1.Історія розвитку міжнародного морського права



Сторінка1/6
Дата конвертації22.01.2017
Розмір1 Mb.
  1   2   3   4   5   6
1.Історія розвитку міжнародного морського права

Міжнародне морське право є однією з найстарших галузей міжнародного права, тому що з давніх часів Світовий океан, грав важливу роль у задоволенні господарських потреб народів, що населяють її. Етапи становлення міжнародного морського права прямо пов'язані з етапами становлення людської цивілізації.

Слід зазначити, що коли говорять про міжнародне морське право рабовласницького і феодального суспільств і навіть періоду переходу до капіталізму, вживання цього терміна не пов'язано з позначенням галузі міжнародного права, а позначає окремі норми морського права, що належать в ті часи в основному до системи внутрішнього права, сферою правового регулювання яких виступали насамперед майнові відносини приватно-правового характеру. Своєрідні «кодекси», які мали тоді використання: «Consolato del Mare», «Закони Вісбі», «Кодекс Ганзи», «Олеронські згортки (сувої)» та інш.

Вони не були джерелами міжнародного права, тому що не містили в собі ні звичайні, ні кодифіковані норми, а тільки звичаї — правила поведінки, що склалися в торгівлі між портами того або іншого географічного регіону в результаті багатовікової практики. Вони не встановлювали правовий режим морських просторів, оскільки ще не склалися інститути відкритого моря, внутрішніх і територіальних вод.

Водночас вже в VI-IV сторіччях до нашої ери були укладені договори між Римом і Карфагеном про встановлення кордонів і режиму плавання в затоках Карфагенській і Лаціума, біля берегів Іспанії, Лівії, Сардинії, що зробили згодом вплив на формування міжнародного-правового режиму територіальних вод.

У феодальну епоху розвиток норм і правил морської діяльності відбувався в окремих морських регіонах і враховував місцеві умови і традиції. Таким чином, з'явилися згадані вище «кодекси» — в якості регіональних джерел морського права. В основному ці джерела являли собою зведення місцевих законів, звичаїв, що склалися і діяли в країнах і портах певного морського регіону. Незважаючи на регіональний характер, багато положень цих джерел справили суттєвий вплив на розвиток міжнародного морського права. У феодальну епоху різко загострилися претензії великих морських держав на простори Світового океану. Саме в цей період починає формуватися принцип свободи відкритого моря, що остаточно сформувався до кінця XVII сторіччя: Його становлення прямо пов'язане з гострою боротьбою між феодальними державами — Іспанією і Португалією — і державами, у котрих активно розвивався капіталістичний засіб виробництва, — Англією, Францією, а потім Голландією, що виступили за свободу морів. У цей час були початі перші спроби доктринального обґрунтування ідеї свободи відкритого моря. Розгорнута аргументація на користь свободи відкритого моря була дана в праці Гуго Гроція «Маre Liberum» («Свобода морів або право, що належить Голландії, брати участь у торгівлі в Ост-Індії »). Він відзначав, що загальні потреби людства й інтереси міжнародної торгівлі потребують визнання відкритості морів.

Одночасно з інститутом відкритого моря формувалися норми, що належать до територіальних вод, або територіальному морю. Необхідність створення особливого режиму в цих водах обґрунтовувалася інтересами безпеки прибережної держави і її виключних прав у них на рибальство. Ще наприкінці XIV сторіччя Л. Балд писав про те, що море, що прилягає до території якоїсь держави, підпорядковане її юрисдикції. У цей час почалися пошуки критеріїв для визначення їхньої ширини. Спочатку пропонувалося визначати ширину територіальних вод дальністю польотів гарматного ядра, межами дії берегових батарей. Наприкінці XVIII сторіччя італійський юрист М. Гальяні запропонував вважати межею територіальних вод 3 морські милі. Проте на практиці держави встановлювали ширину територіального моря, як правило, у межах від 3 до 12 морських миль.

Під впливом принципу свободи відкритого моря виникло й одержало поступово загальне визнання право мирного проходу іноземних невоєнних суден через територіальне море. Г. Гроцій визнавав можливість установлення поясу територіальних вод прибережною державою і право мирного проходу ним суден інших держав. У 1625 році П. Фрейтас дав визначення поняття «територіальне море», у який було включене і положення про право мирного проходу через нього іноземних суден.

Історія міжнародних морських відносин свідчить про те, що норми і принципи міжнародного морського права укладалися і розвивалися при безпосередній взаємодії двох тенденцій — захисту своїх інтересів прибережними державами і необхідності вільного використання відкритого моря в інтересах усіх суб'єктів міжнародного права. Але тільки в XX столітті, що ознаменувалося революційними темпами розвитку промисловості, науки і техніки, появою системи світогосподарських зв'язків і світового ринку, суттєвим розширенням діяльності держав у Світовому океані, об'єктивно дозріли умови для якісного розвитку норм і інститутів міжнародного морського права і їхньої кодификації.
2.Поняття, особливості і характерні риси сучасного міжнародного морського права

Міжнародне морське право являє собою сукупність правових норм (міжнародних та національних), що регулюють різні правовідносини, що складаються у процесі різнобічного використання просторів та ресурсів Світового океану.

Розглядаючи питання про особливості міжнародного морського права передусім необхідно звернути увагу на те, що міжнародне морське право по своїй юридичній природі це особлива правова система, оскільки являє собою сукупність правових норм, в основі яких лежать міжнародно-правові положення, що формуються в особливому міжнародно-правовому порядку. Характерною особливістю цього порядку є узгодженість воль суб’єктів міжнародного морського права на основі їх повної рівноправності та добровільності.

У якості інших особливостей МморП, слід відмітити:

1)Наявність у його основі поряд з договірними також норм звичаєвого права.

2)Міжнародний характер.

3)Не застосування, як правило, примусових мір.

4)Дія особливого координаційного методу регулювання правовідносин.

Що стосується питання про характерні риси ММорП, то необхідно враховувати, що ці риси можна сформулювати при аналізі положень, що визначають поняття ММорП та його особливості.

Приймаючи це до уваги у якості характерних рис М.Мор.П. можна відмітити:

1)Історизм (виникнення і розвиток у процесі історичного розвитку національного і міжнародного мореплавання та інших видів використання просторів і ресурсів Світового океану).

2)Узгодженість воль суб’єктів М.Мор.П та добровільність у прийнятті на себе зобов’язань.

3)Наявність як договірних так і звичаєвих норм.

4)Міжнародний характер.
3.Міжнародно-правові документи у сфері міжнародного морського права (загальна хар-ка).

Найважливішими міжнародно правовими документами у сфері міжнародного морського мрава є Конвенція ООН по морському праву 1982 р., та чотири конвенції ООН з морського права 1958р - Конвенція про відкрите море 1958, Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958, Конвенція про континентальний шельф 1958, Конвенція про рибальство та охорону живих ресурсів відкритого моря 1958. Прийняті І Конференцією ООН з морського права, яка відбулася 24.11 — 29.IV 1958 у м. Женеві (Швейцарія). Відомі також як Женевські конвенції з морського права 1958, або Женевські конвенції 1958. Україна є стороною трьох Женев. конвенцій 1958: про відкрите море; про тер. море та прилеглу зону; про конт. шельф. 

1) Конвенція про відкрите море 1958 - у документ включено звичаєві норми міжнар. права щодо режиму відкритого моря, які діяли на момент прийняття Конвенції. У Конвенції дано визначення терміну «відкрите море» та закріплений принцип свободи відкритого моря, що включає для прибережних та неприбережних держав свободу судноплавства, рибальства, свободу прокладати підводні кабелі та трубопроводи, здійснювати польоти над відкритим морем, свободою відкритого моря на рівних з прибережними д-вами засадах користуються неприбережні д-ви, тобто д-ви, що не мають мор. берега, яким надається доступ транзит, шляхами до мор. портів і право користуватися цими портами. Також закріплена юрисдикція держави дад судном яке ходить під її прапором. У Конвенції вирішено питання, пов'язані з юрисдикцією над членами екіпажу в разі зіткнення судна чи ін. інциденту у відкритому морі, боротьбою з работоргівлею та піратством. Визначено умови і порядок переслідування іноз. судна, щодо якого компетентні власті прибереж, д-ви мають достатні підстави вважати, що воно порушило закони та правила цієї д-ви . Регулюються питання прокладання підводних кабелів і трубопроводів. Конвенція зобов'язує д-ви вживати необхідних заходів для захисту мор. Середовища.

2) Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 – дано визначення термінів «територіальне море» та «прилегла зона», а також вказані межі та способи відрахування територіального моря за допомогою прямих висхідних ліній або лінії найбільшого відливу вздовж берега. Закріплене право мирного проходу суден територіальним морем із метою:

а) перетнути це море, не заходячи у внутрішні води, не стаючи на рейді або біля портової споруди за межами внутрішніх вод; б) пройти у внутрішні води, вийти з них, стати на такому рейді або у такої портової споруди. Прохід  має бути неперервним і швидким. Однак прохід включає зупинку та стоянку на якорі, але лише настільки, наскільки вони пов´язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили, біди або з метою надання допомоги особам, суднам чи літальним апаратам, що знаходяться в небезпеці або зазнали катастрофи. Правом мирного проходу користуються судна всіх держав, і прибережна держава не повинна цьому перешкоджати, за виключенням випадків порушення встановлених міжнародним правом правил такого проходу. Прибережна держава вправі установлювати в територіальному морі морські коридори для проходу судів або схеми руху. Прибережна держава має належним чином повідомляти про всі відомі їй небезпеки для судноплавства в її територіальних водах. Із суден, що виконують мирний прохід, можуть бути стягнуті тільки збори за надання конкретних послуг.

Прибережна держава має право встановлювати прилеглу зону шириною не більше 24 морських миль від вихідних ліній, від яких здійснюється відлік ширини її територіального моря. Прилеглу зону можна створювати в цілях контролю, необхідного а) для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави в межах її території або територіального моря; б) для покарання за порушення вищезгаданих законів і правил, скоєних в межах її території або територіального моря. Приймаючи рішення про створення прилеглої зони, прибережна держава на свій розсуд визначає її вид. Вона може бути митною, фіскальною, імміграційною або санітарною. У прилеглій зоні військові судна прибережної держави або її спеціальні судна, що виконують прикордонні, митні, фіскальні, імміграційні або санітарні функції, вправі за наявності підстав зупиняти іноземні невійськові судна, перевіряти документи й оглядати суднові приміщення, вживати заходи, передбачені законодавством прибережної держави.

3)Конвенція про континентальний шельф 1958 – континентальний шельф прибережної держави включає морське дно та надра підводних районів, що виходять за межі її територіального моря на всьому проміжку природного продовження її території на суші до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не пролягає на таку відстань. Також конвенція визначає права прибережних та інших держав щодо використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності у межах континентального шельфу, передбачаючи суверенне право прибережної держави здійснювати розвідку та розробку природних ресурсів континентального шельфу. При цьому до таких природних ресурсів віднесено мінеральні та інші неживі ресурси морського дна та його надр, а також живі організми, які належать до «сидячих видів», тобто організми, які в період, коли можливий їх промисел, є нерухомими на морському дні або під ним, або не здатні пересуватись у інший спосіб, як тільки перебуваючи у постійному контакті з морським дном або його надрами. За прибережними державами закріплено виключне право на проведення буріння, регулювання його здійснення іншими державами, на спорудження та експлуатацію штучних островів, установок та споруд. На води, що покривають континентальний шельф та повітряний простір над ним, права прибережної держави не поширюються.

4)Конвенція про рибальство та охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 – це акт визначає режим рибальства у відкритому морі з урахуванням принципу свободи користування цим морем та інтересів прибережних держав. Загальною також є вимога щодо співробітництва держав у галузі рибальства, раціонального використання рибних запасів, збереження живих ресурсів та середовища їх мешкання у відкритому морі. Передбачений також механізм юридичної відповідальності фізичних і юридичних осіб за порушення міжнародного режиму рибальства.



Конвенція ООН по морському праву 1982р. - Конвенція складається з 320 статей і 9 Додатків. Спрямована на розвиток співробітництва держав у використанні просторів та освоєнні природ, багатств Світового ок., зміцнення міжнар. миру та безпеки. Практично всі питання. міжнар. мор. права щодо використання Світового ок. в мир. час кодифіковані в цій «конституції для океанів». Вона утворила нову нормат.-інституц. систему правового регулювання у галузі міжнар. мор. права. її положення регулюють такі важливі питання, як межі та правовий режим мор. просторів — тер. моря, виключної (морської) екон. зони, конт. шельфу, відкритого моря, міжнар. проток тощо, а також стосуються повітр. простору над ними, мор. дна та його надр. Регламентує питання, пов'язані з проведенням мор. наук, досліджень, використанням живих ресурсів Світового ок. та управлінням ними, зокрема питання доступу прибереж, держав до живих ресурсів ін. регіонів, а також запобігання забрудненню мор. середовища.

Конвенція визначає статус мор. дна за межами дії нац. юрисдикції та формулює принципи і норми експлуатації його мін. ресурсів. Для досягнення цілей Конвенції у цьому напрямі утворений Міжнародний орган з морського дна, наділений широкими адм.-правовими повноваженнями у сфері освоєння ресурсів мор. дна. 1994 ряд положень Конвенції щодо експлуатації ресурсів мор. дна було переглянуто. Зміни закріплено в Угоді про імплементацію ч. XI Конвенції. У Додатках до К. ООН по м. п. 1982 передбачено систему засобів і процедур мир. врегулювання спорів щодо тлумачення та застосування Конвенції. До гол. засобів вирішення спорів з мор. права, рішення яких є обов'язковими для сторін, зокрема, належать: Міжнародний трибунал з морського права, Міжнародний суд ООН, Арбітражний трибунал.


4.Загальна характеристика правового положення морських просторів та їх класифікація

При роззгляді питання про класифікацію морських просторів необхідно враховувати, що цю класифікацію не можна розглядати як уявлення про різні правові категорії морських просторів, що сформюлювалося раз і назавжди. В силу історичного характеру міжнародного морського права це уявлення розвивалося, змінювалося і розширювалося у цілому.

Таким чином до теперішнього часу у сучасному міжнародному морському праві всі морські простори Світового океану, слід класифікувати натупним чином:

1)Внутрішні морські води

2)Територіальне море

3)Архіпелажні води

4)Прилегла зон

5)Континентальний шельф

6)Виключна (морська) економічна зона

7)Води міжнародних проток

8)Замкнуті та напівзамкнуті моря

9)Води відкритого моря

10)Міжнародний район морського дна.

Така правова класифікація морських просторів закріплена у Міжнародній Конвенції по морському праву 1982р.

В залежності від характера юрисдикції всі морські простори поділяються на дві великі групи:

1)Морські простори,що знаходяться у межах дії національної юрисдикції прибрежних держав (Внутрішні морські води; Територіальне море; Архіпелажні води; Прилегла зон; Континентальний шельф, виключна (морська) економічн зона). При цьому слід враховувати, що правове положення морських просторів, що знаходяться у межах дії національної юрисдикції, не однакове. Воно має суттєві відмінності. Юридичним критерієм такої відмінності є об’єм національної юрисдикції, яка присуща кожній із відмічених категорій морських просторів.

а)Морські простори, в яких права прибрежної держави здійснюються у повному обсязі (внутрішні морські води, територіальні води та архіпелажні води).

Б)Морські простори, в яки об’єм суверенних прав прибрежної держави обмежений (Прилегла зона, континентальний шельф та виключні (морські) економічні зони)

2.Морські простори, що знаходяться за межами дії національної юрисдикції (Води міжнародних проток, замкнуті та напівзамкнуті моря, води відкритого моря, міжнародний район морського дна). У цьому випадку класифікуючим критерієм такої відмінності виступає ступінь можливості впливу національної юрисдикції на правову регламентацію використання тих чи інших просторів.

а)Морські простори правова регламентація яких характеризується наявністю визначених регіональних можливостей впливу зі сторони прибрежних держав (міжнародні протоки, замкнуті та напівзамкнуті моря).

б)Морські простори правова регламентація яких характеризується відсутністю регіональних можливостей впливу держав, що використовують води відкритого моря і ресурси міжнародного району морського дна.

5.Міжнародно-правовий статус і режим використання морських просторів, які підлягають під дію національної юрисдикції.

До морських просторів, які підлягають під дію національної юрисдикції належать:

1)Внутрішні морські води (міжнародно-правовий статус і режим використання див. Пит. №7)

2)Територіальне море (міжнародно-правовий статус і режим використання див. Пит. №8)

3)Архіпелажні води (міжнародно-правовий статус і режим використання див. Пит. №9)

4)Прилегла зона. Від зовнішнього кордону територіального моря в сторону відкритого моря будь-яка прибрежна держава може встановлювати прилеглі зони. Вона встановлюється у цілях здійснення державою контролю, необхідного для запобігання порушень митних, фіскальних, міграційних або санітарних законів і правил у межах його території або територіального моря, а також для покарання винних у цих порушеннях. Прилегла зона не може розповсюджуватися за межі 24 морських миль від висхідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.

Привовий режим використання прилеглих зон залежить від того, для захисту яких інтересів прибрежної держави слугує та чи інша зона. В прилеглій зоні знаходиться під контролем прибрежної держави дотримання тільки тих правил, для захисту яких установлюється данна зона. У іншому правовий режим використання прилеглих зон, якщо вона розміщена за межами територіальних вод визначається положеннями конвенції про відкрите море з урахуванням положень про виключну економічну зону.

В прилеглій зоні прибрежна держава має право зупинити, здійснити огляд та покарати порушника тих законів, для захисту яких встановлена данна зона.

5)Континентальний шельф (міжнародно-правовий статус і режим використання див. Пит. №10)

6)Виключна (морська) економічна зона (міжнародно-правовий статус і режим використання див. Пит. №11)


6.Міжнародно-правовий статус і режим використання морських просторів, які розташовані за межами дії національної юрисдикції

До морських просторів, що розташовані за межами дії національної юрисдикції належать:

1)Води відкритого моря. Обсяг вод відкритого моря, згідно зі ст. 86 Конвенції 1982 p., включає в себе усі частини "моря, що не входять ні у виключну економічну зону ні в територіальне море чи у внутрішні води якоїсь держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу".
Ядро правового статусу вод відкритого моря виражається одним із найважливіших принципів сучасного міжнародного морського права - принципом свободи відкритого моря.
У зміст цього принципу, відповідно до ст. 87 Конвенції, включається: свобода судноплавства; свобода польотів над відкритим морем; свобода прокладати підводні кабелі і трубопроводи; свобода будувати штучні острови та інші установки і споруди; свобода рибальства; свобода наукових досліджень.

Відкрите море відкрите для всіх держав як прибережних, так і тих. що не мають виходу до моря, і всі вони здійснюють ці свободи належним чином, враховуючи зацікавленість інших держав у користуванні свободою відкритого моря.

На підставі ст. 88 Конвенції, "відкрите море резервується для мирних цілей". Жодна держава не має права претендувати на підпорядкування якоїсь частини відкритого моря своєму суверенітетові (ст. 89 Конвенції).

2)Замкнуті або напівзамкнуті моря. Поняття "замкнуте або напівзамкнуте море" як самостійна правова категорія морських просторів, відповідно до ст. 122 Конвенції, "означає затоку, басейн або море, оточене двома або більше державами і сполучене з іншим морем чи океаном через вузький прохід, або таке, що складається цілком чи головним чином із територіальних морів і виняткових економічних зон двох або більше прибережних держав".

Правовий статус таких морів визначається на підставі ст. 123 Конвенції через співробітництво прибережних держав у здійсненні своїх прав і виконанні своїх конвенційних обов'язків. Із цією метою прибережні держави за допомогою співробітництва: координують управління живими ресурсами моря, їхнє збереження, розвідку й експлуатацію; координують здійснення своїх прав і обов'язків стосовно захисту і збереження морського середовища; координують політику проведення наукових досліджень; запрошують, коли це доцільно, до співробітництва інші держави.

3)Міжнародні протоки. У ст. 34 Конвенції "Правовий статус вод. що утворюють протоки, які використовуються для міжнародного судноплавства", відзначається, що суверенітет або юрисдикція прибережних держав, що межують із протоками, здійснюється з дотриманням норм міжнародною права.

Прибережні держави, відповідно до вимог міжнародного права, на основі співробітництва визначають правовий статус вод проток, передбачаючи при цьому надання міжнародному судноплавству права транзитного проходу.

Право транзитного проходу, відповідно до ст. 38 Конвенції 1982 p., покликане, з одного боку, забезпечити державам, які не прилягають до міжнародної протоки, можливість вільного проходу через протоку, з іншого - зобов'язує прилягаючі до протоки держави не чинити цьому перешкод. Проте при цьому застерігається, що, "якщо протока утворюється островом держави, що межує з протокою і її континентальною частиною, транзитний прохід не застосовується, якщо в бік моря від острова є настільки ж зручний, з погляду навігаційних і гідрографічних умов, маршрут у відкритому морі або у виключній економічній зоні".

Таким чином, право транзитного проходу являє собою, поряд із визначенням просторового обсягу вод міжнародних проток і юрисдикції прибережних держав, важливий елемент правового статусу вод проток, що використовуються для міжнародного судноплавства.

4)Міжнародний Район морського дна. Юридична природа правового статусу міжнародного району морського дна (конвенційна назва - "Район") полягає в тому, що, відповідно до ст. 137 Конвенції 1982 р. під назвою "Правовий статус Району і його ресурсів", "усі права в Районі належать усьому людству" і "жодна держава не може претендувати на суверенітет або суверенні права чи здійснювати їх стосовно будь-якої частини Району або його ресурсів і жодна держава, фізична або юридична особа не може привласнювати жодну його частину". Це означає, що Район є спільною спадщиною людства. В обсяг морських просторів, що підпадають під поняття "міжнародний район морського дна", включається все морське дно Світового океану, що простягається за межами дії національної юрисдикції, тобто, цс - морське дно. що простягається в бік відкритого моря за межами національного континентального шельфу і виняткових економічних зон.

У загальному плані правовий режим використання міжнародного району морського дна (Району) передбачає: використання Району виключно у мирних цілях (ст. 141 Конвенції); спільна поведінка держав щодо Району визначається принципами Статуту ООН в інтересах миру та безпеки і сприяння міжнародному співробітництву і порозумінню (ст 138 Конвенції); вся діяльність у Районі повинна вестися з урахуванням забезпечення ефективного захисту морського середовища (ст. 145 Конвенції); держави зобов'язуються забезпечити дотримання законності своєї діяльності в Районі і відповідають за можливі заподіяні збитки (ст. 139 Конвенції); з огляду на те, що вся діяльність у Районі здійснюється на благо всього людства, проголошується принцип справедливого розподілу фінансових та інших економічних вигод від цієї діяльності (ст. 140 Конвенції); при розробці ресурсів Району, котрі знаходяться також і в межах національної юрисдикції прибережної держави, беруться до уваги законні права й інтереси цієї держави (ст. 142 Конвенції); морські наукові дослідження в Районі здійснюються виключно у мирних цілях і на благо всього людства (ст. 143 Конвенції); міжнародне співробітництво повинне передбачати сприяння державам, що розвиваються, в питаннях передачі їм технологій і наукових знань, пов'язаних з діяльністю в Районі (ст. 144 Конвенції); участь держав, що розвиваються, в діяльності у Районі та заохочення їх до цього (ст. 148 Конвенції); вживання необхідних заходів для охорони людського життя під час діяльності в Районі (ст. 146 Конвенції); узгодження діяльності держав у Районі й у морському середовищі, і зокрема, щодо установок, які використовуються для здійснення діяльності в Районі. Необхідне належне оповіщення про їхній монтаж, вони не повинні служити перешкодою на міжнародних морських шляхах і в зонах інтенсивного рибальства, навколо них повинні створюватися зони безпеки з належними навігаційними знаками, вони не мають статусу островів (ст. 147 Конвенції): збереження всіх археологічних історично цінних знахідок у Районі (ст. 14L) Конвенції).


Каталог: site -> microushi-odessa -> files -> library
library -> 6. Генеза та еволюція поняття «геополітика»
library -> Реферат на тему: " Міжнародні гарантії виконання міжнародних договорів "
library -> Київ 2011 Зміст «міжнародно-правове регулювання перевезень морськими видами транспорту» вступ
library -> 1. Версії виникнення міжнародного права. Обгрунутвати найбільш прийнятну версію
library -> § Поняття міжнародних перевезень
library -> Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами
library -> Конспект лекцій з дисципліни «Маркетингова політика комунікацій»
library -> Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 06. 1971


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка