Адаптація світового досвіду до умов діяльності фінансових посередників України


Розділ 2. Особливості організації діяльності інвестиційних фондів в Україні: міжнародний порівняльний аспект



Скачати 177.73 Kb.
Сторінка4/10
Дата конвертації09.09.2018
Розмір177.73 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Розділ 2. Особливості організації діяльності інвестиційних фондів в Україні: міжнародний порівняльний аспект.

2.1. Особливості функціонування інститутів спільного інвестування в Україні і закордоном.

В Україні існує значний нереалізований інвестиційний потенціал фізичних осіб. Так, по різних розрахунках, у населення знаходиться 1-1,5 млрд. доларів США, тоді як банківською системою України мобілізовано в депозити і цінні папери близько 2 млрд. гривень [6]. Розвиток і вдосконалення інститутів спільного інвестування може стати одним з основних механізмів мобілізації заощаджень населення і спрямування їх на задоволення інвестиційних потреб економіки.



Перманентна фінансова криза зруйнувала систему приватних заощаджень, а діючі схеми колективних інвестицій тільки починають розвиватися. Залучення в економічний обіг грошових нагромаджень населення за допомогою відновлення схем колективного інвестування дозволить:

  • суттєво знизити витрати інвесторів без шкоди для надійності інвестицій;

  • створити на базі діючих інфраструктурних організацій простий і прозорий механізм функціонування колективних інвестицій, доступний дійсно широким верствам українських інвесторів;

  • істотно знизити ризики приватних інвесторів;

  • вивести на фондовий ринок нові фінансові інструменти і надати потужний імпульс для прискореного відновлення і розвитку системи приватних заощаджень [25].

Становлення відносин спільного інвестування в Україні базувалося на проведенні приватизації державного майна з використанням приватизаційних майнових сертифікатів. З загального числа інвестиційних фондів, створених за час функціонування інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні, на частку закритих приходиться близько 96 %. З завершенням обігу приватизаційних паперів питання полягає в трансформації старих інвестиційних фондів в структури відкритого типу. І одним з основних завдань при цьому є відновлення підірваної довіри населення до інвестиційних фондів і компаній. Для рішення даного завдання необхідні підтримка і, разом з тим, твердий контроль з боку держави, проведення рекламних і просвітницьких заходів, оскільки фізичні особи мало знають про можливості і механізм функціонування ІСІ. Розвиток системи таких інститутів дозволяє інвестору повною мірою використовувати переваги чинних схем колективного інвестування, а саме:

  • високий рівень диверсифікації портфелів інвестиційних фондів, що дозволяє обмежувати ризики інвесторів;

  • орієнтація при розміщенні, обігу і викупі цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами, на потенціал сформованої інфраструктури фондових ринків;

  • високий рівень ліквідності цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами відкритого типу;

  • високий ступінь захищеності прав і інтересів інвесторів за рахунок уведення підвищених вимог законодавства, створення спеціальної системи керування ризиками інвесторів і забезпечення жорсткого нагляду з боку регулюючих органів.

Нажаль перші інститути спільного інвестування (ІСІ) в Україні, стали просто інструментом для концентрації власності, до планів більшості яких однак не входило працювати на вкладників. Такий не дуже привабливий імідж стримує відродження ІСІ. Тому ринок легко погодився на нову термінологію - компанії з управління активами, пайові та венчурні фонди [27]. На рисунку 2.1 зображено динаміку створення ІСІ в Україні за останні роки і як бачимо з рисунку основна кількість ІСІ приходиться саме на роки масової приватизації.

Рис. 2.1 Кількість інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній

Джерело: ДКЦПФР

За даними ДКЦПФР, станом на 01.01.2004р. ліцензії на здійснення діяльності з управління активами отримали наступні компанії: ВАТ "Автоальянс-21 сторіччя", ТОВ "КУА "Авуар", ТОВ "Венчурні інвестиційні проекти", ТОВ "КУА "Дніпро", ТОВ "Софія капітал менеджмент", ТОВ "Трайдент Капітал Менеджмент", ТОВ "Дилерська контора "Дельта", ВАТ "КІНТО", ТОВ "Фондова компанія "Інвеста", ЗАТ "КУА "Київські інвестиційні проекти", ВАТ "Всеукраїнська інвестиційна компанія "Вінко", ТОВ "Украгроінвест", ТОВ "МГ Капітал", ТОВ КУА "ВОК Інвестмент".

Як вже відзначалося вище, основним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність пайових та корпоративних інвестиційних фондів в Україні є Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Відзначимо особливості функціонування ІСІ в Україні:


  • корпоративні інвестиційні створюються у формі відкритого акціонерного товариства з винятковим видом діяльності, а пайові інвестиційні фонди - як сукупність активів, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності і не мають статусу юридичної особи;

  • залежно від терміну викуповування цінних паперів ІСІ поділяються на закриті, відкриті та інтервальні. Перші два види існували і раніше. Інтервальний фонд, на відміну від інших, протягом певного часу працює як закритий, але на визначені дати практично виконує обов’язки відкритого щодо задоволення вимог інвесторів з викуповування в них цінних паперів ІСІ;

  • залежно від виду активів, у які вкладаються кошти ІСІ, фонди поділяються на диверсифіковані та недиверсифіковані. Останні можуть вкладати кошти в активи ризикованіші, але й дохідніші. Прикладом абсолютно недиверсифікованого ІСІ є венчурний фонд - фонд, який з самого початку орієнтований на вкладання коштів у неринкові, високоризикові, але потенційно дохідні та здатні до зростання активи.

Що до диверсифікованих ІСІ, то законом чітко визначено їхні ознаки, а також запроваджено пряму заборону на окремі операції таких фондів. Наприклад, диверсифікованим ІСІ забороняється тримати в грошовому виразі, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більш як 30% загальної вартості активів або придбавати цінні папери одного емітента на суму понад 5% вартості активів. Вони також можуть тримати в державних цінних паперах не більш як 25% загальної вартості своїх активів, у корпоративних облігаціях - 20% активів, у акціях - не більш як 40%. Саме тому найбільшою популярністю наразі користуються венчурні фонди. Щоправда, закон забороняє їм приймати гроші від фізичних осіб.

Експерти зауважують, що в законі повністю враховано вади так званих "трастових лохотронів" і унеможливлено випадки шахрайства ІСІ. Закон, зокрема, вводить поняття управління активами ІСІ як окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку, що ліцензується ДКЦПФР і жорстко контролюється державою. Діяльність компаній з управління активами досить чітко регламентована, обов’язковою умовою роботи є інформаційна відкритість. Закон встановлює систему обмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захист коштів інвестора та запобігання некоректним операціям. До того ж договір з компанією з управління активами є строковим (не більше 3-х років), що є додатковим засобом контролю інвесторів. Компанія з управління активами може водночас здійснювати управління активами кількох ІСІ та несе повну майнову відповідальність за збитки, спричинені ІСІ, її діями (бездіяльністю) або діями її посадових осіб. Обов’язковою умовою є створення ІСІ резервного фонду, який зберігається на окремому рахунку. У разі ліквідації ІСІ гроші повертаються в першу чергу вкладникам. Забезпечено уникнення подвійного оподаткування коштів спільного інвестування та доходів від інвестиційних операцій ІСІ [25].

Діяльність інститутів спільного інвестування в Росії була фактично започаткована постановою Уряду Російської Федерації від 28 грудня 1991 року №78 "Про затвердження Положення про випуск і обіг цінних паперів та фондові біржі у РФ", де було визначено поняття двох інвестиційних інститутів: інвестиційні компанії й інвестиційні фонди. Однак специфічні ознаки інвестиційної компанії чи інвестиційного фонду не встановлювалися, за винятком окремих особливостей регламентації різних сторін їхньої діяльності. І це не випадково, оскільки, як показує досвід регулювання діяльності інвестиційних інститутів за рубежем (у США і Великобританії), інвестиційні фонди являють собою лише специфічним чином організовані і регульовані інвестиційні компанії.

В Указі Президента Російської федерації від 7 жовтня 1992 № 1186 (далі по тексту - "Указ"), що регулює діяльність інвестиційних фондів, міститься дуже розширене поняття інвестиційного фонду, що по суті прирівнює його до компаній, які вважаються інвестиційними відповідно до міжнародних критеріїв [50, c.54].



Інвестиційним фондом визнається будь-яке акціонерне товариство відкритого типу, що одночасно:

  • здійснює діяльність, яка полягає в залученні коштів за рахунок емісії власних акцій, інвестуванні власних засобів у цінні папери інших емітентів, торгівлі цінними паперами;

  • володіє інвестиційними цінними паперами, вартість яких складає 30 і більш відсотків від загальної вартості його активів протягом більш чотирьох місяців сумарно в межах одного календарного року.

Специфічним різновидом інвестиційних фондів є спеціалізовані інвестиційні фонди приватизації, що акумулюють приватизаційні чеки громадян (чекові інвестиційні фонди). Статус чекового інвестиційного фонду отримує акціонерного товариства відкритого типу, що не тільки задовольняє двом перерахованим вище критеріям інвестиційного фонду, але також приймає і здійснює операції з приватизаційними чеками (наприклад, приймає приватизаційні чеки в обмін на власні акції, здійснює угоди купівлі-продажу приватизаційних чеків і т.п. ).

Варто підкреслити, що перед створенням ринку була підготовлена досить чітка нормативна база, чого не було зроблено при створенні чекових фондів. Що стосується останніх, то можна казати про велику кількість неточностей в нормативній базі, про подвійне оподаткування та про загальну неефективність. В результаті чекові фонди поступилися місцем пайовим інвестиційним фондам, деякі з них були створені шляхом реорганізації чекових інвестиційних фондів (наприклад, фонди “НІКойла” – “ЛУКойл”-фонди, Перший, Другий, Третій, - “Альфа-Капітала”).



Переваги пайових фондів. Однією з найбільш вагомих переваг вкладення коштів в пайові інвестиційні фонди є багаторівнева система захисту прав інвесторів. Першим рівнем такого захисту є жорсткий контроль з боку держави. Для пайових інвестиційних фондів встановлено жорсткі закони та правила, які передбачають всебічний захист прав інвесторів. Окрім того, структура управління пайовим фондом забезпечує інвестору захист від шахрайства. Кошти інвесторів знаходяться під керуванням управляючої компанії, діяльність якої з розпорядження та управління пайовими інвестиційними фондами регламентується “Правилами”. Умови, на яких інвестор передає компанії свої кошти, чітко записані у кожному фонді в основних його документах, “Правилах довірчого управління пайовим інвестиційним фондом”. Для того щоб внести будь-які зміні до “Правил”, управляюча компанія повинна зареєструвати їх у Федеральній комісії з цінних паперів (далі – ФКЦПРФ) та опублікувати в Додатку до “Вісника ФКЦП Росії”. Якщо зміни покращують становище пайщиків, то вони вступають в дію через три дні щодо відкритого фонду та через місяць щодо інтервального, а якщо погіршують – то тільки через місяць після опублікування щодо відкритого фонду, а щодо інтервального –після найближчого відкриття фонду, але не раніше ніж через три місяці.

Окрім чіткого законодавчого регламентування, діяльність управляючих компаній підлягає жорсткому контролю.

Цінні папери та інше майно, яке складає фонд, зберігаються у спеціалізованому депозитарії. Спеціалізований депозитарій – це окрема компанія, діяльність якої ліцензується та контролюється ФКЦПРФ. У тому випадку, якщо депозитарій відмічає будь-які порушення у діяльності управляючої компанії ( у тому числі й порушення технічного характеру), інформація про це направляється у ФКЦПРФ. На виправлення порушень управляючій компанії надається певний термін. Якщо вона не виправить порушення у цей термін або неодноразово повторить порушення, ФКЦПРФ може призупинити ліцензію або відкликати її зовсім, тобто лишити компанію її бізнесу. Таким чином, виокремлюється подвійний контроль: контроль з боку регулюючого органу (ФКЦПРФ) та контроль з боку компаній, які складають інфраструктуру пайового фонду.

Окрім реєстратора (який повинен вести реєстр власників паїв та зберігати документи, які до нього надійшли, на підставі яких він вносить прибуткові та видаткові записи до реєстру власників паїв, а також запити та копії наданих ним витягів з реєстру) та спеціалізованого депозитарію, певного роду контроль здійснюється аудитором, який повинен проводити перевірки, результати яких знову-таки направляються до федеральної комісії (ФКЦПРФ) [50, c.56-58].

Таким чином можна говорити про те, що пайові фонди – є одними з самих надійних та прозорих структур на російському фінансовому ринку. Вони зобов’язані надавати інформацію не тільки пайовикам, але й публікувати довідку про вартість чистих активів, звіт про приріст вартості майна фонду, баланс майна фонду тощо.

Іншою перевагою пайових фондів є пільгова система оподаткування. Відповідно до діючого російського законодавства, пайові фонди не являються юридичними особами й тому не сплачують податок на прибуток, а оподаткуванню підлягає тільки прибуток, отриманий власниками інвестиційних паїв при їх реалізації, - різниця в ціні пая при купівлі та погашенні. Таким чином, пайові фонди дають можливість інвестору запобігти подвійного оподаткування.

Диверсифікація активів пайового фонду полягає в тому, що управляюча компанія пайового фонду розпоряджається засобами більшої кількості пайовиків як єдиним капіталом та має можливість інвестувати одночасно у велику кількість цінних паперів. Так за об’єктом вкладень існують три види фондів:


  • фонди акцій (наприклад, перші три фонди групи “ЛУКойл-фонд”, “Піонер перший фонд акцій”, “Добриня Никитич” тощо);

  • фонди облігацій (наприклад, “Ілля Муромець”, “АВК збережень”, “ЛУКойл – фонд Консервативний” тощо);

  • змішані фонди (наприклад, “Нафтовий”, “Альфа –Капітал Корпоративний”, “ЛУКойл-фонд Професійний” тощо).

В залежності від інвестиційних очікувань та обраної стратегії інвестор сам вирішує, в які фонди вкладати свої кошти. Проте, не дивлячись на більш високі інвестиційні ризики у фондах акцій, цінні папери, в які вкладаються кошти, повинні бути ліквідними, мати котирування на ринку. Це зумовлено тим, що управляюча компанія не може відмовити власнику пая в його погашенні. Таким чином знижується ризик від вкладень. Окрім того, слід відмітити, що об’єднання капіталу пайовиків дозволяє суттєво знизити операційні витрати [47].

Окрім перелічених переваг пайового фонду важливу роль у виборі фонду відіграють й простий механізм та зручні умови інвестування.

Інвестор передає свої кошти в управління, купуючи інвестиційний пай. Інвестиційний пай існує у бездокументарній формі, тобто не друкується на спеціальному папері із водяними знаками та ступенями захисту. Це електронний документ, який представляє собою запис на рахунках у спеціальній комп’ютерній програмі. Те, що інвестор став власником паю, підтверджує витяг з реєстру власників паїв. Специфіка паю як цінного паперу міститься також в тому, що він не має номінальної вартості. Його вартість визначається за ринковими котируваннями. Кожен власник паю реєструється в реєстрі спеціалізованим реєстратором, діяльність якого ліцензується ФКЦПРФ. В реєстрі кожен власник паю отримує особовий рахунок зі своїм номером. У особовому рахунку зазначаються реквізити власника паїв, скільки у нього паїв та всі зміни їх кількості із зазначенням дати та номеру відповідного запису у реєстраційному журналі. Окрім того, обов’язково зазначаються документи, на підставі яких внесено прибутковий ( заявка на придбання паїв та підтвердження того, що кошти на їх сплату отримано) або видатковий запис (заявка на погашення паїв).

На теперішній час в Росії існують фонди закритого, відкритого та інтервального типів. У відкритих фондах операції з придбання та погашення інвестиційних паїв здійснюються щоденно. Інвестор може вільно придбати та погасити будь-яку кількість паїв у будь-який робочий день за ціною, що визначається щоденно. В інтервальних фондах придбання та погашення інвестиційних паїв відбувається на протязі певних проміжків часу, зазначених у правилах фонду, але не рідше одного разу на рік. Вартість паю в інтервальному пайовому фонді визначається на основі розрахунку вартості чистих активів, проведеного в останній день строку прийому заявок.

В закритих фондах погашення паїв провадиться тільки після закінчення строку, на який створено фонд, за виключенням випадків, встановлених законом. Але в правилах фонду може бути передбачена щорічна сплата “дивідендів”.

Окрім строків відкриття, пайові інвестиційні фонди відрізняються за умовами обслуговування. Стаючи пайовиком, інвестор несе певні витрати, пов’язані як з діяльністю управляючої компанії, так і з роботою інфраструктури. Фонди відрізняються один від одного умовами роботи, знижками та надбавками, відсотком, який бере собі управляюча компанія за управління, розміром дозволених витрат з майна фонду тощо.

Безпосередньо на собі інвестор відчуває перелічені витрати, купуючи або погашаючи свій пай. Так, управляючим фондом або агентом фонду (до послуг агентів вдаються при роботі в регіонах) при видачі пая утримується надбавка ( у відсотках від вартості пая). Відповідно, при погашенні пая враховується знижка, яка також вираховується у відсотках від вартості пая. За діючим російським законодавством максимальний розмір надбавки – 1,5 % від вартості пая; максимальний розмір знижки –3% від вартості пая.

Всі інші витрати, які формують прибуток самої управляючої компанії та інфраструктури інвестор несе опосередковано. Сума винагород управляючої компанії, спецреєстратора, спецдепозитарія, оцінщика та аудитора за рахунок майна фонду не може складати більше 10% від середньорічної вартості чистих активів [47].

Також слід зазначити, що в залежності від політики того чи іншого фонду відрізняються суми мінімальних інвестицій. Приклади розмірів мінімальних інвестицій у пайові інвестиційні фонди наведено нами в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1

Розміри мінімальних інвестицій у пайові фонди


Назва фонду

Тип фонду

Мінімальна сума інвестування, рос.руб.*

“Нафтовий”

інтервальний

Не встановлена

“Солід-Інвест”

відкритий

100

“Петровський фонд держпаперів”

інтервальний

600

“Партнерство”

відкритий

1000

“Альфа-капітал”

інтервальний

5000

“Капітал”

відкритий

5000

“Альфа-капітал Накопичувальний”

інтервальний

250 000

“Альфа-капітал Корпоративний”

інтервальний

2 000 000

“Високі технології”

інтервальний

3 000 000

“Підтримка”

інтервальний

100 000 000

на кінець 2002 року

Таким чином, враховуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що пайові інвестиційні фонди –достатньо привабливий спосіб приватного інвестування. Безпосередньо не залучаючись до фінансових операцій та не дивлячись на те, що відсотки та дивіденди за інвестиційними паями не нараховуються та не виплачуються (окрім паїв закритих фондів), приватний інвестор має можливість шляхом простого придбання паїв, змусити свої кошти працювати та приносити прибуток. Єдиною проблемою для інвестора є вибір пайового інвестиційного фонду та управляючої компанії, яка й візьме на себе всі клопоти зі збільшення добробуту інвестора [50, 47].

У США діяльність інвестиційних фондів регулюється Законом „Про інвестиційні компанії” від 1940 р. Приведемо класифікацію інвестиційних фондів США, що здійснюють діяльність на підставі даного закону, у залежності від того, чи обертаються випущені ними цінні папери на фондових біржах (див. табл. 2.2)
Таблиця 2.2

Класифікація інвестиційних фондів США





Активно - керовані інвестиційні фонди

Пасивно-керовані інвестиційні фонди 1

1. Акціонерні інвестиційні фонди:

- відкритого типу (Mutual Funds, чи "MFs")



-


+


- закритого типу

+

-

2. Інвестиційні трасти (Unіt Іnvestment Trust, чи UіTs)

-

+

Активно-керовані являють собою інвестиційні фонди, склад і структура інвестиційного портфеля яких постійно міняється керуючою компанією згідно її уявленням про прибутковість і надійність фінансових вкладень і відповідно до базових умов, передбаченим в інвестиційній декларації. На біржах уже давно обертаються акції, що випускаються акціонерними інвестиційними фондами закритого типу, однак цей сегмент біржового ринку не одержав широкого розвитку. Основною перешкодою для біржової торгівлі акціями фондів закритого типу є істотна розбіжність між їхнім біржовим котируванням і ринковою вартістю, обумовленою на підставі вартості чистих активів інвестиційного фонду і кількості його акцій, що знаходяться в обігу.

Пасивно-керовані інвестиційні фонди не передбачають частих і значних змін у складі і структурі інвестиційних портфелів, що як правило, фіксуються відповідно до складу і структури цінних паперів, які складають один із загальновизнаних фондових індексів. Основна функція керуючої компанії в даному випадку складається в підтримці відповідності інвестиційного портфеля пасивно-керованого фонду складу і структурі фондового індексу [9, c.27].

Більшість акціонерних інвестиційних фондів відкритого типу є активно-керованими. Однак в останні роки в США створені MFs у якості пасивно-керованих, індексних чи інвестиційних фондів, акції яких активно обертаються на біржах.

Акціонерні інвестиційні фонди закритого типу є активно керованими фондами. Правила функціонування цих фондів не передбачають можливості викупу акцій, що випускаються ними, в акціонерів, тому купівля-продаж таких акцій здійснюється в процесі їхнього вторинного обігу, у тому числі на біржі.

Інвестиційні трасти являють собою закриті інвестиційні фонди контрактного типу. Це типові пасивно-керовані фонди. UіTs є інвестиційними компаніями, керованими "довіреними особами" (trustee), для яких характерна наявність фіксованого портфеля цінних паперів протягом установленого терміну існування фонду. Ініціатором створення такого фонду, як правило, виступає компанія-засновник (Sponsor), що на етапі установи фонду вносить необхідний капітал у виді портфеля цінних паперів і передає його в довірче управління (траст) довіреній особі на підставі договору про довірче управління (Trust Agreement). На відміну від MFs у UіTs не створюється рада директорів. Саме з UіTs починалася індустрія ETFs у США [22, c.105].



Розглянемо докладніше особливості і переваги індексно інвестиційних фондів. В даний час ETFs у США функціонують винятково як пасивно керовані, індексні інвестиційні фонди (ІІФ). Для того щоб ІІФ могли успішно функціонувати на американському фондовому ринку були визначені особливості їхнього регулювання в порівнянні з інвестиційними фондами відкритого типу. У складі особливостей можна виділити наступні вимоги.

  1. ІІФ є фондами з пасивно керованим інвестиційним портфелем. Склад і структура інвестиційного портфеля ІІФ формується відповідно до складу і структури одного з загальноприйнятих фондових індексів. У залежності від типу ІІФ це правило може застосовуватися по-різному. Склад і структура активів UіTs, як правило, точно копіює склад і структуру базисного фондового індексу. ІІФ, створені у формі MFs, вправі застосовувати більш гнучкі вимоги, керуючись так званими "методами вибірки" (samplіng strategіes), які передбачають, що інвестиційний портфель фонду може формуватися із сукупності цінних паперів, що складають базовий фондовий індекс, а не копіювати в точності структуру даного фондового індексу. При цьому кореляція між змінами значення базисного фондового індексу і змінами показника прибутковості ІІФ, як правило, не повинна бути менш 95%. Однак у будь-якому випадку дані про склад, структуру і вартість портфеля ІІФ є абсолютно прозорими для інвесторів.

  2. ІІФ створюються у формі інвестиційних трастів, що випускають депозитарні розписки, чи MFs, що емітує акції. Усі нині функціонуючі в США ІІФ є інвестиційними фондами відкритого типу. При цьому правила ІІФ можуть передбачати обмеження для операцій розміщення і викупу цінних паперів фонду за рахунок установлення вимоги по мінімальній кількості, що отримуються в порядку розміщення пропонованих до викупу акцій (депозитарних розписок) ІІФ. Наприклад, у більшості ІІФ, створених у формі MFs, мінімальний пакет акцій, що вправі придбати інвестор чи пред'явити до викупу акціонер фонду, складає 50 тисяч акцій (у залежності від ринкової ціни акцій ІІФ вартість мінімального пакета змінюється від 3 до 5 млн. дол. США).

  3. Цінні папери, випущені ІІФ, можуть включатися в лістинг і вільно обертатися на біржах у порядку, прийнятому для акцій і облігацій. На відміну від інших інвестиційних фондів купівля - продаж цінних паперів ІІФ на біржі є основним способом придбання і відчуження зазначених цінних паперів дрібними інвесторами. В інвестиційних фондах іншого типу дрібні інвестори отримують і відчужують цінні папери шляхом їхнього придбання чи пред'явлення до викупу прямо керуючій компанії чи інвестиційним фондом її агентам [27, c.106].

Отже, цінні папери, випущені ІІФ, купуються і продаються за біржовими цінами, що відбиває баланс попиту та пропозиції на зазначені цінні папери, що склався в процесі біржових торгів. На відміну від ІІФ цінні папери традиційних інвестиційних фондів відкритого типу розміщаються і викуповуються за цінами, обумовленим на основі вартості чистих активів (ВЧА) фонду і кількості цінних паперів, випущених у обіг, "плюс" надбавка при розміщенні і/чи "мінус" знижка при викупі зазначених цінних паперів.

В таблиці 2.3 наводяться порівняльні дані активів різних інвестиційних фондів в США.

Таблиця 2.3

Активи інвестиційних фондів США у 2001 році.




Млрд. доларів

Взаємні фонди відкритого типу (Mutual funds)

6969

Інвестиційні трасти (Unit investment trusts)

89*

Інвестиціні фонди закритого типу (Closed-end funds)

138*

Традиційні (небіржові) индексні фонди (Index mutual funds)

366

Биржові індексні фонди (Exchange-Traded funds)

83

* На кінець 2000 року

Джерело: Investment Company Institute

Як бачимо, активи біржових індексних фондів в сумі 83 млрд. доларів складають всього 1,2% від суми активів взаємних фондів, що сягають 6,97 трлн. Доларів. Однак розмір біржових інвестиційних фондів майже дорівнює об’єму інвестиційних трастів та складає більше 60% від сумарних активів інвестиційних фондів закритого типу.

ІІФ змогли вирішити проблему, що раніше не піддавалась вирішенню в інших інвестиційних фондах, випуски цінних паперів яких обертаються на біржах, а саме, створення внутрішнього механізму підтримки відповідності між біржовою ціною акції (розписки) інвестиційного фонду і її вартістю, визначеної на основі ВЧА.

Також як і по інших інвестиційних фондах відкритого типу, розміщення і викуп цінних паперів, випущених ІІФ, здійснюється по вартості, що розраховується, як правило, форвардним методом, тобто на базі ВЧА фонду, що склалася на кінець операційного дня протягом якого була прийнята заявка на придбання чи викуп цінних паперів даного фонду.

Якщо по оцінках, інституціональних інвесторів протягом дня біржова ціна акцій (розписок) ІІФ істотно перевищує прогнози вартості зазначених цінних паперів на основі ВЧА, то зазначена категорія інвесторів може прийняти рішення про придбання додаткової кількості акцій (розписок) фонду в порядку їхнього розміщення прямо в керуючій компанії інвестиційним фондом. І навпаки, якщо біржова ціна акцій (розписок) ІІФ занижена в порівнянні з їхньою вартістю по ВЧА, то пакет цінних паперів інвестиційного фонду, може бути пред'явлений великим інвестором до викупу. В обох випадках здійснення зазначених арбітражних угод, буде відновлена рівновага між біржовою ціною цінних паперів ІІФ і їхньою вартістю на основі ВЧА фонду [52, c.279].

На відміну від інших інвестиційних фондів, у яких при викупі і розміщенні цінних паперів, їхня оплата проводиться коштами, розміщення акцій (розписок) ІІФ, як правило, здійснюється в обмін на пакет цінних паперів, що відповідають складу і структурі інвестиційного портфеля ІІФ. Відповідно викуп цінних паперів, випущених ІІФ, здійснюється в обмін на пакет цінних паперів, виділюваний з інвестиційного портфеля даного фонду.

З огляду на те, що склад і структура активів ІІФ прив'язані до складу і структури фондового індексу, динаміка вартості акцій (розписок), випущених ІІФ, що розраховується на основі ВЧА на одну акцію (розписку) фонду, досить точно відбиває динаміку фондового індексу. У випадку, якщо поточне значення фондового індексу розкривається в режимі реального часу, інвестор ІІФ має можливість одержувати інформацію про зміну вартості акцій (паїв) ІІФ також у режимі реального часу, що істотно підвищує його поінформованість при прийнятті рішень про купівлю-продаж зазначених фінансових інструментів на біржовому ринку.

Перераховані особливості в механізмі функціонування ІІФ дозволили створити тип інвестиційних фондів, що став мати небувалий успіх в інвесторів. Представляється, що успіхи ІІФ на ринку пов'язані з двома основними перевагами цих фондів:



  • ІІФ повною мірою реалізували переваги пасивно керованих інвестиційних портфелів у порівнянні з активно керованими інвестиційними фондами. Відомий факт (який також підтверджується статистикою по пайових інвестиційних фондах у Польщі та Росії), що річна прибутковість 70-80% активно керованих інвестиційних фондів нижче річних темпів росту відповідних фондових індексів. За даними журналу "Economіst" від 29 травня 1999 р., за п'ятилітній період спостережень річний приріст індексу S&P500 був приблизно на 30% вище середньої прибутковості активно керованих інвестиційних фондів США. У цих умовах перед багатьма інвесторами виникає питання: "Навіщо платити керуючому їх інвестиціями більше, якщо в 70-80% випадків прибутковість вкладень виявиться нижче темпів росту індексів?"

  • ІІФ зуміли повною мірою скористатися потенціалом біржових технологій, і на їхній основі був створений прозорий і економічно ефективний біржовий ринок цінних паперів ІІФ.

ІІФ дозволяють інвестору повною мірою використовувати переваги традиційних інвестиційних фондів. У числі цих переваг:

  • високий рівень диверсифікованості портфеля, що дозволяє обмежувати ризики інвестора;

  • використання при розміщенні і викупі цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами, потенціалу інфраструктури фондових ринків;

  • високий рівень ліквідності цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами відкритого типу;

  • висока ступінь захищеності прав і інтересів інвесторів, наявність ефективної системи управління ризиками і забезпечення твердого нагляду з боку регулювальних органів.

Разом з тим, ІІФ мають додаткові переваги в порівнянні з діючими схемами колективних інвестицій, що пояснюють їхній випереджальний ріст на фондовому ринку [46, c.20].

Низькі транзакційні витрати. ІІФ забезпечують додаткову вигоду для інвесторів за рахунок економії по оплаті винагороди керуючим компаніям, агентам по розміщенню і викупу акцій (паїв, депозитарних розписок), що випускаються ІІФ, а також по оплаті послуг посередників (наприклад, брокерських комісій) при здійсненні операцій з портфелем цінних паперів інвестиційного фонду. Витрати інвесторів на оплату послуг і витрат по управлінню ІІФ, створених у формі UіTs, складають 0,12% від ВЧА фонду в розрахунку за рік, майже в 4 рази менше суми відповідних витрат інвесторів при інвестуванні ними засобів у традиційні MFs, орієнтовані на фондовий індекс S&P500. Крім того, у ІФФ не практикується стягування надбавок і знижок до вартості акцій (розписок) при їхньому чи придбанні викупі на первинному ринку.

Доступність цінних паперів, випущених ІІФ, для недосвідчених інвесторів. ІІФ повною мірою використовують переваги організованих біржових ринків і технологій. Інвестори одержують можливість інвестувати свої заощадження в цінні папери ІІФ переважно шляхом здійснення угод їхньої купівлі-продажу на фондових біржах, а не шляхом придбання чи викупу даних фінансових інструментів через спеціалізовані дистриб'юторські мережі, що організовуються кожним інвестиційним фондом окремо. За рахунок цього досягається не тільки скорочення транзакційних витрат, але й істотно підвищується ліквідність цінних паперів, що випускаються ІІФ. На фондових біржах зазначені цінні папери, як і звичайні акції, торгуються протягом усього торгового дня за цінами, що залежать від попиту та пропозиції на зазначені фінансові інструменти.

Привабливість ІІФ для інституціональних інвесторів. Як уже відзначалося вище, угоди з цінними паперами, що випускаються ІІФ, привабливі для великих інституціональних інвесторів, які одержують можливість здійснення арбітражних угод на первинному і вторинному (біржовому) ринку цих цінних паперів у випадку розбіжності котирувань на біржі і вартості акцій (розписок), розрахованої на основі ВЧА.

Серед європейських країн найбільш цікавим для нашого дослідження буде досвід Великобританії в організації функціонування ІСІ, це пояснюється тим, що ряд країн східної та центральної Європи обрали в якості моделі створення власних ІСІ саме англійську систему інститутів спільного інвестування. Англійські пайові фонди являють гарний приклад сполучення в одній інвестиційно-фінансовій сфері сильних небанківських управляючих компаній та великих і надійних банківських трастів. Англія - це, мабуть, єдина країна в Європі, де універсальні банки не поглинули бізнес, пов'язаний з різними формами колективного інвестування, і не перетворили інвестиційні фонди в особливий різновид банківських депозитних операцій, як це має місце, наприклад, у Німеччині чи у Франції, де керуючі компанії є дочірніми компаніями банків-депозитаріїв.

Відмінними рисами пайових фондів як форми колективного інвестування у Великобританії є наступні риси цієї системи. У британській моделі на управляючу компанію покладаються дуже істотні обов'язки перед інвесторами: дистриб’юція паїв і розподіл доходів пайових фондів власникам інвестиційних паїв, бухгалтерський облік і звітність пайового фонду, оцінка вартості чистих активів і ціноутворення паїв, прийняття інвестиційних рішень і укладання угод від імені пайового фонду тощо. Управляюча компанія також несе відповідальність за ведення реєстру власників паїв фонду. У більшості випадків реєстр веде пов'язана з управляючою компанією фірма.

Аналіз функцій трастьї (довіреної особи) і кастодіана (нейтрального зберігача) у Великобританії дозволяє краще зрозуміти різницю між депозитарієм (кастодіаном) і спеціалізованим депозитарієм при регулюванні пайових інвестиційних фондів в Україні.

Основні обов'язки трастьї у Великобританії:


  • контроль за діями керуючого в інтересах власників паїв;

  • контроль за оцінкою активів пайового фонду і ціноутворенням;

  • взаємодія з кастодіаном, розпорядження грошовим рахунком пайового фонду і рахунками цінних паперів пайового фонду відповідно до вказівок управляючої компанії;

  • контроль за інвестиціями (структурою, складом, купівлею за ринковими цінами ін.);

  • призначення реєстратора пайового фонду і відповідальність за ведення реєстру власників паїв [35, c.175].

Нерідко інститут "трастьї" бентежить законодавця, що вважає його неприйнятним для правової системи України як інститут англо-саксонської моделі.

У зв'язку з цим хотілося б відзначити, що не слід плутати інститут трасту з інститутом трастьї. Останній був введений у дію Актом про фінансові послуги 1986 р. стосовно до схем колективного інвестування, у той час як просто траст відноситься до сфери надання послуг довірчого управління для індивідуальних інвесторів.

Не слід також переоцінювати розходження між трастьї у Великобританії і депозитарному банку в Німеччині, що виконує контрольні функції для інвестиційних фондів.

Ключові обов'язки і повноваження трастьї у Великобританії і депозитарному банку в Німеччині цілком збігаються. Це стосується наступних функцій:



  • контроль за відповідністю діяльності керуючого законодавству і правилам інвестиційного фонду, за правильністю оцінки ВЧА;

  • контроль за розміщенням паїв керуючим і перерахування коштів для викупу інвестиційних паїв;

  • оператор по грошовому рахунку і рахункам цінних паперів, які складають фонд і відкриваються в кастодіані й інших банках;

  • забезпечення виконання угод з активами, що складають інвестиційний фонд, укладеної з брокером-контрагентом управляючої компанією, і тільки на підставі розпорядження цієї управляючої компанії;

  • відповідальність перед інвесторами за схоронність активів, що складають фонд [35, c.179].

Німецьке і Британське законодавство про інвестиційні фонди вимагають визначеної незалежності трастьї, депозитарного банку від управляючої компанії. При цьому депозитарному банку в Німеччині не забороняється створювати управляючу компанію інвестиційним фондом як свою дочірню компанію. Однак і тут не допускаються включення тих самих осіб одночасно в органи управління депозитарного банку і управляючої компанії.

Незалежність контролера (трастьї, депозитарного банку, кастодіана) від управляючої компанії - це ключова ланка в концепції пайового (контрактного) фонду. Імовірність маніпуляцій грошима дрібних інвесторів різко скорочується, якщо вони довіряються двом незалежним структурами (звичайно, за умови ясного розмежування їхніх функцій і відповідальності). Контроль між двома афільованими особами (особливо в країнах з ринком цінних паперів, що розвивається,) - це фікція, що багато в чому служить тільки для самозаспокоєння законодавця.

У Великобританії функція трастьї також як і контрольні функції депозитарного банку в Німеччині є невигідними. Наприклад річна винагорода трастьї у Великобританії по фонду середнього розміру складає 10-12 тис. фт.ст. У жодній країні, включаючи Україну, за контроль платити не бажають. Але у Великобританії й у Німеччині цю функцію виконують найбільші банки, що йдуть на цю "жертву", сподіваючись отримати значні вигоди від надання супутніх послуг у формі глобалкастодіана і банку для коштів фонду. Цим порозумівається те, що функції трастьї у Великобританії виконують приблизно 7-8 найбільших банків-резидентів "плюс" невелика кількість глобалкастодіанів (наприклад, американські банки "Чейс манхэтен" і "Сіті банк"). Небанківських трастьї у випадку з пайовими фондами не існує.

Типовий приклад - The Royal Bank of Scotland - найбільший британський кастодіан і банк. Кастодіан і трастьї в цьому банку існують у виді відділів департаменту цінних паперів цього банку.

Мінімальні вимоги до капіталу трастьї у Великобританії і депозитарному банку в Німеччині приблизно збігаються і складають 6-7 млн.дол.

Розходження між схемами трастьї у Великобританії і депозитарному банку в Німеччині найчастіше пов'язані з різними способами здійснення контрольних функцій цих організацій, ніж з розходженнями в їхніх функціях.

Розходження в способах контролю пов'язані з тим, що якщо німецький депозитарій зобов'язаний попередньо схвалювати і контролювати кожну угоду, то контроль трастьї у Великобританії більш м'який, багато відхилень від структури чи складу активів пайових фондів виявляються тут тільки після завершення розрахунків по угодах і наступній оцінці ВЧА на основі аналізу звітності.

Ключовий принцип взаємодії керуючого і трастьї в сфері контролю у Великобританії виглядає в такий спосіб.

Керуючий має право без спеціального дозволу трастьї давати розпорядження про придбання чи реалізацію активів, що складають пайовий фонд.

У випадку, якщо трастьї вважає, що керуючий при придбанні чи реалізації тих чи інших активів перевищив надані йому повноваження, керуючий зобов'язаний за свій рахунок анулювати проведену угоду або провести відповідні операції по придбанню чи реалізації активів, необхідні для відновлення status quo ante.

Вибір між зазначеними моделями контролю залежить від того, які умови розрахунків на конкретному ринку, на якому купуються і продаються цінні папери з портфеля пайового фонду. Якщо це ринок, у якому діють стандарти розрахунків за принципом "постачання-проти-платежу" Т+0 чи Т+1 чи це віддалений ринок (тобто вилучений часовий пояс), де технічно складно отримати попередню згоду від "контролера", виходить, тут буде дуже складно використовувати німецьку модель контролю [35, c.207].

У відношенні власників паїв у Великобританії управляюча компанія виступає, по суті в ролі дилера по паях пайового фонду. При розміщенні паїв до того як потрапити на основний грошовий рахунок фонду кошти попередньо попадають на спеціальний рахунок самої управляючої компанії і тільки після цього вони передаються на основний рахунок пайового фонду, що знаходиться під контролем трастьї в банку-кастодіані. Викуп паїв також здійснюється шляхом перерахування коштів власнику паїв із зазначеного спеціального рахунка управляючої компанії.

Ідея двох грошових рахунків у схемі пайового фонду – дистриб’юторського під контролем управляючої компанії пайовим фондом і основним грошовим рахунком для інвестування в різні активи фонду під контролем трастьї - є дуже актуальною для багатьох розроблювачів схем пайових інвестиційних фондів в Росії і Україні, оскільки в більшості випадків вони зіштовхуються з проблемою необхідності організації ефективної взаємодії між грошовими рахунками, що відкриваються в різних банків - дистриб'юторів , і грошовим рахунком, призначеному для збереження майна, що складає фонд у одному з банків-кастодіанів.

Широкі повноваження управляючої компанії врівноважуються зовнішнім контролем за її діяльністю в інтересах інвесторів з боку незалежної від управляючої компанії трастьї - як правило, великого банку. Саме під контролем трастьї знаходяться основні грошові рахунки і рахунки цінних паперів у кастодіана, на яких зберігається майно, що складає пайовий фонд.

Істотну роль у контролі за керуючим і трастьї відіграють саморегульовані організації. У відмінності від взаємних фондів у США, що традиційно створювалися як корпоративні інвестиційні фонди, пайові фонди у Великобританії не є акціонерними, що звільняє управляючу компанію від необхідності організації загальних збори акціонерів, що є "головним болем" для будь-яких великих інвестиційних фондів (про це свідчить досвід чекових інвестиційних фондів у Росії). Необхідно також враховувати, що модель американського інвестиційного фонду не припускає виконання контрольної функції кастодіанами за відповідністю діяльності управляючої компанії правилам інвестиційного фонду і вимогам діючого законодавства. Функція контролю за керуючим в американських фондах покладена на Раду директорів акціонерного інвестиційного фонду [35, 41].

Великобританія - це країна з розвитим ринком корпоративних цінних паперів, на якому активними учасниками є дрібні інвестори, країна з найбагатшими традиціями на ринку цінних паперів, у тому числі організації схем колективного інвестування (багато труднощів і проблеми які тільки очікують Україну, тут уже мали чи мають місце). У законодавчих і нормативних актах Великобританії багато положень, що стосуються діяльності управляючої компанії пайовими фондами, контролера-трастьї, кастодіанів, реєстраторів і адміністраторів розроблені дуже детально і викладені у формі дуже простих, доступних для розуміння кожного читаючого норм.

Багато проблем, з якими зіштовхуються учасники ринку цінних паперів у Великобританії (наприклад, конкуренція з американськими і континентальними компаніями, відносно недавно допущеними на внутрішній ринок, висока вартість витрат на фінансові послуги, необхідність переходу на сучасну без паперову систему розрахунків по цінних паперах, консерватизм реєстраторів і ін.) мають дуже тісну аналогію з українським ринком цінних паперів.

Не випадково, що перший досвід застосування схем колективного інвестування на таких ринках цінних паперів, що розвиваються, як Польща, Румунія, Балтійські країни й Індія показує, що британська модель пайових фондів є дуже популярною. Однієї з різновидом британської моделі пайового фонду є популярна схема, використана компанією "Піонер" у Польщі (хоча як і у випадку з українськими пайовими фондами таке порівняння є дуже умовним). Як вже відзначалося у першому розділі, в даний час у Великобританії поширені два типи регульованих інвестиційних фондів:



  • unіt trust (пайовий фонд) - відкритий інвестиційний фонд контрактного типу;

  • іnvestment trust (інвестиційний траст) - акціонерне товариство - інвестиційний фонд закритого типу [40, c.17].

Ці інвестиційні фонди істотно не розрізняються за структурою активів. Головне їхнє розходження полягає в організаційно-правовій формі інвестиційних фондів. Пайовий фонд - інвестиційний фонд контрактного типу, у той час як інвестиційний траст є акціонерним товариством. Є розходження в зобов'язаннях по викупі емітованих ними цінних паперів у їхніх власників. Пайовий фонд - інвестиційний фонд відкритого типу, що зобов'язаний викуповувати паї в їхніх власників на їхню першу вимогу, у той час як інвестиційний траст - фонд закритого типу, що вправі, але не зобов'язаний викуповувати свої акції у своїх акціонерів.

Перевага пайового фонду полягає в тому, що його схема проста і зрозуміла дрібному інвестору. Крім того, тут немає права голосу в інвестора. У структурі співвласників паїв переважають дрібні інвестори. Ці фонди більш строго регулюються SІ і СРО; крім ліцензування управляючої компанії і контролю за її діяльністю з боку трастьї, ці фонди підлягають безпосередньому регулюванню SІ.

Інвестиційні трасти регулюються в меншому ступені. Тут не потрібно трастьї, його функції виконує рада директорів і загальні збори акціонерів. Ці фонди регулюються не більш ніж звичайні корпорації. Їхні акції торгуються на біржі часто зі знижкою 10, 15 чи навіть 25 відсотків від їхньої вартості, розрахованої на базі ВЧА (вартості чистих активів). Ці інвестиційні фонди більш привабливі для спокушених великих інвесторів, яким звичайно належить 60-70 відсотків їхніх акцій, оскільки тут більше можливості грати на відхиленнях ринкових котирувань акцій від їхньої вартості на базі ВЧА, "плюс" по акціях таких фондів є право голосу.

Крім того, цим фондам дозволяються більш ризиковані операції на ринку цінних паперів, наприклад, можливість одержувати кредити для купівлі цінних паперів.

По вартості витрат інвестиційні трасти більш ефективні, чим пайові фонди за рахунок того, що тут немає зобов'язання викуповувати акції в інвесторів, крупніше структура власності, не треба витрачати гроші на ведення подвійної бухгалтерії керуючим і трастьї.

Зараз у Великобританії планується ввести інвестиційні фонди відкритого типу, створювані як акціонерні товариства. Однак, для багатьох керуючих поки не зрозуміла їхня маркетингова ніша на ринку, і вони поки не планують широко використовувати ці фонди.

З відзначеного вище, ми вважаємо, що було б дуже корисним врахувати в нормативних актах по пайових інвестиційних фондах в Україні наступні пропозиції:


  1. описати повноваження спеціалізованого депозитарію саме як діяльність у якості трастьї (чи як контрольну функцію депозитарного банку в Німеччині), тобто окремо від діяльності в якості кастодіана для грошових коштів і цінних паперів, що складають пайовий інвестиційний фонд;

  2. ввести повну незалежність такого спеціалізованого депозитарію (трастьї) від управляючої компанії, включаючи заборону на залежність через їх афільованість;

  3. передбачити можливість для конкретних фондів виконання функцій трастьї і кастодіана різними особами (якщо так вирішить управляюча компанія);

  4. передбачити можливість використання поряд з попереднім наступного контролю спеціалізованого депозитарію (трастьї) за управляючою компанією.


Каталог: files
files -> Інформація для вступників 2015 року до аспірантури Інституту соціології Національної Академії наук України
files -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
files -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
files -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
files -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
files -> Портфоліо вчителя

Скачати 177.73 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка