Зміст краєзнавчо-пошукової роботи з учнями




Скачати 173,24 Kb.
Дата конвертації26.10.2017
Розмір173,24 Kb.
ЗМІСТ КРАЄЗНАВЧО-ПОШУКОВОЇ РОБОТИ З УЧНЯМИ

Усі знання з краєзнавства можна умовно розподілити по наступних концентах (колах):

1. Мій дім. Мій родовід.

2. Рідна школа, її історія і традиції.

3. Село (місто): минуле, сьогодення, перспективи розвитку.

4. Історія району.

5. Історія області, край.

Можливі і інші теми – конценти.

Вчителю та учням необхідно розуміти необхідність єдності усіх п’яти згаданих вище концентів, «прозорість» їхніх мет, можливість і необхідність постійно систематичного переходу з одного кола знань в інше, важливість і доцільність постійного зв’язку близько з далеким, повернення від далекого до близького.

Наприклад, вивчивши ІІ світову війну, учні розглядають її вплив на область, район, село(місто) і, нарешті, свою сім’ю. Або вивчаючи родовід своєї сім’ї, учень пов’язує її з історією свого села, міста, району, області, країни. Такий принцип організації пізнавальної діяльності учнів називають принципом маятника.

Предметом історичного краєзнавства можуть бути суспільні процеси в краї, будь яка людина, сама звичайна, головне щоб матеріал був конкретний і допомагав подолати безликість історичних фактів. При цьому слід уникати помилок, серед яких вивчення лише етносу найбільш численного на певній території, або вивчення лише знаменитих земляків, які за походженням українці, без будь якої згадки про тих, хто не будучи етнічним українцем творив історію красно.

Необхідність вивчати також історію культури свого краю, релігійні вірування, історію різних конфесій.

Цікавими предметами для вивчення можуть бути різні соціальні групи і спільноти, громадські організації та об’єднання тощо.

При побудові змісту краєзнавчої освіти важливо керуватися певними принципами, серед яких:

1. Принцип діалектичного взаємо зв’язку вітчизняної всесвітньої історії.

2. Принцип інтегративності. Краєзнавство дає учням цілісне уявлення про людину, яка проживає на певній території. Інтегративність полягає в тому, що для уроків беруться дані і археології, і географії, і етнографії, і економіки, і літератури, і історії.

3. Принцип полікультурної толерантності.

4. Антропологічний принцип. Людина, історія її духовного і практичного досвіду є центром вивчення краєзнавства, а політична і економічна історія розглядаються лише як умови розвитку людини.

5. Принцип практичної спрямованості курсу краєзнавства.

Цей принцип вимагає розробляти зміст, орієнтуючись на історичну педагогічну реальність, враховувати наявні методи, закономірності, принципи і можливості навчання в цілому.

Виходячи з цих принципів можна скласти схему «Зміст краєзнавства в школі», яка включатиме в себе такі складові:

· економічні і політичні взаємовідносини;

· людина в історії;

· історія культури етносів регіону;

· географія подій;

· хронологія подій тощо.

Найбільш місткою категорією, яка дозволяє розкрити всі сторони життєдіяльності краю є «спадщина», яка включає в себе сукупність пам’яток природи, історії, культури, розташоване в межах певної території.

Місця збереження і трансляції духовних цінностей (бібліотеки, музеї, театри).

Умовно можна виділити наступні групи пам’яток:

· Пам’ятки природи, які визначають певні особливості розвитку краю, надають неповторності вигляду села, міста, краю, впливають на деякі умови життя людей. Серед них – пам’ятки природи, які збереглись в первісному вигляді, і природно-культурні пам’ятки, створені руками людей.

· Пам’ятки історії і культури, які розкривають різноманітні сторони життєдіяльності людей в різні історичні періоди. Пам’ятки історії і культури можна умовно поділити на рухомі і нерухомі. Рухомі – це музейні експонати, архівні матеріали, писемні джерела. Нерухомі – це будівлі і споруди.

Однією з проблем вивчення в школі минулого рідного краю, України і світу в цілому є різностороння неоднозначна оцінка події і явищ минулого, справ, вчинків і діяльності людей , суспільних груп, організацій, державних установ і структур. Її необхідно давати з наукових позицій, з позиції правди і моральності, з врахуванням особливостей епохи, яка розглядається, ідеалів, традицій і цінностей, які поділяли люди того часу.

Організовуючи роботу з історичного краєзнавства важливо пам’ятати загальні положення: безконфліктної історії не існує. Минуле нашої Батьківщини неоднозначне, складне, в ньому поєднались перемоги і невдачі, героїчне і трагічне, великі надії і великі розчарування. Тому не варто ідеалізувати минуле, зображуючи його в рожевому світлі. Необхідні: правда про факти, події, осіб, документально аргументований виклад подій.
ФОРМИ І МЕТОДИ КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ З УЧНЯМИ.

Існує три напрямки роботи з учнями :

- навчальний (урок, факультативне заняття);

- позаурочний ( заняття в краєзнавчих гуртках, групах);

- позашкільний ( центри туризму і відпочинку, будинки дитячої та юнацької творчості,центри естетичного виховання).

Працюючи за цими напрямками ,учитель має можливість використовувати велику кількість форм і методів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів

Вивчення краєзнавчого матеріалу можливе на уроках основного курсу історії України. Регіональний матеріал в даному випадку використовується як частина уроку з історії України або як самостійний урок з історії краю в рамках навчального плану.

При використанні краєзнавчого матеріалу на уроці необхідно уникати двох крайностей:

- коли історія краю домінує над історією України;

- коли на історію рідного краю учитель взагалі не залишає часу

Існує декілька прийомів включення краєзнавчого матеріалу в урок:

1. краєзнавчий вступ до уроку або до одного з питань уроку;

2. краєзнавча конкретизація;

3. краєзнавче доповнення окремих питань;

4. краєзнавчий матеріал є основою для вивчення теми або окремих питань уроку

Перш ніж використовувати місцевий історичний матеріал в навчальному процесі, необхідно визначити його місце, зв’язки і співвідношення з загальноісторичним матеріалом. В залежності від змісту краєзнавчого матеріалу, його значення для історії країни і краю, виходячи з мети уроку, місцевий матеріал може вивчатися до проходження теми, на початку, в ході і в кінці її вивчення. Важливим є систематичне включення краєзнавчого матеріалу в навчальний процес, що дає можливість сформувати певну систему знань про рідний край, про головні етапи його розвитку, відмінні особливості, місце і значення в історичному розвитку країни

Вивчення історії України завжди потрібно здійснювати з використанням краєзнавчого матеріалу, а історію краю слід вивчати , базуючись на знаннях історії всієї країни. Зв’язок історії краю встановлюється, передовсім, через події ,які мають загальнодержавне значення, а не територіально локалізовані. Тому можна виділити декілька прийомів встановлення даного зв’язку:

1. формування цілісних уявлень по питаннях , спільних для історії України і краю;

2. співставлення загальноісторичних і місцевих подій, явищ з метою встановлення спільного , відмінного і особливого;

3. синхронізація подій з історії України, всесвітньої історії та історії рідного краю;

4. виконання учнями завдань на аналіз і порівняння соціально- економічних і політичних умов в країні і краї;

5. вирішення пізнавальних завдань , зміст яких базується на матеріалі історії України і краю, наприклад, вивчаючи тему «Перша світова війна», можна поставити перед учнями наступне завдання : «Спираючись на відомі факти з історії України і новий матеріал з історії рідного краю, визначте, яких збитків було завдано українським землям у складі Австро – Угорської імперії і нашому краю зокрема»

Серед форм і методів краєзнавчої роботи - спеціальні учбові курси в звичайних класах і класах з поглибленим вивченням предметів гуманітарного циклу, а також використання матеріалів в початковій школі з метою історичної пропедевтики.

Вивчення краєзнавства відбувається і на факультативних курсах, тобто спеціальних курсах , які проводяться за рахунок годин шкільного компоненту. За своїм змістом факультативи можуть бути історичними з елементами краєзнавства, а також повністю побудовані на краєзнавчій основі. В першому випадку місцева історія виступає як спосіб конкретизації, виявлення історичних зв’язків. В другому випадку, учні отримують систематичні знання з історії краю.

Головним завданням факультативу з краєзнавства є розвиток інтересу до історії рідного краю, поглиблення знань учнів і розвитку здібностей учнів

Реалізації даної мети сприяє:

1. розширення знань за рахунок розширення джерельної бази: вивчення документів, монографій, матеріалів топоніміки, етнографії,археології;

2. навчання дітей основам наукового пошуку, ознайомлення з методом історичного дослідження;

3. залучення учнів до активної пізнавальної діяльності.

Факультативні курси, тобто спеціальні краєзнавчі курси, які проводяться за рахунок годин шкільного компоненту. На них займаються учні, які виявляють глибокий інтерес до історії краю. Вони прагнуть до самостійного набуття знань на основі детального вивчення документальних джерел архівів, музеїв, наукової та художньої літератури, готові до проведення краєзнавчих досліджень в походах і експедиціях.

За своїм змістом факультативи можуть бути загальноісторичними з елементами краєзнавства, так і побудовані повністю на краєзнавчому матеріалі. У першому випадку місцева історія виступає як спосіб конкретизації, «оживлення», виявлення історичних зв'язків. У другому випадку учням дається можливість отримати систематичні знання з історії краю.

Основним завданням факультативу з краєзнавства є розвиток інтересу до рідного краю, його історії та історичної науки, з метою поглиблення знань та розвитку здібностей учнів. Реалізації цієї мети сприяє:

а) розширення знань за рахунок збільшення джерельній бази: вивчення документів, монографій, матеріалів топоніміки, етнографії, археології та ін.

б) навчання учнів азам наукового пошуку, ознайомлення з методами історичного дослідження.

в) залучення учнів в активну пізнавальну діяльність .

Факультатив з краєзнавства за своїм змістом найчастіше охоплює історію краю з найдавніших часів і до наших днів. Дуже важливо зробити акцент на спеціалізацію факультативу: археологія, етнографія і т. п., щоб дітям було зрозуміло, що саме вони будуть вивчати. Робота будується в наступному порядку:

• перший етап - вступна лекція вчителя (оголошується тема, даються завдання, рекомендації хлопцям за методикою записів спогадів, їх оформлення, з питань збору, обробки та систематизації матеріалів, розкривається форма звітності та етапи роботи, проводиться знайомство з бібліографією, вчитель дає основні риси епохи і відомості з тієї теми, якою будуть займатися діти).

• другий етап - експедиція, похід, екскурсія, зустріч з цікавими людьми.

• третій етап - семінар.

• четвертий етап - заключна теоретична конференція (на ній хлопці виступають зі звітами про виконану роботу за своїми темами).

Але не можна забувати про те, що всі дослідження школярів проводяться під чітким керівництвом вчителя, тому що, як правило, місцеві населені пункти вивчені мало і на велику частину питань правильних відповідей немає, а також потрібно звертати увагу на грамотність і правильність інформації, яка збирається дітьми, стежити за її науковістю і вірністю. Виходячи з цього принципу: співпраця вчителя і учнів можна зробити висновок про те, що вчитель, організуючий роботу з краєзнавства повинен володіти певними характеристиками:

По-перше, він повинен знати основні джерела з історії краю, історіографію і бібліографію, опублікованих робіт.

По-друге, йому необхідно ознайомитися з методологічними основами шкільного краєзнавства.

По-третє, викладач щиро повинен бути зацікавлений у проведеній роботі, він повинен сам займатися дослідницькою роботою. По-четверте, вчитель-краєзнавець виступає організатором встановлення тісного взаємозв'язку навчальної, позакласної та позашкільної роботи, між факультативами та іншими формами роботи з вивчення місцевої історії в школі, а також міжпредметних зв'язків на краєзнавчої основі. .

Головні особливості факультативних занять: поглиблене теоретичне вивчення матеріалу, розмаїтість форм і методів роботи; самостійна діяльність учнів, атмосфера наукового пошуку, дослідження; дотримання принципів інтересу і добровільності учнів.

Факультативи з краєзнавства поєднують в собі багато форм, прийоми та методи як позакласної, так і урочної роботи з дітьми: тут і семінари, і практикуми в музеях і архівах, конференції, екскурсії. А найголовніше на факультативах школярі можуть навчитися правильно писати реферати, проводити різні дослідження,анкети,опитування, працювати з науковою, науково – популярною літературою та джерелами ,а також отримують досвід публічних виступів.

Четверта форма - позакласні заняття. Вони можуть бути масовими, груповими, індивідуальними. Краєзнавчий блок в позакласній роботі повинен бути узгоджений з утримання та видами пізнавальної діяльності учнів із завданнями виховної роботи школи і програмою краєзнавчого курсу.

Тому заходи, засновані на відомостях з місцевої історії і проходять в позаурочний час можна розділити на три групи:

• Заходи, на яких учасники виступають в ролі споживачів інформації (класні години, екскурсії, зустрічі з представниками адміністрації та іншими цікавими людьми).

• Заходи, що продовжують учнівську діяльність, розпочату на уроці (ігри, свята, виставки творчих робіт).

• Заходи, які дозволяють застосувати знання та вміння, отримані хлопцями в навчальному курсі (захист рефератів, науково-дослідна робота, пошукові експедиції).

Але жодна з форм не може дати повноцінні знання з краєзнавства без участі інших. Тільки грамотно продумане поєднання всіх форм, а також співпраця вчителів, працівників народної освіти та установ додаткової освіти, педагогічних ВНЗ та учасників краєзнавчих товариств дозволить отримати дитині найбільш повну картину історії свого регіону, як в теоретичному, так і в практичному плані. Але потрібно пам'ятати і ось про що введення краєзнавчого матеріалу в різні дисципліни і у позакласну роботу має бути чітко сплановано, оскільки надмірність матеріалу також нерозумна і неправильна, як і його нестача.

Шляхи та методи вивчення рідного краю різноманітні. Їх вибір залежить, насамперед, від віку школярів, від рівня їх підготовки, від цілей заняття, від завдань проведеної роботи.

Тепер хотілося б докладніше зупинитися на деяких методах, використовуваних для організації роботи з краєзнавства. Найпоширеніші з них - це лекція вчителя, урок-екскурсія та самостійна робота. Саме вивчення краєзнавчого матеріалу (в силу його доступності для учнів) містить великі можливості для самостійної роботи, а також для організації групових досліджень, диспутів, дискусій.

Так як матеріали можна виявити як в письмових джерелах в архівах, музеях, так і в спілкуванні з очевидцями, то найбільш ефективними методами для збору усної інформації будуть опитування, анкетування, інтерв'ювання.
Зазвичай метод анкети не потребує спеціальної підготовки учнів, необхідна лише ретельна робота по продумування питань.

А ось метод інтерв'ю займає набагато більше часу для підготовки оскільки інтерв'юеру доводиться змінювати питання з урахуванням поточних подій, обставин інтерв'ю, атмосфери бесіди і віку опитуваного. Питання треба ставити так, щоб не зачепити самолюбства респондента, його гідності, постаратися уникнути негативних емоцій у опитуваного.

Слід пам'ятати, що під час інтерв'ю записувати інформацію слід за опитуваним, щоб не зробити фактичних помилок, звичайно, необхідно пам'ятати, що усний історичний джерело містить подвійну інформацію: фактологічну і оцінну, також можливе спотворення фактів.

Матеріал буде мати наукову цінність, якщо він неодноразово перевірений і уточнений за різними джерелами інформації.

Вимоги до зібраного матеріалу:

• Правдиво відображати історичну дійсність.

• Доповнювати шкільну програму.

• Пов'язувати навчальний матеріал з життям

• Прищеплювати учням почуття патріотизму.

• Формування історичного мислення

• Формування навичок творчої роботи.

Наступний метод - урок-лекція. На уроках - лекціях вчитель сам розповідає школярам про історію краю, але, на мій погляд, цей метод необхідно використовувати вкрай рідко, оскільки краєзнавство дає можливість досліджувати і робити відкриття учням самостійно. Крім того, краще запам'ятається те, що побачиться.

Уроки-екскурсії. Музеї, архіви, виставки, археологічні стоянки, пам'ятники природи, архітектури, монументи - все це пробуджує інтерес до історії. Виховує моралями і повчаннями, а прикладом захоплюючій спільної роботи, результатом якої будуть глибокі і міцні знання. Але для проведення екскурсії потрібна спеціальна підготовка, як для учнів, так і для вчителя.

По-перше, вчитель вибирає об'єкт екскурсії, їм може бути підприємство, місце, на якому відбувалися історичні події, музей або щось інше. Вибираючи об'єкт, керівник повинен представляти, як ця екскурсія допоможе учням зрозуміти історичні процеси, і які можливості існують для патріотичного та естетичного виховання. Далі необхідно визначити мету, маршрут, експонати, місце екскурсії у навчальній темі.

Екскурсії проводяться як фахівцями-екскурсоводами, так і самим учителем. Найбільшого ефекту навчальна екскурсія досягає, якщо вчитель веде її сам. Він знає сили класу, матеріал, який він давав на уроці, ступінь його засвоєння Краєзнавчі екскурсії можна розділити на кілька типів:


  1. Вступні екскурсії, вони передують вивчення навчального матеріалу на уроці. Учні на такому заході накопичують фактичний матеріал, роблять висновки, що дуже допомагає при вивченні теми в класі.

  2. Екскурсії, які є продовженням вивчення матеріалу. Отримані відомості конкретизують навчальний матеріал, роблять предметним.

  3. Екскурсії, метою яких є поглиблення, закріплення і узагальнення загальноісторичного матеріалу на базі речових та письмових історичних пам'яток.

  4. Історико-виробничі екскурсії, допомагають правильній профорієнтації учнів .

Важливо попередити учнів, що після екскурсії їм будуть запропоновані питання, на які вони повинні відповісти.

Навчальні екскурсії є обов'язковими заняттями і тому перевірка знань їх складова частина. В процесі перевірки знань, необхідно виявити розуміння загальних закономірностей історичного розвитку в даний період, знання історичних фактів, знання імен історичних діячів, вміння на основі аналізу експоната зробити певні історичні висновки, розуміння історичної цінності експонату, психологічний вплив матеріалу на формування особистості. Дуже важливо побачити, як сприймаються учнями експонати, як відбилося знайомство учнів з справжніми предметами на розуміння ними епохи .

Є й ще одна форма екскурсії - проведення заходу учнями. Дана форма роботи є важливим засобом залучення школярів до краєзнавчої роботи. Для дітей це дуже відповідальна і важка робота, адже необхідно не тільки скласти маршрут і план, а й прочитати велику кількість матеріалу з даної теми, дослідити джерела, оглянути експонати вибрані плюс до цього вирішити всі організаційні питання.
Гра це теж один з видів вивчення краєзнавства. У захоплюючій формі діти дізнаються, щось нове закріплюють раніше вивчений матеріал, закріплюють навички роботи з документами.
Велика роль краєзнавчих гуртків у даному виді діяльності. Учні, які займаються в них, як правило, займаються всіма формами краєзнавчої роботи. Збирають, узагальнюють, оформляють зібрані матеріали, створюють або поповнюють шкільні музеї.

Тематика роботи історико-краєзнавчого гуртка може бути складена з урахуванням вивчення:

а) найскладніших питань шкільної програми;

б) питань програми, які не отримали ґрунтовного розкриття на уроці. Але гурток не є продовженням класних занять, а тільки базується на знаннях, які учні отримали на уроках. Гурток дозволяє організувати систематичні заняття за певною програмою і з постійним складом.

Програма гуртка може включати або поглиблене вивчення історії області в цілому або окремих місцевих об'єктів, наприклад «Історія школи», «Історія одного підприємства». На заняттях можна широко використовувати технічні засоби навчання. Дієвим методом активізації самостійної роботи є випуск газет, організація вечорів-звітів, вікторин. Піклуючись про постійний розвиток інтересу учнів до занять у гуртку, необхідно не тільки урізноманітнити методи і прийоми роботи, поєднувати заняття теоретичного і практичного характеру, а й уміло їх чергувати: лекції чергувати з екскурсіями, прослуховування та обговорення рефератів - переглядом фільму.

Складання «Книги пам'яті» теж один з методів, який зацікавить дітей, тому, що немає жодної родини, якої б не торкнулася Велика Вітчизняна війна. Багато родичів загинули, деякі пропали без вісті, тому кожному буде, що дізнатися у батьків і розповісти це в класі, а потім за всіма правилами оформлення історичних документів, записати нові відомості до книги.

Ще одним методом роботи на уроках краєзнавства може бути виготовлення саморобних картосхем, які допомагають конкретизувати багато питань і сприяють кращому засвоєнню навчального матеріалу і пізнання історії свого краю. Всі події мають не тільки тимчасові, але й просторові межі і для того, щоб учні краще розуміли матеріали минулого і необхідна карта. Збираючи краєзнавчі відомості потрібно враховувати постійна зміна адміністративно-територіальних кордонів, а також зміна назв географічних об'єктів.

Детально техніку виготовлення картосхем описує Ю. А. Князєв у своїй статті. Він виділять кілька пунктів у роботі:

1. На кальку знімається копія з будь-якої карти (краще використовувати матеріали сучасної карти).
2. Копія розділяється на рівні квадрати.
3. Сітка збільшується до необхідних розмірів і переноситься на ватман.
Правила оформлення саморобної картосхеми.
1. Зображення повинно обрамляється рамкою.
2. Назва, відображати суть.
3. Фон не повинен бути яскравим і відволікати від головного.
4. Обов'язково нанесення меж і назв суміжних території.
5. Умовні позначення повинні бути розшифровані

Однією з найбільш ефективних форм самостійної роботи є семінар. Головною метою семінару є залучення великої кількості учнів в активну пошуково-дослідницьку роботу. Вчителю, організовує семінари потрібно дуже уважно підходити до розробки тематики занять. Необхідно враховувати вікові особливості та рівень розвитку, ступінь підготовленості класу. Можлива диференціація завдань. Готуючись до семінарських занять, одні проводять пошук, збір, накопичення матеріалу, піддають його аналізу, систематизують, узагальнюють, роблять первинні висновки. Більш підготовлені учні пишуть доповіді, реферати, а решта - розробляють окремі питання і виступають в якості співдоповідачів, опонентів. Але не потрібно забувати, що хлопці повинні вчитися виконувати і більш складні завдання, рости і розвиватися інтелектуально, тому можна використовувати метод «передбачаємо успіху» .

Поряд з семінарськими заняттями широке поширення отримали практичні (лабораторні) заняття. На них учні вчаться прийомам роботи з місцевою літературою, монографіями, періодичною пресою, документами, речовими пам'ятками, методам складання складного плану, конспектів, рефератів.
Цікавим видом самостійної роботи учнів є складання літопису з історії школи, підприємства, села, міста.

Джерелами для складання літопису служать книги місцевих істориків, періодична преса, документальні матеріали, спогади місцевих жителів і особисті спостереження учнів.



Учитель допомагає в цьому виді діяльності школярам визначити завдання пошуку, намітити теми, скласти план роботи, визначити джерела, дає консультації з методики збору матеріалу і його обробці.

Різноманіття форм і методів, доступність джерел для самостійного вивчення, близькість події, можливість задати питання очевидцям історичних подій - все це робить уроки краєзнавства більш живими і цікавими, допомагає захопити дітей чудовим світом досліджень і відкриттів, розкриває їхні творчі здібності, розкріпачує і має виховний вплив на учнів.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка