«Золота доба персько-таджицької лірики, її характерні особливості, видатні представники. Омар Хайям (бл. 1048 після 1122). Рубаї. Лаконізм і місткість жанру рубаї. Основні теми й мотиви творчості Омара Хайяма»




Скачати 132,68 Kb.
Дата конвертації03.07.2017
Розмір132,68 Kb.

Матеріали вчителя зарубіжної літератури Гузь О. О. до уроку №29 (8 клас) на тему «Золота доба персько-таджицької лірики, її характерні особливості, видатні представники.



Омар Хайям (бл. 1048після 1122). Рубаї. Лаконізм і місткість жанру рубаї. Основні теми й мотиви творчості Омара Хайяма»

Додаток №1

«Близькосхідна література: провідні теми й жанри, найвидатніші митці»

Персько-таджицька література

Арабська література

Створена мовою фарсі (Х-ХV ст.)

Створена арабською мовою

Основа – давньоіранський фольклор і епос.

Теми: героїка минулих часів, подвиги героїв та богатирів; оспівування природи, кохання, радості життя; філософські роздуми про сенс буття та місце людини в світі.

Провідна ідея: гуманізм.

Жанри: месневі (великі епічні поеми), касиди (урочисті оди-поеми), газелі (ліричні вірші про кохання), рубаї (лірико-філософські чотиривірші), бейти( двовірші, що містять закінчену думку). Кита (короткі вірші).


Доісламська поезія (V-VІІ ст.)

Основа – народна поезія кочовиків-бедуїнів арвії.

Давньоарабська поезія поетів-бедуїнів.

Теми: оспівування племені, природи (пустелі), вірного коня, коханої.

Жанри: касида, кита.

Найвідоміші поети: Імруулькайс, Тарафа, Зухайр, Антара, Лабід, аль Харіс ібн Халліз, Алер ібн Кульсум


Найвидатніші митці та твори:

Рудакі – основоположник класичної поезії на фарсі (ІХ-Х ст.), писав касиди, рубаї, бейти.

Абулькасим Фірдоусі(Х ст.) – епічна поема «Шах-наме».

Омар Хайям (ХІ-ХІІ ст.) – поет-філософ, учений, автор рубаї.

Гафіз (Шамседдін Мухаммад – ХІV ст.) – поет-лірик, автор газелей.

Сааді (ХІІІ ст.) – поет-філософ, що уславив розум; збірка поетичних новел «Гулістан», месневі «Бутан». Сааді розробив художню концепцію гуманізму.

Джалаліддін Румі (ХІІІ ст.) – поет-філософ і лірик, що уславив почуття. Автор газелей та «Духовного месневі». Поезія Румі має повчальний зміст.

Абдуррахман Джамі (ХV ст.) – містик-суфій, поет, що оспівав ідеали правдолюбства, гуманізму («Книга мудрості Іскандара»).

Алішер Навої (ХV ст.) – автор шести монументальних поем («Фархад і Ширін»).

Нізамі (ХІІ ст.) – азербайджанський поет-гуманіст, цикл поем «Хамсе» («П’ятериця»). Найвідоміша з них «Лейлі й Меджнун».

Шота Руставелі (ХІІ ст.) – автор грузинського епосу «Витязь у тигровій шкурі».

Носир Хісроу (ХІ ст.) – поет-шукач правди. «Книга мандрівок»



Арабо-мусульманська література (VІІІ-ХІV ст. )

Література доби Омейядів

Теми: придворна тематика – уславлення правителів і покровителів та висміювання ворогів; щасливе й нещасливе кохання , війни, завоювання, подвиги, ворожнеча.

Жанри: касида-панегірик, ліричні вірші, газель, релігійні трактати.

Поети: аль-Ахталь, аль-Фараздак, Джарір, Кайс ібн аль-Мулаввах на прізвисько Маджнун («Той, що втратив глузд від кохання» - історія Маджнуна й Лейли), Омар ібн Абі Рабіа.

«Золота доба» арабської літератури часів правління Аббасидів (VІІІ-ХІІ ст.)

Теми: героїчні подвиги, уславлення природи, уславлення кохання і жінки, уславлення Аллаха.

Жанри: касида-панегірик, застільна пісня, філософсько-аскетична поезія, поеми, наукові трактати, суфійська та релігійна поезія.

Поети: Абу Нувас, Абу-аль-Атахія, Ібн ар-Румі


Додаток №2

«Найвідоміші творіння Східного Ренесансу»

(матеріал для вчителя)



Рудакі (ІХ-Х ст.)– «Адам поетів» персько-таджицької літератури. Першим почав писати вірші на мові фарсі. Уславився своїми патріотичними касидами. Абу Абдаллах Джафар ібн Мухаммад Рудакі стоїть біля витоків історії персько-таджицької поезії. «Адам перських поетів» багато у чому залишився таємницею для наступних поколінь. І хоча із його творчого спадку дійшло дуже мало, навіть та невелика частка, що збереглася у віках, є свідченням геніальності й новаторства Рудакі.

Народився поет поблизу Самарканда у родині мулли (за іншими даними – сільського вчителя). У вісім років хлопчик вже знав напам’ять Коран, грамоту, написав свої перші вірші і мав дуже гарний голос. Навчившись грати на барбаті – струнному музичному інструменті, своїм співом і майстерною грою Рудакі викликав інтерес правителів Ірану Саманідів. Доля придворного поета була нещасливою. За наказом «осяйного» еміра Бухарського Рудакі був осліплений за дружбу з візиром Баламі, що законфліктував із Саманідськими правителями. Рудакі підтримував і оспівував повстанців, а не можновладців, адже сам походив із простого народу.

Про поетичний талант Рудакі ходили легенди. Йому приписують від 300 тисяч до 1 млн. 300 тисяч двовіршів (бейтів)! Але помер поет бідним і сліпим. Похований у сільському садку. Його могилу лише через 1000 років знайшов класик таджицької літератури ХХ ст. Айні.

Рудаки заклав жанри персько-таджицької поезії - газелі й рубаї.

Із касид Рудакі до нас дійшов лише фрагмент, що розпочинається

рядками «Знову вітер од Мульяну повертає…» Його вважають окрасою усіх середньовічних перських збірок поезії й супроводжують легендою: бухарський емір Наср ІІ, покровитель і благодійник Рудакі, подорожував до Герата. Йому там сподобалося й він затримався на довгих чотири роки, оточений розкошами й гостинністю. Усі боялися нагадувати еміру про його державний обов’язок і необхідність повернення до Бухари. Тоді попросили зробити це Рудакі. Поет, і сам засумувавши за Бухарою, написав і заспівав вірші про чудові хвилі річки Аму, про пісок на її березі, який пестить ноги, мов шовк: «Знову вітер од Мульяну повертає, в душу думка про кохану повертає…» - залунали рядки відомої нині касиди. Придворні ридали, а емір, не дослухавши й до половини, скочив на коня й, мов несамовитий, помчав до Бухари без жодної зупинки.

Одна із найвідоміших касид Рудакі «Мати вина» збереглася повністю.

Поштовхом до її написання вважають бенкет у еміра Хорасану. Емір надіслав відсутньому на бенкеті еміру Систану кубок з вином, додавши до нього 10 рубінів, 10 розкішних одеж, 10 рабів і рабинь, 10 чудових коней у подяку за військову допомогу. Рудакі був присутній на бенкеті, й тут же склав касиду, що оспівала «матір вина» - виноградну лозу. Касиду доклали в дарунок до кубка з вином.



Художній світ поезії Рудакі

Теми поезії

Любов до рідної землі. Світ, людина, сенс життя, повчання, природа

Провідні ідеї

Уславлення радості життя й краси буття. Гуманізм (любов і повага до людини)

Жанри

Касиди, газелі, рубаї, бейти, месневі

Провідні образи

Людина, кохана. Багатії та бідняки. Всевишній (Аллах). Краса природи

Художні засоби

Порівняння, метафори, заклики, висновки, символи, епітети.

Ліричний герой

Людина, що любить життя і людей (гуманіст – оптиміст)



Гафіз – видатний поет персько-таджицької літератури ХІV століття, неперевершений лірик, автор любовних віршів газелей.

Справжнє ім’я Ходжа Шамседдин Могаммад. Походив із родини купця у Південній Персії у місті Ширазі. Після смерті батька змушений був працювати підмайстром у ремісника виробника дріжджів. Наполегливий і працьовитий, він віддавав третину свого заробітку учителеві сусідньої школи, третину матері, а третину лишав собі. Саме в школі, а не в майстерні, долучився він до своєї майбутньої професії: вивчивши напам’ять Коран, священну книгу мусульман, став читцем Корану – Хафізом (Гафізом).

Гафіз (араб. хафезе – пам'ять). «Хафіз» - «охоронець», так на Сході називають людей, котрі знають напам’ять увесь Коран.

Існують численні легенди про те, як Гафіз відчув поетичний поклик і став поетом. Чутки про непересічний талант досягли і двору повелителів Шираза, які дарували йому то свою прихильність, то гнів. За життя поета зібрання його поезій («диван») укладено не було. Проте й у ХV столітті його твори вважали на Сході взірцевими. Віршам Гафіза, який вважав себе учнем Рудакі, притаманні увага до внутрішнього світу людини, найтонших відтінків її почуттів, оспівування кохання, жінки, алегорична і символічна багатозначність і багатство образів.

У ХІХ столітті твори Гафіза стають надбанням усієї світової літератури. Наслідуючи Гафіза, створив свій славетний «Західно-східний диван» Йоганн Вольфганг Гете.

Абулькасим Фірдоусі – один із найвизначніших поетів Сходу Х століття, автор безсмертної епопеї «Шах-наме» («Книги про царів»), співець мужності й патріотизму предків сучасних персів і таджиків. Фірдоусі завершив своє творіння на рубежі Х-ХІ століть, віддавши йому понад 30 років життя. Поезія не дала своєму авторові за життя ні багатства, ні шани, але принесла йому безсмертя. «Мудрець Абулькасим Фірдоусі з Туса» став відомим у всьому світі.

Починається «Шах-наме» - після короткого традиційного за доби Середньовіччя звернення до Бога – уславленням Розуму.

Потім йде оповідь про створення чотирьох стихій, із взаємодії яких послідовно виник всесвіт – небеса і земля, моря й гори, потім – рослини і тварини і, нарешті, людина, остання, найвища ланка у ланцюзі світобудови.

Оповідь про династію перших «царів людства» базується на двох давніх космогонічних міфах. Перший цар Кеюмарс почав навчати людей, і з тих пір вони ставали все розумнішими. Але з’являється дух зла Аріман і розпочинається віковічна боротьба добра зі злом, тема якої проходить крізь усю поему. Основою «Шах-наме» є до ісламська релігія Ірану – зороастризм (від імені пророка Заратустри, грецькою Зороастра), згідно з яким у світі постіно ворогують два Духи-близьнюки: Ормузд (Ахура Мазда) – Дух Премудрий, джерело добра і світла, та Аріман (Ангра Манью) – Злий Помисел, володар зла і мороку. Людина – головний осередок боротьби світла і темряви, у її безсмертній душі ведеться боротьба доброго й злого духів, від результату якої залежить майбутнє всього Всесвіту.

Чорний Дев – син Арімана – вбиває сина першого царя Кеюмарса, Сіамека, якого любили всі люди. Його син Хушенг помстився Чорному Деву. З того часу почалася боротьба добра і зла у сівті людей. Охоплений гординею, цар Джамшид став служити злу. Ормузд від нього відвернувся. У країні розпочалися сумятиці, боротьба за владу, братовбивчі війни… На престол зійшов іноземець Зохак, з плечей якого виросли страшні змії, яким Зохак щодня віддавав на поживу двох юнаків.Так Аріман вирішив знищити рід людський. Та царевич Феридун вбиває Зохака і стає царем «над усім світом», розділивши його потім на три частини між своїми синами: старший Сельм – володар Заходу (Руму), Тур – володар Сходу (Туран і Чін (Китай), наймолодший Іредж отримав найкращий наділ – Іран. Старші брати зненавиділи молодшого і вбили його, прагнучи заволодіти Іраном. Так розпочалася вінай між Іраном і Тураном (Туран – країна на території Середньоазійських степів, населена кочівниками –тюрками). Цій війні й присвячена основна частина поеми Фірдоусі «Шах-наме». Це так званий дружинний, або «богатирський» епос. Фірдоусі цікавить не людина взагалі, а видатна, героїчна особистість.

Вихований на традиціях давніх сказань іранських народів, знавець і щирий прихильник рідної культури, Фірдоусі не міг не помітити, що держава самані дів занепадає. Він переживав це глибоко й болісно, шукав причини краху, що наближався, і вважав, що запорукою відродження має бути справедлива влада царів, таких, про яких йшлося в давніх сказаннях. Особливо переконливими йому здавалися народні оповіді про богатиря Рустама, який упродовж декількох століть, як неприступна фортеця,стояв на сторожі рубежів вітчизни, об’єднуючи навколо себе усіх богатирів, готових на смерть заради рідної землі у боротьбі з туранцями. Фірдоусі був переконаний, що епопея про іранських царів та богатирів допоможе можновладцям зрозуміти їхнє істинне призначення.

В основі поеми лежить багатий епос Східного Ірану, де йдеться про царя Афрасіаба, що знаходиться під повною владою Арімана. Сказання про Сіявуша – центр цієї частини епопеї.

Третя частина «Шах-наме» - «історична». Вона найбільше пов’язана з реальними історичними подіями та діячами. Найпривабливіші розділи епосу оповідають про богатирів Рустама і його сина Сухраба, царевича Ісфандіяра, про кохання іранського витязя Біжана та туранської царівни Маніжі.

«Шах-наме» сповнена темами любові й ненависті, мужності й боягузтва, вірності слову й підступності, насичена драматизмом і трагізмом долі людини в історії. Водночас ми бачимо оповіді про дивовижні країни, битви з драконами й чудовиськами, філософські роздуми, гумористичні замальовки. І всі ці різнорідні сказання, повісті й оповідання, ліричні відступи й легенди. Роздуми про добро і зло об’єднані одним величним задумом автора і підпорядковані загальній ідеї – звеличенню рідної країни.

Ільяс ібн Юсуф Нізамі Гянджеві – великий поет Азербайджану, який творив наприкінці ХІІ століття на фарсі. Його творчість органічно вплітається у вінок шедеврів персько-таджицької літератури. Нізамі написав п’ять поем, об’єднаних пізніше у єдиний цикл «Хамсі»(«П’ятериця»): «Скарбниця таємниць» - філософсько-дидактична поема, «Хосров і Ширін» - про кохання сасанідського шаха Хосрова Парвіза до прекрасної християнки Ширін; «Лейлі й Меджнун» - про безумне трагічне кохання арабського юнака Меджнуна до Лейлі; «сім красунь» - про романтичні пригоди Брахма Гура; «Іскандер-наме» - про життя й походи Александра Македонського.

Найпопулярнішою є поема «Лейлі й Меджнун». На Ближньому й Середньому Сході її вважають кращою поемою про кохання. Сюжетна лінія відтворює старовинну оповідь про любов юнака Кайса до Лейлі. Вони з дитинства росли разом і покохали одне одного. Та батьки Лейлі віддали її за багача. Кайс, якого за одержимість коханням прозвали Меджнуном, став жити в пустелі в оточенні диких звірів, складаючи чудові пісні про кохання. Скоро він помер від виснаження, а Лейлі, дізнавшись про смерть Меджнуна, теж вмирає.

Під пером Нізамі ця давня історія перетворилася на шедевр світової поезії, стала гімном любові, що не знає ніяких заборон і перешкод. Проста оповідь перетворилася на величне поетичне полотно, з глибинним проникненням у таємниці закоханих душ, з пафосом трагедійного зображення долі людини. Це апофеоз неземному коханню, ідеальному, піднесеному, далекому від плотських утіх. За неповними даними на Сході, до цього сюжету зверталося дуже багато митців (однойменних поем було написано перської й таджицькою мовами двадцяти дві, староузбецькою – одна, азербайджанською – три, турецькою – чотирнадцять, курдською – одна.) Та лише поема Нізамі здобула світову славу.

У ХІІ столітті, майже одночасно з Нізамі, у сонячній Грузії творив один із найвеличніших поетів тієї доби Шота Руставелі, що ввійшов в історію світової культури як зачинатель грузинської національної літератури, створивши героїчний епос грузинського народу - поему «Витязь у тигровій шкурі», в якій уславлена всеперемагаюча сила любові, що звеличує як людину, так і Творця.



Алішер Навої – видатний узбецький поет ХV століття, що залишив нащадкам багату літературну спадщину двома мовами – фарсі та староузбецькою. Його перські вірші відомі під псевдонімом Фані. Головний твір Навої – шість великих поем: філософсько-дидактична «Сум’яття праведників» - відповідь на «Скарбницю таємниць» Нізамі; «Лейлі й Меджнун», «Фархад і Ширін», «Сім планет», «Стіна Іскандера», «Мова птахів», які стали літературними відповідями на поеми Нізамі та Фаридаддіна Аттара.

Сааді Мусліхіддін народився в Південному Ірані (Шираз) у ХІІІ столітті. Світову славу йому принесли «Гулістан» («Трояндовий сад») та «Бутан» («Плодовий сад»). Перший твір – це ритмізована проза, що чергується з віршовими вставками; другий – виключно вірші. Ці шедеври поєднують у собі сатиру й дидактику, юначі пориви й старечу поміркованість і створюють уявлення про епоху Сааді. Чудові ліричні твори Сааді, оди й газелі, зібрані у «Дивані».

Джалаліддін Румі – видатний поет Східного Відродження, представник суфійської лірики. Його шести частинна поема «Настановчі месневі» здобула визнання на мусульманському Сході , її часто називають «іранським Кораном». У художньому плані це блискуча енциклопедія іранського фольклору середніх віків, що відомий своїми повчальними притчами.

Носир Хісроу – видатний поет ХІ століття. У Хоросані виступив з критикою правлячої династії Сельджукидів на захист пригнобленого люду.Поет-філософ, що вірив у силу людського розуму й оспівав почуття. Найвизначнішим є прозовий твір «Книга мандрівок» та віршовані цикли «Ганьба і похвала», «Про добро і зло».

Абдуррахман Нуріддін ібн Ахмад Джамі – «завершувач класичного періоду ірано-таджицької літератури, найвизначніший представник її «золотої осені» , поет ХV століття. Уславився своєю «Семерицею» поем, написаною у відповідь на «П’ятерицю» Нізамі: «Сім вінців» (інакше - «Сузір’я Великої Ведмедиці»), «Чотки праведників», «Дар благородним», «Лейлі й Меджнун», «Золотий ланцюг», «Саламан і Абсаль», «Юсуф і Зулейха», «Книга мудрості Іскандера». Він воскресив, розвинув і синтетично завершив усю багатоманітність жанрів, властиву попередньому періоду класики; написав, за різними джерелами, від 45 до 99 творів з теології, етики, музикознавства. Джамі є автором тричастинного «Дивану» газелей. Тяжів до концепцій суфізму, проповідував гуманізм, правдолюбство і працелюбність.
Додаток №3

Тлумачний словник невідомих слів, назв і термінів

Бейт – двовірш, традиційна в перській поезії дворядкова строфа.

Касида – великий за обсягом урочистий вірш, написаний на честь правителя або якоїсь події. Налічував іноді до 200 бейтів. Основна композиційна форма арабської поезії, невелика поема, що складається з 80-120 віршових рядків – байтів. Створення касиди традиційно приписується до ісламському поетові ІV століття Імруулькайсу.

Касида складається з декількох поетичних фрагментів, що належать до різних жанрових форм, й хоча не пов’язані ні сюжетно, ні стилістично, але у свідомості бедуїнського слухача утворюють гармонійну картину.



Початок касиди – ліричний відступ від імені поета, далі описуються улюблені «сюжети» - опис вірного супутника,скакуна чи прекрасної верхової верблюдиці, пустелі з її хижаками та мало чисельною рослинністю, зоряного неба. Після ліричного зачину або у кінці касиди поет викладає її основну тему - уславлює себе і своє плем’я, висміює ворогів, описує переможні війни та поєдинки. Ліричний герой касиди постає в образі ідеального бедуїнського воїна, що відданий своєму племені, органічно поєднаний з аравійською природою.

Газель – ліричний вірш про кохання, красу коханої та почуття закоханого ліричного героя, налічував 7-10 бейтів.

Рубаї – лірико-філософський чотиривірш, в якому, як правило, римуються перший, другий та четвертий рядки.

Кааба – мусульманська святиня в Мецці.

Кита – короткий вірш, що складався з 8-12 рядків, об’єднаних змістом: наприклад: заплачки, «самовихваляння», обмовляння під час поетичних суперечок.

Хамрійат – «поезія вина», жанр застільної поезії, що відтворює життя і настрої міського простолюду. Зачинателем вважається поет Абу Нувас.

Зухдійат – лірика філософсько-аскетичного змісту, що викриває розпусту і зверхність правлячих кіл, зречення від моральних основ ісламу і пророкує загальну загибель.

Месневі – великі епічні поеми.

Мавля – вільновідпущеники з числа колишніх іновірців, що прийняли іслам.

Суфізм – містико-аскетичний напрям в ісламі, що виник у VІІІ столітті у східних частинах Арабського халіфату. Пізніше перетворився на самостійну теософську систему. «Суфій» означає «одягнений у власницю». Суфії були правовірними ченцями-аскетами, що проповідували відмову від земних благ, звернення усіх думок і помислів до Бога. Мету життя вони вбачали у поверненні до божества через звільнення душі від влади тілесної скутості, через розчинення у божестві, «подібно до краплини в океані». Улюбленою формою викладу свого вчення суфії обрали поезію. Суфізм оновив традиційну поезію, ввівши в неї особливий, символічний стиль. Суфійські вірші двопланові, за видимим «земним» планом криється містичний смисл. Найвідоміші поети-суфії – єгиптянин Омар ібн аль Фарід та філософ і лірик зі східних провінцій халіфату Ібн аль-Арабі. Суфії описували свої духовні переживання у полум’яних любовних віршах.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка