покращення здо­ров'я матерів і дітей запроваджувалися і в минулому, але вони розглядалися як другорядні по відношенню до загальної і погано визначеної мети економічного розвитку.

3. Гарантувати повсюдну доступність засобів і методів регулю­вання народжуваності разом з інструкцією з їх застосування, яка враховує місцеві культурні особливості. Водночас треба доручити вченим інтенсифікувати дослідження щодо вдосконалення і полег­шення користування контрацептивними засобами. Залежно від типу культури, слід пропагувати і відкладання шлюбу та паузи в народ­женні дітей поряд із традиційними практиками, як, наприклад, году­вання грудьми (яке одночасно поліпшує здоров'я дитини і спиняє процес нового зачаття).

Роль США

Вже час рішуче запроваджувати ці три конкретні заходи, спрямо­вані на те, щоб дати світу можливість досягти стратегічної мети — демографічної стабілізації. І саме зараз Сполученим Штатам треба очолити цей процес, бо ніхто інший не може або не хоче це зробити. Але перед лицем цього завдання Сполучені Штати, і це просто ней­мовірно, зменшили свої зобов'язання щодо програм стабілізації сві­тового населення, по суті через те, що Президент Буш залежить від підтримки політичної коаліції, яка включає в себе дуже незначну меншість тих, хто виступає категорично проти контрацепції й запе­речує проти того, щоб урядові кошти витрачалися на закупку будь-яких засобів регулювання народжуваності.

Дивовижно, але величезна більшість противників абортів не заперечують проти регулювання народжуваності взагалі, однак в інтересах своєї політичної коаліції вони все таки не відкидають цю крихітну меншість, яка наполягає на необхідності боротьби проти нього. Вони мовчки згоджуються з тенденційним твердженням, що фактично будь-яка програма регулювання народжуваності майже неминуче призведе до поширення абортів. І, як наслідок, навіть коли Конгрес додає до запропонованого плану іноземної допомоги

Глобальний План Маршалла /313

положення, яке чітко забороняє використання державних коштів для фінансування абортів, рух противників абортів все одно чинить опір цьому плану. На їх вимогу Сполучені Штати навіть дійшли до того, що відмовились від участі у будь-якій програмі регулювання народжуваності, якщо інші її учасники санкціонують аборти, вико­ристовуючи кошти з інших джерел. Намагаючись показати, як наша закордонна допомога може бути використана для проведення абор­тів, прихильники руху за їх заборону насправді намагаються перед­усім підтримати мир у своїй власній політичній коаліції, всіляко опираючись регулюванню народжуваності.

Ще більш дивовижно те, що Джордж Буш як президент не має достатньої мужності чинити опір таким нерозумним вимогам дуже незначної частини його виборчої коаліції. Ще як конгресмен Буш став головою робочої групи з питань народонаселення у респуб­ліканській фракції у Конгресі і вносив відповідні законопроекти. Справді, він був лібералом з цих питань. Як тоді, так і пізніше, коли він був представником президента Ніксона при Організації Об'єд­наних Націй, Буш виголосив чимало яскравих промов про необ­хідність лідерства США в глобальних програмах планування сім'ї. Він навіть написав у 1973 році передмову до книги про демографічну кризу, в якій він описує, як свою рішучість у боротьбі за регулюван­ня народжуваності він успадкував від свого батька, який несправед­ливо постраждав від демагогічних атак на нього через це питання:

«До мене усвідомлення регулювання народжуваності як політичного питання вперше прийшло з потрясінням 1950 року, коли мій батько балотувався до Сенату Сполучених Штатів від Коннектикуту. Дрю Пірсон у неділю перед днем виборів раптом «виявляє», що мій батько був причетний до руху за планування сім'ї. Мій батько програв ті вибори, недобравши всього кілька сотень голосів до потрібного мільйона. Більшість політичних оглядачів вважали, що для певної частини виборців було досить натяку про його можливі контакти з прихильниками контролю за народжуваністю, щоб це коштувало йому програшу на виборах».

Тоді він був сповнений мужності щодо цього питання, гордо проголошуючи, що не боїться політичного ризику, який, за його словами, він добре розумів. Але потім його відвага зникла, і я думаю,

314 / Земля у рівновазі

через те, що він є особливо вразливим до вимог частини коаліції, яка була створена ще за президента Рейгана, коаліції, яку успад­кував Буш і яку було необхідно утримати разом за всяку ціну, щоб потрапити до Білого дому.

Але знову ж таки, було б помилковим зосереджуватися виключно на регулюванні народжуваності. Недооцінка надзвичайної склад­ності цієї проблеми, на мій погляд, є однією з причин тієї дивної байдужості, яку більшість американців, схоже, відчувають, коли йдеться про демографічну кризу. Насправді необхідна набагато більш плідна робота, якщо ми хочемо коли-небудь досягнути стра­тегічної мети — демографічної стабілізації.

Вузький погляд на проблему також сприяє тому, що ми втрачаємо деяких природних союзників. Католицька церква, наприклад, незва­жаючи на своє негативне ставлення до контрацепції, є однією з найбільш дієвих і ефективних сил у справі поширення письменності й освітніх програм, а також заходів щодо зниження дитячої смерт­ності. У багатьох країнах, що розвиваються, вона активно діяла щодо цих питань в рамках коаліцій, в яких інші учасники займалися розповсюдженням засобів регулювання народжуваності; до того ж католицькі і некатолицькі країни зі схожими соціальними умовами мають однакові рівні використання контрацептивів і однакові тем­пи зростання населення. Представники Святійшого Престолу неод­норазово давали зрозуміти, що хоча формально погляди церкви навряд чи зміняться, але вона не зупинятиме тих, хто хоче запровад­жувати контрацепцію, і прагнутиме відігравати провідну роль у сприянні іншим чинникам, які прискорюватимуть демографічну стабілізацію. Хіба цього недостатньо? Чи не час уже відкласти старі суперечки і, натомість, шукати нових шляхів для співпраці?

З іншого боку, суперечки навколо абортів навряд чи скоро закін­чаться. Особисто я підтримую право жінки на те, щоб самій вибирати, коли саме їй завагітніти і мати дитину; мене глибоко тривожать пові­домлення з Китаю про примусові аборти і поширення тоталітаризму на робочі місця, де керівництво інколи контролює менструальний цикл кожної жінки. Мене також турбує той факт, що в деяких індуст­ріальних країнах, де засоби регулювання народжуваності ще не є достатньо доступними, кількість абортів сягає просто астрономічних цифр. Наприклад, в Російській Федерації жінка в середньому робить не менше десяти абортів за життя. Мені здається, що США не повинні

Глобальний План Маршалла /315

підтримувати або будь-яким чином заохочувати подібну практику. Але чи не є очевидним, що ширша доступність засобів регулювання народжуваності зрештою зменшує кількість абортів? Факти свідчать саме про це.

Сполучені Штати повинні повністю відновити фінансування сво­їх зобов'язань щодо міжнародних програм стабілізації демографіч­ної ситуації і посилити свої зусилля, спрямовані на те, щоб зробити регулювання народжуваності доступним у всьому світі. Але тут необхідно зробити набагато більше. Слід також ініціювати активні дії у всесвітньому масштабі, спрямовані на зростання письменності і зниження рівня дитячої смертності; інакше зусилля щодо посилен­ня регулювання народжуваності матимуть нульовий результат.

Деякі теоретики стверджують, що демографічна стабілізація — це майже неминучий процес, який рано чи пізно відбудеться у всіх країнах в міру того, як вони розвиватимуться економічно. Але вони припускаються двох суттєвих помилок. По-перше, процес, який вони описують, може тривати цілі століття, якщо ніяке втручання не змінить його перебіг. По-друге, з тією значною кількістю населення, яка вже є на сьогодні, інерція подальшого зростання, що наразі міститься в ньому, поставить чимало країн над краєм економічної прірви, оскільки ресурси інтенсивно вичерпуються і циклічний рух зубожіння та екологічної руйнації прискорюється. Очевидно, зараз саме час для глобальних дій, спрямованих на створення всюди на Землі умов, сприятливих для стабілізації чисельності населення.

II. РОЗВИТОК І ПОШИРЕННЯ ЕКОЛОГІЧНО БЕЗПЕЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Другим стратегічним завданням Глобального Плану Маршалла має бути сфокусована і добре фінансована програма прискореного розвитку екологічно безпечних технологій, які сприятимуть стало­му економічному прогресу і зможуть замінити екологічно руйнівні технології, які використовуються на даний час. Ці нові технології повинні бути ефективно і швидко передані країнам, які не можуть розробити їх самі або не мають коштів на їх придбання.

Слід, однак, пам'ятати про небезпеку сприйняття технології як єдино можливої відповіді на екологічну кризу. Адже уявлення, що

316 / Земля у рівновазі

нові технології зможуть вирішити всі наші проблеми, лежить в основі помилкового способу мислення, що став першопричиною кризи.

Якщо ми не зрозуміємо краще як потенціал технології, так і небез­пеку, що вона несе із собою, то посилення технологічної потужності забезпечить лише подальшу деградацію довкілля, і, незважаючи на те, які нові технології ми відкриємо, як винахідливо і ефективно діятимемо, щоб поширити їх у всьому світі, основна криза посилю­ватиметься, якщо ми не переглянемо одночасно своє ставлення до довкілля, не стабілізуємо людське населення і не використаємо всі можливі засоби, щоб відновити рівновагу на Землі.

Все ж поширення нових екологічно безпечних технологій найімо­вірніше буде одним із вирішальних факторів успіху в порятунку довкілля. Зрештою, як тільки технологія — чи екологічно руйнівна, чи ні — вкорінюється, вона набуває такої сили, що в подальшому її надзвичайно важко витіснити. Люди, корпорації, суспільні інститу­ти, навіть цілі культури пристосовуються до вимог своїх технологій і в процесі цього вкладають такі значні кошти і зусилля, стільки часу і досвіду, що сама думка про будь-які зміни здається марною або навіть неймовірною. А досконала система економічних стимулів та перешкод, що розростається навколо цих технологій і пов'язаних з ними видів діяльності, служить додатковим бар'єром для змін.

Нові технології не слід впроваджувати поспіхом також; важливо ретельно вивчати їхній вплив на довкілля. Візьмемо випадок із хлорфторвуглецями. З самого початку розроблені як замінники для більш раннього покоління хімікатів, що були шкідливими при кон­такті, хлорфторвуглеці були визнані нетоксичними перед тим, як їх почали застосовувати. Так, вони не вступають у хімічну реакцію при контакті з людиною у зв'язку зі стабільністю їх молекул, але, за іронією, саме завдяки цьому вони також без перешкод піднімаються у повітрі, не викликаючи ніяких змін у нижніх шарах атмосфери, доки не дістаються стратосфери, де, розпадаючись під впливом уль­трафіолетового сонячного проміння, починають руйнувати озоновий шар. Хоча ніякі дослідження не можуть визначити наперед усі можливі наслідки технології, наш досвід з хлорфторвуглецями нагадує нам про важливість бути пильними, коли ми захоплюємося магічними властивостями будь-якої нової технології.

Останній розділ в історії з хлорфторвуглецями дає нам ще один важливий і більш позитивний урок: пошук нових хімічних сполук,

Глобальний План Маршалла /317

які зможуть їх швидко замінити, інституціалізований у Монреаль-ському Протоколі, міжнародному договорі щодо хлорфторвуглеців, який був підписаний 1987 року, може стати важливим прецедентом для вирішення більш серйозних завдань, що стоять перед нами. Заохочуючи пошук замінників, Монреальський Протокол охоплю­вав не тільки урядові дослідницькі інституції, а й приватний сектор. Протокол включав низку угод щодо дедалі більш жорстких квот на кількість хлорфторвуглеців і похідних сполук, яку фірмам кожної країни дозволяється виробляти в кожний конкретний рік, щодо податкового тиску на виробництво тих сполук, що й досі виробля­ються, і щодо наступної заборони через кілька років фактично всьо­го виробництва хлорфторвуглеців. Зростаюча потреба в кондиці-онуванні повітря, охолодженні й всіх інших видах сучасного вико­ристання цієї групи хімікатів означає, що на будь-яку компанію, яка зможе швидко запропонувати прийнятні замінники хлорфтор­вуглеців, чекають величезні прибутки. Це, у свою чергу, означає, що в розробку і впровадження таких замінників інвестовано великі суми грошей.

Під час обговорення Монреальського Протоколу виробники хлорфторвуглеців стверджували, що не варто очікувати швидкої появи замінників; добра новина, однак, полягає в тому, що для більшості випадків хімічні замінники вже знайдено, і їх розробля­ють набагато швидше, ніж передбачали скептики. Крім того, за умо­вами протоколу ці замінники повинні бути зроблені доступними для країн, що розвиваються, що забезпечить якнайшвидше повсюдне поширення цієї технології.

І хоча ще багато потрібно зробити, щоб позбавити світ від хлор­фторвуглеців та похідних сполук, однак успішне вирішення проб­леми вже набирає силу, і це повинно дати нам упевненість, що ми можемо досягти успіху і в значно більшій справі. Завдання перед людством постало грандіозне і головна проблема — це знайти ефективний механізм, який дієво спонукатиме до всесвітніх зусиль, спрямованих на швидку розробку безпечних технологій на заміну багатьох небезпечних технологій, які широко використовуються сьогодні. Очевидно, світовому співтовариству потрібно розробити всеохоплюючу програму співробітництва стратегічного масштабу та дієвого характеру.

318 / Земля у рівновазі

Маючи на увазі цю термінову потребу, я пропоную всесвітню роз­робку Стратегічної екологічної ініціативи (СЕІ) — програми, яка покликана замінити або вилучити застарілі, невідповідні техноло­гії й водночас розвивати і поширювати нове покоління досконалих та екологічно безпечних замінників. Якомога раніше СЕІ повинна стати темою інтенсивних міжнародних обговорень, спершу між індустріальними країнами, а згодом між ними і країнами, що розви­ваються. Ініціатива повинна включати, як мінімум, таке:

                  1. Податкові пільги для нових технологій та санкції щодо заста­рілих.

                  1. Фінансування досліджень і розвитку нових технологій та наступна заборона застарілих.

                  1. Урядові програми закупки перших ринкових версій нових технологій.

                  1. Реальну перспективу великих ринкових прибутків після заміни застарілих технологій.

                  1. Запровадження процедур точної і ретельної оцінки технологій з урахуванням усіх втрат і переваг — як фінансових, так і еколо­гічних — від переходу до нових технологій, що пропонуватимуться.

                  1. Створення глобальної мережі навчальних центрів, що дасть змогу створити ядро екологічно освічених менеджерів і спеціалістів та забезпечить те, що країни, що розвиваються, будуть готові прий­няти екологічно дружні технології і практику. Ми вже маємо приклад такої ініціативи: під час «зеленої революції» сільськогосподарські дослідницькі центри саме такого типу були створені у всьому світі.

                  1. Введення експортного контролю у розвинених країнах, що оцінюватиме екологічний ефект технології, аналогічного режиму технологічного контролю (відомого як СОСОМ) у часи холодної війни, коли проводився детальний та незвичайно точний аналіз потенційного військового використання технологій, які пропону­валися для експорту.

                  1. Значне вдосконалення існуючої законодавчої бази, особливо в тих країнах, що зараз неспроможні ефективно охороняти права вина­хідників і розробників нових технологій. Це не є другорядним питан­ням, навпаки — це один із головних засобів гарантувати життєздат­ність програми передачі технологій, адже відповідний захист інте­лектуальних майнових прав уже зараз став одним з головних каменів спотикання у міжнародних торгових переговорах.

                  2. Глобальний План Маршалла /319

9. Забезпечення кращого захисту патентів і авторських прав, роз­виток ліцензійних угод, спільних підприємств, франшиз та дистри­буції й багатьох інших заходів подібного плану. Все це буде потріб­но, щоб активізувати творчий геній, на який ми маємо покладатися.

Я вибрав термін «Стратегічна екологічна ініціатива», щоб наго­лосити на екологічному еквіваленті Стратегічної оборонної ініціа­тиви (СОІ), приголомшливої програми, спрямованої на досягнення технологічних відкриттів, пов'язаних зі спільною, хоча і досить суперечливою, метою. Я завжди виступав проти розгортання широ­комасштабної СОІ. Проте її дослідницька програма досягла знач­них успіхів у об'єднанні до цього розрізнених урядових програм, у стимулюванні розвитку нових технологій, крім того, вона примусила нас по-новому розглянути деякі теми, які вже вважалися вичерпаними раніше.

Нам потрібні такі ж зосередженість і інтенсивність роботи і такий же рівень фінансування для всеосяжної боротьби з глобальною екологічною кризою. Аналогічно тому, як у рамках СОІ було ство­рено низку чітко сфокусованих програм, що були спрямовані на такі види діяльності, як цільові закупки, миттєва обробка складних потоків комп'ютерних даних, надшвидкісне перехоплення та вияв­лення з орбіти наземного запуску ракет, СЕІ мусить бути зосередже­на на розвитку екологічно безпечних технологій. Але з одним засте­реженням: ми не повинні помилятися, розглядаючи як технології лише «високі» технології. Часто найбільш безпечний і екологічно дружній підхід включає в себе «низькі» технології — нескладний, але розумний підхід або пасивний скоріше, ніж активний. Приско­рено розвиваючи нові технології, які нам вкрай потрібні, всі стра­тегічні інструменти і засоби, які я тут запропонував, можна і слід застосовувати в різних галузях, особливо в сільському та лісовому господарствах, в енергетиці, зокрема при використанні енергії на транспорті і у виробництві, у будівельній промисловості та для скорочення відходів і переробки вторинної сировини. Далі я даю стислий огляд того, як СЕІ можна було б застосовувати в кожній галузі.

Сільське господарство. Хоча «зелена революція» привела до величезного зростання харчового виробництва в країнах «третього світу», але це зростання часто було пов'язане з екологічно руйнів-

320 / Земля у рівновазі

ними технологіями: надання значних субсидій для використання добрив і пестицидів, нераціональне використання води в погано розроблених іригаційних схемах, експлуатація короткотермінової продуктивності земель (яка іноді призводила до значної ерозії грунтів), вирощування монокультурних врожаїв (яке часто приз­водило до винищення різноманіття місцевих рослин) і прискорена повна механізація, яка дала величезні переваги багатим фермерам порівняно з бідними. Тепер, коли вже відомо значно більше про екологічні наслідки деяких сучасних сільськогосподарських прак­тик, нам потрібна друга «зелена революція», яка буде спрямована на потреби бідних верств у країнах «третього світу», збільшення продуктивності малих ферм, на яких застосовуються низьковитрат-ні сільськогосподарські технології, і на поширення екологічно без­печних практик і методів. Нова «зелена революція», яка матиме не тільки наукову компоненту, але й фінансову, соціальну і політичну, зможе вирішити проблему нестачі землі для десятків мільйонів бід­них і знедолених людей, які тепер змушені займатися діяльністю, що призводить до руйнування їхнього крихкого довкілля. Визнання того, що становище цих людей однакове, по суті, в усьому світі і що елементи справедливого вирішення їх проблем, зокрема земельна реформа, теж однакові в більшості країн, може привести до гло­бальної згоди, що надання гарантій щодо справедливого ставлення до них має стати передумовою надання фінансової допомоги і пере­дачі технологій у рамках СЕІ.

На щастя, на сьогодні багато нових екологічно безпечних сіль­ськогосподарських технологій вже є доступними і їх цілком можна було б поширювати в рамках СЕІ:

                  1. Нові удосконалення технології іригації дають змогу одночасно зменшити споживання води, збільшити урожаї і відновити продук­тивність надмірно засолених земель.

                  1. Нові технології низьковитратного землеробства дозволять суттєво зменшити ерозію земель, одночасно підвищуючи врожаї і зменшуючи витрати.

                  1. Нові досягнення у генній інженерії рослин дадуть змогу посилити «природний» опір до деяких хвороб і шкідників без посиленого використання пестицидів і гербіцидів.

                  1. Нові підходи до сівозміни культур і багатоцільового викорис­тання землі, включаючи агролісівництво, стануть альтернативою

                  2. Глобальний План Маршалла /321

типовій для країн «третього світу» практиці сезонного випалювання величезних земельних ділянок.

                  1. Нові відкриття в аквакультурі та способах риболовлі стануть альтернативою таким надзвичайно руйнівним практикам, як вилов риби за допомогою дрифтерних сітей.

                  1. Більш досконалі технології розподілу харчів дадуть змогу різко зменшити невиправдано високі втрати в процесі розподілу в слабо-розвинених країнах, а також сприятимуть економії енергії.

Лісове господарство. Стратегічна ініціатива насадження мільяр­дів дерев у всьому світі, особливо на деградованих землях, одна з найбільш легкозрозумілих, потенційно популярних, і екологічно доцільних дій, на яких Глобальний План Маршалла повинен зосе­редитися. Символічність і самостійна значимість посадки дерева має універсальну силу в кожній культурі і у кожному суспільстві на Землі, і це шлях, яким кожна окрема людина може брати участь у подолан­ні екологічної кризи. Але для того, щоб програма насадження дерев була справді успішною, треба виконати ще два завдання, одне перед посадкою дерев, а інше — після неї. Спершу треба вибрати саджанці, що генетично підходять для конкретної екологічної ніші і доступні у достатній кількості у відповідний час і у відповідному місці. По-друге, треба використовувати стимули, щоб не просто заохотити до насадження дерев, а передусім стимулювати відповідний догляд за ними, щоб гарантувати виживання саджанців, зокрема їх достатнє зволоження і захист від тварин, доки вони не будуть спроможні рости самі по собі.

Щодо першої передумови, нема сумніву, що коли СЕІ належним чином організувати, є можливість визначити типи дерев, які най­більше підходять для конкретних регіонів, і потім забезпечити тися­чі і мільйони необхідних саджанців. У деяких регіонах, насправді, це вже робиться у невеликих масштабах. Але цю діяльність слід розгорнути якнайширше. Як повідомляє у своїй доповіді Націо­нальна дослідницька рада Національної академії наук 1991 року:

«Нині не існує відповідної глобальної стратегії систематичної ідентифікації, опису, випробування і вирощування дерев для потен­ційного використання. Досі мало уваги приділялося вирощуванню вдосконалених різновидів дерев для промислового використання, агролісівництва та відновлення занедбаних земель.... Необхідно за-

322 / Земля у рівновазі

безпечити тривалу політичну підтримку і розширене незалежне фінансування для довгострокових заходів щодо збереження лісу, підготовки професійного і технічного персоналу, стабільної діяль­ності установ, які відповідають за збереження генетичних ресурсів дерев.... Це вже не справа кількох країн, для цього потрібні об'єднані зусилля глобального масштабу».

Щодо другої необхідної передумови — стимулів для вирощування посаджених саджанців, ми можемо запозичити деякі моделі, які почали з'являтися в країнах, що розвиваються. Я ознайомився з дея­кими найбільш успішними місцевими проектами, зокрема, започат­кованим кенійським рухом «Грінбелт» під керівництвом Вангарі Маттхаї, де було поєднано насадження дерев з освітньою програмою для жінок щодо регулювання народжуваності. Більшість із семи мільйонів дерев, посаджених жінками з руху Маттхаї, вижили, бо садівники отримують невелику компенсацію за кожен саджанець тільки після того, як він був вирощений до такого стану, коли далі він уже міг виживати сам по собі. Тепер рух розповсюджує інструк­тивний матеріал з самозабезпечення у сільському господарств і виділив місце у своєму розсаднику для вирощування запасів насін­ня для садів і полів.

Інший приклад руху за насадження дерев для відновлення за­недбаних земель у поєднанні з виконанням інших завдань — це дов­готривала ініціатива сіоністів, щоб єврейська діаспора посадила мільйони дерев в Ізраїлі і створила там нові ліси. Справді, освоєння пустелі і відродження занедбаних земель в Ізраїлі є одним з най­більших екологічних успіхів, що прийшов на зміну багатовіковому виснаженню земель і відновив їх продуктивність. (На жаль, сучасний індустріальний підхід до сільського господарства знову призвів до виснаження земельних і водних ресурсів у деяких регіонах Ізраїлю.)

Тим часом ініціатива Єврейського національного фонду щодо насадження дерев продовжує служити моделлю того, що можна зробити у всьому світі для відновлення занедбаних земель як у слаборозвинених країнах, так і в індустріальних. Цілі покоління єврейських дітей у Сполучених Штатах, наприклад, збирали гроші для насадження лісів у пам'ять про близьких або на честь друзів. І завдяки цьому діти отримали цінний урок з техніки збереження землі і води і, в неявній формі, про важливість любові до землі.

Глобальний План Маршалла / 323

Треба не тільки насадити мільйони дерев, але й розвивати нові технології для вдосконалення заготовки лісоматеріалів у лісовому господарстві. Хоча повна вирубка — практика вирубування до поверхні землі великих масивів лісу — вважається найменш затрат­ною для лісозаготівельних компаній, часто вона призводить до сильної деградації грунту і згодом вимагає багаторічних виснажли­вих витрат. Натомість застосування вибіркової вирубки і заготівлі лісу, що була започаткована у північній Європі, з певними модифі­каціями могло б удосконалити технологію лісозаготівлі в багатьох регіонах світу

Енергетика. Енергетика є, звичайно, джерелом життєвої сили для економічного прогресу. На жаль, найпоширеніші технології пере­творення енергії в придатні для її використання види супроводжу­ються величезними викидами забруднюючих речовин, серед яких особливо виділяється вуглекислота, дедалі більші концентрації якого сьогодні оточують Землю. Тому енергетичний компонент СЕІ треба зосередити на розвитку енергетичних технологій, при яких не виробляються великі кількості С02 та інших шкідливих речовин. Найближчим часом найбільш ефективні технології для досягнення цієї мети — це ті, що покращують енергоефективність та енерго­збереження. Наприклад, використання недорогих, але енергоефек-тивних пічок та плит, які поширюються на експериментальній осно­ві в деяких країнах «третього світу», де широко використовується деревне вугілля і дрова, різко зменшує кількість енергоресурсів, що споживаються в сільській місцевості.

Значнішої економії електроенергії, а також суттєвого зменшення викидів С02 можна буде досягнути, безумовно, коли індустріальний світ розробить більш ефективні двигуни внутрішнього згорання. І тут автомобіль заслуговує на особливу увагу.

Згадаємо, що Сполучені Штати витрачають десятки мільярдів доларів на шалені програми модернізації і вдосконалення бомбар­дувальників та винищувачів для протистояння дедалі більш від­даленій загрозі нашій державній безпеці, однак нас чомусь цілком задовольняє те, що сотні мільйонів наших автомобілів використо­вують застарілий технологічний підхід, який, по суті, не змінився з часу створення перших моделей Форда. Ми сьогодні знаємо, що їх сумарний вплив на глобальне довкілля створює смертельну небез­пеку для кожної країни, яка є навіть більшою, аніж небезпека з боку

324 / Земля у рівновазі

будь-якого військового противника, з яким ми ймовірно можемо зіткнутися. Хоча тепер технічно можливо будувати значно більш досконалі автомобілі та вантажівки, нам говорять, що примусовий швидкий перехід до ефективніших машин викличе неприйнятні порушення в існуючій структурі автомобільної промисловості. Представники автомобільної промисловості стверджують, що не­справедливо вимагати змін лише від їхньої галузі, ігноруючи ін­ших, що теж причетні до посталої проблеми; я згоден, але їхня аргументація тільки ілюструє нагальну потребу справді глобаль­ного, всеохоплюючого і стратегічного підходу до проблеми енер­гетики. Я підтримую нові закони, які посилюють технічні вимоги до автомобілів, але потрібно щось значно більше. У рамках СЕІ повинна стати можливою розробка скоординованої глобальної програми для досягнення стратегічної мети — цілковитої ліквідації двигунів внутрішнього згорання протягом, наприклад, двадцяти п'яти років.

Шістдесят років тому Вілл Роджерс зазначив усю іронію стано­вища великої країни під час депресії, яка стала першою, хто «їде до притулку для бідних в автомобілі». Сьогодні ми мусимо визнати, що наша надмірна схильність до автомобіля як головного транспорт­ного засобу є причиною великої частини С02, який викидається в атмосферу в індустріальному світі. По правді кажучи, дуже мало сенсу в тому, щоб спалювати стільки палива, щоб мандрувати з декількома тисячами фунтів металу, куди б ми не їздили, але саме наша неспроможність думати стратегічно про транспортні засоби призвела до нинішнього абсурдного стану справ.

На початку 90-х дві японські автомобільні компанії оголосили про удосконалення, яке дозволяє різко зменшити кількість палива, необхідного для того, щоб проїхати милю, і цього вони досягли без особливих технологічних проривів. Секрет, як виявилося, полягав у використанні більшого домішку повітря у суміші з бензином під час загорання палива. Що ці суміші більш ефективні, було відомо вже доволі давно, але в минулому цього технічно важко було до­сягти; часто повітря попадало забагато, і тоді двигун зупинявся. Однак розвиток надточного виробництва і використання мікро­процесорів для контролю потоків повітря та бензину, у своєму поєднанні, раптом зробили це можливим. У політиці ключ до успіху полягає в поєднанні інтелекту і грошей: більша частка інтелекту

Глобальний План Маршалла /325

звичайно ефективніша і краща, але надто часто вся політична ма­шина зупиняється, коли в суміші мало грошей. Виклик сьогодення полягає в тому, щоб покращити наше розуміння політики з тим, щоб, не зупиняючись, вміти підтримувати більш високе співвідношення інтелекту до грошей.

Нам слід наголошувати на розвитку привабливих і ефективних видів громадського транспорту. Для початку, більше коштів до­рожнього трастового фонду треба виділяти місцевим громадам на модернізацію і розширення мережі метро, автобусних і тролейбусних ліній. Нові й вдосконалені види масового громадського транспор­ту, такі як швидкісні поїзди в Японії і Франції, слід всіляко заохочу­вати. Ми можемо також частково замінити традиційні поїздки на роботу до офісів за допомогою роботи через телекомунікаційні мере­жі. Ця технологія вже широко використовується, оскільки дедалі більше число людей працюють вдома і підтримують прямий контакт зі своїми колегами за допомогою телекомунікаційного зв'язку між своїми комп'ютерними робочими станціями. Оскільки можливості комп'ютерних мереж зростають, то й ця тенденція вірогідно поси­литься. Протягом десяти років я був головним ініціатором і прихиль­ником пропозиції створити національну мережу «інформаційних супермагістралей», що з'єднала б суперкомп'ютери, робочі станції і «цифрові бібліотеки», щоб створити «співлабораторії» і дати змогу людям працювати разом, незважаючи на їх різне місцезнаходження.

Але робота через телекомунікаційні мережі неможлива в краї­нах, в яких немає сучасних електронних комунікацій та енергетич­них мереж. Однак останні самі по собі більше не є обов'язковими: децентралізована генерація електроенергії поступово стає еко­номічно конкурентоспроможною порівняно з попередніми техно­логіями, коли генерується величезна кількість електроенергії на окремій потужній електростанції і далі розподіляється за допомогою ліній високовольтної електропередачі, які перетинають сільську місцевість. Найбільш перспективна із цих децентралізованих тех­нологій — це генерація електроенергії, що отримується з сонячного світла за допомогою фотовольтних елементів, маленьких плоских панелей із кремнію або подібних матеріалів, які призначені для генерації електричного струму. Однак ця технологія все ще перебу­ває в стадії зародження, і потрібні справді глобальні дії в рамках СЕІ, щоб прискорити розробку недорогих фотовольтних елементів.

326 / Земля у рівновазі

Технічні перешкоди на шляху їх розробки стають дедалі менш сут­тєві, ніж політичні та інституційні бар'єри. І СЕІ мала б займатися цим. Хоча, якщо буде продемонстрована економічна вигода фото-вольтної технології, суспільний попит на неї може швидко змести політичні та організаційні перепони і при цьому створити перс­пективу величезних прибутків для тих підприємців, які швидко пристосують цю технологію для нових потреб.

Майже кожна дискусія щодо замінників викопних видів палива включає суперечки навколо ролі ядерної енергії в енергетиці май­бутнього. Фактично деякі опоненти конструктивних дій, спрямо­ваних на збереження довкілля, намагаються припинити обговорен­ня проблеми глобального потепління, посилаючись на політичні труднощі, які постануть при побудові нових ядерних реакторів, та висловлюючи своє явно перебільшене розчарування екологами, які, як вони вважають, є головною перешкодою для прийняття ядерної енергії як очевидного замінника вугілля і нафти.

Звичайно, невизначеність майбутніх потреб в енергії і економічні проблеми, як наприклад перевищення кошторисних витрат, були головними причинами відмови генеруючих компаній від будів­ництва багатьох реакторів, навіть ще за довго до того, як аварії на Трімайл-Айленд і в Чорнобилі посилили осторогу з боку громадсь­кості. Крім того, зростаюча занепокоєність щодо нашої здатності забезпечити безпечне зберігання довгоживучих ядерних відходів також посилює опір громадськості суттєвому розширенню вико­ристання ядерної енергії.

На мій погляд, здається досить очевидним, що сьогоднішнє покоління ядерних реакторів зараз зайшло у технологічний глухий кут. Дослідження та розробка альтернативних проектів повинні зосередитись передусім на тому, як створити пасивно безпечний реактор (чия безпека не залежатиме від постійної пильної уваги спеціалістів), який ліквідує різноманітні ризики сучасних реакто­рів, по-друге, на тому, чи існує з наукової і політичної точки зору прийнятний спосіб захоронення — фактично ізоляції — ядерних відходів.

Зрештою, процент використання ядерної енергії у світовому масштабі досить незначний та ймовірно залишиться таким. Тому було б помилкою вважати, що ядерна енергія може стати головним засобом до вирішення проблеми глобального потепління. Проте слід

Глобальний План Маршалла /327

наполегливо продовжувати дослідження та розробку, особливо у сфері технологій термоядерного синтезу, що обіцяють більш безпеч­ні й широкодоступні джерела електроенергії, хоча б на віддалену перспективу. Тим часом на сьогодні слід звернути особливу увагу на енергозбереження та енергоефективність, і тому в рамках СЕІ слід було би заохочувати інтенсивне вивчення інших можливостей, а саме:

                  1. Перехід з одного види палива на інший може відіграти важливу роль у зменшенні викидів С02 та інших шкідливих речовин. При­родний газ, наприклад, може в багатьох випадках замінити вугілля і нафту і забезпечити ту саму кількість енергії із значно меншим процентом шкідливих викидів. Технологія для добування, транс­портування і спалювання природного газу — більш ефективного і менш шкідливого палива — заслуговує на пильну увагу у зв'язку з нашим дедалі більш інтенсивним використанням його як палива.

                  1. Можливо, чи не найбільш доцільний захід на найближчу перс­пективу — це посилити дієздатність газових трубопроводів у Схід­ній Європі і країнах колишнього СРСР, з яких сьогодні витікає величезна кількість природного газу в атмосферу, де він стає важ­ливою складовою парникових газів. Дійсно, за деякими оцінками не менше 15 процентів усього метану, який щорічно потрапляє в атмосферу, витікає саме з цих недосконалих трубопроводів. Надав­ши сучасну технологію будівництва трубопроводів цим країнам, ми можемо одночасно зменшити викиди парникових газів й більш широко використовувати це паливо замість більш шкідливих вугіл­ля і нафти.

                  1. Ще одна нагальна технологічна потреба — це уловлення мета­ну, який сьогодні виділяється із сміттєзвалищ і міг би також стати замінником для нафти і вугілля замість того, щоб бути ще одним джерелом парникових газів.

                  1. Взагалі, найціннішим джерелом енергії, яке могло б замінити наші шкідливі технології, є на сьогодні вся та енергія, яка виробля­ється як побічний продукт інших видів виробництва і витрачається намарне. У більшості промислових галузей, наприклад, генеруєть­ся величезна кількість тепла під час виробництва, складання, пере­везення або переробки різних матеріалів, які надходять до наших заводів і виходять звідти вже як готові вироби.

                  2. 328 / Земля у рівновазі

                  1. Методи накопичення і використання надлишкового тепла для генерування електроенергії — виробництво електроенергії за допо­могою парових турбін або інші методи — називаються когенерацією. За оцінками експертів, можна отримувати величезну кількість енер­гії, належним чином використовуючи нові технології когенерації. На жаль, багато енергогенеруючих і енергорозподільчих компаній всіляко перешкоджають застосуванню когенерації, зокрема від­мовляються купувати електроенергію від когенерації для подаль­шої передачі іншим клієнтам, які підключені до тієї ж енергетичної мережі. Законодавче заохочення й навіть вимога ефективного використання технології когенерації має зіграти велику роль для зменшення споживання викопного палива. Кілька проектів з вико­ристанням когенерації, які вже діють, щороку зменшують на 80 мільйонів тонн кількість викидів С02 лише в Сполучених Штатах, як повідомляє Інститут дослідження газу. Крім того, аналогічно насадженню дерев, широкомасштабне впровадження технології когенерації також сприяє поширенню нового погляду щодо важ­ливості збереження енергії та переваг планування різних видів діяльності, зважаючи, як різні їх компоненти співвідносяться між собою і впливають на наслідки будь-якої діяльності загалом.

                  1. Нові підходи до процесу виробництва сприятимуть значній економії у споживанні не тільки електроенергії, але й сировини. Передові промислові технології, які застосовують комп'ютери для розробки нової продукції і її виробництва, можуть суттєво знизити витрати і різко зменшити негативний вплив на довкілля.

                  1. Найбільш сучасні процеси виробництва навіть включають поняття «електронного інвентарного запасу» — зберігання в циф­ровій формі повних описів продуктів, які можна швидко і точно відтворити в металі і пластмасі кожного разу, коли виникає потре­ба дистрибуторської мережі в продукції з певним дизайном, стилем або розміром. Потенційна економія від ліквідації матеріальних товарних запасів є просто вражаючою та демонструє збіг різних тенденцій, які разом можуть змінити наш вплив на довкілля без загрози для нашого звичного життєвого рівня.

                  1. Дещо занедбане, але, як це не дивно, цілком конкурентоспро­можне джерело генерації електричної енергії — це використання енергії вітру за допомогою нового покоління вітроелектростанцій з новими аеродинамічними властивостями.

                  2. Глобальний План Маршалла /329

                  1. Нові технології зберігання і розподілу енергії з існуючих дже­рел можуть забезпечити економію майже таку, як нові технології її виробництва. Це особливо стосується електроенергії, яка вимагає будівництва дорогих електростанцій, здатних генерувати макси­мальну кількість енергії, яка може знадобитися в будь-який даний момент (наприклад, коли всі одночасно використовують свої кондиціонери, навіть якщо це відбувається лише один раз на рік). Більш ефективні шляхи зберігання електроенергії (наприклад, за допомогою магнітних надпровідників) можуть заощадити енергію, яка часто марнується протягом «непікових» годин. Неефективність сучасних технологій зберігання електроенергії є також головною причиною того, що електричні автомобілі досі вважаються перс­пективою майбутнього, яка є нині нездійсненною.

                  1. Так само кількість енергії, яка втрачається в процесі передачі електроенергії з одного місця до іншого, настільки велика, що це робить неефективним її транспортування на великі відстані. Нові технології, на зразок надпровідності, можуть привести до великих змін, значно удосконаливши процес передачі енергії на великі відстані і процес її розподілу в години пік. (Зрештою, такі техно­логічні зрушення можуть навіть втілити в життя фантастичну про­позицію Бекмінстера Фулера, висловлену два десятиліття тому, що східну та західну півкулі треба з'єднати підводним кабелем, щоб допомогти один одному управляти розподілом енергії в час пік, оскільки високий рівень споживання енергії в денний час в одній півкулі відбувається водночас із періодом низького енергетичного навантаження вночі в іншій півкулі.)

                  1. Наслідки переходу до цих нових технологій для тих людей, чия робота пов'язана із застарілими технологіями, наприклад для шахтарів вугільних шахт, повинні ретельно враховуватися наперед при розробці енергетичних проектів СЕІ. До цих проектів слід не­одмінно включити масову перепідготовку робітників, фінансову допомогу під час переходу на нову роботу і постійний пошук техно­логій, які могли б використовувати старі джерела енергії екологіч­но безпечним способом. Це необхідно не тільки для того, щоб забез­печити достатню політичну підтримку, це також питання співчуття і здорового глузду.

                  1. Можливо, найкращим результатом запровадження нових техно­логій буде створення більш ефективного взаємозв'язку між нашою

                  2. 330 / Земля у рівновазі

діяльністю і потребами в енергії. Мікропроцесори вже зменшують її споживання і управляють енергетичними потоками всередині ма­шин, сприяючи справді значному скороченню потреб в енергії. Так само ми можемо набагато досконаліше управляти використанням енергії майже в кожному виді діяльності — і саме ефективність прин­ципів здорового глузду може принести найбільшу економію.

Будівельна промисловість. Переваги кращого проектування буді­вель задля економії енергії може бачити кожен, хто регулярно спла­чує комунальні послуги за свою квартиру чи офіс. Коли ціни на енергію різко підвищилися в 1973 р. і знову в 1979 p., то найбільш ефективна відповідь на заклик до збереження енергії надійшла саме від домовласників, які утеплювали свої стіни і стелі, встановлювали вітрозахисні вікна і виконали сотні інших дрібних побутових удос­коналень. Деякі, наприклад, виявили, що так звані пасивні сонячні технології є вельми корисні для зменшення рахунків за опалюван­ня. Менше ніж за два роки зростання попиту на електроенергію, що становило в середньому 7% на рік, знизилося до 1 % на рік; у деяких випадках загальні потреби в енергії навіть суттєво знизилися. Звісно, коли ціни на енергію стабілізувалися, а потім дещо знизилися в реальному вимірі споживання енергії знову почало зростати.

Але цей досвід повинен нас навчити: існуючі будівлі можна удос­коналити, щоб значно зменшити споживання енергії. Крім того, як­що нові будівлі проектувати і будувати з урахуванням енергоспо­живання, результати будуть просто приголомшливі. Слід викорис­товувати підходи, які потребують мінімальних капіталовкладень та можуть допомогти досягнути суттєвої економії — наприклад, насадження дерев, які можуть давати тінь, щоб зменшити потреби в кондиціонуванні; використання грунту для утеплення частково прилеглих до нього стін; стратегічне розташування вікон, дверей, скляних дахів і самих будівель, враховуючи напрям вітру й освіт­леність сонцем у різні пори року; використання товстої, більш ефек­тивної ізоляції.

Удосконалення існуючих приладів, що споживають енергію все­редині будівель, також дає значний ефект. Один з найбільших вра­жаючих прикладів — нове покоління електричних ламп (хоча вони досі широко не використовуються), які дають таку саму кількість світла, що і лампи попереднього покоління, використовуючи знач­но меншу кількість електроенергії. Експерти з питань використання

Глобальний План Маршалла /331

енергії Еморі та Хантер Ловінс давно вже стверджують, що широке застосування цих нових ламп саме по собі могло б значно зменшити споживання енергії в індустріальному світі. Більшість ламп, що зараз використовуються, мають конструкцію, розроблену ще до Першої світової війни, коли електричний струм проходить через металеву нитку розжарення, виготовлену переважно з вольфраму; нитка роз­жарюється і випромінює світло, але кількість світла майже в двад­цять разів менша, ніж кількість тепла, що виробляється нею, тобто більшість електроенергії витрачається марно, особливо влітку, коли додаткова енергія витрачається також на кондиціонування спекот-ного повітря. У нових лампах застосовується удосконалений прин­цип флуоресценції, коли електричний струм проходить не через метал, а через газ, що теж випромінює світло, але при цьому втра­чається дуже мало енергії у формі тепла. На відміну від давніших флуоресцентних ламп, нові підходять до наших звичних патронів для ламп і кріплень й дають ту ж якість та кількість світла, як і наші лампи розжарювання. До того ж термін їх використання більший у десять разів.

Тоді виникає запитання, чому вони не використовуються? Від­повіді тут повчальні. По-перше, існує проста інерція. Споживачі взагалі не знають, що існує нова лампа: кількість магазинів, що продають її, незначна, а оптові дистрибутори не мають її на своїх складах, і тому низький попит обмежує зацікавленість виробників у виробництві великої кількості, що знизило б ціну. Крім того, уряд не вживає ніяких заходів для заохочення переходу на ці лампи. Слід врахувати ще одну важливу обставину: ціна однієї нової лампи становить близько 15 доларів, а за стандартну лампу розжарюван­ня ми платимо в кілька разів менше. Протягом терміну експлуатації нової лампи економиться електроенергія на суму, що далеко пере­вищує вартість самої лампи, але більшість людей — як і урядів — не підраховують витрати і переваги, які розтягуються так далеко в майбутнє. Це просто ганьба, адже одна нова енергоефективна лам­па за час своєї експлуатації економить таку кількість енергії, порів­няно зі стандартною лампою, яка еквівалентна тонні вугілля.

СЕІ змінила би наш підхід до будівельної технології ще й іншим чином:

Можна вдосконалити побутові прилади, щоб вони викорис­товували меншу кількість енергії. Це також допомогло б зменшити



332 / Земля у рівновазі

кількість викидів С02, особливо якщо врахувати, що енерговитра-ти, які припадають на холодильники, морозильники, освітлення, кондиціонування, опалювання та підігрівання води в Сполучених Штатах, відповідають приблизно за 800 мільйонів тонн викидів С02 щороку. Незважаючи навіть на те, що міністр енергетики рекомен­дує ухвалити закони та програми, які заохочують використання більш економних побутових приладів, адміністрація Буша активно бореться проти них, прислухаючись до виробників обладнання, які стверджують, що прискорення переходу до більш ефективного вико­ристання енергії перешкоджає ринковим відносинам. (У минулому так само деякі бізнесмени виступали проти запровадження п'яти­денного робочого тижня, встановлення мінімальної зарплати і зако­нів про дитячу працю.)

Будівельне законодавство сьогодні встановлює певні стандарти пожежної безпеки й структурної цілісності, щоб зменшити небезпе­ку руйнування будівель. Враховуючи надзвичайну небезпеку, яку становить руйнування довкілля, і роль, яку погано спроектовані будівлі відіграють в цьому процесі, чи не слід закласти у будівельне законодавство вимогу використання екологічно дружніх техноло­гій, особливо якщо вони менше коштують? Будівельники нині від­мовляються від запровадження цих нових технологій, оскільки клієн­ти більше зацікавлені в низькій початковій вартості, ніж в економії коштів протягом подальшої експлуатації будівлі. Якби нові буді­вельні закони ліквідували неефективні й енерговитратні проекти, будівельники більше не боялися б конкурентів, готових збити ціну за рахунок відмови від витрат на енергозберігаючі технології. СЕІ повинна рекомендувати нові базові правила, які вимагатимуть впровадження більш економічних, ефективних будівельних проектів; якщо буде запроваджено нові будівельні закони, будівельна про­мисловість могла б досить швидко перейти на застосування енерго­зберігаючих технологій.



Зменшення відходів і їх переробка. Збереження і ефективність — це не тільки технології; це спосіб мислення та підхід до людської діяльності, що суттєво відрізняється від марнотратства, яке обу­мовлене нашим сучасним прагненням отримати швидкі результати, незважаючи на довгострокові великі втрати. Ті самі нові технології, які дають змогу зменшити споживання енергії, як правило, водно­час приводять до зменшення кількості відходів. Але цього недостат-

Глобальний План Маршалла /333

ньо; СЕІ могла б також зосередитися на шляхах вдосконалення видалення, зберігання і переробки відходів як вторинної сировини. Діяльність має бути спрямована на такі напрямки:

                  1. У деяких випадках слід удосконалити цілий асортимент виро­бів, щоб полегшити їх повторну переробку. Наприклад, деякі плас­тикові пляшки для напоїв містять незначний процент металу, що унеможливлює їх переробку як вторинної сировини. Деякі додатки до газет мають обкладинки з глянцевого крейдованого паперу, внас­лідок чого неможливо закласти всю газету в апарат для вторинної переробки. Оплата праці людей, які вручну мають перебрати сотні тисяч газет щодня, щоб відібрати ці додатки, може робити увесь процес економічно невигідним. Є чимало подібних конструкційних недоліків у товарах, які можна було б легко вторинно переробляти, якщо внести незначні зміни в процес їх виробництва і розподілу.

                  1. Загалом, саме подібні «конструкційні недоліки» є причиною більшості викидів необроблених стічних вод, які скидаються у річ­ки у всьому індустріальному світі. Дощова вода тече в дренажні труби і далі «переробляється» в річках і океанах світу. Побутові стічні води потрапляють до очисних споруд, де їх переробляють, щоб мінімізувати шкідливі наслідки, які може спричинити великий концентрований обсяг цих вод, потрапивши у довкілля. Але майже у всіх старих містах через бездумне проектування дві системи ко­лекторів — стічних вод і дощових стоків — поєднані між собою. У результаті, щоразу, коли йде дощ, до очисних споруд потрапляє величезна кількість дощових стоків і доводиться відкривати шлю­зи, внаслідок чого побутові стічні води та весь бруд потрапляють прямо в річки й озера.

                  1. Сьогодні вкрай необхідні не тільки вдосконалення існуючих технологій, але й розробка принципово нових методів переробки або захоронення відходів, особливо деяких дуже небезпечних нових видів відходів, які з'явилися внаслідок хімічної революції. Також СЕІ повинна наголосити на нагальній необхідності розробки швид­ких і точних методів оцінки токсичного потенціалу нових хімічних речовин, які потрапляють до відходів у процесі виробництва. В окремих випадках проблеми захоронення відходів можуть бути таки­ми гострими, що можливо деякі виробничі процеси слід не дозволяти запроваджувати взагалі.

                  2. 334 / Земля у рівновазі

У цілому, як уже зазначалося в розділі 8, нашою метою має бути можливість вторинної переробки всього, що стає частиною нової продукції, а також всіх побічних продуктів процесу виробництва.

Роль США

Розробка СЕІ для прискорення розвитку і поширення екологічно безпечних технологій — це якраз така складова Глобального Плану Маршалла, в якій інші країни будуть зацікавлені відігравати про­відну роль, якщо Сполучені Штати відмовляться від цього. І неви­падково, саме цей напрямок вірогідно забезпечить найбільші еко­номічні вигоди для країни, яка його очолить.

Японія, що лідирує у розробці прибуткових нових технологій, публічно оголосила, що згодна взяти на себе відповідальність за розвиток цього напрямку. Так, наприклад, Японія оголосила про всеохоплюючий, хоча й дуже повільний, план з проблеми глобаль­ного потепління, розрахований на сто років, який полягає у пос­лідовному вдосконаленні технології, щоб зупинити цей процес та подолати наслідки змін, які вже відбулися. Але це не обмежується глобальним потеплінням: майже в кожній галузі технологій, що має відношення до екологічної кризи, Японія сміливо захоплює лідер­ську позицію. Особливо дратує багатьох американців, які відстою­ють лідерство США в цій сфері, те, що майже всі ключові відкриття, які привели до цих нових технологій, були зроблені у Сполучених Штатах, а потім зігноровані як промисловістю, так і урядом. Зок­рема, після того, як було зроблено фактично всі важливі прориви в технології використання сонячної енергії, Сполучені Штати на сьогодні є імпортером пристроїв та систем сонячної енергетики, більшість яких надходить з Японії та її субконтракторів в інших регіонах Азії. Так само, після того, як «Дженерал Моторc» вклала кошти, час і зусилля, щоб розробити передову у світі технологію електричних автомобілів, це починання вмерло; сьогодні, за оцін­ками більшості експертів, японські виробники автомобілів будуть першими, хто розпочне масове комерційне виробництво та просу­вання на ринок електричних авто (хоча, вони ведуть перед і в гонці з розробки автомобілів з суперефективним бензиновим двигуном). І ще раз японські автомобільні компанії спростували стару приказку: «Що добре для «Дженерал Моторc» — те добре для Америки».

Глобальний План Маршалла /335

Але ще не все втрачено: те, що здається черговим прикладом не­достатньої спроможності Америки змагатися з іншими країнами, може насправді стати ідеальною нагодою для Сполучених Штатів проаналізувати постійні й глибокі структурні проблеми в її підході до економічної конкуренції. Нагальна потреба в екологічно дружніх технологіях ставить перед нами вирішальне питання: як найкраще трансформувати наші досягнення в галузі наукових досліджень в прикладні дослідження й розробку технологій і, зрештою, в комер­ційні прибуткові товари та виробничі процеси?

Ця проблема останніми роками викликала палкі дебати щодо відповідної ролі уряду в координації національного підходу до технологічного розвитку, який іноді ще називають промисловою політикою. Опоненти скоординованого підходу — зокрема, адмі­ністрація Буша — вважають, що координація з боку уряду заважа­ла б ринковим відносинам і призводила б до неефективних рішень щодо спрямування зусиль, коштів і ресурсів. Проте цікаво відзна­чити, що в іншій області, де йдеться про наші національні інтереси, ці самі опоненти промислової політики є найзапеклішими прихиль­никами найактивнішої ролі держави — а саме у питаннях, що сто­суються Стратегічної оборонної ініціативи й інших високовитратних програм розвитку нових військових технологій.

Сполучені Штати майже завжди мали промислову політику у військовій галузі; по суті, першим контрактом, який поклав поча­ток тому, що сьогодні називається серійним виробництвом, було замовлення Елі Уїтні з боку уряду на виготовлення рушниць із замінними частинами. У кожній з воєн, в яких брали участь США, особливо у цьому столітті, наш уряд активно застосовував політи­ку стимулювання промислової активності в галузях, безпосередньо причетних до потреб воєнних дій. Але зусилля уряду з координації приватного сектора також застосовувалися для стимуляції деяких невоєнних зусиль, так чи інакше пов'язаних із національною без­пекою. Серед них можна назвати гучну програму висадки людини на Місяць, що діяла протягом десятиліття, і, зрештою, програма «Аполлон» викликала важливі відкриття в багатьох галузях про­мисловості у США, так само як і аналогічні зусилля під час двох світових війн. Насправді вся сучасна комп'ютерна індустрія наро­дилася як результат зусиль, спрямованих на висадку людини на Місяць.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка