180 років від дня народження Володимира Боніфатійовича Антоновича



Скачати 197.7 Kb.
Дата конвертації09.09.2018
Розмір197.7 Kb.

Календар знаменних дат Додаток 22

180 років від дня народження Володимира Боніфатійовича Антоновича(1834–1908)



Антонович Володимир Боніфатійович (30 січня 1834 – 21 березня 1908) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878.

Життя та діяльність

Володимир Антонович народився 1834 року в селі Махнівці на Київщині у шляхетсько-польській сім'ї.

Закінчивши Одеську гімназію, вступив на медичний факультет Київського університету. Провчився курс, потім перевівся на історико-філологічний відділ, ставши в 1860 році кандидатом історії.

Два-три роки працював учителем в середніх школах Києва, а в 1863 році бачимо його вже в канцелярії київського генерал-губернатора при «Временном комитете для разбора древних актов». За дисертацію «Останні часи козацтва на Правобережжі» він отримав у 1876 році титул магістра руської історії. Його призначають доцентом Київського університету, а в 1878 році після захисту праці «Нарис історії Великого Князівства Литовського» В. Антонович стає дійсним професором, яким залишається до 1890 року. В 1890 році йде на пенсію і проживає у Києві до смерті, до 21 березня 1907 року.



З дитинства бачив В. Антонович таке: пани, до яких належала і його сім'я, розмовляють польською і дивляться з погордою на мужиків, які розмовляють українською і мовчки несуть на собі ярмо панщини. Такий стан видавався йому неморальним. З роками стали дозрівати у нього думки, які виявилися вже за університетських часів у т. зв. «хлопоманському русі». Цей рух проявився в гуртку польської молоді Правобережжя у 50-х роках XIX ст. симпатіями до недолі українського простолюддя. До того руху приєднався і Антонович. Щоб краще пізнати народ, він і Рильський наймали собі на вакації підводу і об'їздили українські села. Так пізнали вони Київщину, Волинь, Поділля, частину Бессарабії, Катеринославщини, Харківщини та Херсонщини.

Під впливом тих поїздок симпатії до українського народу стали перероджуватися у національну свідомість, яка ще більш зросла, коли деякі з хлопоманів, а між ними й Антонович, потрапили у київську українську студентську громаду, де були такі свідомі люди як Житецький, Драгоманов, Андрієвський та ін. Громадівці займалися наукою, вивчали теперішнє і минуле життя України. Саме тоді по містах відкривалися т. зв. недільні школи — і в тих школах учила університетська молодь українською мовою робітників та міщан. До тої праці приклав немало своїх рук і Антонович.



Тим часом його погляди і діяльність між українцями злякали польську шляхту Правобережжя. Посипалися лайки, закиди відступництва, зради, а далі й донесення на хлопоманів. У тих донесеннях говорилося, що Антонович із товаришами підбурює народ на шляхту, закликає до нової гайдамаччини. Починається тяганина в судах. За Антоновичем стежать жандарми; куди б він не рушив, уряд насилає на нього поліцію. Але суд доводить невинність Антоновича. Щоб спекатися раз на завжди закидів «відступництва від своєї народності», Антонович друкує у 1862 році в українсько-російському місячнику «Основа» свою славну «Сповідь». Головні думки «Сповіді» такі. Поляки в Україні мають два шляхи: полюбити народ, серед якого живуть, пройнятися його інтересами, повернутися до народності, покинутої їхніми предками, виправити те лихо, якого наробили тому народові їхні предки, або, коли у них на те не стане сил, переселитися у Польщу, у землю, заселену польським народом. Інакше не позбудуться вони ніколи закиду, що вони колоністи, які живуть із праці чужих рук, які загороджують дорогу до розвитку народові, в хату якого вдерлися непрошені. Антонович відважився на перше, бо легше йому було зректися шляхетських звичок, серед яких зріс, ніж покинути народ, між яким виховався, біду якого пізнав, який полюбив більш за шляхетські звички.

Справившись зі своїм «відступництвом від Польщі», Антонович не мав і надалі спокою. За рік по тому вибухнуло польське повстання (1863), а за ним настали для українства дуже прикрі часи, які тяжко відбилися і на Антоновичеві. Уряд став дошукуватися в українському русі сепаратизму, що нібито українці хочуть відколотися від Росії. Паде «Основа», зачиняють недільні школи, утискається друковане українське слово. Не минуло підозріння в сепаратизмі й Антоновича. І до ненависті з боку польської шляхти долучається переслідування російського уряду. Про громадську роботу не було що й думати, треба було взятися за науку. І тепер розпочинається наукова робота Антоновича. Він видає 13 томів «Архива Юго-Западной России», редагує збірники українських літописів; тоді ж з'являються в «Архиве...» його історичні праці, які відносяться до історії Правобережжя, які малюють на основі зібраного рукописного матеріалу українсько-польські відносини у минулому. (Російсько-польських відносин у своїх працях Антонович не торкався ніколи). Ось найважливіші його праці:



  1. «Розсліди козаччини на основі актів 1500–1648 рр.» (1862–1863 рр.);

2) «Про походження шляхетських родів на Україні» (1867 р.);

3) «Останні часи козаччини на правому березі Дніпра» (1868 р.);

4) «Розвідки про міста на Україні» (1869 р.);

5) «Акти про економічні та правні відносини селян у XVIII в.» (1870 р.);

6) «Акти про унію і становище православної церкви з половини XVII в.» (1871 р.);

7) «Розсліди Гайдамаччини» (1876 р.).

Із інших праць, що не стосуються польсько-українських відносин, найважливіша —«Огляд історії Великого Князівства Литовського»; він доведений до смерті Ольгерда. Це все історичні праці.

З 1870 року В. Антонович починає займатися і археологією; тоді у «Товаристві Нестора-літописця» у Києві виступає він із рефератом про українські могили. Від того часу ні один археологічний з'їзд на Україні не обходиться без участі Антоновича. Він сам збирає великий археологічний матеріал, оголошує праці на основі зібраного матеріалу і тими працями здобуває для української археологічної науки визначне місце.

В. Антоновича цікавила також етнографія. Його праця «Історичні пісні українського народу», написана разом з М. Драгомановим і видана у Києві 1874-го і 1875 рр., — це такий важливий твір, що без нього не може обійтися ніхто, хто займається українською словесністю. Важлива і його розвідка про «Чари на Україні»; у ній знайомить нас автор із відносинами українського суспільства до забобонів (вийшла у Львові в перекладі у «Видавничій спілці»).

Із історично-літературних розвідок згадаємо про «Поеми Шевченка історичного змісту» (переклад у «Правді» 1889 р.). У тій розвідці доводить Антонович, що у Шевченка був добрий історичний нюх, що події й особи, виведені у Шевченкових історичних поемах, інколи історично неправильні, але основа, на якій відбуваються ті події, на якій виступають ті особи, — історична. Розвідка «Польсько-українські відносини XVII в.» торкається Сенкевичевої т. зв. трилогії, а власне, його повісті «Ogniem i mieczem». Антонович доводить, що повісті Сенкевича не відповідають історичній правді, що автор тенденційно малює польську шляхту непереможною, а для козаків не жаліє темних фарб. (Переклад у «Видавничій спілці» у Львові.)

Всі свої праці — крім маленького вірша «Над Сулою» («Літературно-науковий вісник», 1899 р., І кн.), деяких листів та «Автобіографії» («Літературно-науковий вісник», 1908 р.) — писав Антонович російською. Інакше не могло бути. Час, коли виступав Антонович, записаний в історії нашого національного розвитку ганебними указами 1863-го та 1876 рр.; тоді белетристиці не можна було з'являтися в українському одязі, а не те що науці. Але Антонович завжди виступав на захист української мови. Коли в 1899 р. на археологічному з'їзді в Києві було заборонено галицьким українцям читати реферати українською мовою, а після з'їзду проф. Флоринський накинувся у пресі на сучасну українську літературну мову, — Антонович відповів йому гарною статтею у «Киевской старине», відкинувши всі аргументи Флоринського про штучність українського літературного руху.

В. Антонович займався життям українських галичан. Він був великим прихильником згоди із поляками в Галичині. Щодо політичного світогляду, то він сформував його під впливом думок кирило-мефодіївських братчиків.

Свідомий і щирий українець В. Антонович не був ворогом поляків — він був тільки великим ворогом історичної Польщі, був ворогом панування поляків над українським народом.

А яким був Антонович громадянином, можна зрозуміти зі слів його учня Василя Доманицького: «Ніяка справа не минала без того, щоб у ній Антонович не брав участі, не дав допомоги чи поради — і завжди з надзвичайною скромністю, ніколи не висуваючи своєї особи наперед. Коли треба було зібратися гурткові людей, чи то щоб у невеличкому товаристві одсвяткувати роковини смерті Шевченка, чи так зійтися «в клуб», послухати якогось реферата, поспівати та послухати музики, і коли не доведеться уладити вечірку десь в іншому місці, то зараз до В. Антоновича, і він не тільки не зрікається, бувало, перетерпіти увесь той клопіт у своїй хаті, але ще й бере живу участь у ″клубові″... Попросить знов гурток якийсь, щоб прочитати для нього лекцію — чи з етнографії, чи археології, — і В. Антонович завжди охоче згодиться на те, а часом то читає цілу серію лекцій з якої-небудь парості знань, не вважаючи на неприємності для себе з боку поліції, яка всякі більші збори звичайно переслідувала і часом то й до протоколу винувателів заводила». «Як людина досвідчена і з ясним розумом, Антонович був тим осередком, до якого горнулися всі верстви українського громадянства, і старші, й молодші покоління, і для всіх він був найкращим і щирим порадником, добрим товаришем, поважаним та любим учителем».

Яким улюбленим учителем був для своїх студентів проф. Антонович, свідчать теплі відгуки колишніх його учнів з нагоди сорокап'ятилітнього ювілею його наукової діяльності (1906 р.) і ті щирі слова, що їх можна було читати після смерті В. Антоновича на сторінках «Ради» й інших українських часописів російської України.

Як професор Володимир Антонович підготував цілий ряд українських істориків. Він ніколи не в'язав нікого своїми поглядами, але завжди вміло звертав увагу своїх слухачів на ту частину нашої історії, що потребувала докладнішого оброблення. Тому й студенти Антоновича своїми історичними працями (проф. Грушевський, Голубовський, Линниченко, Багалій та ін.) заповнювали передусім ті прогалини в нашій історії, яких Антонович сам не встиг заповнити.



(Про життя та діяльність Володимира Антоновича [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://spilka.uaweb.org/library/v_antonowicz.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013)

Цікаві інтернет-ресурси


  • Антонович Володимир Боніфатійович [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://histua.com/personi/a/. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Володимир Антонович (реферат) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.br.com.ua/referats/Biography/123082.htm. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Володимир Антонович став православним після смерті матері [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/history/488706. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Володимир Антонович у перцепції Мирона Кордуби [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nztnpu_ist/2011_1/Articles/42_Fedoriv.pdf. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Володимир Антонович усе життя присвятив Україні [Електронний ресурс] // Справжня варта. — Режим доступу: http://varta.kharkov.ua/1000641/facts/1060538.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Володимир Антонович. Гетьман Іван Виговський [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://moonstation.tripod.com/vyhovsky.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Володимир Антонович. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори [Електронний ресурс] // Ізборник. — Режим доступу: ttp://litopys.org.ua/anton/ant.htm. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Володимир Антонович. Про козацькі часи на Україні [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://exlibris.org.ua/kz/. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Володимир Антонович. Три національні типи народні [Електронний ресурс] // Ізборник. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/anton/ant03.htm. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • День народження Антоновича Володимира [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://soli.com.ua/2013/01/30/den-narodzhennya-antonovycha-volodymyra/#.Ula6mlMWaZQ. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Ігор Гирич — Володимир Антонович — автор концепту нової України [Електронний ресурс] // Ігор Гирич. Історик України. Персональний сайт. — Режим доступу: http://www.i-hyrych.name/History/Antonovych.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

  • Про життя та діяльність Володимира Антоновича [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://spilka.uaweb.org/library/v_antonowicz.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

Рекомендована література

  1. Білодід, В. Володимир Антонович: про не державність українців [Текст] / В. Білодід // Філософ. думка. — 2008. — № 2. — С. 61–78.

  2. Ващенко, В. Порівняльний аналіз історіософських поглядів М. Костомарова та В. Антоновича [Текст] / В. Ващенко // Київська старовина. — 2006. — № 4. — С. 61–70.

  3. Гирич, І. Володимир Антонович — автор концепту нової України [Текст] / І. Гирич // Дивослово. — 2008. — № 3. — С. 59–62.

  4. Іванко, А. Б. Повернення Володимира Антоновича [Текст] / А. Б. Іванко // Історія та правознавство. — 2010. — № 30. — С. 2–9.

  5. Казьмирчук, Г. Д. Володимир Антонович: історик й організатор «Київської історичної школи» [Текст] / Г. Д. Казьмирчук // Укр. іст. журнал. — 2008. — № 1. — С. 223–225.

  6. Кіян, О. Історіософія Володимира Антоновича [Текст] / О. Кіян // Київська старовина. — 2006. — № 3. — С. 61–76.

  7. Пінчук, Ю. Микола Костомаров і Володимир Антонович: єдність ідей та відмінність методології [Текст] / Ю. Пінчук, О. Кіян // Іст. журнал. — 2006. — № 1. — С. 43–52.

  8. Побірченко, Н. Володимир Антонович про методику викладання історії [Текст] / Н. Побірченко // Рідна школа. — 2002. — № 8/9. — С. 60–62.

  9. Сімович, В. Про життя та діяльність Володимира Антоновича [Текст] // Антонович, В. Коротка історія Козаччини. З ілюстраціями і картою України. — К., 1991. — С. 5–11.

  10. Слабошпицький, М. Антонович — без ідеологічного гриму [Текст] // Україна: наука і культура. — К., 1991. — Вип. 25. — С. 335–342.

  11. Ульяновський, В. «Ранній» Володимир Антонович: поза контекстами [Текст] / В. Ульяновський // Київська старовина. — 1999. — № 1. — С. 117–146 ; № 2. — С. 122–153.

Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс

Скачати 197.7 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка