Змістовий модуль загальні питання теорії фізичного виховання навчальний елемент (НЕ) 1


Вправи для визначення ведучої ноги



Скачати 22,49 Mb.
Сторінка11/32
Дата конвертації18.11.2018
Розмір22,49 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   32
Вправи для визначення ведучої ноги

1. Вправа «Самооцінка».

Інструкція: «Уявіть, що до вас котиться м'яч; якою ногою ви б його відбили?» Ця нога є ведучою (маховою).

2. Вправа «Нога на ногу».

Інструкція дітям: «Сядьте зручно. За командою покладіть ногу на ногу». Нога зверху – ведуча.

3. Вправа «Крок уперед».

Інструкція: «Завдання виконується з вихідного положення стоячи. За командою – підніміться на носки, потім – перенесіть вагу тіла вперед (нахиліться вперед), роблячи крок». Нога, якою дитина зробила крок, є ведучою.

4. Вправа «Сходинка».

Інструкція: «Завдання виконується біля сходів. За командою вихователя підніміться на кілька сходинок нагору». Нога, з якої дитина почала рух, є ведучою (маховою).

5. Вправа «Довжина кроків».

Інструкція: «Завдання виконує одночасно кілька дітей. Стоячи на лінії на підлозі за командою зробіть крок уперед правою ногою». Вихователь визначає довжину кроку (від лінії до п'ят). «Тепер – те ж лівою». Ведуча нога визначається за ліпшим результатом.

Варіантом даної вправи є тест на відхилення від заданого напрямку. Дитина із закритими очима проходить 5 м від початкової точки, відхиляючись від заданого напрямку руху через різну довжину кроків ведучою та неведучою ногою. Якщо траєкторія руху зміщується більше, ніж на 1 м вправо, значить у дитини ведучою є ліва нога.

6. Вправа «Стрибок у довжину, відштовхуючись однією ногою». Інструкція дітям: «Вам потрібно, не наступаючи на лінію, стрибнути у довжину, відштовхнувшись однією ногою». Вихователь вимірює довжину стрибка. Для кожної ноги дається по дві спроби. Ведуча нога визначається за меншим середнім значенням.

7. Вправа «Проба на рівновагу».

Інструкція вихователя: «Встань. Простягни руки вперед; очі закрий. За моєю командою підніми праву ногу вперед і намагайся так стояти як можна довше». Відлік часу може вестися вихователем уголос. Він фіксує час (с) після того, як дитина поставила ногу на підлогу. Потім те ж повторюється з лівою ногою. Менший час визначає ведучу ногу.

8. Вправа «Удар по м'ячу».

Інструкція: «Уявіть себе футболістом. Перед вами ворота, ви б'єте пенальті... розбігаєтеся, удар. Якою ногою ви вдарили по м'ячу?». Вона ведуча.


Дослідження сенсорних асиметрій

Вступні зауваження. Сенсорні асиметрії характерні для па­р­них дистантних органів відчуттів людини – очей і вух. При цьо­му самооцінка ведучого ока та вуха часто не збігається з даними спе­ціального обстеження. Варто також враховувати, що сен­со­р­на асиметрія за зором (ведуче око) є більш значимою, ніж аси­ме­трія слуху, – особливо у різних видах фізичних вправ з аци­к­лі­чним характером рухової діяльності та необхідністю постійної концентрації уваги на точності виконуваних рухових дій.

Нижче пропонуються прості прийоми (вправи) для визначення ведучого ока та вуха.

1. Вправа «Самооцінка».

Інструкція: «Як ви вважаєте, яке око у вас ведуче?». Звичайно, питання про дитину можна задати батькам чи вихователям.

2. «Проба на зір (у лікаря-окуліста)»: якщо розбіжності у якості зору правим і лівим очима відсутні, то домінування ока за гостротою зору не виявлено. Якщо одне око бачить ліпше за інше, воно є ведучим за даним показником.

3. Вправа «Прицільна здатність ока». Проба Розенбаха.

Інструкція: «Візьміть у руку ручку чи олівець і поєднайте її (його) з будь-якою вертикальною лінією, наприклад, із краєм дошки, віконної рами, що знаходиться від вас на відстані 3-4 м. По черзі закривайте очі. Відзначте, із правим чи лівим закритим оком ручка не відхилилася від лінії поєднання чи відхилилася менше». При закриванні ведучого лівого ока олівець зміщується вліво, ведучого правого ока  – зміщується вправо. При закриванні неведучого ока олівець залишається на місці.

4. Вправа «Підморгування».

Інструкція дітям: «Вправа виконується в парах. Розверніться обличчям один до одного та за командою підморгуйте партнеру». Дитина підморгує ведучим оком.

5. «Підзорна труба».

Дитині пропонують поглянути у «підзорну трубу» – згорнутий у трубочку аркуш паперу. Вважається, що дитина буде дивитися ведучим оком.

6. «Аркуш з діркою».

Дитині дають аркуш паперу з невеликим отвором у центрі, про­сять тримати його вертикально у витягнутих руках і диви­тися через отвір на обличчя дорослого, який стоїть на відстані кількох метрів. При цьому дорослий бачить ведуче око дитини.

7. Проба Літинського. Дитина фіксує погляд на кінчику вказівного пальця простягнутої уперед руки, потім палець наближається, зупиняючись на відстані 2-3 см від перенісся. Ведуче око швидше установлюється на точці фіксації та ліпше утримує її, неведуче – здійснює горизонтальні рухи відведення та приведення.

Таблиця 2.3.5.

Протокол дослідження

№ п/п

Назва вправ

Ліве

Праве

1

2

3



4

5

6



«Самооцінка» (яке око ведуче)

«Дані лікаря-окуліста»

«Прицільна здатність ока»

«Підморгування»

«Телефонна розмова»

«Годинник»









8. Вправа «Телефонна розмова».

Інструкція: «Перед вами телефонний апарат, він дзвонить. Підніміть слухавку. До якого вуха ви приклали слухавку? Спробуйте ще раз, яким вухом вам зручніше слухати». Це вухо є ведучим.

9. «Годинник».

Дитині пропонують нахилитися та послухати (не беручи годинник до рук), як цокає ручний годинник, що лежить перед нею на столі. Малюк буде слухати тікання ведучим вухом.



Методики дослідження психічних асиметрій важкі для дитини дошкільного віку, але можуть застосовуватися у майбутньому (школі).


НЕ 2.4. РОЗВИТОК РУХОВИХ ЯКОСТЕЙ

У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

План


              1. Розвиток швидкості.

              2. Розвиток спритності.

              3. Розвиток гнучкості.

              4. Розвиток витривалості.

              5. Розвиток сили.

Всебічна фізична підготовка дітей дошкільного віку передбачає досягнення оптимального розвитку рухових (фізичних) якос­тей: швидкості, спритності, гнучкості, витривалості та сили. Рівень їх розвитку значною мірою обумовлює результативність форму­вання навичок рухових дій і успішне їх використання у різно­манітних життєвих ситуаціях. Якісна сторона рухових дій в елементарній формі проявляється в немовлят у безумовних рефлексах, тобто вона значною мірою генно «закодована» у людини з моменту її народження.

Розвиток рухових якостей у дитини відбувається під впли­вом двох факторів: природно-вікових змін організму (морфолог­ічна та функціональна перебудова) та режиму рухової актив­ності, до якого входить увесь комплекс організаційних форм фізич­ного виховання та самостійна рухова діяльність дитини.

Загальні фізіологічні закономірності розвитку рухових якос­тей людини під впливом занять фізичними вправами розглянуто у працях О.М. Крес­товнікова, М.В. Зімкіна, А.В. Коробкова й ін. авторів. Їх дослідження підтверджують, що фізіологічною осно­вою розвитку рухових якостей є морфологічні та функціональні зміни м'язової системи, а також нервової регуляції рухових і вегетативних функцій організму.

У численних дослідженнях, проведених у напрямку вивчення даної проблеми (В.М. Заціорський, В.П. Філін, Е.М. Вавілова, Е.С. Вільчковський та ін.), зроблені висновки про необхідність комплексного розвитку рухових якостей дітей. Вчені зазначають, що найбільш ефективними для покращення загальнофізичної підготовки дітей є застосування вправ, виконання яких вимагає проявів швидкості, сили та спритності, порівняно із засобами, спрямованими лише на розвиток однієї з вищеназва­них якостей. Рухові якості у процесі свого розвитку є взаємозалежними, будучи функцією одного й того ж нервово-м'язового апарату, і відображають вікові та статеві особливості організму дітей.

Цілеспрямований розвиток рухових якостей повинен почина­тися у дошкільному віці. Тільки за цієї умови можна забезпечи­ти необхідну загальнофізичну підготовленість дитини. Процес розвитку рухових якостей у дошкільників здійснюється відпові­дно до морфологічних особливостей і можливостей функціону­вання їхнього організму. При цьому необхідний диференційова­ний підхід, який враховує вік, стан здоров'я, рухову підготов­леність, а також особливості психіки дітей 3-6 років.

Система засобів фізичного виховання передбачає реалізацію принципу всебічного розвитку особистості дитини, що обумов­лює різнобічний вплив на різні сторони її рухової функції, вклю­чаючи комплексний розвиток усіх рухових якостей. Виконання основних рухів, загальнорозвиваючих вправ, участь у рухливих іграх вимагають від дітей одночасного прояву різних рухових яко­стей. Наприклад, стрибки у довжину та висоту з розбігу розвива­ють швидкість, силу, спритність, а біг під час різноманітних рух­ливих ігор – ті ж самі якості та швидкісну витривалість; ме­тання предметів у ціль – силу та спритність і т. ін. При цьому оптимальні показники у будь-якому виді рухових якостей мо­жуть бути досягнуті лише при певному рівні розвитку інших якостей.

Педагогічний вплив на розвиток тих чи інших якостей забез­печується правильним добором фізичних вправ і методикою їх проведення. Так, завдання для старших дошкільників стрибнути з місця якомога далі сприяє формуванню у них швидкісно-сило­вих якостей; коли ж дітям пропонують приземлитися в обумов­леному місці (на синю, жовту чи зелену стрічки, розташовані на відстані 40, 60, 80 см від місця відштовхування), то тут акцент робиться вже на розвитку спритності, тобто вмінні співвідносити м'язові зусилля з вимогою вихователя.

Здійснюючи комплексний підхід до різнобічної фізичної підго­товки дошкільників, більшу увагу в цей період необхідно при­діляти розвитку швидкості, спритності та гнучкості, тобто тих якостей, які найбільш активно розвиваються у дошкільному віці.
1. Розвиток швидкості

Швидкість – це здатність людини виконувати різноманітні дії (фізичні вправи, трудові операції) за мінімальний для даних умов відрізок часу. Рівень розвитку цієї якості визначається станом опорно-рухового апарату (ступенем розвитку м'язової системи), рухливістю, силою, врівноваженістю процесів збудження та галь­мування центральної нервової системи.

Дошкільний вік найсприятливіший для розвитку швидкості. Відповідність короткочасних навантажень і функціональних мож­ливостей організму дітей обумовлена високою збудливістю іннерваційних механізмів, що регулюють діяльність опорно-ру­хового апарату. Висока динаміка нервових процесів, властива дошкільникам, обумовлює швидку зміну скорочення та розслаб­лення м'язів, максимальний темп рухів.

Виконання рухів з максимальною швидкістю значною мірою залежить від розвитку інших фізичних якостей (спритності, сили, гнуч­кості). Тому розвиток швидкості у дошкільників пов'язаний з удосконаленням усього комплексу рухових якостей. Однак у дош­кільному віці, враховуючи анатомо-фізіологічні здібності дітей, розвитку швидкості приділяють особливу увагу.

Відомо, що максимальна частота рухів відображає не стільки швидкісні якості даної м'язової групи, скільки аналогічні якості, властиві даному індивіду (лабільність його нервової системи (НС)). Лабільність НС – це швидкість виникнення та згасання нервових процесів. Таким чином, на основі максимальної швидкості рухів у одній з ланок рухового апарату можна міркувати про швидкість рухів у інших його ланках.

Для прикладу наводимо дані наукових досліджень з перевірки швидкості рухів кисті руки (діти ставили олівцем крапки на папері за 5 сек.). Динаміку результатів за цим тестом розгляну­то у таблиці [65 ].

Таблиця 2.4.1.



Результати частоти рухів кистю руки

у дітей 3-6 років


Вік, років


Стать

Середня частота

рухів за 5 сек.

Зміна результату

у %

М ± m

δ

3

хл.

дівч.


16 ±0,75

17 ±0,47


3,43

2,3


100

100


4

хл.

дівч.


18 + 0,47

19 ±0,52


2,83

2,75


112

112


5

хл.

дівч.


21 ±0,57

22 ± 0,54



3,34

2,95


131

130


6

хл.

дівч.


24 ± 0,62

25 + 0,81



3,25

3,34


150

147

Дане дослідження свідчить про поступове вікове збільшення частоти рухів кисті руки. У період від 3 до 6 років показники збільшуються у хлопчиків на 50 % , у дівчаток – на 47 % відносно вихідних даних. Найбільше підвищення результату зафіксоване у період від 4 до 5 років (хлопчики – 16,6 %, дівчатка – 15,7 %).

Ряд дослідників (Д.П. Букрєєва, В.С. Фарфель) вважають, що максимальна частота рухів залежить в основному від швидкості переходу рухових нервових центрів зі стану збудження до стану гальмування та навпаки; тобто можливість відтворювати макси­мальну частоту рухів прямо пов'язана з рухливістю нервових процесів. Оскільки диференціація нервових процесів інтенсивно розвивається протягом дошкільного віку, стає зрозумілим збільшення результатів у частоті рухів кистю руки у дітей стар­ших вікових груп.

У дошкільному віці важливо використовувати різноманітні засоби, які сприяють розвитку швидкості, їх основна мета – охо­пити різні м'язові групи, які беруть участь у виконанні рухів, й удосконалювати регуляторну діяльність центральної нервової системи.

Розвитку швидкості сприяють вправи, що виконуються з максимальною динамікою. Тому для розвитку цієї якості вар­то добирати ті рухи, які діти попередньо засвоїли. Тоді основ­на увага та зусилля дитини концентруватимуться не на спо­собі, а на швидкості виконання рухової дії. При цьому розви­ток швидкості досягається за рахунок виконання з макси­мально можливою швидкістю руху в цілому, а також за раху­нок зростання швидкості виконання окремих елементів руху (кидок м'яча при метанні у рухливу ціль, відштовхування та мах ногою під час стрибка у висоту й ін.). Вирішенню таких завдань сприяють різноманітні рухливі ігри, під час яких ди­тина повинна швидко реагувати на дії своїх партнерів, вико­нувати певні рухи відповідно до створеної ситуації (швидкість реакції) й ін.

На розвиток швидкості ефективно впливають вправи, що сти­мулюють дошкільників до виконання швидких рухів. До них відносять: біг з максимальною швидкістю на короткі дистанції, стрибки, загальнорозвиваючі вправи, які виконуються у швидко­му темпі. Проте на прискорення темпу рухів дітей треба орієнту­вати лише за умови, що вони виконують їх легко та вільно.

Найпоширенішим способом розвитку швидкості є біг, який широко використовується під час ранкової гімнастики, занять з фізкультури, рухливих ігор сюжетного характеру, ігрових дій типу естафет, де діти змагаються між собою. Раціональним є повторення бігу. Суть його в тому, щоб діти вдруге долали ту ж дистанцію, але вже з якомога більшою швидкістю. Однак довжи­на дистанції чи тривалість бігу мають бути такими, щоб швидкість його не знижувалася до кінця руху. Тривалість інтервалів відпо­чинку між повтореннями вправ має забезпечити відносно повне відновлення сил дитини.

Експериментальним шляхом (Е.С. Вільчковський, С.О. Орещук, В.Б. Шпитальний) були визначені оптимальні дистанції для бігу з максимальною швидкістю для дітей 3-6 років, а та­кож періоди пауз відпочинку між його повтореннями. Так, для дітей 3 років рекомендується дистанція 15 м, 4 років – 20 м, 5 років – 25 м, 6 років – 30-35 м. В іграх естафетного характеру старші дошкільники часто виконують біг «човниковим» спосо­бом (15-20 м в один і другий бік). У більшості дітей швидкість наприкінці дистанції не зменшується, а пульс після її подолання відновлюється до вихідних показників у межах 2-3 хв. Зазначену паузу можна вважати оптимальною для відпочинку дітей після виконання вправ даної інтенсивності.

Частота повторення бігу в дошкільників 3-4 років – три-чотири рази, у старших – три-п'ять разів. Біг з вищою за середню швидкістю рекомендується для дітей 3-4 років у ме­жах 20-25 сек., дітям 5-6 років – 30-35 сек.

Одним з важливих компонентів швидкості як фізичної якості є швидкість ру­хової реакції дитини. Вона часто використовується у повсякден­ному житті дитини, коли необхідно швидко відреагувати на рап­тову ситуацію та прийняти правильне рішення: негайно зупини­тися, прискорити рух, змінити його напрям й ін.

До найпоширеніших методів розвитку швидкості реакції у дошкільників відносять багаторазові повторення рухових дій за раптовим сигналом чи зміною ситуації. Наприклад, початок бігу за сигналом вихователя (змах прапорцем, рукою, мовна команда), зміна руху за командою вихователя, раптова зупинка під час ходьби або бігу за музичним акордом. Більшість рухли­вих ігор, пов'язаних з динамічними вправами (біг, стрибки, ме­тання), сприяють удосконаленню рухової реакції дітей, бо тут постійно виникають нестандартні ситуації, в яких потрібно швид­ко орієнтуватися.

У дітей старших вікових груп розвитку швидкості сприяє зас­тосування змагального методу в процесі проведення занять з фізкультури та рухливих ігор. Елементи змагання викликають у них емоційне піднесення, сприяють мобілізації своїх потенційних можливостей при виконанні рухових дій через бажання перемогти. Оскільки у процесі змагань дитина максимально проявляє швидкість реакції, точність і швидкість рухів, застосування зазначеного ме­тоду підвищує результативність розвитку даної якості.

Отже, широке використання різноманітних рухових дій швидкісного характеру в процесі ранкової гімнастики та на заняттях з фізичної культури, систематичне проведення рухли­вих ігор з елементами змагань створюють оптимальні умови для розвитку швидкості як важливої фізичної якості у дошкільників усіх вікових груп.


2. Розвиток спритності

Спритність це здатність людини чітко виконувати рухи у складних координаційних умовах. Координаційна складність рухових дій є одним з основних критеріїв спритності. До другого критерію відносять точність рухів, до якого входить точність про­сторових, часових і силових характеристик.

Багато авторів досліджень (М.В. Зімкін, А.В. Коробков й ін.) ставлять швидкість формування рухових навичок у пряму залежність від рівня розвитку спритності: чим вищий рівень розвитку спритності, тим легше та швидше формуються ті чи інші навички. З психологічної точки зору, спритність залежить від повноцінного сприйняття власних рухів й оточуючих обста­вин, від уміння швидко змінювати свою діяльність. Вона тісно пов'язана зі швидкістю та точністю складних рухових реакцій (А.Ц. Пуні, П.А. Рудик та ін.).

Більшість дослідників (В.М. Заціорський, В.П. Філін й ін.) дійшли висновку, що фізіологічні механізми в основі розвитку та прояву спритності, залежать від рухли­вості нервових процесів і тісно пов'язані з координаційними здібностями центральної нервової системи та її пластичністю, яка забезпечує формування складних координацій і швидке переключення з одної на іншу на основі створення нових тимчасових зв'язків.

Процес природного розвитку здатності раціонально керувати своїм руховим апаратом у просторі та часі починається з раннього дитинства. Формування основних форм рухів найбільш інтенсив­но відбувається у дошкільному віці. Розвиток спритності рухів у дітей 3-6 років має першочергове значення для підготовки їх до школи. Засновник вітчизняної теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт одним з основних напрямків виховної роботи з дітьми вва­жав формування у них вміння з найменшою витратою зусиль і в найкоротший проміжок часу свідомо виконувати найбільш значну фізичну роботу, діючи при цьому чітко й енергійно.



Протягом дошкільного віку в дитини значно покращується координація довільних рухів. Рухові дії дошкільників (у кожній наступній віковій групі) виконуються все більш чітко та точно. Наприкінці дошкільного віку при відповідному навчанні діти оволодівають умінням дозувати свої м'язові зусилля, у них по­кращується регулююча роль кори головного мозку. Тому в да­ний період створюються необхідні передумови для оптимального розвитку спритності, що, в свою чергу, забезпечує удосконалення координаційних можливостей дітей у різноманітних видах рухо­вих дій.

Як приклад, наводимо результати дослідження стрибків з гімнастичної лави з приземленням у визначене місце (три стрічки різного кольору, покладені на підлогу паралельно лаві на відстані 40, 60 та 80 см) [65 ].

Вищеназвана перевірка давала змогу виявити у дошкільників точність просторових і силових характеристик. Аналіз цих да­них свідчить, що точність приземлення у стрибках збільшується з віком. У всіх вікових групах (крім дітей 5 років) дівчатка показа­ли більш високі результати. Найбільші прирости результатів мають місце у період від 3 до 4 років у хлопчиків і дівчаток. У старших віко­вих групах результати збільшуються значно повільніше.

Виконання метання м'яча у вертикальну (щит), а потім – го­ризонтальну ціль (обруч, покладений на підлозі) дає можливість перевірити у дітей здатність швидко перебудовувати свою діяльність відповідно до зміни обставин.

Діти молодших вікових груп (3-4 років) регулюють рухи у метанні предметів у основному за рахунок зору, супроводжуючи поглядом траєкторію рухів руки під час метання. Це значною мірою відволікає їх від кінцевого результату – влучання м'яча в ціль. У наступних вікових групах зростає роль кінестетичного контролю у процесі виконання рухового акту. Тому старші дошкільники, у зв'язку з більш досконалою формою кінестетичного аналізу, акцентували свою увагу в процесі метан­ня у основному на точності кидка.

Таблиця 2.4.2.



Кількість дітей 3-6 років, які виконали три стрибки без помилок (у %)

Стать

Вік

3 роки

4 роки

5 років

6 років

Хлопчики

54,5

60,0

76,4

86,0

Дівчатка

58,3

74,1

75,0

87,5

Точність влучань у горизонтальну та вертикальну цілі по­ступово покращується з віком. Підвищення результату протя­гом дошкільного віку (за період від 3 до 6 років) складає у хлопчиків – 145 %, дівчаток – 204 %. У всіх вікових групах хлопчики мають значну перевагу в точності кидків м'яча у ціль.

Регуляція точності рухів забезпечується фізіологічними про­цесами, які створюють безперервну, організовану взаємодію між сприйняттям запропонованого завдання та його реалізацією. Зворотна аферентація (П.К. Анохін) або контрольно-корекційна аферентація (М.О. Бернштейн) є важливою ланкою в управлінні рухами, і від ступеня її вдосконалення багато в чому залежить результативність рухових дій. Оскільки у дошкільному віці відбу­вається інтенсивний розвиток рухової функції, все це тісно пов’язано з проявом координаційних можливостей дітьми 3-6 років при виконанні стрибків на точність приземлення, а також у метанні в горизонтальну та вертикальну цілі.

Рівень розвитку спритності у дошкільників прямо за­лежить від обсягу раніше сформованих умінь і навичок, тому що збільшення арсеналу різноманітних рухів позитивно впливає на функціональні можливості їхнього рухового аналізатора. Та­ким чином, чим більше різних рухових координацій розвинуті у дитини, тим швидше вона засвоює будь-який рух, тим вищим у неї буде рівень розвитку спритності.

На розвиток спритності у дошкільників впливають різноманітні фізичні вправи: загальнорозвиваючі, основні рухи (стрибки, метання, вправи з рівноваги й ін.), вправи у шикуванні та пере­шикуванні, які вимагають для правильного їх виконання відпов­ідної координації рухів. Широке застосування різноманітних вправ у процесі занять фізичною культурою, ранкової гімнастики та під час прогулянок значною мірою збагачує руховий досвід дітей, сприяє їх координаційному розвитку. Однак у міру автома­тизації навички значення даних фізичних вправ як засобу роз­витку спритності значно знижується.

Існує декілька напрямків у розвитку спритності дошкільників. Як зазначалося вище, використання різноманітних вправ за умо­ви, що вони мають елементи новизни, стимулюють удосконален­ня даної якості. У цьому випадку рекомендується під час вико­нання загальнорозвиваючих вправ частіше змінювати вихідні положення, запобігати стандартним (одноманітним) повторенням, частіше використовувати вправи з предметами (гімнастичні па­лиці, скакалки, м'ячі й ін.), особливо у старших групах. Потрібно також ширше застосовувати вправи, які покращують сприймання дитиною своїх рухів і положень тіла, диференціацію м'язових відчуттів, бо на цій основі у дітей формується вміння керувати руховими діями.

Із цією метою дітям пропонують виконувати вправи з конк­ретним руховим завданням (цільовою настановою), точно до­тримуватися напрямку, амплітуди, швидкості та величини м'язо­вих зусиль. Наприклад, стрибнути у довжину з місця на певну відстань (через «струмок»); у глибину, з приземленням в обумов­лене місце (стрічка або аркуш паперу); метання предметів, нама­гаючись влучити в ціль, й ін. Це дає можливість «відчути» рухи при першому їх виконанні, а потім повторити таким самим способом зі зміною цільової установки (наприклад, місце при­землення в стрибках у глибину змінюється). Цінність даних вправ у тому, що умови їх виконання постійно змінюються, все це обумов­лює формування пластичної навички, більше її пристосування до обставин, що змінюються.

Одним з проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному положенні та під час руху. Основними вправами для розвитку рівноваги є ходьба по лаві та колоді різними способа­ми, ходьба на лижах, катання на ковзанах і велосипеді, а також загальнорозвиваючі вправи.

Удосконаленню керування дітьми своїми руховими діями сприяють вправи, виконання яких вимагає чіткої регуляції рухів у просторі та часі, регуляції м'язових зусиль. У цих вправах для дитини очевидний зв'язок між характером рухів (напрямком, швидкі­стю, тривалістю й ін.) і їх результатом. Наприклад, до них відносяться прокачування м'яча у «ворітця», влучання м'яча в ціль, різноманітні вправи з м'ячем («школа м'яча») й ін. Цьо­му також сприяють ігри естафетного характеру з подоланням перешкод (пролізання в обруч, підлізання під дугу), з перекидан­ням і ловленням м'яча («М'яч –капітану», «Передав – стань» й ін.). Результативність таких вправ й ігор залежить від чіткості довільного регулювання рухових дій і швидкості їх виконання, що удосконалює спритність дітей.

Розвитку спритності сприяє виконання деяких рухових дій в різні боки, а також правою та лівою рукою. Наприклад, метання предметів на дальність і в ціль діти виконують по черзі кожною рукою, стрибки в глибину та на місці – з поворотом ліворуч і праворуч (у старших групах). При навчанні більш складних за координацією рухів діти спочатку виконують їх в один бік, а потім, після оволодіння вправами, – в інший бік. Доцільність навчання дітей асиметричних рухових дій у різні боки підтверджується пра­цями П.Ф. Лесгафта, А.Ц. Пуні, А.І. Масюка й ін.

Координаційне ускладнення вправ, підвищення вимог до точ­ності їх виконання – один з важливих шляхів розвитку сприт­ності. У кожній наступній віковій групі, враховуючи збільшення координаційних можливостей дітей, вимоги до якості виконання рухів постійно підвищуються. Від дитини вимагають більш чіткого виконання стрибків, метань, вправ з рівноваги та лазіння – тих основних рухів, які мають певну технічну складність.

Повністю виправдане, з позиції покращання координації ряду рухів (ходьба, біг, загальнорозвиваючі вправи), виконання їх з музичним супроводом на заняттях і ранковій гімнастиці. Фор­мування вмінь перебудовувати рух відповідно до зміни характе­ру музики (висоти її звучання та темпу) удосконалює плас­тичність навички, а отже, підвищує рівень розвитку спритності у дітей. Отже, розвиток спритності повинен йти шляхом підвищення координаційної складності вправ при обов'язковому дотримуванні таких вимог: точності виконання вправ і взаєм­ної узгодженості елементів рухів.

Ефективним засобом розвитку спритності у дітей є виконан­ня вправ при раптовій зміні ситуації, зі швидким реагуван­ням на раптові зміни обставин і прийняття відповідно до цього оптимального рішення, яке проявляється в конкретній руховій дії. Найбільш доцільними тут є рухливі ігри як універсальний засіб розвитку різних сторін даної якості. Ігрова діяльність дітей в умовах раптово змінених обставин висуває відповідні вимоги до прояву комплексу психофізіологічних функцій: сенсомоторних реакцій, прийому та переробки інфор­мації, кінестетичних сприймань, оперативного мислення, уваги, про­цесу утворення й удосконалення динамічних стереотипів (О.В. За­порожець).

Тому рухливі ігри та вправи спортивного характеру (у старших вікових групах) відносять до найбільш дійових і доступних за­собів, які стимулюють розвиток даної якості у дітей 3-6 років.


Каталог: wp-content -> uploads -> sites
sites -> Положення правил прийому до нту "хпі" на 2016 рік правила прийому 2016 Організацію прийому до нту "хпі" та його структурних підрозділів здійснює приймальна комісія правила прийому 2016
sites -> Програма та методичні вказівки з навчальної дисципліни історія науки І техніки для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
sites -> Робоча програма навчальної дисципліни іноземна мова (англійська)
sites -> С. Ю. Кривошеєв (ініціали та прізвище)
sites -> Навчальна робота
sites -> Робоча програма «Іноземна мова (французька)»
sites -> Правила оформлення І порядок подання статей у вісник нту «хпі» загальні вимоги
sites -> Введение в специальность
sites -> Робоча програма «Іноземна мова (німецька)»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   32


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка