Американська рулетка



Скачати 267.5 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації11.09.2018
Розмір267.5 Kb.
#49584
1   2

АНТРАКТ

Друга дія.
Та ж вітальня. На стіні висить гасло: «КРАЩЕ УКРАСТИ ЧЕРЕВИКИ, НІЖ ХОДИТИ БОСОНІЖ. Барон Ротшильд». Під гаслом вишикувалися п'ять надувних ляльок. На дивані спить баба Оля.

З кімнати Олика навшпиньках виходить Світлана. Вона у вільному платті, під

яким помітно заокруглений животик. Світлана тихо йде по кімнаті,

озираючись на бабу Олю. Коли повертається - бачить ляльок і звизгує.

БАБА ОЛЯ (підхоплюється з дивана): Що?

Зі своєї кімнати вибігає Олик - скуйовджений, у трусах.

ОЛИК (кидається до Світлани): Що сталося?

СВІТЛАНА (показує на ляльок): Злякалася.

ОЛИК: Нічого собі... що тут за ніч виросло! Квартал червоних ліхтарів.

БАБА ОЛЯ: Олик, тепер на цих дамочок - вся надія.

ОЛИК: Я буду кликати їх Надями.

СВІТЛАНА: Добре, я піду.

БАБА ОЛЯ: А що ти вчора грала?

ОЛИК: Бабуль, це Глюк.

Світлана цілує Олика. Виходить.

ОЛИК (бабі Олі): Як справи, пташко моя?

БАБА ОЛЯ: Твою пташку звати дятел. Учора, поки нікого вдома не було, ще раз простукала спальню. Більше стукати ніде.

ОЛИК: Погано. Мама де?

БАБА ОЛЯ: Спить. Вона вночі цих... Надюш надувала. А тато пішов.

ОЛИК: Чудово!

Іде у свою кімнату, повертається з металошукачем, вдягає навушники.

БАБА ОЛЯ (дивиться критично): Це допоможе?

ОЛИК: Не перешкодить.

Баба Оля виходить на кухню. Олик водить металошукачем над підлогою. Зі спальні виходить Ірина. Олик не помічає її. Ірина спостерігає за ним якийсь час.

ІРИНА: Нам підклали бомбу?

ОЛИК: А? (Різко обертається.) Мамуль, привіт! Це... останнє слово в боротьбі з нечистою силою. Набрид мені наш полтергейст скребучий.

ІРИНА: А я вже звикла. Хай живе! (Махає рукою.)

ОЛИК: Стій! А ну, подай руку!

Ірина простягає руку, Олик водить над нею металошукачем.

ОЛИК: Погано...

ІРИНА: Погано?

ОЛИК: Треба більше відпочивати.

Входить баба Оля.

ІРИНА: Послухай, мисливець за примарами, ти коли своє гасло знімеш?

(Показує на гасло.) Набридло!

ОЛИК: Зняти? Я тільки тиждень як повісив!

ІРИНА: Як - тиждень? Півроку висить!

ОЛИК: Це нове. Прочитай уважно.

Ірина читає.

ІРИНА: Сам придумав? Ротшильд довідається - вуха надере. Я тобі передачі носити не буду.

ОЛИК: Я красти не збираюся. Але маю намір стати мільйонером і прославитися.

ІРИНА: Зараз криза - мільйонерами тільки мільярдери стають.

Олик іде до своєї кімнати.

ІРИНА: Здоровань вимахав, а розуму!.. (Стукає по стінці й іде в спальню.) Лунає дзвінок у двері. Баба Оля йде відмикати, повертається з Ізольдою. Та одягнена в комбінезон, заляпаний фарбою, голова зав'язана косинкою.

ІЗОЛЬДА: Добрий ранок. Що сталося?

БАБА ОЛЯ: Нічого.

ІЗОЛЬДА: Ти ж мені в стінку стукала. Я вирішила, що в гості кличеш.

БАБА ОЛЯ: Ой... Іра стукнула. Випадково.

ІЗОЛЬДА: Ясно. Помилковий виклик.

БАБА ОЛЯ: Ти сідай, кофійку поп'ємо.

Ізольда сідає на диван. Бачить надувних ляльок.

ІЗОЛЬДА: О! Та у вас тут... дівишник!

БАБА ОЛЯ: Надуваємо по черзі. Нова партія. Перевірити треба.

Зі спальні виходить Ірина.

ІЗОЛЬДА: Добрий ранок! Любуюсь вашим товаром. ІРИНА: Не хочете взяти декілька?

ІЗОЛЬДА: А навіщо?

ІРИНА: Клієнтам запропонуєте. До вас же ходять... стурбовані. ІЗОЛЬДА: Так. Але більше дами.

БАБА ОЛЯ: Правда. Скільки бачила оголошень: «Поверну коханого»! Але жодного разу -«Поверну кохану».

ІЗОЛЬДА: Кавалеров цікавить інше.

ІРИНА: Наприклад?

ІЗОЛЬДА: Куди рухається долар? Купувати чи продавати?..

БАБА ОЛЯ: Як же ти провіщаєш?

ІЗОЛЬДА: Газети читаю, новини слухаю.

БАБА ОЛЯ: А карти більше не розкладаєш?

ІЗОЛЬДА: Розкладаю. На візит податкової. На індекс Доу-Джонса. Підніметься чи впаде...

ІРИНА: І що - клієнтам допомагає?

ІЗОЛЬДА: Клієнтам - не знаю, а мені дуже допомагає.

БАБА ОЛЯ: Зрозуміло. Два тузи - і обоє козирні.

ІРИНА: А до нас новий товар їде...

БАБА ОЛЯ: А старий запроторювати нікуди!

ІРИНА: Ти нічого не розумієш! Серьожа все продумав. Зараз криза. Народу

зайнятися нічим – ось і кинеться в секс.

ІЗОЛЬДА: Головне, щоб не вбився.

БАБА ОЛЯ: Може, і кинеться. Але в безкоштовний!

ІРИНА: Побачиш - Серьожина ідея спрацює. (Іде на кухню.)

ІЗОЛЬДА: Я дивлюся, у них медовий місяць...

БАБА ОЛЯ: Шостий пішов! З тих пір, як за твоєю порадою дівчину покликали.

ІЗОЛЬДА: Допомогло?!

БАБА ОЛЯ: Як бачиш.

ІЗОЛЬДА: Чую. Треба ж...

БАБА ОЛЯ: Ірина тепер у Серьожі на фірмі працює. ІЗОЛЬДА: А як же собачий загс?

БАБА ОЛЯ: Закрилася.

ІЗОЛЬДА: Жити болонкам і мопсам у гріху...

ІРИНА (виходить із кухні з порожньою банкою в руках): А де кава?

БАБА ОЛЯ: Олик з ранку дві чашки випив.

ІРИНА: Стільки років не снідав, а тепер надолужує.

Ірина йде в спальню.

ІЗОЛЬДА: Кава відміняється?

БАБА ОЛЯ: Вибач, росте хлопчик.

Ізольда йде до виходу. У дверях зупиняється.

ІЗОЛЬДА: Що у вас учора грало?

БАБА ОЛЯ: Глюк.

ІЗОЛЬДА: Ніяких глюків! Я музику чула!

БАБА ОЛЯ: Глюк! Композитор.

ІЗОЛЬДА: Нічого собі прізвище... Перемінив би... (Іде.)

Баба Оля проводжає Ізольду у вітальню, повертається. Зі своєї кімнати визирає Олик.

ОЛИК: Розійшлися, нарешті? Я ще тут не перевірив. (Показує на стінку, де стоять ляльки.) Забери цих дурок, вони мені заважають.

Баба Оля переносить ляльок до іншої стіни. Олик бере металошукач, водить їм уздовж плінтуса. Раптом зупиняється.

ОЛИК (кричить): Є!!!

Баба Оля застигає посередині кімнати, обнявши ляльку. Олик затуляє рота рукою й ховається у ванній. Зі спальні виходить Ірина. Бачить бабу Олю.

ІРИНА: Ти що?

БАБА ОЛЯ: Так ось... хочу підлогу помити!

ІРИНА: А де Олик? Це він кричав: «Є»?

БАБА ОЛЯ: А що робити? Росте хлопчик.

ІРИНА: Помітно. Я - у магазин, кави куплю.

Ірина йде. Баба Оля ставить ляльку до стінки, випускає з ванної Олика.

ОЛИК: Пішла? (Підходить до стіни.) Є! Ось тут, я чув!

Знову водить металошукачем. Завмирає. Відкладає прилад.

ОЛИК: Треба плінтус відламати.

Дістає із шафи викрутку, вовтузиться біля плінтуса. Чути тріск. Олик піднімається, щось тримає в долоні. Баба Оля підходить, розглядає знахідку.

БАБА ОЛЯ: І це все?

ОЛИК: Це - підтвердження моєї гіпотези. Куля. Думаю, їй сто п'ятдесят років. Виходить, я правий, перестрілка була тут. Наші шанси ростуть. Хоча...

БАБА ОЛЯ: Що - хоча?

ОЛИК: Я приборчиком над маминою рукою поводив. У неї кільце золоте. Але нічого не запищало! Виходить, цей металошукач міг справжній скарб не відчути (Підкидає кулю на долоні.) Це буде мій талісман.

Дзвонить телефон. Баба Оля знімає трубку.

БАБА ОЛЯ: Ало! Його немає. Але незабаром буде. Як?.. Хвилиночку, я запишу. (Знаходить ручку, папір.) Диктуйте. Добре, передам. (Кладе трубку. Олику): Ти не

знаєш, що таке (читає) колекторське агентство? Сантехніки, чи що?

ОЛИК: Чому сантехніки?

БАБА ОЛЯ: Колектор... Каналізація...

ОЛИК: Я такого не чув. Добре, мені час до архіву.

У дверях зіштовхується із Сергієм.

ОЛИК: Па, привіт! Будь! (Виходить.)

Сергій знімає куртку, проходить до кімнати.

БАБА ОЛЯ: Тобі телефонували, якісь колектори.

СЕРГІЙ (з жахом): Колектори?! Ну, все. Труба.

БАБА ОЛЯ: Труба? Виходить, точно - сантехніки.

СЕРГІЙ: Так! Я до телефону не підходжу. Якщо мене - говоріть: виїхав. В Арктику, в Антарктику... Немає тіла - немає діла.

БАБА ОЛЯ: А якщо на мобільний ?

СЕРГІЙ: Я вже номер змінив.

БАБА ОЛЯ: Серьожа, а навіщо від сантехніків ховатися?

СЕРГІЙ: Так які сантехніки! Колектори - це... Раніше якщо хтось борг не віддавав - куди йшли?

БАБА ОЛЯ: До суду.

СЕРГІЙ: Зрозуміло... А потім?

БАБА ОЛЯ: У прокуратуру, напевне.

СЕРГІЙ: Ви ще райком партії згадайте... До братків ішли! А ті із прасками борг вибивали. А тепер всі кому винні? Банкам. За кредити. І якщо не повертає - банк наймає колекторів. Тепер вони борги вибивають.

БАБА ОЛЯ: Як?

СЕРГІЙ: Спочатку по телефону, а потім по-всякому.

БАБА ОЛЯ: Із прасками приходять?

СЕРГІЙ: Гірше... З доказами.

БАБА ОЛЯ: Ти брав кредит?

СЕРГІЙ: Так. На розвиток бізнесу. Спочатку платив. А потім - криза. Товар не продається. Відсотки ростуть.

БАБА ОЛЯ: Жах... А якщо ти не виплатиш? Що тоді?

СЕРГІЙ: У нас віднімуть квартиру. Вона закладена.

БАБА ОЛЯ: Ира знає?

СЕРГІЙ: Так. Без її згоди не оформили б.

БАБА ОЛЯ: Серьожо, що ж робити?!

СЕРГІЙ: Сподіватися на чудо. Або знайти скарб.

За стіною лунає гуркіт.

СЕРГІЙ: Що це?

БАБА ОЛЯ: Це у Ізольди. Що ти сказав про скарб?

СЕРГІЙ: Я пожартував.

БАБА ОЛЯ (таємничим тоном): Комірницю ми вже знайшли. Знайдемо й скарб.

СЕРГІЙ (з іронією): Чим раніше - тим краще.

БАБА ОЛЯ: Ми шукаємо.

СЕРГІЙ: Хто це - ми?

БАБА ОЛЯ: Ми з Оликом.

СЕРГІЙ: Він шукає скарб? Краще б роботу знайшов.

БАБА ОЛЯ: Він же вчиться!

СЕРГІЙ: Ну то й що? Багато хто підпрацьовує. Піцу розносять, кур'єрами влаштовуються...

БАБА ОЛЯ: Ось! Вся справа в кур'єрі! Ми ж не просто так скарб шукаємо. Це справа історична! Олик в архіві знайшов справу кур'єра, що з Америки в Росію привіз хабар. Щоб Аляску не продавали. І жив він у нашій квартирі.

СЕРГІЙ: Хабар за Аляску? Джек Лондон якийсь.

БАБА ОЛЯ: Але ж Олик знайшов документи!

СЕРГІЙ: Які? Розписку в одержанні?

БАБА ОЛЯ: Лист цього... посланця...

СЕРГІЙ: Це не документ. У листі можна написати, що завгодно.

БАБА ОЛЯ: Але Олик знайшов ще й кулю!

СЕРГІЙ: І що доводить куля?

БАБА ОЛЯ: Що кур'єра заарештували в нашій квартирі.

СЕРГІЙ: Золота лихоманка. Ви вже заразилися.

Лунає дзвінок у двері.

СЕРГІЙ (злякано): Хто це? Не відкривайте!

Дзвінки повторюються.

БАБА ОЛЯ: Серьожа, ми не можемо тут замуруватися.

СЕРГІЙ: А якщо це колектори?

БАБА ОЛЯ: Я скажу, що тебе немає вдома.

Вона йде відкривати. Сергій іде в спальню. Баба Оля повертається з Оликом і Вікою.

ОЛИК: Ба, дивись, кого я зустрів! Це Віка.

БАБА ОЛЯ (про себе): Віка! Яка...

ОЛИК: Пам'ятаєш, вона приходила до нас? З газети. ВІКА: Здрастуйте! А де мої клієнти?

БАБА ОЛЯ: Що значить - клієнти?

ВІКА: Ну... У кого я хотіла взяти інтерв'ю.

БАБА ОЛЯ: Ірина пішла. Сергія теж немає.

СЕРГІЙ (зі спальні): Є, є! (Виходить.)

БАБА ОЛЯ: А я думала, ти пішов!

СЕРГІЙ: Уже повернувся. (Цілує Віці руку.) Олик, постав чайник.

БАБА ОЛЯ: У нас немає кави.

СЕРГІЙ: А ми будемо пити чай.

ВІКА: Чай? Чудово. Де можна руки помити?

ОЛИК: Я покажу.

Олик з Вікою виходять із вітальні.

БАБА ОЛЯ (шепоче): Ти що?! Сам же сказав, що тебе немає!

СЕРГІЙ (теж шепоче): Я мав на увазі колекторів. А Віка - інша справа!

БАБА ОЛЯ: Так вже й інша... Добре, що Ірини немає!

Віка повертається в кімнату.

СЕРГІЙ: Дуже радий вас бачити! Чому до нас не заходите?

ВІКА: Приводу не було.

СЕРГІЙ (грайливо): Ну як же? А інтерв'ю?

ВІКА: Я більше цим не займаюсь.

БАБА ОЛЯ (із сарказмом): Чим саме?

ВІКА (з натяком): І тим, і іншим. Тобто... Ні тим, ні іншим. Я пішла з газети. У юридичну фірму.

СЕРГІЙ: Але ви ж училися на журфаку?

ВІКА: А тепер на юрфаку.

БАБА ОЛЯ: Дійсно, не однаково, який фак?

ВІКА: Криза, людям не до журналів, вони думають, як їм кредити повернути. Або ще краще - як не повернути...

СЕРГІЙ: Що ви маєте на увазі?

ВІКА: Наша фірма допомагає захиститися від колекторів. СЕРГІЙ: Ви...

ВІКА: Ми антиколектори.

СЕРГІЙ: Ви до нас вдруге, і вчасно.

ОЛИК (кричить із кухні): Ба, де в нас чай?

СЕРГІЙ: Тітко Олю, допоможіть йому, будь ласка.

Баба Оля виходить.

СЕРГІЙ: Віка, допоможіть мені.

ВІКА (кладе руку йому на коліно): Знову проблеми з дружиною? СЕРГІЙ: З колекторами.

ВІКА: Який поворот!

СЕРГІЙ: Криза...

ВІКА: Ну що ж... В принципі, я повинна дати візитку фірми й люб'язно попрощатися. Але...

СЕРГІЙ: Але можете проконсультувати мене прямо тут і зараз.

ВІКА: Якщо...

СЕРГІЙ: Сплатимо. Без квитанції.

ВІКА: Домовились.

У дверях з'являється баба Оля, вона чує останню фразу.

БАБА ОЛЯ: Про що це ви домовились?!

СЕРГІЙ: Про юридичну консультацію! Тітко Олю, мені не до розваг.

БАБА ОЛЯ: Ну, припустимо...

СЕРГІЙ (Віці): Скільки це буде коштувати?

ВІКА: П'ятдесят доларів.

СЕРГІЙ: За годину?

ВІКА: За пораду.

БАБА ОЛЯ: Тарифи не міняються... (Виходить.) СЕРГІЙ: Так що ж мені робити?

ВІКА: Довести, що в момент одержання кредиту ви були недієздатні.

СЕРГІЙ: Як?

ВІКА: Знайдіть психіатра й візьміть довідку про те, що у вас був нервовий розлад, біла гарячка, нарешті... Щось у цьому роді.

СЕРГІЙ: Треба буде прикидатися? Зображувати водобоязнь? Доводити, що я -бідний Йорик?

ВІКА: Ні, зараз припадки нічого не дадуть. Потрібна довідка, що психоз був тоді, коли ви кредит оформляли. Папірець можна купити. Але тільки по блату.

СЕРГІЙ: Ясно.

Сергій дістає гаманець, виймає купюру, простягає її Віці. Вона ховає

гроші в сумочку.

ВІКА: І ще одна порада...

СЕРГІЙ: Спасибі, не треба. У мене більше немає грошей.

ВІКА: Бонус, як постійному клієнтові. Колекторів посилайте...

СЕРГІЙ: Як?

ВІКА: А ось так! Прочитайте договір з банком. Вони не мають права залучати третіх осіб і розголошувати ваші фінансові справи. Грубе порушення закону. Аж до позбавлення банківської ліцензії. (На порозі з'являється баба Оля. Віка продовжує грайливо.) Це як у любові - третій зайвий.

БАБА ОЛЯ: Це називається «юридична консультація»?

СЕРГІЙ: Віко, спасибі. (Кричить.) Олик! Ми сьогодні будемо пити чай?

Входить Олик з тацею, на якій стоять чашки. Баба Оля накриває на стіл. Віка піднімає чашку.

ВІКА: За зустріч?

СЕРГІЙ (цокається з нею чашкою): За удачу!

ОЛИК (підморгує бабі Олі): За Аляску!

Лунає дзвінок у двері.

СЕРГІЙ: Це Ірина.

ОЛИК: А може, Світлана.

Обоє в розгубленості дивляться на Віку.

СЕРГІЙ: Чесно кажучи, я б не хотів...

ОЛИК: Я теж. Світлані не можна нервувати.

Дзвінки тривають.

СЕРГЕИ: Віко, вибачте, але... Сховайтесь, будь ласка! До шафи.

ВІКА: Знову? Не буду. Поясніть вашій дружині, що я вже не беру... інтерв'ю.

СЕРГЕИ: Можна пояснити. Але простіше сховатись. Будь ласка!

ВІКА: Добре.

Віка ховається в шафі. Баба Оля йде відкривати. Повертається з Іриною.

ІРИНА: Ви що - у жмурки граєте? Забула ключі, стою, дзвоню...

БАБА ОЛЯ: Я в ванній була. Не чула.

ОЛИК: А ми думали, що у тебе ключі. А дзвонять - двері переплутали.

Ірина дістає із сумки каву, печиво, кладе на стіл.

ІРИНА (дивиться на стіл): Що - кави не дочекалися?

СЕРГІЙ: Так, вирішили чаю попити.

ІРИНА: А чому чотири чашки?

БАБА ОЛЯ: Ми тобі налили.

ІРИНА: Мене немає вдома, а ви мені чай налили?

ОЛИК: Ми з вікна побачили, що ти йдеш.

Сергій за спиною Ірини стукає себе кулаком по лобі. Ірина обертається до нього.

ІРИНА: Мене бачили - і двері не відкрили? Це на вас так криза впливає?

СЕРГІЙ: Ми ж думали, що у тебе ключі.

ІРИНА: Нічого не розумію! Добре... Давайте чай пити, поки не охолонув.

Усі сідають за стіл. Ірина бере чашку Віки, підносить її до губ.

ІРИНА: Це що? (Розглядає чашку.) Губна помада?

БАБА ОЛЯ: Ой, це я погано помила. Твоя, напевно... Або Светочки.

ІРИНА: Я такими кольорами не користуюсь.

Ірина встає через стіл, заглядає до спальні, у кімнату Олика.

ОЛИК: Ма, ти що шукаєш?

ІРИНА: Нічого. Здалося.

Ірина повертається до столу, сідає. Всі полегшено зітхають.

ІРИНА: А може, не здалося?

Вона знову встає, підходить до шафи, відчиняє її. Із шафи визирає Віка

ВІКА: Сюрприз!

Всі завмирають. Ірина оторопіло дивиться на Вику, а потім сміється.

ІРИНА: Віка! Здрастуйте! Хто вас туди запхнув? Старший чи молодший?

ВІКА: Обоє.

ІРИНА: Виходьте, сідайте з нами чай пити.

Віку саджають за стіл, наливають їй чай. Сергій відводить Ірину вбік.

СЕРГІЙ (зніяковіло): Ти не сердишся?

ІРИНА: Ні, любий. Звикла.

СЕРГІЙ: Лікар, що порадив дівчину покликати, - геній. Можеш нас

познайомити?

ІРИНА: Навіщо?

СЕРГІЙ: Мені порадили взяти довідку, для банку, що зі мною раніше було не

все в порядку. (Крутить пальцем у скроні.)

ІРИНА: Це баба Оля з ним спілкувалася, треба у неї запитати.

СЕРГІЙ: До речі, про довідку Віка підказала. Вона тепер майже юрист.

ІРИНА: Треба ж!

Сергій з Іриною повертаються до стола.

Віка дивиться на годинник, встає.

ВІКА: Ой, ви знаєте, мені пора.

ІРИНА: Що, ви й чаю не поп'єте?

ВІКА: Іншим разом.

ІРИНА: Заходьте. Якщо хочете - відразу в шафу. Хоча у нас секретів немає.

ВІКА (показує на надувних ляльок): Бачу. Все на очах.

Олик проводжає Віку. Лунає телефонний дзвінок. Баба Оля бере трубку.

БАБА ОЛЯ: Алло! (Пауза. Продовжує дуже голосно.) Зосенько! Погано чути... З автомата? Здраствуй! Щось сталося? Все в порядку? (Пауза.) У нас все нормально. Ти лист одержала? (Жестом підкликає до телефону Ірину.) Так. звичайно. Даю Ірочку. (Передає трубку Ірині.)

ІРИНА: Алло! Здраствуй, мамо. Як ти?

Ляскають вхідні двері, до вітальні входить Світлана. Олик підходить до неї, цілує.

ОЛИК (Світлані): Бабуся телефонує. З Америки.

ІРИНА (у трубку): У нас теж проблеми. Моя фірма закрилася, у Серьожі труднощі. Ну, я тобі писала. (Пауза.) Звичайно, раз така справа - приїзди. Ми на тебе чекаємо. (Пауза.) Що? Світлана? А навіщо? (Пауза.) Зрозуміло. (Закриває трубку долонею, запитує Світлану.) Коли у тебе день народження?

СВІТЛАНА: У серпні.

ІРИНА: А число?

СВІТЛАНА: Тринадцяте.

ІРИНА: Ні. Не можна.

СВІТЛАНА: Як - не можна?!

ІРИНА (у трубку): Мамочко, записуй: чотирнадцяте серпня. СВІТЛАНА: Ні, тринадцяте!

ІРИНА (сичить, прикривши трубку): Тихіше! (У трубку.) Так, мамо. Звичайно, ми всі скучили. Не хворій. Цілую. (Кладе трубку.)

СВІТЛАНА: Чому чотирнадцяте?

ІРИНА: Яка тобі різниця? Вона в лотерею грає. На наші дні народження. А на тринадцяте нізащо не поставить.

СВІТЛАНА: Забобони.

БАБА ОЛЯ: Я раніше теж так думала. А тепер, із цією квартирою... СВІТЛАНА: А чотирнадцять для вас - щасливе? Щось я не помітила.

ОЛИК (Світлані): Сідай, я тобі чаю принесу.

Баба Оля й Сергій п'ють чай. Олик приносить Світлані чашку, теж сідає.

ОЛИК: Я недавно повз твій клуб проїжджав. Машин біля входу не поменшало.

ІРИНА: Кому зараз потрібний стриптиз?

ОЛИК: Тому ж, кому й гумові ляльки.

Ірина дістає із шафи чергову здуту ляльку, підключає її до насоса й

ритмічно давить насос ногою. Лялька поступово надувається.

БАБА ОЛЯ: Багато ще?

ІРИНА: Штук двадцять.

СЕРГІЙ: Давай я покачаю!

ІРИНА: Ні, я сама.

Дзвінок у двері. Ірина йде відкривати.

БАБА ОЛЯ (Сергію): А якщо це ті, які не сантехніки?

СЕРГІЙ: Не страшно. Я тепер знаю, як від них відбитися.

Ірина повертається з Ізольдою, у руках у якої листки паперу.

ІЗОЛЬДА: Це що? (Кидає на стіл папери. Ірина бере їх, перегортає.) Мою квартиру заарештували! За борги! Ось, принесли повідомлення.

ІРИНА: А ми тут при чому?

ІЗОЛЬДА: При тому! Немає у мене ніяких боргів. Це вашу квартиру заарештували Але вона - чотирнадцята. І моя - теж!

СЕРГЕИ (Ізольді): Так сталось. У нас кредит, під заставу квартири.

ІЗОЛЬДА: Робіть, що хочете, але щоб з моєї квартири арешт зняли!

Лунає дзвінок мобільного. Ізольда дістає з кишені телефон.

ІЗОЛЬДА: Алло! (Пауза.) Це раніше він був наречений з «тойотою». А тепер - з

кредитом! У кризу заміж виходити треба винятково по любові. (Ховає

телефон. Іде до виходу. Показує на ляльок.) Не вкладайте кошти в

екзотичний бізнес. Момент невдалий. (Виходить.)

Баба Оля підходить до ляльки. Починає качати насос.

ІРИНА: У тебе ж тиск...

БАБА ОЛЯ: У мене горіхи скінчилися.

Всі мовчать. Баба Оля давить на насос.

ОЛИК: У нас можуть забрати квартиру?

СЕРГІЙ: Можуть. От якби були неповнолітні...

Всі дивляться на Світлану.

СЕРГІЙ: Светочко, а коли відбудеться ця радісна подія?

СВІТЛАНА: По-моєму, дотепер вона вас не радувала.

ІРИНА: Ну, що ти! Радувала! Просто ми - люди стримані.

СВІТЛАНА: Через три місяці.

СЕРГІЙ: Довго.

СВІТЛАНА: Ну, вибачте! Не розрахували. І взагалі, я тут не прописана. Ми не одружені. Так що, моєї дитини не врахують.

ІРИНА: Що значить - моєї? Нашої! Завтра ж подайте заяву! Олику! Чому ти тягнеш?

ОЛИК: Тягну? Мамуль, ти ж була проти. ІРИНА: Тобі здалося.

ОЛИК: І ще мені здалося, що ти сховала мій паспорт.

ІРИНА (зніяковіло): Я просто переклала документи в інше місце.

Ірина виходить у спальню. Повертається, простягає Олику паспорт.

ІРИНА (напівголосно): Як говорив покійний тато: згоріла хата – гори й паркан...

ОЛИК (Світлані): Все, завтра подамо заяву.

СВІТЛАНА (ображено): А потім? Розпишемося? А весілля?

ІРИНА (з іронією): Із платтям, фатою?

СВІТЛАНА: Так. У вас весілля було? Я теж хочу.

СЕРГІЙ: Светочко, у нас із грішми проблеми.

ІРИНА: Весілля можна й пізніше справити.

СВІТЛАНА: Срібне, наприклад? Ні вже, спасибі. Ось, назбираю грошей...

ІРИНА: Світлано, не треба відкладати. Буде фата. У мене залишилися тканини. Білий шифон, мережива...

СВІТЛАНА: І кому з них вбрання шили? Моськам?!

ІРИНА: Ну й що? Вийде прекрасне плаття!

Світлана повертається й іде в кімнату Олика, зачинивши за собою двері. Олик вибігає слідом за Світланою.

ІРИНА: Нічого страшного. Заспокоїться, я її потім умовлю. Розпишуться.

СЕРГІЙ: Боюся, що нас виселять раніше, ніж вона народить.

Затемнення.


Загоряється світло. По кімнаті ходить Ірина. ІРИНА: Кс-кс-кс!

Ляскають вхідні двері. Входить Баба Оля. ІРИНА: Кефірчик пропав. Немає ніде.

БАБА ОЛЯ: Ніч не спала. Як мара - начебто, нявкає десь поруч... А де Олик?

ІРИНА: Він у своїй кімнаті в стіні дірку просвердлив...

БАБА ОЛЯ (перебиває): До сусідів?!

ІРИНА: Ні, там не квартира. А що - не зрозуміло. Світло видно. Напевно, є вихід на дах. Олик поліз перевірити. Думає, що там схованка.

БАБА ОЛЯ: Виходить, ти вже в курсі?

ІРИНА: Звичайно. Одна стукає, другий свердлить - і думають, що це не помітно...

БАБА ОЛЯ: А раптом, дійсно, схованка?

ІРИНА Олю! Сто п'ятдесят років пройшло! Після арешту цього посланця тут все перерили. А потім хто тут жив? Місто трьох революцій... Підпільники які-небудь. У них теж, напевне, не раз обшуки були. Прокламації всілякі, бомби... Потім ЧК. І теж обшукували... Потім НКВД. МГБ. КДБ. Нарешті, ОБХСС. І всі щось шукали. І цей старатель... Боротися й шукати! Знайти... і перепрягти.

Ляскають вхідні двері. Чути голосне нявкання кота.

БАБА ОЛЯ: Кефірчику! Знайшовся! (Вибігає з вітальні.)

Входить Олик - весь у пилу, бруді й подряпаний.

ІРИНА: Ну? Знайшов скарб?

ОЛИК: Скарб... Подряпав мене... Я на дах заліз, там - вентиляційні труби. А між ними - дірка. Вода не потрапляє, а пролізти можна. Велика. І нявкає в ній. Я на мотузку ліхтарик прив'язав і туди опустив. Тут все перебудовували. Ось, напевно, і вийшла така... кишеня.

ІРИНА: Порожня?

ОЛИК: Так. Вся в пташиних фікаліях... Напевне, голуби залітають, чи ворони. От

вони й каркають, і шкребуться... Раптом відчуваю - вчіпився хтось! Ледве мотузку не

випустив. Виявилося - Кефірчик.

Входить баба Оля.

БАБА ОЛЯ: Бідненький!

ОЛИК: Звичайно, бідненький! (Оглядає себе.) Перемазався весь.

БАБА ОЛЯ: Проголодався!

ОЛИК: Дуже!

БАБА ОЛЯ: Третю добавку поклала - а він від миски не відходить. Він же там два дні просидів!

Олик сідає на диван, закриває обличчя руками.

ОЛИК: Вам смішно, а я останню надію втратив. Більше шукати ніде.

ІРИНА: Олик, не можна сподіватися на чудо.

ОЛИК: Ти ж сподіваєшся, що ваших дівчаток заміж візьмуть...

ІРИНА: Це зовсім інше!

ОЛИК (бабі Олі): А ти на що сподіваєшся?

БАБА ОЛЯ: На тебе. Більше ні на кого.

Ляскають вхідні двері, входить Сергій.

СЕРГІЙ: Був у банку. Намагався вмовити їх ще трохи почекати. Не вийшло. Через тиждень ми повинні звільнити квартиру.

БАБА ОЛЯ: А як же Вікині поради? Третій зайвий? У банку заберуть ліцензію...

СЕРГЕИ: У них контраргументи. Ми коли кредит оформляли, наші оклади втричі завищили. Виходить, зробили підробку й шахрайство. Можуть притягти... Так що, квартиру доведеться звільнити.

БАБА ОЛЯ: Куди ж ми?..

СЕРГЕИ: За тиждень щось підшукаемо. А що потім - не знаю.

На сцені гасне світло.
На сцені запалюється світло. У кімнаті стоять валізи, пакети, коробки. Світлана

сидить на валізі. Сергій заклеює скотчем коробки.

ОЛИК: Плакат! Я мушу його забрати!

ІРИНА: Та він тобі треба! Незабаром машина прийде.

ОЛИК: Треба. Ця фраза буде жити у віках.

Олик стає на стілець, намагається зняти гасло. Воно міцно приклеєне і не піддається. Олик смикає - і гасло відривається разом зі шматком шпалери. Олик зіскакує зі стільця. ІРИНА: Ну ось! Догрався!

ОЛИК: Як говорив покійний дідусь? Згоріла хата – гори й паркан!

Баба Оля, ставши навшпиньки, намагається розгледіти діру, що утворилася.

БАБА ОЛЯ: Що це там?

ОЛИК: Напевне, старі шпалери. Точніше - попередні... Я декілька шарів обірвав.

БАБА ОЛЯ: Дивні якісь...

ІРИНА (придивляється): Кольори огидні.

Олик знову лізе на стілець, розглядає стіну.

ОЛИК (здавленим голосом): Це не шпалери! Це... (Заїкається.) Це д... д...

ІРИНА: Діра.

СЕРГІЙ: Інші шпалери.

СВІТЛАНА: Ой! Здається, це гроші!

ОЛИК: Так! Це д... д...

БАБА ОЛЯ: Знову заїло!

ОЛИК: Це долари!

Усі кидаються до стінки, намагаються розгледітити, що ховалося під шпалерами,

підтягують стільці і ящики, забираються на них. Дивляться. Завмирають.

ОЛИК: Так. Спокійно. Я відірвав шпалери. Кілька шарів. Їх клеїли один на один.

А під найнижчим сховали долари. І я знаю, хто це зробив. Кур'єр! А

ви?.. Ніхто! Ніхто мені не вірив!

ІРИНА: Ти ж шукав золото! Влаштував отут копальні...

БАБА ОЛЯ: Вони приклеєні?

ОЛИК: Ні, він їх розклав, а знизу й зверху - марля. Зараз...

Піддіває купюру за ріжок, акуратно знімає зі стіни.

ОЛИК: Відклеюється!

Всі спускаються зі стільців на підлогу й розглядають купюру.

СВІТЛАНА: Сотня! Яка велика, утричі більша за сьогоднішню.

ІРИНА: Тисяча вісімсот шістдесят другий рік випуску! Це вже не гроші.

ОЛИК: А де ж мертвий президент?

БАБА ОЛЯ: Олик, ти мариш? Чий президент?

ОЛИК: Село неасфальтоване! Так в Америці долари називають! Дивно... (Розглядає купюру.) Тут пташка... На орла схожа, лисого. А де ж Бенджамін Франклін? Дев'ятнадцяте століття. В обмінці їх, звичайно, не візьмуть. А от нумізмати відірвуть із руками.

СВІТЛАНА: А долари тільки в тому місці, де ти шпалери відірвав?

Олик береться за край шпалери і тягне на себе.

ВСІ (хором): Обережно!

Олик відриває маленький шматочок шпалер зі стіни. ОЛИК: Багато мертвих президентів!

Затемнення.
Запалюється світло.

Стіна обдерта. Всі сидять на стільцях і валізах, акуратно складають купюри на купки. Ірина робить відмітки в блокноті.

СВІТЛАНА (простягає купку Ірині): Ще тисяча. Все.

ОЛИК: І у мене.

СЕРГІЙ (кладе перед Іриною ще купку): Остання.

Ірина робить відмітки в блокноті.

ОЛИК: Ну? Скільки всього?

ІРИНА (кричить): Ти можеш мені не заважати?! (Всім.) І ви теж! Відійдіть!

Всі встають і нервово ходять по кімнаті, натикаючись один на одного.

ІРИНА: Всього... разом... мільйон.

Всі мовчать. Баба Оля хапається за серце.

БАБА ОЛЯ: Іришо, у тебе від серця нічого немає?

ІРИНА: Корвалол, у холодильнику.

БАБА ОЛЯ: Я ним Кефірчика напоїла. Щоб він заснув і не репетував, коли перевозити

будемо. Серьожа, будь ласка, сходи в аптеку, купи корвалол.

ОЛИК: І побільше.

Сергій виходить із кімнати.

ОЛИК: Мільйон доларів. А купюр скільки?

ІРИНА: Усі по сотні. Виходить, десять тисяч папірців.

СВІТЛАНА: Якщо нумізматам продати хоча б по десять баксів, то одержимо сто тисяч!

ІРИНА: Це, звичайно, не мільйон. Але виселяти вже не будуть.

БАБА ОЛЯ: Слава Богу!

ОЛИК: Ні, зачекайте! Всього десять тисяч папірців. Виходить, наших - дві з половиною тисячі.

БАБА ОЛЯ: Цікаво! А інші - чиї?

ОЛИК: Держави. Це ж скарб, а виходить, за законом...

ІРИНА (знімає зі стіни гасло, розвертає його перед Оликом): Ось!

Подивися, що тут написано! Ти ж сам говорив, що це - твоє життєве кредо

ОЛИК: Говорив. Але я шаную кримінальний кодекс.

СВІТЛАНА: Ти будеш злочинцем чи ідіотом.

ОЛИК: А тобі який варіант більше подобається?

СВІТЛАНА: Дружина ідіота - ідіотка. Краще порушимо закон.

ІРИНА: Правильно, Светочко.

ОЛИК: Ти!.. А я ж думав, що ти мене розумієш!

СВІТЛАНА: Розумію. Мрієш, щоб у газетах написали: «Студент другого

курсу історичного факультету зробив відкриття»? Так?

ОЛИК: Хочу. Ну й що?

ІРИНА: А мама ідіота теж ідіотка?

Входить Сергій.

ІРИНА: Давай скоріше краплі. Твій син нас у могилу зажене.

СЕРГІЙ: Краплі?

БАБА ОЛЯ: Ти корвалол купив?

СЕРГІЙ: Ні. Я вийшов - і подумав: треба точно довідатися... Зателефонував приятелеві, він працює в банку. Той мені сказав, що долар - він і в Африці долар. Навіть якщо йому сто п'ятдесят років. Всі оці папірці й збирають, тому що вони ніколи не псуються. СВІТЛАНА: Тобто?

СЕРГІЙ: Тобто, бакси залишаються баксами незалежно від року випуску. Тому і в банку їх міняють один до одного.

ІРИНА: Виходить, ми можемо поміняти ці гроші на сучасні?

СЕРГІЙ: Так.

СВІТЛАНА: За яким курсом?

СЕРГІЙ: Я ж сказав: один до одного. Довга пауза.

ОЛИК: Виходить це - мільйон? СЕРГІЙ: Так.

БАБА ОЛЯ: Справжній мільйон доларів?..

Пауза.


ІРИНА: Купимо квартиру. У новому будинку. Зробимо шикарний ремонт.

БАБА ОЛЯ: І дачу.

СЕРГІЙ: Візьмемо гарну машину.

ОЛИК: І поїдемо до Європи.

СВІТЛАНА: Чому до Європи? Краще в Таїланд.

ІРИНА: Ні! Розваги потім. Спочатку треба гроші в бізнес вкласти.

БАБА ОЛЯ: Купите дачу, щоб я там сиділа з маленьким, а потім робіть, що хочете!

ОЛИК: Зачекайте! (Пауза.) Па, а раптом тебе обдурили? Якось не віриться... Береш старі гроші, і міняєш на нові?

СЕРГІЙ: Так, треба перевірити. (Бере кілька пачок, витягає з кожної по купюрі, простягає Олику.) Іди до банку, він у сусідньому будинку, поміняй. До речі, по дорозі назад корвалол купиш. І шампанське.

ІРИНА: Ні! Його не можна випускати! Він хоче повідомити про наш скарб у міліцію.

ОЛИК: Уже не хочу. Я ж не знав, що це справжній мільйон!

ІРИНА: Ну, слава Богу! А я думала - зовсім уже! (Стукає по стінці.)

Олик бере у Сергія долари, іде до виходу. Баба Оля хапає його за рукав.

БАБА ОЛЯ: Ні, зачекай! Ти точно не в міліцію?

ОЛИК: Баб Оль! Чесне-пречесне... піонерсько-міліонерське!

БАБА ОЛЯ: Заприсягнись!

ОЛИК: На «Капіталі» Маркса?

БАБА ОЛЯ: Краще на власному. І я тебе прошу, не забудь про корвалол.

На порозі з'являється Ізольда. Олик здоровається з нею й виходить.

ІЗОЛЬДА: Добрий ранок! (Бабі Олі): Ти мене кликала?

БАБА ОЛЯ (у жаху, Ірині): Ти що, у стінку стукала?

ІРИНА (у жаху, Сергію): Ти що, двері не замкнув?

ІЗОЛЬДА: Так, у вас відчинено. (Дивиться на обдерту стіну.) Я вам давно говорила, що шпалери треба поміняти. (Бачить пачки доларів.) Ви що - банк пограбували?.. (Бере в руки пачку, розглядає.) ... сто п'ятдесят років тому.

БАБА ОЛЯ: Ти знаєш, це... це...

ІЗОЛЬДА: Я знаю, що це. Скарб, що ми разом шукали.

ІРИНА: А як ви довідалися про скарб?

ІЗОЛЬДА: А ви?

ІРИНА: Олик реферат писав.

ІЗОЛЬДА: Про продаж Аляски?

ІРИНА: Ви, виходить, теж?..

ІЗОЛЬДА: Реферат я не писала. Просто одна бабуся розповіла, що жив тут хтось багатий, потім стрілянина була, гроші в його квартирі шукали, але так і не знайшли. Потім інша клієнтка була. Та в архіві працювала. І вона вже мені про цей будинок конкретно розповіла, з адресою. А я саме квартиру купувати хотіла. дивлюся в оголошенні - знайома адреса. І номер квартири з урахуванням поділу збігається. От я її й купила.

ІРИНА: Тому ви ремонт самі робили? Підлоги знімали, шпалери здирали... Думали що гроші на вашій половині?

ІЗОЛЬДА: Думала. Але про всякий випадок готувалася вашу квартиру купити. Коли ви розлучитеся.

ІРИНА: Із чого це нам розлучатися?

БАБА ОЛЯ: Вона знала, що ви сваритесь. Чула, через стінку. А потім мені

порадила дівчину запросити.

ІРИНА: Так це вона видатний психіатр?

БАБА ОЛЯ (знову хапається за серце, Ізольді): Виходить, ти нам спеціально куртизанку порадила?!

ІЗОЛЬДА: Думала додати процесу прискорення. А у вас чомусь не спрацювало.

ІРИНА: Ми можемо вам тільки поспівчувати. Стільки старань - і все марно.

ІЗОЛЬДА: Чому ж марно? Ви із мною поділитеся. (Киває на гроші.)

ІРИНА: З якого рожна?

ІЗОЛЬДА (мило посміхається): Так, по-сусідськи. (Серйозно.) Тому що у вас немає виходу. Якщо я не одержу свою частку, то заявлю в міліцію.

СВІТЛАНА: Заявляйте! Ці гроші однаково нічого не коштують. Старі папірці -і все!

ІЗОЛЬДА: Тоді я телефоную один-нуль-два. (Дістає мобільник.) Раз це просто папірці - вам не шкода буде віддати державі три чверті. (Набирає номер.)

ВСІ (хором): Ні!

ІЗОЛЬДА: Зрозуміло. (Ховає мобільний.) То що - домовимося?

БАБА ОЛЯ: Спробуємо. Скільки ти хочеш?

ІЗОЛЬДА: Половину.

ІРИНА: Скільки?!

СЕРГІЙ: Чому?

ІЗОЛЬДА: Тому що цю квартиру колись поділили навпіл. І шанси у нас із вами були - п'ятдесят на п'ятдесят.

БАБА ОЛЯ: До чого тут шанси? По-перше, скарб знайшли ми. По-друге, ти одна, а нас скільки? Якщо ділити, то по головах.

ІРИНА: Та чому ми взагалі повинні їй щось віддавати?!

СЕРГІЙ (Ірині, неголосно): Іро, боюся, у нас немає вибору.

БАБА ОЛЯ: Ізольдо! Про половину не може бути й мови. ІЗОЛЬДА: Тоді я - у міліцію.

ІРИНА: Ідіть! Ми одержимо двісті п'ятдесят тисяч. А ви - ні копійки.

ІЗОЛЬДА: А якщо навпіл - то вам дістанеться півмільйона. У два рази більше.

ІРИНА: Так. Але тут справа принципу. На половину ми не згодні.

БАБА ОЛЯ: Ірочка права. Ізольдо, давай по-чесному! Ти одна, а нас п'ятеро.

СВІТЛАНА (показує на свій живіт): Шестеро!

ІРИНА: Мама от-от приїде! Її теж треба враховувати. Так що - семеро.

ІЗОЛЬДА: По-перше, мама ваша ще в Америці. Майбутніх дітей теж брати до уваги не будемо. А то ви мені скажете, що трійню чекаєте. (Світлані.) До речі, ти з Оликом взагалі не розписана.

СВІТЛАНА: Ми одружуємося! Через... тиждень.

ІЗОЛЬДА: А гроші ми ділимо сьогодні. (Бабі Олі) Так що, вас - четверо. І я. Виходить, по двадцять відсотків кожному. Мої - двісті тисяч. На таке я ще згодна.

СВІТЛАНА: Двісті тисяч! Жах! За що? За те, що підслуховувала?

Входить Олик.

СВІТЛАНА: Олик! Ця аферистка вимагає гроші!

ОЛИК (хмуро): Та будь ласка! (Бере, не дивлячись, кілька пачок, простягає Ізольді.) Беріть.

СВІТЛАНА: Ти що? Збожеволів?

Баба Оля стогне, схопившись за серце.

БАБА ОЛЯ: Дай мені ліки!

ОЛИК: Я їх не купив.

ІРИНА: Чому?

ОЛИК: У мене немає грошей.

СЕРГІЙ: Я ж тобі сказав - розміняй. Ти що - не був у банку?

ОЛИК: Був. Вони фальшиві.

СЕРГІЙ: Як?

ОЛИК: Дуже просто. (Дістає з кишені купюру.) Ось у цьому місці має бути візерунок. А тут - зірочка.

ІРИНА: А інші купюри?

ОЛИК: Вони всі однакові.

БАБА ОЛЯ: Не може бути!

ОЛИК: Чому - не може? Тоді теж фальшивомонетники були. Хто знає, як вони там, у російській колонії, гроші збирали? Може, їм спеціально ці підсунули, щоб Аляску все-таки продали?

ІЗОЛЬДА: Я не вірю. Ти все вигадуєш, щоб я гроші не взяла!

ОЛИК: Я ж сказав - будь ласка! (Протягує їй пачки.) Беріть більше.

Ізольда недовірливо дивиться на нього, бере кілька пачок, виходить.

ОЛИК (задумливо): А з іншого боку - якось легше стало. Не треба вигадувати, звідки у нас гроші з'явились... Тепер буду спати спокійно.

СВІТЛАНА: А цього... посланника, що гроші сховав, навіть шкода. Намагався, через півсвіту їх тягнув - а все даремно. І сам загинув, і Аляску продали, і гроші не дійсні...

ІРИНА: Що тепер з ними робити?

ОЛИК: Стінку заклеїти. Замість шпалер.

СЕРГІЙ: Навіщо? Однаково з'їжджаємо.

СВІТЛАНА (штурхає пачки): Викинь. На смітник.

БАБА ОЛЯ: Не треба. Бомжі один одного повбивають.

ОЛИК: Ні, зачекайте! Я все-таки наукову працю пишу на цю тему. І справа кур'єра була насправді! Я в університетську багатотиражку повідомлю, вони кореспондента надішлють, стінку сфотографують. А гроші здамо до музею криміналістики. Пакет вільний є?

БАБА ОЛЯ: Тільки для сміття.

ОЛИК: Давай!

Баба Оля дає йому поліетиленовий пакет, Олик складає туди гроші.

Лунає дзвінок у двері.

СЕРГІЙ: Машина приїхала? Ні, ще рано.

ОЛИК: Не відкривай! Це за мною прийшли! Напевне, з банку міліцію викликали. Тепер посадять - за збут фальшивих грошей. Дзвінок повторюється.

БАБА ОЛЯ: А може, Ізольда в міліцію подзвонила?

ОЛИК: Однаково посадять.

СВІТЛАНА: За що?!

ОЛИК: За те, що сховав від держави скарб. Ротшильд хренів.

СЕРГІЙ: Коли що - я у всьому винуватий. Нехай мене саджають!

ІРИНА: Ні! (Кидається йому на шию.)

Дві пари - Олик зі Світланою й Ірина із Сергієм - обіймаються й цілуються. У двері дзвонять. Баба Оля виходить із кімнати. Чути, як вона голосно запитує: «Хто там?». Повертається з почтаркою.

ПОЧТАРКА: Ірина Олексіївна?

ІРИНА: Це я.

ПОЧТАРКА: Розпишіться. (Подає Ірині зошит.)

ІРИНА: Це повістка?

ПОЧТАРКА: Ні, телеграма. Міжнародна.

ІРИНА: Мама приїжджає...

БАБА ОЛЯ: Всі наші неприємності з Америки!

ПОЧТАРКА: І криза через них. Жили собі, багатіли... А тут - опа, Стьопа!

Сергій дістає гаманець, дає почтарці гроші.

СЕРГІЙ: Візьміть, будь ласка.

ПОЧТАРКА: Спасибі. (Іде.)

Ірина розгортає телеграму. Мовчки читає. Хапається за серце.

БАБА ОЛЯ: Олик, ти, нарешті, можеш збігати за корвалолом?!

СЕРГІЙ: Коли зустрічати?

Ірина, витріщивши очі, опускається на валізу. Олик підскакує до неї, виймає з рук телеграму, читає.

ОЛИК: «Джек-пот. На ваші дні народження. Податки звірячі. На руки одержу два мільйони. Один - вам. Кожному - по двісті тисяч. Чекаю в гості. Будете їхати -привезіть корвалолу. Тут немає. Безглузда країна».

СВІТЛА: Ой. А мені дадуть?.. У мене ж день народження тринадцятого, а не чотирнадцятого...

СЕРГІЙ: Не переживай. Зося перевіряти не буде. Але про всяк випадок дату народження змінимо. У мене паспортистка знайома.

БАБА ОЛЯ (бере телеграму, читає): Ти дивись! Два тузи - і обоє козирні. От і вір після цього ворожкам.



Усі сміються, обіймаються, кричать «Ура!».
ЗАВІСА


м.Одеса, липень 2009р




Скачати 267.5 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка