1 риторика: наука І мистецтво слова



Сторінка1/6
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1.46 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6
У навчальному посібнику викладені основні питання класичної і сучасної риторики. Розглядаються основні проблеми культури та мистецтва мовлення. Особлива увага приділена аналізу проблем ораторського мистецтва і ділового спілкування, мовній культурі, метода підготовки різних видів публічних виступів, умінню вести конструктивний діалог і полеміку. Захопливо, наводячи та аналізуючи вислови блискучих ораторів і знаменитих діячів різних країн та епох, автор залучає читача до роздумів про самих себе, показуючи, як треба вчинити в певній ситуації та виражати свої думки. І все це у формі цікавих ігор, завдань і вправ.
Навчальний посібник стане в нагоді не лише викладачам і студентам, а й тим, хто індивідуально вивчає риторику, прагнучи досягнути успіху в житті.Видавництво 2009 р.
ЗМІСТ
Тема 1 РИТОРИКА: НАУКА І МИСТЕЦТВО СЛОВА

1.1. Із історії риторики

1.2. Ораторське мистецтво як соціальне явище

Теми для обговорення

Завдання. Тренінги. Ігри

Словникова скринька

Мудрість від мудрих

Тема 2 РИТОРИКА. НАУКА

2.1. Риторика як науковий предмет

2.2. Висвітлення думки і мови за М. В. Ломоносовим

2.3. Місце риторики: відношення до граматики та стилістики

2.4. Література та риторика

2.5. Риторика - інструмент етилеутворення

Теми для обговорення

Завдання і Тренінг. Ігри

Вправи для вдосконалення лабільності

Мудрість від мудрих



Тема 3 РИТОРИКА. МОВА

3.1. Загальна структура мовних відношень

3.2. Послідовність мовних дій

3.3. Мова майстерна і мова дієва

3.4. Принцип розвитку мову. Ефективність мови

Теми для обговорення

Завдання. Тренінги. Ігри

Мудрість від мудрих



Тема 4 ЗАКОНИ МОВИ. ПРАВИЛА РИТОРИКИ

4.1. Закони мови і правила риторики

4.2. Індукція і дедукція в риториці

4.3. Фактура мови і структура мови

Теми для обговорення

Завдання. Тренінги. Ігри

Мудрість від мудрих

Тема 5 МОНОЛОГ. ДІАЛОГ

5.1. Уявні монологи і діалоги

5.2. Розвиток змісту монологу

5.3. Вдосконалення навиків усної мови

Теми для обговорення

Завдання. Тренінги. Ігри

Мудрість від мудрих

Тема 6 РИТОРИКА I КУЛЬТУРА МОВИ

6.1. Загальне поняття про мову і її культуру

6.2. Літературна мова

6.3. Вимова. Орфоепія. Просодія.

6.4. Техніка мови. Компоненти техніки мови

6.5. Стиль вимови і мова руху тіла

Теми для обговорення

Завдання. Тренінги. Ігри

Завдання для самостійної роботи

Мудрість від мудрих



Тема 7 РОДИ І ВИДИ РИТОРИКИ

7.1. Види красномовства. Типологія

7.2. Політичне красномовство

7.3. Академічне красномовство

7.4. Військове красномовство

7.5. Мова дипломата

7.6. Судові дискусії

7.7. Духовно-етичне слово

7.8. Ділове мовлення

7.9. Побутове спілкування

Теми для обговорення

Завдання. Тренінги. Ігри

Мудрість від мудрих

Тема 8 РИТОРИКА. ЛОГІКА

8.1. Діалектика - джерело категорій мови

8.2. Культура думки. Логіка мови

8.3. Аргументація і логіка

Теми для обговорення

Словникова скринька

Завдання. Тренінги. Ігри

Мудрість від мудрих



Тема 9 МОВА. РИТОРИЧНІ ЗАСОБИ

9.1. Загальні поняття про мовний акт. Мовна інтенція

9.2. Автоматизм механізмів мови

9.3. Лексична норма. Точність вибору

9.4. Граматична і стилістична норма

9.5. Власне риторичні засоби

9.6. Мовна (внутрішня) структуризація. Перехід на зовнішню мову

9.7. Моделювання процесу сприйняття і розуміння мови. Зворотний зв'язок

Теми для обговорення

Завдання. Тренінги. Ігри

Мудрість від мудрих

Література



Тема 1 РИТОРИКА: НАУКА І МИСТЕЦТВО СЛОВА
"Знать, от Бога і голос той, і ті слова ідуть між люди... !" (Тарас Шевченко)
1.1. Із історії риторики.
1.2. Ораторське мистецтво як соціальне явище.

1.1. Із історії риторики
Риторика виникла близько в V ст. до н. е. як відповідь на практичну потребу суспільства.
Риторичне вчення Стародавньої Греції дійшло до нас у вигляді високих зразків промов відомих ораторів і громадських діячів: Демосфена, Лісія, Сократа, Пер ікла та теоретичних праць, книг про риторичну майстерність, що належали перу Горгія, Аристотеля, Платона.
Ораторська майстерність розвивалася на тлі старогрецької літератури VI—III ст. до н. е., а також філософії, пов'язаної з іменами Сократа (469-399), Платона (430/427-347), Аристотеля (384-322).
У стародавніх творах розповідається про божественне походження риторики: Юпітер викликав до себе Меркурія і наказав дати людям Риторику. Згідно з цим міфом, риторика є початком людської цивілізації. За 2500 років існування суть риторики трактувалася по-різному.
Стародавні греки трактували риторику як "мистецтво переконання ". Монологічне мовлення, на думку Платона, Ісократа, Аристотеля та інших філософів і риторів, покликане обернути у свою віру тих, хто слухають.
За часів римської цивілізації під риторикою стали розуміти "мистецтво говорити добре ". Це поняття найчіткіше сформульоване у працях Квінтіліана.
Мистецтво означало оптимізацію мови як з погляду результату комунікації, так і з погляду її естетичної характеристики.
В епоху Середньовіччя і початковий період Відродження риторика трактується як "мистецтво прикраси мови". Таким чином, пізнання (думка) ніби відділяється від виразу (мови), хоча від початку риторика покликана була укріплювати єдність мислення і мови. Крім того, з того часу у риториці наявні як усний, так і письмовий тексти.
Загалом риторика - це мистецтво впливу. В її основі лежать дві головні категорії: розуміння і воля. Впливаючи на людей, ритор намагається вплинути на їхні думки, відчуття, рішення, опанувати їх розумом, серцем і волею.
Оскільки кожна дія є діяльністю, риторика - це також діяльність. Мова в риториці розуміється в широкому сенсі як акт, направлена дія.
Як діяльність риторика у класичному розумінні припускає:
1) певну природу (єство, або природжена якість);
2) метод, або системний виклад правил і рекомендацій;
3) практику, або письмову вправу у поєднанні з вивченням та імітацією моделей.
Від самого початку риторика розвивалася і як мистецтво, і як наука. Створення книг з риторики в своїй основі мала освітню мету. В той час до риторичних шкіл (Сиракузи, Аттіка, Афіни) приймалися хлопчики семи років. Навчання тривало доки їм не виповнювався двадцять один рік. Вони вивчали філософію, логіку, літературу, мову, математику. Особлива увага приділялася риториці.
Першим серед тих, хто закінчив таку школу, називають Горгія (483-376 до н. е.) - філософа — софіста. До сьогодні збереглися лише окремі його праці, найбільше він відомий з діалогу Платона "Горгій", в якому викладені основні наукові позиції цього ритора. Горгій багато мандрував, викладаючи риторику та складаючи промови для олімпійських і дельфійськіх святкувань.
Стара, або канонічна, риторика поділялася на п'ять частин:.
1) інвенція - в перекладі українською мовою означає "винахід думок", або підготовка змісту промови;
2) диспозиція, або композиція, - розташування (зазвичай пов'язувалася з мовним жанром);
3) елокуція і орнамент - вираз і прикраса; остання - найоб'ємніша частина, якій згодом стала належати провідна роль (вибір засобів мови, стилі, культура мови, поетика);
4) меморіа - запам'ятовування підготовленого тексту, тренування пам'яті, її висока готовність;
5) акція, або виконання, - бездоганне володіння майстерністю усної виразності, уміння триматися, жестам тощо.
Згідно зі стародавніми традиціями можна прослідкувати наведені нижче зв'язки риторики з іншими науками.
З логікою її поєднують міркування, доказ, аргументація, закони тотожності, достатнього обґрунтування; з філософією — мораль, етичні проблеми: добро і зло, щастя і страждання, світоглядні проблеми; з політикою - проблеми влади та свободи, власності, суспільних відносин, війни та миру; з юриспруденцією - права людини, судова практика; з філологією — мова, її засоби, стилі, виразність мови, просодія, література, поетика, жанри, театр.

1.2. Ораторське мистецтво як соціальне явище


Термін "ораторське мистецтво" (від лат. oratio - мова, красномовство) античного походження. Його синонімами є грецьке слово "риторика" (rhetorik) і українське "красномовство".
Під ораторським мистецтвом слід розуміти передусім високий ступінь майстерності публічного виступу, якісну характеристику ораторської мови, майстерне володіння живим словом. Ораторське мистецтво - це мистецтво побудови та публічного вимовлення промови з метою бажаного впливу на аудиторію.
Подібне тлумачення ораторського мистецтва існувало ще в античні часи. Наприклад, Аристотель визначав риторику як "здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного даного предмета ".
"...красномовство є дар приголомшувати душі, переливаючи в них свої пристрасті, і повідомляти їм образ своїх понять ". Ораторським мистецтвом називають також науку про красномовство, що історично склалася, і навчальну дисципліну, що вивчає основи ораторської майстерності.
Відзначимо ще одну особливість ораторського мистецтва. Воно має складний синтетичний характер. Філософія, логіка, психологія, педагогіка, мовознавство, етика, естетика — ось науки, з якими пов'язане ораторське мистецтво. Фахівців різного профілю цікавлять різні проблеми красномовства. Наприклад, лінгвісти розробляють теорію культури усної мови, дають рекомендації ораторам, як користуватися багатством рідної мови. Психологи вивчають питання сприйняття і впливу мовного повідомлення, вивчають проблеми стійкості уваги під час публічного виступу, досліджують психологію особи оратора, психологію аудиторії як соціально-психологічної спільноти людей. Логіка вчить оратора послідовно і чітко висловлювати свої думки, правильно будувати виступ, доводити істинність положень, що висуваються, і спростовувати помилкові твердження супротивників.
У сучасній теорії мовної комунікації риторика розуміється як:
1) наука про ораторське мистецтво;
2) зведення правил ораторського мистецтва, або навчальної дисципліни;
3) зловживання ораторським мистецтвом.

Теми для обговорення


1. Що таке риторика? 2. Коли виникла риторика?
3. Назвіть імена прославлених ораторів античності?
4. Історія розвитку риторики.
5. Назвіть основні особливості ораторського мистецтва як соціального явища.
6. Як розуміється риторика у сучасній теорії мовної комунікації?

Завдання. Тренінги. Ігри


• Із трьох — чотирьох словників випишіть визначення (тлумачення) термінів: красномовство, риторика, оратор, спілкування. Зверніть увагу на розбіжності в їх тлумаченні. Спробуйте сформулювати свою думку.
Зверніть увагу на те, що поняття "риторика" є розгалуженим: риторика як наука і риторика як мистецтво.
Як ви оцінюєте таку подвійність? Наведіть приклади, де риторика виступає як наука, а де - як мистецтво.
У чому різниця між оратором і ритором? Чи ці терміни взаємозамінні?
• Складіть синонімічний ряд до слова оратор: вітія, красномовець і т. п. Спробуйте пояснити відтінки значення та особливості вживання кожного синоніма.
Складіть власний словник дієслів говору і слухання за зразком.
Зразок: він (або я) вимовив, почув, пробурмотів і т. д.
Порівняйте перший і другий стовпчики. Що дають нам такі ряди синонімів?
Так само складіть і антонімічні пари: говорити - мовчати, говіркий - мовчазний, балакун - мовчун та ін.
"Слухаю... очима"
Мета гри - удосконалювати вміння пізнавати людину, нічого не розпитуючи про неї; проникнути в думки, що ретельно приховуються у процесі спілкування; якнайкраще зрозуміти відчуття людини, скупої на слова.
Підготовчий етап.
Проблемна ситуація: два гравці сідають у центрі круга спиною один до одного і починають спілкуватися на одну з актуальних для слухачів у даний момент тем (результати контрольної роботи, підготовка до вечора і тощо). За підсумками спілкування (1 хвилина) проводиться рефлексія: наскільки комфортно відчував себе кожен з тих, хто спілкувався, у чому полягає різниця у спілкуванні, якби співбесідники сиділи обличчям до обличчя, або в інших положеннях (сидячи, відкинувшись на спинку стільця і тримаючи руки і ноги перехрещеними; сидячи, дещо нахилившись вперед, направивши шкарпетки ніг і, відповідно коліна, один до одного, демонструючи долоні і розстебнувши піджак; сидячи в такій же позі, але змінивши відстань).
Аудиторія - це група людей, у думках чи поведінці яких мають відбутися зміни, до яких прагне оратор.
Вплив - це дія на стан, думки, почуття і вчинки іншої людини за допомогою вербальних і невербальних засобів, у результаті якої відбуваються зміни в поглядах чи поведінці.
Оратор — це людина, яка переконує інших прийняти певні твердження або виконати певні дії.
Предмет риторики — це публічний виступ у процесі комунікації.
Промова - це мовленнєве повідомлення, з яким оратор звертається до аудиторії.
Риторика — це наука про способи підготовки та виголошення ораторської промови з метою певного впливу на аудиторію.

Тема 2 РИТОРИКА. НАУКА


"Велика бо користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина;
ми ними втішаємося в печалі; вони —узда для тіла і душі. В книгах світило мудрості, а про мудрість сказано; люблячих мене люблю, а хто дошукується мене — знайде благодать ".
"Повість минулих літ"
2.1. Риторика як науковий предмет.
2.2. Висвітлення думки і мови за М.В. Ломоносовим.
2.3. Місце риторики: відношення до граматики і стилістики.
2.4. Література і риторика.
2.5. Риторика - інструмент стилеутворення.

2.1. Риторика як науковий предмет


Риторика в даний час - це філологічна наука, що вивчає способи побудови художньо виразної мови.
У Середні віки риторика була з-поміж предметів, які обов'язково вивчалися в університетах багатьох країн. У в XVII — XIX ст. вийшло друком багато підручників з риторики (красномовства, солодкомовства, вітійства, теорії словесності).
У бібліографії навчальних книг з риторики близько І50 найменувань.
При цьому перше з них - риторика митрополита Макарія, датована 1617-1619 pp., остання ж - риторика Д. Н. Овсянико-Куліковского 1923 р.
Першим підручником з риторики було "Стисле керівництво з риторики на користь любителів солодкомовства" (1743 р.) М. В. Ломоносова. Раніше риторика існувала лише в рукописах латинською та церковнослов'янською мовами.
Відомо, що до середини XIX в. у багатьох європейських країнах, риторику витісняло безліч суміжних наук: теорія словесності (предметом її вивчення є здебільшого художня мова, тропи), культура мови (основним предметом її вивчення є норми літературної мови). Риторика як самостійна наука почала відроджуватися з середини XX ст.
На сьогодні риторика вийшла поза межі, встановлені її творцями. Вона дедалі глибше проникає в сферу, що стосувалася винятково компетенції поетики.
Окрім того, розробляються критерії невербальної риторики - характер взаємодії міміки, жестів, голосових модуляцій, кольори і вплив комплексу подібних явищ на людину.
Неможливо уявити сучасну риторику поза лінгвістикою, герменевтикою (науки про сприйняття), семіотикою (наука про способи позначення і характер знаків), психологією, фізіологією І дидактикою.
Риторика вивчалася і розглядалася у працях Р. Варта, роботах Ю. М. Лотмана, Б. А. Успенського, комунікативно-лінгвістичних дослідженнях М. М. Бахтіна. У 1958 р. вийшла збірка статей "Про ораторське мистецтво", в 1967 р. - збірка статей "Майстерність усної мови", у 1978 p. - видання "Античні риторики", де були вміщені праці Аристотеля, Деметрія, Діонісія Галікарнаського та ін.
Сьогодні проблемам риторики присвячено низку досліджень і статей.

2.2. Висвітлення думки і мови за М. В. Ломоносовим


Книга М.В. Ломоносова "Стисле керівництво до красномовства" (1743-1744 pp.) була поштовхом розквіту та загального визнання риторики.
Рецензував вказану працю академік Р.Ф. Міллер.
Перший варіант цієї книги йому не сподобався, оскільки вважав його неповним (на його думку, багато чого не було взято до уваги). Він запропонував написати книгу латиною і прикласти до неї російський переклад.
Поява подібної теоретичної праці вирішувала низку проблем:
1) з'явилося зведення правив, що регулювали стильові відмінності (у той час церковна та народна мови були змішані);
2) риторика звільнилася від впливу богослов'я;
3) риторика стала доступною для широкого загалу читачів;
4) з'явилося вчення про три штилі: високий, середній і низький. Риторика М. В. Ломоносова звернена до античного світу - Сократа, Платона, Аристотеля. Вона філософськи обгрунтована.
Книга написана в простій, доступній формі. Але при цьому відкриваються глибина предмета та його наукова складність. Вона має три частини:
1) про зображення;
2) про прикрасу;
3) про розташування.
Головна риторична проблема: напружене зіткнення мови та логіки.
М. В. Ломоносов відстоював наукову істину в мовах, розробляв канали інвенції, винаходи (має стосуватися сьогодення і минулого), учив знаходити головне в змісті і виділяти його.
Він радив, по-перше, досконало знати предмет своєї мови, по-друге, уміти сказати про нього, передати іншим своє знання, тобто побудувати свою промову так, щоб слухач зрозумів і прийняв.
Предметом науки риторики автор вважає не тільки ораторію, але і поезію, допускає наслідування і постійне тренування, закликав вчитися на досвіді прославлених художників, звеличав майстерність Цицерона.
Остаточний варіант праці М.В. Ломоносова "Стисле керівництво з красномовства..." побачив світ в 1748 р. Ця праця мала колосальне значення для розвитку риторичної науки загалом. Риторика стала самостійна і доступніша. Вона була пристосована до потреб часу, і потреб навчальних закладів.
2.3. Місце риторики: відношення до граматики та стилістики
Риторика традиційно протиставляється поетиці, граматиці та стилістиці. Вважається, що поетика і риторика відштовхуються від різного емпіричного матеріалу текстів, а тому вони мають суттєві розбіжності. Зводити риторику до якого-небудь приватного виду мови: ораторики, гомілетики, наукової прози не можна, оскільки це теж різновиди художньої або розмовної мови. Звідси можна визначити поетику як приватну риторику художньої мови, специфічною особливістю якої є мінесис. Відношення риторики до граматики має абсолютно інший характер. Принципом граматики є виділення і опис тих елементів мови, які достатньо регулярно і за певними правилами відтворюються в різних за авторством і аудиторію мовних умовах без урахування того, ким, коли, для кого, на яку тему і яким чином було створено вислів. Граматика слугує для створення можливості побудувати будь-який вислів, щоб він був адекватно сприйнятий носієм даної мови, тобто зробити мовну дію . незалежно від його задуму та призначення. Це властивість граматики як окремої категорії лінгвістики зазвичай обґрунтовується тим, що кожний з тих, хто говорить, одночасно і слухає. Це припущення лінгвістики є джерелом побудови таких її категорій, як: синхронія - діахронія, мова людини - мова суспільства, норма - відхилення від норми. Для пояснення своїх категорій лінгвісти вдаються до шифрування і дешифрування, коду і повідомлень.
Риторика аналізує мовну дію, граматика говорить про те, яким чином можна забезпечити доступність і однозначність слів і виразів, складових мовного впливу.
Роль стилістики полягає у поєднанні риторичних і граматичних уявлень про мову. Отож, виникає оформлений вислів як граматично, так і стилістично. Існують риторична і поетична стилістики, з одного боку, і лінгвістична - з другого. Види мовної стилістики становлять єдність, кожен її вид здатен розглядати стиль мовної дії або стиль вислову з певної, самостійної точки зору. Стилістика застосовує граматичний метод спостереження та опису риторичного використання законів мови. Дана наука складає те, що поєднує і розрізняє риторику та граматику. Співвідношення риторики, граматики та стилістики заставляє ритора прагнути до досконалості і форми, і змісту мови, а отже, ритор має досконало володіти граматикою і мовною стилістикою. Ритор, який не володіє красномовством, не зможе правильно оформити свій виступ і донести основну його тему до того, хто слухає.

2.4. Література та риторика


Риторика належить до філологічних предметів разом з лінгвістичними та літературознавчими. Філологія вбирає в себе всю глибину людського буття, буття духовного, крізь призму слова і мови. Проте таке визначення відображає тільки лінгвістичний аспект; функції риторики ширші: мета мови, що визначається залежно від ситуацій життя, вибір теми та позиція того, хто говорить, чинник адресата, логіка доказу, адекватність розуміння слухачем. Тим самим риторика нерозривно пов'язана з літературою. Багато ораторів і риторів були водночас письменниками та літературознавцями: Аристотель, Цицерон, Буало, Ломоносов.
Письменники В. Гюго, В.Я. Брюсов, ОС. Пушкін, В. Гете відомі нам як блискучі імпровізатори. Всі освічені люди в різні епохи повинні були володіти усним словом і пером: цьому вчили в риторичних школах античного світу. Всі учні Царськосельського ліцею писали вірші. Європейська традиція налічує понад 100 моделей епістолярного жанру.
У період класицизму в Європі потрібно було дотримуватися не тільки єдності місця і часу, чітко слідувати законам жанру, а й використовувати теорію "загальних місць". Логічна послідовність стежки: рід і вигляд; ціле і частини; властивості, признаки, якості; порівняння і зіставлення; причини і наслідки; обставини тощо. Логіки дотримувалися не тільки в міркуваннях і доказах, але і в оповіданні, описі.
Літературна практика неусвідомлено використовує риторичну систему. 1 навіть романтики, які оголосили війну риториці (XVIII ст.), за кількістю вживаних орнаментальних фігур не поступаються античним авторам. Література, фольклор і повсякденне спілкування безперервно поповнюють запас крилатих фраз, ідіом, афоризмів, алегорій, іносказань, антитез, що використовуються в письмовому та усному текстах.
Найбільші складнощі виникають у системі жанрів - літературних, риторичних, та в побутовій мові. Влада жанру то наближалась до диктатури, то наступали періоди відлиги. Жанр завжди слугував стабілізуючим, регламентуючим засобом поетики, а сама поетика належала одночасно і теорії літератури, і риториці. В історії європейської риторики відомі спроби всю риторику звести до поетики, культури та виразності мови. Риторика впливала на теорію жанрів, вводила жанри приватних риторик: судової, воєнної, політичної, застільної, ділової.
Є і новонароджені жанри - продукти ділення традиційних, запозичень з Діалектів; жанри змінюють свою функцію і призначення, з'являються "жанрові гібриди".
Багатовікова суперечка про першість форми та вмісту в пізнанні, в літературі, в різних видах творчості то виникає і розгорається серед сумішних наук, то згасає. Сторони, що сперечаються, згодні в тому, що форма і зміст можуть існувати тільки в єдності. Одна без іншого так само немислимі й абсурдні.

2.5. Риторика - інструмент етилеутворення


На відміну від стилістики, що розглядає стиль як факт і безпосередньо найважливіший предмет вивчення, риторика розуміє стиль як одне із завдань, які повинна вирішувати дана наука.
Висока гідність думки потребує достойного слова, що виражає її. Адже далеко не всі великі ідеї стилістично оформлені абсолютно. Стиль не самовираження, яке в кращому випадку породжує тільки стилізацію. Ритор робить стиль напруженим бажанням відобразити думку. Це виходить вдало лише тоді, коли він вибудовує досконалий вираз; зміст має ідеальну форму, що досягається лише за умови певних вимог, необхідних для повного розуміння слухаючою аудиторії постановленої проблеми.
Робота над стилем включає:
1) відбір і використання слів та словосполучень, які становлять основу змісту тексту і не суперечать обраному стилю, оскільки лексичне значення слова має великий вплив на формування стилю;
2) оформлення і смислове угруповання думок у риторичних фігурах;
3) формування окремо взятих елементів тексту, які створюють рух думки в слові, тобто ясне і осмислене розуміння нової інформації щодо повідомленого раніше (актуальне розчленовування пропозицій);
4) забезпечення зв'язності тексту у вигляді упорядкованої залежності подальших пропозицій від попередніх (прогресія і дискурсивна послідовність);
5) смислове розчленовування тексту на конструктивно організовані виділені думки, які є окремими і в цілому завершеними. Ритмічні та смислові частини даної думки мають узгоджуватися;
6) розгортання окремих думок шляхом їх необхідного доповнення (ампліфікації), оскільки можуть виникнути деякі двузначні ідеї, які, безумовно, потрібно пояснювати та доповнювати;
7) організація і розчленування тексту, співвідношення способів вираження і усунення повторів, заповнення смислових прогалин.
Слово поєднане за значенням, звучанням, будовою з іншими словами. У мовній системі воно включене водночас до кількох рядів слів, що зіставляються або об'єднуються за якимись ознаками. Такі ряди бувають бінарними: ряди слів, з яких вибирається необхідне слово, І ряди слів, з яких вибирається доречне слово, відкиданий інші, недоречні. Відповідно, необхідно також досконало володіти лексичними рядами слів, тому що неможливо підібрати найбільш відповідний вираз слова, не знаючи повного ряду. Основна проблема полягає в тому, що лише досконало володіючи лексикою, можна найточніше передати думку тому, хто слухає.

Теми для обговорення
1. Риторика як науковий предмет.
2. М. В. Ломоносов і риторика.
3. Місце риторики: відношення до граматики і стилістики.
4. Література і риторика.
5. Риторика і стилістика.

Завдання і Тренінг. Ігри
• Побудуйте логічні визначення п'яти понять на вибір з наведеного списку: "мова" ("мовна діяльність"), "текст", "культура мови", "комунікабельність" ("товариськість"), "артистизм", "поет", "судова риторика", "наказ", "університетська лекція'*, "заїкання", "перекладач", 'Телеканал "Культура"", "консультація".
• У роботі над бібліографією з риторики і культури мови (як і в будь-якій іншій галузі наук) рекомендуються такі наступні джерела:
1. Класичні праці: Аристотеля, Демосфена, Цицерона, філософів Гегеля, Канта, староруське красномовство.
2. Наукові (дослідження) праці, що створюють теоретичну базу предмета, що вивчається: А.Ф. Лосев, С.С. Аверинцев, Л.С. Виготський.
3. Література у суміжних науках: лінгвістика - загальне мовознавство, стилістика, культура мови; теорія літератури, поетика, літературно-художні тексти як зразки мовної майстерності тощо.
4. Навчальна література з риторики, теорії мови, культури мови, зі стилістики, граматики та ін.
5. Збірники зразків мовної майстерності — промови великих ораторів, праці мислителів, збірники, листів і документів і ін..
6. Словники та довідники (з української мови та іноземних мов; різних предметів: психології, логіки, літературознавства; театру тощо).
Самостійно виберіть тему; складіть до цієї теми бібліографію для:
а) реферату, виступу на семінарі; б) ґрунтовного вивчення.

Вправи для вдосконалення лабільності


Вправи допомагають навчитися швидко перемикатися з одного виду діяльності на іншій, не припускаючись помилок, • "Брито — стрижено"
Пригадаєте казку, де уперта дружина наперекір чоловікові робила все навпаки. Всі учасники гри стають у круг і, уважно слухаючи команди ведучого, виконують все навпаки: якщо ведучий підніме руку, всі повинні її опустити, якщо вій розведе долоні, всі - зводить, він швидко махне справа наліво, всі - зліва направо тощо. Експерт стежить за правильністю рухів усіх учасників і визначає кількість помилок.
•"Заборонені рухи"
Усі учасники гри стають у круг. Ведучий стоїть у центрі і виконує рухи руками, головою, корпусом тіла, час від часу називаючи заборонені рухи: вгору, в праву/леву сторону; вниз. Всі інші мають повторювати рухи ведучого, за винятком тих, які він оголошує.
• "Пошукач"
Усі виходять з аудиторії, за винятком ведучого. Ведучий розкладає на найвидніших місцях таку кількість дрібних предметів (крейда, ключ, каблучка, значок), яка відповідала б числу участників; предмети мають лежати між речами, звичайними для аудиторії: книги, зошити, приладдя, сумки і тощо. Включається магнітофон із записами танцювальних мелодій. Кожен студент повинен увійти до аудиторії, пройти танцювальними па один круг між столами, читаючи одночасно будь-який вірш, і побачити "зайву" річ. Ведучий стежить за точністю виконання всіх дій.
• "Переключення уваги"
I варіант. Вправа виконується протягом 15-20 хвилин у домашній обстановці. Включіть телевізор і розкрийте незнайому вам книгу (для початку краще взяти художню або публіцистичну). Спробуйте одночасно читати книгу і "краєм ока" дивитися та слухати телевізор. Простежте за собою: через скільки хвилин ви відчуєте себе стомленим? Потім спробуйте для себе на папері стисло відтворити те, що ви читали, і відновити побачене на екрані. Мірою того, як часто ви практикуватимете такі вправи, щоразу ви ефективніше перемикатимете свою увагу.
II варіант. Виконайте арифметичні дії з цифрами, потім через 3-4 хвилини одразу ж почніть читати складний газетний текст протягом 5-7 хвилин. Зупиніться. .Погляньте, скільки помилок ви зробили при виконанні арифметичних дій, а також спробуйте якомога повніше та детальніше відтворити прочитаний текст.
• Вправа на позбавлення аудиторного шоку (сценічного страху) Вправа виконується систематично індивідуально (краще вдома перед дзеркалом). Заготовте для себе набір карток, на яких напишіть назви тварин, знайомих вам за зовнішністю (наприклад, вовка, зайця, лева, лисиці, бегемота, змії). Навмання вийміть одну з карток і програйте в позах і рухах роль тварини, відміченої на ній. Потім візьміть іншу картку. Добре, якщо ви дозволите собі бути абсолютно вільним в міміці і пантомімі, можливо, навіть трохи смішним.
• Познайомтеся з характеристиками індивідуальних мовних типів, запропонованими С.Ф. Івановою у книзі "Специфіка публічної мови" (М., 1978). До якого типу ви належите? Визначте, що вам необхідно для вдосконалення мовних здібностей.
Раціонально-логічний тип. До цієї групи належать люди, емоційна сфера яких часто залишається прихованою від стороннього погляду, хоча їх стриманість зовсім не означає відсутності емоційності. Вони більше схильні до аналізу явищ, до міркувань і чіткої аргументації своїх і чужих вчинків. їх підготовка до будь-якого вислову відрізняється послідовним відбором і чіткою систематизацією матеріалів, обдумуванням і розробкою детального плану. Цей виношений план як би "сидить у них всередині", і, як правило, оратори такого типу під час виступу не користуються ним. їх часто турбує інше: як би свою промову зробити яскравішою, емоційнішою і які підібрати приклади, що ілюстрували, б і аргументували б основну думку, аби зацікавити аудиторію. Спостереження показують, що найчастіше "логіками" бувають люди сангвінічного темпераменту (сангвінік — людина з помітною психічною активністю, що швидко відгукується на навколишні події, прагнучи до частої зміни вражень, такий, що порівняно легко переживає невдачі та неприємності, живий, рухливий, з виразною мімікою та рухами).
Емоційно-інтуїтивний тип. Люди цього типу говорять пристрасно, захоплено, пересипаючи свою мову гостротою і каламбурами, але не завжди можуть устежити за жорсткою логічною послідовністю мови і "звести кінці з кінцями". Оратори цього типу, якщо не запасуться чітким планом, що враховує жорсткі тимчасові межі, можуть "занестися", втратити думку і в результаті звести нанівець ефект своєї блискучої промови - залишається враження емоційного базікання. План своїх виступів пишуть не завжди, вважаючи, що він їх сковує. Спостерігається збіг емоційного типу оратора з холеричним темпераментом (холерик - людина дуже енергійна, здатна віддаватися справі з особливою пристрасністю, швидка та норовиста, схильна до бурхливих емоційних спалахів і різких змін настрою, із стрімкими рухами).
Філософський тип. Люди, які належать до цієї групи, найважче піддаються опису, оскільки бувають більш-менш емоційні, більш-менш схильні до аналізу; іноді бувають дуже організованими в своїй роботі, а іноді без будь-якої видимої організації з'ясовують яке-небудь питання, докопуючись до кореня, і раптом, як променем світла, осяваються знайденою ідеєю. Усіх їх об'єднує, не зважаючи на приватні індивідуальні відмінності, прагнення до дослідження, глибокого осмислення явищ прямо на очах у слухачів, бажання та уміння залучити в цей процес аудиторію. Та все ж варто наголосити, що в мові індивідуальність "філософів" різко невиражена, оскільки в людях цього типу з різною мірою переважання виявляються і здібність до аналізу, і внутрішня емоційність, і навіть ліризм. Найчастіше до цієї групи належать люди флегматичного темпераменту (флегматик - людина незворушна, і з стійкими прагненнями і настроєм, з постійністю і глибиною відчуттів, з рівномірністю дій і мови, із слабким зовнішнім виразом душевних станів).
Ліричний, або художньо-образний тип. Натури, які художню мислять більше образами, а ніж логічними категоріями. Хоча це зовсім не означає, що логіка в їх міркуваннях відсутня. Глибока емоційність, своєрідний ліризм, внутрішнє хвилювання, гостра вразливість, проникливість - ось риси, характерні для людей цього типу, хоча в приватних проявах оратори цього роду можуть досить сильно відрізнятися один від одного. Найчастіше цей тип має в своїй основі характер меланхолійний, витончений (меланхолік - людина вразлива, з глибокими переживаннями, вразлива, але така, яка зовні слабо реагує на те, що її оточує, і з стриманими рухами та приглушеною мовою).


Каталог: ld
ld -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
ld -> Програма навчальної дисципліни історія світової культури
ld -> Тема Основні етапи розвитку документознавства
ld -> Програма навчальної дисципліни міфологія Галузь знань 0201 культура Напряму підготовки 020101 культурологія
ld -> Дивовижний світ многогранників
ld -> Програма розвитку дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень
ld -> Діти з порушеннями психофізичного розвитку як суб'єкт корекційної освіти план
ld -> Інформаційний пакет 04 основи корекційної педагогіки
ld -> Есе на тему: “Українське мистецтво другої половини ХVII-XVIII ст.”
ld -> Дипломної освіти «Допущено до рецензування»


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка