Земля у рівновазі екологія І людський дух




Сторінка6/18
Дата конвертації09.09.2018
Розмір6,21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Але ніхто не припускав, що крах цивілізації Майя могла спри­чинити зміна глобального клімату. Все ж історичні документи з питань клімату Західної півкулі підказують, що у 950 р. н.є. темпе­ратура піднялася і клімат змінився; саме у час загибелі Майя, далеко на півночі, Лейф Ерікссон проплив через Лабрадорське море між новими поселеннями свого батька Еріка Рудого в Гренландії та Північній Америці і став першим європейцем, що ступив ногою на землю, яку назвав Вінленд.

Так почалася глобальна кліматична зміна, відома як середньо­вічна тепла епоха. Хоча це явище вважається європейським, воно явно схоже на зміну глобального клімату, зафіксовану у Північній Америці першими європейцями, що туди прибули. Справді, при­чиною, що спонукала їх взагалі вирушити туди, була зміна клімату. Приблизно аж до 900 р. північноатлантичні морські маршрути від Скандинавії та Ісландії до нових поселень у Гренландії були повністю вкриті кригою і непрохідні. Наприкінці теплої епохи, десь у 1300 р., температура почала спадати, і крига знову заблокувала морські шляхи. Спорадичні мандрівки до Вінленду припинилися; невдовзі кораблі вже більше не могли ходити по запаси від Гренландії назад до Ісландії. Пізніше останнє покоління поселен­ців вимерло від холоду, а подорож Лейфа Ерікссона поступилася місцем в історії плаванню південного європейця Колумба.

Але що ж сталося з кліматом на Юкатані близько 950 року? Якщо новий характер клімату уможливлював поселення у Гренландії і недовго у Північній Америці, то чи не могла внаслідок цього стати непридатною для життя цивілізації Майя Центральна Америка, коли

74 / Земля у рівновазі

флора та фауна змінилися, шкідники мігрували на північ від еква­тора, змінився режим дощів, а пекуче тропічне сонце завдавало шкоди суспільству, що розвинулося у трохи холоднішому й гостин­нішому кліматі? Це може бути принаймні частиною розгадки зник­нення Майя.

Після періоду потепління температура знову знизилася на почат­ку XIV століття, спричинивши великі проблеми у Європі та Азії. Передусім такий перехід раптово приніс хвилі вологості з Північ­ної Атлантики, що неодноразово поширювалися на Британські острови й значну частину континенту. Упродовж майже десяти років зогнивали врожаї та розливалися ріки, прирікаючи людей у Захід­ній Європі на голод, який сягнув піку у часи Великого голоду 1315-17 років. У 1315-му році Гійом де Нанжі повідомляв з Руана та Шартру про натовпи убогих, виснажених чоловіків та жінок, що моторошними процесіями йшли до церков молитися за порятунок від безжалісних дощів. «Ми бачили велику кількість осіб обох статей, не лише з близької, а й далекої місцевості, до якої цілих п'ять льє, босих, і багатьох, крім жінок, навіть цілком голих, — писав він, — зі священиками, що йшли разом із процесією до церкви Святих мучеників». Того року й наступного врожаї зернових у Європі були повністю знищені. Ле Руа Лядюрі повідомляв, що літо 1316-го року «було настільки вологим, що не було досить доброї погоди, щоб постригти овець». Повторення голоду призвело до без­прецедентної загибелі людей. Та ще гіршою була «чорна смерть», що прийшла через тридцять років.

Саме перед приходом «чорної смерті» чотири роки поганої погоди та неврожаїв зумовили повсюдне недоїдання й підвищили вразли­вість до хвороб, що викликало страх перед повторенням Великого голоду. Ці побоювання стимулювали імпорт зерна, зокрема з Малої Азії, що приніс заражених щурів спершу до Константинополя, а тоді до портів Мессіни та Марселя. Звідти вони разом з чумою, яку вони несли, лише за два роки поширилися так, що знищили третину населення Західної Європи.

Сама чума насправді виникла в Китаї, де перші смертні випадки зафіксовано у 1333 році. Рік перед тим, внаслідок тих самих глобальних кліматичних змін, що викликали безперервні дощі у Європі, незвичайно важкі зливи спричинили часті повені Жовтої ріки, які з 1327 року набували все більшого розмаху. Кульмінацією

Клімат і цивілізація: коротка історія / 75

стала найбільша повінь середніх віків у 1332 році, коли згідно з оцінками загинуло 7 мільйонів китайців.

«Майже немає сумнівів, що вода порушила природне середови­ще дикої природи, а також людських поселень, включно з тими, де були гризуни — носії чуми», — пише історик клімату Губерт Г. Ламб. Він доходить висновку: «Мабуть, невипадково, що епідемія бубон­ної чуми, яка потім поширилася у світі під назвою «чорна смерть», почалася саме в Китаї 1333 року» — наступного після великої повені року на територіях, де розкладалася маса людських трупів.

Одне з найважливіших та найкраще задокументованих коливань клімату відоме як малий льодовиковий період (1550—1850 рр.), позначений суттєвими суспільними змінами в усій Європі. Люди проводили більше часу в закритих приміщеннях, гріючись біля камінів, що несподівано стали дуже популярними, й частково завдяки цьому розвинулися нові системи суспільних відносин. Пожвавішав обмін ідеями в галузі науки. Нового змісту в мистец­тві набули ідеали романтизму, а також концепція особистості у політиці. Щоправда, на відкритому повітрі нові кліматичні реалії для декого у Північній Європі були досить суворими.

Уявіть собі подив у місті Абердін в Шотландії у 1690 року, коли на ріці Дон з'явився ескімос у своєму каяку. Міграція європейців у напрямку Гренландії вже давно дійшла свого логічного кінця, але тепер природне середовище, сприятливе для ескімосів, простягало­ся на південь аж до островів Оркней та північної Шотландії.

Шотландці, опинившись перед занепадом рибного промислу і неврожаями, часто потерпали від голоду та стали покидати свою батьківщину. До 1691 року 100 тис. шотландців, десята частина усього населення, оселилися у близькій до Шотландії частині Ірлан­дії, в Ольстері (відомій тепер як Північна Ірландія), витіснивши та виселивши корінних ірландців, і тим самим привели в рух маховик величезних проблем та жорстокості, яка триває і понині.

Після шотландської міграції населення Ірландії в цілому про­довжувало збільшуватись. Історики загалом погоджуються, що Ірландія стала місцем соціальних і політичних безпорядків; пану­вання Англії супроводжувалося багатьма немудрими рішеннями, серед яких рішення короля Джеймса VI сприяти переселенню шотландців було лише першим. Архаїчні правила землеволодіння

76 / Земля у рівновазі

допомогли увічнити бідність, яка, у свою чергу, заохочувала ранні шлюби та подальший приріст населення. Між 1779 та 1841 роками кількість населення зросла на 172%, що, за оцінкою Дізраелі, зро­било Ірландію найбільш густонаселеною територією Європи. Фатальне рішення покладатися майже виключно на єдину харчову культуру — картоплю — як засіб існування створило грунт для жахливої трагедії, відомої як Великий картопляний голод.

Коли малий льодовиковий період наближався до кінця, середня температура трохи підвищилася, створивши достатньо вологі і теплі умови, що сприяли картопляній хворобі. Сучасні лабораторні дослідження показують, що специфічна хвороба картоплі, яка вразила Ірландію, Phytophthora infestans вимагає для свого розвитку щонайменше дванадцятьох годин відносної вологості 90%, тем­ператури від 10 градусів Цельсія і вище та води на картопляному листі ще принаймні упродовж чотирьох годин. Імовірність збігу таких умов була значно меншою упродовж малого льодовикового періоду, коли залежність Ірландії від картоплі тільки починалася; в середині 1840-х років умови для поширення картопляної хвороби поліпшилися внаслідок потепління.

Картопляна хвороба, вірогідно, виникла у новому сорті картоп­лі з Перу; вперше вона з'явилася 1843 року на північному сході Сполучених Штатів і наступного року у Фландрії. До літа 1845-го року спори поширилися до Ірландії. За спогадами ірландців, та зима була найтеплішою; весна також була тепла, і в червні температура піднялася у середньому на три-чотири градуси вище за середню упродовж століття температуру. В цілому те літо було другим най-теплішим у XIX столітті. На додачу до всього було 64 дні дощу у липні, серпні та вересні, причому тільки в серпні — 24.

Картопляна хвороба жорстоко вдарила по єдиній сільсько­господарській культурі, завдяки якій Ірландія жила і без якої гинула. Упродовж кількох наступних років понад мільйон людей вмерли від голоду та хвороб, пов'язаних із недоїданням. Страхітливі роз­повіді тих, хто вижив, дають певне уявлення про те, що таке голод. У грудні 1846-го року батько двох маленьких дітей в окрузі Корк вмер з голоду (мати вмерла раніше). Як свідчать документи слід­ства, «про його смерть дізналися лише тоді, коли двоє діток при­шкандибали до села Скал. Вони плакали від голоду і скаржилися, що їхній батько не говорив з ними чотири дні; вони сказали, що їхній

Клімат і цивілізація: коротка історія /77

батько був «холодний як кам'яна плита». Інші тіла, щодо яких було розпочато розслідування, належали матері та дитині, що вмерли з голоду раніше. їх останки обгризли щурі».

Тодішнє газетне повідомлення наводило типові свідчення оче­видців: «В капустяному городі я побачив тіла Кейт Бері та двох її дітей, трохи прикритих землею, її руки і ноги були цілком оголені, тіло повністю з'їдене собаками, шкіра і волосся з голови лежали за кілька ярдів від черепа; вперше глянувши на це, я подумав, що то частина кінського хвоста... Я не можу цього коментувати, але хочу запитати: ми живемо на території Великобританії?»

Практика вирощування єдиної культури замість багатьох рос­лин на великій території відома як монокультура. Проблема такої практики — вразливість до хвороб рослин або стійкого шкідника, що раптово знищує усю культуру. Ця вразливість ще вища, коли вирощується один сорт певної культури. Ірландці вирішили по­кластися на один сорт картоплі як єдине джерело продовольства, сорт, що давав максимальний врожай у кліматичних умовах, що переважали упродовж попередніх 300 років. Історія картопляного голоду — це урок про те, як штучна зміна наших стосунків з при­родою, як-от монокультура, яка не враховує примх клімату, може вплинути на здатність суспільства себе прогодувати. Вона також показує, як стрімке потепління може призвести до катастрофи.

В історії такі кліматичні трагедії, як та, що спричинила картопля­ний голод, призвели до масової міграції людей до багатших країн, особливо до Сполучених Штатів. Трьома десятиліттями раніше велика нестача харчів 1816-17 рр. також стимулювала міграційний потік не лише з Європи до США, але й, з огляду на те, що зміна клімату відчувалася й поза межами Європи, всередині самих США. Наприклад, історичні дані про міграцію на захід від штату Мен показують, що після «незвично холодних та несприятливих» весен 1816 та 1817 років жахливий страх перед голодом дав «свіжий імпульс зачаруванню еміграцією. Сотні людей, що мали домівки, продали їх за безцінь і, не гаячи часу, поспішили геть до далекої країни». Статистика підтверджує зв'язок між міграцією з Мену та незвичними кліматичними режимами, зумовленими у 1816-17 роках діяльністю вулкану Тамбора: вона показує, що, як тільки незвичний кліматичний режим дійшов кінця (коли вулканічний пил осів з

78 / Земля у рівновазі

атмосфери), у 1818-му році, у Мені поновився природний приріст населення. Подібний випадок задокументовано у Нью-Гемпширі, Вермонті, штатах Коннектикут і Кароліні. Один з очевидців писав, що «відбувалася своєрідна панічна втеча ... упродовж літа 1817-го року».

Мабуть, найбільшою в американській історії вимушеною мігра­цією був масовий виїзд зі штатів Канзас, Оклахома, Техас, частково з Нью-Мексико, Колорадо, Небраски та інших рівнинних штатів на початку 1930-х років, які називають роками Даст-Боул (Dust Bowl; дослівно «Миска Пилюки», назва посушливих районів на заході США Ред.). Як і Великий картопляний голод, Даст-Боул став наслід­ком немудрого землекористування, яке підвищило вразливість певної території та її населення до несподіваних кліматичних змін. Упродовж 1920-х років відбулася революція у сільському госпо­дарстві штатів Високих Рівнин. Механізація означала створення трактора, комбайна, оборотного плуга та вантажівки. Це, у свою чергу, привело до «великої оранки» наприкінці 1920-х років. Сільськогосподарські експерти помилково вважали, що повторне переорювання землі аж до стану однорідності і пухкості сприятиме кращому засвоєнню та утримуванню дощової води. Агрономічні дослідження, зосереджені на різних способах підвищеного погли­нання води, зовсім не брали до уваги проблему вітряної ерозії, що стала значно серйознішою загрозою саме внаслідок цих суттєвих змін в обробітку землі.

Упродовж кількох років збирали рекордні врожаї, а ранніми ознаками вітряної ерозії нехтували. Навіть коли землю залишали під паром, її продовжували орати для того, щоб викоренити бур'яни і водночас сприяти поглинанню вологи і тим самим забезпечити хороший старт для майбутньої сівби.

Осінь 1930-го року та весна і літо 1931-го року принесли затяжні дощі і труднощі, але і рекордні врожаї. Після сухої зими, у березні 1932 року, почали дути сильні вітри і частково зняли верхній шар грунту. Весняні дощі були спорадичні і недостатні, а потім раннім літом, перериваючи посуху, що робила те літо в цілому незвично сухим, повінь від сильних злив розмила грунт. Осінь видалася дуже сухою, і з настанням зими багато полів було покинуто.

У січні 1933-го року почалася велика пилова буря, що час від часу повторювалася упродовж чотирьох років, руйнуючи врожаї,

Клімат і цивілізація: коротка історія / 79

сповнюючи людей відчаєм і змушуючи багатьох переселятися у Каліфорнію або йти назад, на схід. У 1934 році міністр внутрішніх справ Гарольд Айкс порадив людям Оклахоми просто покинути свої домівки. Лише на 15% землі між Техасом та Оклахомою того року люди збирали врожай.

Ті, хто залишився, а таких була більшість, також потерпали. У штаті Колорадо редактор газети «Мортон каунті фармер» навесні 1935-го року писав:

«Зі своїх вікон ми не бачимо нічого, крім пилу, кожного разу, як стискаємо наші зуби (чи, може, вставлені або запасні), ми відчуваємо пил в нашому роті; мої вуха ним переповнені так, що нічого не чути годинами, ніс забитий так, що жодний запах не відчувається, не можу ходити, бо черевики заповнені, але не моїми ногами ... ми переживали і переживаємо пилову бурю. Упродовж двох днів справжнього життя не було. Все вкрилося пилюкою — трохи з Олд-Мексико, з Техасу, з Колорадо чи звідки там ще... Земля виглядає суха і безплідна — у всіх запилені обличчя, навіть кредитори навряд чи нас упізнають. Але виходу немає — навіть з нашого парадного входу. Ми живемо в землянці і тепер сповзаємо сходами вниз. Вистрибувати з вікна — це просто насолода, коли звикнете».

Було організовано лікарні швидкої допомоги для лікування численних хворих з «пиловою пневмонією», сукупністю бронхі­альних та інших респіраторних захворювань, спричинених і усклад­нених постійним вдиханням пилюки. Пил і курява від тривалих бур заполонили все аж до Атлантичного океану. Лише у 1937 році умови остаточно стабілізувалися.

Ясна річ, історія кліматичних змін — це водночас історія при­стосування людей до них. Наприклад, упродовж продовольчої кризи 1816-17 років значно зміцніли бюрократичні, адміністративні тен­денції сучасної держави. Фактично у кожній європейській країні центральні уряди організовували і розподіляли обмежені продо­вольчі ресурси, також імпортували нові запаси продовольства з Одеси, Константинополя, Александрії та Америки. Вперше було організовано масштабні громадські роботи, передусім для створен­ня робочих місць, з надією запобігти масовим безпорядкам та продовольчим страйкам, що супроводжували продовольчу кризу.

80 / Земля у рівновазі

У 1930-х роках посуха в Даст-Боул належала до цілої низки руйнівних соціальних та економічних проблем, що призвели до навіть ще складнішого варіанта адміністративної держави, «Нового курсу» Франкліна Рузвельта.

Усі ці зміни кліматичних режимів відбувалися під час температур­них коливань на 1-2 градуси за Цельсієм. Але сьогодні, в кінці XX століття, ми спостерігаємо зміну глобальних температур у три-чотири рази більшу, що спричинює зміну кліматичних режимів, яка, очевидно, матиме величезний вплив на глобальну цивілізацію. Серед найдраматичніших наслідків, якщо спиратися на історичний дос­від, будуть масові міграції людей з територій, де цивілізація зруй­нована, до інших країв, де вони сподіватимуться знайти засоби для виживання і кращий спосіб життя — однак з непередбачуваними наслідками для обох територій.

Упродовж наступних двох десятиліть близько 10 млн. мешканців Бангладеш втратять свої домівки та засоби існування внаслідок підняття рівня моря, зумовленого глобальним потеплінням. Куди вони підуть? Кого витіснять? До яких політичних конфліктів це приз­веде? І це лише один приклад. За деякими передбаченнями, невдовзі після того, як цього лиха зазнає Бангладеш, майже 60% нинішнього населення Флориди, можливо, доведеться переселити. Куди воно подасться?

Флорида вже пережила одну з найбільших екологічно зумовле­них міграцій цього століття: за останні десять років з Гаїті до Сполу­чених Штатів емігрувало приблизно 1 млн. людей — і не тільки через політичні утиски, але і внаслідок наймасштабнішого у світі винищення лісів та ерозії грунтів, що унеможливили ведення там натурального господарства. Хоча деякі з гаїтян пристосувалися до нових умов, більшість так і не змогла цього зробити, і всі дуже потер­пали через довгу небезпечну подорож та невідоме майбутнє.

Сер Кріспін Тікейл, провідний британський дипломат і захисник довкілля, у доповіді Королівському товариству в Лондоні 1989 року зазначив, що «у низовинних берегових районах вздовж великих світових річкових систем спостерігається значна концентрація людей. Близько третини людства живе в межах шістдесяти кіломет­рів від берегової лінії. Підняття середнього рівня моря лише на 25 сантиметрів матиме суттєві наслідки... породить проблему такого

Клімат і цивілізація: коротка історія /81

масштабу, з якою ніхто ніколи не стикався... Збільшення кількості біженців фактично з усіх країн кине чорну довгу тінь на людську цивілізацію».

У розвинутому світі ми тепер можемо врятувати більшість людей від страждань, хвороб, голоду і вимушеної міграції, які колись давно часто виникали внаслідок порушення рівноваги глобального клімату та супутніх коливань погодних режимів, від яких залежала крихка людська цивілізація. Але ми рятуємо себе за допомогою спалювання щораз більшої кількості органічного палива і створен­ня усе більшої концентрації С02. А оскільки ми продовжуємо запов­нювати кожну мислиму нішу довкілля, крихкість нашої власної цивілізації стає все очевиднішою. Крім того, із приростом населення земної кулі наша еластичність до кліматичних змін зменшується. У всякому разі зміни клімату, що ми породжуємо тепер внаслідок впливу на глобальну атмосферу, очевидно, перевищать, скажімо, ті, що породили велику продовольчу кризу 1816-19 років, або ті, що підготували сцену для «чорної смерті».

Упродовж життя одного покоління ми опинились перед небезпе­кою зміни складу глобальної атмосфери значно драматичнішої, ніж це спромігся зробити будь-який вулкан за всю історію, і її наслідки можуть зберігатися упродовж прийдешніх століть. Глобальні темпе­ратурні зміни, за які ми несемо відповідальність, мабуть, уп'ятеро більші за коливання, викликані, наприклад, малим льодовиковим періодом або глобальною кліматичною зміною, що призвела до Великого голоду 1315-17 років.

З огляду на те, що висока інтенсивність ультрафіолетового випро­мінювання ослаблює імунну систему людини, особливо в тропіках, а вибухоподібне зростання населення та урбанізація продовжують підривати традиційні типи культури, сотні мільйонів людей можуть стати ще більш сприйнятливими до хвороб, коли із зміною клімату мігрують популяції шкідників, бактерій та вірусів.

Наше дедалі агресивніше втручання у природний світ й, отже, шкода екологічним системам Землі ослабили еластичність глобаль­ного довкілля і створили загрозу його здатності зберігати рівновагу.

А як реагуватиме світ? Під час ірландського картопляного голоду сліпа відданість політиці невтручання в економіку разом з холод­ною байдужістю до страждань, антиірландським расизмом і анти-католицьким фанатизмом зробили свій внесок у трагічну нездатність

82 / Земля у рівновазі

Великобританії до гуманної реакції. З урахуванням досягнутого відтоді прогресу важко собі уявити, що з таким жахом могли би змиритися сьогодні. Проте в середньому кількість дітей, що вми­рають з голоду щодня у сучасному світі, більше ніж у сорок разів перевищує середню кількість тих, що вмирали щодня в розпал голоду в Ірландії. Картини того, що відбувається на наших очах, настіль­ки ж страхітливі, як і повідомлення 1846-го року. Сліпа відданість політиці невтручання в економіку, політична недолугість всередині країн, що потерпають, параліч, викликаний навіть найменшими залишками расизму, і свавільна сліпота «заперечення» сприяють продовженню нашого власного великого голоду в теперішній час. Зовсім не було б дивно почути слова очевидця з Ефіопії чи Судану, що вторять вигуку свідка жертв того голоду: «Чи ми живемо на тій же планеті, де є Сполучені Штати, Європа і Японія?»

Дійсно, сучасний кліматичний аналіз остаточно показує, що знач­не поширення голоду на тих територіях Африки, що включають Ефіопію, Судан та Сомалі, збігається з різким порушенням режиму опадів. «Спостерігалася невелика тенденція збільшення опадів до 1950-х років, коли, після відносно вологого періоду, їхня кількість [у Північній Африці та на Середньому Сході] рішуче пішла на спад», спад, що тривав та прогресував останні сорок років, супровод­жуваний одночасним «суттєвим збільшенням кількості опадів [у Європі]». Так доповідала група дослідників у часопису «Сайєнс» 1987 року після того, як було зібрано величезний масив кліматич­них вимірювань, що охоплювали півтора століття і виявили значні порушення у режимах розподілу опадів за останні десятиліття. Їхнє дослідження показало, що постійне зменшення дощів у Північній Африці та на Середньому Сході супроводжувалося їхнім відпо­відним збільшенням у Європі.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка