1 Сутність філософії та її роль у суспільстві Світогляд, його структура і функції



Сторінка1/68
Дата конвертації23.03.2019
Розмір2.57 Mb.
#85457
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   68
Зміст

1. Вступ до філософії


1.1. Сутність філософії та її роль у суспільстві
Світогляд, його структура і функції

Типи світоглядів

Поняття «філософія»

Предмет філософії

Соціальні умови формування філософії

Духовні джерела філософії

Філософські проблеми і дисципліни

Специфіка філософського знання

Філософські методи

Функції філософії


2. Історичні типи філософії
2.1. Методологічні проблеми історії філософії
Предмет історії філософії

Історія філософії та філософія історії

Методи історико-філософського аналізу

Західна та східна моделі (парадигми) філософії


2.2. Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції
Давньоіндійська філософія

Давня китайська філософія

Філософія Давньої Греції
2.3. Філософія середньовіччя та епохи Відродження
Філософія середньовіччя

Патристика

Схоластика

Філософія епохи Відродження


2.4. Західноєвропейська філософія Нового часу (XVII—XVIII ст.)
Наукова революція XVI—XVII ст. та її вплив на розвиток філософії

Основні протилежні напрями у філософії Нового часу

Емпіризм. Англійська філософія XVII—XVIII ст.

Раціоналізм

Філософія Просвітництва
2.5. Німецька класична філософія
Критична філософія І. Канта

Суб'єктивний ідеалізм І. Фіхте

Об'єктивний ідеалізм Ф.-В.-Й. Шеллінга

Система ідеалістичної діалектики Г.-В.-Ф. Гегеля

Філософія Л. Фейєрбаха

Філософія марксизму


2.6. Сучасна світова філософія
Позитивізм

Прагматизм

Ірраціоналізм у сучасній філософії

«Філософія життя»

Феноменологія

Екзистенційна філософія


2.7. Українська філософія
Дохристиянські витоки української філософії

Філософська думка часів Київської Русі

Філософія українського Відродження та бароко

Філософія Г. Сковороди

Філософія Просвітництва й романтизму в Україні

Філософія української національної ідеї


3. Філософське розуміння світу
3.1. Філософське вчення про буття (онтологія)
Проблема буття у філософії

Вчення про світ

Підстави існування світу

Сфери буття світу

Категорії як структури буття
3.2. Свідомість
Поняття «свідомість»

Проблема свідомості в історії філософії

Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла

Виникнення свідомості

Ознаки (властивості) свідомості та її структура
3.3. Філософія пізнання (гносеологія)
Пізнання як предмет філософського аналізу

Сутність пізнання у філософській традиції

Чуттєве та раціональне в пізнанні

Методологія наукового пізнання

Проблема істини в пізнанні
3.4. Теорія цінностей (аксіологія)
Визначення цінностей. Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей

Класифікація цінностей

Функції цінностей
4. Філософія людини
4.1. Філософська антропологія
Релігійно-міфологічна антропософія

Натуралістична (наукова) антропософія

Філософські проблеми антропогенезу

Біологічне і соціальне в людині

Біологія і культура в генезисі людини

Сфери буття людини


4.2. Філософія культури
Поняття культури та її сутнісні начала

Атрибутивні ознаки і властивості культури

Генезис теорії культури

Проблема кризи сучасної культури


4.3. Філософія релігії
Поняття і проблемна сфера філософії релігії

Поняття феномену релігії

Філософські концепції природи релігії

Основні елементи та структура релігії

Буття Бога у філософській інтерпретації
5. Філософія і суспільство
5.1. Основні засади філософського розуміння суспільства (філософія суспільства)
Природа суспільства у філософській традиції

Онтологія соціального

Форми організації суспільного буття

Малі та середні соціальні групи

Великі соціальні групи як основні суб'єкти суспільного розвитку (класи, нації)
5.2. Філософія історії
Філософія історії: поняття і предмет

Лінійна філософія історії

Нелінійна філософія історії
5.3. Філософія права
Філософія права: поняття і предмет

Сутність права

Право і закон

Людина і право

Правова держава

Громадянське суспільство


5.4. Філософія економіки
Сутність і проблемна сфера філософії економіки

Зміст та еволюція поняття «економіка»

Сутність та особливості суспільного виробництва

Філософія грошей


5.5. Філософія техніки
Техніка та історія людства

Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення

Техніка як філософське поняття

Головні проблеми досліджень у філософії техніки

Проблема оцінки техніки

Анотація

Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів.

У другому виданні підручника на рівні сучасного філософського мислення, з урахуванням засад світоглядного плюралізму та ідеологічної толерантності інтерпретовано такі усталені теми, як сутність і предмет філософії, онтологія, гносеологія, аксіологія, філософська антропологія, історія філософії, у тому числі її розвиток на вітчизняних теренах. У руслі європейської традиції викладено нові для вітчизняних навчальних видань проблеми: філософію суспільства, філософію історії, філософію культури, філософію релігії, філософію права, філософію економіки, філософію техніки, філософську антропологію.
Подано біографічні довідки найвидатніших вітчизняних і зарубіжних філософів, короткий словник філософських термінів.
Для студентів, викладачів вищих навчальних закладів.

Рецензенти:

доктор філософських наук, професор А. М. Лой;

доктор філософських наук, професор Б. В. Новіков



Світогляд, його структура і функції

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного (природного) та духовного начал. Духовне та природне, як її суттєві якості, існують і виявляють себе у тісному взаємозв'язку. Людина укорінена в життя не тільки інстинктом, а й духом, поєднує в собі природу і культуру, тіло і дух.


Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки (не лише пропускає через свідомість, але й певним чином виправдовує). Завдяки свідомості вона організовує своє життя в часі (співвідносить сучасне з минулим і майбутнім), в просторі (бере до уваги співвідношення «ближче — дальше»), враховує в своїй діяльності причинні зв'язки тощо. Свідомість потрібна їй не тільки для організації та підтримання природного існування. Вона духовно укорінює людину в життя. Через релігію, мистецтво, філософію людина духовно входить у життя, живе зі смислом, вносить у життя певний сенс, формує та сповідує певну духовну настанову щодо життя.
Втрата сенсу життя, духовних орієнтирів є глибокою трагедією людського буття. Опитування людей, врятованих від самогубства, свідчать, що більшість з них ішла на це, вважаючи, що життя втратило сенс, зневірившись в ідеалах, інших людях, в собі. Однак відомо, що в найнестерпніших умовах виживали, сягали висот у мистецтві, науці, спорті духовно не зломлені люди. Тому духовний вимір людини є таким само суттєвим, як і біологічний, природний.
Суспільство витворило певні форми, в яких культивується (твориться, зберігається і передається) духовність. Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія. Їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина.

Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.


Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки частково включена в світ. Вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє.
Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне відношення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водночас світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро — зло, прекрасне — потворне, справедливе — несправедливе, корисне — некорисне тощо). У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше.
У філософії постійно дискутується проблема, яке з цих відношень людини до світу є вихідним. Німецькі мислителі Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770—1831) та Едмунд Гуссерль (1859—1938) вихідним вважали пізнавальне відношення. Їх співвітчизник Макс Шелер (1874— 1928) стверджував, що замилування світом (оцінювальне відношення) породжує практичне і пізнавальне відношення. Марксизм виходив з того, що практичне відношення є специфічно людським відношенням до світу і воно породжує інші типи відношення. Однак жодна з позицій не є бездоганною, незалежно від кількості аргументів вони вразливі для критики. Очевидно, що ці відношення виникли одночасно, органічно пов'язані між собою, взаємозалежні. Надання переваги будь-якій із позицій має своєю передумовою переконання, віру в те, що важливіше, суттєвіше для людини — пізнання, практична діяльність чи вміння оцінювати.
Структура світогляду органічно зумовлює його функції.

Функція тлумачення, розуміння світу. Вона є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд — це світорозуміння. Людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. У світі, що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для розуміння, непіддатливому для тлумачення, жити важко, а для багатьох людей неможливо. Навіть анімізм, найпримітивніший світогляд наших далеких предків, одухотворюючи навколишню природу, був спрямований на те, щоб зробити її зрозумілою та близькою, спорідненою людині. Психологи довели, що людина нерідко може задовольнитися навіть надуманими, неточними поясненнями, але втрачає впевненість, рівновагу, дезорієнтовується, стикаючись з незрозумілими явищами. Розум конфліктує з тим, що недоступне можливостям його сприйняття. З цієї причини піфагорейці тривалий час приховували відкриті ними ірраціональні величини в математиці.


Однак буває, що світогляд ґрунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, які неможливо збагнути розумом. Психологи, наприклад, стверджують про притаманне людині прагнення до дива, чогось незвичайного; що багатьом людям нецікаво жити в достеменно зрозумілому світі. Цим породжена віра в НЛО, екстрасенсорику тощо.
Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель визнавав, що світ — це об'єктивний розум, який за логікою подібний до суб'єктивного розуму людини), та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму (воля у Ніцше).
Оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтуватись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини — добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що змушує покинути його? У пошуках і знаходженні відповідей на такі запитання виявляється оцінювальна або аксіологічна функція світогляду. Опозиційність світоглядних цінностей (добро — зло, праведне — грішне тощо) цілком зрозуміла, адже людина постійно перебуває в полі напруги між протилежними полюсами, і світогляд покликаний утримувати людське в людині через заперечення тваринного. З аксіологічної точки зору світогляди поділяють на оптимістичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.
Праксеологічна функція. Вона виявляється у відповідях на питання як жити людині в світі, а отже, містить певні практичні настанови щодо світу і буття людини в ньому. З цього погляду виділяють практичноактивні та споглядальні світогляди. Релігійні вчення Індії, як правило, є споглядальними, а протестантизм як ідеологія європейської буржуазії Нового часу проникнутий активізмом.
Виокремлені три пласти (знання, цінності, практичні настанови) і функції світогляду дають змогу краще зрозуміти будь-який тип світогляду. Так, марксизм як світогляд є раціоналістичним, оптимістичним, практичноактивним; фашизм — ірраціоналістичним, оптимістичним, активним; буддизм — ірраціоналістичним, песимістичним, пасивним. Крім вищезазначених, світогляд виконує функції об'єднання нації, релігійної общини, соціальної групи. Взаєморозуміння й узгодженість суб'єктів цих соціальних утворень можливі лише за умови, що вони поділяють певний світогляд.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   68




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка