Земля у рівновазі екологія І людський дух




Сторінка8/18
Дата конвертації09.09.2018
Розмір6,21 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18
***

Якщо перша стратегічна загроза для глобальної водної системи — це перерозподіл запасів прісної води, то друга і, мабуть, найширше усвідомлена, — це підвищення рівнів моря і втрата низинних при­бережних територій по всьому світу. Оскільки третина людства живе в межах шістдесяти кілометрів від берегової лінії, кількість біженців, що, імовірно, може виникнути, буде безпрецедентною.

Хоча рівень моря у різні геологічні періоди зростав і спадав, ніколи і ніде зміна не була настільки стрімкою, як очікувана тепер у результаті глобального потепління. Якщо проекції, що зараз роб­ляться вченими, виявляться точними, такі країни як Бангладеш, Індія, Єгипет, Гамбія, Індонезія, Мозамбік, Пакистан, Сенегал, Сурінам, Таїланд і Китай, не згадуючи вже острівні країни, такі як Мальдиви і Вануату (колишні Нові Гебриди), будуть спустошені. Більше того, експерти зазначають, що від несприятливих наслідків потерпатиме кожна прибережна країна. Аналогічно Нідерландам, що зуміли стри­мати Північне море за допомогою складної мережі дамб, що дорого коштувала, деякі багаті країни будуть більш спроможні, ніж інші, дати раду наслідкам зростання рівня моря та стрімко змінюваним режимам водозабезпеченості. Але бідні країни, що зазнають найбіль­шого ризику, вірогідно, безпомічно спостерігатимуть, як мільйони їх громадян стають біженцями, переходячи кордони багатших країн.

Глобальне потепління підвищує рівень моря у кілька способів. Наслідками підвищення середніх температур може стати танення льодовиків, опускання в океани криги з льодової шапки Антарктиди і Гренландії, а також теплове розширення об'єму моря при потеплінні його води.

Танення морської криги, чи тієї, що покриває Північний Льодо­витий океан, чи айсбергів у Північній Атлантиці, не вплине на рівень моря, оскільки їх маса вже заміщає тотожну кількість морської води (так само, як кубик льоду в склянці, танучи, не змінює рівня води). Але кубик льоду, складений поверх інших, з масою, що лежить на них, а не плаває у воді, танучи, підніме рівень води, яка може перели­тися через край. Так само підвищується рівень моря, коли тане лід

110/ Земля у рівновазі

на суші. Переважна більшість льоду на Землі міститься в Антарктиді поверх земляного масиву або — як у випадку велетенського Захід­ного Антарктичного льодового щита — поверх кількох островів. Цей масивний льодовий щит, як вважають, розколовся і сповз в океан у Міжльодовиковий період потепління 125 тис. років тому, підняв­ши рівень моря на двадцять три фути. Вчені схилялися до думки про малу вірогідність повторення тієї катастрофи протягом найближчих 200-300 років, але у 1991 році один з провідних експертів із Західної Антарктиди доктор Роберт Біндшадлер з НАСА засвідчив перед моїм підкомітетом, що для нього було несподіванкою виявити, що нові проби з дна льодового щита зараз демонструють динамічні і небез­печні зміни. В результаті він «вкоротив» свою попередню оцінку того, наскільки скоро цей льодовий щит розколеться у разі подаль­шого зростання глобальних температур.

Більшість решти льоду у світі також лежить поверх суші — у Гренландії, де міститься другий у світі за величиною льодовий щит, що відіграє важливу роль у кліматичному балансі Північної півкулі, а також у гірських льодовиках по всьому світу. Двоє провідних експертів з льодовиків, Лонні та Елен Томпсон з Полярного дослід­ницького центру Бірд в Університеті штату Огайо, на початку 1992 року повідомили, що усі гірські льодовики на середніх та низьких широтах зараз тануть і відступають — деякі доволі стрімко — і що дані з криги, яка міститься у цих льодовиках, показують, що останні 50 років були значно тепліші, ніж будь-який з 50-літніх періодів за останні 12 тисяч років. Один знак на підтвердження правдивості цього з'явився у 1991 році, коли в Альпах було знайдено «чотири-тисячолітнього чоловіка»; він був несподівано знайдений, коли лід відступив — вперше, відколи він помер.

Результуючим впливом усього потепління і танення є постійне зростання рівня моря з нинішнім темпом майже в один дюйм на десять років, з вторинними наслідками на зразок проникнення солоної води у прісноводні водоносні пласти на прибережних територіях і втрати прибережних заболочених територій. Я досліджував одну таку тери­торію у Луїзіані у 1989 році, Бею Джеан Лафітт (заболочений рукав річки на півдні США Ред.), де на одній з найбільш продуктивних у США ділянок для розплоду солону воду океану, що піднімається, від прісної води відділяє смужка землі не більше ніж два фути заввишки та п'ять футів завширшки. Чергова штормова хвиля може

Якщо джерело висихає /111

змести перешкоду і зруйнувати прісноводну екосистему рукава річки. Поєднання штормів та підвищення рівня морів призвело до постійно прогресуючої ерозії фактично на усіх берегових територіях. У деяких берегових містах, таких як Маямі, прісноводний водо­носний пласт, на який місто покладається як на джерело питної води, фактично плаває на солоній воді, відтак підняття морів штовхнуло б рівень води вгору, і в деяких випадках — на поверхню. Як зазна­чено у недавньому дослідженні проблем підняття морських рівнів, здійсненому Волдвоч Інститутом (Worldwatch Institute; Інститут всесвітнього спостереження Ред.), Бангкок, Новий Орлеан, Тайбей і Венеція належать до числа великих міст, перед якими постали ці проблеми. Інші великі міста, такі як Шанхай, Калькутта, Дакка, Ханой і Карачі, розташовані на низовинних берегах рік, належатимуть до числа густонаселених територій, що будуть затоп­лені першими. Потеплілі океани, за словами вчених, також, імовірно, призведуть до зростання середньої сили ураганів, оскільки глибина і ступінь тепла верхнього шару океану є єдиним найважливішим чинником, що визначає швидкість ураганних вітрів. Потужніші і частіші шторми, що надходитимуть на сушу з океану, у свою чергу, посилять шкоду від підняття рівня моря, адже саме під час лютуван­ня шторму море просувається з узбережжя найдалі вглиб суші.

Третя стратегічна загроза для водної системи Землі полягає в масо­вих змінах у режимах землекористування, особливо — поширеному вирубуванні лісів. Знищення лісів може вплинути на гідрологічний цикл (природну систему водного розподілу) на даній території настільки ж, як зникнення великого внутрішнього моря. У лісах Землі зберігається більше води, — особливо у тропічних вологих лісах, — ніж у її озерах. Ліси самостійно утворюють дощові хмари, почасти через випаровування-потінняЁ (потіння листя — рослинний відпо­відник людського поту, додайте сюди випаровування з поверхонь на зразок широкого листя). Дійсно, майже одразу після випадання дощу на вологий ліс, густий туман починає плинути назад у небо, підвищуючи і вологість повітря, і вірогідність випадання дощу у напрямку за вітром. Ліси можуть також притягувати дощ, вироб­ляючи гази, що звуться терпенами, і незначну кількість сполуки під назвою диметилсульфід, які здіймаються в атмосферу у формі газу, зазнають окислення і перетворюються на аерозоль часток сульфату,

112/ Земля у рівновазі

що далі слугують крихітними «зернятками», довкола яких форму­ються крапельки дощової води — так само, як перлина формується довкола крихітної піщинки чи зернятка скорлупи в устриці.

І хоч треба ще чимало дізнатися про симбіоз між лісами та дощо­вими хмарами, нам відомо, що коли ліси знищуються, дощів врешті- решт зменшується і вони приносять менше вологи. За іронією, сильні дощі продовжують певний час випадати там, де був ліс, вимиваючи грунт, не захищений більше наметом дерев й не утримуваний коре­невою системою. Прилеглі території іноді затоплюються стоками, що їх раніше зазвичай всмоктував ліс, і сусідні річки часто заму-люються грунтом, що поступово засмічує їх. Відтак ріки міліють, їх здатність дренувати повеневі води сповільнюється, і затоплювання вздовж берегів стає ще гіршим.

Один з трагічних прикладів втрати лісів, а згодом і води, знахо­димо в Ефіопії. За останні сорок років кількість її території під лісом зменшилася з 40% до 1%. Одночасно кількість дощових опадів знизилася до позначки, коли країна стала стрімко перетворюватися на пустку. Наслідки тривалої посухи, що виникла в результаті цього, поєднавшись із некомпетентністю уряду країни, вилилися в епічну трагедію: голод, громадянська війна і економічне сум'яття спусто­шили давню і колись горду націю.

У Південній Америці деякі люди тепер бояться, що безперервне масове випалювання амазонського вологого лісу перерве гідроло­гічний цикл, що через басейн Амазонки несе дощові опади на захід, у напрямку Перу, Еквадору, Колумбії та Болівії, призводячи до майбутніх посух у регіонах з вирубаними лісами.

Четверта стратегічна загроза глобальній водній системі — це забруд­нення водних ресурсів в усьому світі хімічними забруднювачами, що виробляються промисловою цивілізацією. На відміну від гло­бальної атмосфери, що є єдиним гігантським резервуаром повітря, яке постійно і цілковито перемішується в однорідну суміш, глоба­льна водна система складається з множини великих водоймищ і запасів, що не завжди повністю перемішуються з рештою води на Землі. Оскільки молекули вільно обертаються в глобальній атмо­сфері, забруднювачі на зразок хлорфторвуглеців, що розпадаються на атоми хлору, можуть стати повсюдними в атмосфері Землі. Але у випадку глобального водопостачання це не так.

Якщо джерело висихає /113

Однак безліч небезпечних забруднювачів стали надзвичайно поширеними у багатьох водних ресурсах світу. Наприклад, радіо­активні частки, що залишилися після вибухів ядерної зброї за Прог­рамою атмосферних випробувань широко знаходяться у більшості світових вод, хоча переважно у дуже малих кількостях. Ці частки ще не становлять стратегічної загрози, але кілька забруднювачів, що були широко розосереджені на деяких територіях, як РСВ та DDT, можуть бути екологічно небезпечні навіть у мізерних кіль­костях. Відомий російський захисник довкілля Алєксєй Яблоков виявив, що деякі потужні пестициди навіть у надзвичайно низьких концентраціях можуть спричинити зміни в поведінці тварин. Він зазначає, наприклад, що «пестицид за назвою севін, [що] навіть у безмежно малій концентрації — однієї мільярдної — може змінити поведінку великих косяків риби: їхній рух стає нескоординованим. Ця токсична концентрація створює хімічний фон у нашій біосфері».

Нафтові плями — один із забруднювачів, найбільш видимих як в океанах, так і у віддалених від моря річкових системах. Особливо великі плями, на зразок тієї, що утворилася з нафти, навмисно вили­тої Саддамом Хусейном до Перської затоки або недбало розлитої «Ексон Валдез» у затоці Принц Уільям Саунд, привертають нашу увагу, але значно численніші менші плями, непомічені, щороку завдають океанам, імовірно, більшої сукупної шкоди. Жак Кусто, дослідник океанів, стверджує, що забруднення в океанах зараз пошкодило надтонку мембрану на океанській поверхні, що зветься ньюстон, яка відіграє вирішальну роль у стабільному забезпеченні поживою найкрихітніших морських організмів, фітопланктону, з якого, фактично, складається ньюстон і який дає початок ланцюж­ку живлення. Наслідки цього ушкодження ще невідомі, але фіто­планктон відіграє суттєву роль в екології океану і у взаємодії океану та атмосфери. Забруднення також складає серйозну загрозу іншій живій системі в океані — кораловим рифам, що також допомагають підтримувати екологічну стабільність.

Глобальна водна система, як і глобальна атмосфера, має природні механізми, за допомогою яких вона регулярно самоочищається від забруднювачів. Але швидкість, з якою відбувається самоочищення різних водних резервуарів, дуже відрізняється. Води неспокійних і відкритих резервуарів, на зразок сильно забрудненого Північного моря, роблять обіг швидко і під час цього можуть бути частково

114/ Земля у рівновазі

очищені. Але обіг вод повільних, переважно закритих морів, озер і водоносних пластів дуже повільний — наприклад, Балтійське море оновлюється лише раз на вісімдесят років. У результаті, забруд­нення, скинуте до Балтійського моря царями, й досі змішується із велетенськими кількостями токсичних речовин, скинутих туди після захоплення влади більшовиками, і залишатиметься ще довго після їхнього недавнього повалення. Аналогічно швидкоплинні ріки доволі швидко змивають більшість забруднювачів вниз течією, тоді як деякі великі підземні водоносні пласти проходять за рік лише кількадесят футів, і коли забруднювачі потрапляють у ці водоймища, їх майже неможливо видалити.

В індустріальному світі за останні роки здійснено суттєвий прог­рес у напрямку очищення води. Наприклад, у Сполучених Штатах Закон про чисту воду 1972 року дозволив помітно знизити забруд­нення. Двадцять п'ять років тому ріка Кияхога у Клівленді була настільки забруднена, що дійсно навіть загорілася. Сьогодні, все ще забруднена, вона більше не є вогненебезпечною. У колишньому Радянському Союзі, де фактично не здійснено ніякого прогресу, ріки все ще загораються. У липні 1989 року в Україні селянин на ім'я Василь Примка збирав гриби і, проходячи повз річку Норен, кинув у неї недопалок цигарки. Річка вибухнула полум'ям і горіла п'ять годин, передусім внаслідок недавно вилитої нафтової плями. У Східній Європі забруднення води настільки ж серйозне: ріка Вісла у Польщі містить стільки отруйних і їдких забруднювачів, які течуть у напрямку Гданська, що значна??? частина її води не може бути вико­ристана навіть для охолодження фабричних машин.

У Західній Європі, як і в Сполучених Штатах, певний прогрес здійснено внаслідок енергійних громадських протестів, особливо стосовно таких обурливих інцидентів, як масовий вилив у 1986 році однією компанією токсичних металів, барвників та добрив у Рейн і смертоносний вилив гербіциду іншою компанією. Так само у питній воді Лондона більше немає глистів, як це було тридцять років тому. Також і в Японії жахливі наслідки викиду у воду ртуті в Мінамата, зворушливо показані на фотографіях В.Юджин Сміт, допомогли прискорити прийняття жорсткіших стандартів стосовно забруднення води.

Проте, в цілому, забруднення глобальних водних ресурсів постій­но зростало і катастрофічно погіршувалося. Незважаючи на прог-

Якщо джерело висихає /115

рес, досягнутий в індустріальному світі, залишається чимало проблем — від високих концентрацій свинцю в питній воді деяких міст до узвичаєної практики у більшості старіших американських міст змі­шувати дощові стоки з каналізаційними стічними водами кожного разу після сильного дощу, що призводить до їх вимушеного пропуску в обхід устаткування для обробки та очистки стічних вод, яке не може впоратися з їх зрослим сукупним об'ємом, внаслідок чого необ-роблені стічні води разом з дощовою водою скидаються у струмки, ріки та океан. Згідно з дослідженням Агентства із захисту довкілля, майже половина усіх американських рік, озер та струмків все ще ушкоджені або перебувають під загрозою забруднення.

Однак у «третьому світі» результати забруднення води найбільш гостро і трагічно відчутні у формі високого рівня смертності від холери, тифу, дизентерії і проносу — як вірусного, так і бактеріо­логічного походження. Понад 1,7 мільярда людей не мають належ­ного постачання безпечною питною водою. Понад 3 млрд. людей не забезпечені необхідною санітарією і зазнають ризику забруднення своєї питної води. В Індії, наприклад, 114 містечок і міст скидають людські відходи та інші необроблені стічні води прямо в Ганг.

В Перу епідемія холери у 1991 році була прикладом схожого явища, що стає все більш звичним в усьому «третьому світі». Згідно з дослідженням Програми з довкілля Організації Об'єднаних Націй, «з кожних п'яти загальних (звичайних) хвороб у країнах, що розви­ваються, чотири зумовлені або брудною водою, або браком санітарії; хвороби, що передаються з водою, зумовлюють в середньому двад­цять п'ять тисяч смертей на день у «третьому світі». Більше того, промислові відходи, що часто регулюються і відслідковуються у розвинутому світі, загалом перебувають у слаборозвинутих країнах у більш нерозважливому управлінні, що нехтує небезпекою. Ці кра­їни фактично прагнуть досягти Фаустової угоди з підприємствами-забруднювачами, що самі іноді прагнуть переміститися із країн, де контроль жорсткіший. Наприклад, Нова ріка, яка, протікаючи з північної Мексики до південної Каліфорнії, впадає до Тихого оке­ану, загалом розцінюється як найбільш забруднена ріка у Північній Америці, внаслідок слабкого дотримання стандартів у сфері захисту довкілля в Мексиці.

Тиск, що породжений стрімким зростанням населення, особливо у «третьому світі», представляє п'яту основну стратегічну загрозу

116/ Земля у рівновазі

глобальній водній системі. У багатьох частинах світу грунтові води видобуваються з водоносних пластів з інтенсивністю, що значно перевищує спроможність природи знову наповнити їх. Та оскільки ці підземні водойми перебувають поза нашим полем зору, вони залишаються і поза нашими думками, — доти, поки не починають висихати або поки земля над ними не починає опускатися або осідати. Дельта ріки Сакраменто у Каліфорнії, що постачає половиною води систему каналів, відому як Акведук Каліфорнії, осідає зі швидкістю понад три дюйми щороку, можливо тому, що отримує меншу кіль­кість осадочних відкладень. В результаті ця територія, яку вже зму­шені були захистити мережею дамб від затоплення океаном, стає значно більш вразливою до землетрусів, звичних у зоні землетрусів, що знаходиться поруч. Водоносний пласт Огаллала у штатах Висо­ких Рівнин виснажується настільки швидко, що багато тисяч сіль­ськогосподарських робочих місць невдовзі опиняться під загрозою. А поруч, у штаті Айова, переповнені нітратами сільськогосподарські стоки отруїли так багато водойм, що землеробські території стали менш життєздатними у сухі періоди. У 1989 році для постачання запасів води упродовж посухи була викликана Національна гвардія Айови.

У Мехіко рівень води в головному водоносному пласті зараз щороку спадає на цілих одинадцять футів, а у Пекіні щороку рівень води падає на цілих шість з половиною футів. Сектор Газа, рідне місце для 750 тис. палестинців, за оцінкою Зема Ішаї, ізраїльського спеціального уповноваженого з проблем води, стоїть перед водною «катастрофою». Єгипет, де 55 млн. людей покладаються на Ніл як на майже єдине джерело питної води, через тридцять п'ять років, за скромними підрахунками, матиме населення щонайменше 100 млн. людей. А Ніл і далі матиме води не більше, ніж тоді, коли Мойсей був знайдений у комишах — фактично, він матиме її менше, оскіль­ки Ефіопія і Судан розташовані вище за течією і темпи зростання їх населення навіть вищі.

У більшості світу тиск на водну систему, породжений зростанням населення, також посилюється внаслідок зростання використання води на душу населення. Однією з основних причин цього є дедалі більше використання води на зрошування у сфері землеробства для того, щоб прогодувати населення, яке зростає. З усієї прісної води, що використовується у світі людьми, майже три чверті (73%) йде на

Якщо джерело висихає /117

зрошування. Прикро те, що три п'ятих усіх зрошувальних вод витрачається марно внаслідок неефективних та шкідливих для довкілля технологій. Багато великих дамб, таких як Асуанська дамба у Єгипті, незважаючи на великі сподівання при їх побудові, призве­ли до зворотного впливу на гідрологічну систему довкола них: руйнування цінних екологічних ніш, переривання потоку підземних водоносних пластів і серйозне порушення рівноваги поживних речовин і осадочних порід.

Але з-поміж усіх видів діяльності цивілізації, що стають на перешкоді природним системам водного розподілу, зрошування — найбільш повсюдна та найбільш потужна. Тільки у цьому столітті кількість зрошуваних фермерських угідь у світі зросла на 500%. При правильному застосуванні зрошування надзвичайно ефективне для збільшення сільськогосподарської продуктивності. Скажімо, незважаючи на те, що зрошується лише 15% світових фермерських угідь, саме з цих земель отримується 33% обсягу світових зернових культур. Однак, на жаль, значна частина світу покладається на метод іригації, що називається зрошування за допомогою відкритих іригаційних траншей, який внаслідок випаровування та просочу­вання крізь траншеї, що переважно не обкладені зсередини, не лише призводить до втрати 70-80% води, але й може призвести до нако­пичення великої кількості солі на зрошуваних територіях. Цей процес — засолення — відбувається в результаті того, що солі стають більш концентрованими після того, як рідина, в якій вони містяться, змен­шується в кількості внаслідок її випаровування. У країнах, що застосовують цей метод, велетенські, колись продуктивні території були покинуті внаслідок накопичення солі. Прикладом є регіон Аральського моря у колишньому Радянському Союзі: пролітаючи над ним у маленькому літаку, я помітив спочатку сяючу білість полів, що виглядали так, наче були обприскані за допомогою гігантського соляного шейкера.

Зрошування за допомогою відкритих іригаційних траншей також зазвичай призводить до підтоплення «кореневої зони» безпосеред­ньо під поверхнею, що, як це не парадоксально, позбавляє рослини кисню і затримує їх ріст. Сандра Постел, авторитет у галузі іригації з Волдвоч Інституту, каже, що, окрім регіону Аральського моря, — інші території, жорстоко уражені засоленням, — це Афганістан, Туреччина, басейни рік Тигру і Євфрату у Сирії та Іраку, 20 млн.

118/ Земля у рівновазі

гектарів в Індії (на додаток до тих 7 млн., що вимушено покинуті внаслідок засолення), 7 млн. гектарів у Китаї і 3,2 млн. гектарів у Пакистані. У Єгипті 50% орних земель, за деякою оцінкою, внас­лідок засолення мають знижений врожай; ця проблема також серйозна і в Мексиці.

Іноді режими зрошування провокують політичні суперечки, коли споживачі води вище за течією розтринькують більше своєї частки, таким чином позбавляючи відповідних можливостей споживачів нижче за течією. Прагнення продуктивно використовувати доступну воду, безперечно, настільки ж давнє, як і саме зрошування. У XII столітті Паракрама Баху І, король Шрі-Ланки, сказав: «Не можна дозволити жодній краплині, що впала на землю, йти до моря, не послуживши людям». На жаль, оскільки населення різних країн про­довжує зростати, потреба у воді може породити конфлікт, адже багато різних народів і місцевих громад покладають необгрунтовані вимоги на водні джерела.

У Каліфорнії мешканці Лос-Анджелеса живуть у самому кінці масштабної водорозподільчої системи — з більш вологої півночі до сухішого півдня. Упродовж тривалої посухи 1991 року вони поста­вили під сумнів справедливість того, що відносно невелика група фермерів використовує переважну більшість води у штаті з насе­ленням 32 млн. чоловік. Цей наростаючий диспут мало чим відріз­няється від конфлікту між штатом Колорадо та його сусідами нижче за течією, що почувалися позбавленими води, яка в іншому разі стікала би з водних басейнів у Колорадо. Становище так званих хвостовиків — місцевих громад, що дислокуються значно нижче від головних водозборів у системі водорозподілу, — ускладнюється, особливо там, де населення зростає найшвидше. Ці суперечки та інші, схоже, у Сполучених Штатах будуть вирішені через політич­ний діалог та правові баталії, хоча наше закорінене припущення, що прісна вода безплатна й доступна у необмежених кількостях, вже похитнулося. Наше раптове усвідомлення потреби обрахунку економічної вартості води і точного обліку її використання інтер­претується зараз як ознака майбутньої її нестачі.

Проте на деяких нестабільних територіях світу ці конфлікти дов­кола води можуть не знайти вирішення мирним шляхом і можуть призводити до війни. У 1989 році я разом із фахівцем з проблем води Джойсом Старром брав участь у спонсорстві низки міжнародних

Якщо джерело висихає /119

зустрічей з дослідження можливих засобів запобігання таким кон­фліктам. Упродовж кризи у Перській затоці 1990-91 років було відкрите обговорення, чи може Туреччина відсікти потік Тигру до Іраку, застосувавши такий метод, як зброю у війні. А Ірак намагався забруднити трубопроводи, якими питна вода надходить до заводів-опріснювачів у Саудівській Аравії, виливши до затоки величезну нафтову пляму. Надію вселяє те, що Ізраїль та Йорданія, незважаючи на політичні проблеми, які дуже важко розв'язати, намагаються таки віднайти засоби уникнути конфлікту навколо води ріки Йордан, що можливий, оскільки в обох країнах населення продовжує стрімко зростати. Тимчасом такий самий конфлікт постає між Індією та Банг­ладеш.

Якщо зміна глобального клімату змінить схему розподілу води, до якої країни так ретельно і болісно пристосовані, ці геополітичні суперечки довкола водного питання значно загостряться. Вартість пристосування зрошувальних систем до нових кліматичних режимів може порушити фінансову стабільність, особливо в країнах, що вже настільки навантажені борговими зобов'язаннями, що їм навіть складно дозволити собі витрати на освіту і навчання, аби забезпечити належне функціонування діючих систем. Боргові зобов'язання при­мушують чимало з цих країн вирубувати рештки своїх лісів задля твердої валюти, яку вони можуть отримати від продажу деревини та вирощування товарних культур на звільненій від лісів землі, внас­лідок чого дефіцит води в цих країнах зростатиме й далі.

Дехто сподівається, що заводи-опріснювачі можуть колись стати досить дешевими, щоб забезпечувати водою бідні країни, які потре­бують її найбільше, але ці технології, як і схеми заарканення айс­бергів та перетягування їх з полярних регіонів до густонаселених тропіків, навряд чи вирішать первинну проблему внаслідок необ­хідних для цього велетенських витрат енергії — і С02.

Натомість нам потрібно заарканити наш власний здоровий глузд. Дощі приносять нам дерева і квіти; посухи приносять у світ зяючі тріщини. Озера і ріки підтримують нас; вони течуть судинами Землі і далі до наших власних. Але ми повинні потурбуватися про те, щоб дозволити їм витікати назад такими ж чистими, якими вони прийшли, а не отруювати і марнувати їх, не думаючи про майбутнє.

6

На глибині шкіри

Поверхня Землі — це, у певному сенсі, її шкіра, тонка, але критично важлива оболонка, яка захищає решту планети, що міститься все­редині. Значно більше, ніж просто межа, вона складним чином взає­модіє з леткою атмосферою вгорі та сирою землею внизу. Можливо складно уявити собі, що поверхня — це критична компонента еколо­гічної рівноваги, але в дійсності здоров'я земної поверхні життєво важливе для здоров'я глобального довкілля в цілому.

Використовуючи як аналогію нашу шкіру, ми можемо бути здиво­вані, коли анатоми описують її як найбільший орган нашого тіла; наша шкіра здається насамперед просто межею нашого фізичного єства і надто тонкою та худою, аби кваліфікуватися як щось на­стільки складне, як орган. Та все ж вона постійно самооновлюється та відіграє комплексну роль у захисті нас від шкоди, якої б ми в іншому разі зазнавали від навколишнього світу; без неї навіть повітря роз'їдало б наші сирі нутрощі.

Так само і земна поверхня — хоч і здається несуттєвим шаром грунту та скель, лісу та пустелі, снігу та льоду, води та живих істот — слугує життєво важливою захисною шкірою. Безпосередньо під поверхнею корені витягують з грунту поживні речовини і при цьому міцно утримують його на місці, дозволяючи грунту поглинати воло­гу та запобігаючи тому, щоб вітер і дощ вимивали його до моря. На самій поверхні її фізичні характеристики визначають, скільки світ­ла поглинається чи відбивається, і таким чином беруть участь у визначенні стосунків між планетою та Сонцем.

Частини Землі, вкриті лісами, відіграють вирішальну роль в підтримуванні її здатності поглинати вуглекислий газ (С02) з атмо­сфери і є істотними у стабілізації глобальної кліматичної рівноваги.

На глибині шкіри /121

Як ми бачили у попередній главіЁ, ліси відіграють життєво важливу роль у регулюванні гідрологічного циклу. Вони також усталюють і зберігають грунт, здійснюють кругообіг поживних речовин через опадання листя і насіння (і, зрештою, через стовбури, коли дерева вмирають), забезпечують найбільш поживне природне середовище проживання живих видів серед усіх частин суші на земній поверхні. В результаті, коли ми зчищаємо ліси, то руйнуємо ці вкрай необхідні природні середовища разом із живими видами, від них залежними. Суперечки довкола руйнації та втрати заболочених земель, що також слугують незамінимими природними середовищами для несу­мірного числа живих видів, підживлюються тим самим занепокоєн­ням, що багато вразливих видів скоро зникнуть разом із заболоченими землями.

Найнебезпечніша форма винищення лісів — це руйнування во­логих лісів, особливо тропічних, що зосереджені довкола екватора. Вони — найважливіші джерела біологічної різноманітності на Землі і найбільш вразливі екосистеми, що зараз потерпають від наслідків нашого рішучого втручання. Справді, не менше як половина живих видів на Землі — деякі експерти стверджують, що понад 90% живих видів, — знайшли свою домівку у тропічних вологих лісах й не можуть вижити у будь-якому іншому місці. З цієї причини більшість біологів вважає, що стрімке руйнування тропічних вологих лісів і безповоротна втрата живих видів разом з ними, — це найсерйозніша шкода сучасній природі. Якщо деякі інші ушкодження, завдані нами глобальній екологічній системі, можуть загоїтися упродовж сотні чи тисячі років, то повне винищення стількох живих видів за одну мить у масштабі геологічного часу — це страшна рана в цілісному плетиві життя на Землі, і така тривала, що, за оцінками вчених, її лікування потребувало б 100 мільйонів років.

Екосистеми тропічних вологих лісів та лісів помірної кліматичної зони цілком різні. Звичайні листяні ліси повністю розташовані на територіях, що пережили кілька Льодовикових періодів, довгі часові відрізки, впродовж яких велетенські, заввишки з милю, льодові щи­ти пройшли північними широтами і поширилися довкола гірських ланцюгів від північних і південних Анд до Альп і Піренеїв, Гімалаїв та Паміру, тоді як менші льодові щити розійшлися у всі боки від гір у Центрально-Східній Африці, Південній Австралії й Новій Зеландії. Ці велетенські льодовики періодично стирали з поверхні ліси на

122 / Земля у рівновазі

високих широтах та, оскільки шкребли сушу, також перемелювали величезну кількість гірської породи і закладали багаті мінерали у грунт. Унаслідок цього ліси помірної зони зазвичай зберігають 95% своїх поживних речовин у грунті і лише якихось 5% — у самому лісі, що дозволяє їм доволі швидко відновлюватися.

Характер тропічних вологих лісів цілком протилежний. Льодові щити їх майже не торкнулися, і їхнє фантастичне рослинне і тва­ринне розмаїття, очевидно, виникло у процесі безперервної спільної еволюції мільйонів видів упродовж десятків мільйонів років. Але вологі ліси, як правило, укорінюються у тонких, бідних на поживні речовини грунтах: за відсутності перемішування та удобрення льо­довиками у грунтах знайдено лише 5% поживних речовин, а при­близно 95% — у самих лісах. (Амазонка — це особливий випадок. У 1990 році вчені відкрили, що вона регулярно поливається удоб­рювальними мінералами, що переносяться через Атлантику високими західними потоками вітру разом з піском, здійнятим із дюн Сахари. Незвичний «вітряний димар» високо над Амазонкою, здається, стягує цей пісок з вітряного потоку на лісовий грунт з інтенсивністю близь­ко 100 фунтів на акр щороку.) Тому недивно, що в той час, як ліси помірної зони підтримують у доброму стані певний набір флори і фауни, у вологих лісах життя буяє незліченною кількістю видів, що наче вириваються із кожного кутика та щілини.

У світі залишилося три великих ділянки вологого лісу: Амазон­
ський вологий ліс, на сьогодні найбільший; вологий ліс у Цент­
ральній Африці, у Заїрі та довколишніх країнах; вологий ліс у
Південній Азії, що зараз зосереджений головно у Папуа—Новій
Гвінеї, Малайзії та Індонезії. Інші важливі рештки вологих лісів
розташовані у Центральній Америці, вздовж бразильського Атлан­
тичного узбережжя, вздовж південного краю тієї частини Африки,
яка межує із Сахарою, на східному узбережжі Мадагаскару, част­
ково на Індійському субконтиненті та Індокитайському півострові,
на Філіппінах і північно-східному краї Австралії. Ще менші його
залишки можна знайти на островах від Пуерто-Ріко до Гаваїв та
Шрі-Ланки.

Усюди вологі ліси перебувають в облозі. Їх випалюють для очи­щення землі під пасовиська; зрізають ланцюговими пилами на деревину; затоплюють дамбами ГЕС для вироблення енергії. Вони зникають з лиця Землі зі швидкістю півтора акра на секунду, вдень

На глибині шкіри /123

і вночі, щодня, цілорічно. І із багатьох причин руйнування тропічних вологих лісів набирає швидкості: стрімке зростання населення тропічних країн призводить до збільшення потреби в додатковій території; нестача палива для приблизно 1 мільярда людей на великих територіях «третього світу» спонукає багатьох до плюнд­рування довколишніх лісів; зростання боргів країн, що розви­ваються, промисловому світу спонукає до експлуатації усіх наявних природних ресурсів у короткотермінових зусиллях заробити тверду валюту; масштабні, нерідко хибно скеровані, проекти розвитку, непридатні для тропічних країн, відкривають цивілізованому світові колись недоступні велетенські території; скотарство з його ненасит­ною потребою в очищених пасовиськах щороку продовжує розши­рюватися. Список причин довгий і складний, але суть цього процесу проста: у щоденній битві між дедалі більшою, завжди ненажерли­вою цивілізацією і прадавньою екосистемою, екосистема страшен­но програє. Так само й корінні культури, що залежать від лісів. Зникають разом з деревами та живими видами й останні рештки давніх суспільств — за оцінками, це 50 мільйонів членів племен, що все ще живуть у тропічних вологих лісах, — культури яких у деяких випадках збереглися без суттєвих змін ще з часів кам'яного віку.

За нинішнього темпу вирубки лісів усі тропічні вологі ліси част­ково відійдуть у небуття протягом наступного століття. Якщо ми дозволимо таку руйнацію, світ втратить найбагатшу на планеті скарбницю генетичної інформації, і разом з нею — можливі ліки від багатьох недуг, від яких ми потерпаємо. Адже сотні важливих ліків широкого вжитку отримані з рослин та тварин тропічних лісів. Коли президент Рейган боровся за життя, якому загрожувала куля його потенційного вбивці, одним з найважливіших засобів стабілізації його стану було лікування кров'яного тиску з використанням амазонської кущової гадюки.

Над більшістю унікальних видів вологих лісів нависла неминуча небезпека частково тому, що їх нікому обстоювати. Для контрасту згадаємо про недавню полеміку з приводу тису, лісового виду помірної зони, один сорт якого зараз росте лише на Тихоокеанському північному заході. Тихоокеанський тис можуть зрубати і переробити для виготовлення сильного хімічного препарата — таксолу, яким обіцяють виліковувати деякі форми раку легень, молочної залози та яєчників у пацієнтів, що в іншому разі скоро померли б. Здається,

124 / Земля у рівновазі

легко зробити такий вибір — пожертвувати деревом заради люд­ського життя. Але це доти, поки не дізнаєшся, що для лікування кожного пацієнта треба зрізати три дерева, що лише старші за сто років дерева містять у своїй корі потрібний хімікат і що на Землі залишилося зовсім небагато цього тису. Несподівано ми стикаємося з деякими важкими запитаннями. Наскільки важливо взяти до уваги медичні потреби майбутніх поколінь? Чи мають право сучасники вирубати всі ці дерева, щоб продовжити життя кільком з нас, навіть якщо це означає, що ця унікальна форма життя зникне назавжди і унеможливить порятунок людей у майбутньому? Повідомлення про тис та його особливі властивості викликали здорове обговорення, але хто обговорюватиме втрату унікальних видів вологого лісу? Вченим ще далеко навіть до ідентифікації усіх цих видів рослин і тварин у вологих лісах, тим більше до відкриття їх можливого застосування у медицині, землеробстві тощо. Руйнуючи щороку величезні простори вологих лісів, ми також руйнуємо тисячі видів, що можуть мати таку ж цінність, як і підданий небезпеці тис.

Немає методу оцінки цінності для майбутніх поколінь ресурсу настільки багатого і складного, як вологий ліс. Але Хосе Луцен-бергер, міністр довкілля Бразилії, цей метод застосовує, коли гово­рить про вирубування вологого лісу і його продаж за теперішньої вартості його деревини, яка часто використовується для одноразо­вих паличок для їжі та дешевих меблів. Це, як він каже, «схоже на виставляння на аукціон Мони Лізи для повної кімнати хлопчиків-чистильщиків взуття: багато потенційних учасників торгів, як ті, що належать до майбутніх поколінь, не зможуть запропонувати свою ціну».

Після того, як вологі ліси підуть у небуття, тонкий шар грунту, з якого вони виросли як гігантські живі собори, раптом оголиться і стане дивовижно вразливим до дощу та вітру. Згідно з дослідженням Вейдбріджського екологічного центру у Великій Британії, вчені, що працюють в африканській країні Кот-д'Івуар поблизу Сахари ретельно занотовували неймовірну різницю у темпах ерозії до і після вирубки лісів. Навіть на крутих схилах заміряна швидкість ґрунтової ерозії землі під лісом не перевищувала 0,03 тонни на гектар щороку. Але як тільки земля була очищена, швидкість зростала до 90 тонн на гектар. Наприклад, Індія, за оцінками, зараз втрачає 6 млрд. тонн верхнього шару грунту щороку передусім внаслідок вирубки лісів.

На глибині шкіри /125

Знищення лісів також завдає шкоди гідрологічному циклу, зумов­люючи різке зниження кількості опадів на територіях, де колись ріс ліс, і у прилеглих районах за вітром. Як правило, спершу настають повені й ґрунтова ерозія, а потім — різке зниження кількості опадів.

У деяких країнах вирубка лісів супроводжується також емігра­цією людей, спершу до будь-якої прилеглої території, де цикл руй­нації повторюється, а тоді і через державні кордони. Ця вимушена міграція може стати терміновим сигналом північним промисловим країнам. У Західній півкулі, наприклад, вирубка лісів відбулася на Гаїті — можливо, така ж масштабна, як і репресії режиму Дювальє, що призвели до несподіваного прибуття на південний схід Сполу­чених Штатів 1 млн. гаїтян.

Проте розвинуті країни мають власні проблеми з винищуванням лісів. Забруднення повітря спустошило європейські ліси, як-от улюб­лений у Німеччині Чорний ліс. Вмирання лісу — назва, що її німці придумали для поширеного явища, ще гіршого у дуже забрудненій Східній Європі. І у Сполучених Штатах, особливо у регіонах з великою лісозаготівлею, як-от Тихоокеанський північний захід та Аляска, відбувається промислове вторгнення у великі ділянки лісу помірної зони, такого для нас важливого. Статистичні дані про ліси також можуть бути оманливими: хоча Сполучені Штати, як і кілька інших розвинутих країн, сьогодні мають справді більше землі під лісом, ніж сто років тому, чимало велетенських земельних ділянок, що були «скошені» і наново висаджені, перетворилися з розмаїття твердої деревини листяних порід на ліси монокультури м'якої хвой­ної деревини, що не підтримує тваринних і рослинних видів, які колись почувалися захищеними в лісі. У державних лісах по всій країні будуються дороги для лісозаготівлі, аби полегшити ще інтен-сивнішу лісозаготівлю і навіть тотальну вирубку дерев на дер­жавних землях за контрактами, що вимагають продажу дерев за ціна­ми, значно нижчими від ринкової. Ця величезна дотація за рахунок платника податків на вирубку державних лісів призводить до бюд­жетного дефіциту і до екологічної трагедії.

Частково саме тому багато людей стало на захист плямистої сови — виду, що перебуває під загрозою у штатах Орегон та Вашингтон. Я допомагав у веденні успішної боротьби проти скасування заходів охорони плямистої сови. Під час жвавих дебатів у Сенаті стало ясно, що проблема не лише в плямистій сові, а в самому старому лісі.

126 / Земля у рівновазі

Плямиста сова — це так званий основний вид, зникнення якого означатиме втрату усієї екосистеми і багатьох інших залежних від неї видів. Іронія долі в тому, що якби ті, хто бажає продовжувати лісозаготівлю, перемогли, то все одно втратили б роботу одразу ж як тільки решта 10% лісу була вирубана. Єдина проблема полягала в тому, чи вони поміняють роботу до чи після того, як лісу вже не буде.

У тропіках і в' помірних зонах ліси — це єдиний найважливіший елемент зміцнення поверхні земної суші, що служить захистом від гірших наслідків кризи довкілля, особливо тих, які пов'язані з гло­бальним потеплінням. Однак і місцеві та регіональні проблеми роблять свій внесок у стратегічні загрози, викликані руйнуванням довкілля. Скажімо, зараз ліси поглинають величезну кількість С02, але цього не буде, коли вони зникнуть. Так само теперішнє повсюдне випалювання тропічних лісів щороку додає в атмосферу величезну кількість С02, а оголений лісовий грунт стає новим суттєвим джерелом метану, іншого важливого парникового газу. Фактично вмирання лісів схоже на зникнення гігантського «наріжного каменя» природи: надто багато залежить від їхнього здоров'я, і якщо їх дощенту вирубають і випалять, майбутнє людського роду опиниться у небезпеці.

Проте зникнення лісів — не єдиний наш клопіт. Проблеми розши­рення пустелі, ґрунтової ерозії, виродження і зараження пестици­дами ріллі, руйнування як заболочених, так і посушливих земель, й, отже, втрата природних середовищ — усе це різні аспекти система­тичного процесу, яким ми загрожуємо Землі.

Відвідувачів узбережжя штату Мен іноді вражає те, як потужно пройшлися льодовики по тій скелястій землі, але їхня сила не йде у порівняння з наслідками всесвітнього спустошення земної поверхні всією промисловою цивілізацією. Адже деякі дослідники стверд­жують, що зараз ми так нещадно експлуатуємо поверхню Землі, що фактично споживаємо — прямо чи опосередковано — 40% чистої енергії фотосинтезу, яка отримується завдяки освітленню нашої планети Сонцем. Можна радіти з такого ефективного використання сонячної енергії, але, правду кажучи, воно занадто ефективне; наші потреби тепер неузгоджені з потребами решти земної поверхні. І в багатьох місцях катастрофа досягає великих масштабів.

На глибині шкіри /127

Найбільша після винищення лісів проблема для земної поверхні — це неправильне використання посушливих земель, особливо на межі пустель, у спосіб, що часто прискорює наступ пустелі; цей про­цес дістав назву опустелювання. Хоча наступ пустель, як правило, хвилеподібний — два кроки вперед, один крок назад, останні деся­тиліття позначені суттєвим загальним зростанням площі земель, захоплених пустелею. На деяких територіях пустелі просуваються майже так само стрімко, як колись сушею просувалися льодовики. На їхній межі зубожілі і щораз численніші кочові народи збирають дрова і випасають свої худющі стада кіз, овець і корів, які витоло­чують землю, що спричиняє подальше просування пустелі, особливо у роки нестачі дощів.

Наприклад, у Мавританії упродовж 1980-х років наступ пустелі став настільки стрімким, що житла та господарства були поховані під піщаними дюнами, які в деякі роки котилися на південь із швид­кістю кілька кілометрів на рік. Хоча Сахара регулярно розши­рюється і скорочується, за останнє півстоліття її розширення значно перевершило скорочення. Тепер унаслідок спекотних, посушливих років велика Сахара, найбільший піщаний простір, просувається до Європи, передусім в Іспанію та Італію. (Європейці не вважають це північним краєм Сахари, але фотографії із супутників показують, що це саме так.) Незалежно від цього у 1990 році Європейське Співтовариство асигнувало 8,8 млрд. доларів на боротьбу з нас­тупом пустелі. Крім того, перша пустеля у Східній Європі нині з'явилася у Кавказькому регіоні Радянського Союзу частково внас­лідок безпрецедентного витолочування пасовищ велетенськими стадами овець, приховуваними від Москви доти, доки фотографії, зроблені супутниками, не показали їх здивованим головним плану­вальникам у Кремлі.

Довгострокові зміни клімату, що зумовлюють тривалу посуху в усій географічній зоні, можуть призвести до спустошення. Варто зауважити, що 6 тис. років тому за умов кліматичної рівноваги, коли постійно надходило багато вологи на північну половину Афри­ки, рогата худоба випасалася усюди на землі, яку тепер називаємо Сахарою.

Посушливі землі, що покривають 18% території суші у країнах, що розвиваються (в Африці — 25%), зазнають найбільшої небезпеки від наступу пустелі. Хоча густота населення, як правило, трохи

128 / Земля у рівновазі

менша на таких землях, там живе понад 300 млн. людей, і чисельність населення швидко зростає. Відповідно, зростає і тиск на землю — обробіток землі, випасання худоби і вирубування дерев на паливо неухильно веде до спустошення величезних територій. Згідно з результатами спільного дослідження Світового інституту ресурсів, Міжнародного інституту довкілля і розвитку і Програми з довкілля Організації Об'єднаних Націй, посушливі регіони «третього світу» наближаються до стану гострої кризи: за оцінками, 60% сухих орних земель і 80% сухих природних пасовищ тепер швидко втрачають свою продуктивність внаслідок надмірного використання.

Дослідження Амаду Мамаду, агроекономіста в Нігерії, передають це занепокоєння. Амаду описує Сахель, територію, що простягається зі сходу на захід через Африку, від Червоного моря до Атлантичного океану, як «межу поділу між великою африканською пустелею Сахарою та тропічними вологими зонами ... з тендітною і нестійкою екосистемою, де лише відповідний рослинний покрив може підтри­мувати родючість грунтів завдяки кругообігу поживних речовин». Він зазначає, що Сахель — це мережа «помітно безводних екосистем, де періоди посух, колись спорадичних, тепер виникають через усе коротші проміжки часу». Схожий процес тепер спостерігається у Центральній Америці, де посушливі землі становлять 28% поверхні, і на просторах Південної Америки і Центральної Азії, де населення також стрімко зростає.

Ще один різновид землі, особливо вразливий до занепадання, розташований на гористих територіях країн, що розвиваються. І там приріст населення чинить тиск на слабкий, але життєво важливий рослинний покрив, що тисячоліттями захищав тонкий шар грунту від ерозії. Поглинання рослинністю дощової води особливо важливе для цих земель, оскільки їхні стоки можуть стрімко нарощувати силу та швидкість, якщо рухатимуться безперешкодно вниз довгими крутими схилами, прориваючи глибокі рівчаки і знімаючи нестій­кий грунт. Як і на посушливих землях, густота населення на цих вторинних територіях, як правило, трохи менша, ніж в інших регіо­нах. Однак вибуховий приріст населення всюди в слаборозвинутому світі штовхає все більше людей на ці менш родючі землі, які, у свою чергу, стають дуже вразливими до ерозії. Найбільшої шкоди завдано країнам поблизу Гімалаїв — Непалу, Бутану, Тибету, частинам території Індії, включно з Сіккімом та Кашміром. Ці гірські землі,

На глибині шкіри /129

що пишаються найбільшою природною красою на Землі, тепер спустошуються, щоб негайно задовольнити потреби одного поко­ління. Наслідки цього спустошення далекосяжні. Гігантські ріки, що витікають з Гімалаїв, під час танення снігу та злив наповнюються мулом і неспроможні нести своїми річищами ту кількість води, яку колись легко переносили до Бенгальської затоки і до Південно-Китайського моря. Без ефективного осушування, яке діяло раніше, ці території зараз, як і слід було очікувати, вразливі до страшенних повеней, на зразок тієї, що лише недавно забрала у Бангладеш сотні тисяч життів.

Але руйнація земної поверхні навряд чи обмежується «третім світом». Адже тут, у Сполучених Штатах, родючість навіть деяких наших найкращих земель постійно зазнає шкоди від тих, хто не має жодних сумнівів у своїй правоті щодо максимізації короткостро­кових вигод за рахунок відмови від довгострокового сталого зем­лекористування. Деградація орних земель набуває різних форм. Неправильне зрошування, наприклад, разом з поганим дренажем зумовлює принаймні три проблеми. Перша — підтоплення кореневої системи, що фактично руйнує її здатність «дихати». Часто підтоп­лення супроводжується засоленням, коли випаровування поливної води залишає по собі на поверхні та довкола коренів потенційно смертельні солі. (Надмірні концентрації солі поступово утворилися на понад 30% потенційно орних земель світу.) Третя проблема — підлужування, що закупорює «пори» грунту внаслідок хімічної реакції, що спричинюється накопиченням специфічних натрієвих солей, характерних для деяких поливних вод, і перешкоджає росту зернових культур або зовсім його зупиняє. Інші проблеми — кількох з них я торкнуся у наступній главі — ведуть до подальшого висна­ження життєво важливих поживних речовин і спричинюють постійне зниження родючості.

На щастя, є й кілька хороших новин. Землі, що були у спустоше­ному стані, часто відкривають гарні можливості для відновлення довкілля у спосіб, що не лише спиняє руйнування, але й дає йому зворотний хід і веде до відновлення родючості землі. Зокрема, програми відновлення лісів стають однією з найприйнятніших і най­ефективніших стратегій видалення з довкілля вуглекислого газу, зупинення ґрунтової ерозії і відродження природного середовища для живих видів. Так само такі проблеми, як засолення, також

130 / Земля у рівновазі

можуть відступити завдяки відповідним методам (як-от крапельне зрошування) і повсякчасній турботі.

Але ключ до зупинення руйнації і започаткування процесу від­новлення і одужання — у кардинальній зміні позицій та в усуненні постійного тиску, що спричинюється приростом населення, жадіб­ністю, недалекоглядністю і неправильно скерованим розвитком.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка