Земля у рівновазі екологія І людський дух




Сторінка4/18
Дата конвертації09.09.2018
Розмір6,21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Якщо тримати близько перед очима цю створену на комп'ютері мозаїку, вона здається позбавленою змісту мішаниною світлих і темних клітинок. Якщо ж її тримати на відстані випрямленої руки (або іще більшій), виразно видно обличчя Авраама Лінкольна.

Тінь від нашого майбутнього / 53

важеля, її сила збільшується прямо пропорційно нашій відстані в часі і в просторі до системи, яку намагаємось осягнути. Тому істо­рикам значно краще вдається пояснювати значення послідовності суспільних подій постфактум, аніж спостерігачам, що описують поточні події так, як вони відбуваються.

Для того, щоб розпізнати систему руйнації, треба побачити її з відстані — у часі і просторі. Оскільки система справді глобальна, ми повинні охопити увесь світ нашим розумом. Якщо ми зосеред­жуємося лише на окремій ділянці Землі, система залишатиметься невидимою. (У зв'язку з цим варто нагадати, що загалом США займа­ють менше ніж 3% поверхні Землі.) Більше того, оскільки система з часом розвивається, треба знайти спосіб побачити разючий контраст між неймовірно швидкими змінами, що зараз відбуваються, та зви­чайним повільним темпом змін у довкіллі упродовж усієї історії.

Насправді наше бачення світу іноді таки зазнає системних змін. Ми майже завжди дивуємося, коли усвідомлюємо глибоку зміну, мабуть, тому, що звикаємо до повільності та поступовості, які зазвичай визначають темп нашого життя. Нам важко уявити, а тим паче передбачити, раптову системну зміну, що виштовхує світ з-під наших ніг і переносить нас з одного рівноважного стану до нового, зовсім іншого рівноважного стану, наближення якого, однак, можна очікувати, якщо нам вдається розпізнати поріг, за яким існує цілком інша система. У нашому особистому житті до таких порогів перед­бачуваних системних змін належать, наприклад, настання статевої зрілості чи народження дитини.

Але системна зміна цивілізації — щось цілком інше. Природно, що нам начебто легше уникати навіть думки про неї, особливо якщо в нас є підстави вважати, що ця зміна настане у далекому майбут­ньому. Одна з причин, внаслідок яких світовим лідерам важко реагу­вати на екологічну кризу, полягає в тому, що найгірші з очікуваних наслідків здаються віддаленими в часі на десятки років, і настільки безпрецедентними, що начебто не вкладаються у межі здорового глузду. Зрештою, мільйони людей вже тепер потерпають від бідності та вмирають з голоду внаслідок війн та хвороб, яким можна запо­бігти. Це — нагальні проблеми, що вимагають нагальної уваги; як же ми одночасно до цього можемо визнавати та розв'язувати проб­лему, що, здається, в основному належить нашому майбутньому? На щастя, багато людей починають думати на перспективу, і розу-

54 / Земля у рівновазі

міння того, що криза довкілля має розглядатися по-іншому, зростає. Іван Ілліч, один з філософів екологічного руху, початок активності у сфері захисту глобального довкілля пояснював так: «Зміна полягає в тому, що наш здоровий глузд почав шукати мову, якою можна розмовляти про тінь від нашого майбутнього».

Де можна знайти таку мову? Допомогти передбачити, що станеться, і розповісти, де ми перебуваємо, можуть дві наукові моделі. Перша — нова наукова теорія зміни, теорія хаосу, що революціонізує наше розуміння багатьох змін у фізичному світі. Невдовзі після того, як фізика Ньютона спричинила революцію у нашому розумінні причини та наслідку, модель світу в науці Ньютона була повністю перенесена у політику, економіку та суспільство. Багато хто зараз переконаний, що подібним чином у політичну науку та суспільний аналіз невдовзі ввійдуть і одкровення теорії хаосу.

Теорія хаосу описує те, як багато природних систем зазнає сут­тєвих змін у функціонуванні, навіть залишаючись у межах однієї загальної системи («динамічної рівноваги»). Згідно з цією теорією, загальну систему визначають певні критичні межі, які не можна перейти, не порушивши її рівноваги. Якщо великі зміни змушують її вийти за ці межі, система раптово переміщується у цілком нову рівновагу та стає іншою, з новими межами. У певному розумінні, основні ідеї теорії хаосу зовсім не нові. Шанувальники симфонії, наприклад, розуміють крещендо як момент максимальної неста­більності у музичному творі, що настає саме у точці, де музика перетікає у нову рівновагу з розв'язанням акордів та гармонією. Невдовзі ми навчимося легше розпізнавати крещендо в людських справах і бачити, що воно нерідко сигналізує про початок систем­ного, хаотичного переходу від одного стану рівноваги до іншого. Таке крещендо тепер здається незаперечним у різноголосих сигна­лах лиха, що накочуються хвилями з кожного куточка земної кулі. Стосунки між людською цивілізацією і Землею зараз перебувають у стані, який теоретики зміни назвали б порушенням рівноваги. На початку ядерного віку Ейнштейн сказав: «Змінилося усе, тільки не спосіб нашого мислення». На початку віку екології можна сказати те саме.

Наше завдання полягає у тому, щоб прискорити необхідну зміну мислення у ставленні до довкілля з тим, щоб перевести систему нашої

Тінь від нашого майбутнього / 55

цивілізації у нову рівновагу ще до того, як світова екологічна система втратить теперішню. Ця зміна мислення також наслідува­тиме модель, описану в теорії хаосу, без помітних змін, аж поки поріг не буде перейдено, і тоді, після модифікації ключових уявлень, повінь кардинальних змін настане миттєво.

Але де цей поріг кардинальної зміни у нашому ставленні до довкілля, і як ми можемо вчасно осягнути нову систему, щоб змінити наші уявлення про те, як нам слід ставитися до нашого світу? Друга наукова модель, що може стати нам у пригоді, — теорія відносності Ейнштейна. Даруйте мені, але складну теорію відносності можна легко пояснити за допомогою картинки, що показує, як час і простір формуються під впливом маси. Особливо щільна маса, як-от «чорна діра», зображена у вигляді глибокого колодязя з часом і простором навколо нього у вигляді сітки, що спадає униз, до центру.



Чорна діра, як її зображують фізики. Вони пояснюють, що кон­ тинуум простору і часу у вигляді плоскої сітки вигинається під впливом щільної маси чорної діри й утворює глибокий колодязь простору і часу. Значні історичні події впливають на політичну свідомість здебільшого аналогічним чином.

56 / Земля у рівновазі

Наша політична свідомість часто формується начебто точнісінь­ко так, як ця сітка, в межах якої велика історична подія, як-от Друга світова війна, — це своєрідна щільна маса, що чинить потужний гравітаційний вплив на кожну ідею чи іншу близьку до неї подію в часі чи просторі. Так само Голокост формує кожну думку, яку ми маємо стосовно людської природи. Але і менші історичні події, з меншою історичною «масою», також по-своєму впливають на наше мислення, особливо тоді, коли ми думаємо про близькі, з порівнянною «масою» речі. Кілька невеликих подій, згрупованих докупи в часі і просторі, можуть справляти достатній гравітаційних вплив, щоб примусити нас шукати тенденцію чи загальне пояснення того, як наш історичний досвід змінився під впливом їхньої колективної маси. Наприклад, падіння усіх комуністичних урядів у Східній Європі пізнього літа та ранньої осені 1989 року відбувалося окремо, але їхній сукупний вплив на історію був надзвичайно потужним.

Навіть майбутні події можуть справляти гравітаційний вплив на наше мислення. Іншими словами, час відносний у політиці, як і у фізиці. Наприклад, політична воля, що спричинила масові протести проти нарощування гонки ядерних озброєнь на початку 80-х років, виникла із загального усвідомлення того, що цивілізація опинилася на широкому краю схилу, який веде до майбутньої катастрофи — ядерної війни, котра назавжди поглине людську історію, як чорна діра. Немає підстав сподіватися, що ми успішно змінили наш курс в достатній мірі, щоб уникнути цієї катастрофи, а тому мусимо і далі боротися з її гравітаційною силою. Якщо ж таки уникнемо ядерного знищення, то нашим успіхом значною мірою можна завдячувати нашій здатності вчасно осягнути велику систему і внести поправки у наше мислення та колективну поведінку.

Це схоже на виклик, який кинула нам глобальна криза довкілля. Потенціал для справжньої катастрофи лежить у майбутньому, але схил, яким ми скочуємося їй назустріч, стає з кожним роком круті­шим. Попереду на нас очікують перегони з часом. Раніше чи пізніше крутизна схилу і наша інерція руху вниз штовхне нас за фатальну межу. Та оскільки схил все крутішає і катастрофа стає дедалі ближ­чою, наша здатність усвідомити суть такої загрози значно підвищу­ється. Імовірність того, що ми розпізнаємо природу нашого важкого становища, різко зростає з нашим наближенням до межі історії — точки, з якої можна заглянути у саму серцевину чорної діри.

Тінь від нашого майбутнього / 57

У всьому світі ми стаємо свідками перших порухів нової полі­тичної волі до сповільнення нашого інерційного руху назустріч екологічній катастрофі. Тепер перед нами стоїть завдання приско­рити усвідомлення усіма цієї загрозливої тенденції і організуватися для зміни напрямку нашого руху ще до того, як наша інерція пронесе нас повз точку, за якою екологічна катастрофа неминуча.

Розрізняючи те, що все ще є невизначеним, і те, що відомо про цю кризу, важливо підкреслити одну безсумнівну річ: природа демон­струє неодноразово повторювану схему взаємозалежності між частинами екологічної системи. Нам слід вважати з великою пев­ністю, що, порушивши екологічну рівновагу всієї Землі в один спосіб, ми також порушимо її і в інші споріднені способи. Внаслідок цього, хоча дана поведінка може спершу здаватися нешкідливою у тій частині довкілля, яку ми здатні спостерігати, ми навряд чи знати­мемо багато про вплив нашої діяльності на інші частини системи саме тому, що всі вони перебувають у нестійкій взаємозалежній рівновазі.

Мабуть, це явище взаємозалежності найкраще описується тим, що вчені називають контурами позитивного зворотного зв'язку, спроможними збільшувати силу, з якою відбувається зміна. Справді, куди не глянь, майже усюди в екологічній системі природні механізми мають тенденцію прискорювати темп зміни, як тільки вона настає. Це одна з причин, що робить наше грубе втручання у довкілля нероз­важним. Оскільки ми втручаємося у функціонування комплексних систем, то відносно прості правила лінійного причинно-наслідко-вого зв'язку не можуть пояснити, тим паче прогнозувати, наслідки наших дій.

Основні принципи теорії контурів позитивного зворотного зв'яз­ку легко зрозуміти. Усі ми знайомі з так званими нелінійними систе­мами, що можуть збільшувати результати простих повторних дій. Наприклад, розгляньте закон складних процентів і його вплив на наші рішення щодо особистих фінансів. Якщо я використовую свою кредитну картку, щоб позичити гроші, а потім, наступного місяця, використаю її знову, щоб позичити таку ж суму плюс додаткову для сплати відсотка за перший місяць моєї попередньої позики, то така поведінка, якщо її продовжувати невизначений час, може підсилю­вати себе і зведе мої фінанси нанівець. Те, як довго це може тривати,

58 / Земля у рівновазі

поки мої фінансові справи не ввійдуть в штопор і призведуть до банкрутства, залежатиме від розміру суми, яку я позичаю щомісяця, порівняно з моїми щомісячними доходами та видатками.

Закон складного відсотка може також збільшити зміну у пози­тивному напрямку. Якщо я відкладаю однакову суму грошей на свій ощадний рахунок щомісяця разом із відсотком, заробленим упродовж попереднього місяця, то загальна заощаджена сума воче­видь зростатиме з нелінійною швидкістю, тобто сама швидкість що­місяця збільшуватиметься, навіть якщо не змінювався мій щомісячній внесок на рахунок.

Такий самий характер позитивного зворотного зв'язку загалом спостерігається також у природі, і має враховуватися, коли ми нама­гаємося підрахувати збитки внаслідок певної тенденції у нашому ставленні до глобального довкілля. Деякі з цих контурів зворотного зв'язку дуже складні, інші — відносно прості.

Коли я пролітав над Амазонськими вологими лісами на малень­кому літаку, я був вражений тим, що сталося відразу після грози, що пронеслася над ділянкою лісу: як тільки дощ припинився, випари вологи почали підніматися з дерев і формувати нові дощові хмари, що, гнані вітром, рухалися на захід, постачаючи воду для нових дощів, під час нової грози.

Будь-яке переривання цього природного процесу може мати згубні наслідки. Коли великі ділянки вологого лісу випалюють, кількість злив, рециркульованих на прилеглі території, різко зменшується, позбавляючи ці ділянки дощу, необхідного їм для підтримання здоро­вого стану. Якщо вирубана ділянка велика, то зменшення опадів на прилеглих ділянках буде достатньою для того, щоб спричинити неодноразову посуху, яка поволі вбиває велику кількість дерев, і таким чином і далі зменшує рециркуляцію опадів, що, у свою чергу, прискорює вмирання лісу. І коли зникає листя з дерев, то раптове нагрівання лісового грунту призводить до виділення величезних кількостей метану та СО2, оскільки відбувається своєрідне біохімічне «згорання». Масове збільшення кількості мертвих стовбурів дерев і сушняку призводить до різкого приросту популяції термітів, які самі виділяють велику кількість метану. Таким чином знищення лісів підвищує тенденцію до глобального потепління кількома різними способами — деякі з них прості, деякі складні, яких майже не беруть до уваги, коли ліси вже зруйновані.

Тінь від нашого майбутнього / 59

Зловживання пестицидами створює подібну небезпеку, і цього разу внаслідок існування зворотного зв'язку. Пестициди часто залишають живими найстійкіших шкідників, тоді як вразливіші зникають. Коли стійкі шкідники розмножуються, щоб заповнити нішу, звільнену їхніми мертвими родичами, люди, намагаючись знищити стійкіших шкідників, використовують ще більше пестици­дів, і процес повторюється. Невдовзі величезна кількість пестицидів розпилюється над полями для знищення тієї ж кількості шкідників, яка була, коли процес починався. Тільки тепер шкідники сильніші. І увесь час кількість пестицидів, які шкодять нам самим, продовжує збільшуватися.

Надмірне використання пестицидів та недосконалість методів зрошування — це приклади повсюдних, але зазвичай локальних за своїми результатами проблем. Та іноді ураження зазнають цілі регіони. Регіональна катастрофа Аральського моря, наприклад, сталася головно внаслідок непередбаченого зворотного зв'язку, що збільшив вплив недосконалої зрошувальної стратегії. Так само, хоча результати винищення лісів переважно локальні, позитивний зворотний зв'язок на кшталт того, що мав місце в районі Амазонки, може перетворювати окремі надзвичайні випадки на регіональні і навіть глобальні трагедії.

Деякі проблеми починаються як регіональні, але під впливом позитивного зворотного зв'язку переростають у серйозні глобальні загрози. Розглянемо, наприклад, суперечку про регіональний вплив глобального потепління на великих територіях замерзлої тундри у Сибіру. Дехто доводить, що цей процес справлятиме позитивний вплив, можливо, навіть, відкриє великі Землі Сибіру для вирощу­вання сільськогосподарських культур. Послуговуючись простою лінійною моделлю і підраховуючи одиничний наслідок від одиничної причини, можна справді дійти висновку, що з цього може бути вигода. Можна також вважати, що ця імовірна вигода переважить небажані наслідки глобального потепління. Справді, саме такі підрахунки дають підстави деяким затятим скептикам заявляти, що глобальне потепління — мабуть, непогана річ.

Але якщо ближче придивитися до нелінійних наслідків танення тундри, то треба звернути увагу на можливість нових небезпек. Коли замерзла тундра почне танути, то вироблятиметься і виділятиметься в атмосферу величезна кількість метану. Упродовж останніх років

60 / Земля у рівновазі

швидкість збільшення концентрації метану трохи сповільнилася, але оскільки кожна молекула метану як парникового газу у двадцять разів ефективніша за кожну молекулу СО2, то танення тундри спри­чинить виділення надзвичайної кількості метану і призведе до сут­тєвого збільшення загальної концентрації парникових газів, чим лише прискорить глобальне потепління. Такий цикл подій сам себе підсилить: що більше танутиме тундра, то більше метану виділя­тиметься в атмосферу. (Варто також зазначити, що з інших причин, які стосуються концентрації льоду під верхніми шарами тундри, вона навряд чи зможе використовуватися для сільськогосподарських угідь, навіть коли відтане.)

На жаль, це питання не просто гіпотетичне. Сибір — один із регіонів світу, де, здається, потепління відбувається найшвидше. Це й недивно, оскільки усі моделі передбачили це на основі пози­тивного зворотного зв'язку, що збільшує результат танення снігів і відповідно поглинання сонячного світла поверхнею. Але швидкість нагрівання під час деяких недавніх періодів вимірювань була просто дивовижною. Наприклад, у березні 1990 року середнє значення температури по всьому Сибіру було на цілих 18 градусів за Фаренгейтом вище, аніж у будь-який попередній березень, відколи ведуться виміри. Для світу в цілому 1990-й рік був, безперечно, якраз останнім «найтеплішим роком за увесь час спостережень».

Ще й інші контури зворотного зв'язку створюють явну стратегічну загрозу. Розглянемо, наприклад, те, як дві найвідоміші кризи — глобальне потепління та зменшення озонового шару в стратосфері — підсилюють одна одну внаслідок складного позитивного зво­ротного зв'язку. Глобальне потепління призводить до збільшення кількості водяної пари в усій атмосфері і поглинання нижньою її частиною тепла (інфрачервоних промінів), яке у протилежному ви­падку випромінювалося б назад у космос, пройшовши через страто­сферу. Унаслідок цього стратосфера охолоджується, тоді як нижня частина атмосфери нагрівається. Холодніша стратосфера з більшою кількістю водяної пари означає більшу кількість кристаликів льоду в озоновому шарі, особливо у полярних регіонах, де хлорфторвуг-леці змішуються з озоном у присутності льоду і таким чином швидко зменшують концентрацію озону. Що тонший озоновий шар, то більше ультрафіолетові проміні бомбардують поверхню Землі й усі організми, що живуть на ній. Ультрафіолетове випромінювання

Тінь від нашого майбутнього / 61

вражає рослини, які в нормальних умовах поглинають велику кількість СО2 завдяки фотосинтезу, і, схоже, серйозно руйнує їхню здатність до цього. Коли рослини поглинають менше СО2, то цього газу в атмосфері стає більше, а це спричинює ще більше глобальне потепління і все більше охолодження стратосфери. Два різні явища підсилюють одне одного.

Деякі з найбільш небезпечних і потужних контурів зворотного зв'язку, що стосуються океанів, все ще є предметом напружених наукових досліджень. Наприклад, існують попередні дані про те, що, нагріваючись, океани перестануть поглинати СО2 у теперіш­ньому ритмі. Ця можливість особливо турбує, оскільки кількість вуглекислого газу в океанах у п'ятдесят разів перевищує його тепе­рішню кількість в атмосфері. Тому якщо поглинання СО2 океанами зменшиться лише на два відсотки, то його кількість в атмосфері може відповідно подвоїтися, а океани ще більше нагріються. Більше того, дехто доводить, що потепління мілких вод Північного Льодо­витого океану призведе до утворення такої ж кількості метану в атмосфері, як і нагрівання тундри.

Подібні явища спричинюють також люди. Коли на сцену виходить економіка, довкіллю можуть загрожувати нові контури зворотного зв'язку, настільки ж складні і небезпечні, як і ті, що знайдено у природі. Наприклад, слаборозвинуті, зубожілі нації позичають великі суми грошей у банках багатших націй. Щоб заплатити від­соток валютою їхнього кредитора, вони змушені продавати щось цінне на міжнародному ринку. Надто часто це означає перетворен­ня величезних ділянок землі під фермами та садами, що давали основні продукти місцевого харчування, у плантації, зосереджені на одній товарній культурі, що продається на експорт. Передача землі під плантації призводить до зменшення пропозиції продуктів місцевого харчування, підвищення ціни на них, а відтак і подаль­шого зубожіння людей. Якщо ціни на продовольство контролюють­ся, то збільшуються урядові дотації, тим самим збіднюється держава. Водночас збільшення пропозиції товарних культур з дедалі більшої кількості країн, що розвиваються, призводить до зниження цін і можливого доходу від експорту, який ці країни отримали б в іншо­му разі. У більшості випадків гроші за продані товарні культури надходять лише кільком землевласникам (і корумпованим держав­ним службовцям), які, замість того, щоб вкладати ці кошти в місцеву

62 / Земля у рівновазі

економіку, відсилають їх на закордонні рахунки у ті ж банки, що давали позику їхній країні. Оскільки країна загрузає у боргах, вона позичає все більше коштів для сплати відсотків і експлуатує все більше землі для вирощування товарних культур — і цикл триває, хоча всі і припускають, що борг ніколи не буде сплачено.

У 1985-му році кількість твердої валюти, що перетікала зі світу, що розвивається, у світ розвинутий, була більшою, аніж усі кошти, що спрямовувалися у зворотному напрямку у вигляді позик, іноземної допомоги та платежів за експорт. Більше того, внаслідок цього складного контуру зворотного зв'язку з того часу ця різниця щороку зростає. Це, за незабутнім висловом Роберта Макнамари, схоже на «переливання крові від хворого до здорового».

У всіх цих контурах зворотного зв'язку саме людський фактор є визначальним для збереження глобального довкілля. Нам потрібен контур позитивного зворотного зв'язку, що працюватиме сам на себе у доброму розумінні і прискорюватиме темп позитивних змін, таких зараз потрібних. Це може трапитися лише тоді, коли ми виробимо нове довготермінове глобальне бачення і візьмемо на себе відпо­відальність за безпосереднє розв'язання проблеми. І якщо ми оціни­мо, що вже відомо про проблему, то краще усвідомимо нові особ­ливості безпрецедентної системної зміни.

Однак правда, що великі системи навіть важче піддаються розумінню, якщо вони зовсім нові. З одного боку, важко подивитися з історичної перспективи на подію, що цілком відрізняється від будь-якої досі відомої. Справді, деякі скептики заперечують екологічну кризу саме через брак історичних орієнтирів. Проте вони існують; вони можуть вимагати певної екстраполяції, але можуть бути знай­дені в історії того, як людські суспільства реагували в минулому, коли зазнавали значно менших кліматичних змін, аніж ті, перед якими ми опинилися.

Клімат і цивілізація: коротка історія

Починаючи з 1816-го року, «року без літа», поширилися неврожаї, які призвели до продовольчих заворушень майже у всіх країнах Європи, породжуючи революційні пристрасті, що охопили конти­нент упродовж трьох років. Наприклад, у Франції впав існуючий уряд, і сформувати новий було запрошено консерватора Дюка де Рішельє. Усюди уряди боролися за збереження громадського поряд­ку, оскільки міста охопила безпрецедентна епідемія злочинності. Хвилею кримінальної активності була приголомшена Швейцарія. Різко зросла навіть кількість самогубств, а також смертних вироків жінкам за дітовбивства.

Історики описують «рої жебраків», що заповнювали дороги та вимолювали милостиню у перехожих. У 1817 році у типовій для того часу розповіді мандрівник через Бургундію повідомляє, що «жебраків, яких було безліч вчора, сьогодні стало ще більше; на кожній станції довкола екіпажу збираються натовпи жінок, дітей та стариків». Інший спостерігач з Британських островів, що відвідав Бургундію, додавав, що їхня кількість, хоча й велика, «не йде у жодне порівняння з тією, що бере в облогу мандрівника в Ірландії». У Швейцарії, як казали очевидці, натовпи жебраків, що перепов­нювали усі великі дороги, були такі величезні, що нагадували армії. У їхніх очах був відчай і, за словами місцевого хронікера Рупрехта Цолікофера, «блідість смерті на щоках».
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка