1. Версії виникнення міжнародного права. Обгрунутвати найбільш прийнятну версію



Сторінка1/6
Дата конвертації20.11.2016
Розмір1.03 Mb.
  1   2   3   4   5   6
1.Версії виникнення міжнародного права. Обгрунутвати найбільш прийнятну версію.

У вітчизняній літературі виділяють такі версії виникнення МП:

1)Згідно з якою навіть у відносинах між першобутніми племенами діяли правила, тобто вже існувало МП.

2)Згідно з якою міжнародне право як і внутрішньодержавне виникає одночасно з державою.

Міжнародне право виникло не за бажанням окремих людей, груп, класів тощо, а внаслідок реальних суспільних процесів. Історичний матеріал свідчить, що навіть на ранніх етапах розвитку первісні общини та племена не існували окремо, а були об’єднані неписаними родовими законами. Уже в той час союзницькі зв’язки племен не зводилися лише до турботи про зовнішній захист, а містили й безліч інших норм поведінки, які, закріплюючись із плином часу, призвели до появи права у формі звичаю.

Міжнародне право є результатом суспільної практики. Виникнувши як спосіб усвідомлення людьми свого матеріального інтересу, особливо у зв’язку з постійними змінами в міжнародних відносинах, воно вплинуло та продовжує впливати на розвиток держав і народів. Протягом усієї історії людства воно не тільки розвивалося разом зі зміною засобів виробництва, але й певним чином впливало на них.

Загальною умовою його становлення є не позиції держав, а умови матеріального життя людства у його історичному розвитку, взаємовідносини людини з навколишнім світом, суспільний розподіл праці, виникнення держав тощо

Не зважаючи на те, що навіть на ранніх етапах розвитку первісні общини та племена були об’єднанні неписаними родовими законами більшість вчених все ж таки підтримують другу теорію виникнення МП тому, що основними суб’єктами МП являються держави і МП регулює відносини перш за все між державами. А отже без існування держав, як основних суб’єктів МП не можливе і його існування.

Також існує дві концепції походження міжнародного права:

1) Позитивістське тлумачення походження міжнародного права - Природно – правова концепція була першою спробою пояснення походження і сутності міжнародного права. В її розвитку можна виділити послідовні етапи: від пояснення походження міжнародного права об'єктивною природою речей і настановами вищого природного розуму, а згодом – божественної волі, до пояснення норм поведінки в міжнародних відносинах загальними принципами права, заснованими на людській природі. Завдяки природно – правовому поясненню становлення міжнародного права вчені з'ясували механізм появи співпадаючих у всіх народів норм поведінки і правових уявлень, процедуру укладання перших міжнародних договорів, становлення принципу pacta sunt servanda, формування міжнародно – правової відповідальності і санкцій, утвердження ідей вічного миру, рівноправності суб'єктів міжнародно – правових відносин, а також появу ключових інститутів міжнародного права (правосуб'єктності, посольського права, непорушності кордонів та статусу території, статусу іноземців, правонаступництва, відповідальності та ін.). Проте, вже на ранніх стадіях розвитку міжнародно – правових поглядів виявилась недостатність природно – правового підходу до міжнародного права, тлумачення його природи шляхом нав'язування положень ніби – то аксіоматичного характеру.

2)Природно-правова концепція походження міжнародного права - суть зводиться до того, що формування такого права починається з перших писаних джерел договірно – правового характеру. Таке тлумачення походження міжнародного права дозволило виділити із сукупності внутрішньодержавних, міжнародних публічно – правових чи приватно – правових норм римського jus gentium власне норми міжнародного публічного (договірного, посольського та ін.) права, встановити основоположні правові принципи міждержавного спілкування, довело можливість і необхідність кодифікації міжнародного права, вивело в ранг центрального фактору в міжнародній правотворчості суверенну волю держави, розкрило значення гарантій в міжнародному правозастосуванні та ін
2.Періодизація історії розвитку міжнародного права.

1) 4 тис. До н. Є. – 476р. – міжнародне право Давнього Світу. Цей період відповіда рабовласницькій формації. Це період розпаду родоплемінних відносин і утворення ранніх рабовласницьких держав, де і зароджуються перші норми МП. Характерними рисами міждержавних правових норм були : релігіозність, регіоналізм, звичай як головне джерело міжнародного права. Найдревнішим із відомих на сьогоднішній день міжнародно-правовим актом вважається договір близько 3100р. До н. Є., укладений між правителями месопотамських міст Лагаш та Умма. Він підтверджував державний кордом і підтверджував його недоторканність, спори повинні вирішуватися мирним шляхом. Також до древніх договорів слід віднести договір хетського царя Хатушилія III з египетським фараоном Рамзесом II (початок XIII тис. До н.є.) цей договір відображав мир і партнерство двух народів, взаємну підтримку у війні проти загарбників, видачу утікших рабів.З’явився інститут визнання,держава що його отримувала визнавалась незалежною у внутрішніх та зовнішніх справах. У древній Греції суб’єктом МП був поліс. Головним засобом зовнішньої політики була війна. В Індії звичаї права війни були закріплені у Законах Ману. Виникає дипломатичне і консульське право, інституп послів, недоторканість послів, послам вручали документи на дощечках «дипломи».

2) 476 – 1648рр. – МП Середніх віків. Цей період відповідає феодальній суспільно-економічній формації. У 476 р. Розпалася Римська Імперія і був відмічений швидкий розвиток феодальних відносин. Риси МП Середньовіччя : регіоналізм, звичаєві норми – основи МП, значний вплив церкви, що стоїть над державою. Велика кількість усних договорів, закріплялися клятвою або рукостисканням. Поступово встановлювалася форма письмових договорів, частіше на латині, вони були строкові від 1 до 50 р., щоб розірвати договір треба було оголосити війну. З’являлися Римські ордена, Папа Римський над церквою, братства монархів, торгові союз (Гензенський союз). Інститут консулів у середземномор’ї. У 1648 р був підписаний Вестфальський трактат яким закінчилаь тридцятирічна війна, в основі лежав принцип політичної рівноваги, рішення європейських проблем здійснювалось не на релігіозній а на світській основі.Широкого розповсюдення набули третейські суди. Посли були недоторканими, мили привілеї та іунітети.

3) 1648 – 1919рр. – класичне МП. Цей період відповідає становленню капіталістичного способу виробництва. Основні риси : договір стає головним джерелом норм МП, демократизація МП, колоніалізм, війна як небажаний, але законний спосіб вирішення міжнародних спорів.Широко відомі демократичні принципи: народний суверенітет, суверенна рівність держав, невтручання, недоторканість території, принцип взаємності. 1815р – Віденський конгрес, зародження дипломатії. З’являються перші міжнародні організації – Міжнародний телеграфний союз, Всесвітній поштовий союз. Договори про режим судноплавства, про Суецький канал. Конвенції про ведення війни. 1918р – Вестфальський Мирний Договір – Статут Ліги Націй.

4)1919р – створення ООН. Сучасне МП. Була закінчена Перша світова війна, створена Ліга Націй. Закінчення Другої світової війни і виникнення ООН. Характерні риси: антивоєнна направленість, деколоніальна сутність, зростання кількості договірних норм, у зв’язку з науково-технічною революцією з’явилися нові галузі (право міжнародної безпеки, космічне, економічне, екологіне право), розширення сфери дії МП. Дикрет про Мир – оголосив війну злочинам проти людства. Статут Ліги Націй обмежив право держав-учасниць воювати, але юридично такої заборони не було. 1928 р. Був підписаний Парижзький договір про відказ від війни як оруддя національної політики.
3.Взаємозв’язок та взаємодія міжнародного та внутрішньодержавного права.

Міжнародне та внутрішньодержавне право це самостійні, хоча і взаємопов’язані правові системи. Вони знаходяться у постійнійвзаємодії здійснюючи взаємний аплив одне на одного.

Норми МП створюються державами, як основними суб’єктами упроцесі різноманітного співробітнцтва у різних областях.Норми та принципи, що складаються у внутрішньодержавній сфері (переважно конституційні) впливають на міжнароде прав у поцесі створення міжнародно-правових ном. Під впливом П відбувається розвиток змісту, роширеня сфери дії і підвищення ефективносі існуючих міжнародно-правових норм. Приклад – у МП склався принцип територіальної цілісності та недоторканості кордонів. Для забезпеченя цього принципу прикордонні держави встановили взаємний домовлений режим кордону, включаючи питання проходження та позначення державного кордону, порядок використання прикордонних вод та комунікацій і таке ін. Деякі організаційні та правові норми, що приймаються державою суперечать світовій спільноті і слугують імпульсом для уточнення, перегляду або іншого підходу для формулювання деяких норм МП. Приклад – договір про Антарктиду 1959р., був прийнятий після того як деякі держави за допомогою національно-правових актів проголосили свої територіальні претензії по відношенню до деяких районів Антарктиди. До цього можна додати також, що у теперішній час МП активно використовує основні правові формули – особливі юридичні принципи, що прийшли із внутрішнього права (загальні принципи права).

Існує дуже багато областей державного життя у яких вплив МП на національно-правове регулювання проявляється найбільше. Це перш за все сфера фундаментальних основ, керівних принципів зовнішньої політики, що закріплюються в основних законах держави і область захисту прав та основних свобод людини – у теперішню епоху держави не можуть не покладатися на розроблені у міжнародній сфері стандарти прав людини при створенні національно-правових норм.

Національний закон повинен відповідати МП і в той же час мати здатність для забезпечення цього права.

Існує дві теорії взаємодії МП та національного права:

1)Монолістичні теорії – МП стоїть над національним право або національне право стоїть над МП.

2)Дуалістична теорія – МП дорівнює національному праву.



4.Механізм міжнародно правового регулювання.

У питанні про механізм міжнародно-правового регулювання слід зазначити, що дія цього механізму виявляється у впливі держав на свої взаємовідносини за допомогою реалізації норм міжнародного права. Дія норм міжнародного права - це процес його дії (впливу) на міжнародні відносини. Серед факторів, які впливають на відносини між суб'єктами міжнародного права, і насамперед державами, крім факторів юридичного характеру (тобто норм міжнародного права), присутні й інші. До таких факторів належать політичні, ідеологічні, дипломатичні, економічні та інші засоби. Система міжнародно-правового регулювання є найбільш організованою, цілісною і глобальною системою координації міждержавних відносин. Вона відрізняється від інших систем визначеністю свого змісту і силою юридичного впливу - обов'язковою силою. Внаслідок цього процес реалізації норм міжнародного права найбільш рельєфно виявляється у процедурах дотримання, виконання, використання і застосування норм міжнародного права. При цьому під дотриманням розуміється спосіб реагування на заборони, під виконанням - обов'язки, під використанням - правочинності, під застосуванням - характер і право використання тих або інших форм права. Здійснення всіх цих процедур входить до завдання механізму міжнародно-правового регулювання.

Поняття механізму в загальному плані - це сукупність засобів і способів, головна мета яких - сприяти здійсненню планованого результату. Механізм у галузі права являє собою сукупність засобів, способів і спеціальних органів, мета яких - сприяти реалізації норм права (тобто втілення їх у життя).

У загальному плані механізм міжнародно-правового регулювання - це система засобів і способів регулювання і реалізації міжнародних правовідносин, це процес правоздійснення (тобто процес реалізації норм міжнародного права у житті). У якості основних елементів механізму міжнародно-правового регулювання, об'єднаних під загальним висловом "засоби і способи", звичайно розуміються: принципи і норми міжнародного права, міжнародно-правова свідомість і міжнародно-правові відносини.

Механізм міжнародно-правового має на меті регулювати міжнародні відносини в рамках міжнародного права.

Для найбільш повного досягнення цієї мети паралельно з механізмом використовується метод функціонування міжнародного права, за дії якого реалізація міжнародно-правових норм здійснюється більш ефективно.

Метод функціонування міжнародного права звичайно розглядається як загальний підхід до розв'язання питання про реалізацію норм міжнародного права і містить у собі ряд самостійних методів. В якості таких методів слід зазначити:

- політико-правовий метод, що передбачає реалізацію норм міжнародного права суб'єктом міжнародного права політичними засобами (наприклад, при використанні принципу незастосування сили або погрози силою);

- морально-правовий метод, що передбачає використання сили й авторитету моралі, моральних цінностей (наприклад, при застосуванні принципу поваги прав людини);
- ідейно-правовий метод, що передбачає використання ідеології, міркувань, які ідейно об'єднують суб'єктів міжнародного права (наприклад, при організації якихось міжнародних союзів на зразок НАТО та ін.);

- організаційно-правовий метод, що передбачає розробку і прийняття організаційних заходів для реалізації норм міжнародного права (наприклад, при створенні органів з морського законодавства);

- спеціально-правовий метод, що припускає використання специфічних правових засобів впливу на міжнародні відносини, тобто суто юридичних засобів. У зв'язку з цим спеціально-правовий метод характеризується суто юридичною природою використовуваних засобів (наприклад, акцентується увага на необхідності неухильного застосування принципу "pacta sunt servanda").
5.Взаємодія та взаємозв’язок міжнародного права, зовнішньої політики та дипломатії.

МП – це сукупність норм та принципів, що знаходяться в системі і регулюють міжнародні відносини (по суті здійснення зовнішньої політики держав).

Зовнішня політика – сукупність стосунків держав з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Засобом зовнішньої політики є дипломатія.

Дипломатія – засіб здійснення зовнішньої політики держав, що являє собою сукупність не воєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв’язуваних завдань.

Міжнародне право відіграє особливу роль у міжнародних відносинах. В процесі проведення зовнішньої політики держави стикаються з проблемами, які виникають в результаті взаємодії на міжнародній арені. Регулятором цих міждержавних відносин є міжнародне право, але на практиці не всі держави дотримуються основним принципам і нормам міжнародного права, виправдовуючи свої дії з посиланням на "національний інтерес", вважаючи, що міжнародне право будучи інструментом і регулятором міжнародних відносин грає підлеглу роль у зовнішній політиці. Звідси виникає проблема співвідношення зовнішньої політики та міжнародного права, що представляє не тільки науковий інтерес, а й практичний.  У цілісному і взаємозалежному світі зовнішня політика держав і міжнародне право завжди взаємодіють і взаємовпливають один на одного. Міжнародне право і міжнародні організації є регуляторами міжнародного життя в цілому, і зовнішньої політики держав зокрема. Держави здійснюючи свою зовнішню політику повинні керуватися основними нормами і принципами міжнародного права, оскільки цього вимагають сучасні міжнародні відносини.

Міжнародне право, зовнішня політика і дипломатія - явища не тільки взаємопов'язані, а й багато в чому переплітаються. Проблема співвідношення взаємодії зовнішньої політики та міжнародного права - це, по суті, проблема співвідношення політики і права в міжнародній системі. Оскільки міжнародне право функціонує в рамках міжнародної системи і, тут же реалізується зовнішня політика держави, то їх співвідношення пріобретаетет особливі риси. По суті, всі міжнародно-правові акти мають не тільки юридичний, але й політичний характер, а породжені ними відносини є і політичними і правовими. 

Розглядаючи проблему співвідношення зовнішньої політики та міжнародного права, необхідно звертати увагу на роль дипломатії в цьому співвідношенні. Насправді міжнародне права і дипломатія - це дві окремо, але нерозривно пов'язані і узгоджуються між собою боку міжнародного життя: дипломатія, активно беручи участь у створенні та здійсненні норм міжнародного права, разом з тим підкоряється цим нормам: міжнародне право, що складається і застосовується в процесі дипломатичної діяльності, в той же час встановлює рамки і форми цієї діяльності. Співвідношення міжнародного права і дипломатії можна зрозуміти, розглядаючи міжнародні відносини як цілісну систему. 

Дипломатія, що грає важливу роль у виробленні норм міжнародного права, грає ще більше важливу і безпосередню роль у виробленні рекомендацій і домовленостей, оскільки вони знаходяться як би на межі міжнародного права імеждународной політики. Все це свідчить про дуже складній структурі системи міжнародних відносин. У систему міжнародних відносин входять в якості її компонентів: економічні, політичні, в тому числі дипломатичні, правові, моральні та інші відносини, тісно переплетающіейся між собо, і регулюють ці відносини норми: правові норми, які є лише частково правовими, а також моральні норми. Дипломатія і міжнародне право є настільки важливими компонентами цієї системи, що їх можна назвати підсистемами сукупної системи міжнародних відносин.


6.Поняття норм міжнародного права, їх класифікація.

Норма МП- загальнообов’язкове правило поведінки, яке є погодженням воль певних суб’єктів МП. Норма МП виступає в якості міри рівного маштабу, яка застосовується при оцінюванні поведінки суб’єктів МП.

Види норм МП:

1.За змістом:

•Принципи – загальні, імперативні принципи МП, що встановлюють основи піжнародного правопорядку.

•Визначення – знаходяться у різних статтях міжнародних договорів чи утворюют окремі розділи договорів.

•Цілі – закрілюють цілі та завдання, на досягання яких має бути спрямована діяльність суб’єктів МП.

2.За способом створення:

•Договірні – є продуктом угоди суб’єктів МП і містяться уміжнародних догоорах.

•Звичаєві – норми,що виникли в результаті багаторазового і тривалого застосування суб’єктами МП певних правил поведінки, але такі, що не знайшли закріплення у міжнародних договорах.

3.За сферою дії:

•Універсальні – регулюють відносини між усіма державами-членами світового співтовариства (норми, що містяться у статуті ООН)

•Партикулярні, що діляться на регіональні – закріплені угодах між державами визначених географічних регіонів (норми, що містяться в Заключному акті НБСЄ); та субрегіональні (локальні) – ті, що містяться в угодах, котрі укладаються групою держав у середині географічного регіону (в рамках зони Чорноморського економічного співробітництва)

4.За юридичною силою

•Імперативні – від таких норм суб’єкти МП не можуть відступати навіть по взаємній згоді, а договір що суперечить таким нормам являється юридично нікчемним, така норма може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що має такий же характер.

•Диспзитивні - від таких норм суб’єкти можуть відступати по взаємній згоді.

5.За змістом правил поведінки:

•Матеріальні – містять у собі права та обов’язки сторін (суб’єктів МП) досягнутих угод.

•Процесуальні – норми, що регламентують діяльність таких міжнародних правозахисних органів, як МС ООН.
7.Поняття та види джерел МП.

Мп це сукупність норм і принципів що регулює мВ. Джерелом міжнародного права є спосіб вираження волі суб'єктів міжнародного права.



Міжнародні договори. Відповідно до підп. «А» п. 1 ст. 38 Статута Міжнародний суд при вирішенні переданих йому спорів приміняє «международные конвенции, как общие, так и специальные, устанавливающие правила, определенно признанные спорящими государствами».

Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування.

Згода держави на обов'язковість для неї договору висловлюєся шляхом підписання договору представником держави, якщо: а) договір передбачає, що підписання має таку силу; б) іншим чином установлено домовленість беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу; або в) намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень його представника або був виражений під час переговорів.

Міжнародний звичай. Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародний суд зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права і при цьому застосовує «международный обычай как доказательство всеобщей практики, признанной в качестве правовой нормы». Ознаками міжнародного звичаю є: тривалістю практики; однаковість, постійність практики; загальний характер практики; переконання в правомірності і не- необхідності відповідної дії. Доказом існування звичаю, наприклад, є дипломатично листування, політичні заяви, повідомлення для преси, укладання офіційних юридичних радників, урядові коментарі, міжнародні та національні судові рішення

Загальні принципи права. У подп. «С» п. 1 ст. 38 Статуту зазначено наступне: Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує "загальні принципи права, признані цивілізованими націями ».

Джерелом міжнародного права є лише такі загальні принципи права, які є спільними як для національних правових систем, так і для системи міжнародного права.



Похідні джерела міжнародного права

Резолюції міжнародних організацій. Є новим джерелом міжнародного права. Практично у всіх міжурядових організаціях є органи, які приймають обов'язкові для держав-членів резолюції.

Судові рішення. У подп. «D» п. I ст. 38 Статуту зазначається, що Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує «застереженням, зазначеної у ст. 59, судові рішення в якості допоміжного засобу для визначення правових норм ». З тексту цього підпункту випливає, що, по-перше, мова йде про судові рішення самого Міжнародного суду ООН, так як відповідно до ст. 59 Статуту рішення Суду обов'язкові лише для тих хто беруть участь у справі сторін, по-друге, рішення Суду не повинно вимірювяти або доповнювати чинне міжнародне право, воно є лише як допоміжний засіб для визначення правових норм.

Доктрина найбільш кваліфікованих фахівців. У відпоності з подп. «D» п. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного суду при вирішенні переданного йому спорів застосовує «доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм ».

Односторонні акти держав. Цей вид джерела міжнародного права не передбачений у ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН. Як відзначає англійський професор А. Кассіс, не всі односторонніе акти містять обов'язкові правила поведінки. Такими, наприклад, є односторонні декларації, що містять протест з приводу дій будь-якої держави.
8.Кодифікація і прогресивний розвиток міжнародного права

Кодификация международного права — это усовершенствование и прогрессивное развитие действующих принципов и норм мп путем приведения их в определенный порядок.

Современный процесс кодификации и прогрессивного развития мп осуществляеться путем: а) установления точного содержания и четкого формулирования уже издавна действующих принципов и норм мп б) изменения или пересмотра устаревших норм; в) разработки новых принципов и норм; г) закрепления в едином международно-правовом акте

Кодификация может быть официальной, осуществляемой на международном уровне или в рамках межправительственных организаций, и неофициальной, проводимой международными неправительственными организациями, научными учреждениями и учеными.

Начало официальной кодификации было положено на Венском конгрессе (1814—1815 гг.), на котором государства подписали Парижский договор 1814 г., утвердили положения, касающиеся режима международных рек, запрещения работорговли и ранга дипломатических агентов. Этот Конгресс положил начало постоянному нейтралитету.

Парижский мирный конгресс (1856 г.) - были приняты нормы о гуманизации правил ведения морской войны.

Конгресс определил, что к Дунаю и его устью будут применяться правила, установленные Венским конгрессом 1814—1815 гг. для судоходства по международным рекам без уплаты за осуществление плавания и без пошлины с перевозимых судами товаров.

В 1899 г. состоялась первая Гаагская конференция мира, приняла три важные конвенции: о применении Женевской конвенции 1864 г. о защите раненых и больных в морской войне, о мирном разрешении мн столкновений и о законах и обычаях сухопутной войны.

Вторая Гаагская конференция мира, созванная в 1907 г., утвердила тринадцать конвенций. Три из этих конвенций: Конвенция о мирном разрешении мн споров, Конвенция о законах и обычаях сухопутной войны и Конвенция о применении к морской войне начал Женевской конвенции — заменили собою три соответствующие конвенции первой Гаагской конференции мира.

После Первой мировой войны вопросы кодификации и прогрессивного развития мн права были сосредоточены в рамках Лиги Наций. Ассамблея этой организации 22 сентября 1924 г. приняла резолюцию, которая предусматривала создание постоянного органа — Комитета экспертов для прогрессивной кодификации мн права, состав которого должен был представлять главные формы цивилизации и основные правовые системы. Сначала на разсмотрение было 7 вопросов, потом только п’ять и лиш о гражданстве был разсмотрен.

После 1930 г. Лига Наций официально не занималась кодификацией мп. Однако 25 сентября 1931 г. Ассамблея Лиги Наций приняла важную резолюцию о процедуре кодификации, основная мысль которой заключалась в укреплении влияния правительства на каждом этапе кодификационного процесса Эта идея впоследствии была закреплена в Положении о Комиссии международного права ООН (далее - КМП ООН)1.

После Второй всеми аспектами кодификации и прогрессивного развития международного права занимается ООН. КМП ООН занимаеться как мп так и мчп(ст. 1). Ст 15 употребляется в смысле подготовки проектов конвенций по тем вопросам, которые еще не регулируются мп или по которым право еще недостаточно развито в практике государств.

Комиссия готовит свои проекты в форме статей и представляет их Генеральной Ассамблее с комментариями, содержащими соответствующее изложение прецедентов и других относящихся к делу данных, включая договоры, судебные решения и доктрину; выводы относительно степени согласия по каждому моменту в практике государств и доктрине,а также существующие расхождения и разногласия, аргументы в пользу того или иного разрешения.

КМП ООН состоит из 34 членов. Члены Комиссии избираются Генеральной Ассамблеей сроком на пять лет из числа лиц, внесеннях в список по предложению правительств государств — членов ООН. Каждое государство может выставить не более четырех кандидатов. Сессии КМП ООН проводятся в Женеве и Нью-Йорке. Федеральный совет Швейцарии предоставил членам Комиссии на период сессии в Женеве по аналогии те же привилегии и иммунитеты, которыми пользуются судьи Международного суда ООН во время их пребывания в Швейцарии.

Результаты работы КМП ООН публикуются в докладах, ежегодно представляемых Генеральной Ассамблее ООН, и Ежегодниках.

Кодификация международного права на неофициальном уровне может осуществляться международными неправительственными организациями, национальными неправительственными организациями, ассоциациями, отдельными учеными и специалистами.

Институт международного права, ассоциация международного права, состоит из 3700 человек. Общество международного права.


Каталог: site -> microushi-odessa -> files -> library
library -> 6. Генеза та еволюція поняття «геополітика»
library -> Реферат на тему: " Міжнародні гарантії виконання міжнародних договорів "
library -> Київ 2011 Зміст «міжнародно-правове регулювання перевезень морськими видами транспорту» вступ
library -> § Поняття міжнародних перевезень
library -> Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами
library -> Конспект лекцій з дисципліни «Маркетингова політика комунікацій»
library -> Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 06. 1971
library -> 1.Історія розвитку міжнародного морського права


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка