Земля у рівновазі екологія І людський дух




Сторінка5/18
Дата конвертації09.09.2018
Розмір6,21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Коли страх близької революції охопив кілька країн, до людських натовпів, що вимагали їжі, застосували військову силу. Майже у кожній країні здійнялася безпрецедентна хвиля підпалів. Зловісно, що перші антисемітські бунти в історії сучасної Німеччини спа­лахнули влітку 1819-го року у баварському містечку Варцбурзі і,

64 / Земля у рівновазі

після того як голод та революційний запал посилили напруження і невдоволення, миттю поширилися по всій Німеччині та на північ аж до Амстердама та Копенгагена.

Європа саме приходила до тями після війн Наполеона і пере­живала чимало змін. І хоча ніхто тоді цього не усвідомлював, безпосередня причина тих страждань та соціального неспокою полягала у зміні складу глобальної атмосфери після надзвичайно потужних серій вивержень вулкану Тамбора на острові Сумбава в Індонезії навесні 1815 року. За оцінками вчених, при першому виверженні загинули 10 тис. осіб і ще приблизно 82 тис. вмерли від голоду та хвороб в наступні місяці. Щоправда, найгірші наслідки для решти світу не були відчутними ще цілий рік, упродовж якого пил, що здійнявся в небо, поширився усією атмосферою і став ката­строфічно зменшувати кількість сонячного світла, що досягало поверхні Землі, знижуючи температуру.

У Новій Англії у червні 1816 року були поширеними випадки випадання снігу та морозів улітку. «Альманах старого фермера» набув популярності, коли внаслідок друкарської помилки провіс­тив сніг у липні 1816-го року, який дійсно випав. В Ірландії, Англії і країнах Балтики дощ лив майже безперервно з травня до жовтня. Порушення надійних кліматичних режимів мало соціальні наслідки, що були ретельно задокументовані: неврожаї, продовольчі бунти і стан суспільства, близький до краху усюди на Британських островах та в Європі. Історик Джон Д. Пост назвав це «останньою великою кризою засобів існування в Західному світі».

Імовірно, кліматичні зміни, які спричинили цю кризу, протривали менше трьох років тому, що значна частина вулканічних викидів в атмосферу осіла за порівняно короткий проміжок часу. Тому нас­лідки навіть найбільших вулканічних вивержень, що часто були глобальними, зазвичай не тривали довше ніж рік-два. Наприклад, виверження на горі Пінатубо на Філіппінах 1991 року мало знач­ний, але нетривалий глобальний вплив, охолоджуючи Землю та тимчасово маскуючи значно потужніше нагрівання, спричинене людською цивілізацією, і тимчасово прискорюючи зменшення озонового шару.

Однак великі вулканічні виверження, зафіксовані упродовж історії, у трьох важливих аспектах повчальні для розуміння природи довгострокових змін. По-перше, вони показують, наскільки наша

Клімат і цивілізація: коротка історія /65

цивілізація залежить від стабільних кліматичних умов такого виду, яким ми насолоджувалися впродовж останніх десяти тисяч років. По-друге, вони показують, як трагедії, що трапляються в одній час­тині світу, можуть зумовлюватися кліматичними змінами, причина яких у зовсім іншій його частині. І по-третє, вони вказують на руй­нівні наслідки порівняно раптової та значної штучної зміни у гло­бальній системі клімату.

Оскільки древні небагато знали про світ поза межами власних земель, у них не було розуміння причинно-наслідкових зв'язків між вулканами на іншому кінці світу та різкими кліматичними змінами на їхній землі. Але нещодавно детальні кліматичні вимірювання на основі аналізу льодових проб у Гренландії й Антарктиці дозволили визначити дати основних вулканічних вивержень за усю античну історію, і вчені порівняли ці дані із даними річних кілець дерев, геології, археології та прискіпливого аналізу пам'яток давніх циві­лізацій, що стосуються історії клімату. Скажімо, китайці зберегли записи, що датуються останніми тридцятьма шістьма століттями.

Таким чином дані про річні кільця дерев та льодові проби, а також документи, залишені китайськими істориками, разом змогли описати руйнівні результати одного з найбільших вулканічних вивержень упродовж писаної історії: Санторін, що на сімдесят миль північніше Криту, вибухнув близько 1600 р. до нашої ери з силою у сто разів більшою, ніж відоме виверження Кракатау у 1883 році. Кліматичні наслідки Санторіну, мабуть, були одним з чинників раптового зник­нення невдовзі по тому Мінойської цивілізації, що панувала тисячу років на східному Середземномор'ї упродовж бронзового віку. (Деякі історики вважають, що зникнення мінойців послужило основою для Платонового опису загибелі за один день легендарної Атлантиди.)

Через п'ять століть, десь між 1150 та 1136 роками до нашої ери вулкан Гекла З в Ісландії викинув в атмосферу мільйони тонн пилу та каміння. Водночас, згідно із стародавнім китайським рукописом, збереженим на сухих бамбукових дощечках, «у По падав дощ із пилу». За словами іншого китайського автора, «упродовж десяти днів з неба падав дощ з попелу. Дощ був сірий». А за словами третього, «сніг пішов на шостий місяць, і той сніг був понад фут завглибшки ... морози знищили п'ять зернових культур ... волоконні культури не дозріли ... і була сильна злива». Цього разу археологи знайшли свідчення руйнівних наслідків також і в західній півкулі.

66 / Земля у рівновазі

Шотландські археологи стверджують, що саме в цей час 90% насе­лення Шотландії та Північної Англії зникло. Більше того, аналіз зразків грунту показує, що надзвичайно великі опади та холод змусили тимчасово припинити хліборобство.

Десь близько 209 р. до нашої ери сталося потужне виверження, як вважають, вулкану в Ісландії, що залишило докази глибоко в щорічних нашаруваннях снігу та льоду, що вкривають Гренландію, та на мерзлих кільцях ірландських дубів. Через два роки, за слова­ми китайського історика Сим Цяна, з незрозумілих причин «був неврожай». І ще через два роки по тому китайський історик Пан Ку написав у «Хан шу», що «великий голод» вбив більше половини населення. «Люди їли один одного». Він писав, що імператор зняв законодавчі заборони на продаж дітей. Це було тоді, коли, як свід­чать китайські «Династичні записи», у 208 р. до нашої ери «зірок не було видно три місяці».

Відоме виверження вулкану Етна на Сицилії у 41 р. до нашої ери було увічнене римськими поетами, та лише недавно історики, що вивчають нові перекладені тексти, пов'язали його з катастрофічни­ми кліматичними змінами, що уразили Китай. Пан Ку описав, як Сонце було «задимлене та невиразне» і як пропадали врожаї, а ціни на зерно підвищилися більше ніж на 1000%. Він згадує про указ, що вийшов влітку і повідомляв: «Люди важко працюють на оранці та полінні, але безрезультатно. Вони потерпають від голоду, і немає способу їх порятувати».

Як не дивно, незначні кліматичні зміни, спричинені вулканічними виверженнями, також можуть відігравати вирішальну роль в одній із основних подій нашої ери, Французькій революції. У своєму видатному дослідженні історії клімату «Часи бенкету, часи голоду» Еммануель Ле Руа Лядюрі дуже докладно описує страшні неврожаї й скруту у Франції упродовж шести років напередодні революції 1789-го року, кульмінація яких припадає на жахливу зиму 1788-89 років і один з найхолодніших травнів в історії перед штурмом Бастилії. Того року врожай винограду був «украй малим».

Виявляється, що одне з найкращих доступних повідомлень про погоду тих років належить Бенджаміну Франкліну, що з грудня 1776 року був у Франції. У травні 1784 року він писав:

Клімат і цивілізація: коротка історія /67

«Упродовж кількох літніх місяців року 1783-го, коли сонячні промені мали б найкраще зігрівати Землю в цих північних регіонах, усю Європу та частини Північної Америки огортає постійний туман. Цей туман мав стійкий характер; він був сухий, і сонячні промені, здавалося, не мали особливого впливу на його розсіювання, як це їм легко вдається з вологим туманом, що підіймається від води. Вони справді були настільки слабкими, пробиваючись крізь нього, що, сфокусовані лупою, ледве могли запалити папір. Звичайно, їх здатність нагрівати Землю влітку була надзвичайно ослабла. Тому поверхня майже замерзала. Відтак сніг на ній не танув і безперервно поповнювався. ...Можливо, зима 1783-84 років була найсуворішою за багато років».

Франклін слушно розмірковував, що «причину цього всеохопного туману ще досі не встановлено. ...Чи це була величезна кількість диму, що все продовжував влітку сочитися з Гекли в Ісландії, і того іншого вулкану [Скаптар Джокул], що піднявся з моря біля острова, і дим від якого міг поширитися різними вітрами, — досі невідомо». Він не міг знати, що на додачу до ісландських вивержень, згодом у тому ж році було зареєстровано одне з найсильніших в історії ви­вержень вулкану Асама в Японії, що найімовірніше стало основ­ною причиною незвичайної холоднечі у середині 1780-х років, неврожаїв та соціальної нестабільності напередодні Французької революції, яка різко змінила сучасний світ.

Роль клімату у формуванні людської історії є, безперечно, над­звичайно складною, і історики клімату часто обговорюють питання про те, наскільки вона визначальна. Клімат завжди взаємодіє з соціальними, політичними та економічними чинниками, що мають значний вплив на наш традиційний підхід до історії, але деякі кліматичні зрушення, вірогідно, переходять з розряду непрямих доказів до розряду надзвичайно важливих, і навіть домінуючих чинників у формуванні громадських настроїв та позицій, що пере­дують політичним змінам. Так само, як зумовлені кліматом жахливі страждання 1816-1819 років вочевидь вплинули на супутні політич­ні заворушення у Європі, спричинені кліматом страждання 1783-1789 років у Франції зіграли вирішальну роль у погіршенні полі­тичних настроїв, що й стали передумовою Французької революції. Ясно також, що кліматичні зміни були лише однією з багатьох при­чин, що вплинули на ці події. І те, що роль клімату переважно ігно-

68 / Земля у рівновазі

рувалася у традиційній історії, не означає, що його раптом треба наділяти винятковою роллю у поясненні історичних подій.

Тим не менше, вплив кліматичних змін на політичну й соціальну стабільність цивілізації потужний, і оскільки ми розглядаємо імо­вірність того, що людство зараз змінює клімат на усій планеті на порядок масштабніше і швидше, ніж будь-що з того, що відбулося в його історії, ми зробили б добре, якби простудіювали деякі з уроків, даних природою.

Крім голоду та політичних заворушень, одним з найдраматичніших наслідків зміни клімату для цивілізації стали масові міграції з од­нієї географічної місцевості до іншої. Фактично одна з найбільших міграцій в історії — та, що привела людей до Північної Америки, а згодом і до Південної — стала прямим наслідком кліматичної зміни. Упродовж останнього льодовикового періоду, приблизно 20 тис. років тому, коли величезна кількість морської води перетворилася на лід, рівень моря був на триста футів нижчим, ніж сьогодні. Великі ділянки тих частин океанського дна, які ми називаємо континен­тальним шельфом, були сушею, і неглибокі океанські протоки, як-от Берингова протока й затока Карпентерія, були натомість земля­ними мостами. Ці мости слугували міграційними маршрутами для людей, відомих тепер як аборигени в Австралії, та азійських кочів­ників, знаних тепер у Північній Америці як корінні американці, а в Південній Америці як індіанці, або корінне населення. Коли льодо­вики відступили, рівень моря близько 10 тис. років тому знову підви­щився, залишивши корінних американців та аборигенів на їхніх нових континентах. Водночас із підвищенням температури глобаль­ний клімат встановився у такому вигляді, який у загальних рисах зберігається досі.

Фактично льодовиковий період, що так суттєво вплинув на обид­ві Америки, сформував саме коріння людської цивілізації. Малюнки у печерах, перші з відомих способів графічної комунікації людей, з'явилися 17 тис. років тому, коли люди шукали захистку і тепла упродовж найгірших і найхолодніших тисячоліть.

Чергування льодовикових періодів та потепління міжльодови­кових періодів між 1 млн. і 40 тис. років тому, як вважає більшість істориків, сприяло розвитку найпростішої суспільної організації. Археологічні та антропологічні дані показують, що кожного разу,

Клімат і цивілізація: коротка історія /69

коли лід відступав, первісні народи Євразійського материка ставали численніші, а їх культура — розвинутіша.

Між 8 і 7 тис. років до нашої ери, коли переважали сприятливі кліматичні умови, а льодовики розтанули до їх теперішнього стану, територія, відома нам як Месопотамія, була місцем створення сіль­ськогосподарських надлишків. Торгівля цими надлишками, як вва­жають, стала поштовхом до винаходу грошей, перших суспільств, що зводили цегляну та кам'яну архітектуру, і розвитку широкого спектра мистецтв та ремесел. Наприклад, Єрихон, найдавніше з відомих міст, було засноване у цей період, тоді як Європа лише почала приходити до тями після льодовикового періоду.

Пізніше менші, але все ще суттєві кліматичні коливання про­довжували формувати початок складніших суспільних утворень. Деякі історики вважають, що перша поява високоорганізованих суспільств у родючих річкових долинах Тигру, Євфрату та Нілу була викликана великим кліматичним перехідним періодом близько З тис. років тому. Новий характер клімату з посухами упродовж більшої частини року та щорічними повенями змушував суспільства скупчуватися в долинах рік. Проблема зберігання та розподілу повеневих вод для зрошування, зберігання щорічних врожаїв і розподілу запасів продовольства привела до винайдення і викорис­тання багатьох основних механізмів людської цивілізації. У Біблії пересторога Йосифа фараонові готуватися до семи років скрути, що настане після семи років достатку, відображає нове усвідомлення людства своєї вразливості до змін погодних умов. У свою чергу, коли фараон призначає Йосифа, який розтлумачив екологічне значення фараонового сну, наглядати за приготуваннями до років скрути, його рішення свідчить про зазіхання людства на те, щоб передбачати коливання клімату та готуватися до них.

Та зараз стає зрозуміло, що роль клімату для розвитку людства навіть важливіша. Антропологи, біологи-дарвіністи та фахівці з проблем клімату, включаючи Елізабет С. Верба, Фредріка Е. Грайна, Річарда Г. Клайна та Девида Пілбіма, нещодавно об'єднали історію кліматичних змін з антропологічними даними й досягли нового консенсусу — упродовж останніх 6 мільйонів років сама людська еволюція формувалася під впливом кардинальних змін у характері земного клімату. Письменник-науковець Уільям К. Стівенс вказує на «величезні результати аналізу» і зазначає, що «вчені

70 / Земля у рівновазі

показують важливі ролі, які відіграють клімат і екологія у форму­ванні людської еволюції».

Основний глобальний період похолодання, що поступово нас­тавав понад 5 мільйонів років тому, збігається з появою перших людиноподібних істот, названих австралопітеками. На думку багатьох учених, їхня поява зумовлена тим, що принаймні один різновид людиноподібних мавп, які жили на деревах, пристосував­ся до зникнення свого природного лісового середовища, навчив­шись добувати харч на землі і ходити на двох ногах, залишаючи руки, якими хапався за гілки, вільними, щоб тримати та переносити їжу та предмети, що згодом ставали знаряддями.

Другий глобальний період похолодання близько 2,5 мли. років тому, сильніший і різкіший, послужив «імпульсом», чи еволюцій­ним стимулом для створення нового, досконалішого відгалуження сильних австралопітеків. Потім вони були витіснені видом Ното, що з'явився близько 100 тис. років тому, після чотирьох відносно коротких (в геологічних масштабах), але дошкульних льодовикових періодів, саме перед закінченням останнього. Цей період неймовір­ної екологічної зміни сприяв істотам з більшим розумом, потрібним для пристосування до швидко змінюваних кліматичних умов. Нові відкриття, що пов'язують появу Ното sapiens з глобальними клі­матичними змінами, розгадали одну з таємниць людської історії, віднайшовши принаймні в екологічному розумінні, відсутню ланку в історії еволюції. Тоді, 40 тис. років тому, так званий культурний вибух — винайдення знарядь праці та створення ювелірних виробів — мабуть, припадає на незвично тепле тисячоліття у Європі.

Проте в межах цієї льодовикової та міжльодовикової системи від­бувалися значні коливання. Доволі слабкі порівняно з льодови­ковими періодами або із штучними періодами потепління, про які йде мова, вони, однак, були досить помітними, щоб спричинити кардинальні наслідки для цивілізації.

Наприклад, зміна клімату, відома як субатлантичне погіршення, у 500-400 роках до нашої ери призвела до зміни розподілу вітрів і вологості, а також зниження температури по усій Європі і з нею, як вважають, до закінчення бронзового віку на півночі та до герман­ських набігів на південно-східну Європу зі Скандинавії. Менше ніж через століття македонці підкорили Грецію, в чому можна вбачати

Клімат і цивілізація: коротка історія /71

більше ніж випадкове продовження міграції у південно-східному напрямку. А вже у наступному поколінні, коли клімат в усьому світі почав теплішати, приблизно 300 р. до нашої ери Олександр Маке­донський підкорив «відомий світ» і поширив грецьку цивілізацію на все Середземномор'я та поза ним.

Саме цей період відносного потепління, що розчистив альпійські перевали, які відділяють Італію від решти Європи, збігся з про­будженням імперських амбіцій Риму. Більше того, одночасне розчищення гірських перевалів в Азії призвело до розширення Китайської цивілізації і відкриття «шовкового шляху». Приблизно 750 років по тому закінчення цього періоду потепління збіглося з останніми роками Римської імперії. До багатьох пояснень причин падіння Риму історики клімату додають раптову зміну глобального характеру клімату між 450 і 500 рр. н.е., що призвела до тривалої посухи в центральній Європі, зумовленої вимерзанням, і, вірогідно, спонукала до масових міграцій, що згодом стали відомі як набіги варварів.

В Індії XVI століття величне місто Фатепур-Сікрі мешканці покинули одразу після його зведення, коли раптова зміна у характе­рі мусонів позбавила їх води. Люди, що мали намір жити там, були змушені шукати іншого місця, лише повторюючи схему, що вже утвердилася на Індійському субконтиненті. Фактично один з перших прикладів занепаду імперії в значній мірі внаслідок кліматичних змін стався на кілька сот миль західніше від Фатепур-Сікрі якихось двадцять чотири століття раніше. Упродовж тисячоліття до 1900 р. до нашої ери велика індійська цивілізація процвітала на територіях нинішніх північно-західної Індії та Пакистану. Потім зненацька — в часи, до яких історики клімату відносять поширення холодного полярного повітря на південь в північну Канаду — характер клімату змінився, і великі міста та поселення були поховані під піщаними дюнами Раджпутанської пустелі, змушуючи людей переселятися деінде. Так само загибель Малійської цивілізації у Західній Африці у чотирнадцятому столітті — це приклад занепаду суспільства, що, на думку істориків клімату, могло бути спричинене раптовими змі­нами клімату.

Крім того, існує таємниця Мікен, розвинутої цивілізації, що походила від Мінойської культури, батьківщини царя Агамемнона з Гомерових епічних поем, яка, проіснувавши на Егейських островах

72 / Земля у рівновазі

упродовж понад двох століть, раптово зникла невдовзі після 1200 р. до н.е. Історики та археологи гадали, що було вторгнення народів з півночі, бо є дані про те, що багато мікенців утікали на південь та схід, але раптовість краху залишалася загадкою. Проте недавній аналіз клімату додав до цих даних цікаві подробиці: саме перед зникненням Мікенської цивілізації різка зміна панівного розподілу вітрів і вологості в усій Європі, на Середземномор'ї, у Північній Африці та Близькому Сході несподівано призвела до зменшення опадів, від яких Мікени завжди залежали. Новий характер клімату все ще приносив вологу із заходу, через Середземномор'я, але далі з півдня і на таких низьких висотах, що дощ випадав на західному схилі гір на краю Пелопоннеського півострова. Так у Мікенах, на східному схилі гір, почалася тривала і неослабна посуха, що зне­воднила колодязі та струмки, знищила врожаї, і, зрештою, змусила людей покинути місто.

Деякі історики клімату також вважають, що та ж сукупність змін у кліматі Середземномор'я значною мірою відповідає і за ката­строфічні повені на Угорській рівнині, що, у свою чергу, призвели до значного переселення народів бронзового віку з Балкан через Босфор. Ці масові міграції фрігійців та інших народів з території теперішньої Вірменії спричинили загибель Хетської цивілізації в Малій Азії близько 1200 р. до н.е., викликавши політично та вій­ськово руйнівні масові міграції через Кіпр, Сирію, Палестину і Єгипет, відлуння яких простежується у Старому Заповіті. Завдяки тій же міграції з Угорської рівнини інша група людей переселилися на південний захід, через гірські перевали, до Італії, де стали відомі як етруски і посіяли насіння, з якого згодом постала Римська циві­лізація.

Нові дослідження пам'яток глобального клімату у Західній півкулі можуть пролити світло на загадкові злети та падіння давньої цивілізації Майя, розквіт якої припадає приблизно на 150-300 рр. н.е., на так званому Юкатані, у південній Мексиці й Центральній Америці. З досі нез'ясованих причин, що викликають жваві супе­речки серед археологів та істориків, культура Майя раптово заги­нула близько 950 р. Майя звели фантастичні міста із складними підземними водосховищами та гігантські споруди такого розміру, як ніхто інший у тогочасному світі, зокрема складні обсерваторії, з яких астрономи вираховували точну тривалість сонячного року та

Клімат і цивілізація: коротка історія / 73

місячного циклу. Вони знали точний орбітальний шлях планети Венера і могли передбачати затемнення. їхні математики самостій­но відкрили математичну концепцію нуля. І все ж ця надзвичайно розвинута культура раптово перестала існувати. її міста були загадково покинуті незруйнованими. Несподівано припинилося виготовлення прекрасного глиняного посуду та різьблення, ство­рення пам'ятників, храмів, хронік, календарів, літературних творів; стрімко зменшилося населення офіційних центрів та провінції, — і все це за 50-100 ро'ків. Вчені висунули безліч теорій про причину цього — від братовбивчої жорстокості та суспільного занепаду до невідомого нашестя ураганів, землетрусів, виснаження земель, втра­ти води, надмірного розростання трав у савані та перенаселення.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка