Змістовий модуль загальні питання теорії фізичного виховання навчальний елемент (НЕ) 1




Скачати 22,49 Mb.
Сторінка2/32
Дата конвертації18.11.2018
Розмір22,49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

3. Єдність організму та навколишнього середовища. Здоровий спосіб життя як передумова фізичного виховання

З перших миттєвостей появи на світ дитина змушена пристосовуватися до навколишнього середовища, засвоюючи закони життя. Взаємодіючи із зовнішнім середовищем, дитина поступово навчається жити в гармонії з ним, і це розглядається І.П. Павловим як основний закон життя.

Враховуючи потенційні можливості дитини, дорослі виховують її, що перш за все виражається у турботі про фізичне здоров’я малюка, його духовний, інтелектуальний, моральний, естетичний розвиток.

Способи індивідуального залучення дитини до життя охоплюють природні та вироблені спеціально у системі виховання засоби психофізичного розвитку. Вони спрямовані на всебічне розширення функціональних можливостей організму.

З метою підвищення стійкості організму до швидко змінюваних умов зовнішнього середовища, система фізичного виховання дитини передбачає науково обґрунтований режим загартування, формування рухових навичок, які виражаються у різних формах організації рухової діяльності: ранковій гімнастиці, заняттях з фізичного виховання, рухливих іграх, спортивних вправах.

При цьому враховуються і погодні умови. Сонце, повітря та вода використовуються для підвищення життєстійкості організму. Загартування та фізичні вправи розширюють функціональні можливості організму дитини, здійснюють розвивальний вплив на вищу нервову діяльність, опорно-руховий апарат і особистісні якості, сприяючи індивідуальній адаптації дитини до зовнішнього середовища, допомагаючи спілкуванню з однолітками та дорослими людьми.

Умовою нормального розвитку організму є його рухова активність. Саме вона як основа життєзабезпечення дитячого організму впливає на ріст і розвиток нервово-психічних функцій, потенційні можливості та працездатність дитини.

Під час роботи м’язів активізується не лише виконавчий (нервово-м’язовий) апарат, але й механізм моторно-вісцеральних рефлексів (рефлексів з м’язів на внутрішні органи) роботи внутрішніх органів, нервова та гуморальна регуляція (координація фізіологічних і біохімічних процесів у організмі). Тому зниження рухової активності погіршує стан організму в цілому: страждають і нервово-м’язова система, і функції внутрішніх органів.

Рухова активність залежить не лише від індивідуальних особливостей дитини, але й від організації соціальних умов її перебування: в дитячій установі чи батьківському домі. Руховий режим забезпечується організацією різних форм рухової діяльності.

У процесі виховання формується умовний рефлекторний зв'язок при взаємодії першої та другої сигнальної систем. При цьому подразники другої сигнальної системи впливають як на фізіологічні, так і на психічні процеси.

Індивідуальній адаптації дитини до навколишнього соціального середовища сприятимуть різні навички, звички, режим і спосіб життя, культура поведінки, усвідомлене ставлення до життя й оточуючого середовища, гармонійний розвиток її особистості.

Індивідуальність особи проявляється з раннього дитинства. Багато факторів, що визначають індивідуальність, визначаються особливостями нервової системи, вродженими й успадкованими, набутими з віком і досвідом. Тому доречно зауважують, що виховання починається з любові та поваги до дитини.

Величезну роль у розвитку дитини відіграють особливості її нервової системи. Саме змінами нервової системи обумовлюється її духовний розвиток. Л.С. Виготський підкреслював, що розвиток дитини – це єдиний, але не однорідний, цілісний, але не гомогенний процес.

Розуміння суті структурно-функціональних змін у «дозріваючій» нервовій системі допомагає розібратися у багатьох нервово-психічних особливостях закономірностей роботи центральної нервової системи, дозволяє оцінити можливості та резерви нервово-психічної активності дитини та тим самим попередити нервові перевантаження. Орієнтація в принципах діяльності нервової системи допомагає визначити ступінь відповідності нервово-психічного розвитку віковим показникам, виявити відстаючу дитину та розібратися у причинах цього відставання. Не менш важливо вірно будувати навчально-виховний процес із дитиною, яка випереджає середній рівень розвитку.

Отже, враховуючи потенційні можливості організму, органічні передумови й особливості нервової системи, необхідно правильно організувати процес фізичного виховання. Виходячи з вроджених особливостей нервової системи дитини та ролі зовнішніх впливів на її формування, забезпечується оптимальний режим (повноцінний сон, дозування занять, рухова активність, час перебування на свіжому повітрі, система загартування) дня дитини.

Особливе значення має мікроклімат групи, позитивна емоційна обстановка в ній, знання індивідуально-типологічних особливостей кожної дитини.

Визначення особливостей нервової системи з метою відбору методів індивідуального керівництва потребує докладних відомостей про дитину, починаючи з внутрішньоутробного розвитку, від моменту народження до початку відвідування дошкільної установи. Також важливо виявити стан здоров’я дитини, перенесені захворювання, з якого часу вона почала тримати голівку, маніпулювати рукою, повзати, ходити, говорити й ін.; умови родинної обстановки, інтереси, прихильності, улюблені заняття дитини.

Фізичне виховання має необмежені можливості для всебічного гармонійного розвитку дитини. Воно допомагає їй розкрити свої рухові здібності, мобілізувати психічні та фізичні сили та резерви. Саме завдяки фізичним вправам, що впливають на розвиток нервової, ендокринної, дихальної, серцево-судинної систем, значно оздоровлюється організм дитини, формуються психофізичні якості, культура почуттів, моральні й інтелектуальні особливості особистості, її вольова саморегуляція.

Фізична культура здатна привести дитину до гармонії тіла, виховати естетичне почуття (переживання) тілесного здоров’я, без якого неможливий творчий процес оздоровлення організму. Фізична культура як творча діяльність, не обмежуючись самовираженням у сфері активної рухової діяльності, в кінцевому підрахунку сприяє розвитку мислення, уяви, бажання створювати нове, а потім – на практиці втілювати свій задум.

Турбота про фізичну культуру дитини повинна спрямовуватися на повне розкриття її індивідуальних фізичних і духовних сил, гармонійний розвиток і пізнання радості творчості.

Здоров'я – досить багатогранна категорія. За визначенням Всесвітньої Організації Охорони здоров'я, під здоров'ям розуміють «стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби».

Лікарі розглядають, крім усього іншого, окремі категорії здоров'я: фізичне здоров'я, психічне здоров'я, моральне здоров'я, сексуальне здоров'я, здоров'я чоловіків, жіноче здоров'я, здоров'я дитини.

Якщо тіло здорове, але немає відчуття радості та повноти життя, то це вже хвороба. На життєвому шляху людина взаємодіє з природою безперервно: дихає, контактує з людьми, пересувається, випромінює та поглинає енергію, впливає на навколишнє середовище й ін. Більшість сьогоднішніх учених визначають поняття «здоров'я» як здатність людини до оптимального функціонування в навколишньому середовищі.

Усі ми від народження отримуємо певний генетичний набір, який повинен забезпечити досягнення максимально можливих для людини життєвих цілей. Але реалізувати ці можливості на практиці та досягти свого життєвого піку навіть в ідеальних життєвих умовах можуть тільки здорові люди, яких серед тих, хто веде здоровий спосіб життя, істотно більше.

Під здоровим способом життя розуміють оптимальний режим роботи та відпочинку, збалансоване харчування, достатню рухову активність, дотримання правил особистої гігієни, загартовування, відсутність згубних звичок, любов до людей, позитивне сприйняття життя. Здоровий спосіб життя дозволяє бути до старості здоровим психічно, морально та фізично.

Самопочуття конкретної людини – це результат взаємодії її організму (з притаманними йому генетичними особливостями) з навколишнім середовищем. Ця взаємодія змінюється повільно або сильно у бік поліпшення або погіршення, залежно від діючих умов і того, як людина компенсує негативний вплив. Суб'єктивні й об'єктивні показники здоров'я мають відмінності. До суб'єктивних показників відносяться показники самопочуття, працездатності, організованості, апетиту, настрою, відповідності реакції тому, що відбувається. Об'єктивні показники самопочуття пов'язані з антропометричними вимірюваннями (маса тіла, зріст, окружність грудної клітини, шиї, плеча, стегна, гомілки, живота), частотою дихання, життєвою ємністю легень, пульсом, артеріальним кров'яним тиском. Незважаючи на комплексне наближення до визначення здоров'я, на практиці про здоров'я, як і раніше, судять за наявністю або відсутністю хвороби організму або психіки. Дійсно, між здоров'ям і хворобою маса проміжних станів, у яких знаходяться, відповідно до даних ВОЗ, 80 % мешканців Землі.

Схилити чашу терезів здоров'я у сприятливий бік, реалізувати закладені в дитині колосальні життєві можливості, досягти того піку, який визначений батьківськими генами, можливо лише при здоровому способі життя.

Аналіз нормативно-правових актів світової спільноти та законодавства деяких країн Заходу щодо сприяння впровадженню здорового способу життя, а також вітчизняного законодавства із зазначеної проблеми дає підстави узагальнити, що світова спільнота дедалі більше виходить з необхідності забезпечення права людини на збереження та зміцнення здоров'я. Це право передбачене Декларацією прав людини, Європейською соціальною хартією й іншими міжнародними документами. Проблема сприяння здоровому способу життя відображена у ряді спеціальних документів, які приймалися в ході регулярних міжнародних конференцій з проблем пропаганди здорового способу життя.

Одним з основних стратегічних завдань національної освіти є виховання молоді в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я та здоров'я оточуючих, як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності.

Основним чинником формування гармонійно розвинутої особистості є фізична культура та спорт. На сучасному етапі розвитку суспільства зростають вимоги до фізичної підготовки людей, адже саме рівень здоров'я нерідко – головний чинник працездатності в процесі життєдіяльності людини. Заняття фізичною культурою та спортом мають велике значення у формуванні здорового способу життя, духовного та фізичного розвитку дітей і молоді. Заняття фізичними вправами зміцнюють здоров'я, підвищують нервово-психічну стійкість до стресів, підтримують фізичну та розумову працездатність.

Здоровий спосіб життя не статична категорія, його не можна сформувати раз і назавжди. Спосіб життя може бути здоровим лише тоді, коли він розвивається, доповнюється різними новими корисними для здоров'я елементами, звичками та тим самим вдосконалюється. Тому здоровому способу життя треба постійно вчитися, а значить, йому треба постійно вчити, виховувати потребу в здоровому способі життя. В це поняття як складова входить і фізична культура. Вдосконалюючи її викладання та навчаючи дітей фізичному вихованню, починаючи з молодшого віку, ми вдосконалюємо та розвиваємо потреби особистості в здоровому способі життя в майбутньому. На думку А.В. Царика, фізична культура об'єднує багато компонентів: культуру рухової активності, загартування, дихання, харчування, масаж, медитацію, використання факторів природи. Про фізичну культуру варто говорити в першу чергу, тому що вона – основа та рушійна сила формування здорового способу життя.

У наш час одним з пріоритетних завдань, що стоять перед педагогами, є зміцнення та збереження здоров’я дітей у процесі виховання та навчання.

Проблема раннього формування культури здоров’я актуальна, своєчасна та досить складна. Відомо, що дошкільний вік є вирішальним у формуванні фундаменту фізичного та психічного здоров’я. Адже саме до 7 років людина проходить величезний шлях розвитку, який не повторюється протягом подальшого життя. Саме у цей період відбувається інтенсивний розвиток органів і становлення функціональних систем організму, закладаються основні риси особистості, ставлення до себе й оточуючих. На цьому етапі важливо сформувати у дітей базу знань і практичних навичок здорового способу життя, усвідомлену потребу в систематичних заняттях фізичною культурою та спортом.

Сьогодні під здоровим способом життя ми розуміємо активну діяльність людей, спрямовану на збереження та поліпшення здоров’я. Формування здорового способу життя повинно починатися вже у дитячому садку. Вся життєдіяльність дитини в дошкільній установі має спрямовуватися на збереження та зміцнення здоров’я. Основою є щотижневі пізнавальні, фізкультурні й інтегровані заняття, партнерська спільна діяльність педагога та дитини протягом дня. Метою оздоровчої роботи в дошкільній установі є створення стійкої вмотивованої потреби зберегти своє власне здоров’я та здоров’я оточуючих.

Тому дуже важливо правильно вибудувати зміст навчально-виховного процесу по всіх напрямках розвитку дитини, відібрати сучасні програми, що забезпечують прилучення до загальнолюдських цінностей, і перш за все, – до цінностей здорового способу життя.

Основні компоненти здорового способу життя:


  • раціональний режим дня;

  • правильне харчування;

  • раціональна рухова активність;

  • закалювання організму;

  • збереження стабільного емоційного стану.

Режим дня – це науково обґрунтований розпорядок життя, що передбачає раціональний розподіл часу та послідовність різних видів діяльності та відпочинку. При правильному та строгому його дотриманні виробляється чіткий ритм функціонування організму. А це, в свою чергу, створює найкращі умови для роботи та рекреації, тем самим сприяє зміцненню здоров’я. Режиму дня необхідно дотримуватися з перших днів життя. Від цього залежить здоров’я й адекватний розвиток людини.

При проведенні режимних заходів потрібно дотримуватися таких правил:



  • повне та своєчасне задоволення усіх органічних потреб дітей (у сні, харчуванні й ін.);

  • ретельний гігієнічний догляд, забезпечення чистоти тіла, одягу, постелі;

  • залучення дітей до посильної участі у режимних процесах;

  • формування культурно-гігієнічних навичок;

  • емоційне спілкування під час виконання режимних процесів;

  • урахування потреб дітей, індивідуальних особливостей кожної дитини.

Раціональний режим має бути стабільним і разом з тим ди­на­міч­ним для постійного забезпечення адаптації дитини до зміню­ва­них умов зовнішнього соціального та біологічного середо­ви­ща. Чим більше цей режим буде виходити з особливостей «біо­рит­мічного портрету» дитини, тим у ліпших умовах будуть її фі­зі­ологічні системи, що обов’язково відіб’ється на її здоров’ї та настрої.

Раціональне харчування дітей – один з основних факторів зо­в­нішнього середовища, що визначає нормальний розвиток дитини. Воно безпосередньо впливає на життєдіяльність, ріст, стан здоров’я дитини, підвищує стійкість до різних несприятливих впливів.

Культура здоров’я та культура руху – два взаємопов’язані компоненти у житті дитини. Активна рухова діяльність, окрім позитивного впливу на здоров’я та фізичний розвиток, забезпечує емоційний комфорт дитини.

Рухова культура дошкільників починається з формування у них структури природних рухів і розвитку рухових здібностей, створення умов для творчого засвоєння дітьми еталонів руху в різних ситуаціях, формування рухової уяви, здібності емоційно переживати рухи.



Основними умовами формування рухової культури є:

  • виховання у дітей усвідомленого ставлення до виконання рухових дій;

  • розвиток уяви при виконанні рухових дій;

  • включення сенсорних систем при вихованні рухової культури;

  • створення оптимальних умов для кожної дитини в процесі засвоєння рухового досвіду.

Виховання рухової культури – процес взаємно спрямований, для його успіху необхідна організація цілеспрямованої системи виховання та навчання в дитячому садку та сім’ї.

У процесі виховання рухової культури дитина засвоює знання, необхідні для усвідомленої рухової діяльності, оволодіває способами діяльності та досвідом їх реалізації, а також відбувається розвиток творчої діяльності дитини, її пізнавальних здібностей, вольових якостей, емоційної сфери.

Важливим фактором зміцнення здоров’я дитини є загартування її організму.

Закалювання сприяє вирішенню цілого комплексу оздо­ро­в­чих завдань. Воно не лише підвищує стійкість, але й здатність до роз­витку компенсаторних функціональних можливостей орга­нізму, підвищенню його працездатності. Для розвитку процесу закалювання організму необхідна повторна чи тривала дія на організм того чи іншого метеорологічного фактора: холоду, тепла, атмосферного тиску. Завдяки повторним діям факторів закалювання вдосконалюються відповідні умовно-рефлекторні зв’язки. Якщо закалювання проводити систематично та планомірно, воно позитивно впливає на організм дитини: поліпшується діяльність його систем і органів, збільшується опір до різних захворювань (в першу чергу, простудного характеру), виробляється здатність без шкоди для здоров’я переносити різкі коливання різних факторів зовнішнього середовища, зокрема, метеорологічних, підвищується витривалість організму.

Спеціалісти відзначають, що психофізичне здоров’я й емоційне благополуччя дитини багато в чому залежать від оточення, в якому вона живе та виховується. Психічне здоров’я є складовою загального здоров’я і розглядається як сукупність психічних характеристик, що забезпечують динамічну рівновагу та можливість виконання дитиною соціальних функцій.

Тому необхідно створювати умови, що забезпечують психічне здоров’я дошкільника, забезпечують гуманне ставлення до дітей та індивідуальний підхід з урахуванням їх особистісних особливостей; психологічний комфорт, цікаве та змістовне життя у дитячому садку.



Умови, необхідні для збереження здоров’я дошкільників

Охорона та зміцнення здоров’я, виховання звички до здорового способу життя є першочерговим завданням для педагогів. У зв’язку із цим необхідно організувати різноманітну діяльність, спрямовану на збереження здоров’я дітей, реалізацію комплексу навчально-виховних, оздоровчих і лікувально-профілактичних заходів у різних вікових групах дошкільнят.

Реалізація даного напрямку забезпечується:


  • спрямованістю навчально-виховного процесу на фізичний розвиток дошкільників і їх валеологічну освіту (як пріоритетний напрямок у роботі дошкільної установи);

  • комплексом оздоровчих заходів у режимі дня, залежно від пори року;

  • створенням оптимальних педагогічних умов перебування дітей у дитячій установі;

  • формуванням підходів до взаємодії із сім’єю та розвитком соціального партнерства.

Планомірне збереження та зміцнення здоров’я необхідно здійснювати за кількома напрямками:

  • лікувально-профілактичним (профілактика захворювань, національ­ний календар профілактичних щеплень, вітамінізація й ін.);

  • забезпечення психологічної безпеки особистості дитини (психологічно комфортна організація режимних моментів, оптимальний руховий режим, правильний розподіл фізичних й інтелектуальних навантажень, використання прийомів релаксації в режимі дня, застосування необхідних засобів і методів: елементи аутотренінгу, психогімнастика, музична терапія);

  • оздоровча спрямованість навчально-виховного процесу (вра­хування гігієнічних вимог до максимального навантаження на дітей дошкільного віку в організованих формах навчання, ство­рення умов для оздоровчих режимів, валеологізація освіт­ньо­го простору для дітей, бережне ставлення до нервової си­сте­ми дитини: врахування її індивідуальних здібностей та інтересів; надання свободи вибору, створення умов для самореалізації; орієнтація на зону найближчого розвитку дитини й т. ін.);

  • формування валеологічної культури дитини, основ валеологічної свідомості (знання про здоров’я, уміння зберігати, підтримувати та зміцнювати його, виховання усвідомленого ставлення до здоров’я та життя).


4. Методи дослідження в теорії та методиці фізичного виховання

У процесі дослідження для побудови наукових теорій використовують понятійний і категоріальний апарат науки. Результатом наукового дослідження є знання, які можуть виступати як передумова, або як засіб цього дослідження.

Розрізняють два види наукового дослідження: емпіричне та теоретичне.

Емпіричне пізнання будується на вивченні реальної дій­сно­с­ті, чуттєвого досвіду людини. Емпіричними дослідженнями за­йма­ються, як правило, практики-професіонали в тій чи іншій сфері діяльності (вчителі, психологи, вихователі тощо).

Теоретичними дослідженнями займаються спеціально підготовлені для цього люди: професори, доценти, наукові співробітники, які працюють у науково-дослідних закладах, а також у вищих навчальних закладах.

Таблиця 1.1.1.

Відмінності емпіричних і теоретичних досліджень


Емпіричне пізнання

Теоретичне пізнання

Емпіричне дослідження здій­снюється пере­ва­жно прак­тичними працівника­ми, які зай­няті у практичній професійній діяльності.

Теоретичне дослідження проводиться спеціально підготовленими для цього вченими.

Пізнавальна діяльність не має систематич­ного характеру та недовготривала у часі.

Пізнавальна діяльність має систематичний, цілеспрямований і довготривалий характер

Методами пізнання є: спостереження, експеримент, опитування тощо.

Методи пізнання такі: абстра­гування, по­рів­няння, моделювання, аналіз, синтез.

Отримані знання фіксуються у вигляді ви­сновків, тверджень, правил, рекомендацій.

Отримані знання відображаються у вигляді наукових концепцій, зако­нів, законо­мір­но­с­тей, винаходів і відкриттів.

Не зважаючи на відмінність емпіричного та теоретичного пізнання, вони тісно пов’язані: по-перше, теоретичне дослідження будується на основі знань, фактів, що виявляються у процесі вивчення реальної дійсності; по-друге, емпіричний рівень дозволяє вивчати реальну дійсність, виявляти нові факти та явища, а на їх основі – робити узагальнення, висновки, давати практичні рекомендації.

На теоретичному рівні визначаються загальні зако­но­мір­но­сті, що дозволяють пояснити взаємозв’язок раніше відкритих фактів і явищ, формулювати закони, на основі яких можна передбачити (спрогнозувати) розвиток майбутніх подій.

Теорія та методика фізичного виховання як інтеграційна наука містить широке коло питань і проблем, вивчення яких пов’язане з досягненнями суміжних наук.

У дослідженнях з теорії та методики фізичного виховання використовуються як спеціальні методи, так і методи суміжних наук – соціології, психології, нейропсихології, фізіології, спортивної метрології, лікарського контролю й т. ін.

Дослідження починається з короткого вступу, де розкривається актуальність проблеми, мета, наукова новизна та практична значимість результатів дослідження, його об’єкт і предмет, завдання та гіпотеза експерименту.

Методи наукових досліджень – це ті прийоми і засоби, за допомогою яких учені отримують достовірні дані, які потім використовують для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій.

Кожна наука застосовує певні методи дослідження. Їх по­діляють на загальні методи, характерні для більшості наук, і конкретні, які використовуються окремими науками.



Загальнонаукові методи застосовуються майже в усіх науках. До них О.В. Клименко й інші вчені відносять:

  • аналіз − розчленування певного явища на окремі власти­вості чи відношення; синтез − поєднання різних елементів, сторін, власти­востей об'єкта в єдине ціле; індукцію − логічний умовивід від часткового до загального, від окремих фактів – до узагальнень; дедукцію − логічний умовивід від загального до част­кового, від загальних суджень – до часткових висновків; моделювання − заміна реального об'єкта вивчення об'єктом-замінником (моделлю), який містить у собі риси, зв'язки, відношення досліджуваного об'єкта;

  • гіпотетичний метод − висування на основі дедукції наукового припущення для пояснення певного явища; системний метод − пов'язаний із побудовою системи взаємозв'язків елементів, складових об'єкта;

  • теоретичні загальнонаукові методи включають: узагальнення − мислений перехід від емпіричного аналізу окремих об'єктів на більш високий ступінь абстракції шляхом виділення спільних ознак, що є в розглянутих об'єктах; формалізацію − метод відображення результатів мислення в точних поняттях, виражених у формулах чи знаковій формі тощо; абстрагування − метод наукового пізнання, оснований на формуванні образу реального об'єкта за допомогою мисленого виділення ознаки, яка цікавить дослідника.

Метод вивчення й узагальнення передового психолого-педагогічного досвіду заснований на вивченні й осмисленні теоретичної та науково-практичної літератури. Узагальнення й аналіз наукових джерел дозволяє глибше зрозуміти проблему фізичного виховання. Найчастіше теорією та методикою фізичного виховання застосовуються методи психолого-педагогічного дослідження, на розгляді яких ми зупинимося.

Спостереження – це умисне, цілеспрямоване сприйняття поведінки та діяльності дитини (педагога), що проводиться у звичних життєвих обставинах і без втручання з боку спостерігача. Суть спостереження полягає в пізнанні педагогічного процесу в цілому або його складових.

Використання цього методу передбачає наявність таких умов: 1) цілеспрямованість − визначення мети, завдання дослід­ження; в) природні умови − типові умови спостереження (щоб діти не знали, що за ними ведеться спостереження); 3) наявність плану; 4) точне визначання об'єкта та предмета спостереження; 5) обмеження дослідником ознак, які є предметом спосте­реження; 6) вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак; 7) забезпечення чіткості, систематичності та тривалості спостереження. Обов'язковою умовою є ведення дослідником щоденника.

Переваги методу полягають у збереженні природ­них умов протікання психофізичних процесів. Але варто пам'ятати і про слабкі його сторони:

1) дослідник займає пасивну позицію (чекає, поки виникне явище);

2) майже не­можливий кількісний аналіз його результатів, що знижує надійність висновків;

3) можливості виявлення причин явищ, що спостерігаються, обмежені;

4) застосування цього методу вимагає тривалого часу.

Незважаючи на це, даний метод широко використовується у теорії та методиці фізичного виховання дошкільників у взаємодії з іншими науковими методами.

Спостереження може бути безпосереднім і опосередкованим, включеним і зовнішнім, повним і частковим. Воно спеціально організується, при цьому розробляється система фіксації фактів, що містять спостереження за діяльністю педагога та дитини. Педагогічне спостереження дозволяє в невимушеній природній обстановці вивчити потрібні питання. В процесі спостереження рекомендується застосовувати різні методи фіксації результатів спостереження: відео, аудіо записи, фото та кінозйомку й т. ін.

Результати спостережень фіксуються у щоденнику чи протоколі, матричному записі чи журналі. В записі даних спостережень реєструється час, місце, кількість учасників, якість (специфіка) спостереження.

Іншим методом, що використовується в теорії фізичного ви­хо­вання дошкільнят є бесіда, яка дозволяє вивчити особистісні про­яви дітей, педагогів, шляхом їх відповідей на питання до­слід­ника. Питання в бесіді мають бути вдало підібрані, продумані, зрозумілі досліджуваному, сформульовані адекватно до теми, мети та завдань бесіди. Наприклад, якщо вихователь запитає дитину, як саме діти побіжать врозтіч по залу за його командою, вона може відповісти: «Красиво, рівненько, не збиваючи один одного з ніг», – тобто виділить якісні параметри руху. Якщо ж відповісти потрібно, де діти бігтимуть врозтіч по залу, то дитина скаже, що там, де відсутні перешкоди, де ніхто не стоїть.

Результати бесіди ліпше фіксувати за допомогою аудіо запису з наступним його ретельним аналізом. Можна застосувати стенографування бесіди помічником (вихователем чи іншим співробітником дошкільної установи).

Результати бесіди можна представити у формі таблиці. Можлива й математична обробка її результатів.

Анкета є письмовим методом дослідження. У теорії та методиці фізичного виховання широко застосовується анкетування (проте, зі зрозумілих причин – в основному для дорослих: вихователя, батьків). Анкета складається зі спеціально підібраних запитань і можливих стандартних варіантів відповідей на них. Вона може бути іменною й анонімною, відкритою (можливий свій варіант відповіді) та закритою.

При підведенні підсумків анкетування використовуються методи математичної статистики.



Вивчення документації та продуктів діяльності як метод широко застосовується в дослідженнях з фізичного виховання. Вивчається різна документація, система планування й обліку різноманітних форм рухової активності. Аналізуються показники фізичного розвитку, фізичної підготовленості, техніки виконання тих чи інших рухів дитиною, ін.

Психолого-педагогічний експеримент – організована ді­яльність педагога-дослідника та дітей із завчасно постав­ле­ни­ми дослідницькими цілями. Він включає комплексний метод на­у­­кового пізнання й опирається на дані суміжних наук, вима­га­ю­чи від дослідника певної підготовки та педагогічної майстерності.

Успіх експерименту залежить від теоретичної та практичної готовності дослідника, його знань, інтересу до проблеми, що вивчається, вміння чітко визначити мету, продуманості системи дослідження та серйозного осмислення поставлених завдань.

Враховуються параметри руху, функціонального стану організму, хронометраж окремих видів діяльності. Наприклад: визначаються показники психофізичних якостей, фізичної підготовленості; проводиться вимірювання життєвої ємності легенів шляхом спірометрії; м’язової сили рук – ручним динамометром; часових показників при виконанні різних форм організації рухової діяльності – секундоміром й т. ін. Отже, в теорії та методиці фізичного виховання використовуються інструментальні та не інструментальні засоби вимірювання різних фізіологічних і психофізіологічних станів і показників.

Психолого-педагогічний експеримент зазвичай складається з констатуючого, формувального та підсумкового (конста­тую­чо­го). Кожен етап експерименту вирішує свої завдання. У кон­ста­ту­ю­чому експерименті проводиться аналіз стану роботи з до­слід­жу­ваної проблеми. У формувальному – розробляється новий зміст, системний підхід до різних форм організації рухової діяль­но­сті та методика, які перевіряються на практиці. В заключній, чи підсумковій, частині експерименту здійснюється порів­ня­льний аналіз стану роботи до та після проведення експерименту. Дослідник робить висновки за результатами роботи та пропонує розроблені ним рекомендації для вдосконалення роботи з фізичного виховання у практиці дитячих установ.



Науково-педагогічне дослідження являє собою спеціально організований процес пізнання, в якому проходить вироблення теоретично систематизованих знань про сутність педагогічних явищ, процесів, розробка змісту, методів, форм діяльності педагогічних працівників.

Педагогічні дослідження поділяються за різними критеріями на групи:

1. За тривалістю: а) короткочасні; б) довготривалі.

Наприклад, наукові роботи (курсові, бакалаврські, дипломні, магістерські) – короткочасні. Вони вивчають ефективність методу, форми, прийому тощо. Дослідження науковців – довготривалі. Вони вивчають дієвість концепції навчання, виховання, педагогічної системи тощо.

2. Залежно від мети та завдань є дослідження: а) часткові; б) комплексні.

Часткові – це дослідження, які вивчають окремі аспекти конкретної проблеми (наприклад, «Розвиток витривалості на заняттях з фізичної культури»). Комплексні – вимагають ви­вче­н­ня різних аспектів однієї проблеми (наприклад, тема: «Роз­ви­ток витривалості у дітей старшого дошкільного віку» вивчається з точки зору педагогіки, психології, різних методик тощо).

3. Залежно від функції процесу пізнання та його результатів: а) фундаментальні (теоретичні); б) прикладні (емпіричні).

Фундаментальні дослідження – це така наукова діяльність, яка орієнтується на розв’язання ключових теоретичних питань. Їх мета та завдання – розкриття внутрішнього характеру явищ, пояснення причин, виведення закономірностей, концепцій тощо. Прикладні дослідження – це наукова діяльність, яка має на меті використання теоретичних результатів у конкретних умовах практичної роботи.



  1. Відповідно до теми та мети педагогічного дослідження: а) до­слідження, пов’язані з теоретичними проблемами: розробка по­нятійно-категоріального апарату; розробка концепцій на­вча­н­ня та виховання; узагальнення досвіду; аналіз історії розвитку про­блеми тощо; б) дослідження прикладні (емпіричні): розробка методів, форм, засобів, прийомів і їх апробування на практиці; розробка різних технологій педагогічної діяльності; в) дослідження, пов’язані з професійною підготовкою педагогічних кадрів: розробка концепцій підготовки; розробка стандартів професійної підготовки; розробка змісту, форм, методів, прийомів професійної підготовки.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка