1 риторика: наука І мистецтво слова



Сторінка3/6
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1.46 Mb.
#320
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6
Тема 6 РИТОРИКА I КУЛЬТУРА МОВИ
"Форма, в яку одягнені думки оратора, збуджує увагу й захоплення натовпу".
(Ф. Честерфілд)
6.1. Загальне поняття про мову і її культуру.
6.2. Літературна мова.
6.3. Вимова. Орфоепія. Просодія.
6.4. Техніка мови.
6.5. Стиль вимови і мова руху тіла.

6.1. Загальне поняття про мову і її культуру
Значення терміна "мова" потрібно розглядати під трьома кутами зору. По-перше, це мова як процес, діяльність (втрата мови в результаті хвороби), по-друге, мова як продукт (запис мови мешканки села "Приозерне"). І по-третє, мова як ораторське мистецтво.
Термін "культура мови" можна застосовувати до будь-якого з цих трьох випадків.
У першому випадку під культурою мови матимуться на увазі вільне та безпомилкове володіння вимовними механізмами, готовність пам'яті, що забезпечує миттєвий і точний вибір потрібного слова, відсутність дефектів вимови, розвиток мовленнєвого дихання і голосу, багата і підпорядкована логічним законам розумова основа мови тощо. Вимоги цієї групи лише побічно пов'язані з системою і засобами мови і тому, як правило, не розглядаються лінгвістами - авторами книг з культури української мови.
У другому випадку значення терміну "культура мови" звернене до вибору і використання засобів мови: фонетичних, граматичних, лексичних.
У третьому випадку культуру ораторської мови можна розуміти як дотримання законів жанру, вирішення поставлених в промові проблем.
Термін "культура мови" в середовищі непрофесіоналів, тобто рядових членів суспільства (мовного колективу), розуміється в широкому сенсі слова: суб'єкт не робить мовних помилок (на листі - орфографічних), говорить вільно і зрозуміло, іноді виразно та красиво, володіє голосом й інтонаціями, дотримується етикету, ввічливий. Створюється своєрідний мовний портрет мовної особи, володіння іноземними мовами збагачує портрет такої особи. У середовищі ж професіоналів (філологів) "культура мови — розділ мовознавства, що досліджує проблеми нормалізації з метою вдосконалення мови як знаряддя культури" (Л.І. Шпаків). У мові багато коливань, варіантів, змін норм. Мова постійно оновлюється, виникають нові слова, нові значення старих слів, нові структури, навіть нові афікси, запозичуються іншомовні норми. По мові судять про культурний рівень особи та всього суспільства. Адже в мовних формах завжди виражалися грані культури людини. Вербалізм прийнято критикувати, але не можна відкинути той факт, що мовне оформлення знання є якнайкращою формою навчання. Надзвичайно різноманітні структури масової комунікації - засоби масової інформації, їх роль у житті суспільства, в розвитку культури неможливо переоцінити, і вся вона здійснюється теж в мові. Іншими словами, говорити потрібно не лише про культуру, а й про мовні форми культури.
Успіху теорії і практики культури мови в XX ст. сприяла її приналежність до сімейства лінгвістичних наук. Вона знайшла теоретичні основи, сприяла стабілізації норм літературної мови, створенню і використанню десятків типів словників, в яких зафіксовані різні відтінки значень слів, їх поєднань.
Під культурою мови розуміється сукупність якостей, що якнайкраще виливають на адресата, враховуючи конкретну обстановку і звісно ж, поставлене завдання. До таких якостей належать:
— багатство (різноманітність) мови
— її чистота
— виразність
— ясність і зрозумілість
— точність і правильність.
Основою культури мови є літературна мова - вища форма національної мови. У науковій лінгвістичній літературі виділені основні ознаки літературної мови. До них належать:
— спрацьованість;
— стійкість (стабільність);
— обов'язковість для всіх носіїв мови;
— нормованість;
— наявність функціональних стилів. Точність — необхідна якість мови
Точність як ознака культури мови визначається умінням чітко і ясно мислити, знанням предмета мови та законів української мови. Точність мови найчастіше пов'язана з точністю слововживання, правильним використанням багатозначних слів, синонімів, антонімів, омонімів. Відбираючи лексичні засоби, рекомендується враховувати такі чинники:
— значення слова;
— його багатозначність;
— сполучуваність з іншими словами;
— емоційно-експресивне забарвлення;
— стилістичну характеристику;
— сферу вживання;
— граматичне оформлення, особливість афіксів. Чистота мови
Чистота мови - відсутність у ній зайвих слів, - зокрема, слів-"па-разитів". Звичайно, в мові таких слів немає. Вони з'являються через недоречне вживання, адже, багато у кого є "улюблені слівця": так би мовити, значить, ось, власне кажучи, бачте, зрозуміло, так, розумієте тощо. Це справляє дуже неприємне враження.
Ясність, зрозумілість - Істотні ознаки культури мови.
Серед вимог, що ставляться до мови того, хто говорить, виділяється загальнозрозумілість. М.М. Сперансысий у "Правилах вищого красномовства" наголошував, що говорити так, аби нас не розуміли, "є безглуздість, що перевершує всі заходи безглуздостей".
Дотримання цієї вимоги надзвичайно важливе, оскільки пов'язане з дієвістю, ефективністю усного слова.
На думку дослідників, загальнозрозумілість мови визначається, насамперед, відбором мовних засобів, а саме: необхідністю обмежити використання слів, що знаходяться "на периферії словарного складу мови" і не володіють якістю комунікативної загальнозначущості.
Правильність —найважливіша ознака культури мови
Правильність мови визначається дотриманням норм, властивих літературній мові.
Що ж таке норма? Які норми бувають? У чому їх особливість? Як норми народжуються? Ось питання, на які необхідно дати відповідь.
Норма — правила використання мовних засобів у певний період розвитку літературної мови.
Норма - одноманітне, зразкове, загальновизнане використання елементів мови ( слів, словосполучень, пропозицій).
Норма обов'язкова як для усної, так і для письмової мови.
Розрізняють такі норми:
Орфоепічну (вимова)
Орфографічну (написання)
Словотворчу
Лексичну
Морфологічну
Синтаксичну
Виразність мови
М. В. Ломоносов, блискучий оратор свого часу, теоретик ораторського мистецтва, писав: "Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію червоно говорити і тим преклоняти інших до свого ".
У цьому визначенні називається характерна ознака красномовства і наголошується, що говорити "червоно" (образно, виразно, емоційно) важливо для того, щоб із більшою силою впливати на слухачів.
Виразність мови підсилює ефективність випадання: яскрава мова викликає інтерес у слухачів, підгримує увагу до предмета розмови, впливає не тільки на розум, а й на відчуття, уяву слухачів.
Б. Н. Головін називає низку умов, від яких залежить виразність мови окремої людини. До них він відносить:
— самостійність мислення, діяльності свідомості автора мови;
— байдужість, інтерес автора промови до того, про що він говорить або пише, і до тих, для кого він говорить або пише;
— хороше знання мови, його виразних можливостей;
— хороше знання властивостей та особливостей мовних стилів;
— систематичне й усвідомлене тренування мовних навиків;
— уміння контролювати свою мову, помічати, що в ній виразно, а що шаблонно і сіро;
— свідомий намір автора промови говорити та писати виразно, психологічна цільова установка на виразність.

6.2. Літературна мова


Літературна мова - це чітко унормована форма загальнонародної національної мови. У літературній мові обробці і нормалізації піддаються всі сфери національної мови: лексика, вимова, словотворення, граматика. Сукупність правил, що регламентують вживання слів, вимову, правопис, творення слів і їх граматичних форм, поєднання слів і побудову пропозицій, називається літературною нормою. Існують норми лексичні, вимовні, орфографічні, словотворчі та граматичні.
Літературні норми з'являлися упродовж тривалої історії мови: із загальнонаціональних мовних засобів виокремлюваний найуживаніші, у свідомості носіїв мови вони оцінюються як правильні й обов'язкові для всіх.
Мовні для літератури норми закріплені в словниках, довідковій та навчальній літературі, вони обов'язкові для радіо і телебачення, масового друку.
Норма - одна з найважливіших умов стабільності, єдності і самобутності національної мови. Літературна норма стійка, але все-таки рухома: вона розвивається.
Ступінь рухливості норми неоднаковий на різних рівнях мови. Наприклад, орфоепічні норми (літературна вимова та наголос) зазнали значних змін упродовж XX ст., а граматичні норми (правила творення слів, словосполучень і пропозицій) - стійкіші. Коливання граматичних норм виявляються в наявності варіантів, одні з яких відображають норму, а інші сприймаються як спрощення, як розмовні варіанти (просторічні).
Правила, що визначають зразкове застосування мовних засобів, грунтується на тривалій мовній практиці. "Створити мову, — писав В.Р. Белінській, - неможливо, бо творить народ; філологи тільки відкривають її закони та приводять їх в систему, а письменники тільки творять на ній згідно з цими законами".
Літературна норма має важливе суспільне значення: вона захищає національну мову від того, що привнесло в неї все випадкове, відсіває приватне, залишаючи загальне та головне.
Українська літературна мова функціонує у формах усної та письмової мов. Обидві мовні форми використовують одні і ті самі одиниці мови, але по-різному.
Мова усна і мова письмова розраховані на різні рівні сприйняття, тому відрізняються лексичним складом і синтаксичними конструкціями.

6.3. Вимова. Орфоепія. Просодія.


Залежно від типу мови розрізняються стилі вимови: повний і неповний. При повільному темпі мови повний стиль вимови характеризується чіткістю звуків, ретельністю артикуляції;
Для неповного стилю характерна менш чітка вимова і стислість, або редукція звуків.
Розрізняються також високий (академічний) стиль вимови, якому властива особлива емоційність, і розмовний, що використовується у спілкуванні.
Повний стиль вимови можна спостерігати, слухаючи мову дикторів радіо та телебачення. Високим стилем наділена мова акторів театру та кіно.
Для успішного виступу оратора суттєве значення має виразність мови, що досягається чіткістю і ясністю вимови, правильною інтонацією, уміло розставленими паузами. Особливу увагу доцільно приділяти темпу мові, силі голосу, тону, а також позі, жестам і міміці. Важлива роль відводиться також наголосу, що вивчається у спеціальному розділі науки про мову, - орфоепії.
Усе перелічене досягається за допомогою тренувань, постановки голосу, ідеальної літературної вимови та певних акторських здібностей.
Українська орфоепія включає правила вимови ненаголошених голосних, дзвінких і глухих приголосних, правила вимови окремих граматичних форм, слів іншомовного походження, а також постановку наголосу.
Просодія високо цінувалася в Стародавній Греції, вона вивчається в сучасних театральних закладах. Інтонації, тембр голосу, фразові наголоси, паузи несуть у собі смислове навантаження. Швидка мова передає хвилювання того, хто, гучне вигукування - це або наказ, або протест. Засоби просодії, як правило, не нормативні, а спонтанні, властиві здебільш розмовному стилю.
Однак їх багата палітра свідчить про високу культуру того, хто говорить, тоді як монотонна, невиразна, безпристрасна мова зовсім не прикрашає оратора, навпаки, ставить перешкоду між ним і слухачем, оскільки неемоційна мова утрудняє сприйняття і розуміння проблеми.
Мовний потік поділяється на сегменти, різні за величиною: це фрази, складні синтаксичні цілі, або над фразова єдність. Ці конструкції розділяються різними типами пауз і мають інтонаційну структуру. Дрібніші сегменти - це синтагми, фонетичні слова, чергування наголосів. Сукупність всіх цих елементів створює ритміку мови.

6.4. Техніка мови. Компоненти техніки мови


Для оратора велике значення має техніка мови, складовими якої ? постановка мовного дихання, дикція та орфоепія (тобто правильна літературна вимова).
Суть техніки мови - в координації дихання, голосу, артикуляції при дотриманні норм вимови. Це забезпечує такі такі якості голосу, як звучність, темп, тембр, висоту, чіткість дикції.
Сила голосу оратора має дуже велике значення для аудиторії. Якщо він говорить надмірно голосно, до того ж маючи галасливий голос, це викликає роздратування у людей, які його слухають, і ефект виступу суттєво знижується.
При жестикуляції користуйтеся зазначеними нижче правилами.
1) Жести повинні бути недовільні. Вдавайтеся до жесту у міру відчуття потреби в ньому. Не пригнічуйте імпульсу наполовину. Якщо почали піднімати руки, але не дали їм вільного руху вгору, то вийде щось подібне до жесту, яким розполохують кури: киш — киш. Така жестикуляція досить звична для новачків.
2) Жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками впродовж всієї промови. Не кожна фраза потребує підкреслення жестом.
3) Управляйте жестами. Не прагніть бути схожим на вітряний млин, прибережіть сили; пам'ятайте, що жестикуляція -елемент рівноваги всієї пози. Ніколи жест не повинен відставати від підкріплюваного ним слова.
4) Вносіть різноманітність до жестикуляції. Не користуйтеся без розбору одним і тим же жестом у всіх випадках, коли потрібно додати словам виразність.
5) Жести мають відповідати своєму призначенню, їх кількість та інтенсивність повинні відповідати характеру мовця.

6.5. Стиль вимови і мова руху тіла


Стиль вимови. Людину легко впізнати за особливостями її вимови. При цьому очевидна естетична та смакова оцінки якості вимови людини та відповідна реакція на це. Відомо, що ставлення до людини на етологічному рівні формується на основі чарівності її тембру, багатства та різноманітності інтонації, енергетики вимови. Це приваблює і зачаровує слухачів . Якщо не усі перелічені якості вимови мають негативний відтінок, вона негативно вплине на слухачів. Очевидно, що з погляду сприйняття мови існують благозвучна, така, що "пестить" слух, і какофонічна, що "ображає" слух, вимова.
В інтонаційно-тембральному звучанні - духовное багатство особи людини. Чи можливо пояснити деякі правила і закони вимови та риторичного впливу на слухачів? Спробуємо назвати категорії вимови с погляду майстерності її сприйняття:
1. постановка дихання
2. ділення мови на такти
3. паузація
4. темпоритм
5. інтонація
6. логічний и психологічний наголоси
7. тембр голосу
8. дикція і артикуляція
9. гучність, звучність
1. Постановка дихання лежить в основі роботи над голосом. Якщо дихання - основа життя, то для ритора володіння диханням водночас означає як підпорядкування риторичному завданню всього Психофізіологічного апарату, так і можливість керівництва емоцією та думкою. Якщо дихання збилося, то зіб'ється і думка, і слово, і опанування емоціями аудиторії. Хвилювання перед виступом доречне лише тоді, коли оратор в змозі оволодіти своїм настроєм. Пошук такої гармонічної міри творчого хвилювання триває упродовж всього творчого життя ритора.
Поставити правильне дихання можна за допомогою дихательних вправ, але, по суті, це технічне питання має вирішуватися на основі практичного досвіду. Проте техніка дихання виробляється як на практиці, так і за допомогою вправ.
Правильне дихання починається з правильної пози тіла (напружені ноги, робота діафрагми, розправлені плечі, розслаблена шия, голова, що прямо дивиться).
2. У ритора повинне бути відчуття ясного композиційного дроблення тексту: як тільки почалася зайва квапливість, донесення думки виявляється "змащеним". Осмислене вкладене ідей і слів у розум слухачів розпочинається з поділу мови на такти. Стихійною, неврегульованою, такою, що підпорядковується якимсь законам сучасної енергетики, народженим сучасним станом суспільного духу і настрою, є часом мова дикторів сучасних молодіжних радіокомпаній, де закони поділу мови на такти не дотримані, існує лише бажання нагнітати емоції та енергетику в максимальному обсязі фрази, де неврегульоване дихання і можливі то максимально довгі за обсягом фрази, то раптом короткі репліки, із зупинками, утрудненими заіканням і меканням...
Невипадково саме з цього пропонував починати роботу над текстом Станіславський: "Беріть по частіше книгу, олівець і розмічайте прочитане по мовних тактах. Набийте собі на цьому вухо, око і руку... Розмітка мовних тактів і читання по ним необхідні тому, що вони примушують аналізувати і вникати в їх суть. Не вникнувши в неї, не скажеш правильно фрази. Звичка говорити по тактах зробить вашу мову не тільки стрункою за формою, зрозумілою за передачею, але і глибокою за змістом, оскільки змусить вас постійно думати про те, що ви говорите... Роботу над мовою і словом треба розпочинати з поділу на мовні такти або, інакше кажучи, з розстановки пауз".
3. Тому доводиться рекомендувати всякому риторові пам'ятати про значення паузи в його мові. Пауза - великий прояв майстерності. Поза паузою не може бути осмислене сприйняття мови. Мова взагалі - чергування звучання і мовчання. Не доцільні як відсутність пауз, так і їх затягування. "Кулеметний" стиль мови пропонується в сучасних уранішніх новинах, аби показати напруженість наших новодемократичних буднів, натренований диктор з красивим низьким баритоном "шпарить" без зупинки всі блоки новин. У слухача, який ще не проснувся, на думку авторів тексту, має з'явитися відчуття енергійного життєвого ритму - шкода, що в результаті думка того, хто говорить, не доноситься, тому що сприйняття думки відбувається під час паузи.
4. Темп, інакше швидкість мови, також необхідна частина сприйняття мови. Помилка сучасних молодих риторів у ЗМІ полягає, що, не володіючи основами мовних наук і заперечуючи колишню культуру мови, намагаючись сформувати новий стиль, вони безупинно і багато говорять, темп їх мови свідчить ніби вони хочуть показати "мистецтво" базікати на різні теми, уміння говорити "розкутою" мовою. До чого призведе така "кулеметность" мови? Насамперед до неможливості говорити на серйозні теми.
Проте якщо оратор передає значущий зміст, він не має висловлюватися у форсованому темпі. Сучасній людині, зануреній в дуже швидкі ритми буття, як правило, рекомендується говорити повільніше. Звичайно, поганий і дуже повільний темп, що викликає бажання слухачів підштовхнути оратора до руху (час дорогий!). Таким чином, і тут рекомендується пошук золотої середини. Під час навчання темп мови встановлюється через читання вголос, поради тримати паузу, усвідомлюючи значущість своїх слів, що не "кидаються на вітер".
Мова має ритм як гармонійне чергування певних частин - у вимові вони вимовляються плавно, благозвучно в поєднанні з окремими сегментами мови. Порушення ритму гармонійної мови може виявлятися в затягуваних, паузах, неузгодженості частин - як крупних відрізків мови, так і дрібних.
5. Основною якістю вимови, що може зробити її привабливою або, навпаки, непривабливою є інтонація того, хто говорить. Інтонація, або мелодика мови, полягає в особливій виразності звучного слова. Інтонаційна виразність разом із фіксацією логічності і змістовності важливих відрізків тексту свідчить про багатство особи, її інтелектуальну підготовку, здібність співвідноситися в звучному слові з аудиторією, для якої мова оратора стає не мукою, а насолодою.
Однак можливі прояви, як недостатності, так і надмірності: недостатність полягає в інтонаційному одноманітні (як правило, воно виникає внаслідок сімейно-шкільної недовченості і риторичної невихованості); надмірність же полягає в тому, що мелодійні ходи бувають перебільшеними. Як правило, ці недоліки усуваються у праці риторичного навчання, але якщо недовченість перемагається навчанням, то надмірності майже непереможні, тому що є наслідком сформованих або зіпсованості смаку, які є переконанням даної людини.

6. Логічний наголос - це наслідок правильного смислового акцентування, яке в спонтанному потоці мови відбувається майже автоматично. Проте саме риторична навченість свідомо співвідноситься з правилами і можливостями логічної акцентуації, що розширює інтелектуальні можливості особи ритора. Логічний наголос як центр акцентуації, силового наголосу в синтагмі свідчить, наскільки ритор грамотно доносить до слухача зміст своєї промови.


7. Тембром називається особливе голосове забарвлення, наявне в кожному достатньо розвиненому голосі. Звернемо увагу на те, що дитячі голоси не володіють тембральною своєрідністю (їх і можна характеризувати як дитячі тембри), але з віком відбувається формування індивідуальних тембральних характеристик голосу. Визначити тембральні характеристики кожного своєрідного голосу, непросто. Свідченням цьому є епітети та метафори, якими описується тембральне звучання. Так, говорять про голос оксамитовий, дзвінкий, м'який, твердий, дзюркотливий, ніжний - характеристики голосів, які наводить Т. В. Матвеева, заздалегідь відкинувши наклеп, що тембр "насилу піддається класифікаціям: оксамитовий, сумний, дитячий, жорсткий, крикливий, мідний, похмурий, ніжний, повний, порожній, світлий, срібний, тьмяний, важний, холодний, жартівливий, ясний і ін." Багато з характеристик, що даються в художній літературі і на одну з яких посилається Т. В. Матвеева, відносяться до загальної характеристики голосу. Чи можливо поставити і розвивати тембр голосу? Основний тон голосу, безсумнівно, зберігається. Кожен ритор вправі сподіватися, що голос його може розвинутися. І відбувається це не так унаслідок тренувань, як унаслідок накопичення життєвого досвіду, переживань, внутрішньої активної роботи (внутрішніх діалогів, внутрішньої мови), яка відображається на обличчі ритора і відповідно, в його голосі.
8. Дикцією називають ясну виразну вимову, що дозволяє забезпечити донесення змісту мови до слухача. Дикція також підлягає риторичній оцінці. Наприклад, кажуть: хороша/ погана, поставлена/ непоставлена мова (дикція). Дикція, як справедливо пише Т.В.Матвеева, "забезпечується правильною і активною артикуляцією і залежить від темпу мови". Без сумніву, вимоги що до чіткої дикції ставляться передусім до професій, пов'язаних з усною публічною мовою: актора, диктора, радіо журналістів, тележурналіста. Сьогодні ми є свідками "поблажливих" вимог до дикції. Існує вимога природного звучання ( що має назву, "ближче до народу") - вимога, що виникла в епоху демократичної перебудови як реакція на колишню "застійну" правильність.
Водночас таке ослаблення аристократизму мови подібне, звичайно, колишній більшовицькій революції (нові демократичні віяння традиційні) - створення нового стилю завжди тяжіє до зниження її якості. До певної міри сучасна радіо - і телемова не виробили нових ідеалів, оскільки всяке створення нового стилю можливе на основі культурних традицій, а всяке забуття традицій призводить до виникнення стилів — одноденок, що і характерно для мови нинішніх засобів масової інформації. Щодо дикції слід відмітити і таке: надмірно правильна артикуляція часом не симпатизує слухачам. Навпроти безліч впливових риторів з тим або іншим дефектом вимови. Інакше кажучи, дефекти вимови неначе спонукають інших ораторів внутрішньо мобілізуватися і взяти реванш у другому, важливішому: реальному зіткненні ідей, аргументації, словесній оригінальності (до дефектів, мовляв, можна і звикнути) - понад те, даний дефект стає відміткою, індивідуальною характеристикою даної людини.
З погляду навчання варто сказати про необхідність занять дикцією (відпрацювання звуків, скоромовок, одночасно працюючи надиханням, інтонацією тощо). Тільки у такій роботі понад усе слід піклуватися не про елегантність і витонченість, а про те, щоб зрозуміти, що ж вимагається від ритора — учня, як йому відкоректувати свій образ мови і, зокрема, стиль вимови. Всяке акторство в заняттях з людьми серйозних професій (політиками, юристами, підприємцями, педагогами) може усунути людину від риторики, тому тренування дикції має відбуватися як психофізичний тренінг особи, близький частково до спортивних занять, тренування мовного апарату, що дає змогу досягти успіхів не одразу, а поступовою працею і довготривалими зусиллями.
9. Здається, що гучність уже сама собою є характеристикою діяльності ритора. Справді, промова на площі або в суці за присутності багатьох людей неодмінно потребує яскравого, звучного, польотного голосу. Проте сучасна картина видів словесності та розвиток техніки значно коректують вимоги до гучності мови. Звичайно, ритора має бути чутно.
Занадто гучна мова не тільки обтяжлива для сприйняття, її не сприймають слухачі (хочеться сказати: "не голосно, не так нав'язливо**). Оскільки будь-яка мова є свого роду насильством над аудиторією, необхідно забезпечити уникнення ЇЇ неприємних моментів. Тому умілий ритор не форсує голос, а швидше заманює до слухання мови, аудиторія ж напружує слух - і тоді встановлюється та благодатна тиша, яка є зовні "шумовою" метою того, хто говорить. Таке слухання в сталій аудиторній тиші знайоме кожному професійному оратору: його або- "слухають" - і тоді чутко, як "муха пролетить", або в аудиторії встановлюється перманентний шум, який, до речі, часто є наслідком форсування голосових зв'язок оратором: аудиторія вважає за можливе нашіптувати під час промови, оскільки "і так чутно". Отже, і тут оратору слід дотримуватися міри: з одного боку, напружувати голос, з другого - не збільшувати гучності, щоб не зашкодити увазі слухачів неприємністю посиленої дії.
Існують також поняття польотності і звучності голосу. Польотність голосу визначається як властивість досягнення звуками голосу будь-якої точки аудиторного простору. Для цього ритор ніби спрямовує свій голос над головами слухачів (не у підлого і не в стелю).
Звучність пов'язана з чистотою, ясністю і голосовими можливостями оратора - вона також регулюється особливим відчуттям міри, що практично покликаний виробляти в собі оратор. Як пише П. Сопер: "Звучність голосу дає ораторові можливість донести мову до всієї аудиторії".
Психологічною основою повноти звучання є "упевненість в собі і підйом, які є невід'ємною умовою хорошої в усіх відношеннях мови. Голос - другорядний механізм, У нім не буде виразного тону, якщо ви не упевнені в собі, і стоїте на ногах, ні живий, ні мертвий. Якщо вам не доводилось узяти слово, відчувати надлишок підйому і добре озброївшись цікавими фатами, - випробуйте це! Напевно, вас самих здивує повне і слухняне вам звучання голосу". Фізичною основою звучності П. Сопер вважає дихання.
Таки чином, ми ніби утворили коло і повернулися до того, з чого почали. Після популярної цитати з книги американського теоретика риторики хочеться відмітити, що ритори мають безліч подібних своєрідних вад, яких сучасна наука не помічає. У результаті відкриваються закордонні "велосипеди" - це можна віднести і до вимови, і до руху тіла (так званий bodi language, описаний у багатьох книгах як "мова тіла" або "тілесне вітійство").
Ті декілька прикладів, які ми наведемо, мають показати реальність традиції, грунтуючись на якій необхідно описати практичну риторичну фонетику. На жаль, нова фонетика, хоча, поза сумнівом, мала мету кінцевого поліпшення вимови в суспільстві, займається більш теоретичними дослідженнями, ніж прикладними розробками.
М. М. Сперанський писав про голос: "Щасливий, кому природа дарувала гнучкий, чистий, такий ллється і дзвінкий голос. Стародавні так поважали це дарування, що винайшли особливу науку робити його приємним. Часті вправи, напруга в грудях і смак в музиці можуть доповнити або приховати недоліки природи". Про дикцію сказано так: "Мова тверда, така, що виливає кожне слово, не стрімка і не повільна, така, що дає кожному звуку належний наголос". Часто ми слухаємо із задоволенням людину тільки тому, що мова її спритна і дикція тверда. Слухач, здається, розділяє всі складнощі оратора, коли він не в змозі опанувати мову і дуже дорого платить за його "холодну" мораль. Тому, хто хоче мати справу з людьми, необхідно мислити добре, але говорити ще краще".
Звернемо увагу на те, що в українській риторичній класиці по-іншому будуть розставлені акценти, але основи вимог до сучасної вимови будуть принципово ті ж: "напруга в грудях" вабить постановку дихання і вимовну енергетику ритора, "твердість" мови, що "виливає" кожне слово, - виразна метафора, цілком ясна для кожного оратора, що займається сьогодні тренінгами з дикції. Темп - "не стрімкий і не повільний"; нарешті, важко описати термін "спритність мови", але ясно, що під ним розуміється рухливість, жвавість, розкутість органів артикуляції.
Можливість звернутися до української класики в аналізі сучасних вимог до поведінки ритора покажемо на одному з найбільш популярних і обговорюваних нині предметів - міміці і жестикуляції, званих рух тіла.
Мова руху тіла. Цікаво, як послідовник М.В.Ломоносова Амвросій Серебряников описує особу, погляд і рухи рук (до речі, ця послідовність збереглася у всіх сучасних підручниках : "Від особи повинен бути прямий, не пониклий, втім відповідати відчуттям душевним, як і голос. Так, наприклад, наморщене чоло і зведені брови зображають гнів, брови, підняті вгору - величавість і презирство.
Звернення очей повинне бути помірне, бо швидкість зображає іноді непостійність, повільність або суворість - грубу натуру; взагалі ж очі мають бути вісниками душі...
Рухи рук мають бути обережними: 1) не потрібно надмірно протягати їх, підносити, ударяти (це виражатиме зухвалість або пристрасть непристойну), ні, навпаки, ховати їх таким чином, можна викликати сміх або принаймні показати свою боязкість.
Найбільш яскравий опис вимови (і чим ближче до нас за часом, тим зрозуміліше і виразно) знаходимо в автора "Правил вищого красномовства" М.М. Сперанського . До "мистецтва вимови", як і раніше, належать не лише "правильна дикція речень і періодів, й пристойне розташування особи і пристойні рухи голови, рук та інше". Підбиваючи підсумки опису змін в особі і рухах голови, рук та ін.., М.М. Сперанський зазначає: "Майстерний рух тіла дає змогу відчувати всю красу мови і приховує багато її недоліків." Жести. Проксеміка як наука вивчає:
1) Просторове розташування співбесідників, їх розміщення стосовно один одного.
Зазвичай виділяються зони спілкування, або "просторові зони'': інтимна (від 15 до 46 см), куди дозволяється проникнути тільки особам, з ким ми знаходимося в тісному емоційному контакті; особиста зона (до 1,2 метра) - відстань , що розділяє нас в дружньому спілкуванні; соціальна зона (доЗ,6 метра) - такої відстані зазвичай дотримуються в офіційному спілкуванні з людьми, яких не дуже добре знають; суспільна зона (понад 3,6 метра) - адресація до великої групи людей.
2) Положення рук, бо руки, звичайно, найвиразніша частина тіла.
3) Жести рук і долонь.
4) Дотик рук до різних частин обличчя.
5) Руки як бар'єри.
6) Манери (пози) сидіти, стояти; положення голови.
7) Сигнали очей (наприклад, при загальній рекомендації мати "очний контакт", розрізняють діловий, соціальний (лінія очей і області рота), інтимний (нижче за підборіддя на інші частини тіла) погляди.
8) Поза, що впливає на тих, кого оточують за допомогою різних положень тіла.
9) Види столів і способи розміщення учасників за ними. Найбільш опукло недоліки або труднощі засвоєння нових рухів тіла виявляються в ораторському монолозі. Тому дамо декілька практичних порад щодо положення тіла і практики руху тіла в ораторському виступі:
1) Стійте на прямих, напружених (але не "дерев'яних") ногах. Ноги - основа ораторської пози ("тремтіння в колінах" якраз наслідок відсутності сили та пружності в ногах). Оратор займає "ногами" потрібну позицію, яку не змінює упродовж всієї своєї промови. При цьому розташування ніг не "військове" (п'яти - разом, шкарпетки - нарізно) і не "борцівське" (ноги на ширині плечей), а класичне, відоме ще з античної практики: одна нога - опорна, інша злегка ви-двинута вперед. Можливе перенесення тяжкості тіла з однієї ноги на другу унаслідок різного змісту промови: вперед - при внутрішньому русі до аудиторії (наприклад, вітанні), назад - при обороні, захисті, внутрішньому відступі.
2) Плечі - розпрямлені, спина - пряма. Як казав К. С. Станіславський, "тіло посаджене на кілочок". Розпрямленість плечей і пряма спина створюють психологічний настрій ораторові і дають змогу набути впевненішого вигляду. При цьому, звичайно, оратор не повинен бути самовпевненим. "Осанковатий", на думку М.В.Ломоносова, "вигляд" сприяє тому, що в оратора з'являється "довгий дух і міцні груди", необхідні для того, щоб володіти диханням під час промови: відоме "в зобу дихання сперло" буває не тільки "від радості", а й передусім від хвилювання, яке відоме кожному оратору - початківцю.
3) Куди дівати руки? Запитання, що хвилює кожного, хто вступає на ораторську дорогу. Положення рук насамперед має бути природне, а жестикуляція виправдана сенсом вимовлених слів. Слухач і глядач ніби не помічають їх, оскільки рух рук природно супроводжує мову. Жест справді супроводжує мову - він "паралінгвістичний" у тому сенсі, що існує поряд зі словами. При цьому однаково негативні як розмахування руками, що походить або від хвилювання (недолік слів спонукає недосвідченого оратора не завжди доречно виражати думки рухами долонь), або від зайвої гарячності і захопленості (аудиторія внутрішньо сміється часто над такими "гарячими" ораторами, залишаючись холодною до сенсу слів), так і скутість, нерухомість у рухах рук і долонь (тіло немов дерев'яніє в інших ораторів, коли вони роблять інстинктивні жести на підтвердження своєї інтонації, хоча мова не потребує обов'язкового супроводу жестами рук).
4) Оцінивши ходу, позу і рухи тіла того, хто говорить, слухачі зазвичай зупиняють увагу на міміці оратора, а точніше, на його очах і погляді, що забезпечують, врешті-решт, контакт з аудиторією. Погляд видає дійсний емоційний стан оратора і його ставлення до аудиторії. Ось чому в старовинних риториках радили приймати "сміло особу" і " очима обертати всюди". Для психологічному настрою оратору рекомендується бути уважним до аудиторії, прагнучи мати "очний контакт", що означає послідовно переводити очі з одного слухача на другого з необхідною (не дуже тривалою) зупинкою погляду на різних слухачах, Зазвичай рекомендується зупинити погляд на одну — дві секунди на кожному слухачі. Однак погляд при цьому не має "бігати" (переведення погляду без зупинки з одного слухача на іншого), і бути "упертим" в одного зі слухачів, нехай навіть і симпатичного оратору.
5) Очі - дзеркало душі, тому поза очним контактом не можливо досягти емоційного сприйняття мови аудиторією. Поширеною помилкою буде також "відсутній" погляд (оратор уткнувся в свої папери і, читаючи текст. Не намагається поглянути на аудиторію - тиловий стан оратора, який вийшов на трибуну з готовою промовою); у такому разі рекомендується вчитися "відриватися від тексту і час від часу поглядати на аудиторію, ніби посилаючи їй сигнали про те, що ви уважні до неї. Якщо є тип ораторів, які опускають очі вниз, то повинен бути тип ораторів, що свідомо зводять очі вгору. Такий погляд вгору властивий ораторам — філософам, або особам, які говорять при складні предмети і упевнені в тому, що аудиторія їх слухає. Таким чином, набравшись сміливості, дивитися в очі аудиторії і, наполегливо доносячи зміст своєї промови, чесно виявляти осіб зацікавлених і нудьгуючих, позитивно' або агресивно налаштованих. Прагніть відчути настрій слухачів і змінити його на свою користь . Останнє не завжди вдається, але ораторська прихильність, виражена в погляді, зазвичай знаходить винагороду в схвалення аудиторією. Крім того, зосередження на контакті з аудиторією дає змову уникнути зайвого психологічного самоаналізу і переживань, знявши увагу з себе і перевівши її на слухачів. При цьому ораторська скромність близька до сміливості, коли однаково перемагаються і зайва боязкість, і безтурботна зухвалість, яка миттєво відчуваються і негативно оцінюються слухачами.
Таким чином, мова виникає ще до власне мови, у відчуттях оратором свого тіла, в свідомому управлінні своїм тілом за допомогою розумово-психологічних зусиль під час промови. Мова тіла або тілесно-семіотичні "невербальні" знаки спілкування повинні відповідати деякій суспільно-естетичній нормі (нормативу) поведінки і в той же час виражати особисту (індивідуальну) своєрідність людини, зафіксовану в образі оратора.
Теми для обговорення
1. Розкрийте зміст поняття "культура мови"?
2. У чому полягає багатство мови?
3. Що означає "точність мови "?
4. Який зміст вкладається в поняття "чистота мови "?
5. Що таке літературна мова?
6. Назвіть компоненти техніки мови. Охарактеризуйте їх.
7. Стиль вимови.

Завдання. Тренінги. Ігри
• "А я роблю це так"
Мета гри - допомогти студентам розвивати свою "мову жестів".
Хід гри. У центр круга виходять два студенти. Завдання першого - зобразити ряд дій якої-небудь діяльності (приготування борщу, прасування брюк і тощо). Другий, студент уважно спостерігає, потім повторює всі дії, прагнучи точно імітувати швидкість жестів, їх траєкторію, міміку, положення тіла.
Решта учасників гри також уважно спостерігає і аналізує, наскільки вдається дублерові пластика імітації. Потім учасники гри міняються.
• "Телеграф пантомімою"
Мета гри - привернути увагу студентів до невербальних засобів спілкування.
Хід гри. Учасники гри діляться на дві команди, що шикуються шеренгою одна навпроти одної. Ведучий підходить до однієї з команд і шепоче кожному з її учасників який-небудь іменник. Останні по черзі зображають ці поняття за допомогою міміки і жестів. Завдання візаві - відгадати слово. Потім команди міняються ролями.
• "Розмова крізь скло"
Мета гри - допомогти у розвитку "мови жестів".
Хід гри. Двоє з учасників гри намагаються лише за допомогою жестів домовитися про щось. Тема повідомляється одному з них і всім присутнім (другий студент цей час виходить з аудиторії). "Знавець теми" передає інформацію своєму товаришеві, стоячи перед уявним звуконепроникним склом. Сказати те, що він знає, потрібно, дуже потрібно, але... заважає скло. Проте передати доведеться.
• "Як живеш?"
Мета гри - розвивати уміння у студентів користуватися невербальними засобами спілкування.
Хід гри. Ведучий ставить запитання; учасники, варіюючи інтонацію слів: "Ось так!", відповідають на запитання за допомогою жестів:
-Як живеш?
- Ось так! (Піднімають великий палець, вимовляють слова весело, завзято).
- Як їдеш?
- Ось так! (По долоні крокують два пальці, відповідь виконана весело).
- Як біжиш?
- Ось так! (Лікті, притиснуті до боків, засувалися, зображаючи біг; слова студенти вимовляють швидко "бігаючи", трохи задихаючись).
- Вночі спиш?
- Ось так! (Дві долоні притискаються до щоки, голос тих, хто відповідає солодкий, трохи розтягнутий, повільний).
- Як даєш людям добро?
- Ось так! (Широкий жест рук від себе, гордість, широта в голосі).
- Як береш?
- От так! (Широкий жест рук до себе, голос трохи грайливий, пустотливий).
- Як пустуєш?
Учні не вимовляють нічого, а надувають щоки і ляскають легенька по ним.
- А загрожуєш?
- Ось так! (Загрожують вказівним пальцем, супроводжуючи жест словами з дратуючою інтонацією).
* Запитання для спостереження: чи повірите ви словам адвоката "На мою скромну думку...", якщо у момент ви мовлення цих слів голова його зарозуміло відкинута назад, а великі пальці рук виразно виділяються?

Завдання для самостійної роботи
Завдання 1. Початкове положення. Основна стійка - п'яти стикаються носки дещо розведені, спина пряма, голова тримається прямо, руки по швах.
На рахунок "раз" - витягнути руки перед собою на одному рівні з плечима, долоні ударяються одна об одну.
На рахунок "два" - піднятися на носки, одночасно відкидаючи руки назад на рівні плечей.
На рахунок "три" - опуститися на всю ступню, руки підняти вгору.
На рахунок "чотири" - прийняти основну стійку.
Темп повільний. Підіймаючись на носки - вдих, опускаючись - видих. Стежите, щоб руки не були напружені. Повторити чотири рази.
Завдання 2. Основна стійка. Руки на поясі. На рахунок "раз" - піднятися на носки, відводячи лікті назад. На рахунок "два" - опуститися на всю ступню, лікті вперед. Темп повільний. Піднімаючись на носки - вдих, опускаючись -видих. Повторити чотири рази.
Завдання 3. Початкове положення. Основна стійка. На рахунок "раз" - піднятися на носки, руки розвести в сторони. На рахунок "два" - сісти на носки, коліна разом, руки вперед, спина пряма.
На рахунок "три" - піднятися на носки, розвести руки в сторони. На рахунок "чотири" - повернутися в основну стійку. Темп повільний. Піднімаючись на носки - вдих, опускаючись -видих. Повторити чотири рази.
Завдання 4. Початкове положення. Основна стійка. Ноги на ширині плечей.
На рахунок "раз" - нахилити тулуб вперед до горизонтального положення. Спина пряма, руки в сторони, голова підведена (дивитися вперед).
На рахунок "два" - повернутися в початкове положення. Темп повільний. При нахилі вперед - видих, при випрямлянні - вдих. Повторити чотири рази.
Завдання 5. Початкове положення. Ноги на ширині плечей, руки на поясі.
На рахунок "раз" - нахилити тулуб вліво. На рахунок "два" - повернутися в початкове положення. На рахунок "три" — нахилити тулуб вправо. На рахунок "чотири" - повернутися в початкове положення. Темп середній. При нахилі - видих, при підйомі - вдих. Повторити по чотири рази в кожну сторону.
Завдання 6. Початкове положення. Основна стійка.
На рахунок "раз" - піднятися на носки й одночасно підняти руки вперед та розвести їх в сторони.
На рахунок "два" - нахилитися вперед, руки дістають до носків, поволі опуститися на всю ступню.
Темп повільний. Піднімаючись на носки - вдих, опускаючись -видих. Повторити чотири рази.
Завдання 7. Початкове положення. Ноги на ширині плечей, руки перед, грудьми долоні вниз.
На рахунок "раз" - поворот тулуба вправо, права рука убік, ліва
- перед грудьми.
На рахунок "два" - повернутися в початкове положення.
На рахунок "три" - поворот тулуба вліво, ліва рука- вбік, права
- перед грудьми.
На рахунок "чотири" — повернутися в початкове положення. Темп середній. У початковому положенні - вдих, при повороті видих. Повторити по чотири рази в кожну сторону.
Завдання 8. Початкове положення. Ноги на ширині плечей, руки на стегнах.
На рахунок "раз" - нахил управо, права рука опускається по нозі вниз, ліва - по тулубу вгору.
На рахунок "два" - повернутися в початкове положення.
На рахунок "три" - нахил вліво, ліва рука опускається по нозі вниз, права - по тулубу вгору.
На рахунок "чотири" - повернутися в початкове положення.
Темп повільний. У початковому положенні і при підйомі - вдих, при нахилах - видих. Повторити по чотири рази в кожну сторону.
Вправи можна включити в щоденну вранішню зарядку. З часом кожну вправу можна виконувати п'ять-шесть разів.
Завдання 9. ("Надувний жилет"). Уявіть собі, що на вас надітий гумовий надувний жилет або навіть корсет. Він щільно прилягає до нижніх ребер і, поступово наповнюючись повітрям, не стискає, а рівномірно розширює вперед і в сторони нижній відділ грудної клітки.
Накачуйте в нього повітря енергійно, але плавно. Вдих вільний, глибокий. Повітря легко вливається в легені через ніс.
Тепер енергійно видихніть повітря через трохи напружені (складені як для свисту) губи (ви вийняли пробку в жилеті): "ффф - ффф " фффууу-" Видувайте повітря поступово, а не викидайте його відразу. Стежте, щоб у вас не роздувалися щоки!
Виконайте вправу два-три рази.
Цю вправу можна поєднати з вправою "Насос" і робити це вдвох. Один накачує жилет, надітий на другого, потім відкриває пробку і повітря повільним струменем активно виходить з нього: "ффф - ффф - фффу!". Потім учасники міняються місцями.
Завдання 10. ("Праля"). Праля пере білизну на пральній дошці. Рухи рук по дошці вниз і при нахилах тулубу супроводжуються енергійним видихом: "фффу!"
При розпрямленні тулуб та притягненні рук до себе - вдих.
Повторити три — чотири рази.
Вправи робіть легко, вільно, не перенапружуючись. Освоюйте їх поступово. Не прагніть засвоїти всі вправи за один раз!
Завдання 11. ("Паперовий кораблик"). Зробіть зі щільного паперу кораблик і, поставивши його на гладку поверхню столу, подуйте на нього. Ви побачите, як ваш кораблик легко попливе по столу.
Розставте на шляху кораблика три — чотири сірникові коробки і змусьте його, керованого струменем повітря, що видихається, обійти, не зачепивши перешкоди. Тепер заведіть кораблик у "гавань", відгороджену на іншому кінці столу.
Видих має бути сильним, точно сфокусованим. Стежте, щоб у вас не роздувалися щоки, не напружувалися шия та плечі.
Завдання 12. ("Морський бій"). У ній грі можуть брати участь дві — три людини.
Влаштуйте морський бій, намагаючись одним корабликом перешкодити входу в "гавань" другого, а другим обійти його або таранити кораблики супротивника.
Не здувайте "ворожі" кораблики, їх можна тільки таранити своїм.
Стежте за чітко сфокусованим видихом. Не роздувайте щоки, не напружуйтеся. Плечі та шия не мають бути напруженими.
Завдання 13. ("Очисне дихання"). Увага! Вправа дуже сильна! Перш ніж починати її, уважно прочитайте опис і подумки налаштуйтесь. Виконайте вправу лише один раз!
1. Повільно, але енергійно втягуйте повітря через ніс, доки легені не будуть цілком (не надмірно!) заповнені повітрям.
2. Затримаєте повітря на 2 - 3 секунди.
3. Склавши губи, як для свисту, короткими енергійними поштовхами видувайте повітря, перекриваючи видих після кожного поштовху, не добираючи між ними ще повітря. Виштовхуйте повітря до кінця.
4. Не роблячи видиху, ще раз зробіть паузу на 2-3 секунди.
5. Після паузи спробуйте одним сильним, поштовхом видихнути залишки запасного повітря.
6. Поволі вдихніть повітря через ніс.
Вдих в кінці вправи робіть через ніс, повільно. Не хапайте повітря ротом, може закрутитися голова.
Цю вправу краще виконувати по завершенні ранішньої зарядки перед відкритою кватиркою або виходячи з приміщення на свіже повітря. Можна робити її на ходу.
Перш ніж переходити до наступних вправ, запам'ятайте елементи, які необхідно відпрацювати.
1. Глибокий, енергійний, короткий вдих, в основному через ніс, направлений у нижню частину (виховання змішаного, діафрагмально-ребрового дихання).
2. Рівномірний, активний, не слабшаючий до кінця видих,
3. "Фокусування" видиху —організація його на кінчиках злегка зібраних (як для свисту) губ.
Завдання 14. ("Ялинкові свічки"). Уявіть собі, що перед вами п'ять ялинкових свічок, що розташовуються на різній відстані один від одного і від вас.
Гасіть їх по черзі різкими поштовхами повітря, що видихається, добираючи повітря після кожного поштовху.
Виконайте вправу ще раз, але погасивши сім, десять свічок.
А зараз знову п'ять свічок, але на різній відстані від вас.
Спробуйте погасити всі п'ять свічок, розташованих на різній відстані від вас, не добираючи повітря. Якщо вдається збільшість кількість свічок, що задуваються.
Завдання 15. Прочитайте, що пише К.С. Станіславській про вигук "ба", що виражає здивування. Яку думку вкладає автор, даючи таку характеристику слову?
Прислухайтеся самі. - Ба! Ви відчуваєте, як у мене всередині, в тайниках душі, зародилося, завирувало горлове б, як мої губи ледве стримували натиск звуку разом з відчуттям - зсередини. Так, нарешті, перешкода прорвалася і з розкритих губ, на зразок обіймів рук або дверей гостинного будинку, до вас назустріч вилетів, точно господар, що зустрічає дорогого гостя, широкий, хлібосольний, просочений привітним відчуттям звук А. Б-б - А-а-а Хіба ви не відчуваєте в цьому вигукуванні шматочок моєї власної душі, який летить до вас в серці разом з радісним звуком?
Завдання 16. Прочитайте цитати з книги В.П. Морозова "Цікава біоакустика" і скажіть, в чому виявляється залежність між станом, настроєм людини і його голосом?
"... у людини, що знаходиться в гніві, вся м'язова система, у тому числі і голосові зв'язки та дихальний апарат сильно напружені, що неминуче й позначається на характері звуку. Загальне м'язове розслаблення людини, "убитої горем", також призводить до характерних змін голосу. При вираженні радості відчувається, що людина говорить або співає, як би посміхаючись чомусь. І дійсно, на обличчі її світиться усмішка, що впливає на фізичні властивості звуку".
"... з'ясуваюсь, що для кожної емоції характерний свій набір відмітних акустичних ознак голосу. Так для горя - невелика тривалість складу, повільне наростання і спад сили звуку, характерні "під'їзди" і "з'їзди" у висоті звуків нот, що створюють інтонацію плачу, тощо. Гнів, навпаки, характеризується різкими, "рубаними" фронтами і обривами звуку, великою силою голосу, зловісним дзвінким або "шиплячим" тембром. Страху притаманні різкі перепади сили голосу, сильне порушення ритму мелодії, різке збільшення пауз і тощо".
Завдання 17. Поясніть, як залежить інтонація мови від стану того, хто говорить (крайнє збудження, захоплення, апатія, переляк, радість, байдужість, спокій, схвильованість, гнів).
Завдання 18. Чи впливає характер інтонації на адресата? Як? У
яких ситуаціях?
Завдання 19. Постежте за мовою людей, коли вони чимось засмучені, на щось обурюються, чомусь радіють, від чогось пришли в захоплення. Визначте, як емоційний стан людини позначається на його мові.
Завдання 20. Продовжте ряд визначень, що характеризують тональність голосу:
Галасливий, пронизливий, різкий...


Каталог: ld
ld -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
ld -> Програма навчальної дисципліни історія світової культури
ld -> Тема Основні етапи розвитку документознавства
ld -> Програма навчальної дисципліни міфологія Галузь знань 0201 культура Напряму підготовки 020101 культурологія
ld -> Дивовижний світ многогранників
ld -> Програма розвитку дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень
ld -> Діти з порушеннями психофізичного розвитку як суб'єкт корекційної освіти план
ld -> Інформаційний пакет 04 основи корекційної педагогіки
ld -> Есе на тему: “Українське мистецтво другої половини ХVII-XVIII ст.”
ld -> Дипломної освіти «Допущено до рецензування»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка